Вступ

Актуальність теми. Як економічне явище інфляція існує уже тривалий час. Вважається, що її поява пов’язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов’язана.

Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Іншими словами, зростають ціни на продукти харчування, одяг, підвищується квартирна плата тощо. При цьому ціни різних товарів можуть зростати неоднаковими темпами. Проте не слід думати, що обов’язково підвищуються ціни на всі товари й послуги. У роки помірної інфляції ціни на окремі товари можуть навіть знижуватися. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів.

Інфляція – одне з найдошкульних явищ модерної ринкової економіки. Якщо не протидіяти їй, темпи цього явища дедалі швидшають. Але боротьба з інфляцією дуже важка. Навіть коли вдається її помітно знизити, то натомість випливають такі негативні для суспільства результати, як зростання безробіття. Особи, відповідальні за економічну політику, весь час мусять робити вибір між цими двома суспільними межами.

Згідно з оцінками фахівців, у вітчизняній економіці закладено сильний інфляційний потенціал. Повільний вплив економіки України із трансформаційного спаду, її неефективна галузева структура. Рівень монополізації, величезний державний борг і дефіцит бюджету загрожують відносній стабільності у сфері цін. Для ліквідації інфляційного потенціалу уряд має прискорити проведення реформ, акцентуючи увагу на структурній перебудові національної економіки та всебічному стимулюванні ринкових відносин та швидкого економічного зростання.

Країни, що рішуче пішли шляхом ринкових перетворень, частково вже мають певні позитивні результати, які відображаються, передусім, у стримуванні інфляційних процесів, зростанні обсягів виробництва, підвищення рівня життя населення. Безперечно, що й Україна, маючи значний економічний потенціал, не менше стабілізує фінансову ситуацію в країні, але й забезпечить умови “керованості” інфляційним фактором, що надасть їй змогу зайняти належне місце серед інших економічно та соціально розвинутих країн Європи.

Метою роботи є вивчення теоретико-методологічних положень щодо прогнозування та регулювання інфляційного процесу, причин та наслідків його виникнення.

Відповідно до поставленої мети дослідження в процесі виконання роботи були поставлені та вирішені наступні завдання:

• узагальнити теоретичні концепції інфляції та здійснити їх порівняльний аналіз;
• розглянути інфляційні процеси та їх наслідки в Німеччині та Великобританії;
• визначити теоретико-методологічні та методичні засади антиінфляційної політики;
• проаналізувати основні етапи розвитку антиінфляційної політики в Україні;
• розробити методичні підходи до цільового управління інфляцією.

Об`єкт дослідження є інфляційний процес в Україні та зарубіжних країнах в умовах стабілізації та кризи економічного розвитку.

Предмет дослідження є аналіз суті, причин та соціально-економічних наслідків інфляції в Німеччині та Великобританії.

Розділ 1. Теоретичні аспекти інфляційних процесів

1.1. Суть та причини виникнення інфляції

Найбільш лаконічне визначення інфляції — зростання загального рівня цін, більш загально — переповнення каналів обігу грошової маси зверх потреби товарообігу, що визначає знецінення грошової одиниці і відповідно зростання товарних цін [6, с.16].

Суть інфляції полягає в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземної валюти, які зберігають стабільність своїй купівельній спроможності [6, c.16].

До найважливіших причин зростання інфляції в Україні належать:

• надмірна емісія паперових грошей і, як наслідок, збільшення грошової маси [6, c.17];
• перевищення темпів зростання доходів населення над темпами зростання промисловості;
• значне зростання вартості енергоносіїв;
• нестабільність політичної ситуації в країні;
• імпорт інфляції із закордону [6, c.17-18];
• дефіцит державного бюджету;
• недосконалість фінансової і податкової систем;
• монополізація виробництва [2, c.33].

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.
2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.
3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників   виробництва.   В  таких  умовах   пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює  зростання  прибутку  та  ціни.   У  подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу.  Дія цього елемента механізму  інфляції  визначається  чинниками,   що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи  на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.
4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова,   кредитно-грошова,   промислова, адміністративна,    валютно-торговельна    політика   тощо).

Дія цього елемента обумовлена об’єктивно великою роллю держави у сучасній економіці та диспропорціями між її потребами (інвестиції, поточна діяльність, регулювання) і коштами на їхнє задоволення із внутрішніх і зовнішніх джерел. Держава  нерідко  свідомо  форсує  емісію,  породжуючу інфляцію, в інтересах привілейованих галузей та підприємств. Однак, підштовхуючи інфляцію через пряму емісію,   держава   одночасно   коригує   ефекти   і   наслідки інфляції на різних її етапах і у різних сферах з метою забезпечення життєздатності економічної системи та окремих її суб’єктів, надаючи пільгові державні кредити і дотації, звільняючи окремі підприємства чи групи населення від податків. Емісія (з метою покриття дефіциту державного бюджету) використовується і для пом’якшення соціальних суперечностей в межах існуючої структури влади.

5. Інфляція, підживлювана та підтримувана зростанням грошової маси, деформаціями попиту і збільшенням витрат, посилюється зовнішньоекономічними чинниками, зростанням взаємозалежності сучасного світу. Цей вплив здійснюється через   виробничо-коопераційні,   експортно-імпортні та валютно-фінансові канали,  через притік  та відтік   зовнішніх   ресурсів.   Зовнішні   чинники   всебічно впливають на внутрішні процеси розвитку, а іноді надають потужні додаткові імпульси внутрішнім інфляційним процесам.
6. Важливим елементом пристосування і поширення інфляції є дії різних соціальних груп, зацікавлених у збереженні свого матеріального добробуту. Дії їх у відповідь на попереднє зростання цін спрямовані на те, щоб компенсувати відставання приросту номіналу своїх грошових доходів від темпів інфляції. Проте результатом цього є лише   нове   підвищення   цін,   яке   не   завжди   відновлює «статус кво».

Взаємодія причинних і функціонально-наслідкових елементів інфляції надає цьому процесу додаткової стійкості та тривалості. І хоча він може гальмуватись чи придушуватись засобами державної політики (вибірковим регулюванням ефектів інфляції), ознаки безперервності та кумулятивності цього процесу не втрачаються.  [4, c. 29-31]

1.2. Типи інфляції, їх вплив видів інфляції на економіку

У практиці господарювання дуже важко провести межу між інфляцією, що є наслідком підвищення попиту, та інфляцією, зумовленою зростанням витрат. Більшість економістів вважають, що інфляція попиту триває доти, доки зростають загальні витрати.

Інфляція, зумовлена зростанням витрат, автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або самовиліковується. Це визначається зниженням реального обсягу виробництва і зайнятості через зменшення пропозиції, що обмежує подальше зростання витрат. Інфляція, зумовлена зростанням витрат, породжує спад, а спад стримує додаткове збільшення витрат.

Збалансованою є така інфляція, до якої економіка призвичаїлась. У цьому разі відповідно до щорічного зростання виробництва і зайнятості цін на основні види товарів та послуг зростає відсоткова ставка. Отже, ситуація відповідає тій, коли ціни стабільні. Така інфляція нічого не змінює в економіці. В умовах незбалансованої інфляції ціни різко зростають, причому неодночасно на всі товари і послуги. Незбалансована інфляція негативно впливає насамперед на грошовий обіг та систему оподаткування. Інфляція, до якої економіка не може адаптуватися, призводить до перерозподілу доходів у суспільстві.

Різновидом інфляції є імпортована інфляція, за якої при незмінному валютному курсі кожне підвищення цін у світі позначається на цінах у конкретній країні внаслідок зростання цін на імпортні товари. Головною умовою, за якої країна може себе захистити від зовнішньої інфляції за допомогою підвищення валютного курсу (ревальвації), є скорочення внутрішніх витрат. Тоді конкурентоспроможність буде досить високою і дасть змогу витримати валютну політику, що ґрунтується на підвищенні експортних цін.

На сьогодні існує три основні напрями в теорії інфляції: кейнсіанська теорія інфляції, монетаристська кількісна концепція і теорія надзвичайних витрат. Відповідно до поглядів Дж. Кейнса, “справжня” інфляція виникає тільки тоді, коли економіка країни досягає рівня повної зайнятості, до цього моменту зростання грошової маси впливає не на рівень цін, а на обсяг виробництва. Невелика (“повзуча”) інфляція має, на думку кейнсіанців, корисний ефект, супроводжуючи зростання виробництва і доходу. Монетаристи, навпаки, не розглядають інфляцію як “неминучу плату” за досягнення високого рівня зайнятості. Вони вказують на існування “природного рівня безробіття”, що жорстко визначений умовами ринку праці і не може бути змінений державною політикою [11].

Для визначення загальної оцінки стану економіки й ефективності економічної політики нерідко використовується так званий “індекс злиднів”, що являє собою суму рівнів безробіття й інфляції як двох основних показників макроекономічної нестабільності.

Найбільш розповсюдженими серед науковців є помірна та галопуюча інфляція (52,6 %), далі – гіперінфляція (42,1 %), тобто автори більше звертають увагу на темпи зростання інфляції в країні; досить поширеною також виявилася класифікація інфляції за причинами її виникнення – інфляція попиту (36,8 %), інфляція пропозиції (36,8 %) та за формами прояву інфляційних процесів – прихована (31,6 %) та відкрита (36,8 %) інфляція. Всі інші види інфляції автори виділяють за другорядними ознаками (характерними рисами) даного процесу, це, наприклад, за співвідношенням темпів зростання (збалансована і незбалансована); за ступенем прогнозування (очікувана або передбачувана, та неочікувана або непередбачувана); залежно від історичного етапу, коли існувала інфляція (класична, сучасна); залежно від сфери виникнення та прояву інфляційних процесів (адміністративна, соціальна, кредитна, експортна, імпортна, індуційована, стагфляція).

Рис. 1. Частота виокремлення видів інфляції літературних джерелах

Проаналізувавши усі класифікаційні ознаки видів інфляції в різних літературних джерелах, пропонуємо використовувати більш універсальну класифікацію видів інфляції, яка буде включати усі вищезазначені види інфляції та деякі додатково виділені нами. Так, пропонуємо розрізняти наступні види інфляції (рис. 2).

Отже, до факторних видів інфляції віднесемо інфляцію попиту та пропозиції, імпортну, експортну, індуційовану, кредитну, адміністративну, соціальну.

До процесних видів інфляції можна віднести приховану та відкриту інфляцію, збалансовану та незбалансовану, очікувану та неочікувану, помірну, галопуючу та гіперінфляцію, інерційну інфляцію.

До наслідкових видів інфляції можемо віднести стагфляцію, а також і гіперінфляцію (адже на цьому етапі руйнується вся грошово-кредитна система в країні).

До історичних видів інфляції у літературних джерелах відносять сучасну та класичну. Пропонуємо розширити дану класифікацію, адже про інфляцію писали не лише вчені класичного періоду, але й меркантилісти, фізіократи, маргіналісти, неокласики. Щодо даної класифікаційної ознаки можна ще дискутувати, і групувати не за періодами в історії економічної думки, а наприклад, за етапами розвитку економіки, – феодального ладу, мануфактурного, капіталізму, соціалізму, постіндустріального періоду тощо, але це не є досить суттєвим питанням.

Рис. 2. Класифікація видів інфляції

Факторні види інфляції із все більшим розвитком спонукають до відповідного зростання таких процесних видів інфляції як помірна, галопуюча та гіперінфляція. В результаті, із розкручуванням процесних видів інфляції, виникають і наслідкові, наприклад, стагфляція, коли одночасно відбувається стагнація виробництва, зростають ціни та безробіття.

Дана класифікація видів інфляції має перевагу в порівнянні з іншими в тому, що вона не є громіздкою, містить усі види інфляції, які виділяються в літературних джерелах, та розширена ще певними видами інфляції, які досі авторами не розглядалися (історичні). Класифікуючи велику кількість видів інфляції вищезазначеним чином, можна чіткіше зрозуміти процес розгортання інфляційних процесів в країні.

В результаті проведення аналізу літературних джерел щодо виокремлення авторами тих чи інших видів інфляції, можемо простежити, що в більшості випадків розрізняють види інфляції залежно від якісних ознак даного процесу. Отже, об’єднавши декілька видів інфляції у певні комбінації, отримаємо різний вплив інфляційних процесів на визначення загального індексу інфляції в країні, який за ланцюговою реакцією призведе до впливу на дані бухгалтерського обліку та прийняття управлінських рішень, адже на підприємстві переоцінка необоротних активів та показників фінансової звітності проводиться на основі коефіцієнту або індексу інфляції, який існує в країні.

Проте, з іншого боку, не можна стверджувати, що при точному визначенні відсотку різних типів інфляції отримаємо в сумі точний показник рівня інфляції в країні, адже вони взаємодоповнюють один одного у різних пропорціях. Зокрема, необхідно наголосити на якісних параметрах різних видів інфляції, тобто прослідкувати синергетичний ефект. Питаннями різних видів та аспектів інфляції займалися такі автори як Мазур, Чистенко, які визначали даний вплив як приховану інфляцію, яка не врахована в офіційних статистичних даних.

Сам термін “індекс” в опрацьованих літературних джерелах трактується:

– як відносний показник, який характеризує зміну певної величини, в даному випадку зміну цін [13, с. 10],

– відношення суми цін за групою товарів та послуг на кінець досліджуваного періоду до суми цін тієї самої групи товарів та послуг на початок досліджуваного періоду [17, с. 41].

Рівень інфляції визначається на підставі оцінки руху загальних індексів цін товарів та послуг. На практиці найчастіше загальними індексами цін є:

– індекс цін споживчих товарів,

– індекс цін виробництва,

– дефлятор ВВП. [3, с. 38]

Індекс цін споживчих товарів стосується працедавців та споживачів. Індекс цін виробництва використовують передусім інвестори, виробники, а також продавці і покупці вироблених товарів. В свою чергу, дефлятор ВВП застосовується в макроекономічному аналізі при визначенні загальних економічних тенденцій, при прогнозуванні економічної ситуації в країні та визначенні впливу цієї ситуації на умови ведення діяльності підприємств [10, с. 38].

1.3. Основні соціально-економічні наслідки інфляції

Ціни є фундаментальним фактором для ефективного функціонування ринкової економіки.

Негативні наслідки від очікуваної інфляції можна поділити так:

— Чинник номінальної негнучкості. Тобто це наявність певних негнучкостей у цінах на товари, які виникають з двох причин — через витрати меню, і номінальну фіксацію.

— Податкова деформація. Навіть за відсутності інфляції податкова система може деформувати економічні рішення суб’єктів господарювання,що призводить до витрат економічної ефективності. Наявність інфляції тільки загострює ці деформації.

— Облікові викривлення. Інфляційні процеси ускладнюють прийняття рішень щодо інвестування, ефективного функціонування ринків капіталу, та інші. Втрати від неочікуваної (мінливої) інфляції поділяють на втрату інформаційного змісту та прямі трансакційні втрати. В економічній науці надається перевага думці, що висока інфляція спричинює макроекономічне середовища, пливає на підвищення продуктивності в праці.

Вважається, що основною метою центральних банків є досягнення цінової стабільності. Головною причиною цього слугує думка, що інфляція призводить до погіршення добробуту суспільства.

Хоч за звичай цінова стабільність визначається як низька, але не нульова інфляція. Низка факторів може пояснити необхідність дотримання низької позитивної інфляції.

Отже, беручи до уваги, що потрібно обирати такий мінімальний рівень інфляції який би допоміг би запобігти багатьом ефектам від занадто низької інфляції, оптимальна інфляція визначена, як максимум із обчислених індикаторів.

Зниження інфляції у довгостроковому періоді спричинює певні зміни у монетарній політиці.

Досі не було виявлено універсальних способів досягнення низької і стабільності, однак починаючи з 1989р. дедалі більше країн пов’язує проблему забезпечення низької і стабільної інфляції застосовуючи систему інфляційного таргетування.

Як було сказано для економіки необхідна цінова стабільність. Однак в Україні побутує думка, що в країні з перехідною економікою стабільність цін встановлювати недоречно, оскільки її ототожнюють із ситуацією коли ціни залишаються незмінними, залишаються на мулевому рівні. Однак сучасні економісти під ціновою стабільністю розуміють не нульовий рівень цін, а їх постійне не значне зростання, тобто низьку і стабільну інфляцію. Вважається навіть, що в країнах з перехідною економікою, рівень інфляції, за якого можливо забезпечити стало економічне зростання об’єктивно вищий ніж у розвинутих країнах.

Отже, як висновок можна сказати, що цінова стабільність є основною ціллю переважної більшості центральних банків це зумовлено тим, що інфляція призводить до зниження рівня добробуту суспільства. Однак не завжди інфляція є шкідливою, без певного стало — низького рівня інфляції та при цільовій стабільності відбувається економічний розвиток країни. У країнах з перехідною економікою для досягнення ефективності рівень інфляції може бути, вищий навіть чим у країнах із розвинутою економікою [13, c. 4].

Розділ 2. Аналіз інфляційних процесів у вітчизняній та зарубіжній економіках

2.1. Механізм розвитку інфляційних процесів в Україні

Найефективнішим індикатором „здоров’я” економіки країни є стан її фінансової системи, адже фінансова система виступає одним з найвпливовіших важелів, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток.

Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни серед іншого повинна бути спрямована на керування інфляційними процесами.

Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. І в сучасному світі головним проявом інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння їх купівельної спроможності.

Перші роки становлення незалежної України супроводжувалися значними економічними труднощами. У головному вони пов’язані з переходом від адміністративно — планової системи організації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція соціально-економічного оновлення нашої країни і викликала до життя низку об’єктивних суперечностей, які, у свою чергу, призвели до появи глобальних негативних явищ. Серед них особливе місце за своїм значенням і впливом на посилення економічної кризи в Україні зайняла інфляція.

На початку 90-х років Україна дістала в спадок від СРСР високо затратну, монопольну економіку, де багато галузей не могли працювати на засадах самофінансування і потребували бюджетних дотацій. Особливістю цього стану інфляційних процесів є гіперінфляція, рівень якої становив в 1993 році 10256%. Однак, після проведення грошової реформи в 1996 році та послідовної монетарної політики, державі вдалося приборкати інфляцію, вивести її на прийнятий рівень з позиції розвинутих країні.

Наступна хвиля інфляційних процесів почалася в 2007 році. Згідно статистичних даних інфляція за 2007 р. становила 16,6 %, за 2008 р. – 22,3%, за 2009 р.- 12,3%, а за 2010 р. – 9,1%. [2]

Одним з найбільш значущих чинників розвитку інфляції в цей період є збільшення витрат державних коштів на соціальні стандарти. Саме в ці роки відбувається зростання заробітних плат, пенсій та інших виплат, причому темпи їх зростання не відповідають рівню зростання ВВП та зростанню продуктивності праці, що призвело до виникнення макроекономічних диспропорцій, які позначились на динаміці цін.

Світовий економічний досвід довів, що зростання заробітної плати в економіці країни повинно супроводжуватися відповідним зростанням продуктивності праці. В Україні такої тенденції не спостерігається. За даними конфедерації роботодавців в Україні, починаючи з 2001 року, темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими за темпи приросту продуктивності праці.

Зокрема, за 2000-2009 роки середньорічні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2%, а темпи приросту продуктивності праці — 7,2%, тобто в 2,7 рази нижче. [3]

Аналіз структури ВВП за доходами в країнах Європейського Союзу за 2001-2009 рр. свідчить про те, що, починаючи з 2001 року, в країнах ЄС спостерігається тенденція до скорочення частки заробітної плати в ВВП на користь збільшення питомої ваги валового прибутку компаній.

На думку експертів, це пов’язано з прагненням європейських країн підвищити рівень міжнародної конкурентоспроможності своїх товарів у відповідь на виклики глобальної економіки.

В Україні спостерігається протилежна тенденція, а саме — нарощування питомої ваги оплати праці найманих працівників при скороченні частки валового прибутку компаній. Станом на кінець 2009 року Україна за часткою оплати праці у ВВП перевищила середній показник ЄС (49,1% проти 48,8% відповідно). Якщо порівнювати з країнами зі схожим рівнем розвитку, то Україна „вирвалася” далеко вперед. Так, у Польщі рівень витрат на оплату праці становить 37,1% ВВП, у Болгарії — 36,2% ВВП. За даними Міжнародної організації праці (МОП), протягом останніх кількох років темпи зростання зарплат в Україні були одними з найвищих у світі. У 2009 році частка зарплат підскочила до 54% ВВП. [3]

Інфляція призводить до серйозних наслідків у багатьох сферах суспільного життя. Саме через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі уваги держави, громадськості, підприємців. Наслідки інфляції поділяються на соціальні та соціально-економічні. Основними соціально-економічними наслідками є: спад виробництва, скорочення інвестицій, девальвація гривні, збільшення безробіття та інше. Особливо відчутно інфляція впливає на кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему, на платіжний баланс країни.

Внаслідок інфляційних процесів останніх років в Україні в 1,4 рази скоротилися інвестиції (з 272 млрд. грн. у 2008 році до 189,1 млрд. грн. у 2010 році), в 1,25 рази збільшився рівень безробіття (з 1425,1 тис. осіб у 2008 році до 1785,6 тис. осіб у 2010 році). Також відбувається зменшення реальної вартості державних доходів, зменшення конкурентних можливостей та зовнішньоекономічних позицій країни. [6]

Індекси споживчих цін на товари та послуги за період 2007-2010 років представлено в табл. 2.1. Дані таблиці свідчать, що в 2008 році найбільшими темпами зростали ціни на продукти харчування (135,7 %), в 2009 році — на охорону здоров’я (131,5 %), житло та енергоносії (125,5 %) а також транспорт (120,7 %), в 2010 році — на продукти харчування (110,9 %), житло та енергоносії (109,4 %) та транспорт (109,6 %). Зростання цін на вище перераховані групи товарів та послуг не може не викликати занепокоєння, адже це найвідчутніше позначиться на рівні добробуту незаможних людей.

Таблиця 1. Індекси споживчих цін на товари та послуги у 2007-2010 (до попереднього року, % ) [6]

Показники	2007	2008	2009	2010
Індекс споживчих цін, всього	112,8	125,2	115,9	109,4
в т.ч. продукти харчування та безалкогольні напої	109,7	135,7	111,9	110,9
алкогольні напої, тютюнові вироби	107,8	114,9	136,0	125,6
одяг і взуття	102,0	102,8	108,0	103,7
житло, вода, газ, електроенергія та інші види палива	142,5	114,2	125,5	109,4
предмети домашнього вжитку та поточне утримання житла	102,3	107,6	122,1	103,2
охорона здоров’я	110,2	119,0	131,5	107,9
транспорт	109,5	124,5	120,7	109,6
зв’язок	110,4	100,4	107,1	93,6
відпочинок і культура	104,4	108,4	119,7	104,0
освіта	115,5	122,1	122,3	113,1
ресторани та готелі	112,7	128,4	116,3	107,4
різні товари та послуги	108,1	122,8	127,7	109,2

Таким чином, рівень інфляції в Україні є досить нестабільним і може різко змінюватись. Міжнародний валютний фонд (МВФ) прогнозує зростання ВВП України в 2011 р. на 4,5%, в 2012 р. на 4,9%, а середньорічна інфляція в 2011 р. складе 9,2%, в 2012 р. — 8,3%. За оцінками Національного банку України темпи споживчої інфляції в 2011 р. будуть становити 9-11%, а в 2012 р. знизяться до 6-8%.

Міністерство економічного розвитку та торгівлі України спрогнозувало зростання реального ВВП України у 2011 р. на рівні 4,5%, інфляцію на рівні 8,9%.

Як бачимо, рівень інфляції, скоригований на відсоток прихованої інфляції дещо відрізняється від офіційних даних, що не суттєво, але все ж таки має вплив на економіку країни, зокрема на показники, які підлягають індексуванню на рівень інфляції. Тобто формула розрахунку рівня інфляції в країні не враховує усі моменти, необхідні для визначення достовірного індексу інфляції. Це є досить серйозною проблемою не тільки на макроекономічному рівні, але й на мікрорівні, адже дані індекси використовуються також і в бухгалтерському обліку для переоцінки активів підприємства та статей фінансової звітності. Якщо ж індекси інфляції є недостовірними, то й фінансова звітність підприємства, переоцінена на індекс, який відображає “офіційний” рівень інфляції буде містити умовні показники.

Отже, можемо зробити висновок, що причинами “недостовірності” індексів інфляції в країні є наявність тіньової економіки, незбалансованість між попитом та пропозицією, монопольне встановлення цін тощо. Подальше використання таких індексів та інші фактори інфляції призводять до вкрай негативних наслідків як для окремого підприємства, так і для країни в цілому. Тому вважаємо за необхідне розглянути основні наслідки впливу інфляції на бухгалтерський облік, і на економіку в цілому.

Індекси рівня інфляції розраховуються на макрорівні, проте мають суттєвий вплив на мікрорівень, зокрема на дані бухгалтерського обліку. З даного твердження можемо зазначити наступне, – інфляція впливає як на економіку в цілому, так і на бухгалтерський облік зокрема, тому доцільно розглянути її наслідки на макрорівні та на мікрорівні, а також встановити взаємозв’язок між даними економічними рівнями та їх взаємообумовленість.

Розглядаючи наслідки інфляції для країни, то деякі дослідники та вчені дотримуються точки зору, що невеликий рівень інфляції здатен стимулювати економіку, тобто, виділяють позитивні наслідки інфляції. Про позитивний вплив інфляції говорили ще меркантилісти Джон Ло, Джекоб Вандерліндт та єпископ Берклі. Вони стверджував, що “гроші стимулюють торгівлю” і що  “приріст грошової маси призведе до зайнятості бездіяльних нині людей”. У праці М. Блауга зазначається, що “доктрину Дж. Ло про те, що “гроші стимулюють торгівлю”, можна тлумачити так, щоб застосувати до того, що Ірвінг Фішер пізніше назвав “перехідними періодами” з перманентно нерівноважним станом. Потреба у постійному припливі дорогоцінних металів рівнозначна потребі у неперервній послідовності перехідних періодів. Навіть Г’юм передбачав таку можливість у своїй динамічній версії кількісної теорії грошей – версії, що зводить до мінімуму, але не заперечує важливість твердження про те, що повзуча інфляція може сприяти економічному зростанню”. Як бачимо, під час існування золотого стандарту повзучу інфляцію вважали позитивною у той часовий лаг, коли нове золото вже надійшло в обіг, але на цінах це ще не відобразилося, і лише через певний час нова кількість золота поступово не розподіляється між цінами [2, с. 39].

Деякі сучасні дослідники також стверджують, що інфляція є позитивною, якщо має повільні темпи зростання, адже вона активує населення не зберігати кошти “на руках”, а пускати їх в обіг, поки вони не втратили свою вартість, тобто відбувається пожвавлення економіки країни. Також відносно позитивними видами інфляції, окрім повзучої, можна назвати очікувану та збалансовану. Щодо очікуваної інфляції, – вона є позитивною з тієї точки зору, що населення вже підготувалося до її різкого стрибку та приймає певні заходи, щоб не постраждати від її руйнівного впливу, і не втрати свої кошти. Якщо розглядати збалансовану інфляцію, то дана інфляція характеризується рівномірним підвищенням цін на усі товари і послуги, проте дана ситуація є міфом, адже для інфляційного процесу характерними є диспропорційність та невідворотність. Даний тип інфляції можливий за умов адміністративної економіки, де усі ціни суворо контролюються державою, незалежно від законів ринку.

Світова економічна практика свідчить, що певний рівень інфляції може виконувати стимулюючу функцію щодо економічного зростання. Приклади інвестиційного буму в таких країнах як Німеччина, Японія, Чилі, Південні Корея, Чехія та інших свідчать, що необхідна інвестиційна активність і супутнє їй економічне зростання були максимальними, коли темпи зростання були в інтервалі від 1,1% до 4,7% на рік. Коли темпи інфляції переходили межу 4,7%, то темпи економічного зростання починали знижуватися. Коли ж інфляція сягала 25-45%, то економічне зростання припинялося.

Йому на зміну приходили стагнація та спад виробництва, які поглиблювалися у міру зростання темпів відкритої інфляції [12, С. 111].

Виділивши позитивні види інфляції, необхідно розглянути й інші, які мають негативний вплив на економіку країни.

Виходячи з історії інфляційних процесів, досліджених у п. 1.1 даної роботи, можна стверджувати, що інфляція створює ряд негативних наслідків, які в кінцевому результаті (якщо інфляція досягає свого піку – гіперінфляція) призводить до повної руйнації не лише грошово-кредитної, але й всієї економічної системи країни.

Проблема фінансової стабілізації була і залишається доволі актуальною для незалежної України. Аналіз даних свідчить, що в національній економіці зберігаються тенденції до інфляційного зростання, що негативно впливає на всі сторони життя суспільства: знецінюються результати праці та заощадження як фізичних, так і юридичних осіб, а це перешкоджає довготерміновим інвестиціям та економічному зростанню. Природа української інфляції, фактори, що визначають її прискорення або гальмування, є предметом гострих наукових і політичних дискусій [4, с. 12].

Огляд літературних джерел показав, що найчастіше виділяють такі наслідки інфляції як перерозподіл доходів від одержувачів більш низьких та фіксованих доходів до інших груп населення, зменшення реальної вартості заощаджень, обмеження кредитних операцій в результаті порушення нормального розподілу доходів між дебіторами і кредиторами тощо.

Згрупувавши інформацію, отримаємо наступний перелік наслідків інфляційних процесів в економіці країни:

– перекручування фінансових показників діяльності підприємства,

– криза платежів, різке скорочення коштів у підприємств, – збільшення суспільних витрат,

– збільшення кількості податків, причому в більшій мірі  оподатковуються платники з низьким фіксованим рівнем доходів,

– перерозподіл доходів в суспільстві на користь підприємств-монополістів, фінансових структур, тіньової економіки,

– руйнація нормальних соціально-економічних відносин,

– перерозподіл майна і доходів від тих, хто отримує фіксовані доходи до інших груп населення,

– зменшення реальної вартості заощаджень,

– зниження обсягів виробництва,

– перелив капіталу зі сфери виробництва у торгівлю,

– зростання кількості посередницьких операцій,

– розширення спекуляції в результаті різких стрибків цін,

– обмеження кредитних операцій,

– зменшення фінансових ресурсів держави,

– порушення нормального розподілу доходів між дебіторами і кредиторами,

– зниження мотивації до праці,

– відрив реальних цін від номінальних,

– прискорення матеріалізації грошових запасів,

– зростання недосконалості економічної інформації,

– поширення стихійних процесів в економіці.

Виходячи з даного переліку, що інфляція все ж таки має більш негативний вплив, ніж позитивний, як стверджували меркантилісти та деякі сучасні економісти, вона руйнує не тільки грошово-кредитну систему в країні, але й знижує соціальний рівень життя населення.

2.2. Інфляція і методи її врегулювання у Великобританії

Економіка Великобританії — 8-а економіка світу по обсязі ВВП по ППС (на 2012 рік).

Машинобудування й транспорт, промислові товари й хімікати є основними статтями експорту Великобританії. Починаючи з 70-х років, видобуток нафти не тільки дозволив скоротити імпорт нафтопродуктів, але й принесла істотний прибуток у торгівлі. Brіtіsh Petroleum є найбільшою промисловою корпорацією Великобританії й посідає друге місце в Європі.

Британія здійснює 10 % світового експорту послуг — банківських, страхових, брокерських, консультативних, а також в області комп’ютерного програмування.

Великобританія імпортує в 6 разів більше промислових товарів, чим сировини. Самим значним експортером Великобританії є США. Сім з десяти провідних постачальників товарів у Великобританію — це країни ЄС.

Провідним сектором британської економіки є сфера послуг (74 % ВВП), темпи росту якої в 2006 р. (3,6 %) перевищували темпи росту ВВП у цілому (2,8 %). Лідируюче положення в ній займає її фінансова складова (27,7 % ВВП), що визначає спеціалізацію країни в системі міжнародних економічних відносин. На транспорті (7,8 % ВВП) ріст склав 2,9 %. Друга по значимості галузь британського господарства — промисловість (18,6 % від ВВП, скорочення обсягу випуску продукції в 2006 р. на 0,1 %) представлена двома підгалузями: гірничодобувним виробництвом (2,2 % ВВП, скорочення на 9,2 %) і обробною промисловістю (14,7 % ВВП, приріст на 1,4 %). На сільське господарство, що задовольняє порядку двох третин внутрішніх потреб у продуктах харчування, доводиться всього лише 1 % ВВП (обсяг виробництва скоротився на 1,8 %), будівництво (6,1 %, ріст на 1,1 %).[5]

В 2006 році приріст ВВП Великобританії підвищився до 2,8 %, що відповідає рівню економічного росту в країнах «сімки». При цьому рівень інфляції у Великобританії був нижче (2,3 % проти 2,5 %). З 2001/2002 фінансового року у Великобританії погіршувалася ситуація з розміром дефіциту державного бюджету, і в 2004/2005 фінансовому році його величина досягла 3,3 % ВВП. Однак в 2006/2007 фінансовому році цей показник знизився до 2,8 % ВВП.

Таблиця 2.1. Інфляція Великобританії, %

рік	Значення
2003	1.4
2004	1.3
2005	2.0
2006	2.3
2007	2.3
2008	3.6
2009	2.1
2010	3.3
2011	4.5
2012	2.8

Рівень інфляції у Великобританії в січні 2013 року залишився без зміни четвертий місяць поспіль.

При цьому вона тримається на найвищому рівні з травня 2012 року, свідчать дані Управління національної статистики.

У річному вираженні підвищення споживчих цін становило 2,7%, що трохи нижче середнього прогнозу економістів. Інфляція в річному вираженні залишається незмінною протягом чотирьох місяців, і це відбувається вперше з 1996 року.

Найбільший внесок у зростання інфляції внесли ціни на алкоголь та тютюн, які зросли на 8,5%.

При цьому зростання цін на різні товари і послуги, наприклад грошові перекази, одяг і взуття, відчутно сповільнилося.

Стійка висока інфляція в останні кілька років стримує споживчі витрати, які є основною рушійною силою економічного зростання у Великобританії.

Цей фактор також обмежує можливість купівлі активів Центральним банком для стимулювання економіки.

Хоча інфляції як і раніше завзято тримається вище цільового рівня Банку Англії, центральний банк проголосував за збереження ключової процентної ставки на рекордно низькому рівні на тлі вповільнення росту британської економіки й більше похмурих перспектив світової економіки.

2.3. Інфляційні процеси в Німеччині

Переваги німецької економіки полягають у її масштабах, низькій інфляції (2,5%), наявності кваліфікованої робочої сили (німецькі працівники здавна славляться точністю, старанністю та пунктуальністю). Сильні галузі на міжнародному ринку є автомобілебудування, важка промисловість, електроніка та хімічна промисловість. Слабкі сторони: занижена оцінка витрат на модернізацію Східної Німеччини, високі соціальні витрати, дефіцит фахівців, особливо в галузі високих технологій, старіння населення, стабільно-високий рівень безробіття (11%), конкуренція з боку нових індустріальних країн Азії.

Основними факторами, що сприяють зараз росту інфляції, є ріст зарплат і відносно низький рівень безробіття в Німеччині. У той час як інші країни Європи тупцюють на місці або навіть переживають спад, ріст інфляції в Німеччині дає чиста перевага. Особливо якщо врахувати, що в першій половині року до квітня річний показник інфляції знижувався. Однак у травні ціновий тренд розгорнувся й, судячи з попередніх оцінок, продовжив розвиватися в напрямку росту в червні. Зниження інфляції в країнах Європи на даному етапі (у найменшому ступені в Німеччині) є ознакою  макроекономічних проблем, що підсилюються. Але, принаймні, сьогоднішній звіт дасть ще один привід сподіватися на те, що  положення, що похитнулося, економіки на континенті стабілізується.

Рис. 2.2. Інфляція Німеччини, %

Структурним чинником зростання світової інфляції є динамічне піднесення економік країн, що розвиваються, які вивели споживання сировинних товарів на новий рівень, тоді як відповідного збільшення виробництва не відбулося (внаслідок підвищення собівартості видобування сировини). Головним циклічним чинником прискорення світової інфляції стало підвищення попиту на сировинні ресурси з другого півріччя 2010 року.

Таблиця 2.2. Інфляція Німеччини, %

Рік	Значення
2003	1.0
2004	1.8
2005	1.9
2006	1.8
2007	2.3
2008	2.8
2009	0.2
2010	1.1
2011	2.3
2012	2.0

Співвідношення цілей грошово-кредитної політики з системою пріоритетів економічної політики в країнах з ринковою економікою дозволяє говорити про необхідність узгодження цілей грошово-кредитної політики та напрямів загальноекономічної політики держави.

Розділ 3. Порівняльний аналіз подолання інфляції в Великобританії та Німеччини

3.1. Зарубіжний досвід щодо подолання негативних наслідків інфляції для України

Антиінфляційне регулювання — охоплює насамперед два основних методи усунення інфляції: скорочення бюджетного дефіциту, регулювання цін і доходів. Використовуються також інші методи.

Вибір конкретних шляхів антиінфляційної політики обумовлюються впливом багатьох факторів, у тому числі: характером інфляційних процесів; загальногосподарською кон’юнктурою; особливостями теоретичної бази економічного розвитку країни; політичними аспектами, оскільки треба визначити об’єкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.

Незважаючи на багатофакторність інфляції, заведено, що напрями її подолання мають бути адекватними фактором, що викликали цю інфляцію. Тому антиінфляційна політика здебільшого охоплює політику управління факторами попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції — сферу грошового обігу.

У міжнародній практиці з метою боротьби з інфляцією поширені такі класичні напрями антиінфляційної політики:

• дефляційна політика (регулювання попиту);
• політика доходів (регулювання витрат);
• адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у впливі на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як на товари, так і на гроші. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестиційної політики.

Досвід 7-и країн, які перейшли на інфляційне таргетування від 1999 р. (Швеція, Нова Зеландія, Канада, Великобританія, Фінляндія, Австралія і Іспанія) використовує Європейський центральний банк (European Central Bank). Європейським Валютним Інститутом в Єврозоні всі варіанти грошово-кредитної політики були зведені до двох, а саме: визначення цільових грошових агрегатів і інфляційне таргетування. На сьогодні в Єврозоні використовується комбінація грошового та інфляційного таргетування. Причиною зміни політики Центральних банків став невдалий досвід таргетування грошових агрегатів або підтримка фіксованого валютного курсу. У Новій Зеландії і Канаді інфляційне таргетування спочатку використовувалося для скорочення темпів інфляції, яка в цих країнах у 1980-х роках була досить високою за зразком західних країн [8]. Подальша боротьба з інфляцією була успішною, інші п’ять країн використали інструментарій інфляційного таргетування, незважаючи на те, що темпи інфляції у них були порівняно низькими. Варто зауважити, що всі ці сім країн на відміну від Німеччини, Японії та США за останні 30 років не мали значних досягнень у боротьбі з інфляцією. За оцінкою економістів МВФ, у ті часи саме така грошово-кредитна політика країн породжувала недовіру. З огляду на це влада, перейшовши на інфляційне таргетування, намагалася не тільки знизити темпи інфляції, але й підвищити авторитет економічної політики.

Головним важелем впливу на величину грошової маси є надання центральним банком кредитів комерційним банкам. Установлюючи офіційну облікову станку, центральний банк фактично визначає ціну кредитів, які продаються комерційним банкам, що значною мірою формує вартість грошей. Так, при підвищенні облікової ставки вартість кредитів комерційних банків зростає, що обумовлює падіння попиту на самі кредити, а через них і на величину грошової маси в обігу.

Зміна норми обов’язкових резервів, які комерційні банки повинні тримати у формі готівки в себе або на безпроцентних рахунках у центральному банку, має подвійний результат. Підвищення резервної норми, з одного боку, веде до прямого вилучення певних коштів з обігу, що обмежує їх пропозицію, з іншого — викликає подорожчання надаваних комерційними банками кредитів і, як наслідок, сприяє зменшенню попиту на гроші.

Процентна ставка і норма обов’язкових резервів — це важелі, які в основному опосередковано регулюють кількість платіжних засобів, що знаходяться в обігу. Найдійовішим напрямом антиінфляційного регулювання, що прямо впливає на грошову масу, с проведення операцій з цінними паперами на відкритому ринку. Так, центральний банк, маючи намір зменшити пропозицію грошей, продає комерційним банкам цінні папери, що веде до вилучення з обігу відповідної частини грошової маси. Цей напрям грошово-кредитної політики хоча і дає швидкі результати, але має І певні перешкоди в інтенсивному застосуванні. У країнах з перехідною економікою до них належать слабка розвиненість вторинного ринку цінних паперів і недостатність коштів для проведення операцій в необхідних масштабах[7, c. 68-71].

Фінансовий механізм антиінфляційної політики спрямований на забезпечення збалансованості державних фінансів, та скорочення бюджетного дефіциту, що можна досягти за рахунок збільшення доходів і скорочення державних видатків. Збільш надходжень до бюджету може бути здійснено за рахунок підвищення податків, що дасть позитивний результат у короткотерміновому періоді. Але в подальшому політика посилення податкового пресу приведе до приховування прибутків, підриву стимулів до праці та інвестування, викличе гальмування економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до Державного бюджету. Тому вважається більш доцільним розвивати податкову систему у напрямі зниження ставок оподаткування, що може ста ти дійовим інструментом антиінфляційпої політики. Так, зниження ставок податку на прибуток заохочує до інвестування і пожвавлення виробництва, що у перспективі приведе до збільшення доходів і, відповідно, до зростання надходжень до бюджету від оподаткування.

Зменшення податкових ставок викличе також зростання доходів населення, які спрямовуються на споживання та заощадження. Збільшення споживання дасть новий імпульс для виробництва, що у перспективі обумовить розширення бази оподаткування. Приріст заощаджень, у свою чергу, піде як па фінансування економічного розвитку, так і на покриття дефіциту бюджету.

Одним з напрямів збільшення дохідної частини бюджету є залучення неінфляційних ресурсів фінансування бюджетного дефіциту передусім шляхом розвитку ринку цінних паперів і приватизації підприємств. Але поповнення державного бюджету за рахунок неподаткових надходжень може бути несуттєвим, якщо відсутні значні реальні джерела таких доходів.

Однак розглянуті антиінфляційні резерви збільшення надходжень до бюджету, як правило, не дають швидкого результату розраховані на перспективний період. Тому основним напрямом скорочення бюджетного дефіциту є зменшення державних видатків, насамперед шляхом поступового обмеження фінансування тих видів діяльності держави, які цілком можна передати ринковій системі. Конкретними шляхами вирішення цієї проблеми є зменшення обсягів бюджетних капіталовкладень, поступове скорочення дотування збиткових державних підприємств, перегляд системи трансфертів[9, c. 7].

Обмеження грошової маси та досягнення фінансової стабілізації є головними, але не єдиними напрямами приборкання інфляції попиту. Відомо, що кількість грошей в обігу може бути великою або малою лише відносно кількості товарів, тобто їх величина залежить від товарного забезпечення грошової маси. «ідей збільшення обсягів виробництва при незмінному абсолютному розмірі грошової маси веде до її відносного зменшення і, відповідно, до спаду темпів інфляції.

Класичним напрямом антиінфляційної політики є також політика доходів, сутність якої полягає у прямому обмеженні зростання цін і заробітної плати, а також використання економічних стимулів або санкцій з метою утримання їх зростання в певних межах.

Політика доходів справляє подвійний вплив на інфляцію Обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів ціни яких включаються такі величини. Це перешкоджає саморозвитку інфляційних процесів і стримує їхню інтенсивність. Водночас отримання зростання цін на товари і заробітної плати визначає динаміку доходів населення, що сприяє обмеженню платоспроможного попиту. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні з напрямами дефляційної політики.

Серед заходів антиінфляційної політики певне місце посідають методи не стільки боротьби з інфляцією, скільки пристосування до неї. До них, зокрема, належить адаптаційна політика, яка реалізується, в першу чергу, за рахунок індексації доходів. Спричинене Інфляцією підвищення цін неминуче веде до зниження доходів населення, особливо тих його верств, які не можуть захиститися від знецінення грошей. У зв’язку з цим виникає необхідність захисту інтересів населення через повну або часткову індексацію доходів шляхом підвищення заробітної плати працівників бюджетних установ, пенсій, грошових виплат і вкладів населення з урахуванням зростання цін. Така індексація може бути проведена як одноразово — при окремому підвищенні регульованих і фіксованих цін на споживчі товари і послуги, так і періодично — при безперервному їх зростанні. Періодичність індексації грошових доходів населення залежить від інфляційного порогу який у розвинених країнах визначається урядом за погодженням з профспілками. Така індексація не усуває інфляцію а лише пом’якшує її негативний вплив, але вона сама може перетворитися у потужний інфляційний фактор, якщо здійснюється в умовах бюджетного дефіциту, який фінансується за рахунок грошової емісії. Таким чином утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самопродукуючий механізм інфляції, який важко зупинити [11, c. 10-11].

У таких умовах населення чекає від держави не стільки компенсації знецінених доходів, скільки приборкання самої інфляції. Світовий досвід доводить, що проблема гасіння адаптаційних очікувань скоріше долається в умовах постійного розвитку і зміцнення механізму ринкової системи та довіри населення країни до уряду, який веде непохитну боротьбу з інфляцією.

Отже, проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів і ступеня їхньої активності. Тому найбільша ефективність її застосування може бути досягнута лише за умов комплексного використання розглянутих шляхів боротьби з інфляцією[3, c. 10-13].

3.2. Економічні наслідки інфляції в Великобританії та Німеччини

В сучасній економіці ставлення до явища інфляції двобічне. У країнах з високорозвиненою економікою інфляція виступає як пожвавлення економіки. У країнах з низьким рівнем розвитку економіки інфляція виступає тягарем.

Інфляція є дуже небезпечною для економіки, порушуючи макроекономічну стабільність. Тому антиінфляційна державна політика  займає одне з головних місць серед засобів державного регулювання економіки. Проте ключовий момент сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається як інерційна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її підвищитись або впасти.

Головними соціально-економічними наслідками інфляції є: перерозподіл доходів, прихована державна конфіскація грошей у населення через податки, прискорена матеріалізація грошей, падіння реальної процентної ставки на капітал.

В Німеччині та Великобританії найбільше значення надається інструментам процентної політики та операціям на відкритому ринку. Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що вони впливають на рівень інфляції із певною затримкою, лагом, тому центральному банку потрібно провадити політику з врахуванням цього – політику, орієнтовану не на поточний, а на прогнозований майбутній рівень інфляції.

Серйозні загрози для національної економіки, що створює інфляція, мають як внутрішній, так i зовнішній прояв. У разі інфляції витрат країни, економіка яких залежить від зовнішньої торгівлі перш за все промисловими, легкозамінюваними товарами, можуть втратити експортні ринки, якщо ціни та витрати в цих країнах зростають швидше, ніж в інших країнах. Таким чином, проблема стабілізації цін тісно пов’язана з питаннями збереження конкурентоспроможності держави на зовнішніх ринках.

Світовий досвід виробив дві головні концепції антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це – заходи або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності. Перший метод реалізується шляхом змін у системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати. Другий – це індексація доходів, застосування механізму коригування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та iн. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.

Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект i дозволяє пом’якшити труднощі, які впадають на долю економіки [7].

В процесі стримування інфляції у Великобританії дуже важливу роль відіграє податкова політика держави. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачів, високі податки носять антиінфляційний характер. Однак, податки можуть також збільшувати витрати виробництва, підвищуючи через це рівень цін на товари.

Розглянемо ті спотворення в оподаткуванні, які викличе неочікувана інфляція, тобто випадок, коли цей елемент економічної.

У разі, якщо податкова система Німеччини буде мати труднощі з адаптацією до інфляційних процесів, виникають такі складні проблеми:

по-перше, із зростанням рівня цін частка податкових виплат у загальному обсязі реальних доходів збільшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податків. Якщо б податки знаходилися у постійній пропорції до номінальних доходів незалежно від розміру останніх, у цьому не було б ніякої проблеми, оскільки в такому разі люди сплачували б однаковий, не залежний від рівня цін відсоток своїх доходів у вигляді податків. Але, оскільки, норма оподаткування при використанні його прогресивної форми має тенденцію зростати разом з рівнем номінальних доходів, то інфляція, ведучи до збільшення номінальних доходів, тим самим збільшує й частку податків у складі реальних доходів.

Друга проблема пов’язана з оподаткуванням капіталу. Вона дуже складна, оскільки зростання капіталу, пов’язане з приростом ринкової вартості активів, реагує на інфляцію більш оперативно, ніж реальні прибутки на цей капітал. Жодній країні не вдалося досягти суттєвого успіху у нейтралізації наслідків впливу інфляції на оподаткування капіталу.

Отже, фахівці у сфері податків навіть вважають, що найбільша шкода від інфляції полягає саме у тому, що вона збільшує фактичне оподаткування капіталу.

Висновки

Очевидно, що сучасна інфляція, під якою розуміють систематичне зростання цін, починаючи з 50-х років XX ст. не вичерпується механізмом класичної інфляції, оскільки вона виникала і за відсутності монетизації дефіциту державного бюджету (його емісійного покриття), а в деяких країнах навіть за відсутності такого дефіциту взагалі. Природа сучасної інфляції не обмежується тільки замиканням системи її елементів лише через емісійно-грошовий механізм. Вона охоплює і численні елементи, пов’язані зі специфікою змін не тільки на макро-, а й на мікрорівні економічної системи.

У зв’язку з цим сучасну інфляцію можна розглядати як специфічний, тісно пов’язаний з економічною системою процес, у якому поєднуються і взаємодіють чинники, що стосуються деформацій не тільки грошово-кредитної сфери, а й інших, найрізноманітніших сфер економічних відносин. Саме сплетіння в єдиному процесі причин і наслідків, чинників і умов, прямих і зворотних зв’язків перетворює інфляцію на сталу тенденцію господарського життя, яка стає підсумковим вираженням розвитку економічної системи на сучасному етапі. Інфляція при цьому виступає своєрідним інтегральним результатом функціонування всієї економічної системи. При цьому результат не зводиться до окремих ефектів, які виникають на основі функціонування лише окремих елементів економічної системи.

Інфляцію як індикатор макроекономічної стабільності слід розглядати як зростання загального рівня цін в економіці. Адекватним відображенням такого зростання є індекс споживчих цін і дефлятор ВВП. Запропоновано дефлятор ВВП використовувати як показник інфляційного зростання для визначення реальних макроекономічних показників, враховуючи особливості його обчислення.

Інфляція розглядається як багатофакторний соціально-економічний процес, тому причини її виникнення та розвитку можуть відображати  як зміну сукупного попиту, так і сукупної пропозиції. У зв`язку з цим, запропонована дворівнева система факторів інфляційного зростання: 1. первинні фактори, які є першопричиною інфляції та діють у виробничій, фінансовій та зовнішньоекономічній сферах (емісійне фінансування бюджетного дефіциту, зростання заробітної плати, падіння курсу національної валюти, зростання цін на імпортні товари (особливо, енергоносії), зростання зовнішнього боргу, інфляційні очікування тощо); 2. кінцеві фактори, які узагальнюють вплив всіх первинних факторів (це елементи кількісного рівняння – грошова маса, швидкість обігу грошей, реальний ВВП) та проявляються у сфері товарно-грошового обігу, викликаючи надмірне зростання сукупного попиту порівняно з товарною масою.

Список використаних джерел

1. Безкровний А. В. Розвиток інфляційного процесу в Україні/ А. В. Безкровний // Економіка АПК. — 2009. — № 1.- С.77-79
2. Гончар І.А. Статистичний аналіз інфляцієутворюючих факторів в Україні // Статистика України. — 2009. — № 4. — С. 31-35
3. Доповідь Global trade alert № 9 “Resolve Falters As Global Prospects Worsen”, за ред. Simon J. Evenett.
4. Доповідь МВФ: World Economic Outlook Update. Mild Slowdown of the Global Expansion, and Increasing Risks, червень 2011 р.
5. Калюжний, Валерій. Механізми розвитку та протидії інфляції в Україні / В. Калюжний // Економіст. — 2008. — № 6. — С. 16-22
6. Карпенко Г.В. Аналіз основних факторів інфляції в Україні // Фінанси України. — 2008. — № 11.- С.29-40
7. Комашко, Олег. Моделювання очікувань інфляції в Україні // Банківська справа. — 2009. — № 4. —  С. 82-86
8. Круглий стіл «Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції» // Економіст. — 2008. — № 5. — С. 16-25
9. Литвицький В. Інфляциди та антидоти: аналітичний огляд за 2007 рік / Валерій Литвицький // Банківська справа. — 2008. — № 1. — С. 3-27
10. Литвицький В. Інфляційний потяг рухається за інерцією / Валерій Литвицький // Урядовий кур’єр. — 2008. — 19 березня. — С. 8
11. Литвицький В. Інфляція: кроки на шляху протидії / Валерій Литвицький // Урядовий кур’єр. — 2008. — 11 квітня. — С. 7
12. Любіч О. Важелі макроекономічної політики для регулювання економічного зростання та інфляції // Вища школа. — 2008. — № 4. — С. 18-30
13. Петрик О. Теоретико-концептуальні основи таргетування інфляції // Банківська справа. — 2009. — № 2. — С. 3-12
14. Полозенко Д. В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінанси України. — 2008. — № 2.- С.82-88
15. Прощаков В. Соціальні чинники та соціальні наслідки інфляції / Вітольд Прощаков // Праця і зарплата. — 2008. — 11 червня. — С. 2-4
16. Ревенко А. Інфляція: річні результати і дозована інформація // Дзеркало тижня. — 2010. — 15 січня. — С. 7
17. Савченко А. Інфляційне таргетування: проблеми та перспективи його запровадження в Україні // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 46-56
18. Статистичні матеріали Intercon ti nentalExchange (ICE).
19. Статистичні матеріали OECD [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://stats.oecd.org/index.aspx?queryid=22519.
20. Щербак А. Як приборкати інфляцію в Україні // Економіст. — 2008. — № 9. — С. 43-45