Вступ

На сьогодні соціальні замовлення, скореговані потребами суспільства, та індивідуальні запити, змотивовані переживаннями сучасної людини, підвищили постійно зростаючу потребу в професійній діяльності практичного психолога. У сучасних умовах економічні, політичні та соціально-психологічні виміри життєдіяльності людей набули таких високих темпів зростання, різких змін та непередбачуваних трансформацій, що сучасна особистість неминуче опиняється в той чи інший момент свого життя перед вирішенням складних проблемних ситуацій.

Нездатність або, частіше, необізнаність у вирішенні цих проблем може призводити особистість до стресу, дезадаптації, тривоги і навіть агресивних проявів поведінки з тим, щоб захистити себе чи вибороти право серед інших на власне життєствердження. У зв’язку з вище означеним у теперішній час зросли запити людей як на набуття психологічної грамотності, так і на надання психологічної допомоги у вигляді психологічного консультування.

Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення в галузі їхньої діяльності, беруться за розв’язання тільки тих завдань, які належать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологи передають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яка звернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надати адекватну допомогу.

Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральними органами Товариства психологів України. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходять випробування (з дозволу контрольних органів Товариства), психологи, проводячи експеримент з обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосування неперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівень оволодіння ними.

1. Основні види діяльності практичного психолога

Основні види діяльності практичного психолога: психологічна просвіта; психологічна профілактика; психологічне консультування; психологічна діагностика; корекційно–відновлювальна та розвивальна робота.

Результатом психологічної просвіти та психопрофілактичної діяльності є вироблення власної системи поглядів на життя, трансформація системи ціннісних орієнтацій, формування професійного ідеалу; засвоєння культури людських взаємин і соціально-професійних функцій; формування індивідуального стилю навчально-професійної діяльності та власної моделі моральної поведінки; опанування форм ефективного професійно-ділового спілкування; збереження особистісного психологічного здоров’я та гідного ставлення до оточуючих.

Психологічна просвіта спрямована на прилучення дорослих і дітей до психологічних знань. Просвітницька діяльність психолога може здійснюватися в різноманітній формі (лекції, бесіди, семінари, виставки, підбор літератури й ін.). Основний зміст просвітницької роботи — знайомство із сучасним станом психологічної науки, основними закономірностями й умовами психічного розвитку людини. Просвітницька діяльність психолога спрямована на формування уявлення про практичну значимість психологічного знання й психологічної допомоги людині, що формується.

Виділяється кілька рівнів профілактичної діяльності:

Розв’язок соціальний-економічних, культурних і інших завдань загальнодержавного масштабу по більш повному задоволенню матеріальних і духовних потреб людей.

Заходи для педагогічної орієнтації інфраструктури мікросоціуму, спрямовані на оздоровлення мікросередовища, у якій протікає життєдіяльність людини.

Індивідуальна виховно-профілактична робота, спрямована на корекцію й попередження відхилень у поведінці.

Розрізняють наступні види профілактичної діяльності, первинна, вторинна, третинна [10].

Первинна профілактика — комплекс заходів, спрямованих  на запобігання негативного впливу біологічних і соціально-психологічних факторів, що впливають на формування  поведінки, що відхиляється. Саме первинна профілактика (її своєчасність, повнота й постійність) є найважливішим видом превентивних заходів в області запобігання відхилень у дітей і підлітків.

Вторинна профілактика — комплекс медичних, соціально-педагогічних і інших заходів, спрямованих на роботу з людьми, що мають девіантну поведінку. Основними завданнями вторинної профілактики є недопущення здійснення більш важкої провини, правопорушення; надання своєчасної соціально-психологічної підтримки людині, що перебуває в складній життєвій ситуації.

Третинна профілактика — комплекс заходів соціально-психологічного і юридичного характеру, що мають метою запобігання здійснення повторного злочину людиною, що вийшла з місць позбавлення волі.

Крім того, прийнято розрізняти профілактику загальну й спеціальну.

Загальна профілактика припускає здійснення ряду попереджувальних заходів, спрямованих на запобігання виникнення тих або інших проблем у недалекому майбутньому, або на попередження тієї або іншої проблеми безпосередньо перед її виникненням.

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на розв’язок певного завдання: профілактика девіантної поведінки, профілактика підліткового суїциду й т.п.

Психологічне консультування. Термін «консультація» за словником С.І. Ожегова має кілька значень: 1) рада спеціалістів; 2) порада спеціаліста; 3) установа, що дає поради. У прикладній психології успішно використовувалися всі три зазначені форми консультації. А от сутність консультування у практичній психології довго дискутувалася, бо вважалося, що надавати допомогу особистості у вирішенні її психологічних проблем можна тільки у рамках психотерапевтичної практики.

Однак існування так званого психологічного, або, точніше, психотерапевтичного консультування як самостійної галузі психологічної допомоги можна аргументувати так: філософія консультативної роботи диктує повну відмову від концепції хвороби і розглядає людину, котра звернулася по допомогу такою, що має психологічні труднощі; консультування і психотерапія орієнтовані на різні етапи взаємодії психолога і клієнта: превентивна консультативна робота може запобігти більш серйозним психотерапевтичним наслідкам; якщо психотерапія спрямована «вглиб», на вирішення інтраперсональних проблем, то консультування охоплює більш різнопланове коло інтерперсональних проблем клієнтів; психолог-консультант виступає радше медіатором (посередництво) або фасилітатором (підвищення продуктивності) ресурсних можливостей клієнта у розв’язанні його проблем; діагностична спрямованість консультування значно розширює спектр різноманітних професійних моделей діяльності консультанта. Спостерігається певний універсалізм у використанні ним як підходів, так і методів, що урізноманітнює консультативну роботу і суттєво відрізняє її від психотерапії, яка зазвичай дотримується одного напряму (Горностай П.П., Васьковская С.В., 1994).

Отже, специфіка психологічного консультування як окремого виду психологічної допомоги визначається особливостями проблематики, немедичною парадигмою в розумінні клієнта, змістом і методами діяльності. Цілі ж консультування на відміну від немедичної психотерапії (особисте й соціальне здоров’я) чи медичної психотерапії (психічне і соматичне здоров’я) лежать в площині особистого благополуччя клієнта.

Таким чином, індивідуальне консультування це вид спеціально організованого спілкування, у процесі якого психолог-консультант допомагає клієнтові дослідити і прояснити свою життєву ситуацію, актуалізувати додаткові сили і здібності, щоб знайти вихід із складних для нього обставин. Результатом консультування може вважатись інсайт (З. Фрейд), просто «сповідь» (Р. Мей), або, як вважають екзистенціалісти, сповнена розуміння, підтримки і співпереживання «зустріч», яка, можливо, стане поворотним моментом у процесі життєтворчості.

Психодіагностична діяльність розглядається переважно в якості інструмента дослідження чи обстеження, а отже, як діяльність обслуговуюча. Що оцінювати, що вимірювати — визначається програмою теоретико-експериментального дослідження або цілями консультативної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи. Відповідь на питання «як?» повинна віднайти і запропонувати сама психодіагностика.

Таким чином, визначення змісту психологічного консультування конструює цільові установки консультанта відносно людини взагалі та клієнта зокрема. Питання визначення цілей консультування залежить від потреб і запитів клієнта та від теоретичних орієнтацій самого консультанта.

Проаналізувавши теоретичні доробки вчених різних наукових шкіл, відомі психологи в галузі консультування (С.В. Васьківська, Р. Кочюнас, О.М. Лисенко, Т.О. Молодиченко, О.Є. Сапогова та ін.) виокремили такі універсальні цілі психологічного консультування:

• сприяти змінам поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, незважаючи на деякі невідворотні соціальні обмеження;
• розвивати навички подолання труднощів у разі появи нових життєвих обставин та вимог;
• забезпечити ефективне прийняття життєвоважливих рішень: здійснювати самостійні вчинки, правильно розподіляти час та енергію, оцінювати наслідки ризику, досліджувати поле цінностей, у межах яких відбувається прийняття рішень, оцінювати властивості своєї особистості, долати емоційні стреси, розуміти вплив установок на прийняття рішень тощо;
• розвивати вміння зав’язувати й підтримувати міжособистісні взаємини; підвищувати рівень самоповаги та конструктивних соціальних навичок з метою кращої побудови спілкування та міжособистісних взаємин;
• підвищувати тенденцію до самоорганізації та сприяти зростанню особистісного потенціалу людини; активізувати розвиток прагнення клієнта до максимальної свободи та розвивати його здатність контролювати власне оточення та свої реакції, що провокуються цим оточенням [4, , с. 29].

Як було зазначено, провідною формою діяльності професійного психолога-консультанта є процес психологічного консультування, що виступає квінтесенцією психологічної допомоги людині поряд із профілактикою, підтримкою, корекцією та позитивною психотерапією. У зв’язку із цим важливо виокремити сутнісні характеристики цього процесу, його змістовий конструкт.

Велика кількість існуючих психологічних проблем, із якими можуть звертатися люди до психолога-консультанта, відображається на визначенні змісту психологічної допомоги, яка надається в процесі психологічного консультування. Сучасна зарубіжна та вітчизняна психологічна наука володіє багатьма варіантами визначень змісту поняття «психологічне консультування». Глибокий аналіз змістового навантаження цих визначень підтвердив, що їх уніфікований конструкт співвідноситься за такими основними положеннями:

• консультування актуалізує розвиток особистості;
• консультування допомагає особистості здійснювати вибір і діяти за власними уподобаннями;
• консультування сприяє навчінню нових форм поведінки;
• у консультуванні акцентується увага на відповідальності особистості, точніше, визначається, що незалежна й відповідальна людина здатна у відповідних обставинах приймати самостійні рішення, а консультант лише створює умови, у яких заохочується її вольова поведінка;
• серцевиною консультування є «консультативна взаємодія» між клієнтом і консультантом [6; с. 71].

Таким чином, предмет консультативної психології – це широке коло психологічних проблем людей, котрі не мають глибоких клінічних порушень, що включає труднощі вікового розвитку, специфіку адаптації особистості до змінних умов повсякденності, дисгармонію міжособистісних, зокрема сімейних, інтимних, батьківсько-дитячих взаємостосунків, соціальні девіації, вікові кризи, наслідки травм і хвороб, стреси, особливості характеру, вибір професії, питання кар’єрного зростання, особисті запити щодо пошуку власної аутентичності, самоцінності та смислу життя, взаємодії людини з оточенням, питання персональної відповідальності, моральності, екзистенціального та особистісного вибору та ін.

2. Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота психолога в організації

Корекційно–відновлювальна та розвивальна робота слугує відродженню та розвиткові лабільності та пластичності особистісних якостей, конструктивній видозміні та переорієнтації несприятливих моделей поведінки на соціально прийнятні способи реагування. Психокорекція є напрямом психологічного впливу на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування особистості, а також основною умовою та провідним механізмом активізації прийняття та засвоєння нових соціальних ролей.

Під психологічною корекцією розуміють — доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання. Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов’язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації. Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

«Психологічна корекція — це спрямований психологічний вплив на визначені психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування індивіду». Цей термін з’явився в колишньому СРСР у 70-х роках, коли психологи в нашій країні стали активно працювати в області психотерапії. Але психотерапія є лікувальною практикою, якою за законом може займатися тільки лікар, який має вищу медичну освіту. Щоб подолати ці обмеження, психологи і придумали цей чудовий термін [3].

Сьогодні настільки суворого обмеження на заняття психотерапією не існує: дипломований психолог може пройти спеціальну підготовку по психотерапії на базі медичної освітньої установи і цілком офіційно одержати кваліфікацію психотерапевта.

У медичній психотерапії під психологічною корекцією розуміють діяльність психотерапевта, який вирішує завдання психопрофілактики. В останні роки найбільше поширення, особливо в системі освіти, одержало трактування поняття психологічної корекції, як системи психологічного впливу для попередження чи усунення відхилень у розвитку і поведінці людини.

Поняття психокорекції почало застосовуватися не так давно. Його народження й розвиток пов’язані з поступом практичної психології. Як відомо, корекція — це внесення поправок не в процес, а в явище, якому притаманна статичність. Спостерігається незбіг процесу виховання з процесом психокорекції, покликаним нівелювати деформації особистості, оптимізувати її стосунки з оточенням. Проте й психокорекція, й виховання зорієнтовані на розвиток особистості, хоча вони й різняться в методах і засобах досягнення цілей. Виховання ближче до прямого внесення поправок у поведінку, й лише побічно позначається на структурних особливостях психіки вихованців, таких, як настановлення, переконання. Результативність виховання перебуває в залежності від пластичності психічних процесів. Психокорекційний же процес має відродити пластичність, мобільність психічної організації суб’єкта й тому зорієнтований на вивчення статичних якостей психіки та виявлення їхніх дисфункцій. Психокорекція слугує відродженню та розвиткові лабільності й пластичності особистісних якостей суб’єкта.

Там, де виховання наштовхується на необхідність переробки, «перековки» певних особливостей психіки, воно єднається з процесом психокорекції. Таке зближення ілюструє теорія «вибуху» А.С. Макаренка. Механізми цих явищ відображає теорія позитивної дезінтеграції та вторинної інтеграції в контексті активного соціально-психологічного навчання. Хоча треба пам’ятати, що поняття «виховання» стосується передовсім дітей, а психокорекція — дорослих.

Ще одна суттєва відмінність психокорекції від виховання полягає в тому, що виховний процес у цілому пов’язаний зі впливом на суб’єкта, психокорекція ж передбачає процес «разом із суб’єктом» — взаємодію та рівність позицій.

Успішна психокорекція передбачає єднання зусиль у пошуку причин труднощів спілкування та взаємин між людьми. Власні розробки питань групової психокорекції мають напрям на забезпечення пізнання першопричин тих проблем, які відчуває людина у спілкуванні з іншими, а не наведення поверхової «косметики». Без дослідження цих причин і без внесення корективів у диспозиційні утворення неможливо добитися довготривалого успіху.

Психотерапія — система лікувального впливу психічними (психологічними) засобами на організм хворого. Спрямована як безпосередньо на усунення симптомів, що й викликали психотравмуючи обставини, так і на відновлення порушеної системи відносин особистості  й тим самим на усунення пов’язаної з ними симптоматики захворювання. Залежно від  ступеня участі психічного фактора  в генезі й перебігу  хвороби психотерапія застосовується як основний спосіб лікування, метод реабілітації, психопрофілактики або доповнює інші методи. Важливою умовою ефективності психотерапії є оптимальний контакт між психотерапевтом і хворим. Поведінкова (умовнорефлекторна) психотерапія спрямована головним чином на усунення симптомів хвороби й зміну неправильної поведінки, що розуміється як результат патологічно закріплених звичок. Поведінкова психотерапія, переслідуючи переважно симптоматичні цілі, не орієнтується на відновлення порушеної системи відносин особистості.

Раціональна психотерапія має широке застосування в лікувальній практиці. Вона включає прийоми логічної аргументації, емоційного впливу, вплив. Лікар, використовуючи переконання, дидактичні й риторичні прийоми, не тільки пояснює хворому помилки його суджень, але й навчає правильному мисленню.

Індивідуально-орієнтована (реконструктивна) психотерапія спрямована переважно на досягнення усвідомлення хворим дійсних причин своїх психогенних розладів, зміну його особистісних установок, а також корекцію неадекватних реакцій і форм поведінки. Залежно від  терапевтичних цілей виділяють симптоматичну й патогенетичну спрямованість психотерапії. Характер об’єкта терапевтичного впливу визначає різні форми психотерапії. Розрізняють індивідуальну, групову й сімейну психотерапію.

Висновки

Практична психологія як психологічна практика орієнтована не на дослідження психіки, свідомості, а на роботу із психікою, зі свідомістю; на способи впливу психолога на свідомість іншої людини, на систему його уявлень про світ інших, самому собі; на його ціннісні орієнтації, на форми спілкування, характер взаємин. У психологічній практиці по суті непридатні ті методи, які використовуються  в академічній психології. Тут потрібні методи не дослідження психічної  реальності, а практичної роботи із цією реальністю. Такі методи в практиці безпосередньої роботи з людською суб’єктивністю були знайдені, апробовані й описані.

Ще однією особливістю психологічної практики є те, що людина у ній з’являється цілісно, у єдності своїх специфічних процесів, якостей, здатностей. Тому психолог-практик вимушений використовувати сукупність різних методів, які склалися в різних школах і напрямках психотерапевтичної практики.

Психологічна діагностика, психологічна корекція, психологічне консультування, психотерапія вирізняються як види професійної діяльності психолога не тільки різними завданнями впливу, але й принципово відрізняються засобами впливу на іншу людину.

Психологічна практика по своїх завданнях, методах, формах являє собою різноманітні види практик. Основними серед них є психотерапія, психологічна консультація, психокорекція, психотренінг, вирішення соціальних конфліктів в організації і ін.

Список використаної літератури

1. Абрамов В. Медична психологія: Навч. посібник для самопідготовки студентів / Центральний методичний кабінет з вищої медичної освіти; Донецький держ. медичний ун-т ім. М.Горького / Володимир Андрійович Абрамов (ред.). — Донецьк : Каштан, 2003. — 118с.
2. Абрамова Г.С. Практическая психология / Г.С. Абрамова – М. : Изд. центр. «Академия», 1997. –368 с.
3. Бойправ М. Загальна психологія: практикум: [навч.-метод. посіб.] / Ніжинський держ. ун- т ім. Миколи Гоголя. Кафедра психології / Оксана Петрівна Щотка (ред.). — Ніжин : НДУ, 2007. — 288с.
4. Вітенко І. Основи психології: Підручник для студ. вищих медичних навч. закладів освіти III-V рівнів акредитац./ Іван Вітенко, Тарас Вітенко,. — Вінниця: Нова книга, 2001. — 251 с.
5. Гуцало Е. Психологія: Інструктивно-методичні матеріали для самостійної підготовки студентів до комплексного державного екзамену/ Емілія Гуцало, КДПУ ім. В. Винниченка. Кафедра психології. — Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004. — 126 с.
6. Основи психології: Підручник для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. — 3-є вид., стереотип.. — К.: Либідь, 1997. – 630 с.
7. Психологія: Підручник для студ. вуз./ За ред. Ю.Л.Трофімова. — 3-тє вид., стереотип.. — К.: Либідь, 2001. — 558 с.
8. Цимбалюк І. Психологія: Навчальний посібник/ Іван Цимбалюк,; М-во освіти і науки України . — Київ: ВД «Професіонал», 2004. — 214 с.