Вступ

Сьогодні, як показує практика суспільно-політичного життя в Україні, вже неможливо брати участь у боротьбі за виборні посади без застосування виборчих технологій, які забезпечують високі шанси на перемогу. Саме виборчі технології дають змогу впливати на волевиявлення електорату, тому дедалі інтенсивніше використовуються у кожній виборчій кампанії. Починаючи з виборів до Верховної Ради України 2002 р., спостерігається активне використання нових засобів проектування електоральної поведінки. Виходячи з цього, наукове вивчення способів, методів та прийомів впливу на голосування виборців, дозволяє істотно наблизитись до їх розуміння, а згодом – і виробити механізмів протидії виборчим технологіям.

Серед останніх досліджень, в яких започатковано розв’язання окресленої вище проблеми, і на які спирається автор, слід виокремити праці таких дослідників як А.Круглашов та М.Гуйтор, Н.Тернавська та Г.Шумицька. В них здійснено аналіз практичних проблем застосування виборчих технологій під час виборчих кампаній в Україні. Монографія вітчизняної дослідниці Л.Кочубей присвячена комплексному дослідженню сутності та тенденцій розвитку виборчих технологій у сучасній Україні та Росії. Дослідження Ю.Бутусова, Я.Макітри розкривають особливості маніпулятивного впливу виборчих технологій, які використовувалися на виборах.

Мета роботи полягає у висвітленні особливостей виборчих кампаній Росії та України. Досягнення поставленої мети пов’язане з вирішенням таких дослідницьких завдань: 1) Описати виборчі технології, які застосовувалися у виборчих кампаніях останніх років; 2) Проаналізувати особливості маніпулятивного впливу на електорат.

1. Особливості виборчих технологій на виборчих кампанія в Україні в 2010 р.

Вибори — це інститут формування державної влади шляхом голосування. У той же час вони є способом легітимації влади, зв’язуючи владу й суспільство відносинами взаємної відповідальності.

Вибори є одним з важливих політичних механізмів і передумов стійкого розвитку суспільства. Щоб відповідати цьому завданню, виборча система повинна задовольняти певним вимогам. Це відповідність специфіці даного суспільства й міжнародних стандартів.

Як і в усьому світі, в Україні відбувається активний процес технологізації сфер людської життєдіяльності. Не становить винятку й розвиток політичних процесів, зокрема такої важливої складової, як проведення виборів. Поступово на зміну аматорства гад час проведення виборчих кампаній приходить професійний, системний підхід із залученням відповідних фахівців та новітніх досягнень у сфері виборчих технологій.

Вибір технологій, ефективність їх застосування багато в чому залежать від характеру виборчого процесу, його перебігу і результатів виборів. В умовах багатопартійності, розшарування і поляризації українського суспільства надзвичайно актуальним завданням є ефективна організація виборчих кампаній. Реалії сучасного політичного процесу, потреба у розробці наукової основи проведення виборчих кампаній, ефективного впливу на електорат зумовили появу ряду теоретичних досліджень з політичних технологій.

Водночас особливістю досліджень ринку виборчих технологій в Україні є їх описовий характер, що зводиться до звичайного кількісного опису технологічних прийомів, використаних протягом тієї чи іншої виборчої кампанії. Водночас для вітчизняної науки більш актуальним є саме якісний аналіз виборчих технологій, виведення певних закономірностей і чинників ефективності їх застосування [3, c. 142-143].

В реаліях українського суспільства виборчі технології повинні враховувати об’єктивні умови проведення виборів: правовий простір, практику виборчих кампаній, національно-політичні традиції, організаційні і матеріальні можливості держави. Слід також пам’ятати, що кожна виборча кампанія як всеукраїнська, так і місцева, має загальні й специфічні риси. До загальних відносяться єдині законодавча та інструктивна база, правове регулювання створення і діяльності виборчих комісій, дії в межах законодавства претендентів на виборчі посада, тощо. Крім цього особливості тих чи інших виборчих перегонів складає місцева специфіка. Вона включає кількісні і якісні показники учасників змагань, електорату. характеристики і масштаб територіального округу.

Обґрунтований науковими дослідженнями і виборчою практикою технологічний інструментарій сьогодні вже фактично усім відомий і певним чином використовується під час загальнодержавних і місцевих виборчих кампаній. Разом з тим. ми вважаємо, що сьогодні на вітчизняному просторі сучасними і більш ефективними є саме ті виборчі технології, які якнайкраще враховують особливості і потреби місцевого електорату’. ідуть пліч-о-пліч з науково-технічним прогресом та розвитком засобів масової комунікації, адаптовані під специфіку кожної виборчої кампанії, яка є унікальною за своїм характером.

Виборча кампанія — це зусилля, які здійснюються протягом визначеного законом часу, з метою мобілізації підтримки виборцями кандидата чи партії і спрямовані на успіх у день виборів. Головне завдання суб’єкта виборчого процесу — об’єктивно оцінити свої можливості та ефективно використати ресурси, які є в розпорядженні.

На якість виборчої кампанії та ефективність комплексу технологічних прийомів можуть негативно впливати такі фактори, як брак інформації, відсутність підготовленого штабного апарату, неадекватне виконання завдань, нестача ресурсів, певні місцеві проблеми.

Із переходом від змішаної до чисто пропорційної виборчої системи, основним гравцем на вітчизняному політичному ринку стала політична партія. Тому, аналізуючи проблему ефективності виборчих технологій в Україні, під суб’єктом виборчого процесу слід розуміти перш за все політичну силу, а не конкретну особу [8, c. 21-22].

Дослідження наявного у світовій практиці арсеналу методів боротьби за електорат дато змогу виокремити найбільш універсальні чинники ефективності виборчих технологій, які. на нашу думку, е визначальними для перемоги на виборах. Ці чинники є характерними й для України, де ефективність виборчих технологій залежить від:

—         врахування соціально-економічної та політичної специфіки округу;

—         відповідності інтересам і потребам виборців;

—         спрямованості на обрані цільові електоральні групи;

—         відповідності ідеології стратегії і тактики виборчої кампанії;

—         якостей і характеристик суб’єкта виборчого процесу;

—         наявності професійної і спрацьованої команди;

—         необхідного ресурсного забезпечення:

—         рівня політичної культури виборців.

Виявити соціально-економічні та політичні особливості округу дозволяє застосування аналітичних технологій або. як їх ще називають, «технологій оцінки електорального поля». Професійна націленість на округ дозволяє у ході виборчої кампанії ефективно використовувати виборчий фонд, заручитися підтримкою лідерів громадської думки та еліти регіону і, найголовніше, вибрати найбільш оптимальні способи впливу на місцевий електорат. Часто причиною невдалого результату на виборах було саме те, що виборчі технології лише частково або й взагалі не враховували національну чи регіональну специфіку. Тому об’єктивна оцінка електорального поля є важливою складовою і сучасною вимогою до побудови ефективної виборчої кампанії.

Однією з переваг об’єктивного дослідження округу є здійснення оцінки потреб, цілей і реальних можливостей окремих пріоритетних груп виборців.

Впровадження виборчих технологій повинно орієнтуватися насамперед на задоволення бажань та очікувань виборців.

Дія українського простору. який характеризується значним розшаруванням суспільства, економічною поляризацією, низьким рівнем житлово-комунальних, медичних та інших соціальних послуг, пріоритетним буде наголос саме розвитку й реформуванню зазначених галузей. Відповідно й комплекс виборчих технологій матиме успіх, якщо буде направлений на вирішення цих проблем. В той же час технології вищого рівня — ідеологічного — даватимуть значно менший ефект, проте невпинно розвиватимуться.

«У ході виборчої кампанії політична партія вирішує одночасно політичні та економічні завдання. Агрегація та артикуляція інтересів окремих страт, споїв, класів дозволяє партії сформувати свою програму, лозунги, імідж таким чином, щоби врахувати інтереси думки, мотивації тих соціальних груп, на які партія орієнтується, на чию підтримку розраховує»[6, с.29].

Крім визначення інтересів і потреб виборців, важливою складовою побудови ефективної стратегії і тактики виборчої кампанії є визначення пріоритетних сегментів електорату. на які будуть спрямовані основні ресурси і технологічні прийоми. Неефективно адресувати свою політичну пропозицію усім виборцям, розосереджувати на них наявні ресурси та напрацювання. Завжди знайдеться певна частина електорату. яка точно не буде голосувати за того чи іншого кандидата або буде прихильною до табору конкурентів. Таким чином, уся сукупність дій суб’єкта виборчого процесу повинна спрямовуватися на роботу з так званими адресними групами, які визначаються за допомогою результатів соціологічних опитувань чи уже існуючих традицій.

В Україні роль використання адмінресурсу поступово падає. З кожною наступною виборчою кампанією у вітчизняного виборця виробляється сильніший «імунітет» до такого роду впливу. Говорячи про ефективність впливу адміністративного ресурсу на українського виборця, видається доцільним пам’ятати про таке правило: «кількість голосуючих за наказом значно менша від числа тих. хто спеціально голосує проти нього». Ця закономірність була виведена на основі результатів багатьох виборчих кампаній, даних соціологічних досліджень, виборчої практики.

Слід окремо наголосити на важливості такого чинника ефективності виборчих технологій як рівень політичної (електоральної) культури виборців.

Політична культура, відображаючи політичну і юридичну компетентність громадян, громадських і політичних діячів та їх політичну поведінку, впливає на формування та функціонування політичних і державних інститутів, визначає характер суб’єктно-об’єктної взаємодії кандидата і його виборців.

Українська політична культура характеризується слабким рівнем обізнаності про політичні процеси в країні, високою політичною апатією та недовірою до державних політичних інститутів. Для вітчизняного виборця не є домінуючим активістські й раціоналістичні ознаки голосування, а електоральна поведінка мотивується неглибоким аналізом рекламно-передвиборних матеріалів. Як правило, рішення голосувати за того чи іншого суб’єкта виборчого процесу приймається на суб’єктивній, емоційній основі, без особливого політичного підтексту.

Проведений аналіз практики використання виборчих технологій під час кампаній довів необхідність формування адекватного рівня політичної свідомості і політичної культури виборців та українського суспільства загалом для вироблення ефективних способів протидії їм. Наявність механізмів протистояння виборчим технологіям, за допомогою яких здійснюється маніпулятивний вплив та тиск на електорат є запорукою досягнення раціонального голосування і, відповідно, уникнення управління громадською думкою [1, c. 84-85].

2. Характеристика виборчих компаній Росії, спільні та відмінні риси

Ставши на шлях демократичних перетворень, Росія поступово накопичує досвід проведення вільних виборів на альтернативній основі.

Загальновідомо, що вільні й справедливі вибори — це основний інструмент демократії, що дозволяє створювати законні органи влади через волевиявлення народу. Саме тому відпрацьовування всіх елементів виборчого механізму так важливий для успіху реформ у Росії.

Оцінюючи російські виборчі кампанії 1990 року, можна сказати, що перші спроби впровадження в передвиборну боротьбу в Росії послідовних виборчих технологій ставляться саме до цього періоду. Саме в цій кампанії була заснована традиція свідомого нагнітання агресивної енергетики в суспільстві при проведенні виборчої кампанії, стратегія боротьби, заснована на розподілі суспільства на два непримиренних табори, що одержала свій подальший розвиток при виборах 1996 року й успішно проіснувала до наших днів, хоча політичні сили — носії цієї стратегії непримиренності — у корені змінилися.

У кампаніях багатьох кандидатів розроблялася стратегія боротьби, формувалися коаліції, штаби й команди підтримки. Аналізувалися способи й методи агітації. Уперше почав цілеспрямовано формуватися імідж кандидатів.

Фінанси стали грати помітну, хоча поки ще й не визначальну роль. Іноді бідні кандидати домагалися успіху.

Відмінною рисою виборів у Федеральні Збори в 1993 році став вступ у передвиборну боротьбу не тільки окремих кандидатів, але й політичних партій і об’єднань. Уперше було ухвалене рішення про голосування по партійних списках. При цьому до початку виборів практично заново зложилися основні партії, блоки й об’єднання. Багато в чому це пояснювалося тим, що колишні партійні структури виявилися або зруйновані, або були погано пристосовані до боротьби за місця в новому парламенті.

Зміна принципів голосування вперше в явному виді поставило перед партіями питання про їхню соціальну базу. Саме до цього періоду ставиться й початок масових соціологічних досліджень по різних питаннях виборів.

Ці дослідження, зокрема, виявили той факт, що багато виборців мають величезне відчуження до виборів. Виборці не знали й не хотіли знати програм яких-небудь партій. Перед початком виборчої кампанії лише 16% виборців визначили свої політичні пристрасті [5, c. 103-104].

Будь-який діючий адміністратор намагався задіяти владну вертикаль виконавчої влади. Його суперники або опиралися на організаційні структури опозиції, найчастіше  КПРФ, або робили ставку на більші гроші й масову агітацію через ЗМІ.

Таким чином, можна виділити трохи, що розрізняються між собою концепцій, виборних кампаній, що довели свою ефективність на російському ґрунті й  голосів виборців, що опираються на специфічні прийоми завоювання.

Це вплив на електорат за допомогою адміністративно-командних методів, засобів масової інформації, агітації від людини до людини, експлуатації образа харизматичного лідера, використання привабливих ідеологічних концепцій і т.д.

З кожною кампанією всі ці методи вдосконалюються, стають більше різноманітними і ефективними, складаються в певні технології ведення виборчих кампаній.

Можна сказати, що Росія, починаючи з 1989 року, відпрацьовує свої власні підходи й технології ведення виборчої боротьби. Очевидно, що через якийсь час можна буде говорити про декілька оптимальні для Росії технологіях проведення виборчих кампаній, що враховують специфічні особливості російських регіонів, типи й масштаби виборчих кампаній, ресурси, які можливо задіяти, конкретні умови політичної й соціально-економічної обстановки.

До рутинних методів, що вже не викликають адекватних реакцій електорату, ставляться:

• соціологічні опитування і їхня публікація,
• вуличні плакати,
• листівки (флайєри),
• виступу по радіо, телебаченню й у газетах по «рознарядці»,
• дрібні подарунки й подачки виборцям.

Як правило, це не приносить ніякого позитивного ефекту й навіть частіше шкодить, чим допомагає.

Політичні вибори в Росії — своєрідна ін’єкція демократії в цілком тоталітарний державний устрій. Коли нагорі набридне ця процедура уливання й переливання, буде оголошено, що нам потрібні професійні політики, а не випадкові люди, а тому тепер у нас буде передбачувана демократія, сама демократична у світі.

Вкладення в законодавство — федеральна й місцеве — найбільш безризикова й перспективна інвестиції в Росії. Напряму закон не купиш, але можна купити законодавця, не готового, але як кандидата, що цілком легально й законно.

При аналізі електорату першочергова увага рекомендується обертати на розходження в рівні соціально-економічних груп, тому що на цій основі проявляються їхні інтереси.

У роботі з електоратом став звичним облік його розподілу по виборчих округах, ділянкам; зокрема  використання географічних карт (нанесення даних про концентрацію груп виборців g різною політичною орієнтацією).

Сучасна технологія виборчої кампанії припускає застосування на практиці математичних моделей, що відбивають залежність поводження електорату від політичних орієнтацій, його складу, особливостей розподілу.

Якщо ми проаналізуємо президентські вибори в Росії 2012 року, можемо сказати, що за весь період підготовки до виборів президента Російської Федерації в інформаційному просторі було зафіксовано 46085 згадувань В.В.Путіна або 63,8% від загального числа висловлень, озвучених на адресу учасників виборчої кампанії. В 7199 матеріалах (10%) фігурував М.Д.Прохоров, в 7136 (9,9%) — Г.А.Зюганов, в 6593 (9,1%) — В.В.Жириновський, а в 5255 новинах  (7,2%) — С.М.Миронов.

Максимальну інформаційну активність (графік 1) Путін (9097 сюжетів) виявив в І декаду лютого, а Зюганов (1545), Прохоров (1505), Жириновський (1364) і Миронов (1057) — за останні десять днів лютого.

Найменший інтерес інформаційного співтовариства діяльність розглянутих політичних фігур викликала в період новорічних свят (І декаду січня) (Путін — 2435 повідомлень, Прохоров — 428, Зюганов — 348, Жириновський — 298, а Миронов — 238).

За підсумками президентської виборчої кампанії лідируючу позицію в рейтингу інформаційного сприяння зайняв В.В.Путін, чий сумарний індекс інформаційного сприяння (ІІС) досяг 143903 при мінімумі позитивних висловлень і яскравих сюжетів за Й декаду січня (1273,4) і їхньому найбільшому числі — за останні десять днів лютого (33539,9).

Досить істотним коливанням був підданий ІІС Г.А.Зюганова: від мінімальних 350,3 (за перші десять днів нового 2012 року) до максимальних 8468,9 (за ІІІ декаду лютого). Що в сукупності забезпечило йому індекс в 32256,3.

Ледве менш позитивний інформаційний супровід своєї діяльності одержав М.Д.Прохоров: 30701,4 сукупного ІІС при мінімальному індексі в період новорічних канікул (1014,6) і максимальному — за ІІІ декаду січня (9332).

Позиції С.М.Миронова, чий сумарний ІІС досяг 24325,8, не були стійкі: за Й декаду січня переважали нейтральні висловлення (476,6), на ІІІ ж декаду лютого довівся «пік» позитива (5801,1).

Високий ступінь варіації показника фіксувався у В.В.Жириновського: від ІІС в 29,8 (за підсумками перших десяти днів січня) до 5474,7 (за ІІІ декаду січня), що сумарно принесло йому 19548,6.

Проведений аналіз дозволяє визначити, що на всьому протязі президентської виборчої кампанії висуванець партії «Єдина Росія» і по сумісництву голова уряду РФ В.В.Путін зберігав домінуюче положення по ступені представленості в інформаційному просторі. За підсумками ІІІ декади грудня 2011 р. — ІІІ декади лютого 2012 р. йому вдалося зайняти 63,8% медіа-поля, чому відповідало 46085 публікацій. Носили вони винятково позитивний характер, що виразилося в отриманому їм індексі інформаційного сприяння (ІІС) в 143903 або 57,4% всіх схвальних висловлень, озвучених на адресу учасників передвиборної «гонки».

Друге місце по числу згадувань у засобах масової інформації залишилося за М.Д.Прохоровим. Йому було віддано 10% всіх новинних звернеть про активність кандидатів на пост президента РФ або 7199 інформаційних повідомлень, «тональність» яких нерідко варіювала від, переважно, позитивної до різко негативної. Що в сукупності принесло главі приватного інвестиційного фонду ІІС в 30701,4 або 12,2% усього «кандидатського позитива».

Частка присутності в медиа-просторі голови ЦК КПРФ Г.А.Зюганова фіксувалася на оцінці в 9,9% або 7136 сюжетів. Їх «фарбування» також досить часто мінялася від позитивної до негативної, що відбилося на отриманому їм ИИБ 32256,3 або 12,9% від «загальлідерського» ІІС.

Ступінь інтересу, виявленого інформаційним співтовариством до діяльності глави ЛДПР В.В.Жириновського, відповідала 9,1% або 6593 публікаціям. Функціонував же він, переважно, на нейтрально-негативному інформаційному тлі, про що свідчить і його підсумковий індекс інформаційного сприяння, рівний 19548,6 або 7,8% від сумарного числа позитивних висловлень про учасників «виборної гонки».

Медиа-активність лідера «Справедливої Росії» С.М.Миронова досягла 7,2% «кандидатського» інформаційного потоку або 5255 звісток, які, здебільшого  , носили нейтральний характер. Підтвердженням цьому служить і отриманий ним ІІС в 24325,8, що відповідає 9,7% від підсумкового сумарного ІІС.

Таким чином, технології в області політики сприяли більш позитивному впливу на електоральні потреби мас і висвітили дві основних новації в цьому напрямку.

По-перше, політичні технології формалізували й фундаментально змінили характер суспільного впливу на дії уряду й конкуруючих суб’єктів.

Хоча думка громадян може впливати на державних діячів задовго до виборів, при відсутності формальних механізмів їхнього проведення вплив суспільної думки має тенденцію тяжіти до думки існуючої влади. З боку    суб’єктів, що борються за владу, використання процедурних методів по керуванню суспільною думкою є основна діяльність по впливі на цю думку.

По-друге, політичні технології стали засобами прояву масових настроїв, які самі по собі можуть спонтанно вихлюпуватися на електоральному ринку, а інформаційні методи сприяють їхньому впорядкованому викиду в такт діям  політиків, що борються.

Серед країн СНД найбільш динамічний розвиток політичні виборчі технології одержали в Росії, де, починаючи з 2000 р., щорічно проводилася велика кількість федеральних, регіональних і місцевих виборних кампаній. За цей період там виникли десятки профільних компаній, що професійно займаються політичним консалтингом, причому не тільки в самій Росії, але й в інших країнах СНД і навіть далекого зарубіжжя.

Спочатку дані фірми переймали й адаптували до «пострадянських умов» досвід виборчих кампаній західних країн, де ринок політичних технологій розвивався вже протягом  багатьох десятиліть. У той же час, особливості транзитного політичного розвитку країн СНД обумовили необхідність знаходження й використання в ході виборних кампаній власних ефективних технологій, що відповідають «місцевій специфіці». У результаті сьогодні можна говорити про виникнення на території СНД своєрідної «школи політичної комунікації», що у ході останніх виборів змогла переконливо довести свою ефективність і конкурентоспроможність [4, c. 35].

Висновки

У ході дослідження було визначено чинники ефективності виборчих технологій, які є універсальними для будь-якої політичної кампанії. При застосуванні виборчих технологій в якості таких чинників були розглянуті: врахування соціально-економічної та політичної ситуації в окрузі, відповідність інтересам і потребам виборців, специфіка обраної цільової електоральної групи, необхідне ресурсне забезпечення, наявність професійної та спрацьованої команди, особисті якості та характеристики суб’єкта виборчого процесу, ідеологічне спрямування стратегії і тактики виборчої кампанії, рівень політичної культури виборців.

Врахування означених чинників ефективності виборчих технологій може суттєво посприяти професіоналізації вітчизняних виборчих кампаній, налагодженню ефективної комунікації «кандидат — виборець», здешевленню витрат на впровадження в Україні сучасних виборчих технологій.

Підсумовуючи аналіз становлення політичних технологій у Росії, можна зробити висновок, що на виборі її основних інструментів протягом виборчих кампаній останніх дев’яти років відбився звичайний російський радикалізм: від ставки виключно на один тип політичної технології вони переходили на інший. Проте остання передвиборча кампанія 2012 року з усією очевидністю засвідчила, що розвиток політтехнологій у Росії загалом розвивається згідно із загальносвітовими тенденціями, що підтверджує, зокрема, перебіг останньої президентської кампанії у США.

Список використаної літератури

1. Колесников, О. Перспективи застосування адресних технологій електоральної комунікації в Україні // Вісник Центральної виборчої комісії. — 2009. — № 2-3 . — С. 83-88
2. Кочубей Л.О. Виборчі технології : [навч. пос.] / Л.О. Кочубей. — К. :Український центр політичного менеджменту, 2008. — 332 с. (Б-ка журн. «Політ, менеджмент»),
3. Кочубей, Л. Деструктивні технології виборчих кампаній : морально-політичний аспект // Соціальна психологія. — 2007. — Спеціальний випуск. — С. 142-149
4. Кошелюк М.Е. Технологии политических выборов / М.Е. Кошелюк. — СПб. : Питер. 2004. — 239 с. (2-е изд.. перераб. и допол.)
5. Куліш А. Вибори, агітація, медіа : Практичні поради керівникам виборчих штабів / Андрій Куліш. — К. : Незалежна громадська РЯ-мережа України. 2006. -268 с.
6. Маєвська І. Фінансування виборчих кампаній в Україні: проблеми правового регулювання // Парламент. — 2003. — № 3-4. — С. 25-48
7. Підготовка і проведення виборчих кампаній / Міжнародний республіканський ін- т. — К.: СП «Інтертехнодрук», 2002. — 336с.
8. Татарин А. Стратегія і тактика основних кандидатів на посаду Президента України: досвід виборчої кампанії 2009-2010 рр. (практика Західної України) // Віче. — 2010. — № 8. — С. 21-24