Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Сексуальність і шлюб. Сімейні стосунки

Вступ

Від народження і до самої смерті людське життя пов’язане з родиною. Це найближча спільнота, в якій ми перебуваємо. Саме тут розпочинається процес виховання і адаптації особи до соціального середовища. Цінність доброго родинного впливу неможливо перебільшити. Проте нині пересічне розуміння важливості родини і відповідальності за взяті на себе зобов’язання значно відрізняється від того, яке панувало серед українців на початку минулого століття. Впродовж віків змінювалися соціальні умови життя народу, але загальне переконання, що сім’я — це основа, фундамент формування особи, залишалося домінуючим. І ось у ХХ ст. усе кардинально змінюється. Щоправда, Україна не є тут винятком — це загальносвітова тенденція.

Актуальність проблем, пов’язаних з сім’єю, підтверджується проведенням Міжнародних конгресів родини, а також численними психологічними, соціологічними, культурологічними, педагогічними та іншими дослідженнями у цій сфері. Зокрема, в Україні Т.П. Руденко здійснила соціально-філософський аналіз сучасної української сім’ї та проблем, з якими вона стикається, і стверджує, що сім’я була, є і буде важливим інститутом виховання та соціалізації дитини.

1. Сприйняття сексуальності, розумінні любові у сім’ї

Згідно з традиційним визначенням родиною вважається соціальна група, що складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийнятих) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Проте нині існують й суттєво інші тлумачення родини. Зокрема, Р. Малий вказує на те, що в німецькому праві під родиною розуміється довільний зв’язок людей, які мають дітей.

Тут навіть не зазначається, що це зв’язок між чоловіком та жінкою, отож під цю категорію підпадають також гомосексуальні зв’язки (і нині відомі окремі випадки у світі всиновлення дітей гомосексуалістами), що в корені підриває те бачення сім’ї, яке панувало впродовж століть, якщо не сказати тисячоліть. Така світоглядна зміна не відбулася раптово, вона сягає витоками в минуле.

Сексуальність має велике значення в міжлюдських  відносинах. Філогенетична еволюція завдяки розвитку мови (у якості другої сигнальної системи) і культури обумовила істотні відмінності сексуальності людини від сексуальності тварин. Однак вони як і раніше зберігають загальні біологічні риси, що лежать в основі двох функцій — репродуктивної й комунікативної. Згідно Левіт (1978), сексуальність можна розглядати як специфічний, психосоматична мова тіла, як форму споконвічно невербалізованої комунікації. У цьому змісті половий зв’язок із психосоматичної  точки зору виражає захопленість, прихильність, довіру, безпеку й задоволення. Оголеність у свою чергу позначає щирість, довіру й відданість. Оскільки прихильність, близький контакт, довіра й безпека є універсальними потребами людини, їхні елементи бажані в будь-яких міжлюдських  відносинах, у тому числі сексуальних.

У сексуальному контакті є також певна двозначність комунікації й компоненти амбівалентності. У цьому змісті сексуальність стає не стільки джерелом «ізольованого» насолоди, скільки засобом вираження сутності любовних відносин, але за умови, що сигналізовані  й обіцяні мовою тіла прихильність, сприйняття й т.д. є справжніми, реальними. Якщо це так, то сексуальний зв’язок може придбати більше глибоке значення, не обмежуючись лише наданням тимчасового задоволення. Культивування саме в такий спосіб  комунікативної функції, що розуміється, сексуальності створює умова для розвитку міжлюдських  контактів і зв’язків і для їхньої більшої гуманізації. Сексуальний екстаз є граничним вираженням еротичного зв’язку між людьми. Він, зокрема , характеризується свідомістю існування «поза собою» і переживанням почуття єднання із всесвіту. Поетично це можна визначити як зіткнення з вічністю.

Завдяки християнству у багатьох країнах моногамна сім’я стала загальноприйнятим явищем. Жодна релігія так не наголошує на святості і нерозривності подружжя, які підтверджуються авторитетом Божого Об’явлення в Новому Заповіті. Зміни у модель моногамної християнської сім’ї почали вносити мислителі Відродження, а потім доповнювали представники Нового Часу. Так, відділившись від католицизму, протестантизм виключив шлюб з переліку Святих Таїнств і визнав також існування “винятків з правил”, які могли стосуватись передусім королівських родин та знаті. Потім Т. Гоббс у “Левіафані” відкинув ієрархічну модель родини, засновану на авторитеті батька, і говорив про демократичну модель, яка відповідала його баченню нової, демократичної держави. Батько і мати, згідно з Т. Гоббсом, не мали жодного надприродного авторитету, окрім того, який добровільно визнавали діти.

А французький просвітник Ж.-Ж. Руссо вважав ідеалом так звану вільну любов, тобто сексуальний проміскуїтет (з лат. promiscuus “змішаний”) без жодних зобов’язань. Саме його розуміння подружжя як домовленості між двома людьми стало пануючим в епоху

Просвітництва. Якщо раніше подружжя санкціонувалося високим авторитетом Бога, то тепер для Бога і Його заповідей не стало місця. За часів Великої Французької революції легалізували розлучення, і ця практика впродовж XVIII — XIX ст. поширилася також в інших європейських державах.

Наша сучасниця І. Іловайська наголошує, що “знищити або знецінити сім’ю означає зробити великий крок у напрямку анулювання любові у світі, в якому ми живемо, а отже просунутися в бік пекла, яке є” [9, 157]. Історично ще одним важливим етапом на шляху підривання авторитету сім’ї була вікторіанська мораль, коли доведене до краю пуританство у подружньому житті породжувало почуття вини та лицемірство. У суспільстві панувало переконання, що публічно говорити про інтимний зв’язок двох людей, зокрема про їхнє сексуальне життя, недопустимо. Вважалося, що це виключно індивідуальна справа кожного, — публічне відокремлювалось від приватного. Поруч з тим було цілком нормально і прийнятно, коли позашлюбні зв’язки вміло приховувалися, що фактично творило подвійні стандарти і призводило до руйнування родини. Така настанова абсолютно протилежна до справді християнського розуміння моногамної сім’ї — подружня зрада завжди є гріхом, переступом шостої заповіді, незалежно від того, явна вона чи прихована. Д.В. Іванов зазначає, що “імпульс емансипації суб’єкта бажань та насолод, заданий ідеями Просвітництва (від Руссо до маркіза де Сада), парадоксальним чином призвів до того, що особисте життя, перетворившись на цінність, стало частиною суспільного життя, так і не ставши цілком інтимним” [8, 57].

У сучасному світі, особливо завдяки мас-медіа, поширюється переконання, що подружня вірність насправді не може існувати, що зміна партнерів — це нормально, природно. Передумовою цього була зокрема теорія З. Фройда, який пропагував цілковите вивільнення сексуальності, і те, що суспільство приймає приховано, повинно прийматися також і публічно. Сексуальну свободу чоловіка і жінки, яку Просвітництво і Велика Французька революція обстоювали як приватну сферу, З.Фройд переніс у публічне життя. Тому його виправдано називають “передвісником сексуальної революції ХХ ст.”. Чималу частку в її здійснення вніс також Ф. Ніцше. Німецький філософ “витіснив зі стосунків між чоловіком та жінкою найцінніше — вогонь почуттів, які викликаються любов’ю, і замінив їх брутальністю та гедоністичними прагненнями” [6, 73].

Проте З. Фройд ще не дійшов до того, що характеризує сексуальну революцію ХХ ст.: відділення сексуальності від прокреації. На думку Р. Малого, і ми з ним погоджуємося, це здійснили Маркс, Енгельс і Ленін. Вони позбавили світ матерів. Маркс у “Маніфесті” ствердив, що жінка — це “продуктивна машина”. Якщо жінка виконує свої обов’язки матері і дружини, то вона не може заробляти. Розв’язання проблеми — у сексуальній свободі жінки, у тому, що вона може змінювати партнерів[6, 70].

Тому через кілька років після Жовтневої революції було легалізовано аборт. Нині ж засоби масової інформації показують нам лише один бік життя — той, де любов присутня в якості романтичної мрії у різні періоди людського шляху від народження до смерті, а далі — нічого. Всемогутній сурогат любові — сексуальний потяг. “Суспільство витрачає дуже великі кошти на порнографічну індустрію, яка остаточно нищить психіку молодих людей і призводить до різних патологій” [1, 46]. Папа Іван-Павло ІІ в одній з недільних проповідей сказав: “Справжня любов — не невизначене відчуття або сліпа пристрасть. Це — внутрішній стан, що опановує людину. Вона дивиться на інших, не використовуючи їх, а слугуючи їм. Це — здатність радіти з тими, хто радіє, і постраждати з тими, хто страждає. Вона розділяє те, чим кожен володіє так, щоб ніхто не міг бути позбавленим того, що він потребує. Любов, одним словом, подарунок для сім’ї” [2, 137 — 138]. Насправді люди шукають такої глибокої любові, проте, щоб визнати це навіть перед самим собою, треба мати неабияку мужність. Набагато легше і простіше плисти за загальною течією — течією сексуальної свободи.

Сьогодні підлітки швидше дозрівають до шлюбу фізично, проте психічно і духовно вони до нього ще не готові. Ніхто не наголошує, що, за словами П. Гусака, “… кохання породжує потрійну відповідальність: за кохану особу (її життя і благо, духовне, моральне та фізичне здоров’я), за її плідність (здатність бути матір’ю/батьком) і за нове життя — дітей, дарованих Богом чоловікові та жінці як плід їхнього єднання” [5, 181].

Часто подружжя і сім’я уявляються так, як показують у фільмах. Тому молодь не здатна самостійно приймати рішення та нести відповідальність за інших. А середовищем, де мали б формуватися такі якості, повинна бути сім’я. Адже первинна соціалізація, як зазначає А.І. Кравченко, це сфера міжособистісних відносин, а вторинна соціалізація — це сфера соціальних відносин. Первинна соціалізація відбувається через родину, найближчих друзів. Мета первинної соціалізації — формування в дитини мотивації прив’язання до інших людей, яке проявляється у довір’ї, послуху, бажанні робити їм приємне та добре. Ефективним прийомом первинної соціалізації є поведінка батьків, яка виступає наочним прикладом того, як потрібно вести себе в різних ситуаціях [11, 173]. Нині ж діти часто ростуть у неповних сім’ях або ж їхні батьки перебувають на заробітках, і їхнім вихованням як таким ніхто не цікавиться. Звідки ж візьмуться зразки адекватної поведінки, зразки жертовної любові і доброти? Д.В. Іванов твердить, що “сімейне виховання зводиться до репродукції сексуальності. У модернізованому суспільстві, де соціалізація усе більше реалізується в межах освітніх та господарських інститутів, сімейне виховання перетворюється на виконання стандартних ролей у рольовій системі “батьки-діти”, яка головним чином забезпечує засвоєння стандартів тендерної поведінки” [8, 36]. Слід погодитись з автором в тому, що у сім’ї передусім засвоюються моделі гендерної поведінки, проте освітні та соціальні інститути не можуть вповні здійснювати первинну соціалізацію, яка так чи інакше відбувається у сім’ї. Вочевидь, через те, що чисельність сучасної сім’ї нині зводиться переважно до трьох-чотирьох людей (батьки-діти), а інші родичі не вважаються членами сім’ї, виховний вплив стає значно меншим.

Проте моральні стосунки в сім’ї накладають глибокий відбиток на все життя людини, оскільки їхній вплив пов’язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійні, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей . Папа Іван-Павло ІІ говорив, що сім’я — це великий симпозіум любові, перша школа, дійсно, тривала школа, де людей вчать любити не за допомогою безплідних ідей, а на основі власного досвіду [2, 138]. І якщо стосунки між батьками не є свідоцтвом любові і взаєморозуміння, то немає нічого дивного в тому, що діти втікають на вулицю, підпадають під вплив ровесників, шукають такого середовища, в якому їм буде затишно, комфортно. Знайти таке середовище нині досить складно.

Окрім інтернету, ігрових автоматів і телевізора, більшість підлітків не знає, чим наповнити свій вільний час. Головні норми “внутрішньої культури” спілкування: 1) чини так, як хочеш, щоб чинили щодо тебе інші; 2) виконуй свої обов’язки, домовленості, зобов’язання; 3) будь доброзичливим, намагайся по можливості чинити добро людям, виконувати їхні прохання, — норми, дотримання яких забезпечує нормальне, “здорове” співжиття людей, нині не надто популяризуються. Звичайно, є окремі дитячі і молодіжні організації, зокрема “Пласт”, які намагаються прищепити юнацтву любов до Бога та України, до своєї культури, сформувати почуття відповідальності за свої вчинки, — але, на жаль, їх учасники становлять усе ще малий відсоток від загальної кількості молодого покоління нашої країни.

Нині ж, через невпорядковані сексуальні відносини, зачаття дитини часто розглядається як “непередбачуваний” чи небажаний наслідок стосунків, які мають давати лише насолоду. Статистика абортів в сучасній Україні підтверджує думку про безвідповідальність партнерів. І про нерозуміння дівчатами важливості материнства, а хлопцями батьківства. Як зазначає Л. Гридковець, “проблема сучасного суспільства полягає в тому, що ми перестали розуміти містерію народження дитини, цінити дивовижу цього акту. Ми безсоромно втручаємося в замисли Творця, поступово перебираючи на себе Його функції. Проте, чим більше ми хочемо стати Богами, тим більше наступні покоління втрачають подобу Божу, вдовольняючись подобою нашою. Ми починаємо вирішувати, коли, як і за яких обставин має народитися дитина” [4, 221].

Мати Тереза з Калькутти, діяльність якої вразила цілий світ, говорила: “Життя зачатої дитини, як і життя нужденника з вулиць Калькутти чи життя дорослої людини, є завжди тим самим життям. Це наше життя. Найбільшою загрозою миру є аборти, бо якщо ми нищимо життя, дароване нам Богом, якщо мати є вбивцею своїх власних дітей, то що говорити про інші злочини чи війни по цілому світу” [7, 202]. Що говорити про плекання любові і доброти у сім’ї, де вчинено аборт, якщо з віком може прийти усвідомлення, що ти залишився живий лише тому, що був перший чи другий, а не третій, що на місці абортованого могло бути твоє життя.

Дуже часто в науковій та науково-публіцистичній літературі поняття “сім’я” та “шлюб” розглядають як синоніми, однак слід указати на неправомірність такого ототожнення. Насправді шлюб означає соціально-правову легітимацію подружніх стосунків, що дає підстави вітчизняній дослідниці Т. Кравченко говорити про шлюб як про “більш формальний бік стосунків”, на відміну від сім’ї як “родинності і духовної спорідненості” [7, с. 406]. У цьому контексті найбільш повним і точним буде визначення шлюбу як “санкціонованої суспільством форми відносин між статями і до нащадків, тобто засіб регулювання статевих стосунків і відтворення населення” [5, с. 12]. С. І. Голод розширює поняття шлюбу в історичному ракурсі: “Шлюб, за визначенням, це історично різнорідні механізми соціального регулювання (табу, звичай, традиція, релігія, право, моральність) сексуальних відносин між чоловіком і жінкою, що спрямоване на підтримання безперервності життя” [8, с. 86]. Проте у процесі демократизації суспільства у законодавстві деяких європейських країн легітимізовано одностатеві шлюби, а в лютому 1994 року Європарламент прийняв резолюцію, в якій закликалося не чинити перепон гомосексуальним шлюбам у можливості виховувати у такому шлюбі дітей.

Сексуальність є одним з основних факторів, що спонукують людей до інтерперсональних контактів і зв’язків. Вивчення різних форм поводження показало існування узагальненої моделі «пускових механізмів», що діють у напрямку зближення представників різної підлоги.

Відсутність загальної концепції сексуальності змушує визначати її в описових категоріях, що утрудняє інтерпретацію сексуальних розладів. Варто підкреслити, що, незважаючи на поширеність різних поглядів, що вважаються трюїзмами тільки на підставі їхнього глибокого вкорінення у свідомості, а також, незважаючи на постійний інтерес до сексуальності, все-таки  дотепер   існує набагато менше систематичних досліджень сексуальної мотивації, чим інших важливих потреб людини, таких як голод або агресія. Це ж ставиться до теоретичних концепцій сексуального потяга, сексуального бажання, статевої збудливості або сексуального порушення.

Певний вплив на цінність сексуальності робить весь комплекс соціальних змін, зокрема, процес популяризації, лібералізації, а також коливання в сфері оцінки інших цінностей, пов’язаних із сексуальністю, таких, як здоров’я, успіх, задоволеність життям. В останні роки ведеться дискусія про можливість і цілеспрямованість зміни традиційного підходу до сексуальності. Висловлюються думки про те, що необхідно створення типології підходу людини до сексуальності, а також про те, що повинна існувати не тільки одна загальнообов’язкова модель сексуальності.

2. Сексуальні стосунки у шлюбі

В сучасній психології виділяють три рівні взаємин: соціальний, емоційний, статевий.

Соціальний рівень. На цьому рівні партнери діють в рамках соціальних ролей: продавець — покупець, вчитель — учень, психолог — клієнт. Зразки виконання цих ролей зафіксовані в різних правових документах.

Основою побудови соціальних стосунків є конвенція, контракт, взаємна домовленість. Соціальні ролі за своєю природою є безособистісними, вони виконуються незалежно від особистісних рис та інтересів людини.

Емоційний рівень. Має зовсім іншу природу — принципово не конвенційну. Договір про міцність і незмінність емоцій неможливий. Заявляти «Я завжди буду тебе любити» є нереально і згубно для партнерів.

Прагнення встановити домовленості на емоції заради збереження союзу призводить до напруження і загальної невротизації стосунків. Змішуванням соціального та емоційного рівнів стосунків є концепція «соціальної любові», коли любов дається за «щось».

Тут любов розглядають як дорогоцінність, якою можна нагородити, за яку треба боротись або заслужити, або загубити. Справжня любов є безумовною за своєю природою і є прийняттям людини як унікальної істоти незалежно від будь-яких її якостей і проявів (Франкл).

Дружні стосунки, для прикладу, знаходяться на емоційному рівні, ділові — на соціальному і часто емоційному, стосунки між коханцями — на емоційному і сексуальному.

Статевий рівень. Цей рівень можна розглядати як самостійний, який не змішується з іншими. Тут на відміну від соціального «треба» і «повинен» домінує «хочу».

Сексуальність, крім релаксації та дітонародження, може бути ще й способом спілкування та пізнання іншої людини. Прикладом злиття соціального і сексуального рівня є патріархальна мораль, де статеві стосунки з іншими крім чоловіка, однозначно розглядаються як подружня зрада.

В сім’ї, яка є цілісною системою, є обов’язковими всі три рівні стосунків, і тільки тут наявність всіх трьох рівнів є можливими і нормальними. Якщо всі три рівні стосунків одночасно зустрічаються в інших системах стосунків, то це тільки погіршує взаємовідносини між людьми.

Шлюб обов’язково містить соціальний рівень стосунків — це офіційне оформлення стосунків. Так званий «громадянський шлюб», який зараз став дуже популярним, особливо серед молоді, містить в собі тільки емоційні та статеві стосунки.

За небажанням офіційно реєструвати шлюб може ховатись інфантильне ставлення до соціальних стосунків, недооцінювання їх.

Соціальний рівень — рольовий, і подружжя тут перебуває в ролях «чоловіка» і «дружини». Якщо роль — це зразок певної поведінки, то повстає питання: якими повинні бути зразковий чоловік і дружина, якою має бути модель сім’ї?

Складність сучасної сім’ї в тому, що зник єдиний зразок поведінки чоловіка і дружини. Ніхто не знає, якою має бути правильна сім’я. Ще одна особливість — суспільство зараз не надто пильнує, не слідкує за цими зразками. Тому можна сказати, що зараз ідеальний партнер у подружжі той, з ким добре, комфортно.

Тобто, пара створює свої, зручні для неї, правила,і найголовніше — щоб партнери могли про це домовитись. Але, нажаль, вміння домовлятися поки-що не розвинуте у нашому суспільстві.

Здавалось проста дія — кожний повідомляє свої уявлення про роль чоловіка і дружини, потім подружжя їх узгоджують і знаходять один сприйнятливий для двох варіант, проте, часто-густо люди не знають, як це робити. До того ж потрібно розуміти, що цей договір не на все життя, а на певний період і його можна переглянути.

На соціальному рівні можна виділити два типи договорів: шлюб з домінуванням одного з подружжя; партнерський шлюб.

В сучасній моделі шлюбу змішались елементи як традиційної (патріархальної) сім’ї, так і нової моделі сім’ї, що веде до багатьох конфліктів і розлучень.

Сенс традиційної (патріархальної) сім’ї — це виживання і ведення господарства. Тобто, соціальний рівень домінував в подружніх стосунках. З погляду на це, багато правил патріархальної сім’ї були обґрунтованими і зрозумілими. Сьогодні ми їх дотримуємося, не задумуючись над їх походженням.

Наприклад, діти розглядались як майбутні працівники і тому треба було народжувати багато. Для цього одружувались рано, щоб встигнути народити багато, та й дитяча смертність була високою.

Заборона на статеві стосунки «на стороні» пов’язана з тим, що господар мав бути впевненим, що діти — «з його господарства».

Жінці вийти заміж було необхідно: самотня жінка не змогла би втримати господарство і їй загрожувала голодна смерть. Тому чоловік сам по собі мав цінність (хоч поганенький, але свій), самотню неодружену жінку осуджувала громада.

Сучасні економічні умови значно змінились і тому виникає необхідність пошуку нову сенсу для створення шлюбу. Фізичне виживання і ведення господарства зараз не можуть бути основною підставою для створення сім’ї.

«Заради сексу» — шлюб створюється для нормальних сексуальних стосунків у молодих людей. Сьогодні статеві заборони все менші і менші і тому цей сенс — не важливий.

Сьогодні пошуки сенсу шлюбу є дуже серйозними. На мій погляд, зараз більш важливими стали просто людські хороші стосунки, в яких партнери є самодостатніми особистостями. При цьому шлюбний вектор змінився з «брати» на вектор «давати» на відміну від економічно-соціальної форми шлюбу.

Через те, що стосунки між людьми завжди унікальні, тому в майбутньому шлюб буде мати не одну форму («як всі нормальні люди»), а величезну різноманітність цих форм. Тобто, можливими стають шлюби з великою віковою різницею між подружжям, з різницею у соціальному статусі, партнери можуть жити окремо в різних містах і навіть країнах.

В кожному випадку потрібна специфічна, зручна тільки для цих двох людей форма збереження стосунків. Якщо раніше соціальні стосунки в шлюбі були більш значущими, то зараз важливішими стають гармонійні людські стосунки для збереження шлюбу.

Конфлікти в шлюбі відбуваються через зіткнення двох тенденцій: маючи хороші особистісні стосунки, партнери прагнуть вписати їх в старі рамки шлюбно-сімейних стосунків.

Вихід полягає в тому, щоб навпаки, форму шлюбу підлаштувати під гармонійні взаємини між партнерами. Найчастіше подружжя переймають правила поведінки у своїх батьківських сім’ях. «Ти — поганий чоловік, от мій батько все вдома робив своїми руками, а ти не можеш забити цвяха». «Тоді — ти погана дружина, моя мама готувала мені сніданок, а ти — спиш до обіду».

Так починається рольовий соціальний конфлікт, який ними сприймається як особистісний. Насправді, через партнерів конфліктують дві сімейні моделі. Щоб уникнути конфліктів, обоє повинні будувати свою систему стосунків на більш високому рівні.

Емоційний рівень. Основна відмінність цього рівня від соціального полягає в тому, що тут ніякі конвенції і договори не працюють.  Друга відмінність полягає в тому, що емоційний рівень не піддається вимірюванню : «Він мене майже не любить, мало приділяє уваги». В чому будемо вимірювати увагу: в годинах, в кількості подарунків?

В світі емоцій закони арифметики не працюють. Питання «А чи можна любити більше, ніж однієї людини?» має на увазі «дозвіл» на проявлення «позитивних» емоцій поза шлюбом, що вважається несправедливим по відношенню до дружини, якій потрібно любити тільки одного чоловіка.

В самому питанні скрите змішування соціального і емоційного рівня. Відповідно до соціальних норм європейського співтовариства — чоловік може бути тільки один. Щодо емоційного рівня, то тут все залежить від сили вашого серця.

Тільки не плутайте емоційний рівень із статевим. Якщо любов розглядати як здатність, то в цьому випадку вона не залежить від кількості об’єктів. Якщо людина вміє любити, то вона випромінює любов на всіх.

Третя відмінність емоційного рівня полягає в тому, що тут подружньої зради не існує. Якщо полюбив іншу — це не зрада, тому що нічого спеціального людина для цього не робила і не могла зробити. Складнощі виникають тільки через прояв цього почуття на рівні поведінки.

А це вже не емоційний, а соціальний рівень, де має залишатись повага один до одного. Існує думка, що шлюб повинен базуватись тільки на любові, тобто на емоційній основі. Думаю, що це помилка, яка випливає із змішування емоційних та соціальних стосунків.

Часто трапляється, що маючи чудові емоційні (і статеві) стосунки, партнери починають думати, що в шлюбі буде ще краще. Навантаження своїх стосунків ще й соціальними, на практиці призводить до їх ускладнення. Якщо партнер влаштовує на емоційному рівні, то це не означає, що він буде хорошим шлюбним партнером.

Статевий рівень. Про зрілість шлюбних стосунків свідчить наскільки подружжя може розрізняти рівні своїх взаємовідносин і вміє поєднувати (а не змішувати) їх між собою. Протилежне слід розглядати як признак соціальної незрілості і психологічної інфантильності.

Поняття «секс» є досить складним і заплутаним. З погляду патріархальної моралі, зрада в шлюбі знаходиться саме на сексуальному рівні. Головне питання: «У них щось було чи ні?».

Якщо «було», то зрада, а якщо «не було», то все нормально. Статеві і соціальні стосунки весь час змішувались. Синонімом поняття «секс» є слово «інтимний». Тобто про цей рівень стосунків мають знати, як сказав один мудрець, тільки троє: він, вона і Господь Бог.

Можна сказати, що секс «асоціальний» і є лише особистою справою. Це означає не безвідповідальність і «вільну любов», а навпаки, підвищену особисту відповідальність в сексуальній сфері.

Плутанина виникає, коли змішують соціальний та емоційний рівні стосунків. Нерідко для задоволення емоційних потреб в ніжності і теплі люди вступають в статеві стосунки і бувають розчаровані. Сфера емоційних стосунків достатньо самостійна і без статевих стосунків можна отримати сильні переживання.

Успіх залежить від побудови резонансної атмосфери взаємного діалогу. В нашому суспільстві переважають «соціальні» шлюби, які базуються на ділових стосунках, в «емоційних» шлюбах киплять пристрасті. Багатство шлюбу залежить від того, наскільки в ньому представлені всі три рівні взаємостосунків.

Висновки

Отже, для того, щоб життя подружжя було щасливим, вони повинні дотримуватися одні і тих же соціальних установок на шлюб, мати схожі батьківські моделі подружнього життя, володіти взаємопоєднані  особистісними особливостями і, крім того, сексуально привабливими один для одного. Сексологи і психоаналітики особливо підкреслюють останню вимогу. Наприклад, Ерік Берн зазначав, що шлюб буде стійким, якщо жінка здатна сексуально заводити чоловіка що називається «з півоберта» і навпаки. Він писав: «Таким чином, ідеальна сексуальна пара для чоловіка — це жінка відповідної зовнішності, з відповідним голосом, запахом, яка певним чином одягається, любить секс в певних специфічних позах, вільно використовуючи і надаючи йому вільно використовувати певні частини її тіла. Правильна міра ініціативи або активності і податливості чи пасивності також дуже важлива. Імпринтингу «закладами» настільки могутні і настільки глибоко удруковані, що шлюб, заснований на повній відповідності такого роду, може витримати будь-які стреси та напруги «.

Якщо ж статеві уподобання чоловіка та дружини не збігаються, і сексуальні потреби не реалізуються належним чином, шлюбу починає загрожувати небезпека. Механізм потреб потроєний таким чином, що варіанти вирішення подібних проблем дуже обмежені: потреба може бути реалізована в сім’ї, потреба може бути реалізована на стороні, потреба може бути замінена іншою, більш високого рівня і, нарешті, нереалізована потреба може призвести до розвитку фрустраційного стану і подальшої невротизації особистості. Можливо, саме це мав на увазі Вільгельм Райх, який у своїй праці «Сексуальна революція» писав: «Чоловік і жінка не мають права, перебуваючи у шлюбі, вступати у статеві зв’язки з іншими людьми. Вірно, що ці вимоги необхідні для збереження тривалого шлюбу. Але ці ж вимоги, які підтримують шлюб, прирікають його на смерть вже в момент ув’язнення «.

Список використаної літератури

  1. Грюнвальд Бернис Б. Консультирование семьи / Грюнвальд Бернис Б., Макаби Гарольд В. ; пер. с англ. – М. : Когнито-Центр, 2004. – 416 с.
  2. Ковалёв С. В. Психология современной семьи / С. В. Ковалев. – М. : Просвещение, 1988. – 208 с.
  3. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний / С. Кратохвил. – М., 1991. – 315 с.
  4. Малкина-Пых И. Г. Семейная терапия / И. Г. Малкина-Пых. – М. : Изд-во ЭКСМО, 2006. – 992 с.
  5. Сатир В. Как строить себя и свою семью / В. Сатир.– М. : Педагогика- Пресс, 1992. – 192 с.
  6. Эйдемиллер Г. Психология и психотерапия семьи / Г. Эйдемиллер, В.Юстицкис. – СПб. : Питер, 2001. – 656 с.
  7. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції / Т. С. Яценко. – К. : Либідь, 1999. – 253 с.