Вступ

В останні два десятиліття широкого розповсюдження набув порівняльний аналіз країн світу, який здійснюють авторитетні загальновизнані світові рейтингові агентства й організації. Світ дізнався про найцікавіші міжнародні зіставлення людського і природного капіталів. Особливо актуалізується питання рейтингового статусу для нових незалежних держав, котрі прокладають власні шляхи інтеграції до світової спільноти, маючи можливість орієнтуватися у досягнутій результативності свого поступу на успішні країни світу. Безперечно, актуальність і корисність таких світових рейтингів очевидна, по-перше, для більш чіткого уявлення про загальні тенденції світового розвитку, і по-друге, вони дозволяють окремим країнам (наприклад, Україні) “побачити себе збоку”, визначити своє місце в єдиній світовій шкалі, продіагностувати проблеми, які аналізуються світовими експертами, виробити стратегію подальших дій.

Зовнішньополітичні імперативи України спираються на загальновизнані норми і принципи міжнародного права, серед яких принцип визнання загальнолюдських цінностей, активної міжнародної співпраці є визначальним. Він передбачає на взаємній основі: суверенну рівність і повагу суверенітету; територіальну цілісність і непорушність кордонів; невтручання у внутрішні справи; дотримання і виконання міжнародних договорів і зобов’язань; врегулювання міжнародних спорів і конфліктів виключно мирними, політичними засобами.

1. Історико-політичні та гуманітарні аспекти розвитку України в загальноцивілізаційних процесах

Цивілізаційна еволюція на теренах сучасної України проходила в різні історичні епохи відповідно до їх викликів й вимог. Визначаючи шляхи соціально-суспільного розвитку, Україна завжди враховувала цивілізаційні європейські, відтак і світові процеси. Відзначимо, що завдяки постійним контактам в культурно-політичній та просвітницькій сферах національна спільнота українців у найскладніших умовах XVII-XX ст. продовжувала існувати в ім’я майбутньої єдності й незалежності. Прилучення України до світових надбань цивілізаційного розвитку простежується від античних часів до виникнення давньоруської цивілізації Київської Русі, її трансформації у складі Литовсько-Польської держави та Речі Посполитої, створення козацької державності за Богдана Хмельницького, функціонування української цивілізації у складі Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини, Радянського Союзу та виникнення й розвитку сучасної української цивілізації доби Незалежності.

Сучасний процес унезалежнення й суверенізації Української держави невіддільний від світового розвитку. Його об’єктивні передумови пов’язані з особливостями утвердження інноваційних технологій виробництва, поглиблення інтеграційних і глобалізаційних процесів, перетворенням знань та інформації, інтернаціональних за суттю, в основний виробничий ресурс суспільства, а також соціалізацією економічного життя, демократизацією політичних інституцій, зближенням духовних цінностей, відстоюваних народами. Україна силою свого географічного і геополітичного становища уможливлює своє інтегрування в Європейську цивілізацію.

Тож дослідження історії України саме як важливого компонента загальноєвропейського історичного процесу, а відтак і в світовому концепті, у її розмаїтих зв’язках із західним світом сприятиме об’єктивному і органічному сприйняттю сучасниками історичного минулого українського народу. На нашу думку, такий методологічний підхід є особливо актуальним сьогодні, в континуумі намагань України відійти від однобічної орієнтації у політичному, економічному і культурному розвитку й відновити штучно перерваний зв’язок із зарубіжними країнами[5, c. 35-36].

Україна для Заходу — це щит, який захищає території ЄС від РФ, тому ЄС не вигідно приймати Україну до свого складу. Росія, за умов членства України, може відчути як економічну, так і військову небезпеку для себе, що може, у свою чергу, викликати економічний тиск і на країни ЄС, і це ще в кращому випадку. У гіршому — цей вступ може призвести до чергового військового конфлікту світового масштабу, і саме Україна стане епіцентром подій, оскільки вона стоїть на шляху між Європою та Росією.

Отже, підбиваючи підсумки, можна наголосити, що Україна в системі монополярного та мультиполярного світу може врятуватися, вижити і навіть досягти певного, а може, і значного розвитку за рахунок співпраці з правильно вибраною стороною. Розглядаючи Україну в системі мультиполярного світу, можна зробити висновок, що Україна на самостійне “одужання” вже не спроможна, їй конче необхідна допомога зі сторони.  І дуже важливо в цьому випадку знайти згоду з вибраною стороною. Зосереджуючись на глобальних цілях, не треба концентрувати свою увагу на партнерських відносинах, які не мають серйозного майбутнього. Відвертаючись від держав західної цивілізації, потрібно пам’ятати про  першочергову мету — довгострокові й вигідні партнерські відносини, які на даний момент можливі лише в контексті Східної цивілізації [7, c. 86].

2. Місце України у світовій та європейській системах координат

Вивчати українське суспільство дуже складно і вітчизняним дослідникам, і зарубіжним, оскільки воно досі перебуває в суперечливому стані, у ньому переплелися рудименти тоталітарного режиму і неміцні паростки демократії, власне й запозичене. Україна розглядається світом як середня за величиною і рівнем розвитку держава, якій поки що далеко до найбагатших та найпотужніших, і набагато ближче до найбідніших країн планети. З позицій кількісних характеристик Україна має достатні підстави стати одним із європейських лідерів — за розмірами території і кількістю населення вона входить у першу п’ятірку європейських країн. Що стосується вирівнювання з іншими європейськими країнами в якісному відношенні, то це величезна і копітка робота влади і всього українського суспільства, яка потребуватиме навіть за найкращого збігу обставин не одного десятиліття. Зупинимося на цій проблемі детальніше, розглянувши найвідоміші індикатори міжнародної рейтингової оцінки місця України у світовому співтоваристві, Європі та на пострадянському просторі через призму ефективності/неефективності вітчизняної системи влади.

Індекс гуманітарного розвитку (ІГР) обчислювався на основі трьох видів показників: середньої тривалості майбутнього життя при народженні (довголіття); рівня освіти дорослого населення країни і сукупної частки тих, хто навчається; рівня життя. До рейтингу 2010 р. (за статистичними даними 2008 р.), оприлюдненого у Нью-Йорку у 20-й щорічній доповіді ПРООН, увійшли 169 держав. У рейтингу чотири групи країн: країни з дуже високим (1-42 місця в рейтингу), високим (43-85 місця), середнім (86-127 місця) і низьким (128-169 місця) рівнем розвитку. У п’ятірці лідерів — Норвегія, Австралія, Нова Зеландія, США й Ірландія. Замикають рейтинг Нігерія, Демократична Республіка Конго і Зімбабве. Україна посіла 69-е місце. Попереду неї з колишніх радянських республік опинилися Литва (44), Латвія (48), Білорусь (61), Росія (65), Казахстан (66), Азербайджан (67); за нею — Грузія (74) та Вірменія (76). До числа держав із середнім рівнем людського розвитку увійшли Туркменістан (87), Молдова (99), Узбекистан (102), Киргизія (109), Таджикистан (112) [6, c. 5-6].

Основні показники України у 2010 р. виглядають так: очікувана тривалість життя при народженні — 68,6 років; середня тривалість одержання освіти — 11,3 років; ВНП на душу населення (у цінах 2008 р.) — 6535 доларів. Україна опинилася серед тих 9 країн світу, де очікувана тривалість життя впала нижче показників 1970-х рр. Шість із них — африканські країни на південь від Сахари, ще три — Білорусь, Україна і Росія. З усіх країн колишнього СРСР лише Естонія (34) змогла увійти до групи держав із дуже високим рівнем людського розвитку.

В основу розрахунку трикутного індексу добробуту націй покладено тезу, що умовою благополуччя держави є збалансований розвиток економіки, соціального середовища й інформаційної інфраструктури. У 2009 р. (рейтинг 2010 р. ще не публікувався — прим. автора) очолили рейтинг Ірландія, Ізраїль і Тайвань, замкнули — Нігерія, Іран і Зімбабве. З постсоціалістичних країн попереду України Чехія (4), Угорщина (5), Естонія (8), Словенія (9), Польща (15), Латвія (17), Литва (19), Словаччина (23), Хорватія (27) і Румунія (33). Щоправда, Україні вдалося випередити не тільки Китай (46), Росію (47), Казахстан (49), Грузію (51), Білорусь (52), Кубу (54), В’єтнам (56), Узбекистан (61), а й такі великі країни, як Єгипет (37), Бразилія (40), Індонезія (41), Туреччина (42), Саудівська Аравія (44), Індія (48), Пакистан (62) і Бангладеш (64).

Відносно високою позицією в рейтингу Україна зобов’язана хорошим місцем (18) у галузі обміну інформацією, тоді як показники економічного і соціального середовища вивели Україну лише на 57-е і 50-е місця. Отже, в Україні перші скромні успіхи економіки ще практично не позначилися на стандартах життя людей, і досягнутий нею певний прогрес у використанні засобів інформатизації і зв’язку ще далеко не повною мірою працює на економіку і життєвий рівень населення.

Індекс рівня глобалізації (Globalization Index) визначав рейтинг 60 найбільших економік світу на основі проведеного в листопаді 2010 р. фахівцями Economist Intelligence Unit опитування 1050 представників вищого керівництва міжнародних компаній про процеси глобалізації. Рейтинг присвоювався на основі п’яти критеріїв: відкритість у сфері торгівлі, рух капіталу, обмін технологіями та думками, переміщення робочої сили і культурна інтеграція. Україна в рейтингу 2010 р. розташувалася на 43-у місці.

Система вимірювання глобалізації, розроблена Швейцарським інститутом дослідження бізнесу (KOF, Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich), дозволяє визначити кількісний та якісний показники глобалізації — індекс глобалізації (Іг). За цією системою розраховується індекс глобалізації майже для 200 країн світу. За системою KOF індекс глобалізації (максимум 100 балів) визначається за трьома складовими: економічною (Іге), соціальною (Ігс) та політичною (Ігп). За даними 2010 р. найбільш глобалізованими державами виявилися Бельгія (92.95; Іге — 6-а позиція (91.94); Ігс — 4-а (90.61); Ігп — 3-я (98.14)), Австрія (92.51; Іге — 10-а (89.33); Ігс — 2-а (92.77); Ігп — 4-а (96.85)), Нідерланди (91.90; Іге —   4-а (92.40); Ігс — 5-а (88.99); Ігп — 7-а (95.77)), Швейцарія (90.55; Іге — 22-а (82.87); Ігс — 1-а (94.94); Ігп — 8-а (95.09)), Швеція (89.75; Іге — 9-а (89.42); Ігс — 9-а (85.95); Ігп — 5-а (96.27)). США, які вважаються лідером глобалізаційних процесів, знаходяться на 27-й позиції (Іге — 57-а (69.27); Ігс — 25-а (78.29); Ігп — 14-а (93.85)).

Найбільш глобалізованими виявилися економіки Сінгапуру (97.48), Ірландії (93.93), Люксембургу (93.57), Нідерландів (92.40) та Мальти (92.26). Серед пострадянських країн найвище у рейтингу Естонія (Іге — 7-а (91.66)) та Латвія (Іге — 21-а (83.67)). Лідерами глобалізаційних процесів у соціальній сфері стали Швейцарія (94.94), Австрія (92.77), Канада (90.73), Бельгія (90.61) та Нідерланди (88.99). Серед пострадянських країн найвище у рейтингу Естонія (Ігс — 32-а (72.97)) та Латвія (Ігс — 38-а (69.40)). Найвищий індекс глобалізації політики зафіксований у Франції (98.44), Італії (98.17), Бельгії (98.14), Австрії (96.85) та Швеції (96.27). Серед пострадянських країн найвище у рейтингу Україна (Ігп — 41-а (85.55)) та Росія (Ігп — 42-а (85.38)).

Україна обійняла у рейтингу 2010 р. 46-у позицію (Іге — 70-а (64.60); Ігс — 64-а (60.51); Ігп — 41-а (85.55)), Росія — 42-у (Іге — 92-а (58.00); Ігс — 39-а (68.82); Ігп — 42-а (85.38)) [4, c. 73-74].

Індекс економічної свободи базується на 10 характеристиках: свобода бізнесу, свобода торгівлі, податкова свобода, свобода від уряду, грошова свобода, свобода інвестицій, фінансова свобода, захист прав власності, свобода від корупції, свобода трудових відносин. Індекс економічної свободи фактично є готовою інструкцією, де виписано, що треба зробити уряду, щоб країна стала заможнішою. У 2010 р. Україна посіла 164-е місце серед 179 країн світу в рейтингу економічних свобод, проведеному американською дослідницькою організацією ^ritage Foundation і газетою The Wall Street Journal. Експерти визнали Україну найгіршою в Європі за економічними свободами. Перед Україною опинилися Росія (143), Білорусь (155), Узбекистан (163). Втрату позицій Україною дослідники пояснюють насамперед зниженням державних витрат та корупцією. Рік тому Україна посідала 162-е місце, а з-поміж усіх європейських держав була на останньому 43-му місці. З країн пострадянського простору гірше українських були показники лише у Туркменистану.

Найбільше економічної свободи, згідно з рейтингом 2010 р., як і раніше, в Гонконгу та Сінгапурі, далі в списку Австралія, Нова Зеландія, Швейцарія. Найменше економічних свобод — на Кубі, у Зімбабве та Північній Кореї.

Індекс інвестиційної привабливості України, який обраховує “Європейська бізнес- асоціація” (ЄБА), упродовж останніх 3 кварталів 2010 р. зазнав незначних змін у межах 0,08 бала, досягнувши 3,28 у 4 кварталі 2010 р. Це свідчить про нейтральну оцінку інвестиційного клімату інвесторами та про відсутність істотних змін від початку 2 кварталу 2010 р. За період від початку 2010 р. найістотніших змін зазнав основний компонент індексу — оцінка поточного інвестиційного клімату. Після зростання у першому кварталі 2010 р. з 2,7 до 3,8 цей показник знову продемонстрував незначне зниження до рівня 3,6 у третьому кварталі і до 3,5 у четвертому кварталі 2010 р.

До рейтингу стабільних держав Failed States Index 2010 за версією американського журналу Foreign Policy і американського “Фонду світу” було включено 177 країн. Аналіз проводився на підставі 12 критеріїв, розділених на три групи: соціальні, економічні та військово-політичні. Чим вищий порядковий номер, тим менше ризиків у країні.

Україна посіла 109-е місце, випередивши Росію (80-е) на 29 пунктів. Найбільш стабільна країна у світі — Норвегія. Молдова зайняла 58-е місце, ставши найнестабільнішою державою Європи. З колишніх радянських республік найгірші позиції в Узбекистану (36), Грузії (37), Таджикистану (38), Киргизії (45), Азербайджану (55) і Туркменистану (65). До країн із більш високим коефіцієнтом стабільності віднесені Білорусь (82), Вірменія (101) і Казахстан (103).

Лондонський інститут Legatum опублікував рейтинг найщасливіших країн світу. До рейтингу 2010 р. увійшли 110 країн, кожна була оцінена за 89 показниками, такими як економіка, підприємництво, управління, освіта, охорона здоров’я, безпека, особиста свобода та соціальний капітал. Україна в рейтингу опинилася на 69-му місці після Домініканської республіки та Парагваю (у 2009 р. Україна обіймала 73-є місце). Росія на 63-у місці, замикає рейтинг Зімбабве (110). До десятки «процвітаючих» держав потрапили Норвегія (1), Данія (2), Фінляндія (3), Австралія (4), Нова Зеландія (5), Швеція (6), Канада (7), Швейцарія (8), Нідерланди (9) і США (10).

Глобальний індекс привабливості міст (2010 Global Cities Index) сформований на основі оцінки 65 найбільших мегаполісів світу за п’ятьмя категоріями: «ділова активність», «людський капітал», «інформаційний обмін», «культурний досвід» і «правова взаємодія». Відповідно до опублікованого індексу, трійку лідерів очолили Нью-Йорк, Лондон і Токіо. За показником «ділова активність» (характеризує обсяг ринків капіталу в мегаполісі, обсяги торгівлі й кількість штаб-квартир компаній зі списку Fortune 500) лідирують Нью-Йорк, Токіо й Париж. За рівнем «людського капіталу» (частка жителів із вищою освітою, кількість іммігрантів, якість університетів і міжнародних шкіл) лідерами стали Лондон, Нью-Йорк і Лос-Анджелес. Найкращим показник «інформаційного обміну» (цензура, кількість філій світових агентств, місцеві ЗМІ й кількість користувачів широкосмугового інтернету) виявився в Нью-Йорка, Женеви і Лондона. У категорії «культурного досвіду» на перших місцях розташувалися Лондон, Париж і Нью-Йорк. За рівнем «правової взаємодії» (кількість посольств і консульств, аналітичних центрів і міжнародних організацій) попереду знову опинилися Вашингтон, Нью-Йорк і Брюссель. Топ-10 загального рейтингу має такий вигляд: Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Гонконг, Чикаго, Лос-Анджелес, Сінгапур, Сідней, Сеул.

Європа у рейтингу представлена набагато скромніше: у першій десятці тільки Париж і Лондон. Серед європейських міст на 10-му місці опинилася Москва, пропустивши уперед Лондон, Париж, Брюссель, Берлін, Мадрид, Відень, Стокгольм, Франкфурт і Цюріх [5, c. 38-39].

Щороку компанія Mercer Human Resource Consulting складає рейтинг найдорожчих міст світу для проживання іноземців. При складанні рейтингу враховуються вартість їжі, напоїв, тютюну, одягу, послуг, побутових приладів. У першу трійку рейтингу 2010 р. увійшли столиця Анголи Луанда й одне з найбільших японських міст Нагоя. Найдорожчими містами Європи виявилися Осло (6), Цюріх (7) і Женева (8). Серед країн колишнього Радянського Союзу в топ-50 найдорожчих міст найвищу позицію зайняла Москва — 14-е місце (на 11 рядків вище, ніж у 2009 р.). У рейтингу Москва обігнала Стокгольм (27), Нью-Йорк (39) і Берлін (40). Серед інших міст СНД на 29-у місці розмістився Баку, на 47-у — Санкт-Петербург. Київ у топ-50 найдорожчих міст не потрапив. Столиця України посіла 177-е місце серед міст світу і 69-е — серед європейських міст. Мінськ зайняв 216-е місце (76-е місце серед європейських міст).

Столиця України посіла 59-е місце у рейтингу вартості життя, який щорічно складає найбільший швейцарський банк UBS (порівняно з 2009 р. позиція Києва не змінилася). Для складання рейтингу 2010 р. аналітики банку обрали 122 критерії, серед яких: вартість житла, продуктів, побутової техніки, однієї робочої години та її купівельної спроможності, ціна жіночого і чоловічого ділового гардеробу, тривалість робочого тижня і відпусток, вартість обіду в ресторані, тяжкість податкового пресу, оренда квартир тощо.

Найвищі ціни фахівці UBS зафіксували у норвезькому Осло, швейцарських Цюріху та Женеві, а найнижчі — у румунському Бухаресті, філіппінській Манілі та індійському Мумбаї. Найбільше заробити можна у Цюріху, данському Копенгагені та Женеві, а найменше — в індонезійській Джакарті, Манілі і Мумбаї. При цьому найвища купівельна спроможність у населення зафіксована у Цюріху, австралійському Сіднеї та американському Маямі. Київ за рівнем зарплат опинився на 65-му місці. Взагалі до переліку увійшли 73 найбільших міста планети [2, c. 37].

У світовому рейтингу якості життя 2010 р., який щорічно складає ірландський журнал International Living (призначений для тих, хто подорожує або має намір переселитися в іншу країну), брали участь 192 країни. При складанні рейтингу до уваги бралися вартість життя, культурний розвиток, економічне становище, екологія, клімат, громадянські свободи, якість охорони здоров’я, інфраструктура, безпека життя та ризики, яким піддаються громадяни кожної країни. Очолили рейтинг США, Нова Зеландія і

Мальта. У протилежному кінці списку — Ємен, Чад і Сомалі. Україна опустилася з 68-го на 73-є місце й опинилася в групі з Марокко (71), Намібією (72), Ботсваною (74), Тринідадом і Тобаго (75) і Тунісом (77).

З усіх перерахованих параметрів найбільше на місце в рейтингу впливала вартість життя в країні. Вести західний спосіб життя в Україні виявилося не надто дорого, але і не дешево — приблизно так само як у Латвії, Польщі, Саудівській Аравії, Уругваї та Зімбабве. Найбільше балів (81) Україна набрала за культурний розвиток (оцінка грамотності населення, а також кількість об’єктів всесвітньої спадщини ООН на одиницю площі). Найгірші оцінки Україні виставили за економіку. Автори дослідження віднесли українську економіку до трійки найгірших у світі, зазначивши, що економічна ситуація в Україні за останній рік значно погіршилася [8, c. 34-35].

Рейтинг «100 кращих країн» за результатами 2010 р., складений за версією Newsweek, включав п’ять критеріїв: рівень життя, освіту, здоров’я населення, динаміку економіки, політичну облаштованість. Країни світу були розділені на три групи за рівнем доходів і на три — за кількістю населення. Перша десятка виглядала так: Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Австралія, Люксембург, Норвегія, Канада, Нідерланди, Японія, Данія. Замкнули список Камерун, Нігерія і Буркіна-Фасо. Україна виявилася країною з найкращим рівнем життя серед бідних країн світу. При цьому вона обійшла Росію і Білорусь, пропустивши уперед країни Прибалтики. Колишні радянські республіки розташувалися в рейтингу таким чином: Естонія (32), Латвія (34), Литва (36), Україна (49), Росія (51), Білорусь (56), Казахстан (61), Азербайджан (69) [16]. В Україні найкраща ситуація з освітою, політика опустила країну на 50-е місце, а економіка і здоров’я населення відстають від середнього —      у цій сфері ми на 66-й і 75-й позиціях відповідно.

Рейтинг рівня корумпованості щорічно складає міжнародна неурядова організація Transparency International (ТІ). Індекс визначає рівень корупції в державному секторі від 0 (високий рівень корупції) до 10 (корумпованих чиновників майже немає). Згідно з рейтингом, який охоплював 178 держав, у п’ятірку лідерів потрапили Данія, Нова Зеландія і Сінгапур (9,3), а також Фінляндія та Швеція (9,2). У десятці найбільш некорумпованих країн опинилися також Канада, Нідерланди, Австралія, Швейцарія і Норвегія. Німеччина посіла 15-е місце (7,9), Велика Британія замикає двадцятку найкращих (7,6), США посіли 24-е місце (7,1).

Трійку аутсайдерів у доповіді представляють Сомалі (1,1), М’янма і Афганістан (1,4). Україна в рейтингу на 134-му місці, на одному рівні з нею перебувають Азербайджан, Гондурас, Нігерія, Того, Філіппіни, Бангладеш, Сьєрра-Леоне і Зімбабве. У регіональному рейтингу по Східній Європі та Центральній Азії Україна посіла 14-е місце, Росія — 16-е. Серед країн колишнього СРСР найкращий рейтинг має Естонія, яка з 6,5 балів опинилась на 26-му місці. Литва посіла 46-у позицію, Латвія — 59-у, Білорусь — 127-у (2,5). Водночас, Росія опустилася в рейтингу і посіла 154-е місце (2,1). Аналогічний рівень корупції зафіксовано в Папуа Новій Гвінеї, Кенії, Лаосі, Камбоджі, Таджикистані, Гвінеї-Бісау, а також на Коморських островах.

Корупція залишається дуже серйозною проблемою для України. Українська влада спрямовує зусилля на подолання загрозливого для безпеки держави та її громадян явища, проте показник 2,4 проти торішнього 2,2 є дуже далеким від бажаного результату. Transparency International вважає будь-який результат нижче трьох балів «ганьбою для нації», яка змушена жити у тотально корумпованій країні [3, c. 3].

Висновки

Демократичні досягнення, здобуті Україною в результаті Помаранчевої революції, сьогодні перебувають під загрозою. В Україні зафіксовано найбільший регрес демократії серед усіх країн Європи. Вона посіла 7-е місце серед країн світу, в яких спостерігається найбільший занепад демократії — після Мадагаскару, Фіджі, Ірану, Ефіопії, Єгипту та Гамбії. Також за підсумками 2010 р. Україна втратила неформальний статус «найкращого серед найгірших» на пострадянському просторі, пропустивши уперед Молдову. Найбільше погіршилися показники України у категоріях «функціонування уряду» (Україна знаходиться на рівні Гани, Домініканської Республіки, Філіппін та Перу і поступається таким країнам, як Лесото, Малі, Намібія, Папуа-Нова Гвінея, Монголія, Сурінам, Ямайка), «виборчий процес і плюралізм», «політична культура» та «участь у політичному процесі». На думку дослідників, ефективніше, ніж український уряд, діяли навіть уряди країн, що входять до категорії «гібридних режимів», — Гондурас, Бангладеш, Камбоджа, Замбія і Малаві.

Список використаної літератури

1. Горянська Т. Зовнішня торгівля України та її місце у світовій економічній системі // Стратегічні пріоритети. — 2011. — № 2. — С. 177-183
2. Михайловська О.В. Місце України у світовому процесі розбудови інформаційного суспільства // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 12. — С. 36-44
3. Тигипко С. Наше місце на карті світу: Пріоритетом зовнішньої політики має стати захист національних економічних інтересів / С. Тигипко // Дзеркало тижня. — 2009. — № 32. —  С. 3
4. Литвиненко О.В. Місце України в світовому інформаційному просторі та інформаційні операції // Вісник Київського університету імені Т. Шевченка. — 1999. — Вип. 11 : Міжнародні відносини. — С. 72-76
5. Пайфер С. Заявка України на вирішальне місце в історії [Текст] / С.Пайфер // Політична думка. — 2001. — № 4. — С. 35-46
6. Ткаченко О.Б. Місце України й української мови на карті світу: (Геополітичний аспект) // Мовознавство. — 2001. — № 1. — С. 3-13
7. Дністрянський Мирослав Місце України на політичній карті світу // Дзвін. — 1999. — № 2. — С. 84-89
8. Сухий П.А. Про місце України у світовій агропродовольчій системі // Український географічний журнал. — 2004. — № 4. — С. 33-37
9. Кожевніков В. Зовнішня політика України і наше місце у світі // Визвольний шлях. — 1997. — № 8. — С. 933-935