1. Попит і пропозиція в міжнародній економіці

В міжнародній економіці сукупні попит та пропозиція трактуються як абстрактні величини, які характеризують обсяги сукупного виробництва всіх товарів у національних і міжнародних масштабах залежно від деякої їх узагальненої світової ціни. Одночасно світова економіка розглядається у нерозривному зв’язку з національними економіками. Такий зв’язок прослідковується у схемі міжнародної економіки.

Світовий ринок є сферою стійких товарно-грошових відносин між країнами, породжених міжнародним розподілом праці. Найпростіша модель світового ринку (модель часткової рівноваги) відображує основні функціональні взаємозв’язки між внутрішнім попитом і пропозицією та попитом і пропозицією на світовому ринку, кількісні обсяги експорту та імпорту, а також рівноважну ціну, за якою відбувається міжнародна торгівля. Світовий ринок проявляється через міжнародну торгівлю, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі країн світу. Світове господарство як сукупність національних економік країн світу виявляється через міжнародний рух факторів виробництва.

Міжнародній економіці притаманні розвинена сфера міжнародного обміну товарами та факторами виробництва, виникнення міжнародних форм виробничої діяльності, набуття відносної самостійності міжнародною фінансовою системою, створення механізмів міжнародного регулювання економіки, поглиблення відкритості економік країн світу. Міжнародна економіка як наука є частиною економічної теорії.

Для світового ринку властиві такі ознаки:

• товарне виробництво, що вийшло поза національні рамки;
• переміщення товарів зумовлено не лише внутрішніми, а й зовнішніми попитом та пропозицією;
• оптимізація використання факторів виробництва;
• забезпечення конкурентоспроможності товарів та їх виробників.

Товар у міжнародній економіці є об’єктом міжнародного обороту. Попит і пропозиція на товар діють як у національних межах, так і на міжнародному рівні, формуючи сукупний попит і сукупну пропозицію. Товари можуть бути спроможними до міжнародної торгівлі і неспроможними до неї. На перші з них ціни встановлюються взаємодією попиту і пропозиції як всередині країни, так і за кордоном. Ціна других товарів встановлюється попитом і пропозицією на національному рівні.

Відомо, що попит і пропозиція на конкретний товар у ринковій економіці врівноважуються встановленням ціни рівноваги. Міжнародна економіка розглядає ці категорії не лише у зв’язку з обсягом виробництва та рівнем цін у межах конкретної країни, а й у контексті світового обсягу виробництва та рівня цін міжнародного ринку. Сукупний попит і сукупна пропозиція встановлюють взаємозв’язок між обсягом виробництва товарів і послуг та рівнем цін на них.

Сучасна теорія міжнародної торгівлі приділяє однакову увагу як сукупному попиту, так і сукупній пропозиції (для порівняння слід згадати, що свого часу меркантилісти наголошували на важливості сфери обігу, тоді як згодом класики — сфери виробництва; сучасна теорія від такої однобічності відмовилася).

Так звана стандартна модель міжнародної торгівлі є моделлю загальної рівноваги у міжнародній торгівлі і пов’язує попит і пропозицію всередині країни з попитом і пропозицією з-за кордону. Вона враховує взаємний попит, що показує, яка кількість імпортного товару необхідна країні, щоб зацікавити її в експорті іншого товару. Загальна міжнародна рівновага досягається тоді, коли одночасно врівноважуються попит і пропозиція на товари (послуги) як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі.

При усій своїй значимості пропозиція відбиває лише одну сторону ринкових відносин. Рівноважні ціни і рівноважні обсяги, як відомо, визначаються спільним впливом попиту і пропозиції. Це становище справедливо як для внутрішнього національного ринку, так і для ринку світового.

Криву пропозиції того або іншого товару можна одержати, розташовуючи інформацією про виробничі можливості країни, що, у свою чергу, визначаються наявністю чинників виробництва і застосовуваних технологій. Крива попиту в міжнародній торгівлі залежить від двох чинників: сформованої в даній країні системи смаків і переваг споживачів і рівня їхнього прибутку.

Звернемося знову до умовного прикладу з країнами А і В, що випускають і споживають товари х і у, що ми розглядали в попередній главі. Країна В втратила абсолютну перевагу у виробництві цих товарів. Проте вона має у своєму розпорядженні порівняльну перевагу по товару y, а країна А — по товару х.

В умовах відсутності торгівлі рівноважні значення попиту і пропозиції в цих країнах на ринку товару у установляться при різних цінах. Відносна ціна товару y у країні А складе 1,5, а в країні В на набагато більш низькому рівні — 0,75.

З початком торгівлі економічна ситуація в кожній з країн зміниться. Жителі країни А досить швидко зрозуміють, що їм нема рації купувати товар у у вітчизняних виробників по ціні 1,5, коли його можна придбати вдвічі дешевше в країні В. У свою чергу, виробники товару y у країні В виявлять, що їм не вигідно настільки дешево продавати товар у своїм співвітчизникам, якщо в країні А його можна продати набагато дорожче. Взаємовигідна міжнародна торгівля призведе до встановлення єдиної світової ціни, значення якої буде знаходитися в діапазоні 1,5 — 0,75[9, c. 215-216].

Аналізуючи дану ситуацію, ми не мали у своєму розпорядженні всю необхідну інформацію для визначення точного значення світової ціни на товар у і встановили її в показаному діапазоні довільно на рівні 1.1. Проте з переходом до аналізу ринку за допомогою кривих попиту і пропозиції стає можливим визначення точного значення світової ціни.

По осі ординат на ринках двох країн відкладена відносна ціна товару у, тому що торгівля між країнами здійснюється у формі бартеру. Це значить, що ціна одиниці товару у виражена визначеним товаром кількістю х у натуральному вираженні. По осі абсцис вимірюються обсяги виробництва товару y.

Оскільки на сукупний попит впливає чистий експорт, то це означає, що зміни. які відбуваються в кон’юнктурі міжнародної торгівлі теж впливають на сукупний попит. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках.

Перший – зростання економічної активності у наших торгових партнерів. У цьому випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання їхнього попиту на наші товари і збільшення нашого експорту. Це збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо.

Другий – зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит. а його крива зміщується вправо. Аналогічно впливає на сукупний попит зміна курсу валюти наших торгових партнерів, яка може викликатися змінами в кон’юнктурі на валютних біржах.

Третій – зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з нашою країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік населення ролі протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж перевага надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного попиту, що зміщує його криву у відповідний бік.

Світовий досвід показує, що більш ефективним варіантом подолання стагфляції і відновлення подвійної рівноваги може були лише політика. спрямована на зменшення середніх витрат на величину, адекватну їхньому зростанню з метою збільшення сукупної пропозиції. Основними елементами такої політики можуть бути введення тимчасового державного контролю за цінами і зарплатою; зниження податків з підприємств і скорочення бюджетних витрат; стимулювання внутрішніх заощаджень та інвестицій; залучення іноземних інвестицій в національну економіку тощо[2, c. 154-156].

Основними факторами, що впливають на еластичність пропозиції за ціною є:

1. Час. Коли ціна на продукт зростає, виробники хочуть продати якомога більше його одиниць. Для цього потрібно розширити виробництво, що вимагає певного часу. Наприклад, якщо зросла ціла на цукор, розширення посівних площ цукрових буряків, з яких він виробляється, зможе забезпечити збільшення виробництва цукру по швидше, ніж через рік. Отже, з перебігом часу еластичність пропозиції зростає. Процес збільшення пропозиції містить кілька періодів:

а)миттєвий період. У перший день підвищення ціни на продукт І його пропозиція абсолютно нееластична. Крива пропозиції має вигляд вертикальної прямої і не змінюється зі зміною ціни. Продавці упродовж дня здебільшого не зможуть доставити на ринок ту кількість продукту, що є на складах, не говорячи вже про розширення виробництва;

б)короткостроковий період. Протягом кількох тижнів після підвищення ціни пропозиція має низьку еластичність. Виробники, впевнившись у зміні ціни, максимально збільшать виробництво використовуючи всі свої резерви;

в)довгостроковий період. Через певний час пропозиція стає достатньо еластичною, бо виробники побудували нові приміщення, ввели в дію нове устаткування, розробили нові технології. Виробництво розширилось завдяки використанню старих і нововведень потужностей.

2. Вартість розширення виробництва. Якщо фірма виробляє технологічно складний продукт, розширення його виробництва обійдеться дуже дорого. Тому навіть за значного підвищення ціни на цей продукт небагато фірм погодиться на збільшення його виробництва. Зрозуміло, що еластичність пропозиції такого продукту невисока.
3. Можливості й вартість зберігання продукту. Коли ціна на продукт знижується, перед фірмою постає дилема: продавати продукт за низькими цінами чи вилучити продукцію з ринку на склад. Рішення залежить від того, як довго може зберігатися цей продукт, яка вартість його складування. Якщо фірми мають гарні й недорогі склади і продукт можна довго зберігати, еластичність пропозиції підвищується.
4. Взаємозамінюваність ресурсів у виробництві. Якщо працю, землю чи капітал, що використовують як вихідні фактори, можна швидко перемістити з виробництва одного продукту на виробництво іншого, еластичність пропозиції такого продукту висока. Еластичність пропозиції злакових загалом нижча, ніж конкретного злаку, наприклад жита. Річ у тім, що і землю, і працю, і устаткування дуже легко перемістити з виробництва жита на виробництво іншого злаку, наприклад пшениці, в той час як перехід з виробництва зернових на будь-яке інше виробництво, наприклад молока, складніший[9, c. 309-311].

Міжнародний попит на товари, є як правило, похідним від їх конкурентоспроможності. За умов жорсткої конкурентної боротьби на міжнародних ринках товаром визнаються лише конкурентоспроможні вироби. Відсутність міжнародних ознак товару через його не конкурентоспроможність може бути тимчасовою. Інновації у виробництво або інші заходи, спрямовані на підвищення якості продукції при збереженні прийнятих цін, сприяють подоланню бар’єра конкурентоспроможності, продукт праці стає товаром на внутрішньому і міжнародному ринках.

Н-д: Якщо українська пральна машина споживає більшу електроенергію, виконує менше операцій, складніша в експлуатації, і загалом має гірші технічні характеристики, ніж її іноземний аналог, то, звісно, вона не користуватиметься міжнародним попитом, навіть якщо буде дешевшою. З точки зору міжнародної економіки, така пральна машина не є товаром.

Особливістю пропозиції на міжнародних ринках є те, що далеко не всі продукти, які є товарами на внутрішньому ринку, можна запропонувати закордонному споживачеві, незважаючи на те, що він має на них попит. Існує група товарів, якими не торгують на міжнародних ринках через те, що їх неможливо переміщати між країнами.

2. Міжнародна мобільність товарів

В основу класифікації товарів можуть бути покладені різні ознаки: міжнародна мобільність, призначення, терміни використання, рівень попиту і ціна, характер споживання і ступінь оброблення, спосіб виготовлення [9, с. 26-27].

Для визнання торгівлі міжнародною, продажу товару — експортом, а купівлі — імпортом необхідно, щоб товар перетнув кордон держави і цей факт був зареєстрований у відповідній звітності. При цьому немає значення, змінює товар власника чи ні. Так, якщо телевізор продано (передано) японською компанією своїй філії в Україні, він вважається експортом Японії та імпортом України, незважаючи на те, що власником товару залишилась японська компанія.

У міжнародній економіці товар розглядається не як продукт виробництва, а як об’єкт попиту і пропозиції.

Товар (послуга) стає таким за таких умов:

• якщо він комусь потрібен;
• якщо на нього спрямовані дві основні сили ринкової економіки — попит і пропозиція;
• якщо хоча б одна з цих сил (попит і пропозиція) діють із-за кордону.

Здатність виготовити продукт для внутрішнього ринку не означає, що він буде визнаний товаром на світовому ринку, тобто його куплять за рубежем. Товари можуть не продаватися за рубежем з таких причин:

• у зв’язку з їх не конкуренто спроможністю;
• через початкову неможливість поставити їх на зовнішній ринок;
• через їх принципову не торговність.

Виходячи з міжнародної мобільності, товари поділяються на «ринкові», тобто такі, що торгуються (РТ), і на «неринкові», такі, що не торгуються (НТ).

«Ринкові товари» — товари, котрі можуть пересуватися між різними країнами.

«Неринкові товари» — товари, котрі споживаються в тій самій країні, де й виробляються, і не переміщуються між країнами.

Головні відмінності між «ринковими» і «неринковими» товарами показані в таблиці 1.

Таблиця 1

Відмінності між ринковими та неринковими товарами за основними ознаками

Ознака	«Ринкові» товари	«Неринкові» товари
Ціни	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на світовому ринку і знаходяться під впливом попиту і пропозиції на них як усередині країни, так і за рубежем	Визначаються співвідношенням попиту і пропозиції на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах не мають значення
Підтримання внутрішнього балансу попиту і пропозиції	Підтримання балансу не особливо істотне, оскільки недостатність внутрішнього попиту можна компенсувати збільшенням попиту за кордоном, а нестачу внутрішнього споживання збільшенням поставок іноземних товарів.	Підтримання балансу дуже важливе. 3 його порушенням можливі соціально-економічні диспропорції
Внутрішні ціни	їх динаміка та рівень йдуть за динамікою й рівнем цін в інших країнах	Вони можуть істотно відрізнятись від цін інших країн, а їхня зміна може не призводити до зміни зарубіжних цін на такі товари

3. Система найважливіших показників

Для аналізу економічних подій, складних господарських взаємозв’язків необхідна система надійних, взаємодоповнюючих показників. Сучасна СНС була затверджена ООН в 1993 р., що трохи видозмінила найменування секторів економіки, стандартних рахунків і основних макроекономічних показників.

Найбільше широко в економічному аналізі застосовуються два найважливіших показники: валовий продукт і національний доход. Центральним показником нової СНС є валовий внутрішній продукт (ВВП); другий її макроекономічний показник — валовий національний продукт (ВНП). Обоє вони відображають результати діяльності у двох сферах народного господарства — матеріального виробництва й послуг; обоє визначаються як вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік (квартал, місяцю. Підраховуються ці показники як у поточним (діючих) цінах, так і в постійні (цінах якого-небудь базового року).

Різниця між ВНП і ВВП полягає в наступному.

ВВП підраховується по так званій територіальній ознаці. Це сукупна вартість продукції сфери матеріального виробництва й сфери послуг незалежно від національної приналежності підприємств, розташованих на території даної країни.

ВНП — це сукупна вартість усього обсягу продукції й послуг у національній економіці незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном).

Таким чином, ВНП відрізняється від ВВП на суму так званих факторних доходів від використання ресурсів даної країни за рубежем (переведена в країну прибуток від вкладеного за рубежем капіталу, наявної там власності, заробітна плата громадян, що працюють за рубежем) за мінусом аналогічних вивезених із країни доходів іноземців.

Звичайно, щоб розрахувати ВНП, до показника ВВП додають різниця між прибутком і доходами, отриманими підприємствами й фізичними особами даної країни за рубежем, з одного боку, і прибутком і доходами, отриманими іноземними інвесторами й іноземними працівниками в даній країні, — з іншої. Ця різниця невелика — для провідних країн Заходу не більше ± 1% від ВВП.

У нашій країні перехід до нових показників ВВП і ВНП ведеться шляхом перерахування валового суспільного продукту (ВОП) і національного доходу (НД), що представляють собою відповідно суми валової продукції й чистої продукції галузей матеріального виробництва.

Показник ВОП був основним у радянській економічній статистиці і являв собою сукупну вартість усього обсягу зроблених товарів і послуг у сфері матеріального виробництва із включенням у неї витрат на сировину, матеріали, паливо й ін., тобто не був вільний від повторного рахунку. Показник національного доходу розраховувався в СРСР теж тільки на базі матеріального виробництва.

Національний доход – це знову створена за рік вартість, що характеризує, що додало виробництво даного року до добробуту суспільства. Тому при його підрахунку, на відміну від ВВП, у нього не включаються суми амортизації, непрямих податків, державних субсидій.

Це чистий «зароблений дохід» суспільства, цим і визначається важливість НД як макроекономічного показника і його широке застосування при порівняльному аналізі.

Розрізняють зроблений і використаний НД. Зроблений НД – це весь обсяг знову створеної вартості товарів і послуг. Використаний НД – це зроблений НД за мінусом втрат (від стихійних лих, збитку при зберіганні й т.д.) і зовнішньоторговельного сальдо.

У російській практиці дотепер застосовується розбивка на два фонди:

♦  фонд споживання — частина НД, що забезпечує задоволення матеріальних і культурних потреб людей і потреб суспільства в цілому (на утворення, оборону й ін.);

♦  фонд нагромадження — частина НД, що забезпечує розвиток виробництва.

У СНС визначають звичайно норму нагромадження й частку споживання, але у відсотках від ВВП, а не від НД.

Для міжнародних зіставлень і інших цілей зручніше буває мати інтегральний показник масштабів і рівня розвитку економіки. Таку роль звичайно грає грошовий показник, виражений у доларах, — ВВП або ВНП.

Необхідно підкреслити, що до числових значень ВВП/ ВНП і інших макроекономічних показників варто ставитися досить обережно. Методики їхніх розрахунків, по-перше, різні, по-друге, недосконалі. Насамперед розрізняють ВВП у поточних цінах (номінальний) і реальний ВВП у фіксованих цінах базового року. ВВП у поточних цінах легше порівнювати між собою й зручніше використовувати для розрахунків, пов’язаних з міжнародними валютно-кредитними відносинами. Для підрахунку темпів економічного росту використовують показник реального ВВП, звільнений від впливу інфляції.

Для міжнародних зіставлень ВВП перераховують в одну валюту, звичайно — у долари США. При цьому виникає цілий ряд проблем. По-перше, виявляється, що відносні показники тієї або іншої країни, її місце у світовій економіці сильно залежать від поточного обмінного курсу, що може різко змінюватися.

Одне з рішень даної проблеми — використовувати для перерахування не поточний обмінний курс, а курс базового року (при цьому виникає проблема вибору такого року); інше рішення — використовувати середній за кілька років курс обміну. Такий метод застосовують експерти Світового банку (МБ), що використовують усереднені значення обмінного курсу за три останніх роки. Аналогічна методика прийнята в публікаціях ООН.

По-друге, рівень і структура цін різняться по країнах. У зв’язку із цим на ту саму суму, наприклад 100 дол. США, у різних країнах після конвертації в національну валюту можна придбати різну кількість товарів і послуг.

До 90-х років XX ст. було знайдене рішення даної проблеми: з’явилося поняття паритету купівельної спроможності – ППС (від англ. purchasing power party – РРР). З 1992 р. в ООН у рамках програми міжнародних зіставлень, а також в ОЕСР, ЄС, МВФ і МБ починають впроваджуватися розрахунки з обліком ППС.

ППС – коефіцієнт перерахування національних валют у долари, однак не за банківським курсом, а виходячи зі співвідношення купівельної спроможності двох валют у країнах, де вони випущені. Для зручності ППС 1 дол. прийнятий за одиницю.

Для таких розрахунків беруть однаковий «кошик» товарів і послуг і розраховують його вартість по країнах. Тут виникає нова проблема: неадекватність стандартного кошика структурі споживчих видатків, що кардинально різняться в різних країнах. Це означає, що стандартної «кошика», єдиної для всіх країн, не існує.

Цінові розходження — не єдина причина перекручувань при зіставленні ВВП; крім цього, не враховуються тіньова економіки й витрати праці в домашнім господарстві.

Все сказане приводить до висновку про необхідність обережного підходу до результатів міжнародних зіставлень макроекономічних показників. Проте порівняння цікаво й необхідно. Зокрема, порівняння ВВП різних країн дозволяє визначити їх відносний економічний потенціал; порівняння середньодушового ВВП — основа класифікації країн за рівнем розвитку й добробуту.

Список використаної літератури

1. Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — 111c.
2. Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Міжнародний Слов`янський ун-т. Харків. Факультет економіки та менджменту. Кафедра міжнародних економічних відносин / Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — 400c.
3. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
5. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
6. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
7. Світова економіка: конспект лекцій для студ. / Оксана Василівна Килин (уклад.). — Л. : Видавництво Львів. комерц. акад., 2006. — 175с.
8. Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: теорія: підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2008. — 408c.
9. Школа І. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. — 544с.