Вступ

За кордонами України сьогодні накопичений великий, різноманітний і різноаспектний досвід підготовки кадрів для поліцейських служб. Організація діяльності щодо забезпечення правопорядку, громадської безпеки, боротьби зі злочинністю у всіх її проявах в кожній країні має свою специфіку і особливості. Відповідно до структури, завдань, правового регулювання органів внутрішніх справ в різних країнах будуються і національні системи підготовки кадрів.

Ясна річ, що всебічне і комплексне висвітлення проблематики організації та здійснення підготовки поліцейських в різних країнах потребує спеціального комплексного дослідження, використання великих масивів інформації загальноправового, відомчого нормативного, організаційного, фактичного (оперативно-службового, статистичного, методичного тощо) характеру. Скажімо, в Китаї або Ефіопії принципи побудови системи кадрової підготовки правоохоронців будуть разюче відрізнятися від тих, що працюють у США чи ФРН.

Чинників, котрі впливають (а у багатьох випадках і визначають) на особливості підготовки фахівців у галузі громадського порядку, декілька:

особливості побудови національних поліцейських систем та правового регулювання їх діяльності;

історичні традиції правоохоронної діяльності в тій чи іншій країні світу;

особливості соціально-економічного та культурного розвитку певної держави на сучасному етапі (матеріальна база правоохоронної діяльності, рівень демократизму політико-правової системи, взаємодії державних структур та інститутів громадянського суспільства, загальної та правової культури і правосвідомості населення тощо) і т. ін.

1. Професійна діяльність та підготовка тілоохоронців

У процесі побудови правової держави актуальності набуває питання надійного захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Саме це обумовило необхідність участі недержавних охоронних організацій у здійсненні загальнонаціональної політики забезпечення охорони власності.

Приватна охоронна діяльність є підприємницькою на відміну від органів правопорядку. Вона здійснюється не в силу встановленого законом обов’язку, а на комерційній основі і є платною. Відповідно, послугами приватних охоронних і детективних агентств можуть скористатися лише ті фізичні й юридичні особи, які мають змогу сплатити ці послуги. Попит, який значно збільшився за останні роки, на ринку праці по наданню охоронних послуг зробили професію працівника приватної служби безпеки, тілоохоронця або сек’юріті (від анг. security — безпека) затребуваною та перспективною.

Професія тілоохоронця (сек’юріті, бодігард) відноситься до групи екстремальних видів професійної діяльності. їх професійна діяльність має комплекс негативних факторів, пов’язаних із значним ризиком для власного життя та здоров’я, а також для особи, яку охороняють. Рівень впливу цих факторів залежить від окремих ситуацій.

На нашу думку, у професійній діяльності та психологічній підготовці тілоохоронців екстремальна ситуація має особливе значення. Екстремальна ситуація у професії тілоохоронця це виключно небезпечна подія (сукупність небезпечних подій), що сприймається та оцінюється як реальна загроза для здоров’я та життя його або особи, яку охороняють.

Професія тілоохоронець (лат. professio — об’являю своїм ділом) відноситься до категорії екстремальних та пов’язана із постійною небезпекою та підвищеним ризиком. Таким чином, у системі професійної підготовки співробітників охорони і тілоохоронців для формування психологічної готовності ефективно та адекватно діяти при виникненні екстремальної ситуації домінуючу роль повинна відігравати психологічна підготовка. Одним з її завдань є готовність тілоохоронця адекватно діяти у екстремальній ситуації. Професійна готовність тілоохоронця складається з декількох окремих видів підготовки, серед яких особливої уваги потребують: психологічна (загальна і спеціальна), вогнева та фізична.

Як свідчить практика, у системі професійної підготовки тілоохоронців та персоналу особистої охорони домінують наступні напрями:

— вогнева підготовка,

— фізична підготовка та рукопашний бій,

— тактико-спеціальна підготовка.

Наприклад, програма підготовки персоналу особистої охорони VIР-персон у навчальному центрі “Бізнес-Сек’юріті” передбачає 126 годин занять, з яких: вогнева підготовка складає 30 годин (23,8 %), фізична підготовка та рукопашний бій — 30 (23,8 %), тактико-спеціальна — 32 (25,3 %), правова — 6 (4,7 %), медична — 6 (4,7 %). На психологічну підготовку відведено лише 2 години, або 1,5 %. В інших програмах підготовки тілоохоронців цей показник складає від 3 % до 5 % від загальної кількості навчального часу.

Психологічна підготовка — це багатовекторний комплекс заходів, спрямований на формування у тілоохоронців важливих професійних якостей: психологічну рівновагу; емоційно-вольових якостей; вміння долати страх та інші негативні стани; адекватно реагувати на фізичне та психологічне навантаження; вміння діяти у екстремальних ситуаціях; готовність застосувати штатну зброю, спеціальні засоби або прийоми рукопашного бою.

При проведенні занять з психологічної підготовки з персоналом особистої охорони та тілоохоронцями вирішуються завдання з формування:

— психологічної готовності та рівноваги;

— функціональної надійності психіки.

Результати експериментального дослідження, проведеного нами, свідчать про те, що динамічну структуру стану психологічної готовності тілоохоронців до складних видів професійної діяльності складають наступні елементи:

— усвідомлення цілей, реалізація яких сприяє виконанню конкретного завдання;

— оцінка умов і можливі варіанти розвитку подій;

— актуалізація професійного досвіду;

— відзначення та оцінка потенційних умов діяльності;

— вибір оптимальних засобів вирішення задач;

— мобілізація сил відповідно до умов та конкретних задач.

На ефективність психологічної підготовки значною мірою впливають методи її проведення. Методи психологічної підготовки складають єдину систему, яка дозволяє планомірно та науково обґрунтовано впливати на почуття, волю та інтелект тілоохоронців та співробітників особистої охорони; формувати та/або розвивати необхідні професійні якості. Основними методами психологічної підготовки є:

— практичні методи;

— психологічні вправи і тренування;

— штучне створення критичних ситуацій;

— штучне створення стресових впливів та ін.

Важливе місце у психологічній підготовці тілоохоронців повинна займати екстремальна психологія — теорія та тактика поведінки у кризових ситуаціях, пов’язаних із підвищеним ризиком та загрозою для життя. Із виникненням реальної загрози та вступом у єдиноборство із правопорушником дії тілоохоронця та його поведінку будуть визначатися рівнем професійної підготовки та вмінням керувати своїм психічним станом в умовах патогенного впливу стрес-факторів екстремальної ситуації.

Психологічна підготовка, будучи тісно пов’язаною з професійною підготовкою, має свій зміст, свою специфіку, без урахування якої неможливо успішно вирішити питання підготовки особового складу до дій в екстремальних умовах. Одним з основних факторів, що характеризує рівень професійної підготовки тілоохоронців, є уміння упоратися з негативним психоемоційним станом, який виникає в екстремальних умовах. Психотравмуючий фактор впливає на психіку, викликаючи часом патологічні зміни у поведінці. У людській свідомості виникає реальне почуття тривоги або страху, із якими вона не може цілком упоратися. За критичною ситуацією, при загрозі для життя або здоров’я, у свідомості тілоохоронця відбувається боротьба двох домінант поведінки — інстинкту самозбереження та почуття професійного обов’язку. Тому комплексна система бойової та психологічної підготовки повинна бути спрямована на запобігання психологічної кризи, що може виникнути у наслідок патогенного впливу стресорів екстремальної ситуації.

2. Порівняльно-правовий аналіз розвитку приватної охоронної діяльності в зарубіжних країнах

В іноземних державах зростаючі вимоги з боку суспільства щодо забезпечення правопорядку впливають на організацію правоохоронної діяльності. У переважній більшості закордонних країн орієнтуються не тільки на поліцейські органи, але й на широке використання для правоохоронних цілей приватних детективних і охоронних служб.

Можна виявити закономірності діяльності поліції інших країн щодо взаємодії з приватними охоронними організаціями та здійснити порівняльний аналіз правових основ даної діяльності у закордонних країнах та в Україні. Урегульованість на рівні законів організації і діяльності підприємств, що надають охоронні послуги в зарубіжних країнах, розглядається як ще один аргумент необхідності законодавчого регламентування приватної охоронної діяльності в Україні.

Дослідження закордонного досвіду свідчить, що в іноземних державах щоразу нові вимоги з боку суспільства до забезпечення правопорядку впливають на організацію правоохоронної діяльності. У багатьох країнах дедалі більше орієнтуються не лише на поліцейські органи, а й на широке використання для правоохоронних цілей приватних детективних і охоронних служб. Світовий досвід переконує, що не всі види правоохоронних функцій у належному обсязі можуть виконувати державні органи. Внаслідок цього за кордоном значного поширення набули адвокатські контори, приватні розшукові, детективні бюро тощо.

Послугами зазначених служб користуються не лише приватні особи, а й державні органи. Наприклад, у США атомні електростанції охороняються приватною охоронною фірмою «Вокненхат корпорейшн». Вона спеціалізується на охороні надсекрет-них об´єктів, які належать як державі, так і найбільшим корпораціям; а приватна фірма «Локенхад» забезпечує будівництво й охорону в´язниць. Діяльність таких організацій вигідна для держави, оскільки вони не беруть з бюджету коштів, а навпаки, поповнюють його, сплачуючи податки [1].

У Франції приватні детективні служби залучаються для виявлення фактів приховування доходів від оподатковування.

У Великій Британії одна з найбільших приватних служб безпеки «Сек´юрикор» забезпечує охорону банків, приміщень фірм, коштів і коштовностей під час їхнього перевезення, а також осіб, які підлягають депортації. За виконання послуг Міністерство внутрішніх справ цієї країни щорічно сплачує приватним охоронцям і детективам один мільйон фунтів стерлінгів [2].

У всіх закордонних країнах існує нормативно врегульована взаємодія поліції з фірмами, асоціаціями, бюро приватних детективних і охоронних служб у галузі запобігання правопорушенням. Таке співробітництво може мати різні форми. Що ж стосується адміністративно-правового регулювання приватної охоронної діяльності, взаємодії органів внутрішніх справ з приватними охоронними підприємствами в запобіганні правопорушенням, то можна навести низку аспектів такої взаємодії.

Розглянемо детальніше основні принципи та державне регламентування діяльності приватних охоронних підприємств у розвинених країнах.

У США приватні охоронно-розшукові бюро вперше почали широко використовуватися на початку 30-х років, коли розгул злочинності, особливо в Нью-Йорку і Чикаго, набув загрозливих масштабів. Після Другої світової війни приклад США перейняли багато інших країн, і сьогодні в усьому світі функціонують десятки тисяч різних приватних розшукових бюро і служб безпеки. Тільки в США в них працює понад 1 млн співробітників.

У Сполучених Штатах Америки нині питання діяльності недержавних служб безпеки належить до юрисдикції штатів.

У 10 штатах взагалі немає правових норм, що регламентують діяльність таких організацій. У 35 штатах діють закони, що безпосередньо стосуються приватних розшукових бюро і ставлять головною умовою їхньої діяльності реєстрацію й одержання ліцензій, які видають відповідні органи виконавчої влади штату або її офіційних представників, причому громадянство США всіх співробітників приватного охоронного підприємства — обов´язкова вимога в 16 штатах.

У 22 штатах для реєстрації приватного охоронця або детектива необхідна характеристика чи рекомендаційний лист. Перешкодою для видачі ліцензії може бути колишнє психічне захворювання, зловживання алкоголем або звільнення зі збройних сил за провини, що компрометують звання військовослужбовця.

У штаті Нью-Йорк за Законом Манкіні приватним розшуком можуть займатись як певні особи, так і групи осіб, об´єднані в бюро і фірми. Попередньо ці люди повинні одержати дозвіл на проведення слідчої, охоронної, патрульної і розшукової діяльності в апараті губернатора штату. Причому необхідно, щоб хоча б один співробітник із новостворюваного розшукового бюро мав принаймні трирічний стаж роботи в поліцейських, слідчих або аналогічних службах. Характерно, що до анкети, яку здають в апарат губернатора штату, кожен потенційний співробітник зобов´язаний додавати власну дактилокарту.

Відповідно до сформованої практики, уже функціонуючі приватні охоронні підприємства в США під час прийому на роботу кандидата вимагають заповнення анкети, у якій обов´язково слід вказати відомості про минуле життя і діяльність, стан здоров´я; крім того, потрібні відгуки й рекомендації з попередніх місць роботи або служби та документи про їх утворення. У тих штатах, де це дозволено законом, проводяться випробування кандидата за допомогою поліграфа («детектора неправди»). В усіх приватних охоронних підприємствах здійснюється обов´язкове психологічне тестування для виявлення здатності кандидата працювати в складних умовах і адекватно реагувати на екстремальні ситуації.

Приватні служби безпеки охоче беруть на роботу колишніх поліцейських, співробітників ФБР і ЦРУ, звільнених без стягнень, а також відставних військовослужбовців, особливо тих, які працювали в розвідці або служили в спеціальних і парашутно-десантних військах, морській піхоті.

Зростаючі потреби приватних охоронних підприємств у кадрах, які мають спеціальну підготовку, зумовили введення до програми навчання студентів багатьох американських коледжів і університетів різних курсів забезпечення безпеки. У деяких навчальних закладах упроваджено заочне навчання осіб, які вже працюють у вищевказаних організаціях.

Відповідно до закону, приватні охоронці, детективи й слідчі в США не мають права застосовувати такі процесуальні заходи: обшук помешкання, особистий обшук або арешт, проте їм можна затримувати осіб, підозрюваних у здійсненні злочину або в підготовці до здійснення злочину, з метою передачі їх в руки поліції.

Свою діяльність співробітники приватних охоронних організацій у США зобов´язані здійснювати лише відповідно до Конституції США та законодавчих актів штатів. У випадку порушення законів такі особи позбавляються дозволу на проведення розшукової діяльності, а в разі серйозних порушень можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Згідно з законом, приватні розшукові бюро самостійно або разом із правоохоронними органами можуть:

• збирати інформацію про злочини або погрози щодо уряду США й окремих штатів;
• встановлювати й одержувати біографічні й інші дані про певних громадян, організації, підприємства;
• займатися розшуком зниклих осіб;
• займатися розшуком загубленого або вкраденого майна;
• вести пошук свідків і збирати докази для правоохоронних і судових органів;
• здійснювати фізичну охорону фірм і приватних осіб тощо.

У Канаді діяльність приватних охоронних організацій регулюється спеціальними актами, які є складовими частинами законодавства провінцій. Кожна провінція, виходячи з місцевої специфіки, розробляє і приймає свої акти, в яких обумовлено умови створення й функціонування недержавних охоронних підприємств.

Загальним обов´язковим моментом для всіх актів є порядок організації, реєстрації й одержання дозволу на приватну розшукову діяльність на території провінції.

Під час реєстрації від особи, яка бажає організувати недержавне охоронне підприємство, можуть вимагати інформацію про її фінансове становище, освіту, компетенцію або будь-яку іншу інформацію, необхідну для видачі дозволу. У разі позитивного рішення керівник приватного охоронного підприємства зобов´язаний здати в орган, що реєструє, зразок посвідчення особи співробітника з новоутвореної організації.

У випадку припинення діяльності приватного охоронного підприємства його керівник зобов´язаний негайно повідомити про це реєстратора, повернути ліцензію і здати всі посвідчення співробітників.

Серед основних напрямів діяльності приватних охоронних агентств у провінції Онтаріо (Канада):

• охорона певних громадян за допомогою охоронців;
• охорона посольств та іноземних представництв;
• дорожнє патрулювання;
• боротьба з дрібними крадіжками в магазинах;
• проведення розслідувань;
• зовнішнє спостереження.

У Великій Британії відсутні будь-які законоположення або урядові розпорядження про обов´язкову реєстрацію приватних детективів. Із 2 тис. детективів лише 300 зареєстровані як члени Інституту професійних слідчих, розташованого в м. Блекберн. Нині уряд країни вважає за необхідне ввести таку реєстрацію з обов´язковою спеціальною перевіркою детективів, оскільки попит на послуги приватних розшукових агентств постійно зростає.

Агентства виконують деякі «специфічні» завдання, які для правоохоронних органів заборонені і вважаються незаконними:

• розробка заходів безпеки за контрактами з урядовими органами;
• ведення переговорів з терористами, що захопили заручників;
• виконання завдань клієнтів із спостереження за їхніми близькими родичами;
• виявлення фактів подружньої зради;
• установлення фінансового становища і кредитоспроможності майбутніх партнерів по бізнесу [3].

У Франції діяльність приватних розшукових бюро регулюється Законом № 891 від 28 вересня 1942 р. Критерії, яким має відповідати кандидат на роботу, в багатьох аспектах ідентичні тим, що існують в інших країнах: кандидат повинен не мати судимості у зв´язку з порушенням кримінального законодавства, серйозних адміністративних і дисциплінарних стягнень, не перебувати під наглядом. Цікаво, що колишні поліцейські, які служили у Франції, можуть стати власниками приватних детективних бюро лише з письмового дозволу Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до Закону № 80-1058 від 23 грудня 1980 р. будь-яке порушення згаданих вище положень Закону № 891 «тягне за собою покарання у вигляді тюремного ув´язнення терміном від 1 до 3 років і штраф від 6 до 40 тис. франків». Такі санкції можуть бути застосовані і до керівника бюро, який користується послугами приватних агентів, що не відповідають вимогам зазначеного Закону.

У разі порушення керівником законодавства приватного охоронного підприємства суд має право прийняти рішення про закриття бюро на термін від 3 місяців до 5 років. Крім того, на підставі Закону № 80-1058 від 1980 р. «компетентні адміністративні органи можуть винести рішення про тимчасове закриття бюро, якщо один з приватних агентів стане об´єктом кримінального переслідування».

У Німеччині приватне розшукове бюро має бути зареєстроване як «установа, що займається ремеслом (промислом)», оскільки «ставиться мета заробити гроші», і виконувати всі законоположення й постанови, що стосуються установ такого типу. Для засновника не потрібна фахова освіта або відповідний досвід роботи. Необхідною умовою для утворення бюро є наявність мінімального капіталу, що становить 50 тис. євро.

Приватні служби безпеки у Німеччині поділяються на дві групи:

• агентства, що надають фірмам і державним установам послуги із забезпечення безпеки об´єктів і осіб, які підлягають фізичній охороні;
• підрозділи охорони виробництва, створені самими фірмами й установами.

Для відкриття приватної служби безпеки (сюди також належать підрозділи охорони виробництва і спеціальні підрозділи із забезпечення фізичної безпеки клієнтів) і для укладення приватним охоронним підприємством контракту з будь-яким замовником (відомством, підприємством, фірмою), відповідно до федерального Закону про приватні підприємства, необхідно мати спеціальний дозвіл влади.

У дозволі може бути відмовлено, якщо приватна служба не забезпечує належного рівня охорони або не має для цього достатніх професійних, фінансових, технічних та інших можливостей. Конкретні критерії «надійності безпеки» викладено у відповідних постановах і директивах федеральних земель.

Питання контролю за діяльністю приватних охоронних структур, їхнім оснащенням зброєю і спецтехнікою, збереженням ними службової таємниці й секретів фірм-клієнтів регулюються нормативними документами федерального міністерства господарства.

Широке залучення приватних служб безпеки для охорони режимних об´єктів, збільшення кількості підрозділів охорони на підприємствах і фірмах, здатних конкурувати з поліцією, змушують міністерство внутрішніх справ ФРН визначати й уточнювати завдання недержавних охоронних служб, аби не допустити їхнього перетворення в безконтрольну приватну поліцію.

У Бельгії нині налічується близько 400 приватних розшукових бюро й охоронних підприємств, у яких працює понад 3 тис. співробітників. Дозвіл на право займатися приватним охоронним бізнесом видає МВС країни. Його необхідно продовжувати кожні п´ять років в аналогічному порядку за визначену плату.

Міністерство внутрішніх справ Бельгії може відмовити у видачі дозволу, якщо претендент на утворення приватного охоронного підприємства має судимість (був засуджений на термін більший, ніж на півроку). Колишні співробітники поліції, жандармерії і спецслужб можуть працювати як приватні детективи не раніше, ніж через 5 років після звільнення зі служби. Звіти про виконану роботу, що надаються клієнтам, мають відповідати визначеним критеріям і можуть бути перевірені відповідним органом. У разі порушення встановлених норм приватний детектив позбавляється ліцензії, а також притягається до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі терміном до 6 місяців. Заборонено будь-яку діяльність детектива, що загрожує громадському порядку або державній безпеці країни.

Для контролю за діяльністю приватних охоронних підприємств і вживання адекватних заходів у разі потреби в Бельгії створено спеціальний орган.

У Фінляндії визначені чіткі правові межі існування й функціонування приватних охоронних організацій (Закон про приватний розшук і Закон про приватних охоронців). Для відкриття приватних розшукових бюро потрібен дозвіл відповідної влади. Якщо діяльність приватного охоронного підприємства здійснюється на території однієї губернії (області), то такий дозвіл видається губернатором, якщо одночасно в декількох губерніях, то урядом країни.

Чинним законодавством Фінляндії визначено також загальні й обов´язкові вимоги до співробітників приватних охоронних організацій: наявність поліцейської або юридичної освіти, досвід роботи в місцевих правоохоронних структурах, високі моральні якості та благонадійність.

Особливо цікавий досвід функціонування приватних служб безпеки в Китайській Народній Республіці. Нині (від середини 80-х років минулого століття) кількість приватних охоронних підприємств у Китаї досягла майже тисячі.

Перші приватні охоронні підприємства в КНР виникли в містах, де найактивніше розвивалися нові форми господарювання, а також у спеціальних економічних зонах. Упродовж трьох років відпрацьовувалися методи діяльності цих служб, порядок їхньої взаємодії з правоохоронними органами.

У липні 1988 р. Держрада КНР затвердила Положення про приватні служби безпеки, розроблене міністерством громадської безпеки. Цей нормативний акт регламентує правовий статус приватних охоронних підприємств як госпрозрахункових і економічно самостійних організацій, що діють за контрактами, які укладаються з підприємствами й організаціями різних форм власності, так і тих, які співпрацюють з державними правоохоронними структурами.

Досвід минулого свідчить про ефективність роботи приватних охоронних підприємств у сфері охорони об´єктів і певних громадян, консалтингових послуг, а також забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів. Характерно, що співробітникам приватних служб безпеки в Китаї заборонено мати при собі вогнепальну зброю або спеціальні засоби поліції, застосування яких може призвести до загибелі людей. В окремих випадках їм видають поліцейські кийки.

Загалом керівництво органів громадської безпеки КНР високо оцінює діяльність приватних охоронних підприємств із забезпечення правопорядку в країні [4].

Аналіз інформації дає підстави зробити висновок про те, що приватні детективні бюро й служби безпеки в розвинутих країнах надають істотну допомогу місцевим правоохоронним органам у боротьбі з організованою злочинністю, порушеннями громадського порядку, промисловим шпигунством, шахрайством у бізнесі тощо.

Слід звернути увагу на досить довгий список завдань, які вирішують іноземні приватні охоронні служби. Крім суто поліцейських функцій (захист життя і власності громадян, запобігання і розкриття злочинів, контроль за технічним станом транспортних засобів), вони забезпечують перепускний режим, пожежну безпеку на підприємствах і в офісах, ведуть боротьбу з промисловим шпигунством і витоком інформації (контррозвідка), збирають відомості про конкуруючі фірми й осіб, що претендують на звільнені посади (розвідка), проводять розслідування причин виробничих аварій і травм. Приватні охоронно-розшукові фірми в США щорічно приносять державі понад 9 млрд доларів прибутку [5].

У США діяльність охоронних організацій узаконена директивою уряду.

Статус недержавних охоронних підприємств в судочинстві Італії визначено кримінально-процесуальним кодексом країни.

Майже в усіх інших країнах світу функціонування охоронних організацій регулюється законодавством. Варто зазначити також про добре налагоджену взаємодію між поліцією і приватними охоронними фірмами.

В Австрії, наприклад, існує практика інформування приватних детективів про нові тенденції і методи боротьби зі злочинністю. У Великій Британії недержавні охоронні агентства беруть участь у роботі Постійної Наради МВС з запобігання злочинності і мають при ній свої представництва. У Німеччині, Швеції, Греції, Туреччині поліція надає допомогу в навчанні представників приватних розшукових бюро. Все ж не завжди поліція цілком довіряє приватним детективам. Їхня діяльність вважається допоміжною, тобто доповнює роботу державної поліції.

У промислово розвинутих країнах на утримання служб безпеки виділяється до 20% місцевих прибутків за рік. Ось як охоронна фірма витрачає ці кошти:

• на утримання фізичної охорони до 50%;
• на утримання технічної охорони до 30%;
• на інші способи забезпечення охорони та безпеку підприємства до 20%.

Своєрідною є діяльність приватних охоронних підприємств у Російській Федерації.

Нині в Росії зареєстровано близько 10 тис. приватних охоронних агентств, у яких працює майже 400 тис. співробітників. За оцінкою президента Асоціації ветеранів групи «Альфа» і Російського союзу підприємств безпеки С. Гончарова, це здебільшого саме ті приватні охоронні підприємства, що за минулі роки відвоювали цей сегмент ринку у кримінальних структур, бандитських «дахів».

Більшість російських приватних охоронних підприємств працює за досить поширеними напрямами, здійснюючи охорону (зокрема технічну й пожежну) закладів середнього і малого бізнесу, надаючи їх власникам особисту охорону, юридичну підтримку у разі повернення боргу тощо. Зазначені підприємства, як правило, підтримують дружні стосунки (зокрема скріплені договорами про співробітництво) з місцевими підрозділами органів внутрішніх справ, беруть участь у спільних заходах.

Розвиваючи приватну, іншими словами недержавну охоронну діяльність, держава тим самим частково делегує свою правоохоронну функцію, а також розвиває ініціативу населення. Приватна охоронна діяльність – сьогодні єдиний різновид правоохоронної діяльності, що реально працює. Отже, населення, в особі приватних підприємців, може надати і надає відчутну допомогу в попередженні правопорушень. Держава повинна відслідковувати можливості, при яких спиратиметься на населення в правоохоронній сфері, заохочувати і розвивати їх.

Висновки

Дослідження діяльності закордонних охоронних недержавних організацій свідчить про поширення цього руху, особливо в розвинутих країнах Заходу. Разом з тим існує суворий підхід державних органів у кожній з цих країн до питань компетенції приватних охоронних підприємств, регламентації умов створення й функціонування приватних охоронних організацій для збереження безумовного пріоритету держави в сфері забезпечення безпеки особистості та суспільства.

Генезис приватних охоронних організацій доводить, що вони завжди виникали на вимогу суспільства та обставин, в яких будувалися суспільні відносини, тобто державні органи не завжди були в змозі здійснити повноцінний захист своїх громадян та їхнього майна.

Дослідження історичних віх розвитку приватних охоронних організацій дозволяє зробити висновок, що приватні охоронні підприємства існували з того моменту, коли відбувся розподіл власності і виникла необхідність його охорони. І хоча ці організації мали різні назви й форми, їхня сутність залишалася незмінною. Таким чином, можна стверджувати, що форма приватних охоронних організацій залежить від економічного становища в державі, тобто від соціально-економічної формації.

Проведений порівняльно-правовий аналіз регулювання та функціонування приватних охоронних підприємств у деяких зарубіжних країнах дозволяє стверджувати, що вони займають чільне місце в системі органів, які здійснюють профілактику правопорушень. У деяких державах відсутній поділ приватної охоронної та детективної діяльності. На нашу думку, це неправильно, що підтверджується досвідом країн, в яких регулювання приватної охоронної та детективної діяльності здійснюється окремими правовими актами.

Глибоко дослідивши проблему, можна стверджувати, що реалії сьогодення диктують необхідність існування приватних охоронних підприємств, діяльність яких не має адекватного правового регулювання.

Список використаної літератури

1. Дашков Г. В. Обеспечение законности в деятельности частных правоохранительных служб за рубежом. — М., 1994.
2. Зульфугарзаде Т. Э. Менеджмент в системе негосударственных правоохранительных организаций (Мекосепрология): Практическое пособие в вопросах и ответах. — М., 1996.
3. Каленяк В. Приватна охоронна діяльність: зарубіжний досвід та можливість його використання в Україні // Персонал . – 2007 . — №5.
4. Крысин А. Частные службы безопасности КНР // Частный сыск. Охрана. Безопасность. — 1995. — № 1. — С. 89–90.
5. Сачаво А.Г. Взаємодія недержавних охоронних структур із правоохоронними органами як нова форма попередження правопорушень //Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених. – 2003. — № 18. — С. 14-18.
6. Сищик на замовлення: (Приват. детект. служби у Великобританії) // Iменем закону. — 1992. — № 37 (вересень). — С. 10.