ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи функціонування ринків олігополії та монополістичної конкуренції

1.1. Основні ознаки ринку монополістичної конкуренції

1.2. Функціонування ринку олігополії

РОЗДІЛ 2. Аналіз поведінки підприємства в умовах олігополії та монополістичної конкуренції

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. Діяльність держави у сфері розвитку конкурентних відносин в економіці України налічує вже понад 16 років. За цей період в Україні сформовано конкурентну культуру та традиції господарювання поза директивами Держплану, структурні передумови розвитку конкуренції тощо. Останні внаслідок статистичної об'єктивності є найкращою ілюстрацією досягнень конкурентної політики в Україні. Так, лише за період з 2000 р. частка підприємств, що працюють на монополізованих ринках України, у загальному обсязі виробництва (реалізації) продукції скоротилася вдвічі та становить 5,7 %, а частка підприємств, представлених на ринках з конкурентною структурою, має загальну тенденцію до зростання й у 2007 р. досягла 56,7 %. Така структура національного виробництва свідчить про ефективність антимонопольної діяльності держави протягом попереднього періоду та, відповідно, про необхідність зміни акцентів у конкурентній політиці держави на користь стимулювання розвитку ефективної конкуренції там, де вже сформовані відповідні структурні передумови. Втім це не повинно означати повний відхід від традицій і методів антимонопольного регулювання. Особливої актуальності на сьогоднішній день таке регулювання набуває на ринках, що мають ознаки олігополії. Незважаючи на неоднозначність тенденцій розвитку, олігопольний сектор економіки України залишається традиційно значним. У 2008 р. частка підприємств, що здійснюють підприємницьку діяльність на олігопольних ринках, становила 37,6 % загальнонаціонального обсягу реалізації товарів і послуг.

Наведена статистика свідчить про те, що ризики одноосібного домінування на ринках України з кожним роком знижуються, поступаючись місцем ризикам колективного домінування. Під колективним домінуванням розуміємо певний тип конкурентної стратегії олігополістів, відповідно до якого два або більше незалежні господарські утворення, пов'язані певними економічними зв'язками (договорами, ліцензіями, неформальними домовленостями), разом займають на ринку домінуючу позицію та можуть діяти значною мірою незалежно від інших конкурентів, покупців, кінцевих споживачів продукції. Таке визначення є загальноприйнятим у світовій практиці антимонопольного регулювання, зокрема, використовується конкурентними законодавствами Європейського Союзу.

В українському конкурентному законодавстві поняття «колективне домінування», як таке відсутнє. Його функцію виконує поняття «домінуюче становище» кожного із кількох суб'єктів господарювання, зокрема трьох або п'яти (Закон України «Про захист економічної конкуренції», ст. 12). Воно є близьким за змістом до наведеного вище, проте має, на нашу думку, один принциповий недолік. Основою колективного домінування є система взаємовідносин олігополістів, яка за певної конфігурації може обмежити конкуренцію на ринку. Іншими словами, предмет антимонопольного дослідження лежить у сфері між-фірмових відносин. Дослідження ж ринкової влади кожного із олігополістів окремо, як це має місце в Україні, дозволяє отримати лише фрагментарну картину ринку й недостатнє для встановлення факту колективного домінування та, відповідно, колективної монополізації ринку.

Фрагментарністю підходів до дослідження проблем колективного домінування та колективної монополізації ринку відрізняється не тільки національне законодавство, а й національна економічна думка. Частково проблематика колективного домінування знаходить своє відображення в роботах В. Базилевича, А. Ігнатюк, В. Лагутіна, О. Костусєва, М. Пугачової, О. Черненка та ін. Утім, системними дослідження проблем колективного домінування в економіці України ще не стали.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи функціонування ринків олігополії та монополістичної конкуренції

1.1. Основні ознаки ринку монополістичної конкуренції

Ринок монополістичної конкуренції можна віднести до проміжного між чисто конкурентним і монопольним. Його подібність до першого проявляється в тому, що він представлений значною кількістю невеликих за розмірами фірм. Проте, якщо на чисто конкурентному ринку функціонують сотні і тисячі фірм, то на монополістично конкурентному ринку, їх кількість обмежена 25-100 виробниками. Іншою ознакою монополістичної конкуренції ' виробництво подібної, але неоднакової продукції. Остання є різною, тобто диференційованою за якістю, оформленням, особливостями обслуговування, розташуванням (близькістю розміщення) до споживачів, торговими марками та знаками. З цих перших двох ознак випливає і третя: кожна окрема монополістично конкурентна фірма володіє лише незначною часткою цього ринку, а тому має лише дуже обмежений контроль над ринковою ціною продукту. Оскільки фірми випускають диференційовані продукти, то вони широко використовують рекламу та інші інструменти нецінової конкуренції (якість продукту, умови його продажу, торгові знаки та марки тощо) з метою привернути увагу покупця до свого продукту і збільшити свої продажі. П'ята ознака монополістично конкурентного ринку полягає у відносно легкій появі на ньому нових фірм, оскільки на ньому діють невеликі за розмірами підприємства, які не потребують великих капіталів, і які виробляють диференційовані продукти. Проте порівняно з чистою конкуренцією цей вступ нових виробників у галузь вимагає деяких додаткових витрат, пов'язаних із забезпеченням диференціації продукції, її рекламою, та є дещо обмеженим торговими знаками, марками та патентами [11, c. 59-60].

Оскільки монополістично конкурентні фірми випускають подібні товари, які мають багато замінників, то попит па продукт кожної фірми с еластичний і, подібно до монополії, фірма займається пошуком оптимальної ціни і обсягу виробництва продукту, які забезпечують їй максимальний прибуток.

Еластичність попиту на продукт фірми в умовах монополістичної конкуренції має певні межі. Оскільки у монополістично конкурентної фірми с. достатня кількість конкурентів, які випускають взаємозамінну продукцію, то попит на її продукт є більш еластичним, ніж в умовах чистої монополії. В той же час попит на продукт монополістично конкурентного виробника не є абсолютно еластичним, як на ринку чистої конкуренції, так як монополістично конкурентна фірма має менше конкурентів і продукти цих конкурентів хоча і є близькими замінниками, але все ж таки не є абсолютними їх замінниками.

Ступінь еластичності попиту фірми в умовах монополістичної конкуренції залежить від кількості конкурентів і ступені диференціації продукту: чим більша кількість конкурентів і менша диференціація продукту, тим більшою є вірогідність заміни даного продукту в разі зростання ціни на нього іншим подібним продуктом, а отже, тим більшою є еластичність попиту на продукт монополістично конкурентного виробника.

Монополістично конкурентна фірма, як і будь-яка інша, може одержувати економічний прибуток за умови, що існують обсяги виробництва, для яких ціна продукту є більшою за середні валові витрати його виробництва. За існування таких обсягів випуску монополістично конкурентна фірма буде прагнути максимізувати свої прибутки. Як і будь-яка інша фірма, монополістично конкурентна фірма з метою максимізації прибутків випускатиме такий обсяг продукту, для якого граничний дохід буде рівний граничним витратам). Цьому оптимальному обсягу випуску буде відповідати і певна ціна, яку встановить виробник для цього оптимального обсягу виробництва. На графіку 1, а оптимальний обсяг випуску становить Ко, який відповідає точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат, фірма призначає ціну Цо, яка визначається висотою кривої попиту для оптимального обсягу виробництва Ко, і одержує максимальний прибуток (величина якого становить площу прямокутника ЦоАВС[16, c. 104-105].

Якщо для всіх можливих обсягів випуску на фірмі ціна є нижчою за середні валові витрати, то виробництво є збитковим і фірма прагнутиме звести ці збитки до мінімуму. В даній ситуації монополістично конкурентна фірма, як і будь-яка інша, повинна прийняти одне з двох рішень: або продовжити виробляти, або припинити виробництво.

Як відомо, умовою виробництва в короткостроковому періоді є наявність обсягів випуску, для яких ціна є вищою за середні змінні витрати. За наявності цієї умови монополістично конкурентна фірма при визначенні оптимального обсягу випуску, який дозволить їй одержати мінімальні збитки, скористається загальним для всіх фірм правилом рівності граничного доходу і граничних витрат та призначить ціну, що відповідає цьому обсягу випуску.

На графіку 1 б оптимальний обсяг виробництва представлений Ко, ціна — Цо, мінімальні збитки — площею прямокутника СЛВЦо.

Рішення про припинення виробництва з метою мінімізації збитків монополістично конкурентна фірма, як і будь-яка інша, повинна прийняти за умови, якщо для всіх можливих обсягів виробництва ціпа одиниці продукції с нижчою за середні змінні витрати (графік 1, в).

Умова визначення ціни і обсягу виробництва монополістично конкурентною фірмою — це умова довгострокової рівноваги монополістично конкурентної фірми, яка представлена на графіку 1, г[21, c. 115-116].

Причиною одержання, як правило, лише нормального прибутку в довготерміновому періоді є: достатня легкість появи нових конкурентів на монополістично конкурентному ринку, коли в короткотерміновому періоді типова фірма одержує економічний прибуток (при появі на ринку нових виробників крива попиту окремої фірми переміщається вліво і стає ще більш еластичнішою, ціна знижується, що призводить до ліквідації економічного прибутку), або масовий відтік фірм з галузі, коли в короткотерміновому часі типові виробники несуть збитки (при зменшенні кількості фірм попит на продукт тих, хто залишився зростає, отже, збільшується ціна і ліквідуються збитки).

Оскільки кожен конкурент продає відмінний від всіх інших різновид певного блага, то він виступає як монополіст по відношенню до своєї групи постійних покупців. Тому крива попиту на його продукцію має традиційний нахил вниз, і він сам визначає обсяг своєї пропозиції і ціну. Крива МR проходить нижче кривої D, так само як і у випадку монополії. Але оскільки продукція, що продається монополістичним конкурентом, легко замінюється, то попит на продукцію окремого конкурента залежить не тільки від ціни його продукції, але і від цін на продукцію інших конкурентів. Припустимо з метою спрощення, що існує лише два монополістичних конкурента: А і В. Тоді функції попиту на їх випуск представляються у вигляді:

Ці функції показують, що, по-перше, обсяг попиту на продукцію фірми знаходиться у прямій залежності від ціни продукції конкурента і в зворотній — від ціни її продукції, а, по-друге, попит на продукцію монополістичного конкурента розкладається на дві складові: попит «своїх» покупців, що надають перевагу саме даному різновиду продукту, і попит «чужих» покупців, що придбають продукцію тільки у тому випадку, коли ціна на продукцію «їх» фірми виявиться для них занадто високою[18, c. 113-114].

1.2. Функціонування ринку олігополії

Слово «олігос» в перекладі з грецької означає мало. Особливість олігополії, як специфічного типу побудови ринку, полягає в загальній взаємозалежності поведінки підприємств-продавців. Підприємство-олігополіст не може не рахуватися з тим, що співвідношення між обраним рівнем ціни і кількістю продукції, яку воно зможе за цією ціною продати, залежить від поведінки його суперників, котра, в свою чергу, залежить від прийнятого ним рішення.

Невелика кількість конкуруючих фірм у галузі приводить до їх загальної залежності. Ніяка фірма в олігополістичній галузі не насмілиться змінити свою цінову політику, не спробувавши розрахувати найбільш ймовірні відповідні дії своїх конкурентів, а це найвищою мірою невизначений фактор.

У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими з тими, котрі існують для монопольних фірм.

Природна олігополія має місце коли кілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових витратах, ніж були б у багатьох фірм[13, c. 216-217].

Таким чином, можна виділити наступні типові риси олігополістичних ринків:

1. Усього кілька фірм забезпечують весь ринок.

2. Продукт може бути як диференційованим, так і стандартизованим.

3. Принаймні, деякі фірми в олігополістичній галузі володіють великими ринковими частками. Отже, деякі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару, варіюючи його наявність на ринку.

4. Існують певні бар'єри для входу на ринок.

5. Фірми в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Відповідно до загальноприйнятого критерію, галузі, у яких на частку чотирьох найбільших фірм приходиться 59 і більш відсотків галузевого випуску, вважаються висококонцентрованими. Для них характерна ситуація сильної олігополії — явне домінування на ринку декількох ведучих фірм. До таких галузей відносяться автомобілебудування, галузь по виробництву фотографічного устаткування, літакобудування, шинна, парфумерна промисловість та ін. Олігополія в значній мірі характерна і для інших секторів економіки. Крім обробного сектора доволі, крупні компанії діють на транспорті, у галузях зв'язку і комунального господарства, банківській сфері.

Найважливіша риса олігополії — це стратегічна поведінка продавців: фірма-олігополіст мусить розробляти стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потенційних зустрічних дій своїх конкурентів.

Як показує практика, в короткостроковому періоді фірми-олігополісти намагаються тримати ціну товару постійною, змінюючи при цьому обсяг випуску. Фірми розподіляють капітальні ресурси (РС) таким чином, щоб вони ділились на самостійно функціонуючі ланки, які спроможні випускати кінцеву продукцію. Тоді крива середньої змінної вартості (АУС) олігополіста має горизонтальний відрізок, де значення АУС і МС співпадають (рис. 2) [17, c. 149-150]. Враховуючи досвід діяльності за останній час, фірма прогнозує можливий попит на продукцію і визначає майбутню криву попиту В' (рис. 3).

Рисунок 2. Криві АУС і МС

Рисунок 3. Визначення майбутнього попиту олігополістом

Оскільки в межах Q₁Q₂значення МС та АVС не змінюються, то на зміну попиту фірма реагує не зміною ціни, яка визначається на основі рівності МR= МС, а зміною обсягу виробництва Q₁. [14, c. 87-88]

Рис 4. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення

Моделі поведінки фірм при олігополії досить різноманітні і виходять з різних підходів щодо сценаріїв стратегічної поведінки фірми — способів конкурентної боротьби і взаємодії з суперниками за умови прагнення до максимальних прибутків у короткостроковому періоді. Олігополістична взаємозалежність фірм піднімає суперництво між ними на якісно новий рівень, перетворює конкуренцію в безперестанну боротьбу «всіх проти всіх». У цьому випадку можливі найрізноманітніші рішення конкурентів: вони можуть спільно домагатися деяких цілей, перетворюючи галузь у подобу чистої монополії, або ж — як іншу крайність — боротись один з одним аж до повного знищення [10, c. 158-159].

Рис. 5. Вирівнювання ціни олігополістами при її зниженні.

Рис. 6. Ламана крива попиту для олігополіста

Рис. 7. Відносна незалежність ціни та обсягів виробництва від граничних витрат

Останній варіант найчастіше здійснюється у формі цінової війни — поступового зниження існуючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Якщо одна фірма знизила ціну, то її конкуренти, відчувши відтік покупців, у свою чергу теж знизять свої ціни. Цей процес може мати кілька етапів. Але зниження цін має свої межі: воно можливо доти, поки у всіх фірм ціни не зрівняються із середніми витратами. У цьому випадку зникне джерело економічного прибутку і на ринку виникне ситуація, близька до досконалої конкуренції. Від подібного результату у виграшному положенні залишаються споживачі, у той час як виробники всі до одного ніякого виграшу не одержують. Зазвичай цінові війни недовговічні. Олігополістичні фірми спокушаються вступити між собою у співробітництво для встановлення цін і поділення ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн та їхнього неприємного впливу на прибуток. Тому найчастіше конкурентна боротьба між фірмами приводить до прийняття ними рішень, заснованих на обліку можливого поводження своїх суперників. Це, в свою чергу, визначає специфіку кривої попиту на продукцію фірм-олігополістів[15, c. 62-63].

Висновок до 1 розділу

Отже, під монополістичною конкуренцією розуміють галузь, яка складається із відносно великої кількості невеликих за розмірами фірм, які виробляють диференційований продукт незалежно одна від одної. Має місце легкий доступ нових фірм до галузі. Виробники в конкурентній боротьбі широко використовують методи нецінової конкуренції.

Ринок монополістичної конкуренції представлений виробниками одягу і взуття, поліграфічної продукції, ресторанами, бензоколонками, магазинами роздрібної торгівлі тощо.

Таким чином, олігополія — це ринкова структура, при якій в реалізації якого-небудь товару домінує небагато продавців, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим.

Як правило на олігополістичних ринках домінує від двох до десяти фірм, на які приходиться половина і більше загальних продажів продукту. На таких ринках декілька або й усі фірми у довгостроковому періоді одержують значні прибутки, оскільки вхідні бар'єри ускладнюють або унеможливлюють вхід нових фірм до ринку. Олігополія — переважаюча форма ринкової структури. До олігополістичних галузей в більшості країн світу належать автомобільна, сталеплавильна, нафтохімічна, електротехнічна та комп'ютерна індустрії.

РОЗДІЛ 2. Аналіз поведінки підприємства в умовах олігополіїта монополістичноїконкуренції

Задача максимізації прибутку монополістичного конкурента в короткостроковому періоді розв'язується подібно до випадку монополії (рисунок 8).

Рисунок 8. Максимізація прибутку фірмою монополістом-конкурентом в короткостроковому періоді

Точка Е на лінії попиту їїє станом короткострокової рівноваги монополістично конкурентної фірми. Як видно з рисунку, фірма одержує прибуток у короткостроковому періоді (прямокутник АТС_ВР_ЕЕВ). Однак на ринку монополістичної конкуренції таке становище не є тривалим. Оскільки вхід на розглянутий ринок доступний всім, то можливість одержання на ньому прибутку залучить нових виробників даного виду продукції. Збільшення кількості фірм в галузі приведе до того, що сумарний попит на конкретний товар буде розподілятися на більшу кількість фірм, і попит на продукцію даної фірми зменшиться, тобто доля кожного з виробників буде меншою. Графічно це відобразиться зсувом лінії попиту вліво, при цьому вона стане більш еластичною, оскільки з'являється багато замінників. В довгостроковому періоді входження фірм в галузь буде тривати до тих пір, поки економічний прибуток кожної з них не стане дорівнювати нулю. Монополістичний конкурент виявиться у стані, представленому на рис. 4.

Відповідно, у випадку, якщо фірми несуть збитки, з галузі починається відтік капіталів. Вихід фірм припиниться тоді, коли ті, що залишились, будуть одержувати нульовий прибуток, що і відображується на рис. 5.[12, c. 53-54]

Рис. 9. Рівновага монополістичного конкурента в довгостроковому періоді

Як видно з рис. 9, в умовах монополістичної конкуренції, і при досконалій конкуренції, ціна рівноваги довгострокового періоду дорівнює середнім витратам виробництва, і фірми не одержують прибутку. Але в умовах монополістичноїконкуренції в довгостроковому періоді продукція не буде вироблятись з мінімальними середніми витратами, як це має місце в умовах досконалої конкуренції. Через від'ємний нахил лінії попиту вона дотикається кривої середніх витрат зліва від мінімуму останньої. Значить, у стані довгострокової рівноваги у монополістичних конкурентів існують надлишкові виробничі потужності і через це диференційовані блага обходяться дорожче, ніж стандартизовані (рис. 10).

Рис.10. Плата за різноманітність в умовах монополістичної конкуренції

Площа заштрихованого прямокутника на рисунку 8 представляє собою «плату за різноманітність» на ринку диференційованої продукції — це своєрідна плата суспільства за повніше задоволення смаків споживачів та за інформування їх щодо переваг окремих товарів або послуг на ринку неоднорідної продукції [19, c. 68-69].

Таким чином, у довгостроковому періоді економічний прибуток дорівнює нулю, це відрізняє монополістичну конкуренцію від монополії. А на відміну від досконалої конкуренції при монополістичній конкуренції не досягається ефективний обсяг випуску.

Олігополістична конкуренція досить жорстка і може вести до великих втрат для її учасників. Тому олігополісти з метою збільшення і гарантії отримання прибутків ідуть на утворення картелю— змови фірм щодо майбутніх обсягів випуску і цін.

Розглянемо галузь, де діє N однакових фірм. Якби галузь була організована як конкурентна, тоді ринкова рівновага досягалась би в точці Е₀(Р₀О_о) (рис. 11 (а)), а кожна типова фірма перебувала б у стані рівноваги Е₀(Р(О₀) (рисунок 11 (б)), і не отримувала економічного прибутку.

Рис.11. Стан рівноваги для картелю Е_к (а) у порівнянні з конкурентною рівновагою Е₀ (б). Квота ц_к у складі картелю

При організації картелю фірми повинні:

а) узгодити спільну ціну і галузевий обсяг випуску О;

б) встановити квоти кожного учасника;

в) виробити механізми запровадження угоди і контролю за її виконанням.

Через те що мета угоди — максимізація прибутку її учасників, для розрахунку спільних ціни та обсягу використовується модель монопольного ціноутворення, яка забезпечує найвищі прибутки виробникам [6, c. 136-137].

Стан монопольної рівноваги досягається у точці Е_К(Р_К()_К) (рис.11(а)) і одночасно є станом рівноваги для картелю.

Квота кожної фірми визначається таким чином, щоб сума часток кожної фірми дорівнювала узгодженому сукупному обсягу Ох. Нехай квота типової фірми складає q_к (рисунок 11 (б)). Зазначимо, що q_к < q₀, тобто фірма повинна зменшити випуск на узгоджену з іншими учасниками величину q₀— q_к). Тоді вона отримує прибуток, який чисельно дорівнює площі прямокутника С_ЛР_КЕ_КА.

Щодо дотримання угоди, то окремі фірми завжди мають спокусу її порушити, бо висока ціна, Р_к> МС (при q= q_к), дає змогу збільшити свій прибуток при збільшенні випуску до рівня q₁ (якщо дозволять виробничі потужності), де Р = МС; тоді прибуток складав би величину, що чисельно дорівнює площі С_ВР_КЕ,В.

Але збільшення випуску неминуче буде вести до падіння ринкової ціни; адже коли всі учасники підуть на порушення угоди, то галузевий випуск зросте до 0, (рис.11 (а)), а такий обсяг неможливо реалізувати не лише за ціною Р_к, а й за попередньою ціною, Р₀, через обмеженість попиту.

Картельна угода є прикладом змови, яка суперечить умовам економічної ефективності для суспільства, зменшує суспільний добробут і тому забороняється антимонопольним законодавством.

Однією з форм неявної угоди конкурентів дотримувати єдиної ціни на ринку гомогенного блага є ціноутворення за лідером. На відміну від попередньої моделі, яка має назву модель Штакельберга, в даному випадку лідер встановлює не обсяг свого випуску, а ціну на свою продукцію. В якості лідера виступає домінуюча по обсягу виробництва фірма, що має, як правило, більш низькі середні витрати, ніж аутсайдери. Лідер встановлює ціну, що максимізує його прибуток, а всі інші фірми-аутсайдери сприймають ціну лідера в якості екзогенного параметра. Аутсайдери тим самим виявляються в положенні конкурентної фірми, крива пропозиції якої збігається з висхідною ділянкою кривої граничних витрат. Тому лідер, вибираючи ціну, знає, який обсяг продукції запропонують аутсайдери по встановленій ним ціні[3, c. 284-285].

Модель домінуючої фірми виходить із припущення, що в олігополістичній галузі, де діє N+1 фірма, одна з них за рахунок переваги у нижчій вартості виробництва забезпечує значну частину галузевого випуску. Така фірма зветься домінуючою. Рис. 7 ілюструє ситуацію на такому ринку.

Рис.12. Модель домінуючої фірми:

а) обсяг випуску малих фірм Q;б) утворення ринкової ціни Р_Е домінуючою фірмою

Таким чином, домінуюча фірма визначає ринкову ціну і свій обсяг випуску, а всі інші фірми, які приймають ринкову ціну, встановлюють лише обсяг випуску. Тому такий спосіб олігополістич-ного ціноутворення має назву лідерство у цінах. Взагалі лідерство у цінах охоплює й інші ситуації, коли одна фірма, не обов'язково домінуюча, оголошує про зміну цін, наприклад, про підвищення, а інші фірми сприймають це як сигнал для такої ж зміни ціни. В такій ситуації явної змови фірм (щодо цінової політики) може й не бути, і тому випадки лідерства у цінах утворюють певну проблему при спробах застосування антимонопольного законодавства.

У довгостроковому періоді олігополістичні фірми залишатимуть галузь, якщо не зможуть забезпечити собі прибуток (принаймні незбитковість), навіть при оптимальному масштабі виробництва. Якщо ж у галузі очікується прибуток, то в разі відсутності вхідних бар'єрів спрацює конкурентний механізм, у галузь ввійдуть нові фірми, і вона перестане бути олігополістичною.

Положення і форма кривої попиту олігополіста залежить від того, як конкуренти реагуватимуть на те, що фірма А змінила ціну.

Модель ламаної кривої попиту починається з припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентів. Припускається, що кожна фірма виходить із того, що коли вона знизить свої ціни, то конкуренти підтримають це зниження, а якщо вона їх підвищить, то жодна з фірм-конкурентів не зробить аналогічного кроку у відповідь. Рисунок ілюструє, як виглядає ринок для олігополіста, котрий дотримується зазначеного припущення.

Рис. 13 Модель ламаної кривої попиту

Якщо фірма А знизить ціну нижче Р₁,то усі конкуренти також знизять ціни. Продажі у галузі зростуть. У цьому випадку фірма А матиме приблизно ту саму частку ринку і рухатиметься вниз уздовж кривої попиту Q1. Якщо фірма А підвищить свою поточну ціну, а конкуренти наслідують ці зміни, то галузь втратить частину обсягу продажу на користь інших галузей. Однак фірма А не втратить споживачів на користь конкурентів В і С.

У разі підвищення ціни фірмою А інші фірми можуть не зреагувати на це, що призведе до втрати фірмою А значної частки ринку, як результат, відрізок кривої попиту над ціною Р₁значно еластичніший, ніж відрізок, розміщений нижче від цієї ціни. Отже, робимо висновок про те, що в олігопольній галузі:

а) при зниженні ціни фірмою А конкуренти вчинять так само, щоб не допустити переходу своїх покупців до фірми, яка знизила ціну;

б) підвищення ціни фірмою А не буде наслідуватися фірмами В і С, бо конкуренти прагнутимуть захопити її частку ринку;

в) відрізок D₂К кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти ігнорують підвищення ціни фірмою A;

г) відрізок КD₁ кривої попиту характеризує ситуацію, коли конкуренти наслідують цінову поведінку фірми А (випадок зниження ціни);

д) олігополіст, який не бере участі у змові, стикається із ламаною кривою попиту D₂KD₁. Ця крива є високоеластичною на відрізку вище поточної ціни P₁та низькоеластичною на відрізку нижче від цієї ціни.

Зауважимо: якщо конкуренти наслідуватимуть зниження ціни, але не зважатимена її підвищення з боку суперника, то крива граничного виторгу олігополіста теж матиме незвичну форму і складатиметься з двох відрізків:

MR₂L –частина кривої граничного виторгу, що відповідає лінії попиту D₂D₂,

NMR₁ –частина кривої граничного виторгу, що відповідає лінії попиту D₁D₁.

Унаслідок істотної відмінності в еластичності попиту вище і нижче поточної ціни існує розрив, який є по суті вертикальним відрізком LN кривої граничного виторгу [5, c. 407-408].

В олігопольних галузях за відсутності змови зміни ціни відбуваються нечасто. На основі ламаної кривої та ламаної кривої граничного виторгу можна пояснити вичини цього явища.

1. Якщо фірма підвищить ціну, то вона втратить значну частку своїх покупців. Якщо фірма знизить ціну і це зниження істотно збільшить її загальний виторг, то витрати олігополіста можуть зрости ще істотніше. Важливо пам'ятати, що на відрізку КD₁ коефіцієнт еластичності Еd<1.

Це означає, що прибутки фірми неминуче зменшаться, бо зниження ціни зменшить загальний виторг фірми, а виробництво дещо більшого обсягу продукції збільшить загальні витрати. Отже, будь-яка зміна ціни на олігопольному ринку завдає шкоди.

2. Ламана крива граничного виторгу передбачає, що у деяких межах істотні зміни витрат не справлятимуть жодного впливу на обсяг виробництва Q і ціну Р. Як видно з рисунка, будь-яка зміна граничних витрат між МС₁ і МС₂ не спричинятиме змін обсягу виробництва та ціни. Крива граничних витрат MC перетинає криву граничного виторгу МR на її зламі. Наявна ціна і буде рівноважною для фірми А, тому що її невигідно змінювати, і ціна залишиться сталою.

Отже, ринкова ціна у моделі ламаної кривої попиту буде для олігополістів відносно стабільною або й "жорсткою".

Модель ламаної кривої попиту має три основні недоліки. По-перше, вона не пояснює, чому початкова ціна дорівнює саме P₁або КQ₁. По-друге, ламана крива пояснює негнучкість ціни, але не саму ціну. По-третє, ламана крива попиту не пояснює зростання цін в умовах макроекономічної нестабільності.

Олігопольна структура галузі сприятлива для укладання таємних угод. Змова наявна тоді, коли фірми галузі досягають відкритої або прихованої угоди про фіксування цін, поділ ринку тощо.

Отож незмовницька олігополія має очевидні вади. Додамо до них те, що завжди існує небезпека виникнення війни цін. Крім того, негнучкість цін в умовах високої інфляції може збільшувати витрати і зменшувати прибутки. За цих обставин змовницький контроль над ціною дає змогу олігополістам зменшити ризики і збільшити прибутки.

Якою ж буде цінова і виробнича поведінка фірми за змовницької олігополії?Нехай на олігопольному ринку діють три фірми – А, В і С, які виробляють однорідні продукти. Криві витрат усіх трьох фірм однакові. Припустімо, що кожна фірма вважає, що обидва її конкуренти зрівнюватимуть свої ціни як при їх зниженні, так і при підвищенні [9, c. 248-249].

Припустімо також, що криві попиту усіх трьох фірм є однаковими. За однакових значень витрат, попиту і граничного виторгу з'ясуємо цінову і виробничу поведінку кожної олігопольної фірми.

Рис. 14. Максимізація прибутків фірм за змовницької олігополії

Якби фірма А була чистим монополістом, то відповідь була б очевидною: вона має виробляти обсяг продукції Q, за якого граничний виторг МR дорівнює граничним витратам МС; призначати ціну Р₁ і отримувати максимальний економічний прибуток.

Однак фірма А має двох конкурентів, які продають однакові продукти. Якщо в цій ситуації припущення фірми А про те, що її конкуренти зрівнюватимуть свої ціни з її ціною, виявиться неправильним, то наслідки для А можуть бути негативними. Так, якщо фірми В і С встановлять ціни, нижчі за Р₁, то крива попиту фірми А переміститься різко вліво, бо покупці фірми А звернуться за продукцією до фірм В і С.

Якщо фірма А також знизить ціну то це перемістить усі три фірми вниз по їхніх кривих попиту і зменшить їхні прибутки. Отже, ймовірно, що фірми В і С не захочуть призначати ціну, нижчу за Р₁.За однакових умов попиту і витрат фірми В і С зацікавлені виробляти обсяги Q₁ і призначати ціну Р₁.

Отже, для кожної з трьох фірм найоптимальнішим є призначення ціни Р₁,але за умови, що її конкуренти робитимуть те ж саме. Інакше кажучи, в усіх фірм існують стимули до змови та узгодження однакової ціни Р₁і однакового обсягу Q₁. Кожна фірма уникає війни цін і отримує максимальний економічний прибуток[2, c. 116].

ВИСНОВКИ

Більшість реально існуючих галузей організовані як суміш досконалої конкуренції та чистої монополії, що утворює монополістичну конкуренцію та олігополію.

Ринок монополістичної конкуренції характеризується наступними рисами:

— на ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною;

— продукція різних виробників диференційована;

— вхід на ринок і вихід з нього є вільними;

— виробники не взаємодіють між собою;

— існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів та попиту покупців.

Монополістичну конкуренцію зближують з досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції. Ця неоднорідність є настільки ж сильною, як і однорідність при досконалій конкуренції. Продукція характеризується різноманітним асортиментом товарів, характером дизайну, ергономіки, якістю упакування. Все це різноманіття відрізняється в підсумку товарними знаками.

На відміну від олігополістичного ринку, підприємства на ринку монополістичної конкуренції не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. їхня поведінка на ринку ближче до поведінки досконало конкурентних підприємств, ніж до поведінки олігопольного типу. Персоніфікованість продукції надає право підприємствам на таких ринках використовувати Певний ступінь ринкової влади при встановленні цін.

Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне-два підприємства, що займають домінуюче положення, і значна кількість невеликих по ринковій частці підприємств-аутсайдерів. У цьому випадку для системи відносин «домінуюче підприємство — аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою — модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє в значній мірі залежить від характеру продукції — ступеню її стандартизованості чи, навпаки, можливості індивідуалізації.

Головною особливістю олігополії є те, що дії одного виробника безпосередньо виливають на дії іншого. Рішення, яке приймає олігополіст, має враховувати те, якою буде реакція (дія) інших олігополістів на прийняте рішення. Якщо одне підприємство об'являє про зміну ціни, конкуренти тут же швидко відгукуються. Якщо підприємство виводить на ринок новий товар чи змінює старий або використовує нові досягнення в рекламі, конкуренти мають вирішити, що їм робити у відповідь. Отже конкуренція в олігополії є високоперсоніфікованою. Кожен виробник знає, що його кращий образ дії залежить від стратегії конкурентів. Взаємозалежність дії і поведінки олігополістів поширюється на всі сфери конкуренції: ціну, об'єм продажів, долю ринку, диференціацію продукції, стратегію стимулювання збуту, інноваційну діяльність, послуги покупцям і т.п.

Прогнозування (передбачення) відповідної реакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються в олігополії. Передбаченням не може знехтувати жоден з виробників олігополістичного ринку, тому що на зміну тактиці конкуренції одного із підприємств буде швидка і цілеспрямована відповіді) (реакція) з боку конкурентів.

Вхід на олігополістичний ринок є складним, але не таким, як на монопольний. Олігополісти, особливо ті, що виробляють диференційовану продукцію, для збільшення об'єму продажів і збільшення прибутку покладаються на різницю в цінах, якість, надійність, послуги, дизайн, характеристики, замовні показники, стимулювання збуту, імідж підприємства. Конкуренція між виробниками за споживача в олігополії є більш сильною і складною, ніж на ринку монополістичної конкуренції. Розмах конкуренції в умовах олігополії обмежується тільки уявою самих виробників.

Олігополія є найбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою структурою. В олігополії одночасно діють дві взаємопротилежні тенденції. З одного боку, олігополісти прагнуть об'єднатися, узгодити свої дії і виступати як монополія, одержуючи при цьому певну долю монопольного прибутку. В цьому плані між олігополістами можуть бути як явні, так і неявні змови. Формою явної змови, погодження дій щодо рівня цін і об'ємів продажу є утворення картелів. Учасники картелю (добровільного об'єднання виробників чи покупців) доходять угоди щодо обсягів (квот) реалізації для кожного учасника та єдиних ринкових цін.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: підручник: у 2 кн. / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Екон. ф-т / С. М. Панчишин (Ред.), П. І. Островерх (Ред.). — К. : Знання, 2009. – 732 с.

2. Базелінська О. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2009. — 350с.

3. Базилевич В. Мікроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2007. — 677с.

4. Базілінська О. Мікроекономіка: теорія та практика / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". — К. : Києво-Могилянська академія, 2007. — 272с.

5. Борисенко З. Діалектіка монополізму і конкуренції в умовах глобалізації // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2004. — № 2. — С. 405-409

6. Будаговська С. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студ. екон. спец. закладів освіти:У 2 ч. / Світлана Будаговська (заг.ред.). — 2. вид. — К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. — 517с.

7. Ватаманюк З. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Зіновій Григорович Ватаманюк (ред.), Степан Михайлович Панчишин (ред.). — К. : Видавничий дім "Альтернативи", 2001. — 606с.

8. Ватаманюк О. Мікроекономіка: Навч. посіб.. — Л. : Інтелект-Захід, 2004. — 176с.

9. Веріан Гел Р.. Мікроекономіка: проміжний рівень. Сучасний підхід: Підручник / Сергій Слухай (пер.з англ.). — 6-те вид. — К. : Видавництво "Лібра", 2006. — 632с.

10. Герасименко А. Організаційно-економічний інструментарій виявлення практики колективного домінування на олігопольних ринках України // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 7. — С. 156-163

11. Гончарова Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304с.

12. Задоя А. О., Кірієнко О. М., Пилипенко Г. М., Нікеєнко Т. В.. Мікроекономіка: навч. посіб. / Національний гірничий ун-т / О.А. Задоя (ред.). — Д. : НГУ, 2009. — 216с.

13. Калініченко О. Мікроекономіка. Практикум: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Полтавська держ. аграрна академія. — К. : ЦУЛ, 2008. — 432с.

14. Костусєв О. Конкуренція і монополія в їх історичній динаміці // Економіст. — 2003. — № 5.- С.86-89

15. Лозовик Юрій. Моделювання поведінки олігополістів з використанням інструментарію теорії динамічних систем // Економіст. — 2007. — № 11. — С. 61-65

16. Міхов Л. Мікроекономіка: Навч. посібник. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2006. — 310с.

17. Пилипенко В. Мікроекономіка. Курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — Суми : ВВП "Мрія" ТОВ, 2007. — 284с.

18. Повещенко Г.П. Модель цінової динаміки олігопольного ринку // Системні дослідження та інформаційні технології. — 2007. — № 1. — С. 109-119

19. Рудий М. Мікроекономіка: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 360с.

20. Сергеєв В. Інновації,демократія й логіка конкуренції // Політична думка. — 2000. — № 1 . — С. 56-64

21. Стеблій Г. Мікроекономіка: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів / Національний банк України ; Львівський банківський ін-т. — К. : Інкос, 2007. — 221с.

22. Трофимова З. Основи економіки: Мікроекономіка й основи підприємництва:Навч. посіб. для / Ілля Григорович Данилюк (пер.з рос.). — Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2004. — 223с.