Вступ

Економічна безпека суспільства включена в систему національної безпеки на ряду з такими її складовими, як забезпечення обороноздатності країни, підтримка стабільного миру в суспільстві, захист від екологічних лих, зовнішніх і внутрішніх небезпек і загроз.

Захист безпеки людини, суспільства і держави від численних зовнішніх і внутрішніх загроз і небезпек не зводиться тільки до того, що досягнуте, а і передбачає створення сприятливих умов, що забезпечують модернізацію, розвиток усіх сфер життєдіяльності суспільства, вдосконалення його державного стану на користь прогресивного поступального розвитку країни.

В Конституції визначаються базові засади забезпечення національної безпеки держави. Згідно зі статтею 106, Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Згідно цього документу, під національною безпекою держави необхідно розуміти захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Економічна безпека відбиває причинно-наслідковий зв’язок між економічною могутністю країни, її військово-економічним потенціалом та національною безпекою. Як відмічає Сенчагов В.К., поняття “економічна безпека” міцно увійшло у життя сучасного суспільства і держави в багатьох країнах світу, стало невід’ємною частиною реалізації їх політики. На думку експертів Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, саме внутрішні фактори дестабілізації є найбільш небезпечними для економічної безпеки на сучасному етапі розвитку держави.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади економічної стабільності

1.1.Поняття економічної стабільності та її показники

В економічній літературі досить рідко використовується поняття «економічна стабільність», немає однозначності визначення, мало уваги приділено характеристиці цього поняття, не вироблено єдиного комплексного підходу щодо визначення її складових, основних чинників тощо. Це можна пояснити впливом двох чинників. Насамперед, поняття «економічна стабільність» широко застосовують для аналізування макрорівня та стану економіки держави загалом.

Відомо, що економічна система держави, як матеріальна основа національної безпеки, складається із сотень тисяч господарюючих суб’єктів. Успішне та ефективне вирішення завдань, що стоять перед економікою держави, значною мірою залежить від результативної діяльності підприємств усіх форм власності. Якщо національна економіка спирається на потужну виробничу базу, на міцні, високорозвинені виробничі структури, які спроможні успішно добиватися поставлених ринкових цілей, то і вся сукупність економічних потреб суспільства буде задовольнятися своєчасно та в повному обсязі.

Головна економічна небезпека для суспільства формується на національному рівні. Зовнішня небезпека є тільки віддзеркаленням небезпеки внутрішньої, як наслідок неорганізованості економічного ладу суспільства.

Нові стратегічні підходи до фінансової і в цілому до макроекономічної політики для покращення економічної стабільності в Україні, на нашу думку, мають будуватися, по-перше, на поглинанні фінансової політики її грошовою складовою, що веде до істотного підвищення пріоритетності неінфляційної стабільної грошової політики і значного зниження частки національного доходу, що перерозподіляється через бюджетний механізм; по-друге, на взаємодії грошової влади і найбільших незалежних фінансових інститутів, тобто макроекономічна політика економіко-фінансової стабілізації має утвердитись у реалії ефективної кооперативної гри агентів фінансово-монетарної системи[10, c. 4].

Відродження промислового потенціалу неможливе без перебудови грошово-кредитної політики на засадах забезпечення макроекономічної стабільності внаслідок консолідації фінансових ресурсів та зростання частки довгострокових капіталовкладень. Така перебудова відбуватиметься через застосування наступних інструментів:

1. розвитку системи довгострокового інвестиційного кредитування;
2. радикального підвищення ролі небанківських фінансових установ у фінансуванні промислового розвитку;

III.     диверсифікації інструментів фондового ринку;

1. розвитку національного фінансового капіталу.
2. Розвиток системи довгострокового інвестиційного кредитування

Провідним завданням грошово-кредитної політики України в системі політики відродження промислового потенціалу є забезпечення концентрації фінансових ресурсів, які акумулюються комерційними банками, на завданнях надання довгострокових кредитів інвестиційного спрямування. Це потребуватиме:

• відновлення практики довгострокового рефінансування Національним банком України комерційних банків, які досягли нормативно визначеної частки довгострокових кредитів у кредитному портфелі;
• стимулювання розвитку іпотечного кредитування, що потребуватиме розбудови нормативної бази з його регулювання, налагодження спеціальних механізмів довгострокового рефінансування іпотечних кредитів;
• застосування методики часткової (в межах відхилення від дисконтної ставки НБУ) компенсації відсотків, сплачуваних суб’ єктами господарювання за кредити, отримані для фінансування інвестиційних проектів інноваційної спрямованості;
• нормативного забезпечення, з метою підвищення спроможності кредитування великих проектів, здійснення консорціумного (спільного) кредитування таких проектів декількома комерційними банками (банківськими пулами);
• трансформація Державного банку реконструкції і розвитку у потужний інструмент державного інвестування та виконання «бюджету розвитку», концентрації та розподілу фінансових ресурсів, отриманих внаслідок пільгового оподаткування, рефінансування, кредитування та гарантування інвестиційних проектів, обраних на конкурсній основі, що потребуватиме відповідного нормативно-правового, організаційного та фінансового забезпечення [4, c. 32].

1. Підвищення ролі небанківських фінансових установ у фінансуванні промислового розвитку

З метою акумуляції вільних коштів населення і підприємств для наступного інвестування відповідно до завдань промислової політики України система банківських фінансів має бути доповнена розвитком мережі небанківських фінансових установ: страхових компаній, пенсійних фондів, інвестиційних фондів, кредитних спілок тощо. Це потребуватиме:

• регулювання діяльності іноземних страхових компаній на українському ринку, з визначенням мінімальної частки реінвестування акумульованих ними коштів в Україні;
• спрощення умов та розширення доступних інструментів участі небанківських фінансових установ, в тому числі — інвестиційних фондів та кредитних спілок, в операціях на фондовому ринку України, з метою підвищення безпечності та прибутковості вкладення акумульованих ними фінансових ресурсів.

III.     Диверсифікація інструментів фондового ринку

Забезпечення ефективного міжгалузевого перерозподілу фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у потреби структурної перебудови української промисловості, потребуватиме всебічної розбудови фондового ринку, підвищення різноманітності представлених на ньому цінних паперів. З цією метою необхідно:

• запровадити механізми емісії цільових державних позик з фіксованим рівнем дохідності для розміщення на фондовому ринку, кошти від яких спрямовуватимуться на фінансування «бюджету розвитку»;
• здійснити нормативне врегулювання емісії та обігу муніципальних позик з обмеженням можливостей спрямування отриманих від них коштів лише для фінансування «бюджету розвитку» на місцевому рівні;
• здійснити перетворення простроченої кредиторської заборгованості підприємств на цінні папери з обмеженою сферою обігу, які могли б, зокрема, використовуватися при формуванні горизонтально та вертикально інтегрованих фінансово-промислових структур;
• забезпечувати інформаційно-методичну підтримку первинної емісії корпоративних цінних паперів як головного інструменту залучення інвестиційного ресурсу фондового ринку до фінансування капіталовкладень в реальний сектор економіки.

1. Розвиток національного фінансового капіталу

Зміцнення фінансової потужності вітчизняних суб’єктів інвестування, підвищення ефективності прийняття інвестиційних рішень щодо капіталовкладень в розвиток галузей української промисловості вимагає розбудови форм і механізмів взаємодії капіталів комерційних банків і промислових підприємств, зокрема:

• впровадження сучасних систем управління фінансами підприємств з боку комерційних банків, в тому числі — в рамках обслуговування конкретної інвестиційної програми підприємства;
• заохочення спільного фінансування інвестиційних проектів з боку комерційних банків, небанківських фінансових інститутів та промислових підприємств [2, c. 29-30].

1.2. Сфери економічної стабільності

При аналізі економічної безпеки передбачається виділення передусім наступних трьох основних чинників:

– економічна незалежність, яка передбачає перш за все самостійність в формуванні економічної політики, здійснення державного контролю над національними ресурсами і державним регулюванням економіки та можливість використання національних конкурентних переваг для забезпечення рівноправної участі у міжнародному поділі праці;

– стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає забезпечення міцності і надійності всіх елементів економічної системи, захист всіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності та стримання дестабілізуючих факторів;

– здатність до саморозвитку і прогресу, тобто можливість вибору власної моделі розвитку та здатність самостійно реалізувати і захищати національні економічні інтереси, а також здійснювати постійну модернізацію виробництва, ефективно-інноваційно-інвестиційну політику, розвивати інтелектуальний і духовний потенціал країни.

Внутрішньоекономічний чинник проявляється в ескалації економічної кризи внаслідок політичної та світової економічної кризи. Нині через кризу знижено обсяги виробництва на підприємствах, погіршився інвестиційний клімат, має місце валютно-фінансова криза, дестабілізація фінансової системи і. як наслідок, зростає безробіття та бідність, знизився рівень заробітної плати тошо. Посилюється тенденція до втрати державою воєнної могутності. Економічна дестабілізація і. як наслідок, зменшення державних видатків на оборонну галузь призводить до зменшення обсягів виробництва у вітчизняному ВПК та погіршення фінансуванням воєнного сектору, що неминуче позначається на обороноздатності держави і становить загрозу національній безпеці.

Зовнішньоекономічний чинник. Останнім часом спостерігається тенденція до погіршення ситуації у сфері зовнішньоекономічної діяльності через світову економічну кризу. Найвразливішим виявився промисловий сектор, зорієнтовані на експорт металургійний комплекс, машинобудування. На світовому ринку зменшується попит на продукцію, а відповідно, й ціни. Це безпосередньо вплинуло й на Україну: промислові підприємства змушені скорочувати виробництво експортної продукції, що неминуче призводить до погіршення внутрішньої економічної ситуації в державі, загрожує національній безпеці. Негативною тенденцією є зменшення обсягів іноземних інвестицій у ключові галузі економіки України. Останнім часом в умовах складної економічної та політичної ситуації в державі почастішали випадки, коли великі іноземні компанії забирають свою частку із загального інвестиційного ринку. Залежність від РФ у постачанні газу та енергоносіїв може в подальшому посилити вірогідність прояву зовнішніх загроз національній безпеці, які безпосередньо пов’язані з Росією [5, c. 36-37].

Розділ 2. Особливості національної безпеки України

2.1. Вплив економічної стабільності на національну безпеку України

Сутність економічної безпеки України на національному рівні полягає у здатності її економічної системи протистояти негативному впливу об’єктивних і суб’єктивних чинників досягненню макроекономічних цілей розвитку на рівні постіндустріальних держав.

Відповідно, головними критеріями оцінки стану економічної безпеки держави в її внутрішньому та зовнішньому контекстах є:

1. економічна незалежність, насамперед, можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами, спроможність використовувати національні конкурентні переваги для забезпечення рівноправної участі у світовому поділі праці;
2. стійкість і стабільність національної економіки, що передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, створення гарантій для ефективної підприємницької діяльності, стримування дестабілізуючих факторів;
3. здатність до саморозвитку і прогресу, тобто спроможність самостійно реалізовувати і захищати національні економічні інтереси, вести ефективну інвестиційну та інноваційну політику, розвивати інтелектуальний і трудовий потенціал країни.

На початку третього тисячоліття економічна безпека України перебуває на недостатньому рівні. Постійно погіршувались показники ефективності функціонування народного господарства внаслідок старіння основного капіталу, погіршення конкурентної спроможності національної економіки, «утікання» інвестиційного капіталу за кордон, непривабливості українського ринку для іноземного капіталу, відтоку наукових і висококваліфікованих робітничих кадрів, а також високий рівень в країні тінізації й криміналізації. Передумови такої ситуації країні, це те, що не було чітко сформульовано національної ідеї, українських державних пріоритетів, недостатньо уваги приділялось усуненню злочинного впливу, використанню державного економічного потенціалу і майна для особистого збагачення, не було сформовано правового поля захисту національних економічних інтересів на усіх рівнях — від індивідуального до міжнародного. Ціла низка тимчасових чинників перетворилась у постійно діючі джерела економічної небезпеки на рівні держави [8, c. 182-183].

Першим і головним серед них стало політичне протистояння гілок влади. Немає більш небезпечної загрози на державному рівні для економічного життя країни, як протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади. Взаємні протидії, відсутність ефективної правової бази складають головну небезпеку реалізації макроекономічних цілей розвитку національної економіки.

Наступною і найбільш небезпечною загрозою економічній системі України є деформація структури суспільного виробництва відносно потреб держави та населення.

Іншою складовою структурної деформації економіки України є орієнтація її промислового і науково-технічного потенціалу на традиційні фабричні технології виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.

Найбільшу небезпеку для економічного розвитку України складає процес деіндустріалізації. Його характерними ознаками є руйнація науково-технічного потенціалу, старіння основного капіталу, перехід від високих до примітивних технологій тощо.

Дуже важливим чинником економічної безпеки держави на усіх рівнях її організації є дестабілізація грошово-кредитної системи. В умовах нестабільного функціонування національної економіки у населення формується недовіра до національної валюти, а це посилює небезпеку розвитку економіки.

Нагальність зміцнення системи фінансової безпеки в Україні обумовлюється існуючими недоліками у фінансово-економічній сфері, а саме:

1)       розладом фінансів держави, місцевого самоврядування та приватних підприємницьких структур, що, зокрема, проявляється в недосконалості міжбюджетних відносин та дефіциті бюджетів усіх рівнів;

2)       втратами внутрішньої та зовнішньої платоспроможності, яка загрожує банкрутством;

3)       послабленням контролю у сфері розрахунків між економічними агентами;

4)       загостренням кризи платіжної системи;

5)       нерозвиненістю фондового ринку;

6)       домінуванням негрошових відносин в економіці;

7)       «втечею» національного капіталу за кордон;

8)       втратою довіри населення до національної грошової одиниці, фінансових інституцій тощо.

Подальше зміцнення фінансової безпеки повинно базуватися, насамперед, на врахуванні похідної ролі фінансів у забезпеченні функціонування економіки. Навіть окремі дії всупереч цим принциповим положенням призводили і призводитимуть до деструктивних наслідків, руйнуватимуть прагнення забезпечити захищеність економіки від внутрішніх і зовнішніх загроз. Практика господарювання останніх років свідчить про те, що внаслідок розриву між реальним і монетарним секторами економіки відбувається все інтенсивніший відтік коштів із виробничої сфери до фінансово-кредитної [9, c. 19-20].

В організаційному аспекті дедалі важливішою запорукою дотримання економічної безпеки України стає узгодженість взаємодії державного, комунального та приватного сегментів фінансової сфери національного господарства та забезпечення керованості кожного з них. Іншою істотною передумовою фінансової безпеки є узгодженість взаємодії бюджетних, зокрема фіскальних та інвестиційних компонентів фінансової сфери, з такими складовими монетарного сектора економіки, як грошово-валютний, кредитний та фондовий ринок, страхова діяльність тощо.

Таким чином, деформація структури економіки — це тільки зовнішня ознака більш глибокої причини небезпеки, джерело якої полягає в нездатності влади управляти економічними процесами в суспільстві.

Система економічної безпеки на національному рівні діє ефективно тоді, коли до неї підключені всі суб’єкти економічної діяльності на всіх суспільно-економічних рівнях. Сьогодні до цього механізму недостатньо включені приватні служби безпеки. Вони вже сформовані у більшості фірм, банків тощо, але відсутні цільові нормативно-правові акти, які регулювали б їх діяльність, тому ефективність їх праці з точки зору суспільної економічної безпеки не дуже висока.

Кожна економічна система розвивається під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Вони визначають процес і характер розвитку не ізольовано, а комплексно, в щільній взаємній залежності.

Загрозу стабільному, безпечному розвиткові України останніми роками складає усталена негативна тенденція до погіршення стану трудового потенціалу країни та нарощення людського капіталу. Серед чинників, що негативно впливають на стан трудового потенціалу слід відзначити погіршення природної бази формування робочої сили; зниження реальних доходів населення; невідповідність рівня заробітної плати її відтворювальній, стимулюючій та регулюючій функціям (що призводить до неповноцінного відтворення робочої сили, низької мотивації до праці, незацікавленості у технологічному оновленні виробництва, низької якості виконуваних робіт.); поширення масштабів безробіття; падіння ефективності використання робочої сили, зниження її професійно-кваліфікаційного рівня.

Також загрозу становить відтік за кордон кваліфікованої робочої сили на більш низькі професійні позиції, на некваліфіковані роботи, від’їзд за індивідуальними запрошеннями на роботу молоді і висококваліфікованих кадрів, зокрема науковців [14, c. 16-17].

Однією з головних причин виникнення тих проблем, які існують в Україні в економічній сфері, є недосконалість державного регулювання соціально-економічних процесів.

Для покращення економічної безпеки України необхідно, в першу чергу:

—         поновлення відтворювальних процесів в економіці;

—         розширення платоспроможного внутрішнього попиту;

—         перехід до стимулюючої виробництво грошово-кредитної політики та нарощування національного фінансового капіталу, зокрема, через легалізацію його тіньової складової;

—         формування ефективної структури економіки;

—         створення умов для стійкого економічного зростання;

—         реалізація ефективної інвестиційної та інноваційної політики

У найближчій перспективі потрібно завершити створення політико-правових та адміністративно-управлінських засад ефективно функціонуючої системи забезпечення економічної безпеки, здатної адекватно реагувати на виклики і загрози, що існують і виникатимуть.

Необхідна також науково-методична проробка механізмів і шляхів реалізації пріоритетів конкретних етапів економічної стратегії. Слід констатувати відсутність чіткої організації наукових досліджень у сфері національної безпеки взагалі, і економічної безпеки зокрема, що має бути подолано найближчим часом. Актуальним питанням, яке потребує першочергового вирішення, є також розбудова системи підготовки спеціалістів у сфері національної та економічної безпеки. Невід’ємним елементом системи забезпечення економічної безпеки держави має стати система стратегічного планування і прогнозування [15, c. 40].

2.2. Основні загрози національної безпеки

Дія внутрішніх і зовнішніх небезпек і загроз на стан національної безпеки країни (суспільства), як правило, не буває постійною. Воно час від часу змінюється залежно від зміни умов функціонування суспільства а також від зміни внутрішнього і зовнішнього навколишнього середовища.

В одному випадку вирішальний вплив на стан безпеки держави можуть представляти дії внутрішніх сил і загроз, в іншому — найбільшу загрозу може робити дія зовнішніх сил і небезпек. При аналізі рівня безпеки держави і суспільства слід звертати увагу на той факт, що дія внутрішніх і зовнішніх загроз і небезпек може взаємодіяти один з одним і призводити до посилення загальної загрози, а може і призводити до послаблення цих загроз.

Зовнішні і внутрішні небезпеки і загрози існують і проявляють себе у всіх основних сферах життєдіяльності держави і суспільства: економічній, політичній, соціальній, інформаційній, духовно-етичній, оборонній. Саме ці сфери схильні до найбільших небезпек і загроз, від яких необхідно знаходити продумані системи методів і механізмів нейтралізації даних загроз і небезпек стосовно кожної суспільної сфери з метою захисту суспільства і держави від дії зовнішніх і внутрішніх негативних сил.

Виходячи з такого бачення проблеми, економічну безпеку можна представити як відповідність результатів розвитку економіки держави і суспільства і зовнішньоекономічної діяльності даної держави її інтересам — чим більше відповідність, тим вище національна безпека економіки. Оцінка економічної безпеки держави і суспільства включає оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку, рівня ефективності використання ресурсів, конкурентоспроможності економіки, цілісності території економічного простору, соціально-демографічної стабільності і умов запобігання і вирішення соціальних конфліктів [15, c. 41].

Стійкість економіки, динамізм її розвитку значною мірою сприяють стабілізації соціальної сфери, об’єднанню різних соціальних груп, подоланню конфліктів, збільшенню зайнятості населення, підвищенню якості життя, скороченню числа людей, доходи яких знаходяться нижче за прожитковий мінімум. Економічна складова робить суттєвий вплив на розвиток політичної системи суспільства, її готовність і можливість протистояти дії зовнішніх і внутрішніх загроз і небезпек. За відсутності економічного потенціалу неможливо створювати і забезпечувати діяльність політичних, правових і силових структур, здатних ефективно протистояти дії негативних зовнішніх і внутрішніх сил і захищати політичні інтереси країни.

Військово-економічна безпека держави і суспільства передбачає такий стан військового сектору економіки, який здатний гарантувати достатній рівень розвитку і функціонування військового сектору в період війн і озброєних конфліктів і забезпечувати задоволення необхідних оборонних потреб в мирний час. Слід звернути увагу на той факт, що рішення цієї складної задачі залежить від багатьох чинників, основним з яких є рівень і якість стану національної економіки в цілому.

Велике значення для забезпечення економічної безпеки держави має її технічний і виробничий потенціал. Під цим розуміється здатність промисловості держави у разі порушення зовнішньоекономічних зв’язків або внутрішніх соціально-економічних конфліктів і потрясінь оперативно компенсувати негативні наслідки впливу зовнішніх і внутрішніх загроз і небезпек, стійко здійснювати розширене відтворення, задовольняти суспільні і оборонні потреби.

Технологічна складова економічної безпеки передбачає такий стан науково-технічного потенціалу держави, який гарантує в мінімально короткі терміни самостійну розробку новітніх технологічних рішень, що забезпечують прорив в провідних галузях цивільного і оборонного виробництва. Підвищення самозабазпечення держави ключовими технологіями, нарощування технологічного потенціалу на основі новітніх науково-технічних досягнень дозволить зміцнити економічну безпеку держави. Масове ж використання перспективних технологій сприятиме прискореному переведення економіки на інтенсивну модель розвитку держави і суспільства, суттєвій зміні експортно-імпортної структури економіки, зниженню або нейтралізації її економічної залежності від зарубіжних країн [12, c. 55-56].

Для оцінки економічної безпеки держави і суспільства необхідно проаналізувати основні кількісні і якісні показники розвитку держави. Якщо дані показники знаходяться на високому рівні, є достатньо стабільними і не виходять за межі їх порогових значень, то в даній державі забезпечується економічна безпека. Вихід показників за межі їх порогових значень створюватиме загрозу економічній безпеці держави.

Таким чином для оцінки економічної безпеки держави і суспільства важливі порогові значення кількісних і якісних показників розвитку країни, недотримання яких призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в області економіки. Слід зробити акцент на тому, що найвищий ступінь економічної безпеки досягається за умови, що увесь комплекс показників знаходиться в межах допустимих меж своїх порогових значень. Аналіз кількісних і якісних показників розвитку держави приведений в таблиці 1.

Важливим елементом системи економічної безпеки є продовольча складова, що передбачає здатність сільськогосподарського сектора економіки забезпечувати населення країни продовольством, а промисловість — необхідною сільськогосподарською сировиною. На сьогоднішній день небезпека втрати продовольчої незалежності країни стає дуже реальною. Поспішність в руйнуванні структур, що склалися, і господарських зв’язків, загострення цінових диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, практично повне відкриття внутрішнього ринку для імпорту продуктів харчування — все це підриває базу для самозабезпечення країни продовольством. Несприятливі умови, що склалися, створюють реальну загрозу втрати продовольчій незалежності країни, що може привести до негативних наслідків, якщо органами виконавчої влади і господарюючими суб’єктами не будуть зроблені ефективні заходи по її подоланню.

У системі економічної безпеки велика роль енергетичної складової, яка передбачає забезпечення стабільності постачань енергоносіїв для потреб національної економіки і оборонного комплексу. Енергетична складова може стати обмежувачем економічного зростання. Зростання виробництва спричинятиме збільшення внутрішнього споживання пального.

Інформаційна складова економічної безпеки передбачає такий порядок взаємного обміну економічними, соціальними, науково-технічними і військовими відомостями всередині народногосподарського комплексу і зарубіжними партнерами, при якому гарантуватиметься належна таємниця ведення бізнесу на користь держави, суспільства і господарюючого суб’єкта.

Для подальшого визначення загроз національній безпеці України в рамках вищезгаданого чинника доречним є виділення основних джерел дестабілізації геополітичної ситуації. Такими джерелами є: можливі територіальні претензії: посягання на державну та територіальну цілісність країни: локальні війні та збройні конфлікти, насамперед біля кордонів України (Придністровський конфлікт): нестабільність національної економіки та вплив на економічні інтереси держави, передусім в енергетичній сфері: втручання у внутрішні справи держави: сепаратизм (можливий в Автономній республіці Крим та на сході України) [2, c. 32].

Геополітичну обстановку визначають наступні чинники: формування та зміцнення регіональних центрів сили: ескалація локальних війн і воєнних конфліктів [1].

Зовнішньополітичний чинник слід розглядати у ракурсі чотирьох основних тенденцій, які походять з основних напрямів зовнішньополітичної діяльності України та її зацікавленості у приєднанні до системи колективної безпеки.

Висновки

В підсумку слід зазначити, економічна стабільність країни — це складна багатофакторна категорія, яка характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення з метою збалансованого задоволення потреб власного населення держави на якомусь визначеному рівні, з метою протистояння дестабілізуючій дії різноманітних чинників, внутрішніх та зовнішніх, а також з метою забезпечення конкурентоспроможності національної економіки у світовій системі господарювання. Головне завдання економіки є не просто відбивати небезпеку, а формувати здатність досягати власних макроекономічних цілей розвитку у контексті світових тенденцій прогресу.

До реальних загроз національній безпеці можна віднести: посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав: прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України: загроза демократичному ладу: нелегальна міграція; небезпечне зниження рівня забезпечення військовою і спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує їх боєздатності: політична криза; внутрішня економічна криза: світова економічна криза; повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України та ін. Також до реальних можна віднести загрози повалення конституційного ладу, що напряму загрожує розвитку демократичних процесів у державі, демократії загалом; боротьба з епідеміями (ВІЛ/СНЩ, туберкульоз тощо).

До потенційних загроз належать: спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав: воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу; можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами: нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил; небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки: незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України; можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин; нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості. Також до потенційних загроз належать загрози у соціальній, гуманітарній, науково-технічній, екологічній та інформаційній сферах.

Список використаної літератури

1. Бєлєвцева В. Адміністративно-правові режими у системі забезпечення національної безпеки України: поняття, зміст та значення // Право України. — 2010. — № 6. — С. 161-166
2. Біленчук П. Д. Економічна безпека України в контексті небезпек, ризиків і загроз національним інтересам України: політико-правові та соціально-психологічні засади // Економіка. Фінанси. Право. — 2009. — № 5. — С. 38-39. ; № 6. —  С. 29-32
3. Власюк, Олександр. Проблеми національної безпеки України в умовах євроатлантичної інтеграції // Євроатлантикінформ. — 2008. — № 2. — С. 9-14
4. Зуб О. Стратегія національної безпеки України — шлях до посилення системи колективної безпеки в регіоні та світі: від теорії до практики [Текст] // Політика і час. — 2007. — № 5. — С. 32-37
5. Крутов, Василь. Державний сектор безпеки в системі національної безпеки України // Україна-НАТО. — 2009. — № 1. — С. 35-44
6. Крутов, Василь. Недержавний сектор безпеки в системі національної безпеки України // Україна-НАТО. — 2009. — № 1. — С. 35-44
7. Литвиненко О. Внутрішньополітичні аспекти забезпечення національної безпеки України // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 2-3. — С. 138-142
8. Лихачов С. Національна безпека Україна як об’єкт державного управління // Право України. — 2009. — № 10.- С.182-189
9. Медвідь Ф.М. Національні інтереси України в умовах становлення стратегії національної безпеки та трансформації політичної системи / Ф. Медвідь // Віче. — 2007. — № 16. — С. 18-20
10. Нападовська Л.В. Національна безпека України у глобальному контексті // Безпека життєдіяльності. — 2009. — № 4. — С. 4-9
11. Національна безпека України: стан і перспективи в контексті змін безпекового середовища // Національна безпека і оборона. — 2008. — № 9. — С. 48-61
12. Новицький Г. Система законодавства у сфері забезпечення національної безпеки України // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 2-3. — С. 54-57
13. Пирожков С. Сучасна політика національної безпеки України в контексті євроатлантичної інтеграції: між можливим і необхідним / Сергій Пирожков // Євроатлантикінформ. — 2007. — № 2-3. — С. 98-100
14. Політика національної безпеки України в сучасних умовах [Текст] // Національна безпека і оборона. — 2009. — № 2. — С. 7-20
15. Шипілова, Лариса. Безпекова політика України в контексті пріоритетів національних інтересів: методологічний аспект // Зовнішні справи. — 2008. — № 10. — С. 40-41