Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Системи управління природокористуванням

Вступ

Зростаюче використання природних ресурсів потребує раціонального природокористування, спрямованого на досягнення максимальної продуктивності природних систем із мінімальним порушенням їх складової при господарському втручанні, підвищення стійкості до антропогенного впливу, збереження здатності до самовідновлення.

Основним документом щодо природокористування виступає «Концепція національної екологічної політики України на період до 2020 року». Її прийняття обумовлене необхідністю підвищення ефективності управління у сфері охорони довкілля та впровадження екологічно збалансованої системи природокористування. Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу як суспільно-економічний процес залучення, охорони та відтворення умов природного середовища і природних ресурсів спрямоване на оптимізацію управління природно-ресурсним потенціалом і більш повне використання ринкових інструментів для вирішення існуючих економіко-екологічних проблем. Однак збалансоване природокористування потребує конкретизації, що стає можливою завдяки проведенню кадастрів ресурсів певних територій; розгляду об’єктів використання як складової частини природного комплексу; визначенню можливих наслідків змін природи, обґрунтуванню та вибору таких шляхів господарської діяльності, які дозволять найповніше використовувати ресурси, скоротити відходи та мінімізувати негативний вплив на навколишнє середовище.

Комплексне дослідження й аналіз використання природних ресурсів є вагомим компонентом збалансованого природокористування. Отже, потрібно визначити оптимальні норми користування природними ресурсами; обґрунтувати ефективне розміщення галузей виробництва і пропозиції щодо господарювання; провести еколого-економічну оцінку природних ресурсів; розробити регіональні системи господарювання, прогнозування та оцінки наслідків господарської діяльності тощо.

1. Сучасний стан системи природокористування в Україні

Головний напрям впровадження комплексного природокористування полягає у досягненні найбільших результатів за оптимальних витрат, що відповідає найважливішій вимозі господарювання. Функціональне поєднання у використанні природних ресурсів дає економію за рахунок зниження витрат основного виробництва, здешевлення перевезень сировини, використання виробничої інфраструктури. Основними рисами комплексного природокористування є найбільш повне екологічно й економічно виправдане використання ресурсів регіону, раціональна галузева структура, тісний взаємозв’язок міжгосподарських комплексів та виробничі зв’язки між підприємствами.

Метою концепції комплексного природокористування виступає забезпечення перспектив сталого розвитку регіонів на основі використання його природно-ресурсного потенціалу для досягнення соціальних, екологічних та економічних цілей.

До основних концептуальних принципів комплексного характеру використання природних ресурсів можна віднести: територіальну інтегративність, системність, суб’єктивно-об’єктивну паритетність, соціальну паритетність, проблемно-ситуаційну спрямованість тощо. Механізм державного регулювання складається з регулятивних, нормативних і адміністративних інструментів. Головною умовою, необхідною для прийняття ефективних управлінських рішень, виступає наявність відповідного інформаційного забезпечення. Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. За допомогою засобів інформатизації він забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень (рис. 2).

Оскільки регіон визначають як частину території, що має ознаки, відмінні від іншої [6, с. 624], зокрема за природними ресурсами, можна поєднати південні області України (Одеську, Миколаївську, Херсонську) та Автономну Республіку Крим в єдине територіальне утворення — Південний регіон [7, с. 325]. Сумарний природно-ресурсний потенціал усіх наявних на цій території видів ресурсів – мінерально-сировинних, земельних, водних, біологічних, рекреаційних, ландшафтних — нижчий за середній показник по країні в цілому і становить близько 58 %. Найбільш вагомими для соціально-економічного розвитку Південного регіону є земельні, водні та рекреаційні угіддя (таблиця).

Механізм оцінки використання природних ресурсів має базузатися на спеціальних технічних прийомах і способах, які можна назвати інструментарієм.

 

Адміністративно-територіальна одиниця Природно-ресурсний потенціал, %
земельний водний рекреаційний мінеральний лісовий
Одеська обл. 72 11 14 2 1
Миколаївська обл. 67 23 6 3 0
Херсонська обл. 67 23 6 2 1
Автономна Республіка Крим 38 17 30 10 3
Сумарний потенціал 244 74 56 17 5

 

Вони мають використовуватись на різних етапах дослідження, а саме: первинна обробка зібраної інформації; вивчення стану й закономірностей розвитку природоохоронних об’єктів дослідження; вивчення основних документів (статистична звітність, баланси підприємств, екологічні платежі, оплата за природні ресурси тощо). При оцінці необхідно враховувати соціальну складову, до якої перш за все належить наявність трудових ресурсів. Питома вага осіб працездатного віку в Південному регіоні становить 14.57 % від загального показника по країні, а природний приріст населення дорівнює -5.75.

Важливим кроком є розробка правових, нормативних і методичних основ щодо введення плати за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища. Це сприятиме економічному стимулюванню природоохоронної діяльності та упорядкуванню джерел її фінансування, концентрації коштів у цільових фондах охорони навколишнього природного середовища. Головною складовою механізму управління природокористуванням стала плата за спеціальне використання надр, земельних, водних та інших ресурсів, що передбачена спеціальними Законами України та відповідними Кодексами.

Аналіз правової бази дозволяє констатувати, що в Україні діє недосконала система плати за природокористування. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» затверджено нове співвідношення зборів за забруднення: в Державний фонд — 30 %, обласний — 50 %, у місцеві фонди — 20 %. Однак такий розподіл коштів є недоцільним. Основні фінансові надходження повинні потрапляти до місцевих фондів, забезпечуючи тим самим цільове використання отриманих коштів.

У забезпеченні комплексного природокористування важливе місце займають критерії, які можуть бути покладені в основу впровадження регуляторної політики. Керуючись принципами системного підходу до концептуального забезпечення державного регулювання використання природних ресурсів, критерії його ефективності слід визначати: по-перше, становленням пріоритетних напрямів; по-друге, мірою досягнення цих пріоритетів; по-третє, оптимальністю функціонування органів державного регулювання, з акцентом на максимальне використання стимулів ринкового механізму.

Таблиця 2. Оцінка екологічної безпеки регіонів України, 2005-2009 pp.

Показник Відсоток до підсумку України Украї на
Степ Лісостеп Полісся
Кількість областей 9 9 7 25
Природні загрози на 1 клґ території        
1. Площа зсувів, км2 3.1 48.2 48.7 100. 0
2. Площа підтоплень, км2 63.7 9,4 26.9 100.0
3. Ураження території карстом, км» 22.8 48.5 28.6 100.0
4. Площа сейсмонебезпечних територій, км2 29.6 37.4 33.1 100.0
5. Площа можливих пожеж в екосистемах, км2 28.6 42.9 28.6 100.0
6. Ураження яружною ерозією, км2 59.0 31.9 9,1 100.0
7. Площа, що може бути враженою внаслідок повеней, км2 8.1 6,7 85.2 100,0
Техногенні загрози на 1 км2 території        
8. Кількість населення в зоні можливого хімічного

зараження, осіб

60.4 19.3 20.3 100.0
9. Площа зони можливих вибухів і пожеж, км» 44,7 47.1 8.2 100.0
10. Викиди шкідливих речовин від стаціонарних джерел, т 75,2 11.8 13.0 100.0
11. Викиди шкідливих речовин від пересувних джерел, т 41,4 39.4 19.3 100.0
12. Споживання свіжої води. тис. м3 61,2 29.6 9.2 100.0
13. Скид забруднених стічних вод. тис. м3 82,3 8.0 9.7 100.0

До основних складових ринкового механізму можна віднести: формування екологічно спрямованої поведінки ресурсокористувачів та утворення екологічно орієнтованих ринків природних ресурсів. Перш за все це стосується земельних, лісових, водних і рекреаційних ресурсів, які можуть бути задіяні одночасно при розвитку відповідних галузей (сільське господарство; легка промисловість; сфера послуг, у тому числі торгівля, рекреаційно-туристична сфера тощо). Інтенсивний розвиток цих та інших напрямів повинен бути обумовлений орієнтацією на споживача.

2. Шляхи вдосконалення державного регулювання системи природокористування

Пріоритетним напрямом у правовому регулюванні господарських відносин стосовно природокористування на сучасному етапі має стати поєднання організаційно-правових механізмів з економічним стимулюванням у використанні, охороні та відтворенні природно-ресурсного потенціалу, що проявляється в диференціації платежів за користування та забруднення ресурсів; у податкових і кредитних пільгах; страхуванні у сфері охорони та відтворення ресурсів; заміні в необхідних і розумних масштабах прямого, адміністративного управління, непрямим, організаційно-правовим ринковим регулюванням. Виникає необхідність правової диференціації соціальних стандартів з урахуванням можливостей регіонів щодо використання природно-ресурсного потенціалу. Важливим елементом механізму регулювання є ринкове зіставлення попиту і пропозиції, яке може відбуватися за умов наявності та розвитку відповідного правового поля. Трансформація форм власності та механізмів регулювання економічної діяльності є стимулом до пошуку нових методів і засобів організаційно-правовою регулювання стану природного середовища. Отже, потрібно створити принципово новий організаційно-правовий механізм регулювання, що базуватиметься на поєднанні традиційної заборони, примусу, обов’язковості із заохоченням, стимулюванням. Цей механізм на основі моніторингу та контролю забезпечить реалізацію спільних зусиль органів виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо використання, охорони та відтворення природно-ресурсного потенціалу. Відповідно до структури правових відносин має розвиватися і законодавство у вигляді загальних і спеціальних норм.

Екологізація розвитку України є об’єктивною необхідністю. Вона повинна охопити всі сфери (економічну, екологічну, соціальну, духовну). Зміцнення екологічної безпеки України та демократизація суспільного життя відкриють шлях до євроінтеграції та національного відродження.

У зв’язку із загостренням еколого-економічних проблем під впливом глобальних екологічних загроз зростатиме значення обов’язкових інструментів екологічної політики. Можна очікувати, що в майбутньому економічна діяльність буде пов’язана з більш суворими екологічними стандартами. Дослідженнями американських енвайроекономістів встановлено, що це не послаблює конкурентоспроможність суб’єктів економічної діяльності. Навпаки, їх позиції на світових і національних ринках згодом, як правило, зміцнюються.

Екологізація розвитку може принести добрі плоди тільки тоді, коли вона буде супроводжуватися духовним відродженням. Україна, яка корінням своїм впирається у найдавніші пласти земної цивілізації, повинна знайти свою нішу у світовому розподілі праці, не втративши свій самобутній пласт культури. «Справжній шлях до міжнародної спільноти, – стверджує Герман Дейлі, – це створення федералізації спільнот, тобто спільноти спільнот, а не руйнування місцевих і національних спільнот на догоду єдиному космополітичному середовищу нічим не обмежених фінансових менеджерів, які не є спільнотою, а тільки взаємозалежною, взаємовразливою і  нестабільною коаліцією короткочасних інтересів» [1, c. 45].

Висновки

Державне регулювання природокористування спрямоване на реалізацію еколого-економічної функції держави і неухильне дотримання стандартів екологічної безпеки. Воно забезпечує відповідальність за виконання державних програм; стабілізацію політики в оподатковуванні, фінансуванні, кредитуванні та формуванні бюджету, тобто виступає реальним механізмом включення природозахисної політики у функціонування господарських систем.

Таким чином, проблема комплексного використання природних ресурсів має два аспекти. По-перше, комплексне використання тих чи інших видів природно-ресурсного потенціалу з вилученням при цьому всіх супутніх компонентів, що особливо стосується мінеральних ресурсів. По-друге, комплексна розробка джерел постачання природних ресурсів із використанням усіх видів сировини. Обидва напрями пов’язані з розвитком науково-технічного прогресу, впровадженням інноваційних і технологічних процесів, а також їхнім впливом на кінцевий результат.

У сучасних умовах змінюються функції держави — від адміністративних вони переходять до регулюючих. Саме тому потрібна методологія управління на основі принципів комплексного природокористування. Державна політика управління природокористуванням повинна базуватися на стабільній системі законодавства й нормативів; система повинна бути еластичною, швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, пристосовуватися до змін занадто складного середовища. Це є ефективним засобом подолання екологічної кризи, врегулювання комплексного природокористування. Основні напрями відповідної діяльності втілюватимуться за допомогою правового механізму, який має надати їм чітку цілеспрямованість, формальну визначеність, загальнообов’язковість, сприяти врегулюванню відносин у природокористуванні, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання ресурсів та їх відходів, юридичної відповідальності за порушення законодавства.

В основу державного регулювання природокористування має бути покладена регіональна концепція комплексного використання ресурсів, яка дозволяє здійснювати реальні ефективні заходи, моніторинг і оцінку за всіма видами ресурсів, якими забезпечене певне територіальне утворення.

Список використаної літератури

  1. Балджи М. Концептуальні підходи до удосконалення державного регулювання природокористуванням та його застосування в Одеській області // Економіст. — 2008. — № 11. — С. 41-43
  2. Молодан Г.М. Деякі напрями вдосконалення економічного механізму природокористування // Екологічний вісник. — 2010. — № 1. — С. 9-10
  3. Терлецький В.К. Нові аспекти раціонального природокористування// Екологічний вісник. — 2008. — № 5. — С. 12-13
  4. Хвесик М. Природокористування в умовах ринкової трансформації: тенденції, закономірності та прогнози // Економіст. — 2009. — № 9 . — С. 20-25
  5. Хвесик М. Фундаментальні передумови вдосконалення інституціонального забезпечення природокористування в сучасних умовах // Економіст. — 2010. — № 8. — С. 5-9