Вступ

У широкому розумінні економічний розвиток завжди пов’язаний з виникненням проблем — особистих, корпоративних, національних, міжнародних. Їх загострення, як правило, призводить до конфліктів.

У економічному розвитку міжнародні конфлікти, залежно від їхньої сутності, глибини, проявів, можливості врегулювання адекватними для конфліктуючих сторін засобами тощо, виконують як негативні функції: провокація безпорядків, ескалація нестабільності, породження насилля, посилення соціальних стресів, стимулювання прийняття неефективних рішень та ін., так і позитивні: запобігання стагнації; акцентація на проблемах, мотивація нестандартних дій, посилення згуртованості і внутрішньої солідарності; виявлення ступеня дисбалансу інтересів і цілей; оцінка потенціалу учасників, стимулювання інституалізованих рішень та ін.

За умов усвідомлення та виявлення сутності конфліктів у процесі їх розвитку, особливо у кульмінаційні моменти (періоди), як правило, приходить взаємопорозуміння щодо реальних (очевидних) і можливих (неочевидних) негативних наслідків. На цій основі різними засобами та інструментами міжнародні конфлікти або врегульовуються (вирішуються), або розробляються і погоджуються правила врегулювання, що обумовлює їх певний спад.

1. Типізація глобальних проблем розвитку

Серед сучасних проблем розвитку виокремились глобальні проблеми, які породжують глобальні конфлікти. Ключовими їхніми рисами є:

• всеохоплюючий характер, що відображає, з одного боку, суперечності і конфлікти всього спектра взаємовідносин людини, природи, суспільства; а з другого — планетарно катастрофічні наслідки в разі їх невирішення;
• динамізм у кількісному і якісному планах, обумовлений як їхньою акселеративною природою, так і «ланцюговим ефектом» у просторовому і функціональному планах;
• складність у розумінні та ідентифікації, і особливо в підходах і засобах вирішення, оскільки потребується організована консолідація колосальних ресурсів, яка неможлива на сьогодні.

Першоджерела виникнення і очевидного загострення та сучасну пріоритетність глобальних проблем учені визначають по-різному, що обумовлено не в останню чергу їхньою науковою спеціалізацією. Так, економісти у центр дослідницького інтересу ставлять проблеми неспроможності економічного розвитку забезпечити потреби бурхливо зростаючого населення, що демографами трактується як проблема демографічна.

Вчені-технократи пов’язують виникнення загострення та невирішеність глобальних проблем не з економічною, а з технологічною неспроможністю людства у пошуку та практичному використанні нетрадиційних джерел енергії, сировини, продовольства, ліків; освоєння ресурсів Світового океану і Космосу, інформатизації тощо. Універсальними у своїх дослідженнях і оцінках є екологи (екологічні проблеми чи не найпершими стали дійсно глобальними) та політологи (про що можна говорити за умов можливого «ядерного» конфлікту із очевидним потенціалом все руйнуючої нової світової війни?).

У контексті теоретичного пояснення виникнення, існування і вирішення ключових сучасних глобальних проблем розвитку особливий інтерес викликають окремі парадигми сучасної глобалістики, у рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи.

Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, які відкривають шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і репрезентувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, ядерної зброї і ядерної зими, а також соціологію глобального компромісу. Доведена можливість світових угод кооперативного типу, що об’єднують зусилля і ресурси суверенних держав для вирішення планетарних завдань. Запропонована концепція «Глобальних інститутів згоди», які можуть добиватися стабільних і ефективних компромісів. Ми вважаємо, що положення школи універсального еволюціонізму органічно ввійдуть до парадигми глобалістики ноосфери.

Таким чином, сучасна глобалістика не має і, очевидно, не матиме у близькому майбутньому якоїсь єдиної парадигми. Однак показово, що дедалі більше уваги приділяється закономірностям глобального соціального розвитку, а у центрі дослідницького інтересу постає людина, її природа, сутність і оболонка, обумовлена фізіологією і духовністю, ментально-культурною мотивацією і поведінкою, залежною від потреб і базованою на здоров’ї, соціальному успіху і статусі.

Соціальна сутність людини, альфи і омеги будь-яких досліджень у межах сучасної глобалістики, проявляється не сама по собі, а у спілкуванні, обумовленому взаємовідносинами «сім’я — друзі», «робота — колеги», «місцева громада — країна — світ». Залежно від потреб (необхідних умов життя і розвитку з метою отримання задоволення) формуються усвідомлені спонукання до діяльності — ближня і дальня людська мотивація, яка може бути об’єктивно обумовленою і штучною (як правило, абсурдною чи ілюзорною і від того найбільш деструктивною).

Під впливом тісно взаємодіючих внутрішніх і зовнішніх факторів людська сутність виявляє себе по-різному, що віддзеркалюється через людську оболонку із заданими (стать, вік, етнос, раса, сім’я…) і придбаними (релігія, професія, політична орієнтація) характеристиками. Останні можуть бути адекватними природі і сутності конкретної людини у певному культурному середовищі чи неадекватними, ускладнюючими процеси задоволення її дійсних потреб та цілей самореалізації (за Маслоу).

Залежно від умов життєдіяльності людська оболонка може змінюватись: добровільно (залежно від персоніфікованого розуміння цінностей та рівня самоорганізації) або примусово (тиск загальноприйнятих цінностей і уподобань, зовнішнє насильство тощо); циклічно (дім [сім’я], друзі, робота) або епізодично (локальні чи загальносуспільні форс-мажорні акції). Комбінаторика заданого і придбаного, постійного і змінюваного впливає на здоров’я людини та її соціальний успіх і, таким чином, визначає більш-менш усталений соціальний статус. Іншими словами, імідж сучасної особистості — це, як правило, вираз не стільки її індивідуальної природи і сутності, скільки видимої багатьма чи всіма оболонки. Це було притаманно всій еволюції людської цивілізації, що однак, все більше мотивуючи об’єктивні і штучні потреби, не призводило до критичного дисбалансу сутності людини та її суспільного виразу (оболонки), не руйнувало основ людської природи.

Глобалізація дискредитує традиційні уявлення стосовно умов, факторів, джерел і критеріїв успіху особистостей, малих і великих груп людей практично всіх сфер діяльності, корпорацій, країн, регіонів світу. За таких умов глобальною є не стільки проблема взаємодії людини і природи (науково-технологічний прогрес вочевидь віднайде ефективні альтернативи природокористування та енергозабезпечення тощо, виведе людство за межі «глобусу» у задоволенні істинних людських фізіологічних першопотреб), скільки проблема переходу індивідууму на якісно новий рівень суспільної, постінформаційної свідомості. В іншому разі здійсняться пророцтва на кшталт «кінця цивілізації» чи «кінця світу», для чого, на жаль, майже склалися техногенні та, на щастя, не можуть скластися всі інші передумови, інакше б зруйнувалася і людська оболонка і її сутність, виражені на сьогодні поки що досить усталеними цінностями.

2. Характеристика ключових глобальних проблем світу

Високий приріст населення слаборозвинутих країн, виходячи із обмежених ресурсів, не дає змогу покращити в них якість життя, породжує злидні, автоматично накладає на них ярлик економічно відсталих або бідних країн. Бідність — камінь спотикання у відносинах між Північчю і Півднем. Сьогодні в країнах, що розвиваються, за даними Світового банку, в абсолютній бідності живе понад 1,3 мільярда людей [10, 11]. Від чого страждають найбідніші народи на землі? Від голоду, недостатньої освіти і расової дискримінації. Вся проблема полягає в нерівномірному розподілі: жителі багатих країн світу, становлячи 20 % людства, споживають 80 % багатств світу. На 80 % решти населення світу припадає всього 20 % всіх видів запасів землі. Саме це призводить до збільшення розриву у рівні життя між лідерами і аутсайдерами економічного розвитку. 95 % дітей у країнах, що розвиваються, а це не менше за усіх дітей світу, народжуються, живуть і помирають у бідності, живуть в умовах нестачі води, особливо чистої, незадовільних санітарно-гігієнічних умовах. Кожна ж дитина, яка народилася в індустріально розвиненій державі, використовує в 30 разів більше ресурсів [3, 12].

Проблему бідності не можна зводити лише до проблеми голоду і злиднів. Економічний розвиток має не тільки розглядати доходи на душу населення, а як мінімум висувати певні цілі: удосконалення освіти, розвиток сіл, медичне забезпечення та особливо охорона довкілля, оскільки бідність тісно пов’язана і з проблемою довкілля, вона його знищує [5, 11]. Голод примушує багатьох людей до надмірного і нераціонального використання ресурсів. Якщо згадати піраміду Маслоу, то в її основі лежать фізіологічні потреби — первинні. Якщо люди не мають що їсти, то морально-етичні аспекти природокористування відходять на другий план. Бідні люди є надзвичайно вразливими. Злидні вкорочують горизонти їх майбутнього. Ті, що не можуть дозволити собі палити нафтою, рубають дерево на дрова; кого за борги виганяють з орендованої землі, заробляє собі на життя рубанням лісу чи добуванням золота. З проблемою браконьєрства взагалі марно боротися, хіба-що застосовуючи надмірне покарання [10]. Екологічно-етичний дискус можна провадити лише тоді, коли люди бачитимуть перспективу: гідна плата праці та перспектива на майбутнє. Філософська етика на фоні злиднів не керує поведінкою та не мотивує так сильно, як раціональне сподівання на прибуток. Ось чому екологія — це зовсім не розкіш, яку можуть дозволити собі лише «багаті» країни і певним чином тому, що перетворили країни «третього світу» на місце розташування «брудних підприємств» і стали бенефіціаторами через безвихідне становище населення цих країн — невпевненість у завтрашньому дні, відсутність альтернативи, а відтак готовність працювати за мізерну платню і подекуди з використанням дитячої праці [10].

Підсилює ефект «демографічного проблеми» урбанізація — суспільний процес, що відзначається швидким розвитком міських осередків внаслідок концентрації в них промисловості і торгівлі. Якщо у 1800 р. в містах проживало 2,4 % населення, то вже в 2000 р. в них мешкала половина населення планети. Нині на 0,3 % території земної кулі, яку охоплюють міста, припадає 40 % населення, де на сьогодні сконцентрована маса проблем. Велика кількість людей загрожує власному довкіллю: гори сміття, вихлопні гази, неперервне підвищення шуму і «суспільної бідності, яка різко контрастує з приватним достатком», та забруднення водойм руйнують завойований у важкій боротьбі життєвий простір [4]. На сьогодні ця одна з головних тенденцій розвитку сучасного світу вжилася в побут: щораз більше людей скупчується на невеликому просторі, породжуючи дедалі нові і нові проблеми.

Далеко не останньою в переліку глобальних проблем є проблема збе-реження миру. Людство, як і раніше, нарощує свій військовий потенціал, зба-гачуючи його «новинками» НТР — ракетами, ядерною зброєю тощо. Так, після Другої світової війни в 130 конфліктах загинуло більше 20 млн. людей. Лише п’ятої частини загальносвітових воєнних витрат було б досить, аби до кінця минулого століття повністю розв’язати проблему голоду на Землі. Сьогодні на військові цілі в світі щорічно витрачається 800 млрд. дол. США, що дорівнює затратам праці в сумі більше як 100 млн. людино-років. При цьому на ліквідацію безграмотності дорослих необхідно лише 1,2 млрд. дол., тобто менше, ніж витрачається на військові цілі за один день. Ця проблема тісно пов’язана з іншими. Так, під воєнні бази відведена значна частина територій, лише в регулярних військах зайнято більше, як 20 млн. осіб, виготовлення і нарощування великих арсеналів зброї наносить непоправну шкоду довкілля, особливо небезпечними з яких є зберігання і захоронення ядерних відходів.

Усвідомленим глобальним проблемам уже більше як чверть століття, однак до сьогодні людина, крім голослівних заяв, так і не зробила рішучого практичного кроку у цій справі. Вона не лише не вирішила хоча б частину з проблем, які її оточують, а навпаки, в гонитві за багатством та владою, ще більше їх поглибила. Що стане запорукою вирішення проблем глобалізованого світу, і чи взагалі вдасться їх розв’язати, покаже час. На сьогодні ж зрозуміло одне: генезис глобальних проблем необхідно розглядати крізь призму розвитку саме суспільних відносин, складовою частиною яких, безперечно, є ієрархічна багатокомпонентна система відносин «людина-природа». І саме в зміні поведінки людини назріла потреба.

Висновки

Сьогодні перед глобалізованим суспільством стоїть завдання віднайти ключ до свого майбутнього, який захований десь в усвідомленні проблем сучасної доби. Можна вважати, що перший крок до гармонізації відносин «людина-світ» ми вже зробили, окресливши концепцію сталого розвитку, яка могла би бути достатньою умовою розв’язання багатьох проблем в глобальному вимірі.

Не так далеко вже до того часу, коли Земля налічуватиме понад 7 мільярдів людей, хоча вже на сьогодні однією з глобальних проблем світу є перенаселення. Про це свідчить так званий «екологічний відбиток ноги» — показник, який дає уявлення про те, скільки площі ми використовуємо для нашого добробуту (одягу, харчування, автомобілів). І вже нікого не треба переконувати в достовірності теорії народонаселення Т.Р. Мальтуса. Демографічна проблема є найбільш загальною причиною загострення глобальних проблем, якщо дивитися на неї з різних боків, оскільки вона найбільше пов’язує всі інші проблеми. Загалом на сьогодні фактом є різке зростання населення світу, так званий «демографічний вибух». Хоча демографічні проблеми людства загалом набагато складніші, ніж демографічний вибух.

Список використаної літератури

1. Світова економіка: Підручник/ А.С. Філіпченко, О.І. Рогоч, О.І. Шнирков та ін. — К.: Либідь, 2003. — 582 с.
2. Семенюк Е.П. Філософські засади сталого розвитку. — Львів: Афіша, 2002. — 200 с.
3. Экономическая теория: Учебник/ С.В. Мочерный, В.К. Симоненко, В.В. Секрета-рюк, А.А. Устинко; Под. ред. С.В. Мочерного. — 2-ге изд., испр. и доп. — К.: О-во «Знання», КОО, 2003. — 662 с.
4. Економіка довкілля і природних ресурсів/ Під ред. Максимів Л.І., Загвойської Л.Д., Матвєєва М.Е. — Львів: Афіша, 2002. — 244 с.
5. Борщук Є.М. Людина і природа в системі продуктивних сил суспільства: Монографія. — Львів: Вид-во ЛКА, 2002. — 280 с.
6. Борщук Є.М., Загорський В.С. Екологічні основи економіки: Навч. пос. — Львів: «Інтелект-Захід», 2005. — 312 с.