Вступ

Ефективна банківська система незалежної України — один з найважливіших чинників складної системи економічного простору. Формування економіки незалежної України на засадах самостійного розвитку вказало на існування ряду комплексних проблем, від вирішення яких залежить, не лише, становлення і розбудова цивілізованої держави, а, й формування банківського сектору, що відповідає рівню ринкових вимог. Своєю діяльністю банки глибоко проникають в усі сфери економіки. Наслідком такого взаємозв’язку є можливість банків впливати на економічні й соціальні процеси в державі. Разом з тим, виступаючи посередником у перерозподілі капіталів, банки сприяють підвищенню загальної ефективності виробництва. У зв’язку з цим, достатньо актуальною проблемою для вирішення є пошук шляхів збільшення рівня прибутковості діяльності банківських установ та підвищення ефективності їх функціонування.

Зауважимо, актуальність проблеми вивчення витікає також із ситуації, що склалася в умовах фінансової кризи. Вирішення поставленої проблеми полягає, перш за все, в необхідності пошуку як шляхів удосконалення функціонування банківського сектору, так і в пошуку напрямків подолання фінансової кризи. Зокрема, з позиції повернення довіри клієнтів банку.

Значний внесок у дослідження процесів оцінювання рівня прибутковості діяльності комерційних банків внесли провідні вчені-економісти Васюренко О.В., Волохата К.О., Чуніховська Л.В., Герасимович A.M., Ковбасюк М.Р., Кочетков В.Н., Омельченко А.В., Примостка Л.О., Головач А.В., Захожай В.Б., Базилевич К.С. та інші. Разом з тим, можна стверджувати, що в їх роботах не знайшло відображення впливу фінансової кризи на предмет дослідження.

Теоретичні та методологічні засади оцінювання рівня прибутковості банку розроблені також західними вченими: Р. Брейлі, С. Маєрз, П. Роуз. Вони є підгрунттям для подальшого розвитку економічних теорій з питань оцінювання прибутковості діяльності банку і потребують детального вивчення з метою можливого їх використання в Україні.

На даний час, існує нагальна потреба системно розглянути теоретичні аспекти методики визначення критеріїв оцінювання рівня прибутковості банку із встановленням впливу фінансової кризи на її рівень.

1. Фактори, що впливають на показники прибутковості комерційних банків

Огляд науково-методичних джерел провідних зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів показав, що прибутковість банку поняття ширше, ніж сума його прибутку. Прибуток виступає лише вихідною точкою для визначення прибутковості банку, яка в свою чергу, характеризує рівень віддачі витрат і використання коштів. Виходячи з того, що прибутковість є одним із найважливіших показників банківської діяльності, то стає зрозумілим, чому так важливо розраховувати й аналізувати показники віддачі власного капіталу, прибутковість і часткові показники рентабельності. З практичної діяльності відомо, що ключове завдання комерційного банку не обмежується лише отриманням максимального прибутку, а й полягає в отриманні надійності та стабільності свого фінансового стану. Розглянувши розширене тлумачення категорії «прибутковість» варто звернутися до методичного апарату визначення, тобто оцінювання її рівня з позиції діяльності комерційного банку.

Зауважимо, прибутковість банку в основному аналізують за допомогою таких показників: загального показника дохідності; чистої маржі; дохідності активів; прибутковості витрат; чистого спреду та процента дохідності. На думку Васюренко О.В. та Волохатої К.О. [1] двома найбільш важливими показниками аналізу прибутковості банку є показники:

■ процентна дохідність активів;

■ процентна дохідність капіталу.

За результатами проведених досліджень, можна стверджувати, що розкриття економічного змісту понятійної категорії «прибутковість» забезпечує більш якісну оцінку її рівня.

Разом з тим, на погляд Єкімова А.І. [5] прибутковість банку залежить від насамперед від оптимальної структури його балансу в частині активів і пасивів та від цілеспрямованої роботи банківського персоналу. Автор звертає увагу на те, що важливими умовами забезпечення відповідного рівня прибутковості комерційного банкує:

■ оптимізація структури доходів і витрат;

■ визначення мінімально допустимої процентної маржі;

■ виявлення тенденцій у дохідності кредитних операцій;

■ планування мінімальної дохідності маржі для прогнозування орієнтованого рівня процентів за активними і пасивними операціями.

Банківська система України знаходиться на етапі сегментації ринку банківських послуг між окремими банківськими інститутами, яка, в свою чергу, забезпечується відповідною політикою комерційних банків.  Існує  тісний взаємозв’язок між розвитком депозитного ринку та процесами стабілізації грошової одиниці, грошово-кредитного ринку, зростанням грошових доходів населення та соціально-економічним зростання загалом. Так, зокрема, монетарна база протягом 2003 р. зросла на 30,1%, грошова маса – на 46,5%. Рівень монетизації підвищився з 24,45 до 30,27%. Він поглинув близько 62% приросту грошової маси, ще приблизно 21% припадає на приріст реального ВВП, решта – на зростання цін. Інфляція за 2003 р. склала 8,2%. Інфляційне прискорення мало переважно немонетарний характер.

Слід зазначити, що українська банківська система, за оцінками провідних міжнародних експертів та рейтингових агентств на тлі країн СНД менше всього зазнала негативного впливу від міжнародної фінансової кризи. Парадоксально, але нашій системі послужила її недостатня інтегрованість в світові фінансові ринки, відсутність механізмів, властивих відкритим ринкам; регулювання НБУ і присутність потужних іноземних капіталів в українських банках.

Важливим чинником зростання обсягів депозитного ринку в Україні є зростання грошових доходів юридичних та фізичних осіб, що за умови відсутності фінансового ринку, як альтернативи інвестування визначає депозитні вклади як головне джерело портфеля активів. За цих умов особлива увага звертається на фінансові аспекти діяльності банку. Відповідно, ефективність управління та функціонування комерційного банку в значній мірі визначається ефективністю реалізації депозитної політики.

Депозитна  політика на рівні держави – це сукупність заходів, які здійснюються центральним банком і спрямовані на регламентування правил формування депозитів (вкладів) у комерційних і ощадних банках, а також у небанківських грошово-кредитних установах. Необхідність такої регламентації зумовлена тим, що, по-перше, вклади (депозити) самі є специфічним видом грошей (безготівкові або депозитні гроші); по-друге, на основі депозитів формуються кредитні гроші у кратному співвідношенні відповідно до величини грошового мультиплікатора. За відсутності такого державного регламентування правил формування й руху депозитних і кредитних грошей процес творення нових грошей у національній економічній системі був би безконтрольним і міг би непередбачено «розкручувати» маховик інфляції й знецінювати національні грошові одиниці [9, с.2].

Д.Олійник виділяє два типи депозитної політики на макрорівні. Перший представляє консервативна політика або політика сильного державного регулювання депозитних установ. Вона здійснюється за сильної інфляції, або стагфляції, коли зростання рівня сукупних цін супроводжується значним спадом обсягів сукупного виробництва. Основна її мета — посилення депозитної дисципліни та обмеження грошово-кредитних установ, які мають право відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади).

Другий тип депозитної політики — ліберальна депозитна політика, що передбачає послаблення депозитної дисципліни та значне збільшення грошово-кредитних установ, які мають право відкривати поточні безстрокові рахунки (чекові вклади). Здійснюється з тим, щоб збільшити кількість депозитних кредитних грошей у національній економічній системі, таким чином стимулювати підвищення економічно активності й вихід економіки з фази кризи. Ліберальна політика особливо ефективна за незначного рівня інфляції. За високого рівня інфляції вона недоцільна, оскільки «розкручує» маховик інфляції [10, с.43].

Окремою складовою депозитної політики, що впливає на поведінку суб’єктів грошово-кредитного ринку, є депозитна політика комерційних банків. Кожен комерційний банк, як суб’єкт депозитного ринку намагається реалізувати свої інтереси за умови врахування впливу депозитної політики центрального банку та базуючись на конкретних умовах функціонування депозитного ринку. Депозитна політика комерційного банку спрямована на оптимізацію витрат по залученню коштів на депозитному ринку за умови їх ефективного використання. Такий механізм реалізації інтересів всіх суб’єктів депозитного ринку формує ціну на депозитні кошти. Безпосередній вплив на процентні витрати мають середні залишки по оплачуваних депозитах, середня процентна ставка по них. На  середню процентну ставку по депозитах впливають наступні чинники:

1) ринковий рівень процентної ставки по депозитах, який залежить від кон’юнктури грошового ринку;

2) структура депозитної бази, управління якою має важливе значення для регулювання прибутковості та зниження очікуваних витрат.

Так, зростання частки дорогих депозитних інструментів, призводить до зростання процентних витрат, з іншого боку, висока питома вага низькооплачуваних ресурсів сприяє підвищенню рентабельності, але призводить до зниження рівня ліквідності балансу банку. Для комерційного банку найбільш привабливими є строкові депозити, що є найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, вони дозволяють здійснювати кредитування на більш тривалі строки і відповідно під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі – не менше 50% [6, с.15].

Зростання кредитування економіки та населення свідчать про послідовну активізацію ролі банківської системи у соціально-економічному розвитку країни. У той же час не вдалося забезпечити суттєвого зниження вартості кредитів: вона залишається високою, що обмежує фінансові можливості переходу до інноваційної моделі зростання національної економіки.

При дослідженні методів управління залученими ресурсами необхідно зауважити, що у практиці українських банків перевага надається ціновим методам, що визначає самостійність при встановленні ціни по депозитах комерційними банками. Хоча зростання конкуренції змушує комерційні банки йти на затрати для реалізації маркетингової політики і розширення спектру банківських послуг з метою залучення потенційних клієнтів.

На сьогодні обсяг готівки на руках у населення є досить значним, і ті комерційні банки, які зможуть запропонувати індивідуальним вкладникам більший комплекс високоякісних послуг, отримають у своє розпорядження значні суми додаткових ресурсів. Розвиток таких послуг вимагає від банківських установ нових підходів до встановлення форм депозитних рахунків, впровадження нової техніки та технології ведення банківських операцій із застосуванням різноманітних засобів (чекових книжок, кредитних карток та ін.). Це дозволило б повніше задовольнити потреби клієнтів банку у різноманітних послугах, поліпшити якість обслуговування, підвищити зацікавленість фізичних осіб у розміщенні своїх коштів на поточних рахунках в банку і таким чином залучити нових вкладників.

Як перспективний напрям удосконалення депозитних операцій можна запропонувати розширення кола депозитних рахунків клієнтів з різноманітним режимом функціонування, що надаватиме вкладникам банку додаткові можливості по використанню своїх коштів із прийнятним рівнем доходів [10, с.42].

У відносинах комерційних банків з різними групами клієнтів, як з фізичними особами, так і з юридичним,  доцільно було б використовувати депозитні рахунки, що мають змішаний режим функціонування. Корисним щодо цього є досвід зарубіжних комерційних банків у застосуванні NOW рахунків. З одного боку, кошти, що зберігаються на таких рахунках, можуть використовуватися для здійснення платежів, а з іншого — вони є своєрідними фінансовими інвестиціями, що приносять їх власникам певні доходи.

З метою оптимізації депозитного портфеля та для забезпечення більшого надходження коштів на строкові та ощадні депозити можна рекомендувати спрощення режиму функціонування відповідних рахунків, тобто порядку зарахування коштів на вклади, видачі готівки та перерахування з депозитних рахунків. Слід більш широко застосовувати строкові вклади з додатковими внесками, а також скоротити обмеження на здійснення розрахунків із використанням коштів, що містяться на ощадних та строкових депозитах. У перспективі чітке розмежування різних видів депозитів — до запитання, строкових, ощадних, — буде поступово зникати, що підтверджується досвідом комерційних банків розвинених країн, де все більше розширюється сфера застосування змішаних типів рахунків.

Ефективним методом додаткового залучення комерційними банками коштів на депозити може стати застосування комплексного обслуговування клієнтури. Крім традиційного кредитно-розрахункового та касового обслуговування, комерційні банки надаватимуть своїм клієнтам низку додаткових послуг. Постійне розширення діапазону послуг, зниження їх вартості, покращення якості кредитно-розрахункового та касового обслуговування, надання різноманітних консультацій сприятимуть збільшенню обсягів кредитних ресурсів банку, забезпечуючи йому належний рівень прибутковості при здійсненні активних операцій [10, с.44].

2. Вплив фінансової кризи на рівень прибутковості діяльності вітчизняних банків

З практичної точки зору, негативний вплив фінансової кризи на функціонування банківського сектору може проявитися банкрутством дрібних та середніх комерційних банків, масовими вилученнями депозитних вкладів, неповерненням позик клієнтів банку, суттєвим коливанням валютних курсів, втратою вартості інших активів, збитків від основної діяльності, неліквідністю та підвищенням рівня ризику банківських операцій. Оскільки на сьогодні визначений таким чином вплив фінансової кризи на діяльність вітчизняних банків простежується частково, то очевидною є поява нагальної потреби дослідження взаємозв’язку між рівнем прибутковості банків та кризою.

Цілком зрозумілим є той факт, що метою аналізу рівня прибутковості діяльності комерційного банку є виявлення основного центру прибутковості та факторів, які впливають на збільшення (зниження) величини прибутку та підвищення (зниження) рентабельності комерційного банку на основі управління доходами і витратами. Враховуючи те, що в методичному аспекті оцінювання рівня прибутковості комерційного банку важливим критерієм є прибуток, то виникає нагальна потреба вивчення факторів, що обумовлюють суму прибутку до оподаткування. З практичної діяльності комерційних банків відомо, що важливими факторами, які обумовлюють суму прибутку до оподаткування є: обсяг капіталу банку; рівень ефективності використання активів банку; мультиплікативний ефект капіталу та рентабельність доходу.

На думку фахівців та науковців до складу недоліків банківського сектору можна включити, з одного боку, значні темпи зростання банківського кредитування в Україні (протягом останніх 5 років — 60% на рік). При цьому, ряд досліджень ринків, що розвиваються, показав, що високі темпи зростання кредитування призводять до високого рівня проблемних активів. З іншого боку, зростанню кредитування сприяло істотне збільшення грошової маси (М3) на рівні 44% па рік, а також зовнішній борг. Разом з тим, уразливість України пояснюється необхідністю погашення великого короткострокового боргу, високим дефіцитом рахунку поточних операцій, швидким зростанням споживчого кредитування і великими зобов’язаннями банків в іноземній валюті.

Відомо, що найбільшою проблемою у банківській системі України є нестабільність банківської ліквідності, що з самого початку спричинили іноземні Інвестори, які в умовах світової фінансової кризи в спішному порядку повернули свої кошти до національних економік з метою їх стабілізації І більшої захищеності. Такі дії іноземних інвесторів, у свою чергу, спровокували вітчизняних корпоративних клієнтів банків, які в короткі терміни конвертували значні фінансові ресурси і вивели їх за кордон. Далі, по ланцюжку, це стало причиною ажіотажного вилучення гривневих вкладів населення і їх обміну на іноземну валюту [7J.

Достатньо цікавою є думка КлюскоЛ.А. [8], що вагомою причиною кризового стану вітчизняних банків є також надмірна їх активність на ринку споживчого та іпотечного кредитування, оскільки криза економіки погіршує соціальне становище населення, пов’язане зі зростанням безробіття, заборгованістю з виплат заробітних плат і їх знеціненням через інфляцію, що постійно збільшує кількість неякісних і проблемних щодо погашення банківських кредитів.

Стабілізація 2009 року в Україні передусім має настати у фінансовій та, особливо, у банківській системі, оскільки фінансова криза не завдала і, як очікується, поки що не завдасть значних втрат європейським банкам, хоча намітилася тенденція до значного скорочення їх прибутковості. Це, зазвичай, приводить до скорочення можливостей рефінансування дочірніх банків, які є в Україні, а також покриття їх збитків через кризи в українській економіці. Вказане означає, що при поглибленні світової фінансової кризи банки перебуватимуть під подвійним тиском внутрішніх і зовнішніх проблем, передусім це стосується частини банків з імпортним капіталом, які разом з проблемними банками вже з українським капіталом зіткнуться з серйозними проблемами реструктуризації банківської системи України в цілому.

Визначивши основні напрямки негативного впливу фінансової кризи на результати діяльності вітчизняних комерційних банків та враховуючи напрямок обраного дослідження, варто звернутися до даних Асоціації українських банків щодо вивчення змін, які відбулися з прибутковістю активів та прибутковістю статутного капіталу вітчизняних комерційних банків. На першому етапі простежимо зміну рівня прибутковості активів комерційних банків України.

Варто зазначити, що заходи стосовно стабілізації банківської системи, передусім з боку НБУ, доцільно поєднати з антикризовою політикою уряду. Це має дозволити перейти від імпортозалежного характеру розвитку національної економіки до інвестиційно орієнтованого на інноваційній основі. На макроекономічному рівні необхідно розробити шляхи виходу з банківської кризи, в яких будуть визначені коригувальні заходи для різних видів банків (закриття, злиття, реструктуризація), залежно від їх розміру, а так само від характеру проблеми — ліквідність, прибутковість, платоспроможність, погане управління, здатність залучати капітал тощо. Водночас необхідно, для підтримки достатнього рівня прибутковості вітчизняних комерційних банків, вимагати від них розробку плану екстреного фінансування, в якому будуть визначені можливості використання різних джерел фінансування і розроблені необхідні надзвичайні заходи зі швидкого забезпечення такого фінансування. При цьому, створити неформально прозору і контрольовану систему рефінансування комерційних банків та продажу їм валюти НБУ.

Узагальнюючи вищевикладене, можна зазначити, що для нейтралізації негативних явищ у світовій фінансовій системі, що впливають на економіку України, на рівень прибутковості вітчизняних комерційних банків, доцільно: по-перше, підвищити ліквідність банківської системи, цільову її ре капіталізацію, а по-друге, проводити належний контроль за її використанням із одночасним проведенням заходів щодо реструктуризації потенційних банків-банкрутів. На нашу думку, саме такі дії з боку фахівців та науковців сприятимуть зниженню негативних впливів фінансової кризи на рівень прибутковості вітчизняних комерційних банків.

3. Шляхи підвищення прибутковості комерційного банку

В умовах переходу до ринкової економіки питання пов’язані з аналізом прибутковості банку мають важливе практичне значення.

Незадовільний стан прибутковості банку є причиною його неплатоспроможності, погіршення ефективності роботи банку і можливого банкрутства. Разом з тим, надлишкові активи банку є перешкодою його ефективного розвитку і приводять до незапланованих витрат та зайвих  резервів.

Банківський прибуток є одним із найважливіших показників ефективності функціонування банку, його стабільності. У ньому зацікавлені всі учасники економічного процесу. Розмір банківського прибутку хвилює акціонерів, тому що він є показником отриманого доходу на інвестований ними капітал. Вкладникам прибуток гарантує стабільний дохід і впевненість у завтрашньому дні, оскільки збільшення резервів і власних коштів банку свідчить про його стабільність. Позичальники також зацікавлені в прибутках банку, адже таким чином зростають їх власні накопичення.

Банківський прибуток формується у результаті здійснення кредитних, розрахункових, грошових операцій та інших видів діяльності банків. Він є джерелом виплати дивідендів акціонерам, створення фондів банку, базою підвищення добробуту банківських працівників [2, c.163-170].

Прибуток комерційного банку — це фінансовий результат діяльності банку у вигляді перевищення доходів над витратами. Щоб максимізувати прибуток, необхідно збільшувати доходи та зменшувати витрати банку. В зв’язку з цим можна запропонувати  основні напрямки зростання доходів комерційного банку:

а) загальне зростання групи активів, що приносять процентний дохід, для чого банк повинен, по-перше, залучати більше позичальників і при цьому ретельно аналізувати їх фінансовий стан, по-друге, нарощувати свій кредитний потенціал за рахунок збільшення обсягу ресурсів, що залучаються. Це можливо при проведені зваженої маркетингової та процентної політики;

б) зміна питомої ваги доходних активів в сукупних активах, для чого необхідно звести «непрацюючі» активи до мінімуму, проте у межах, що забезпечують ліквідність банку;

в) зміна загального рівня процентної ставки по активних операціях банку. Теоретично більш високий рівень процентної ставки повинен принести банку якомога більший дохід. Проте, в сучасних умовах банки рідко удаються до таких дій. В умовах конкурентної боротьби вони найчастіше знижують ставку з метою залучення якомога більшої кількості позичальників. Зниження середньозваженої ставки проценту по Україні є свідоцтвом цього;

г) зміна структури портфелю доходних активів. Відомо, чим вищий дохід, тим більший ризик в сфері банківської діяльності. Тому головне завдання банку — визначення ступеню допустимості та виправданості того чи іншого ризику.

Для зниження рівня витрат пропонується:

а) залучення дешевих ресурсів. Такими є вклади до запитання;

б) зниження витрат на утримання апарату управління [1, с.396].

Для досягнення високої прибутковості пропонуються наступні рекомендації:

а) нарощувати власні кошти банку, що сприятиме зростанню ресурсної бази банку і відповідно їх інвестиційного потенціалу; буде однією з передумов залучення іноземних інвестицій; стимулюватиме інтеграційні процеси; забезпечить незалежність банку і створить умови для виживання банківської системи України в період посиленої конкуренції з боку іноземних банків;

б) слід раціонально й ефективно розміщувати кошти банку для забезпечення його фінансової стійкості. Виконання цієї умови дозволить позбавитися суперечностей між ліквідністю, надійністю та прибутковістю комерційного банку;

в) одним з резервів збільшення прибутку і раціонального його використання є фінансове планування. Багато витрат несуть банки внаслідок неузгоджених дій різних управлінь між собою. Фінансовий план дозволяє спрогнозувати доходи, витрати і прибуток банку на рік. І хоча в умовах, які склалися в нашій країні, через нестабільність, інфляцію реальні дані можуть суттєво відрізнятися від запланованих але пропорції залишаються практично незмінними. Банківська установа повинна реально бачити перспективи свого розвитку і цілі на поточний рік;

г) сформувати достатні страхові резерви та резервні фонди. Оскільки основна причина банківських банкрутств — неповернення раніше виданих кредитів, то формування цих фондів сприятиме зміцненню надійності й стабільності банку, а отже, і банківської системи України, зменшенню можливих фінансових ризиків у кредитній діяльності. Створення цих резервів гарантуватиме покриття рахунків у діяльності банку, сприятиме підтримці його ліквідності на необхідному рівні;

д) застосовувати такі інструменти в банківській діяльності, які дозволяють як планувати, так і одержувати додатковий прибуток. Мова йде про ф’ючерси, опціони, форвардні операції з валютою ті інші форми діяльності, які відповідають умовам ринкових відносин;

е) систематично і всебічно вивчати кредитні ризики, приймати заходи по їх пониженню. З цією метою необхідно організовувати відділи управління кредитними ризиками;

є) покращувати рівень професіоналізму — від політики банка, майстерності, грамотної побудови управлінських і функціональних структур.

Висновки

Відповідно до вищесказаного можна відмітити, що українська банківська система працює прибутково, що позитивно впливає на розвиток всієї економіки України в цілому.

Основні принципи діяльності комерційного банку — прибутковість господарювання та принцип “дешевше купити — дорожче продати Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізує і свій власний інтерес. Тому банк повинен постійно удосконалювати і впроваджувати нові види послуг, підвищувати якість обслуговування.

Прибуток як найважливіша категорія ринкових відносин виконує певні функції: характеризує економічний ефект, має стимулююче значення, а також є одним із джерел формування бюджетів різних рівнів.

Підбиваючи підсумок, необхідно зазначити, що в умовах ринкової економіки отримання прибутку та забезпечення рентабельної діяльності є необхідним чинником існування будь-якого суб’єкта підприємництва. Прибуток характеризує стійкість кредитної установи. Він необхідний для створення адекватних резервних фондів, стимулювання персоналу і керівництва до розширення та вдосконалення операцій, скорочення витрат і підвищення якості послуг, що надаються, і, зрештою, для успішного проведення наступних емісій і відповідно збільшення капіталу, який дає змогу розширити обсяги і поліпшувати якість наданих послуг.

Список використаної літератури

1. Бус О. Оцінка прибутковості банку органами банківського нагляду // Банківська справа. — 2010. — № 1. —  С. 41-52
2. Бушуєва І. Основні шляхи забезпечення прибутковості комерційного банку // Банківська справа. — 2002. — № 6. — С. 30-39
3. Данилишин Б. Шлях до подолання кризових явищ — макроекономічна стабільність і скоординованість дій // Дзеркало тижня/ Влада. — 2008. -№47(726) 13- 19грудня.
4. Климова О. О. Аналіз прибутковості комерційних банків України // Фінанси України. — 2005. — № 3.- С.112 — 116.
5. Мазурок П.П. Вплив фінансової кризи на рівень прибутковості діяльності вітчизняних банків:  теоретичний та прикладний аспект // Економіка. Фінанси. Право. — 2009. — № 7. —  С. 25-30
6. Рибалка О.О. Підходи до управління прибутком банку / О.О. Рибалка // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 11. — С. 161- 166
7. Семениченко Ю. Проблеми оцінки прибутковості основних операцій банків України // Фінанси України. — 2000. — № 10. — С. 110-117
8. Сидорова А.В. Ефективність банківської діяльності: статистична оцінка та моделювання // Статистика України. — 2010. — № 1. — С. 46-52
9. Щибиволок 3.1. Аналіз банківської діяльності: Навч. посіб. — К.: Знання, 2006. — 311 с.