Вступ

Вища школа України знаходиться на шляху вирішення завдань, багато в чому схожих із тими, які були і залишаються актуальними для систем вищої освіти провідних країн світу, зокрема, — збільшення доступності вищої освіти і недостатнє її фінансування, зниження частки витрат на вищу освіту в національному доході і державному бюджеті, зниження якості освіти. Аналіз зарубіжного досвіду повинен дати змогу зробити необхідні висновки, які можна буде використати в процесі реформування вищої освіти в Україні, що й визначає актуальність даної проблематики.

Україна вже відійшла від тотального державного фінансування вищої школи, переважання приватного сектору в найближчі десятиліття не передбачається, через це система української вищої освіти приречена на формування моделі змішаного фінансування, причому на сьогодні оптимальна частка держави в фінансуванні ще чітко не визначена.

У світі немає безкоштовної освіти, хоча розміри державних асигнувань на вищу школу різняться як за обсягом, так і за формою надання. В більшості випадків державне фінансування є значним і може реалізовуватись у двох варіантах — або у формі фінансування ВНЗ, або «слідувати» за студентом (ваучерна схема). Державні кошти виділяються ВНЗ на конкурсній основі, насамперед, на різноманітні послуги і дослідницькі роботи. Розміри фінансування ВНЗ залежать від кількості студентів, які там навчаються, що приводить до конкурентної боротьби між ВНЗ за державні кошти.

1. Зарубіжний досвід кредитування студентів

Фрідмен та його послідовники вказують на позики, як на основний засіб фінансування навчання студентів. Пропонуються різноманітні засоби кредитування студентів. По-перше, надання кредиту приватними банками на рівних із вкладеннями в речовинний капітал умовах. Проте повернення сум має гарантуватися державою. По-друге, державне кредитування студентів через спеціально створені банки. По¬третє, вважають неокласики, самі навчальні заклади можуть кредитувати студентів, оскільки вузи є найкращими цінителями спроможностей своїх учнів і їхніх шансів на фахову кар’єру. Будучи похідними від заробітків випускників, поворотні платежі змусять ВНЗ приймати таких студентів і пропонувати їм такі програми навчання, що максимізують їхній майбутні заробітки. Американський економіст Ван Ден Гааг писав, що кредитування студентів вузами буде найкраще сприяти оптимальному розподілу ресурсів вищої освіти.

Практично кредитування українських студентів розвинуте поки дуже слабо. Наприклад, у США студенти одержують кредит із таких джерел, як пожертвування і дарунки (до 86 %), кредити ВНЗ (до 9 %) і держави (до 5 %). Прикладом кредитування за рахунок дарунків може служити приватна фірма «Коледж лайф іншуренс компані оф Америка», що контролює до 80 різноманітних фондів, призначених для позик студентам. Фірма дає кредит на різноманітні суми (від декількох сотень до декількох тисяч доларів) на умовах повного повернення позики і 6 % річних. Термін кредиту до 10 років значно використовують позики як джерела оплати за навчання студентів.

Позики як джерело оплати навчання студентів доволі поширені у Канаді, ФРН, Швеції і Норвегії. Економічна наука пропонує й інші шляхи подолання кризи фінансів освіти. Англійські економісти М. Блауг, М. Гліннестер, С. Мерріт і Г. Вільсон висунули ідею податку на вищу освіту. Всі вони прибічники лейбористського прямування, що бажають позбутися недоліків приватного підприємництва і державної політики у справі підготовки кадрів вищої кваліфікації.

Досить великий процент канадських студентів навчаються завдяки банківським позикам. Кожна провінція та федеральний уряд регулює ставки студентського кредитування. Ставка позики коливається від 4% до 6% від кредиту. Уряд виплачує цей процент кредиторам, банкам, коли студент ще навчається та під час 6 місячного строку благодаті. Але студенти, сім’ї яких заробляють достатньо грошей, не кваліфікуються на таку позику і повинні оплачувати навчання зі своїх джерел, або з іншої, окремої банківської позики за іншими ставками і правилами. Понад 60% тих хто взяли позику по урядовій програмі, не можуть робити вчасні виплати. Тому уряд запропонував програму, за якою до 50% боргу списується. Такий підхід дійсно сприяє можливості отримати вищу освіту для всіх бажаючих і унеможливлює хабарництво, бо бюджетна система освіти відсутня взагалі.

Наприклад, у Великобританії студенти одержують банківські кредити на безлімітній основі, їхня сума визначається за узгодженням банку з клієнтом у кредитному договорі. Перший платіж в рахунок погашення позички може бути відстрочений на 4 місяці, а протягом перших 6 місяців із моменту закінчення навчального закладу банк стягує з позичальника пільгові відсотки.

У багатьох країнах існують державні програми підтримки кредитування студентів. Так, у США позичальники-студенти не зобов’язані починати погашення позичок до одержання вищої освіти.

Максимально дозволена процентна ставка по цих позичках — 8%. На жаль, українські комерційні банки майже не надають цільових позичок студентам.

2. Надання студентського кредиту на навчання в Україні та в зарубіжних країнах

В державних ВНЗ поширена плата за навчання, але з метою забезпечення доступності вищої освіти розвинена система фінансової підтримки студентів, яка може реалізуватись у двох формах — через цільові стипендії студентам, або у вигляді програм надання студентських позик. Наприклад, британським студентам дозволяється оплатити освіту після закінчення ВНЗ, коли їх заробіток складатиме не менше 15 тис. ф. в рік. Крім того, студенти можуть розраховувати на отримання студентського кредиту в розмірі до чотирьох тисяч фунтів в рік під низький процент. Студентам з малозабезпечених сімей (з річним доходом менше 17 501 фунтів) уряд надає право на отримання щорічної матеріальної допомоги (2700 ф.ст.). [9: с.46]

Якщо плата студентів за навчання в багатьох країнах обмежена, то програми продовженої освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників фінансуються в першу чергу через плату своїх клієнтів. Найчастіше — це короткострокові спеціалізовані курси. Ціна встановлюється таким чином, щоб покрити навчальні витрати. Програми продовженої освіти приносять НЗ додаткові прибутки, таким чином зміцнюючи їхню фінансову базу. Подібний досвід в нашій країні є: при багатьох ВНЗ ІV р.акр. створені Інститути післядипломної освіти, де навчання здійснюється на платній основі, але їх основним недоліком можна назвати дуже одноманітну структуру послуг.

ВНЗ тісно і успішно співпрацюють з бізнесом, міжнародними концернами, дослідницькими університетами, що підвищує кар’ єрні шанси випускників. Крім того, внаслідок такої співпраці значну питому вагу надходжень навчальних закладів складають кошти підприємств і організацій, — це і фінансування навчання своїх працівників, і фінансування наукових досліджень, причому і першій і другий напрям вкладання коштів вважаються прибутковими інвестиціями. Кваліфікований персонал західними компаніями розглядається як ключовий фактор конкурентоспроможності на ринку, через це щорічно великі західні корпорації витрачають 2-5% свого бюджету на навчання і розвиток працівників. [6: с.90]

В останні роки в багатьох країнах дістала розвиток система кредитування студентів, що має розширити фінансову базу вищої освіти. При скороченні державного фінансування і зростанням платності освіти актуальність освітнього кредитування значно зростає. В деяких країнах (наприклад, США) освітні кредити забезпечуються державою. Досвід кредитування навчання є в багатьох країнах, його елементи можуть бути використані Україною, в якій триває пошук ефективних систем освітнього кредитування.

За останні роки відбувається скорочення обсягів фінансування досліджень по блок-грантах на користь цільових грантів або субсидій, які розподіляються на конкурсній основі та допускають значно меншу порівняно з блок-грантами свободу внутрішнього перерозподілу [2].

Такий підхід притаманний країнам із високим економічним розвитком, в яких усі соціальні гарантії покладаються на державу (наприклад, економіка Швеції побудована на принципах чистого соціалізму, головним пріоритетом якої є державна власність).

Відповідно до другого підходу, студент самостійно оплачує своє навчання, проте він має право отримати за сприянням держави грант, довгостроковий кредит, освітній податковий кредит, субсидію.

Зупинимось більш детально на системі надання кредитів у зарубіжних країнах. Податкові кредити дуже поширені в США (кредит «Надія» і «Довічний навчальний кредит») [4]. Головна особливість податкового навчального кредиту полягає в тому, що його сума вираховується безпосередньо із суми федерального податку на дохід за принципом «долар за долар». Тобто студент самостійно оплачує вартість свого навчання, а отримавши роботу, держава частково компенсує йому витрати, зменшивши 250 суму податку з доходу. Гранична сума кредиту визначається законодавчо. Чим вищий дохід студента, тим менший кредит він може отримати.

Така пільга заощаджує платникові податків більшу суму коштів, ніж вирахування, які зменшують дохід до оподаткування (як, наприклад у Великобританії, коли відсоток за кредитом утримується із нарахованої заробітної плати).

Позитивною характеристикою такого підходу до освітнього кредитування є те, що він не спричиняє приховування реальної заробітної плати.

Паралельно з цією схемою в США широко застосовується і система відстроченої змінної оплати (іншими словами, авансова оплата) за навчання, аналог якої застосовується і в Україні. Схема передбачає фінансування ВНЗ частково за рахунок податків (державне фінансування) і частково за рахунок плати за навчання, яка вноситься студентами протягом періоду навчання. Позитивним у цій схемі є те, що плата за навчання надає університетам більше коштів для поточної діяльності, підвищення якості навчання і є єдиним можливим варіантом в умовах державного недофінансування ВНЗ. Проте недоліком схеми є недоступність вищої освіти для малозабезпечених сімей.

Така ж система фінансування ВНЗ зберігалась і у Великобританії до 1998 р., яка, крім того, передбачала встановлення єдиної плати за навчання у всіх університетах, характеризувалась відсутністю системи студентських позик на освіту та авансовою оплатою за навчання. З 1998 по 2004 рік у Великобританії із новою реформою було запроваджено позику на освіту, проте в дійсності через низку причин вона функціонувала як авансовий збір і не покривала всіх необхідних витрат на навчання. У 2004 році введено позику на освіту, яка обумовлюється доходом (розмір якої становить до 3 тис. фунтів стерлінгів на рік). Тобто, чим вищий дохід випускника (студента), тим більше сплачується з нього в рахунок погашення позики. Крім того, було скасовано єдину оплату за навчання в університетах. За умовами реформи 2004 р. студенти повинні будуть сплачувати 9% від власного доходу (заробітної плати, якщо її розмір перевищує 15 тис. фунтів стерлінгів на рік) і паралельно із прибутковим податком та соціальними внесками сплачувати спеціальне утримання аж до моменту погашення позики. Якщо заробітна плата не досягає 15 тис. ф. с., позики, які не погашені протягом 25 років, будуть списуватись. А вчителям, які мають дефіцитні спеціальності, забезпечується списання 10% позики за кожний рік, відпрацьований у державній сфері [5].

Звичайно, така схема можлива лише за умови високої національної культури, економічного розвитку та громадянської свідомості, проте в Україні вона спричинить лише тінізацію заробітної плати.

У таких країнах, як Австралія, Великобританія, Нова Зеландія, Франція, широко розповсюджене банківське кредитування навчання [6]. Наприклад, у Франції студентські кредити надаються під річні 7-9%. Строк повернення — 9-10 років із відстрочкою початку виплат на 4-5 років після закінчення ВНЗ [7].

У більшості європейських країнах існує система так званих пільгових кредитів, яка передбачає надання безвідсоткового кредиту: круглим сиротам, вихованцям будинків-інтернатів та інвалідам дитинства 1 та 2 групи; студентам із малозабезпечених сімей — з погашенням 50% від нарахованої суми відсоткових платежів за кредит із коштів Державного фонду сприяння зайнятості.

Правила надання кредитів суттєво відрізняються по країнах. В одних їх надання пов’язано із матеріальним становищем сім’ї (Німеччина, Нідерланди), в інших — кредити надаються всім, хто по них звертається (Данія, Швеція, Великобританія). В останні роки всі країни, які надають підтримку студентам (у вигляді грантів або кредитів), пов’язують її отримання із академічною успішністю, що перетворює їх в один із стимулів підвищення якості отриманої студентом освіти. Рівень цих вимог різний. Наприклад, Великобританія та Данія вимагають, щоб студент просто активно ставився до навчання, у Норвегії необхідно здати іспити відповідно до плану. У Швеції студенти повинні здавати щонайменше 75% іспитів у визначений час, у Німеччині вважають, що студент повинен отримати диплом у нормативні строки [8].

Багато країн, включаючи Австралію та Великобританію, пропонують позики за нульовою відсотковою ставкою, тобто надають єдину відсоткову субсидію. Проте така політика не досягає жодної бажаної цілі — ця субсидія є надзвичайно дорогою, а отримане в результаті значне скорочення коштів несприятливо впливає як на якість освіти, так і її доступність [5].

Сьогодні широко обговорюється проблема стипендіального забезпечення із позабюджетних джерел. Окремі підприємства готові брати участь у фінансуванні підготовки спеціалістів з вищою освітою. Стипендія із позабюджетних джерел фінансування може забезпечити потребу підприємств у кваліфікованих кадрах, підготовку кадрів на межі існуючих спеціальностей, спеціалізації у певній сфері діяльності.

Наприклад, у США стипендії різних видів видають й університети, але в більшості випадків отримані кошти доведеться відпрацьовувати (тип стипендії assistantship передбачає роботу з надання допомоги професорові). У Франції отримують стипендії тільки за соціальними показниками (95% усіх стипендіатів) і отримує їх невелика кількість студентів.

У деяких країнах використовують або намагаються запровадити освітні ваучери (Австралія, Фінляндія, Нідерланди, Чилі, Швеція) — іменні державні зобов’язання, якими можна розраховуватись лише за власну освіту. Проте на практиці ваучерні схеми трансформуються в бюджетне фінансування ВНЗ за результатами їх роботи, оскільки кошти у ВНЗ поступають від держави, а не від споживачів [3].

Висновки

Такі явища, як збільшення кількості студентів, масовізація вищої освіти, вимагають від провідних країн світу введення повної або часткової оплати за навчання. Проте перехід на систему платного навчання в європейських країнах став можливий лише за умови паралельного запровадження різноманітних програм матеріальної підтримки студентів, що не лише заохочує до навчання, але й зберігає принцип доступності освіти, визначений Законом України „Про освіту» та Болонською декларацією.

Для вирішення поставлених проблем необхідно впроваджувати наступні заходи:

• ефективну політику надання студентських кредитів та позик, що забезпечить залучення додаткових ресурсів, посилить конкуренцію між ВНЗ, сприятиме підвищенню якості та перерозподілу коштів від більш до менш забезпечених верств населення, доступності вищої освіти;
• використовуючи позитивний досвід Швеції, необхідне створення спеціального фонду в Україні, який стане джерелом надання студентам фінансової допомоги, позик, кредитів. Процес формування фонду фінансових ресурсів, із якого надається фінансова допомога, можна назвати безперервним, оскільки поточні витрати на фінансову допомогу студентам за такою системою фінансуються за рахунок повернення позик тими, хто вже отримав освіту і працює. Тобто маємо своєрідну солідарну систему допомоги.

На мою думку, варто звернути увагу на досвід зарубіжних країн у частині джерел формування кредитних коштів для студентів.

Список використаної літератури

1. Абанкина И. В. Анализ зарубежного и отечественного опыта образовательного кредитования / И. В. Абанкина , Н. Я. Осовецкая // Экономика образования. — 2006. — № 5. — С. 25-31.
2. Балихін Г., Красильнікова А. Субсидії у галузі освіти — перспективний інструмент державної політики// Вища шк. — 2002, № 2-3. — С. 85-90.
3. Барр Н. Финансирование высшего образования / Н. Барр // Университетское управление. — 2006. — № 3(43). — С. 84-89.
4. Безкоштовне навчання — ілюзія?// Освіта, 2003, № 16. — С. 11.
5. Добровольська Л. М. Деякі аспекти державного фінансування вищої освіти / Л. М. Добровольська // Фінанси України. — 2003. — № 8. — С. 50-54.
6. Животовская И.Г. Европейская система образования в условиях глобализации // Экономика образования. 2003 №4.
7. Кичко І. І. Фінансування освіти в умовах формування соціально орієнтованої економіки / І. І. Кичко // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С. 53-59.
8. Костіна Н.І., Павлюк К.В. Фінансування соціально-культурної сфери// Фінанси України. — 2009, № 9. — С. 135-137.
9. Куриляк В. Україна в системі нової економіки та глобалізації освіти // Вісник ТАНГ. №5-1. Тернопіль: Економічна думка. 2005.
10. Саєнко С. Економічні аспекти сучасної системи вищої освіти: стан і проблеми розвитку / С. Саєнко // Освіта і управління. — 2007.- № 2. — С. 62-72.