Освіта та самоосвіта

Все для студентов и самообразования

Методика викладання менеджменту

1. Технологія дистанційного навчання

Серед сучасних педагогічних технологій найбільший інтерес для навчання у школі представляють ті технології, що орієнтовані на групову роботу учнів, навчання у співробітництві, активний пізнавальний процес, роботу з різними джерелами інформації

Саме ці технології передбачають широке використання дослідницьких, проблемних методів застосування отриманих знань у спільній або індивідуальній діяльності, розвиток не тільки самостійного критичного мислення, а й культури спілкування, уміння виконувати різні соціальні ролі у спільній діяльності.

В Україні поняття дистанційного навчання (ДН) належить до тих дидактичних понять, місце яких серед дидактичних категорій не є суворо визначеним. Цьому сприяла відсутність донедавна єдиної концепції ДН. Нині існують різні погляди на ДН — від його абсолютизації як нової універсальної форми навчання, спроможної змінити традиційну, до технології комплектування засобів і методів передачі навчальної інформації.

Деякі дослідники стверджують, що термін «дистанційне навчання» означає таку організацію навчального процесу, під час якого викладач розробляє навчальну програму, яка в основному базується на самостійному учінні студента. Таке середовище навчання характеризується тим, що студент, переважно, а деколи і зовсім відокремлений від викладача в просторі або часі, водночас студенти і викладачі мають змогу вести діалог між собою і за допомогою засобів телекомунікації.

Таке визначення підкреслює аспект самостійності студента в процесі дистанційного навчання, а також його фізичну тимчасову віддаленість від викладача.

Дослідники підкреслюють, що не варто ставити знак рівності між ДН і заочним навчанням, оскільки ДН передбачає не лише розширення спектру носіїв інформації і засобів доступу до них, а й наявність постійного спілкування між викладачем і студентом через телекомунікаційні канали. Тому ДН вони розглядають як елемент навчального процесу інформаційно-освітньої системи віддаленого доступу, основаної на сучасних інформаційних технологіях.

Американські фахівці з проблеми дистанційного навчання вважають, що ДН, у найширшому розумінні, це «інструкції до навчання, які передаються на відстані одному або багатьом індивідам, що перебувають в одному або декількох місцях». Згідно з цим визначенням, історія дистанційного навчання починається з 30-х років XX ст., коли було створено курси кореспондентського навчання. Але з появою інтернету роль ДН різко змінилася й ототожнюється на цьому історичному етапі з новими комп’ютерними технологіями.

Українські фахівці під час створення Українського центру дистанційної освіти погодилися під дистанційною формою навчання розуміти таку форму, яка використовує глобальні комп’ютерні комунікації (як Інтернето і базується на індивідуальній роботі студентів з чітко підібраним навчальним матеріалом та активному спілкуванні з викладачами та іншими студентами.

Особливостями дистанційної форми навчання порівняно з традиційною звично вважають:

■ Гнучкість. Студенти, які навчаються за дистанційною формою навчання, як правило, не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час у зручному місці та в зручному темпі, що дає значну перевагу для тих, хто не може або не хоче змінити свій зручний ритм життя. Кожний може вчитися стільки, скільки йому особисто необхідно для засвоєння предмета й отримання необхідних заліків з вибраних курсів, що забезпечує принципово новий доступ до освіти за умов збереження її якостей.

■ Модульність (або модульний виклад навчального матеріалу). В основу програми ДН закладено модульний принцип. Кожна окрема дисципліна або низка дисциплін, що їх освоїли студенти, створюють цілісне уявлення про відповідну предметну сферу. Це дає змогу з переліку незалежних навчальних курсів формувати навчальний план, який відповідає індивідуальним або груповим потребам.

■ Паралельність. Можна поєднувати основну професійну діяльність з навчанням.

■ Віддаленість. Відстань від місця перебування того, хто навчається, до навчального закладу (за умови якісної роботи зв’язку) не є перешкодою для ефективного освітнього процесу.

■ Асинхронність. У процесі навчання і той, хто навчає, і той, хто навчається, можуть реалізовувати технологію навчання та учіння незалежно в часі, тобто за зручним для кожного розкладом і в зручному темпі.

Масовість. Кількість студентів дистанційної форми навчання не є критичним параметром. Вони мають доступ до багатьох джерел навчальної інформації (електронні бібліотеки, бази даних), а також можуть спілкуватися один з одним і з викладачем через засоби зв’язку або за допомогою інших засобів інформаційних технологій.

■ Рентабельність. Йдеться про ефективність ДН. Середня оцінка зарубіжних і українських освітніх систем ДН засвідчує, що вартість їх приблизно на 50% дешевша, в основному завдяки ефективнішому використанню наявних навчальних площ і технічних засобів інформаційних технологій, а також більш сконцентрованому змісту навчальних матеріалів та орієнтованості технологій ДН на значну кількість студентів

■ Статус науково-педагогічного працівника. Йдеться про нову роль викладача, коли він виконує такі функції, як координація пізнавального процесу, корекція курсу, який вивчають, консультування, керівництво навчальними проектами і т. д. Взаємодія з тими, хто навчається, може здійснюватися і за допомогою електронної пошти, і під час безпосереднього контакту.

■ Статус студента. Точніше, нова роль того, хто навчається, або, як більш прийнято в системі ДН, слухача. Щоб пройти ДН, від нього вимагають особливої мотивованості, самоорганізації, працелюбності і необхідного початкового рівня освіти.

■ Нові інформаційні технології. У ДН використовують переважно нові інформаційні технології (комп’ютери, аудіо, відеотехніка, системи телекомунікації та ін.).

Соціальні сервіси і діяльності мережних співтовариств відкривають перед педагогічною практикою наступні можливості:

  1. Використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів, що можуть бути використані в навчальних цілях.
  2. Самостійне створення мережного навчального змісту.
  3. Середовище інформаційних додатків відкриває принципово нові можливості для діяльності, у яку надзвичайно легко занурюються люди.
  4. Мережа Інтернет відкриває нові можливості для участі студентів у професійних наукових співтовариствах.
  5. Створення навчальних ситуацій, у яких ми можемо спостерігати і вивчати недоступні нам раніше феномени.

Термін E-learning 2.0 був запропонований канадським дослідником Стефаном Доунсом (Stephen Downes), як похідний для всієї сукупності тенденцій в електронному навчанні, що виникли у комбінації із засобами Web 2.0.

Дуже важливо помітити, що E-learning 1.0, E-learning 1.3, та E-learning 2.0 існують одночасно та представляють еволюцію методів, що використовують веб для підтримки навчання та збільшення продуктивності людини.

Коннективізм (запропонований Джорджем Сіменсом) ґрунтується на теоріях мережі, хаосу, складно організованих та самоорганізованих систем. Ця теорія розглядає навчання як процес створення мережі.

Принципи коннективізму:

  • Навчання — це процес формування мережі спеціалізованих вузлів та джерел інформації.
  • Знання знаходиться в мережі.
  • Знання можуть існувати поза людини. Технології допомагають, сприяють нам у навчанні.
  • Здатність дізнаватися нове значить більше накопичених знань. Здатність розширюватися важливіше накопиченого.
  • Навчання і пізнання відбуваються постійно — це завжди процес і ніколи стан.
  • Ключовий навичка сьогодні — здатність бачити зв’язки і бачити смисли між областями знань, концепціями та ідеями
  • Своєчасність необхідна риса сучасного навчання.
  • Навчання є прийняттям рішень. Крізь призму мінливої реальності нам постійно доводиться робити вибір того, чого вчитися.

За визначенням Джоша Берзіна, швидке електронне навчання (rapid e-Learning) — це формат навчання, в основі якого лежать Web-технології. На створення курсу rapid e-Learning необхідно кілька тижнів, а його автором може стати не тільки досвідчений фахівець в галузі E-Learning, а практично будь-який співробітник, експерт у своїй галузі.

Є сім ключових елементів для швидкого електронного навчання:

  • Курси можуть бути розроблені протягом 21 дня, або менше.
  • Не потрібно спеціальних знань і навичок для створення курсу.
  • Можна використовувати експерта як автора безпосередньо.
  • Низький рівень інвестицій для його створення.
  • Короткий термін використання.
  • Короткі за терміном навчання.

2. Науково-методичне забезпечення навчального процессу

Науково-методичне забезпечення навчального процесу:

  • включає підготовку навчальної і наукової літератури, навчально-методичної документації та забезпечення нею вищих навчальних закладів;
  • має відповідати змісту навчання, визначеному стандартами вищої освіти;
  • здійснюється Міністерством освіти і науки України, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади (наприклад, Міністерством внутрішніх справ України тощо), науково-методичними установами та вищими навчальними закладами.

Науково-методичне забезпечення включає:

  • державні стандарти освіти;.
  • навчальні плани;
  • навчальні програми з усіх нормативних і вибіркових навчальних дисциплін;
  • програми навчальної, виробничої й інших видів практик;
  • підручники і навчальні посібники;
  • інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять;
  • індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальних дисциплін;
  • контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять;
  • контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу;
  • методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових робіт і дипломних проектів (робіт).

Інші характеристики навчального процесу визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комісія), вищий навчальний заклад.

До державних складових навчально-методичного забезпечення відносяться: державні стандарти освіти; навчальні плани; навчальні програми з усіх нормативних навчальних дисциплін; програми навчальної, виробничої й інших видів практик; підручники і навчальні посібники з грифом Міністерства освіти.

До складових навчально-методичного забезпечення, які розробляються вищим закладом освіти відносяться: робочі навчальні плани та програми; навчальні програми з вибіркових навчальних дисциплін; навчальні посібники без грифу Міністерства освіти; інструктивно-методичні матеріали до семінарських, практичних і лабораторних занять; індивідуальні семестрові завдання для самостійної роботи студентів з навчальної дисципліни; контрольні завдання до семінарських, практичних і лабораторних занять; контрольні роботи з навчальних дисциплін для перевірки рівня засвоєння студентами навчального матеріалу; методичні матеріали для студентів з питань самостійного опрацювання фахової літератури, написання курсових і дипломних проектів (робіт); інші матеріали, які визначає викладач, кафедра (предметна або циклова комісія), вищий заклад освіти.

3. Розробіть ділову гру (власний варіант теми)

Тема: «Страйкування працівників на підприємстві»

Мета: формування у студентів навичок ділового спілкування (складова комунікативної компетенції), компетентності у розв’язуванні конфліктних ситуацій; підвищення рівня знань і вмінь планувати, аналізувати та приймати рішення.

Страйк може принести багато матеріальних та моральних втрат керівникам підприємств. Ділова гра «Страйк» має бути своєрідним тренінгом вироблення певної поведінки з боку керівництва підприємства, якщо на підприємстві виникне страйк.

Гра має сприяти розвитку творчих здібностей студентів, здатності абстрагуватися від існуючих обмежень у суспільстві та формуванню вміння зосередитися на певних об’єктах тощо.

Ефективність даної гри відбувається за умови: зацікавленості усіх учасників у досягненні результату та дотримання правил проведення гри.

Основні принципи «Страйку» полягають у тому, щоб прагнути до найбільшої кількості ідей; під час гри можна висловлювати будь-яку думку; стимулювати будь-яку ініціативу.

Правилами «Страйку» заохочуються оригінальні ідеї; заборонена критика учасників; усі учасники гри незалежні один від одного.

Підготовчий етап. Викладач пропонує студентам-менеджерам економічного профілю написати список з 5 професій економічного напрямку. Потім студентам разом з викладачем потрібно проаналізувати за п’ятибальною шкалою професії за такими показниками, як:

  1. Ступінь соціальної захищеності;
  2. Ступінь економічної захищеності;
  3. Важливість даної професії на сучасному етапі розвитку економіки країни та регіону.

Професії, що набрали мінімальне число балів за всіма наведеними вище показниками, будуть вважатися такими, що готові до страйкування. Це дозволить нам обрати підприємство або установу, на якому, на нашу думку, існує небезпека потенційного страйку. До підготовчої частини гри входить збір необхідної інформації щодо професій, підприємства або установи, які були обрані нами для ділової гри.

Ролі: ведучий, експерти, страйкарі, керівництво підприємства та посередники.

Функції учасників гри:

Ведучий повідомляє про цілі ділової гри, ставить завдання перед учасниками гри, надає, у разі потреби, умовні дані, підбиває загальні підсумки.

Страйкуючі мають сформулювати вимоги до керівництва підприємства або установи, взяти участь у примирливих заходах відповідно до вимог чинного законодавства. У випадку незадоволення їхніх вимог, вони організовують проведення страйку відповідно до чинного законодавства.

Керівники підприємства розробляють заходи запобігання страйку, беруть участь у проведенні примирливих заходах; обґрунтовують свої заперечення страйкуючим; висувають свої пропозиції щодо вирішення виниклого конфлікту; аналізують збитки, що можуть виникнути від страйку на даному підприємстві або в установі, та розробляють заходи щодо пом’якшення всіх можливих наслідків страйку.

Експерти разом із посередниками повідомляють про зроблені оцінки. Бажано, щоб попередній прогноз спирався також і на статистичні дані, які аналізують економічний стан обраної галузі (підприємств), що характеризує економічний та соціальний стан працюючих на них людей. Експерти перевіряють правильність проведення «примирливих» процедур, беруть у них участь та надають рекомендації, а згодом роблять загальні висновки.

Список використаної літератури

  1. Антошкіна Л. Методика навчання і викладання менеджменту: Навч. посіб. / Бердянський ун-т менеджменту і бізнесу. — Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2007. — 148с.
  2. Гойхман О.Я., Надеина Т.М. Основы речевой коммуникации: Учеб. для вузов / Под ред. проф. О.Я. Гойхмана. – М.: ІИНФРА-М, 1997. – 272 с.
  3. Єльникова Г. В. Методика викладання економічних дисциплін. Навч. посіб. — К.: Міленіум, 2003. — 104 с.
  4. Иванова Т.В. Культура педагогического общения и ее формирование у будущего учителя. – Уфа: Башгосуниверситет, 2000. – 164 с.
  5. Комарова І.І. Формування у майбутніх учителів культури педагогічного спілкування: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2000 – 19 с.
  6. Лівенцова В.В. Формування культури професійного спілкування у майбутніх менеджерів невиробничої сфери: Дис. канд. пед. наук: 13.00.04. – Тернопіль, 2002. – 212 с.
  7. Найдьонов І. М., Ігнатюк А. І. Методика викладання фінансово-економічних дисциплін: Навч. посіб. — К.: Вид-во О. О. Купріянова, 2002. — 384 с.
  8. Руденький Е.В. Основи психотехнологии общения менеджера: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЕиУ, 1997. – 180 с.
  9. Савенкова Л.О. Професійне спілкування майбутніх викладачів як об’єкт соціально-педагогічного управління. – Київ: КНЕУ, 2005. – 208 с.
  10. Фатихова Р.М. Культура педагогического общения и ее формирование у будущего учителя – Уфа: Башгоспедуниверситет, 2000. – 164 с.