Вступ

Актуальність теми. Проблеми формування термінології сучасного документознавства, зокрема управлінського, також безпосередньо пов’язані з поняттями документних потоків та масивів. Документні потоки та масиви – це складні явища і визначити їхню сутність безпосередньо, тобто шляхом практичного обстеження, дуже важко. Найраціональніший шлях вивчення складних явищ – послідовний розділ їх на елементи, встановлення зв’язків між ними та функцій кожного елемента. Таке структурування явищ можливе завдяки застосуванню системного підходу.

На загальнотеоретичному рівні документні потоки та масиви – це складні впорядковані системи, основні компоненти яких посідають означене положення та відіграють певну роль. Поняття «система» – відносне, як і поняття «елемент». Залежно від мети та масштабів розглядання окремий елемент може стати підсистемою або самостійною системою зі своїми елементами та зв’язками, а система, що вивчається, може розглядатися як частина більш великої макросистеми. Наприклад, документ як система – це єдність матеріального носія та інформації, але на іншому рівні системного розгляду документ сам стає елементом більш загальної системи – документного потоку або масиву. Тому при застосуванні системного підходу завжди важливо встановити межі системи, що вивчається, тобто визначити, підсистемою якої більш загальної системи вона є, як взаємодіє з зовнішнім середовищем. Серед спеціалістів які досліджували це питання, можна назвати Х. Арітца, Г.Г. Воробйова, М.А. Комарова, С.Г. Кулешова, Ю.І. Столярова, А. Суски, Г.Н. Швецову-Водку та інш.

На початку 1990-х років відчувається необхідність вироблення єдиного підходу до науки про документ або комплекс наукових документознавчих дисциплін. Для узагальнюючої назви науки про документ починає використовуватися ряд назв: інформаційно-комунікаційна наука  (А. В. Соколов), документаційно-інформаційна наука (Г. М. Швецова-Водка) і т.п. Ядро такого комплексу наук про документ становлять бібліотеко-, бібліографо-, книго-, архіво-, музеєзнавство й інформатика. Загальним для них є дослідження документа як об’єкта, створеного спеціально для передачі інформації.

Кожна з цих галузей знань має свої спеціальні задачі, форми і методи роботи з документами, однак теорія та історія документа являються загальними для них. До загальнотеоретичної проблематики відноситься насамперед функціональний аналіз документів, вивчення їх особливостей як матеріальних об’єктів із зафіксованою в них інформацією, питання класифікації і типологізації документів і т.п. Вивченням загальнодокументних питань покликано займатися документознавство.

Метою курсової роботи є дослідження зв’язків загального документознавства з іншими галузями знань.

Об’єктом дослідження є загальне документознавство або документологія, значення якого у вивченні документів важко переоцінити.

Предметом дослідження виступають основні взаємозв’язки, які дозволяють відокремити загальне документознавство від інших суміжних дисциплін і в той же час, які мають багато спільного з ним.

Виходячи з мети роботи, основними завданнями дослідження є:

— виявити основні етапи розвитку і головні концепції документознавства;

—       проаналізувати структуру документознавства та його зв’язки з іншими галузями знань;

— виявити перспективні напрямки дослідження у загальному документознавтсві.

Розділ 1. Теоретичні аспекти документології

1.1. Етапи розвитку дослідження документології

Одним з основних питань, пов’язаних із визначенням тієї чи іншої наукової дисципліни, є характеристика її з погляду тих ознак, що притаманні будь-якій науці. До таких ознак належать: об’єкт, предмет і структура науки, її зв’язок з іншими науками, місце в системі наук, методи наукових досліджень. Важливе значення мають також розгляд історії формування цієї науки, аналіз головних концепцій щодо її об’єкта і завдань.

Перш ніж приступити до цих конкретних питань, подамо робочу дефініцію документознавства: це – наука про документ, яка досліджує процеси створення і функціонування документів.

Історія документаційної науки виявилася короткою. У середині XX ст. (50–60-і роки) процеси комунікації починають розглядатися не тільки в ракурсі одного з їхніх засобів – документа, але й більш широко – як інформаційні. Поняття «документ» поступається місцем поняттю «інформація», оскільки перше є похідним від другого. Первісні уявлення про предмет документаційної науки були модернізовані й набули інформаційного і кібернетичного змісту.

З 1946 р. документознавство розвивається як науковий напрямок, у завдання якого (за К. Г. Мітяєвим) входить вивчення в історичному аспекті розвитку способів, окремих актів і систем документування явищ об’єктивної дійсності і його результату – створення документів, їхніх комплексів і систем. Пізніше під документознавством стали розуміти науку про правила оформлення адміністративних документів і ведення документаційного господарства. Документознавство ототожнюють із діловодством і розглядають як розділ архівознавства. Таке традиційне трактування документознавства збереглася певною мірою й до наших днів. Природно, що в такому розумінні документознавство не могло претендувати на роль узагальнюючої науки про документ, тому що воно обмежено управлінською сферою. За його межами виявляються інші сфери людської діяльності – наука, техніка, культура, соціальне життя й т. д.

Пізніше починають розвиватися наукові напрямки за назвою документалістика й документознавство. Перша розглядається як прикладна галузь кібернетики, що займається оптимізацією керування документними системами всіх типів – від образотворчого мистецтва до канцелярського діловодства. Із цією метою документалістика вивчає структуру й властивості матричних документів, методи й засоби автоматичної обробки, зберігання, пошуку й використання їх, документні потоки й документні масиви для оптимізації керування великими, головним чином, багатоканальними документними системами. Однак документалістика не відбиває всього діапазону досліджень документа, проблем його виробництва, поширення й використання й не може бути узагальнюючою наукою про документ.

Наприкінці 1960-х років з розвитком інформатики (А. І. Михайлов,  А. І. Чорний, Р. С. Гиляревський) переосмислюються значною мірою досягнення документаційної науки, існування останньої у вигляді автономної наукової дисципліни фактично припиняється. В 1973 р. вживають рідкі спроби  (Г. Г. Воробйов, К. Н. Рудельсон) узагальнити теоретичні відомості про документ, розробити його концептуальні основи за допомогою інформаційного аналізу. Частина питань, пов’язаних із класифікацією документів, створенням інформаційних моделей документа, дослідженням документних інформаційних потоків, увійшли у відповідні розділи бібліотеко-, бібліографо-, архівознавства й інформатики.

Аж до середини 1980-х років узагальнюючими науками про документ вважалися документалістика й інформатика. Однак інформатика (інформацієзнавство) займається вивченням і документної, і недокументної інформації. Поза її полем зору перебуває документ у його матеріальній іпостасі, умови виробництва, зберігання, організації роботи з документами. Тому, як і документалістику, використати інформатику як узагальнююча наука про документ досить складно.

До другої половини 1980-х років усвідомлюється той факт, що саме узагальнююче поняття документа найбільше адекватно відбиває предмет професійної діяльності співробітників бібліотек, органів інформації, архівів, музеїв, книгарень і т.п. Цьому сприяло впровадження в професійну діяльність комп’ютерної техніки й машиночитаних носіїв інформації.

Подальший розвиток загальдокументальних підходів пов’язаний з іменами Д. Ю. Теплова, А. В. Соколова, Ю. М. Столярова, О. П. Коршунова, у роботах яких поняття «документ» виступає як самостійна лексична одиниця. Авторами найбільш фундаментальних робіт, присвячених аналізу поняття «документ», класифікації документів, є Ю. М. Столяров,  Г. М. Швецова-Водка, С. Г. Кулешов. З появою їхніх робіт у становленні й розвитку документознавства починається якісно новий етап. Проблеми документознавства здобувають міждисциплінарний характер, ними займаються бібліотеко- і бібліографознавці, фахівці в області інформатики, книгознавці.

Нині наука про документ перебуває на етапі свого активного розвитку: у науковому й освітньому просторі стверджується широке розуміння її суті; уточнюються її об’єкт, власний предмет, структура, методи, закони і закономірності, зв’язки з іншими науковими дисциплінами; розробляється понятійний апарат, що формує терміносистему. За наявністю і рівнем розвитку цих складових можна визначити статус науки про документ як молодої науки на новому етапі своєї інституалізації.

Перейменування наукової і навчальної дисципліни — неформальний акт. Воно передбачає уточнення її суті, структури, зв’язків з іншими дисциплінами документально-комунікаційного циклу тощо. У цьому зв’язку науковий та освітній інтерес мають ідеї професора Ю. М. Столярова, викладені в програмі курсу «Документологія», який читається в Московському державному університеті культури і мистецтв.

Науку про документ прийнято називати документознавством. Цей термін у своїй основі має сполучення двох слів — «документ» і «знавство», які в поєднанні означають сукупність знань про документ. Поняття «документознавство» — багатоаспектне, структурно розгалужене, торкається різних проявів функціонування документа, не має однозначного тлумачення, як, власне, і базове поняття «документ».

Наука про документ у своєму становленні і розвитку пройшла декілька етапів, яскравим виявом яких є формування її назви: документаційна наука, книго-архіво-музеєзнавство, бібліологія, документологія, документалістика, діловодство, загальне та спеціальне документознавство. Протягом багатьох десятиліть тривають дискусії щодо точного визначення назви науки, однак і понині це питання залишається не вирішеним через динамічні процеси диференціації та інтеграції наукових дисциплін, що вивчають документ.

Визначитися щодо її назви не зміг навіть основоположник науки про документ — бельгійський учений Поль Отле. У своєму «Трактаті про документацію» (1934 р.) він використовував декілька назв: документаційна наука, бібліологія, документологія. Учений зазначав: «Ми потребуємо нині не лише Бібліографії, опису книг, але й Бібліології, тобто загальної науки і технології документа. Знання про Книгу, Інформацію і Документацію упродовж тривалого часу перебувають в такому стані, в якому була біологія сто років тому. У той час існували численні, не пов’язані між собою, науки про життя, загальним предметом вивчення яких були живі істоти і життя (фізіологія, ботаніка, зоологія).

1.2. Склад документології

Дослідники поділяють думку про необхідність загальнотеоретичної надбудови над дисциплінами, об’єктом вивчення яких є документ і документно-комунікаційна діяльність. Її можна розглядати як ядро документознавства, яке синтезує знання про документ, формулює методику та методологію наукових досліджень. Наявність документології як теоретичної надбудови сприятиме формуванню структурно-логічної схеми навчального процесу на спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність», зміст якого складають, окрім документознавства, такі дисципліни, як діловодство (управлінське документування), архівознавство, джерелознавство, книгознавство, блок комп’ютерних дисциплін, споріднених із документознавчими дисциплінами, тощо.

Розглянуті концепції загального документознавства є значним творчим внеском у розвиток українського документознавства. їх зміст дає змогу окреслити сферу і предмет наукових досліджень із документознавства. Однак, на нашу думку, в системі цієї науки має бути представлена соціальна складова частина, яка дасть змогу досліджувати роль документних комунікацій у соціальних трансформаціях.

Отже, ми вважаємо, що загальне документознавство (документологія) може складатись із трьох розділів: історичної, теоретичної та соціальної документології.

У запропонованих концепціях сучасної науки про документ історична документологія займає важливе місце. Н. Кушнаренко у структурі загального документознавства виокремлює складові частини «Історія документа» й «Історія і теорія документно-комунікативної діяльності» [5, 154—155]. С. Кулешов вживає назву складової загального документознавства «Основні етапи розвитку документа» [3, 45]. У навчально-методичному посібнику Н. Зінов’євої історична складова позначається як «Еволюція форми та змісту документа» [2, 167]. М. Слободяник виділяє «Історію документознавства та документа» [7, 19]. Історичний аспект присутній як у структурі загального, так спеціального документознавства, оскільки конкретизація історії документа чи окремо взятої сфери документно-комунікативної діяльності здійснюється в межах таких напрямів, як діловодство, теорія документальних комунікацій, картографічне документознавство, науково-технічне документознавство, музичне документознавство тощо.

Ми вважаємо, що історичній документології мають бути притаманні три відображені вище в тих чи інших формулюваннях напрями, що дало б змогу в ході досліджень охопити найважливіші аспекти документознавства, його теоретичну та функціональну складові частини: «Історія докумен-тознавства», «Історія документа», «Історія документо-інформаційної діяльності».

«Історії документознавства» притаманний історіографічний аспект, який визначає напрями дослідження — формування та історію розвитку наукових концепцій українського і зарубіжного документознавства та його внесок у дослідження документно-комунікаційної діяльності на конкретному історичному етапі.

Предметом «Історії документа» є питання еволюції матеріального носія, систем кодування інформації, її структури, диференціації документів.

Особливе місце у структурі історичної документології належить «Історії документно-інформаційної діяльності». У рамках цього напряму предметом дослідження могли б стати становлення та еволюція документно-комунікаційної інфраструктури, а саме: еволюція видів документів, які використовуються на певному історичному етапі, засобів передачі документної інформації, сфери застосування документів і суспільних інституцій, які включені в цю сферу діяльності (архіви, бібліотеки, канцелярії).

Важливим аспектом досліджень у межах цього напряму є історія діловодства — галузь, яка займає провідне місце в документно-інформаційній діяльності. Знання про технологію, інституційну мережу та сферу поширення діловодного процесу дає змогу аналізувати ефективність діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, а також рівень організації підприємств та установ із врахуванням історичного контексту.

Теоретична документологія — науковий напрям, у рамках якого можна виділити такі напрями досліджень:

—      розробка понятійно-категоріального апарату. Сьогодні в українському документознавстві потребують конкретизації значення ряду ключових понять, які можуть бути включені в державні стандарти. А з іншого боку, вирішення цієї проблеми сприятиме поглибленню наукових досліджень. Із цією метою слід використовувати досвід зарубіжної науки;

—      аналіз документів, що передбачає застосування принципу системності як єдності інформаційної компоненти, матеріального носія і функцій, які він виконує за час свого існування. Цей напрям має включати класифікацію та типологізацію документів;

—      прогностичний аспект документно-інформаційної діяльності.

Виходячи з того, що важливим атрибутом документа є функціональна складова — роль, яку він виконує в комунікаційному процесі, то предметом особливої уваги є вплив документної діяльності на соціальні процеси. Ця наукова проблема може вирішуватись у рамках соціальної документології. У цьому випадку простежується взаємозв’язок документознавства із соціологією в частині вивчення соціальних інститутів і процесів. Без використання здобутків історичної документології неможливо пояснити природу деяких соціальних змін, які мали місце в минулому та відбуваються на сучасному етапі. Прикладом може слугувати дослідження Б. Андерсона [1], в якому розкривається роль друкованих праць і документно-інформаційної інфраструктури в цілому, в інтенсифікації масових комунікацій у західноєвропейських суспільствах, що, в кінцевому підсумку, призвели до створення націй сучасного типу. Але якщо соціологія досліджує впливи різноманітних факторів на соціальні процеси, то історична документологія вивчає вплив лише документно-інформаційної діяльності.

Отже, документологія є теоретичним інструментом у дослідженні документа як засобу фіксації та передачі інформації, форми діяльності, пов’язаної зі здійсненням життєвого циклу документа, та інфраструктури, яка забезпечує цю діяльність.

Розділ 2. Місце документології серед суміжних наук

2.1. Проблеми визначення структури цієї науки та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін

Однією з найдискусійніших проблем сучасного документознавства є визначення структури цієї науки та її місця серед інших наукових і навчальних дисциплін.

Н. М. Кушнаренко стверджує, що документознавство — це «метанаука для всіх наук документно-комунікативного циклу1». За її словами, «документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно пов’язане із справочинством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою тощо». Як саме пов’язане? В іншому параграфі виявляється, що всі зазначені дисципліни (замість «інформатики» — «інформацієзнавство») входять до складу «особливого документознавства2». Зауважено, що «за більш широкого підходу до складу документознавства входять історичне джерелознавство та музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія та інші науки3 «, але в «структурі документознавства» ці науки відсутні.

Н. М. Кушнаренко поділяє документознавство на загальне та особливе. Загальне «складається з трьох розділів»: теорії документа, історії документа, історії та теорії документно-комунікаційної діяльності. До теорії документа подано синонімічну назву — «документологія». Разом з тим сам підручник, який, вочевидь, відображає зміст загального документознавства, має розділи: «Теоретичні основи документознавства», «Характеристика окремих видів і типів документів», «Документи на новітніх носіях інформації». Отже, реально загальне документознавство тут складається з теоретичних основ і характеристики видів і типів документів.

«Особливе документознавство», за словами Н. М. Кушнаренко, складається зі спеціального та часткового документознавства. До «спеціального» належать дисципліни, що вивчають «особливості документів, що є об’єктами бібліотечної, архівної, музейної справи», але в переліку цих дисциплін («бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство») названо не конкретні дисципліни, що вивчають «особливості документів», а галузі знань, які мають значно ширші об’єкти вивчення.

Крім того, до дисциплін спеціального документознавства Н. М. Кушнаренко зарахувала такі, де предметом є «вивчення специфіки різних процесів документно-комунікаційної діяльності»: документне фондознавство, каталогознавство, вчення про збереження документів, діловодство тощо. Не ставлячи питання, наскільки обґрунтовано виділення саме цих дисциплін, зазначимо, що відповідні розділи чи спеціальні наукові дисципліни існують у межах перелічених вище бібліотекознавства, бібліографознавства, архівознавства, музеєзнавства. Як вони можуть виокремлюватися не в межах, а поряд з такими дисциплінами?

Предметом часткового документознавства, за Н. М. Кушнаренко, є «окремі види та різновиди документа». До часткових документознавчих дисциплін віднесено книго-, патенто-, карто-, кінознавство, галузеве документознавство тощо. Однак у більшості перелічених дисциплін предметом вивчення є не тільки особливості відповідного виду документа. Зокрема, книгознавство — це комплексна наука (або комплекс наукових дисциплін, за іншими уявленнями), до якої належать окремі наукові дисципліни, що вивчають процеси створення та функціонування книги в суспільстві. Вона не може бути «частковою» порівняно з бібліотекознавством або бібліографознавством.

Зазначені невідповідності вже були помічені іншими авторами (С. Г. Кулешовим, М. С. Слободяником) і аргументовано критиковані5. Їх можна було б вже й не згадувати або вважати лише фактом історіографії питання, що розглядається, якби вищенаведена позиція не була викладена у підручнику, який до нашого часу активно використовується як студентами, так і викладачами документознавства, отже, його зміст є актуальним і сьогодні.

2.2. Місце документології серед навчальних суміжних наук

Структуру документознавства і його зв’язки з іншими науками детально розглянув С. Г. Кулешов. За його поглядами, документознавство поділяється на загальне (синонімом якого у С. Г. Кулешова є документологія) і спеціальне, що диференціюється за видами документів і типами документації. Загальне документознавство С. Г. Кулешов визначає як «метанаукову надбудову для всіх наук документально-комунікаційного циклу». Шкода, що перелік «наук документально-комунікаційного циклу» тут відсутній. Але зміст загального документознавства С. Г. Кулешов визначає доволі чітко: «документологія це і є загальне документознавство, яке розробляє питання теорії документа, вивчає закономірності генезису та еволюції документа, загальні для всіх наук проблеми функціонування документів, практики їхнього створення і роботи з ними».

Однак подив, на перший погляд, викликає зауваження, що міститься у статті, де С. Г. Кулешов пояснює, що «документологія не є науковою дисципліною, а лише сукупністю наукових знань, вибраних з різних наук документально-комунікаційного циклу, та загальнотеоретичних концепцій, методологічних засад, підходів». Хіба все перелічене не свідчить про формування саме наукової дисципліни, хоча й особливого, метанаукового характеру?

А може, документологія — це, дійсно, не окрема наукова дисципліна, а комплекс дисциплін документально-комунікаційного циклу, що характеризуються, у кінцевому підсумку, спільністю об’єкта, методологічних засад і теоретичних концепцій?

Структуру загального документознавства С. Г. Кулешов визначає таким чином: «…воно складається не з наукових дисциплін, а з таких розділів, як «Концепції документа», «Функції документа», «Типологія документа», «Основні етапи розвитку документа», «Загальні проблеми створення, зберігання та функціонування документа» тощо. Тут визначено дійсно загальні проблеми, що стосуються будь-яких документів.

Спеціальне документознавство, за концепцією С. Г. Кулешова, теж має доволі чітко обмежене коло дисциплін, об’єктами дослідження яких є певні види документів і типи документації: управлінське документознавство, картографічне документознавство, кінофотофонодокументознавство, науково-технічне документознавство, електронне документознавство. Найбільш розвинутим, «єдиним на сьогодні конституйованим напрямком спеціального документознавства» С. Г. Кулешов визнає управлінське документознавство, що «сформувалося з надр теорії і практики справочинства» і до нашого часу називає себе просто «документознавством», без указівки на вид документації, що досліджується.

Щодо інших галузей знань, які спеціалізуються на дослідженнях документів, що розрізняються за ознаками змісту, зовнішньої форми, номіналів, жанрів тощо, то їх об’єднання в межах документознавства, на думку С. Г. Кулешова, «навряд чи можливе17». У статті підкреслюється, що «книгознавство входить до наук документально-комунікаційного циклу, але аж ніяк не може бути напрямом спеціального документознавства».

Місце загального і спеціального документознавства серед інших наукових дисциплін характеризується С. Г. Кулешовим як їх «зв’язки» з рядом наук. Для загального документознавства це: науки документально-комунікаційного циклу, семіотика, інформологія, мовознавство, інформатика, філософія, культурологія, соціологія, загальна теорія комунікації, історичне джерелознавство, історія писемності, історія культури, загальна теорія класифікації, психологія19 . Для спеціального документознавства це: архівознавство, мовознавство (документна лінгвістика), теорія і практика менеджменту, правознавство, історичне джерелознавство, технологія справочинства, інформатика, інформологія, теорія комунікацій, теорія науково-інформаційної діяльності, історія справочинства, дипломатика, неодипломатика, філігранологія (історія паперу), сфрагістика, палеографія, кодикологія тощо. «Зв’язки» означають спільність об’єкта дослідження (в деяких випадках), спільність проблематики, спільність методів тощо.

Як підсумок, можна сказати, що документознавство одночасно належить до різних циклів наук. Такий висновок С. Г. Кулешов робить стосовно управлінського документознавства20, але він цілком правомірний щодо документознавства взагалі.

У навчально-методичному посібнику Н. Б. Зінов’євої документознавство характеризується як фундаментальна і, одночасно, прикладна наукова дисципліна. Фундаментальні дослідження в документознавстві спрямовані на вивчення сутності документування, еволюції форми і змісту документа, його функцій в соціумі, соціокультурних, етнонаціональних, історичних особливостей документування, проблем сприйняття документа, вдосконалення семіотичних та семантичних засобів його вираження. Прикладні дослідження документознавства, за Н. Б. Зінов’євою, стосуються питань класифікування документів, їх індексування, реферування, створення пошукового образу документа, організації документообігу, відбору документів, їх збереження, пошуку тощо.

Зв’язки документознавства з іншими науками, на думку Н. Б. Зінов’євої, зумовлені, перш за все, походженням документознавчих концепцій, зокрема, з книгознавства, фондознавства, науково-інформаційної діяльності, бібліографознавства, науки про управлінську діяльність. Н. Б. Зінов’єва вважає, що документознавство становить «органічну єдність» з наукознавством, архівознавством, бібліотекознавством, книгознавством, бібліографією, інформатикою, патентознавством, справочинством тощо. Водночас з цими науками документознавство збігається лише у певних частинах, тобто перетинається з ними23.

На думку Н. Б. Зінов’євої, документознавство є «методологічною платформою» бібліографії. Воно також «включає теоретичні розділи книгознавства до власної структури», але відмежовується від книгознавства як самостійна галузь знання. З іншого боку, від документознавства відокремлено як самостійні дисципліни патентознавство та технологія документаційного забезпечення управління (справочинство).

Складні взаємозв’язки, за думкою Н. Б. Зінов’євої, має документознавство з історичними науками: історичні документи є об’єктами дослідження історіографії, текстології, палеографії, філігранології, сфрагістики, археографії. До суміжних з документознавством наук вона відносить також «комплекс природничих дисциплін, що досліджують проблеми збереженості документів».

Перевагою концепції Н. Б. Зінов’євої є спроба визначити характер зв’язків документознавства з іншими науками, але вона недостатньо аргументована, не показано ставлення до інших концепцій.

Оригінальну концепцію структури документознавства запропонував М. С. Слободяник. На його думку, документознавство — це «комплекс наукових дисциплін, орієнтованих на всебічне вивчення документа в широкому контексті, а також різноманітних утворень документів, що формують документну інфраструктуру суспільства». Доречним, на наш погляд, є зауваження С. Г. Кулешова: «що це за контекст?». Якщо він не визначений, можливо, про нього не треба згадувати?

У складі документознавства М. С. Слободяник виділяє, перш за все, документологію — «інтегруючу наукову дисципліну, що має відчутний метанауковий характер» «як для документознавчих дисциплін, так і для споріднених і суміжних наук, що також вивчають документ як одну із складових власного об’єкту (бібліотекознавства, бібліографознавства тощо)30». Документологія характеризується як наукова дисципліна, що складається з таких частин: 1) теорія документознавства, документа і документної інфраструктури суспільства; 2) історія документознавства і документа. До теоретичної частини належить, серед інших, проблема класифікації документів і аналізу виділених видів і типів документів.

Інші документознавчі дисципліни М. С. Слободяник називає спеціальними (вочевидь, документологія дорівнюється загальному документознавству). До них належать: теорія документальних комунікацій, теорія документних потоків, документне фондознавство, електронне документознавство, управлінське документознавство, теорія та історія діловодства. Як бачимо, одна частина цих дисциплін сформована відповідно до проблем, що вивчаються; друга частина — за видами документів. Чому саме ці дисципліни виділено серед спеціальних?

М. С. Слободяник вважає: «Важливою ознакою, за якою може формуватись самостійна документознавча наукова дисципліна, є функціональна орієнтація на задоволення специфічних потреб суспільства й особливості у відокремлених групах документів, що потребують індивідуалізованого дослідження». Але ця ознака стосується лише двох визначених тут документознавчих дисциплін. За якою ознакою виділяються інші — не сказано.

Крім головної ознаки, для відокремлення тієї чи іншої документознавчої дисципліни М. С. Слободяник вважає суттєвими такі якості, як «високий рівень їхньої автономності, можливість виходу з комплексу і включення до іншої системи наук», можливість «формувати власний предмет і встановлювати зв’язки з науками, що не входять до структури документознавства». Однак ці властивості дисциплін не можуть бути підставою їх об’єднання в комплекс документознавчих дисциплін, а лише підставою визначення їх самостійності. Інша річ — «наявність спільних теоретико-методичних засад, витоків та історії розвитку», що й зумовлює знаходження різних дисциплін у єдиному комплексі.

Не можна не погодитись із зауваженнями С. Г. Кулешова щодо невизначеної самостійності як наукових дисциплін теорії документальних комунікацій і теорії документних потоків; штучності об’єднання в «документне фондознавство» вчень про фонди бібліотек, архівів, діловодства тощо. Не викликають зауважень лише електронне документознавство та управлінське документознавство, хоча перше лише починає формуватися. Отже, склад комплексу документознавчих дисциплін ще потребує уточнення. Щодо місця документознавства серед інших наук у концепції М. С. Слободяника, слід відзначити, що він чітко визначає «фундаментальну щодо документознавства науку» — інформаціологію. На жаль, статус цієї науки на даний час залишається дискусійним (що справедливо зауважив і С. Г. Кулешов), отже, потрібні пояснення щодо її трактування. Серед «споріднених і суміжних наук» М. С. Слободяник називає тільки бібліотекознавство і бібліографознавство (супроводжуючи перелік невизначеним «тощо»). Стосунки з книгознавством теж не визначені, незважаючи на те, що книга, дійсно, є документом.

Деякі уточнення щодо змісту документології подано у наступних публікаціях Н. М. Кушнаренко і М. С. Слободяника з цього питання32. Документологія характеризується як фундаментальна наукова і навчальна дисципліна, яка суттєво відрізняється від традиційного (вочевидь, управлінського) документознавства. М. С. Слободяник вважає її «інтегрованою науковою дисципліною, що має відчутний метанауковий характер34»; відмічає «збагачення об’єкта науки за рахунок документної інфраструктури суспільства», що дозволяє вивчати «особливості документної діяльності у різних соціальних сферах та інституціях».

Але залишається не визначеним співвідношення документології з документознавством. Зокрема, М. С. Слободяник пише: «Важливим результатом розвитку документології буде трансформація документознавства у цілісну інтегровану науку, яка має яскраво виражений метанауковий характер і широку сферу практичного застосування». Чи замінить документологія сучасне документознавство, чи залишиться у його складі — не зрозуміло.

Як висновок розгляду різних існуючих на даний час концепцій документознавства можна стверджувати, що в кожній з них є, так би мовити, «раціональне зернятко». Концепція Н. М. Кушнаренко приваблює тим, що тлумачить документознавство як дуже широку галузь знання, у якій досліджується все, що стосується документа. Такий підхід логічно продовжує погляди Поля Отле, засновника науки під назвою «документація» (або «документологія»). Концепція С. Г. Кулешова відрізняється чіткістю щодо змісту і меж як загального, так і спеціального документознавства. Концепція М. С. Слободяника привертає увагу до особливих зв’язків документознавства з наукою про інформацію як більш фундаментальною. Разом з тим у кожній з наведених концепцій є слабкі місця, що викликають зауваження. Синтезу набутих знань поки що не відбулося.

Все сказане вище дозволяє запропонувати ще один погляд на місце документознавства в системі наук та його структуру. У чомусь цей погляд спирається на вже існуючі досягнення, але не обмежується ними і додає нові положення. Передусім, пропонуємо трохи змінити точку зору: йти не від внутрішньої структури документознавства, а від його місця серед суміжних галузей знання.

На наш погляд, весь комплекс дисциплін, що досліджують інформацію, можна об’єднати назвою «інформологія» (дослівно: наука про інформацію). Далі цей комплекс поділяється на такі частини, як теорія інформації, інформатика соціальна і інформатика прикладна (або комп’ютерна наука). Інформатика соціальна дорівнюється теорії соціальних комунікацій і може бути інакше названа ноокомунікологією. В межах останньої можна виділити теорію соціальної інформації і документологію як комплекс наук про документ, який розглядається як засіб передачі соціальної інформації. Особливе місце посідає наукова інформатика (наука про науково-інформаційну діяльність), яка належить до комплексу наук ноокомунікології (соціальної інформатики), але не є повністю відокремленою від документології, частково перетинається з нею.

У межах документології виділяємо такі комплексні науки, як теорія журналістики (наука про підготовку інформації), документознавство (наука про підготовку документа), архівознавство (наука про архівну справу), бібліологія або книгознавство (наука про книжкову справу). Таким чином документознавство розглядається як одна з документологічних наук, які, у свою чергу, відносяться до наук ноокомунікологічних та інформологічних.

Ця схема, як і будь-яка, що стосується уявлень про систему наукових знань, дуже спрощена, умовна. Серед різноманітних дисциплін, з якими має зв’язки документознавство, тут представлено тільки один зріз: науки інформологічні. Як відомо, саме цей цикл наук поки що не визначений достатньо чітко. Але генетичні зв’язки документознавства з цим циклом незаперечні.

Висновки

Пропонуємо документологією називати саме цикл наук про документ, а не окрему наукову дисципліну. Можливо, в межах цього циклу ще повинна сформуватися «загальна теорія документології».

Безпосередньо документознавство пропонується поділяти на загальне (що стосується будь-яких документів) і спеціальне (що присвячується певним видам чи типам документів). У межах загального документознавства можна виділити такі часткові дисципліни: теорія документа (у тому числі його типологія та історія), теорія документних ресурсів, документна лінгвістика, документальні автоматизовані інформаційно-пошукові системи (у тому числі документографічні і повнотекстові), технологія збереження документів. У межах спеціального документознавства виділити: теорію документних потоків (що стосується опублікованих документів), управлінське документознавство, кінофотофонодокументознавство, електронне документознавство, картознавство, вчення про науково-технічну документацію, вчення про спецвиди документів. Цей перелік можуть доповнити музичне документознавство, образотворче документознавство, інші дисципліни, присвячені конкретним видам або типам документів.

Нагадуємо, що структура документознавства як науки не завжди рівнозначно відбивається в структурі комплексу навчальних дисциплін, які присвячені викладанню змісту документознавства. Деякі часткові наукові дисципліни (як загальні, так і спеціальні) вже сформувалися і визначилися як окремі навчальні дисципліни. Деякі існують як частини інших навчальних дисциплін або диференціюються на декілька навчальних дисциплін.

Документознавство у представленому тут вигляді аж ніяк не зазіхає на поглинання ним сфери наукових досліджень і навчальних дисциплін, які належать до теорії журналістики, архівознавства та бібліології, хоча, безумовно, спирається на їх дослідження і акумулює те, що відноситься безпосередньо до документознавства.

У сфері навчальної діяльності, під час підготовки фахівців з архівознавства, бібліотекознавства, видавничої справи, книжкової торгівлі тощо зміст документознавчих навчальних дисциплін може і повинен спеціалізуватися. Отже, навчальна дисципліна «Документознавство» (або комплекс навчальних дисциплін) повинна бути спеціалізованою відповідно до того, яким майбутнім спеціалістам вона викладається.

Такими є наші погляди на структуру документознавства і його місце серед суміжних наукових дисциплін. Сподіваємося, що нам вдалося інтегрувати позитивні моменти різних концепцій і, частково або повністю, зняти їхні негативні риси, що викликали зауваження.

Список використаної літератури

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму.- К., 2001.
2. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб.-метод. пособ.- М., 2001.
3. Зиновьева Н. Б. Документоведение: Учеб.-метод. пособие. — М.: ИПО Профиздат, 2001. — 208 с. — (Сер. «Соврем. б-ка»; Вып. 17).
4. Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. — К., 2000. — С. 39-42; Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 4. — С. 18.
5. Кулешов С. Г. Документознавство: Історія. Теоретичні основи / УДНДІАСД; Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв.— К., 2000.
6. Кулешов С. Новий погляд на структуру документознавства // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 10. — С. 26.
7. Кулешов С. Новий погляд на структуру документознавства // Вісн. книжкової палати.- 2003.— № 10.
8. Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Харк. держ. акад. культури. — Х., 2003. — Вип. 11. — С. 112.
9. Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Харк. держ. акад. культури. — Х., 2003. — Вип. 11. — С. 112.
10. Кушнаренко Н. М. Документоведение.- К., 2006.
11. Нілова І. Документознавство як наукова дисципліна // Вісн. книжкової палати.- 2005.— № 4.
12. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. Кн. палати. — 2003. — № 4. — С. 19.
13. Слободяник М. Структура сучасного документознавства // Вісн. книжкової палати.— 2003.— № 4.
14. Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 1. — С. 25-27; Кушнаренко Н. М. Внутріпредметна і міжпредметна інтеграція дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Харк. держ. акад. культури. — Х., 2003. — Вип. 11. — С. 106-114.
15. Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 1. — С. 26.
16. Соляник А., Кушнаренко Н. Концептуальні засади викладання дисциплін документознавчого циклу // Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 1. — С. 26.
17. Швецова-Водка Г. Структура документознавства та його місце серед суміжних наукових дисциплін // Студії з архівної справи та документознавства.- 2004. — № 12.