Вступ

Актуальність теми дослідження зумовлена важливим місцем регіону Близького та Середнього Сходу в сучасній системі міжнародних відносин. Це пояснюється як політичним, так і економічним і соціокультурним впливом регіону на міжнародну політику. З початку ХХ ст. увагу провідних держав світу привертають зосереджені на Близькому та Середньому Сході стратегічні запаси енергоресурсів. З розпадом СРСР і крахом біполярної системи міжнародних відносин, однак, не зникла проблема арабо-ізраїльського протистояння. Натомість ряд близькосхідних країн активізували політику спирання на власні сили для протидії супротивникам у регіоні та позарегіональному впливові розвинених держав, які намагаються захистити власні інтереси у регіоні в сферах енергетики, торгівлі та постачання озброєнь. Політичне та економічне суперництво між країнами регіону, а також між ними й позарегіональними державами доповнюється зростанням значення соціокультурного виміру регіональних і глобальних взаємодій, а саме перенесення на вказані суперечності проблем релігійної та цивілізаційної ідентичності. Врахування особливостей міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході, таким чином, є необхідним для наукового осмислення сучасних політичних процесів.

У даному контексті постає необхідність наукового дослідження процесу формування та шляхів практичної реалізації політики України стосовно держав Близького та Середнього Сходу. Розвиток відносин з близькосхідними країнами диктується не лише інтересами незалежної України, а й факторами відносної географічної близькості та історії двосторонніх зв’язків України з цими країнами за радянських часів. Успішному забезпеченню українських інтересів у регіоні подекуди перешкоджають безпекові проблеми, вплив позарегіональних держав та особливості регіональних міжнародних відносин на Близькому та Середньому Сході. До того ж, зовнішня політика незалежної України все ще знаходиться на етапі концептуального оформлення у цілісну систему інтересів та пріоритетів.

Участь України в процесі розв’язання таких безпекових проблем регіону Близького та Середнього Сходу, як антитерористична операція проти Іраку, а також економічні, військово-технічні та енергетичні інтереси України у відносинах з Іраком спонукають до здійснення цілісного дослідження політики України щодо цієї країни у її взаємозалежності з процесами міжнародної політики.

Питання близькосхідного напряму зовнішньої політики України передусім аналізуються в роботах українських вчених і дослідників. Найбільш вагомих результатів у розробці даної проблематики досягнуто в працях А.Веселовського, О.Воловича, О.Коппель, Б.Парахонського, О.Пархомчук, Д.Сєрова, Л.Скороход, Ю.Скорохода, В.Шведа. У роботах цих вчених аналізується широкий спектр питань відносин України з державами регіону. Дисертаційні роботи А.Веселовського („Східне Середземномор’я в системі регіональних пріоритетів України”) та Д.Сєрова („Становлення та розвиток політичних і економічних відносин  України з країнами Арабського Сходу (1990-ті рр. – початок ХХІ ст.)”) стали цінним здобутком української політичної думки в контексті дослідження розвитку відносин України з деякими близькосхідними державами та її політики щодо Близького та Середнього Сходу загалом.

Ряд українських досліджень зосереджують свою увагу на окремих аспектах близькосхідного напряму зовнішньої політики України. Так, О.Івченко та О.Сивак досліджують цей напрям у контексті української зовнішньої політики загалом. Політико-економічні та військово-технічні аспекти двосторонні відносин розглядаються в роботах О.Балюн, В.Глєбова, В.Коваля, С.Коз’якова та О.Мережка, В.Плачинди, В.Чередніченко. Питання торговельно-економічного співробітництва України з регіоном досліджуються в працях К.Грідіна, О.Івченка, О.Сивака. Великої уваги енергетичному аспекту відносин України з близькосхідними країнами приділено в роботах А.Веселовського та В.Коваля. У роботах О.Валевського, М.Гончара, С.Здіорука, В.Кременя, Д.Безлюди, В.Бондаренка, В.Чалого, О.Сушка, М.Пашкова фокусом дослідження виступає геополітична складова зовнішньої політики України, а близькосхідний напрям виступає як один з елементів комплексу регіональних напрямів української зовнішньої політики.

У більшості наукових праць, у яких досліджується близькосхідний напрям зовнішньої політики України, визначені основні пріоритети та інтереси України в регіоні. Переважна більшість наукових робіт присвячена перспективам двостороннього співробітництва з країнами регіону в торговельно-економічній, енергетичній та військово-технічній сферах. У роботах, що стосуються політичних і безпекових аспектів відносин України з близькосхідними державами, однак, бракує переконливих пояснень мотивів України стосовно деяких питань її політики в регіоні (участь в антитерористичній операції в Іраку).

Мета даного дослідження полягає у встановленні головних складових політики України щодо Іраку, процесу її формування та реалізації.

У контексті поставленої мети сформульовано наступні завдання:

• простежити еволюцію та визначити диференціацію підходів до оцінки місця Іраку в зовнішній політиці України в роботах представників української політичної думки;
• дослідити миротворчу діяльність України в регіоні, її цілі та результати в контексті національних інтересів України;
• з’ясувати причини приєднання України до антиіракської коаліції в 2003 р. та визначити наслідки участі України в стабілізації ситуації в Іраку (2003-2005 рр.);
• визначити реальні або потенційні загрози національній безпеці України, які походять з Близького та Середнього Сходу;
• визначити стан і перспективи економічного співробітництва України з Іраком;
• дослідити значення військово-технічного співробітництва України з Іраком та фактори здійснення співробітництва у сфері ВТС;
• з’ясувати інтереси України в Іраку в енергетичній сфері та дослідити стан і перспективи співробітництва з державами регіону щодо диверсифікації джерел імпорту енергоносіїв;
• розробити пропозиції щодо формування концепції політики з Іраком в контексті її національних інтересів.

Об’єктом дослідження є зовнішня політика України.

Предметом дослідження є політика України щодо країн регіону Близького та Середнього Сходу.

1. Чинники та сучасний стан розвитку відносин України з Республікою Ірак

Дипломатичні відносини між Україною та Іраком були встановлені 16 грудня 1992 р. Фактично ж, ці відносини були започатковані ще у часи колишнього СРСР, коли фахівці з України брали активну участь у будівництві, зокрема, великих гідроелектростанцій на річках Тигр та Євфрат, металургійного комбінату в Багдаді, залізниці з Іраку до Сирії тощо. З 800 радянських спеціалістів, які на початку 1990-х рр. працювали на спорудженні гідроелектростанції у м.Юсефія, більш ніж 600 — були з підприємств УРСР. Крім того, в 1980-х рр. «українська» частка в експорті колишнього СРСР до Іраку сягала 70%, а у 1990-х рр. товарообіг між Іраком та вже незалежною Україною інколи перевищував 300 мільйонів доларів США на рік.

Водночас, до 2003 р. розвиток українсько-іракського співробітництва суттєво стримувався міжнародними економічними санкціями проти Іраку, запровадженими внаслідок агресії Іраку проти Кувейту.

Посольство України в Іраку було відкрите у травні 2001 р. У період з січня 2003 р. по  березень 2004 року Посольство було евакуйоване у зв’язку з бойовими діями під час американської військової операції проти режиму С.Хусейна Важливим кроком у процесі розбудови двосторонніх відносин стало відкриття на початку 2007 р. Посольства Республіки Ірак в Україні. Посольство Іраку в Україні було відкрито в липні 2007 р.

Вважалося, що Ірак після скасування міжнародних санкцій, може стати одним із пріоритетних партнерів України. На користь цього свідчив досвід торговельно-економічного співробітництва з Багдадом колишнього СРСР, який був значною мірою представлений в Іраку українською технікою та фахівцями. У 80-ті роки в Іраку працювали сотні спеціалістів підприємств «Укрнафта» та «Укргазбуд». Напередодні іраксько-кувейтського конфлікту 1990 року була досягнута домовленість про участь українських організацій і підприємств у будівництві електростанції в м. Насирія, гідровузла в м. Хадіта, іригаційних систем в районах Насирія, Тартар, Кіркук, елеваторів у Захо, Мосулі, Карбелі, цементного заводу в Самава, а також в облаштуванні нафтових родовищ у Північній Румелії і західній Курні та бурінні вертикальних і похилих експлуатаційних нафтових свердловин. Розрахунки за виконання цих робіт передбачалося вести поставками іракської нафти в Україну. В умовах незалежної України перші офіційні українсько-іракські контакти на досить високому рівні відбулися лише у 1994 р. Основною метою цих контактів був пошук форм співпраці саме в нафтогазовій промисловості як у час дії санкцій ООН проти Іраку, так і після їх зняття [13, c. 88].

Іракська проблема є однією з головних у світовій політиці. Від того, чи буде здатна Україна, спираючись на вже завойовані позиції, кваліфіковано визначити свою роль у наступній трансформації Іраку, значною мірою залежать подальші успіхи на шляху до перетворення її на активного суб’єкта світових геополітичних та геоекономічних процесів, закріплення на нових перспективних ринках Близького і Середнього Сходу, забезпечення активної участі у формуванні нової системи енерготранспортних комунікацій між Європою та Близьким і Середнім Сходом.

До іракської війни, що розпочалася в березні 2003 року, Україна підтримувала тісні відносини з Іраком, насамперед у питаннях торгівлі. Річний товарообіг становив більш як 300 млн. дол. США. Очевидно, що початок військової кампанії був небажаним для української сторони насамперед через економічні мотиви. Однак політичні умови – необхідність поліпшення міжнародного іміджу України – зіграли вирішальну роль у процесі прийняття рішення щодо направлення контингенту в Ірак. Необхідно також зазначити, що формування зовнішньополітичної лінії України щодо бойових дій в Іраку проходило за умов серйозної кризи українсько-американських відносин. Внаслідок участі у складі миротворчих сил в Іраку, Україна сподівалася отримати політичні, економічні та міжнародні переваги.

Сьогодні, як і впродовж останніх років, розвиткові відносин України з Іраком суттєво перешкоджають складна внутрішньополітична ситуація в країні та вкрай незадовільний рівень безпеки на всій території Іраку. У зв’язку із складною внутрішньополітичною ситуацією, яка склалась в Іраку після повалення режиму С.Хусейна (весна 2003 р.), найбільш активно українсько-іракське співробітництво розвивалось у військовій сфері.

Надзвичайно важливим чинником у цьому контексті стало перебування в Іраку з серпня 2003 р. по грудень 2005 р. (в рамках стабілізаційних зусиль Багатонаціональних Сил в Іраку) українського миротворчого контингенту, діяльність якого була високо оцінена іракською та американською сторонами. Позитивно офіційним Багдадом було сприйняте рішення української сторони змінити формат нашої участі у відновленні Іраку — з військової присутності миротворчого контингенту на консультаційно-тренувальну допомогу миротворчого персоналу. Після оприлюднення США намірів суттєво скоротити кількість держав-учасниць Багатонаціональних сил в Іраку, Міністерством оборони України було прийняте рішення про виведення з країни українського миротворчого персоналу, що було зроблено 9 грудня 2008 р. — 29 членів миротворчого персоналу України в Іраку повернулись на Батьківщину. Водночас, Україна в 2008 р. збільшила з 3 до 10 кількість військовослужбовців своїх Збройних Сил у складі Тренувальної Місії НАТО в Іраку [15, c. 50].

У 2008 р. з’явилась позитивна тенденція до розширення торговельних відносин між Україною та Іраком. За одинадцять місяців 2008 р. товарообіг склав 266,2 млн.дол.США (експорт — 138,7 млн.дол.США, імпорт — 127,5 млн.дол.США), що майже у дев’ять разів перевищило аналогічний показник за 2007 р. (29,6 млн.дол.США) та дорівнює сумарному товарообігу за усі п’ять років торгівлі України з повоєнним Іраком. Таким чином, з 38 країн Близького Сходу та Азії, з якими має торговельні відносини Україна, за показниками 2007 р. Ірак увійшов до першої п’ятірки країн за темпами приросту експорту з України.

 

2. Стан торговельно-економічного співробітництва між Україною та Республікою Ірак

Між Україною та Республікою Ірак підписана Угода про торговельне, економічне, наукове та технічне   співробітництво (підписана 09.10.2000 р., ратифікована 15.11.2001 р.). Згідно з цією Угодою, функціонує Міжурядова українсько-іракська спільна комісія з питань торговельного, економічного, наукового та технічного співробітництва.

Таблиця 2.1. Динаміка двосторонньої торгівлі товарами між Україною та Іраком 2003- 2008 рр.

(тис. дол. США)

	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2008/2007 +/-	2008/2007 %
Обіг	13353,47	87928,25	83522,38	42528,3	29573,70	270482,6	240908,9	814,61
Експорт	13353,47	87928,25	83313,28	42218,0	29345,8	142965,2	113619,4	387,17
Імпорт	—	—	209,1	310,3	227,9	127517,4	127289,5	55853,3
Сальдо	13353,47	87928,25	83104,18	41907,7	29117,9	15447,8	-13670,1	-46,95

За 2008 рік товарообіг склав 270,48 млн. дол. США (що на 240,91 млн. дол. США більше ніж за 2007 рік.). В т. ч. експорт склав 142,97 млн. дол. США (збільшення у 4,87 рази), імпорт 127,52 млн. дол. США (збільшення у 55,95 тис разів). Сальдо позитивне 15,45 млн. дол. США.

Аналізуючи товарну структуру експорту слід зазначити, що у 2008 році він збільшився на 113,62 млн. дол. США  з 29,35 до 142,97 млн. дол. США.

Таке зростання відбулось, в першу чергу за рахунок суттєвого збільшення обсягів поставок наступних груп товарів:

—         Чорні метали (збільшення в 10,2 рази);

—         Їстівних плодів та горіхів (збільшення у 5,8 рази);

—         Зернових культур (у 2007 поставок не відбувалось).

Водночас спостерігалося зменшення поставок насіння і плодів олійних рослин, електричних машин і устаткування.

Поточний стан двосторонньої торгівлі товарами. За 6 місяців 2009 року товарообіг склав 142,49 млн. дол. США, що на 24,26% (45,64 млн.) менше ніж за аналогічний період 2008 року. Експорт збільшився на 136,25% (82,15 млн.) і склав 142,45 млн. дол. США, імпорт зменшився на 99,97% (127,79 млн.) і склав 43 тис. дол. США. Сальдо позитивне 142,41 млн. дол. США [15, c. 52].

Збільшення експорту спостерігається по всім основним товарним позиціям.

Показники двосторонньої торгівлі послугами:

За 2008 рік обіг послуг склав 4,06 млн. дол. США. Експорт склав 2,78 млн. дол. США, імпорт – 1,29 млн. дол. США.

Експорт на 62,46% складався з послуг у сфері освіти, 32,68% – послуги транспорту та зв’язку, 4,68% – послуги готелів та ресторанів.

За 3 місяці 2009 року обіг послуг склав 2,02 млн. дол. США. Експорт склав 1,7 млн. дол. США, імпорт – 0,32 млн. дол. США.

Експорт на 71,3% складався з послуг транспорту та зв’язку, 27,41% – послуги у сфері освіти, 0,95% – послуги готелів та ресторанів.

Також Україна запропонувала Іраку співпрацю в теплоенергетичному секторі – відновленні діяльності ТЕЦ та електромереж та у розбудові транспортної інфраструктури Республіки Ірак та постачанні сільськогосподарської продукції.

Фактично вже у 2004 році Україна поліпшила свій міжнародний імідж та відносини з західними партнерами, а також налагодила співробітництво на політичному рівні з Республікою Ірак. Тривалий час Україна намагалася отримати окрім політичних, ще й економічні дивіденди від присутності в Іраку. Численні українські компанії працювали над одержанням контрактів на відбудову цієї країни, розвиток інфраструктури, створення сил безпеки, розробку нафтових родовищ. Після кількох невдач першу велику угоду було підписано в кінці травня 2004 року, коли американська компанія ANHAM отримала контракт вартістю 120,1 млн. дол. США на оснащення іракської армії – 15 батальйонів та 6 бригад. При цьому самостійно ця компанія мала освоїти лише 7% замовлення, тоді як українські компанії виконали 65% вартості контракту, тобто приблизно 78 млн. дол. США. Партнером з української сторони було дочірнє підприємство державної компанії «Укрспецекспорт» – ДП «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес». Крім того, Україна реалізувала контракт на поставку для іракської армії впродовж двох років півтори тисяч вантажівок «КрАЗ» у рамках програми післявоєнної відбудови Іраку. Кременчуцький автозавод (КрАЗ) мав поставити дві тисячі позашляховиків «УАЗ», зібраних із комплектуючих, які поставляються з Росії. Окремо виконавці контракту мали створити сервісні центри з обслуговування техніки, навчання водіїв та обслуговуючого персоналу [4, c. 196-197].

У 2004 p., за підрахунками Української спілки промисловців і підприємців, якби Україна отримала контракти на відбудову Іраку, на які розраховувала, товарообіг між обома країнами міг би сягнути понад 600 мільйонів доларів на рік. Однак, окрім трьох вищезазначених контрактів, більше Україна не отримала жодного.

3. Українсько-іракське економічне співробітництво: основні проблеми та перспективи

Основу економіки Іраку становить експорт нафти. За обсягами запасів нафти Ірак посідає друге місце у світі після Саудівської Аравії. Достовірні запаси нафти (51 родовище) оцінюють у 17.6     млрд. т., ймовірні поклади (65 розвідницьких нафтових блоків) – у 33.7    млрд. т. Більшість запасів нафти сконцентровано в районі міста Кіркук на півночі Іраку, а також на півдні — родовище Румайла. В Іраку також зосереджено десяті за обсягами світові запаси природного газу — близько 3,1 трильйонів кубічних метрів (родовища Кіркук, Аін Зала, Бутма та Баі Хасан на півночі країни та Румайла і Зубаір на півдні). У загальній структурі іракської економіки нафтогазовий сектор займає 80% (сільське господарство — 9-10%, продукція промисловості — 1,5%, сфера послуг — 8,7%).

Водночас, нафта — це надзвичайно складний ресурс. Обсяг іракських запасів енергоносіїв, а також стратегічно вигідне розташування країни — поблизу від основних покладів нафти регіону — обумовлюють постійну боротьбу впливових світових гравців за вплив на Ірак.

Нафтове питання зіграло двояку роль в історії Іраку. Ірано-іракська війна, міжнародна блокада (внаслідок іракської агресії проти Кувейту), американське військове вторгнення в 2003 р. і ескалація насильства на етнічно-конфесійному підґрунті, яка поставила країну на межу громадянської війни, майже вщент зруйнували економіку та інфраструктуру Іраку, відкинули іракський народ на десятиліття назад. В усіх цих подіях та процесах простежується роль нафти.

Саме питання розподілу прибутків від продажу вуглеводнів і контроль над контрактами на їх видобуток уже другий рік поспіль визначають перебіг подій в іракському суспільно-політичному житті.

У цьому контексті читачам звичайно буде цікаво ознайомитися з поглядом на сучасний стан нафтового сектора Іраку безпосередньо з Багдаду.

Отже, ситуація в цілому оптимізму не викликає. Головним чинником, який наразі має найбільший вплив на нафтову галузь Іраку, є діяльність терористичних і екстремістських організацій [7, c. 62-63].

Теракти, які тривають в країні, коштують національній економіці Іраку до 400 тис. барелей нафти на добу, що призводить до втрати мільярдів доларів США щорічно. Упродовж 2006 року терористами було здійснено до 159 великих підривів на об’єктах нафтової інфраструктури Іраку. Переважну кількість терактів було здійснено на північному нафтопроводі Кіркук (Ірак) — Джей-хан (Туреччина). Таким чином, основна частина (в окремі періоди -100%) іракського експорту нафти — до 1,6 млн. барелей на добу — забезпечувалася за рахунок південних родовищ. Зазначені теракти також призвели до зниження обсягів виробництва іракських нафтопереробних заводів на 50%. Рівень витрат нафтових компаній, які працюють в Іраку, на захист свого персоналу та обладнання є надзвичайно високим. До того ж вищенаведена статистика переконливо доводить, що цей захист є досить умовним. Наразі в Іраку немає стовідсотково безпечних місць — ні для іноземців, ні для іракців.

У цілому рівень видобування нафти в Іраку впродовж 2006 року в середньому становив 2 млн. барелей на добу (за часів С.Хусейна цей показник становив 3-3,5 млн. барелей). Упродовж січня 2007 року він дещо знизився й становив 1,7 млн. барелей на добу. Зазначений факт пояснюється складними погодними умовами в порту Басра та ремонтними роботами — внаслідок терактів — на нафтопроводах. Станом на березень 2007 року середні показники видобування нафти становлять 2 млн. барелей на добу.

У даному контексті важливим чинником — причому його вплив наразі суттєво зростає — є посилення політичної боротьби навколо нафтового питання.

Розпочинаючи з 2003 року (повалення режиму С.Хусейна) договірно-правова база, яка має регулювати нафтовий сектор економіки Іраку, розвивалася надто повільно. Комплекс надзвичайно чутливих суперечливих питань, які мають розв’язати іракські лідери, наразі є непомірним для суспільства Іраку, адже до компромісу вдаються лише після того, як вичерпуються інші підходи, часто насильницькі. Статус м.Кіркук, принципи розподілу прибутків від продажу нафти, ступінь контролю центрального та регіональних урядів над нафтовими родовищами, механізм укладення контрактів на розробку нафти, механізм перегляду вже укладених (урядом Іракського Курдистану) контрактів на розробку північних родовищ, принципи та умови залучення іноземних інвесторів до розвитку нафтового сектора країни, повноваження в сфері визначення нафтової політики — це лише неповний перелік нюансів і проблем політичного характеру в енергетичному секторі іракської економіки, з якими зіштовхуються нині та зіштовхуватимуться в майбутньому уряд Іраку та іноземні компанії, які планують активно залучатися до розробки нафтових полів країни.

У зв’язку з цим іракська сторона значні надії покладає на довгоочікуваний закон про нафту, який активно підтримує офіційний Вашингтон. 27 лютого 2007 р. віце-прем’єр Іраку Б.Саліх повідомив, що уряд Іраку ухвалив проект даного закону.

Основні положення проекту передбачають перетворення Іракської національної нафтової компанії (ІІЧОС) на незалежну холдингову компанію та формування Федеральної Ради, яка визначатиме національну нафтову політику. Проект закону також передбачає створення системи регіональних компаній (підзвітних ІІЧОС). Регулюватиме розвиток сектора Міністерство нафти Іраку. Головною метою зазначеного документа є завершення надзвичайно централізованого контролю над нафтовим сектором, який суттєво гальмував розвиток енергетичної галузі іракської економіки та надходження іноземних інвестицій. Проект закону також дозволить уряду Іракського Курдистану самостійно переглянути умови контрактів, які раніше були укладені з іноземними компаніями, з метою приведення їх у відповідність з новим законодавством. У разі виникнення нових протиріч між регіональним і центральним урядом з цього питання, коректність змін розглядатиметься комісією незалежних експертів. Керівництво інших регіонів також матимуть право укладати контракти з іноземними компаніями.

Завершальним етапом прийняття закону має стати його затвердження Радою Представників Республіки Ірак. Уряд Іраку сподівається на введення даного закону в дію вже в травні 2007 р. [6, c. 34-35]

Водночас перша реакція представників сунітської громади на проект закону про нафту викликає серйозні побоювання, що прийняття парламентом цього документа призведе не до вирішення наявних проблем, а до чергового витка напруги між провідними етнічно-конфесійними громадами Іраку та погіршанню безпекової ситуації — що в свою чергу безсумнівно відіб’ється на показниках видобування та експорту нафти.

Так у чому ж сенс розвитку українсько-іракського співробітництва? Чи отримає колись Україна доступ до іракської нафти? Чи варто нашим компаніям виходити на ринок країни, яка балансує на межі громадянської війни?

Відповідь однозначна — Україна може отримати величезні дивіденди від розвитку співробітництва з Іраком.

Звичайно, українська сторона має необхідні технологічні, наукові та кадрові ресурси для залучення до розвитку нафтового сектора іракської економіки — українські компанії цілком здатні здійснювати проекти з розвідки та розробки нафтогазових об’єктів, експлуатаційного та розвідувального буріння нафтових і газових свердловин, надання сервісних послуг у нафтогазовій галузі; виконувати роботи з проектування; здійснювати будівництво, модернізацію, ремонт та експлуатацію нафтогазопроводів та автомобільних газонаповнюючих компресорних станцій; постачати обладнання для нафтогазової галузі. І ми переконані, що в середньостроковій перспективі українські компанії матимуть змогу вийти — без надзвичайно високого ризику, притаманного поточній ситуації в країні — на іракський нафтовий ринок.

Проте справжні прибутки — і вже в короткотерміновій перспективі можна отримати зовсім в іншій сфері — у сфері відновлення іракської інфраструктури.

Станом на березень 2007 року економіка та інфраструктура країни перебувають у майже зруйнованому стані. Головними проблемами іракської економіки є масове безробіття, інфляція, відплив із країни кваліфікованих кадрів, корупція. Рівень життя населення Іраку є дуже низьким. Ситуація з електрикою, паливно-мастильними матеріалами залишається кризовою.

Потреби країни величезні — починаючи від продуктів харчування, закінчуючи обладнанням для електромереж і будматеріалами. У 2006 році Ірак імпортував товарів на суму в 13 млрд. дол. США.

Відновлення та ремонту потребують сотні об’єктів народного господарства Іраку. Додавши сюди надходження — попри усі поточні складнощі — від продажу нафти (кількість видобутої в Іраку нафти компенсується зростанням світових цін на енергоносії) ми отримаємо справжнє уявлення про іракський ринок — величезні потреби та величезні можливості їх задовольнити [1, c. 22].

У зв’язку з цим слід відзначити, що лише за 1 рік бюджет Іраку (дохідна частина на 97% сформована за рахунок прибутків від продажу нафти.) зріс з 33 млрд. дол. США (2006 р.) до 41 млрд. дол. США (2007 р.) — причому рівень видобування вуглеводнів залишився незмінним. І левова частка бюджету направлятиметься на проекти відбудови (майже з нуля) країни.

Таким чином для українських компаній відкривається слушна нагода опанувати для себе ринок Іраку, успішно конкуруючи з фірмами інших країн. Прибутки від збуту української продукції в Іраку та участі українських підприємств у проектах з відбудови економіки Іраку в короткотерміновій перспективі можуть суттєво перевищити потенційні надходження від участі нашої держави в розвитку іракського нафтового сектора в середньостроковій перспективі.

Враховуючи сучасний стан іракської інфраструктури та економіки, а також потреби, плани та дії іракської сторони в процесі їх відбудови, можливі напрями залучення українських компаній та підприємств до відновлення Іраку охоплюють майже всі соціально-економічні галузі та сфери. Передовсім, це енергетична галузь, де українські компанії можуть бути залучені до ремонту існуючих потужностей тепло- і гідроелектростанцій та створення нових електромереж, будівництва та модернізації електростанцій (переведення з нафти на газ), постачання дизельних генераторів і мобільних електростанцій, які працюють на попутному газі.

Перспективною для активізації співробітництва є транспортна сфера (відбудова іракських аеропортів, поставки транспортних і пасажирських літаків, відбудова базової інфраструктури залізничної мережі, поставки тепловозів, вагонів, спеціальних цистерн і комплектуючих для ремонту та будівництва залізничного полотна тощо).

Потенціал українських підприємств може бути використаний у відбудові промислової сфери, де вітчизняні компанії можуть залучатися до відновлення зруйнованих та зведення нових промислових об’єктів і поставляти обладнання для відновлення виробництва. Також не слід забувати про співробітництво в сільськогосподарській сфері, адже в плані забезпечення внутрішніх потреб у зернових Ірак залишається імпортозалежною державою і імпортує до 4 млн. тон збіжжя на рік.

Перелік напрямів співробітництва досить великий, тому головним завданням економічної складової роботи української дипмісії в Багдаді залишається наведення мостів між іракськими споживачами та українськими товаровиробниками. Звичайно, багато контактів залишилося від часів епохи С.Хусейна, коли українські підприємства постачали свою продукцію до Іраку в рамках програми ООН „Нафта в обмін на продовольство». Значна частина цих контактів продовжує працювати й сьогодні. Однак сучасні іракські реалії вимагають нових підходів до вирішення питання про активізацію українсько-іракського економічного співробітництва [9, c. 95-96].

Основним чинником, що визначає рівень зацікавленості як вітчизняних, так і іноземних компаній у виході на іракський ринок, в короткостроковій перспективі залишатиметься складна безпекова ситуація в країні, розвиток якої важко спрогнозувати. Наразі українські компанії не мають змоги шукати партнерів і працювати безпосередньо в Іраку, оскільки на чашах терезів, з одного боку, економічний зиск, а з іншого — людське життя. Саме тому головним механізмом встановлення безпосередніх контактів як на рівні приватних компаній, так і на урядовому рівні, у найближчі роки залишатимуться ярмарково-виставкові заходи міжнародного масштабу з відбудови іракської інфраструктури, які проводяться не лише на території Іраку, а й у таких сусідніх країнах, як Туреччина, Йорданія, Кувейт.

У 2006 році українські компанії взяли участь у виставці-ярмарку „Rebuild Iraq 2006″, яку було проведено в м. Амман, Йорданія. На зазначеній виставці були представлені 13 українських підприємств, серед яких завод „Південкабель» (м. Харків), ВАТ „Дрогобицький завод автомобільних кранів», ВАТ „Кред-маш» (м. Кременчуг), ВАТ „Квазар» (м. Київ), TOB „Дніпроелектротех-сервіс» (м. Дніпропетровськ), TOB „Корпорація „Колійні ремонтні технології» (м. Львів) та інші. Учасники виставки мали змогу не лише представити свої товари та встановити безпосередні контакти з потенційними іракськими партнерами, а й визначити, на яких саме напрямах варто зосередити зусилля в майбутньому. Тому залучення якомога більшої кількості українських товаровиробників до участі в подібних заходах є першочерговим завданням усіх причетних відомств та організацій в Україні.

Серед негативних чинників, які впливають на економічне співробітництво, по-перше, необхідно зазначити невеликий рівень державної підтримки. По-друге, це низький рівень представництва українських компаній в Іраку як безпосередньо, так і через посередників. І, по-третє, це брак інформації про тендерні пропозиції та попит в Іраку, а також про можливості українського бізнесу. Так, на сьогодні лише одна людина у торговельно-економічній місії у складі Посольства України в Іраку займається цими питаннями, що є вкрай недостатнім та малоефективним. Ще у 2006 році Ірак закликав Україну відкрити велике торговельне представництво в Ербілі (столиці іракського Курдистану) для активізації ділової співпраці між країнами. Це могло повести за собою і встановлення прямого авіасполучення.

Як показує теорія і практика міжнародного бізнесу, якщо є вільна ніша на ринку, вона обов’язково рано чи пізно заповниться. Наразі Ірак являє собою майже суцільну незаповнену нішу. Тому саме нині українському товаровиробнику вкрай важливо не втратити нагоду зайняти місце на іракському ринку, конкурентна боротьба за який триває [1, c. 23].

4. Перспективи українсько-іракського співробітництва

При розгляді перспектив українсько-іракського співробітництва доцільно дотримуватись прагматичного підходу та враховувати складні реалії в країні. основні зусилля слід зосередити на повномасштабному відновленні політичної та економічної складових наших двосторонніх стосунків у поєднанні зі створенням належної нормативно-правової бази співробітництва в інших сферах на майбутнє.

Першочергову увагу необхідно приділити пошуку реальних шляхів участі України у процесах відбудови та реконструкції зруйнованої економіки Іраку. Враховуючи значну технологічну відсталість країни, високу вартість західних технологій та те, що значна кількість об’єктів промисловості та енергетичної інфраструктури Іраку побудована за радянськими технологіями, налагодження сталого торговельно-економічного та промислово-технологічного співробітництва може стати одним з найперспективніших напрямків двосторонніх стосунків між Україною та Іраком.

Іншим стратегічним завданням, з точки зору диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну, має стати суттєва активізація зусиль вітчизняних підприємств, спрямованих на їхній вихід на нафтогазовий ринок Іраку, отримання контрактів на розвідку, розробку покладів нафти і газу на території Іраку, постачання обладнання та відбудову нафтогазової, трубопровідної та електроенергетичної інфраструктур країни.

При цьому слід враховувати, що транснаціональний бізнес не чекатиме остаточного покращення безпекової ситуації в країні, і кращі позиції на іракському ринку здобудуть саме ті компанії, які вже сьогодні йдуть в Ірак. Найперспективнішим плацдармом для просування продукції українських товаровиробників на ринок Іраку є Іракський Курдистан, економіка якого розвивається дуже динамічно, а політична ситуація, наявна інфраструктура та рівень безпеки дозволяють безперешкодно вести міжнародну торгівлю, відкривати представництва іноземних компаній, створювати спільні підприємства, проводити міжнародні презентаційно-виставкові заходи [14, c. 6].

Перспективним може також виявитися співробітництво щодо модернізації танків, зокрема Т-72. Більшість танків було свого часу виготовлено у Польщі за радянською ліцензією, тому перспектива спільної модернізації виглядає досі ефективною. Взагалі, модернізація застарілого військового обладнання та зброї, які знаходяться в Іраку, може стати ефективним елементом співробітництва між Україною та Іраком. Понад те, українська модифікація Т72AG за своїми характеристиками не поступається американським Абрамс, які зараз планує закупити іракський уряд.

Крім того, Україна та Ірак неодноразово підкреслювали бажання реалізувати проекти щодо навчання іракських військовослужбовців в українських ВНЗ, що також піде на користь двостороннім відносинам у майбутньому. Притому Україна може запропонувати свої ВНЗ як для підготовки молодшого офіцерського складу, так і для підвищення кваліфікації середньої та вищої ланки.

Уже у грудні 2009 року з’явилася інформація щодо підписання Україною певних контрактів на поставку озброєнь до Іраку, зокрема бронетранспортерів, танків, авіатехніки та іншого, а також ремонт та модернізацію техніки на загальну суму 2,4 млрд. дол. США. Вже підписано контрактів на 40% від загальної суми, інші знаходяться на завершальному етапі опрацювання. Це унікальний та найбільший контракт, який отримувала Україна за роки своєї незалежності. Ці гроші були виділені Іраку США, причому Україні було віддано перевагу в ході складного відбору, фактично без проведення офіційного тендеру.

У сфері економіки та енергетичної сфери дві країни мають що запропонувати одна одній. Однак рівень конкуренції тут також високий.

Більш розробленою сферою співробітництва є нафтова галузь. Стратегічним питанням для України є диверсифікація джерел постачання енергоресурсів: доступ до близькосхідної нафти дозволить завершити формування нового трансконтинентального енергетичного коридору до Європи через територію України. Бажання працювати з іракською нафтою висловлювала «Укрнафта», яка розвиває свою нафтодобувну мережу у світі. Крім того, цікавою є ідея транспортування іракської нафти через Одеський нафтопереробний завод (ОНПЗ) [15, c. 52-53].

На сьогодні існує великий потенціал щодо українсько-іракського співробітництва у різних галузях. Обом країнам є що запропонувати одна одній, і Україна може стати дуже корисною на стадії відбудови повоєнного Іраку, але необхідно постійно тримати на контролі той факт, що багато сильніших та більш послідовних, ніж Україна, країн працюють на Близькому Сході вже десятки років. Крім того, українські компанії не в змозі самі пробитися на цей ринок без серйозної практичної державної підтримки та хороших відносин України не тільки з іракським урядом, а й з її західними партнерами. Особливо повинна посилитися роль українських дипломатів, зокрема, оновлених торговельно-економічних місій.

Для ефективного використання потенціалу двосторонніх українсько-іракських відносин Україні, в першу чергу, необхідно розробити Національну стратегію у регіоні Близького Сходу та Північної Африки, а також науково-розроблені пропозиції щодо просування України на іракському ринку.

Взагалі, в Україні давно назріло питання створення міжвідомчої групи, яка визначила б пріоритетні напрями економічного співробітництва та перелік конкретних товарів і послуг, які українські підприємства могли б запропонувати іракським партнерам та які були б конкурентоспроможними. Крім того, необхідно визначити ті галузі та проекти в Іраку щодо реконструкції країни, будівництва нових об’єктів тощо, до яких могли б залучитися українські державні та приватні підприємства [15, c. 54].

Висновки

За результатами аналізу причин участі України в антитерористичній операції в Іраку зроблено висновок, що рішення про направлення українських військових підрозділів до Кувейту та Іраку в 2003 році приймалися, головним чином, з метою покращення українсько-американських відносин, які загострилися на рубежі 2002-2003 рр., що могло призвести до запровадження міжнародних санкцій проти України. Наводиться аналіз результатів і мотивів голосування українських парламентарів за рішення про направлення військ до регіону, на основі чого стверджується про зацікавленість як провладних сил, так і парламентської опозиції в нормалізації відносин зі США шляхом направлення миротворчого контингенту до іншої країни (Кувейту, а згодом – до Іраку) без мандату Ради Безпеки ООН.

Дослідження викликів безпеки близькосхідного регіону для України не виявляє загроз національній безпеці України з боку держав Близького та Середнього Сходу. Тим не менше, визначаючи існування нових загроз міжнародній безпеці, зокрема, міжнародного тероризму, автор звертає увагу на особливе значення соціокультурного аспекту міжнародних взаємодій в аналізі безпекових загроз Україні, що генеруються в регіоні. На основі такого підходу визначаються фактори негативного безпекового впливу регіональних процесів на національну безпеку України та пропонуються шляхи мінімізації такого впливу.

У дослідженні економічної складової близькосхідної політики України виокремлюються такі аспекти, як торговельний, інвестиційний та інтеграційний. Успіхи України в торговельній сфері співробітництва з країнами регіону виражаються в абсолютному та відносному зростанні експорту до цих країн, однак це нівелюється відображенням загальних негативних рис української економіки на даному напрямі торгівельної політики України (переважання в експорті продукції металургії, тобто експорту продукції з низькою доданою вартістю і фактично прихованим експортом енергії). У той же час, аналіз інтеграційних тенденцій за участю країн регіону і самої України свідчить про необхідність активізації політики України щодо залучення до цих процесів, використовуючи переваги режимів вільної торгівлі з ЄС та Арабської зони вільної торгівлі.

Рішення про направлення українських миротворчих контингентів до Іраку в 2003 р. стали прецедентами в зовнішній політиці України, яка до цього не брала участі в миротворчих заходах без відповідного мандату Ради Безпеки ООН. Утім, направлення військового підрозділу до Кувейту формально здійснювалося в рамках двосторонньої українсько-кувейтської угоди. Прийняття ж рішення про участь України в стабілізації в Іраку було здійснено всупереч міжнародному праву, національному законодавству та попередній офіційній позиції України.

Приєднання України до антитерористичної операції в Іраку шляхом направлення миротворчих контингентів до Кувейту та Іраку в 2003 р. пояснюється намаганням вийти з міжнародної ізоляції, в якій опинилася Україна наприкінці 2002 р., зокрема, через звинувачення з боку США в намірі президента Л.Кучми здійснити продаж озброєнь до Іраку в порушення санкцій ООН. Заходи українського керівництва та провладних сил у Верховній Раді були підтримані значною частиною парламентської опозиції, що демонструє значення відносин зі США у зовнішній політиці України загалом, та у її політиці щодо близькосхідних країн зокрема.

Співробітництво України з Іраком у зв’язку з участю в стабілізації ситуації в цій країні протягом 2003-2005 рр. набуло особливого політичного контексту та великою мірою залежить від відносин України зі США. Водночас, створено передумови для двостороннього характеру розвитку відносин України з Іраком, зокрема, шляхом співробітництва з місцевою владою провінції Васіт, де перебував український миротворчий контингент. Такому розвитку сприяє вироблення основ економічної політики стосовно Іраку, затверджених у відповідній програмі уряду України.

Країни Близького та Середнього Сходу не становлять загрози безпеці України у зв’язку з відсутністю конфліктних питань у відносинах України з державами регіону. Процес набуття деякими країнами регіону зброї масового знищення та засобів її доставки (Ірак до 2003 р.) також не визнається на офіційному рівні як загроза національній безпеці. Україна підтримує збалансовані відносини з усіма близькосхідними державами, що унеможливлює передбачуване воєнне протистояння з будь-якою з країн регіону.

Економічне співробітництво України з Іраком розвивається по висхідній лінії, що підтверджується обсягами українського експорту до країни. Торгівля з Іраком відіграє важливу роль у реалізації стратегії зростання експорту України. Політика України щодо залучення інвестицій з Іраку, однак, не зазнала успіху через неспроможність створити сприятливий інвестиційний клімат у країні.

Співробітництво з близькосхідними країнами у торговельно-економічній сфері диференційовано залежить від політичного забезпечення відносин України з державами регіону.

Економічне співробітництво України з Іраком характеризується рядом негативних рис та існуванням невикористаних можливостей. По-перше, в українському експорті до держав регіону домінують товари з низьким рівнем доданої вартості, що не сприяє утвердженню України в регіоні як держави, яка орієнтується на інноваційну модель розвитку. Довгострокове співробітництво України з регіоном матиме більше перспектив за умови орієнтації не на енергоємний і ресурсоємний експорт, а на експорт продукції машинобудування, в якій реалізується інтелектуальний потенціал України. Крім цього, низький рівень імпорту з близькосхідних країн, порівняно з українським експортом, применшує значення України в експортних стратегіях цих країн.

Список використаної літератури

1. Дяченко І. Українсько-іракське економічне співробітництво — пріоритети і перспективи // Політика і час. — 2007. — № 5. — С. 21-23
2. Зайцев Ю. Повернення до Іраку // Діловий вісник. — 2001. — № 1. — С. 8-9
3. Ким В. Украинские друзья Саддама Хусейна // Зеркало недели. — 2001. — 15 декабря. — С. 5
4. Коппель О. Стратегічні пріоритети України в Близькосхідному регіоні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. — Вип. 57. (Ч.І). – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. — С.195-204
5. Лановенко О. Король помер! Хай живе Король? : Позиція України в ікарському конфлікті і можлива корекція її зовнішньополітичної стратегії / О. Лановенко // Політика і культура. — 2003. — № 18. — С. 22-24
6. Павленко А. Іракська кампанія очима американців та їхніх союзників / Анатолій Павленко // Військо України. — 2005. — № 3-4. —  С. 34-36
7. Петюр Р. Військово-технічне співробітництво з державами Близького та Середнього Сходу як складова політики України в регіоні // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 55, Ч.ІІ. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2005. — С.60-67.
8. Петюр Р. Енергетичний аспект політики України на Близькому та Середньому Сході // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 48, Ч.І. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2004. — С.98-105.
9. Петюр Р. Межі Близькосхідного регіону в контексті зовнішньополітичних пріоритетів України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини. – К., 2005. — №31-32. – С.95-97.
10. Рибак М. Війна в зоні Перської затоки // Військо України. — 1999. — № 1-2. — С. 32-34
11. Слісаренко І. Іракська війна України // Політика і культура. — 2004. — № 14. — С. 16-18
12. Слісаренко І. Хто записав Україну в антиіракську коаліцію? // Політика і культура. — 2003. — № 14. — С. 13-14
13. Чалий С. Іракська криза чи криза світоустрою?: (Полемічні нотатки мілітариста) // Сучасність. — 2003. — № 7-8. — С. 88-97
14. Шелест Г. Відбудова Іраку: українські перспективи // Україна і світ сьогодні. — 2006. — № 7. — С. 5
15. Шелест Г. Українські інтереси в Іраку — втрачені можливості та перспективи // Зовнішні справи. — 2009. — № 12. — С. 50-54