Вступ

Актуальність теми. За виробничим потенціалом Україна відноситься до найбільших світових виробників бурякового цукру. Ця галузь бере початок свого розвитку з двадцятих років XIX століття. З того часу цукрове виробництво набуло пріоритетного значення серед харчових галузей країни, головним завданням якої є забезпечення потреби держави цукром за рахунок власного виробництва: нарощування його обсягів, збільшення експорту та повної відмови від ввезення тростинного цукру-сирцю для внутрішніх потреб.

Бурякоцукрова промисловість є однією із стратегічно важливих галузей харчової промисловості України. Вона поєднує в собі виробників елітного та фабричного насіння цукрових буряків, цукрові заводи і обслуговуючі підприємства галузі.

Дослідженням теоретичних і практичних аспектів функціонування бурякоцукрового підкомплексу займаються багато науковців, зокрема, вітчизняні вчені-економісти: П.Саблук, М.Роїк, О.Шпичак, М.Коденська, П.Богатиренко, ВБілаш, В.Бондар, Ю.Коноваленко, Б.Панасюк, В.Слюсар та інші.

Протягом останнього десятиріччя минулого століття бурякоцукрове виробництво України зазнало значної руйнації через загальну економічну кризу, безсистемний перехід до нерегульованого ринку, втрату державного впливу на економічні процеси у бурякоцукровому підкомплексі та контролю за випуском і реалізацією продукції, недосконалість законодавства щодо приватизаційних процесів, перепродаж підприємств і неефективне функціонування виробництва в ринкових умовах, значне подорожчання енергетичних і матеріальних ресурсів, а також використання застарілої техніки для вирощування, збирання, транспортування і переробки цукрових буряків. Як наслідок — значно підвищилася собівартість вирощування буряків, а виробництво цукру на багатьох заводах стало збитковим. Отже, виникла об’єктивна необхідність проведення аналізу сучасного стану бурякоцукрового підкомплексу та визначення перспектив його подальшого ефективного розвитку.

Метою дослідження є проведення аналізу сучасного стану бурякоцукрового під комплексу в Україні та світі та визначення заходів для подальшого ефективного його розвитку.

Розділ 1. Народногосподарське значення цукрових культур

1.1. Значення цукрових культур для економіки країн світу

Цукрові буряки — одна з найважливіших технічних культур, яку вирощують для виробництва цукру. Коренеплоди цукрових буряків містять 17-18% цукру, а високоцукристих сортів при відповідних умовах вирощування-до 20% і більше. Цукор добре засвоюється організмом людини і широко використовується в різних галузях харчової промисловості та добре зберігається. При виробництві цукру цінним побічним продуктом є меляса і жом, які згодовують худобі. Мелясу також використовують для виготовлення спирту, гліцерину та інших продуктів. Використовують також дефекат для вапнування кислих ґрунтів.

Цукрові буряки с також важливою кормовою культурою. При врожаї коренеплодів 300 і гички 200 ц/га з кожною гектара збирають понад 110 ц кормових одиниць, що набагато перевищує продуктивність інших кормових культур.

Цукрові буряки мають велике агротехнічне значення. Введення їх у сівозміни підвищує культуру землеробства. Середня врожайність цукрових буряків на Україні становить 270-280 ц/га. Окремі господарства вирощують вищі врожаї.

Цукрові буряки за вегетацію нагромаджують у 2-3 рази більше сухої речовини з гектара, ніж зернові культури. В зв’язку з цим вони мають підвищені потреби у воді та поживних речовинах. Хоч транспіраційний коефіцієнт в цукрових буряків невисокий (200-250), але за вегетацію забирають багато води з ґрунту, бо формують великий врожай. Врожай великою мірою залежить від запасу вологи під час проведення сівби і кількості опадів за липень і серпень. Цукрові буряки порівняно холодостійкі рослини, сходи не бояться приморозків до мінус 4-50С, а у фазі вилочки витримують приморозки — до 8°С. Насіння проростає при температурі 4-5°С, сходи з’являються при 8-9°С. Оптимальна температура для розвитку і фотосинтезу — 20-25°С.

Від сонячного освітлення залежить активність фотосинтезу та нагромадження цукру в коренеплодах. Для цукрових буряків найбільш придатні глибокі і родючі ґрунти; чорноземи, темно-сірі, опідзолені ґрунти та буроземи. Непридатні для них піщані та важкі глинисті, заболочені і кислі ґрунти. Краща реакція ґрунтового розчину — нейтральна або слаболужна (рН 7-8).

Під час заводської переробки буряків на цукор залишається до 90% від маси буряків жому (вилугувана стружка). Так, при урожаї коренеплодів цукрових буряків, — 250 ц/га маємо до 225 ц свіжого жому. Його згодовують худобі сирим, сухим та відпресованим. Крім того, при переробці буряків одержують мелясу, яку використовують у спиртовому та кондитерському виробництві, на корм худобі, для виготовлення гліцерину і кормових дріжджів. Нарешті, після очищення соку буряків залишається дефекаційна грязь (суміш крейди і органічних речовин), яку використовують як добриво [19, c. 197-198].

Найбільше цукрових буряків сіють у Лісостепу в таких областях, як Вінницька, Черкаська. Київська, Тернопільська, Полтавська, Сумська та Хмельницька. На незначних площах вирощують у південних областях України та на Поліссі.

Цукрові буряки — дворічні рослини. На першому році життя вони утворюють потовщений корінь (коренеплід) і розетку з 50-90 прикореневими листками. На наступний рік висаджений коренеплід утворює спочатку розетку листків, а потім квітконосні пагони, на яких формується насіння. Це перехреснозапильна культура.

Плід цукрових буряків — коробочка. При достиганні плоди зростаються, утворюючи супліддя — клубочки з 2-6 і більше насінинами. В плоді одноросткових буряків одна насінина. Листки у буряків серцеподібної форми і ростуть швидше, ніж коренеплід.

Корені дорослої рослини на першому році життя вкриті довгими кореневими волосками (до 30 мм), проникають на глибину до 2,5 м. Центральний корінь в міру росту потовщується і перетворюється на коренеплід. Маса коренеплоду дорослої рослини становить 500-800 г. і більше. Форма його конічна, видовжена, дещо здавлена з боків. В ньому розрізняють головку, шийку та справжній потовщений корінь. Найбільше цукру нагромаджується в шийці та тканинах справжнього кореня.

Для проростання насіння буряків потребує вологи 120-160% від маси клубочків. Проростає воно при температурі плюс 2-5°С, а сходи з’являються через 18-20 днів. Оптимальна температура для проростання та доброго росту близько 20°С. У холодну весну проростання насіння затримується, сходи з’являються ослаблені і більше пошкоджуються шкідниками та хворобами.

Починають сіяти буряки тоді, коли ґрунт на глибині 5-10 см прогріється до 5-6°С.

За період розвитку цукрові буряки проходять такі фази: з’явлення сходів, або фаза вилочки (це період, коли на поверхні ґрунту починають зеленіти сім’ядолі); вкорінення сходів і формування першої пари справжніх листочків; линяння кореня і утворення коренеплоду; максимальне наростання коренеплоду; найбільш інтенсивне нагромадження сухих речовин і цукру; період спокою; відростання кореневої системи і листків після садіння насінників; стебло-утворення; цвітіння; зав’язування і наливання насіння; достигання.

Вегетаційний період цукрових буряків у перший рік життя триває від 150 до 170 днів, а на другий — 100-130 днів [14, c.25-26].

Найбільш придатні для цукрових буряків багаті на поживні речовини структурні чорноземи. Але при високій агротехніці та відповідному доборі сортів високі врожаї їх вирощують у різних ґрунтово-кліматичних умовах. Непридатні для них піщані ґрунти через незначний вміст поживних речовин та важкі глинисті, що утруднюють появу сходів і ріст коренів, а також кислі заболочені й засолені ґрунти. Оптимальна реакція ґрунту — нейтральна або слабо-лужна.

1.2. Джерела регулювання цукрових культур та цукру

Провідне місце у формуванні нових виробничих відносин належить економічним механізмам їх регулювання. Сучасні механізми повинні не тільки усунути функціонування адміністративно-командних методів, що склалися і ще залишаються в практичній діяльності, але й утвердити принципи життєдіяльності підприємств в ринкових умовах.

Процес переходу до ринкової економіки спричинив ряд негативних тенденцій в розвитку стратегічних галузей агропромислового комплексу України, зокрема, цукробуряковому підкомплексі. Ефективному функціонуванню підкомплексу заважає: безсистемний перехід до невизначеного економічного механізму господарювання; відсутність концептуального бачення економічних перетворень у цукробуряковому підкомплексі; усунення держави від регулювання цукробуряковим підкомплексом.

В умовах ринкового середовища важливе значення для забезпечення стабільного й ефективного функціонування ринку мають механізми регулювання процесів відтворення в агропромисловому комплексі, серед яких чільне місце належить економічного механізму. Науковці по-різному визначають сутність і функціональне призначення економічного механізму, його значимість у формуванні стратегічних напрямів розвитку ринку. Одні визначають економічний механізм як систему форм і методів управління та стимулювання виробництва, яка направлена на пропорційний розвиток ринку, інші вважають його важливою складовою частиною господарського механізму.

Економічний механізм функціонування ринку цукру нами визначається як система важелів і методів ринкового і державного впливу на ринок цукру з метою забезпечення ефективного його розвитку.

Ринок цукру є ринком стратегічного монопродукту, функціонування якого тісно пов’язано з розвитком цукробурякового підкомплексу. Ми розглядаємо ринок цукру як систему товарно-грошових відносин, що складається в процесі виробництва цукрових буряків, їх промислової переробки, розподілу і споживання цукру та характеризується свободою у виборі покупців, продавців, визначенні цін і заходів, спрямованих на забезпечення конкурентоспроможності продукції. Процес становлення та функціонування ринку цукру в Україні виявився важким і тривалим. Формування ринкових відносин співпало з глибокою економічною кризою, яка мала системний характер і охопила всі галузі економіки. Основною причиною такого становища став неправильний вибір концепції створення ринків, орієнтація на ринкову стихію, відхід від державного регулювання економіки. Все це негативно вплинуло на продовольчі ринки, в тому числі і ринок цукру. Результати дослідження свідчать, що до цього часу не сформовано бачення економічних перетворень в цукробуряковому підкомплексі, в тому числі в частині організації ринку цукру [10, c. 65].

Для забезпечення стабілізації та стійкого розвитку цукробурякового підкомплексу необхідно вдосконалити форми і методи державної підтримки, розвивати нові напрями і механізми її здійснення. На регіональному рівні пропонуємо застосовувати субвенційні виплати за рахунок бюджетних коштів держави. Правом на субвенцію мають володіти здавальники – виробники цукрових буряків. Суми субвенційних  грошових коштів будуть обліковуватись на цукровому заводі позабалансово, вони не включатимуться в ціну цукру, тобто не впливатимуть на величину ціни пропозиції цукру на ринку.

Товаровиробники цукробурякової галузі потребують кредитного механізму з високим рівнем державної підтримки, який би враховував специфіку виробництва – сезонність виробництва цукрових буряків і цукру, тривалість виробничого циклу, залежність від природно-кліматичних умов. Крім того, слід істотно зменшити коефіцієнти при отриманні кредиту під заставу готової продукції, адже цукор – товар високоліквідний. Така схема забезпечить, по-перше, можливість переробним підприємствам затримувати продукції на своїх складах і давати її на продаж за потребою і за нормальними цінами; по-друге, це сприяло б виведенню цукру з бартеру і значно оздоровило б грошовий обіг. Пропонуємо на регіональному рівні використовувати механізм взаємного кредитування учасників інтеграційного об’єднання в цукробуряковому підкомплексі. Застосування внутрішнього механізму взаємного грошового і товарного кредитування дасть змогу маневрувати грошовими і матеріальними ресурсами та зменшити потребу в кредитних ресурсах.

Формування цінової політики в цукробуряковому підкомплексі нині є однією з важливих проблем регулювання ринку. На наш погляд, одним з інструментів державного регулювання цін на продукцію може стати використання ф’ючерсних операцій, запровадження яких знизить ризик покупця, оскільки в подальшому він купуватиме продукцію за визначеною ціною.

Удосконалення вимагає і податкова політика. Вважаємо, що для буряківництва доцільно передбачити неоподаткований мінімум прибутку в межах певного рівня рентабельності. Оподатковувати треба лише ту частину прибутку, яка направляється на споживання. З метою зниження податкового тиску і сприяння у формуванні підприємствами власних інвестиційних ресурсів доцільно передбачити створення системи податкових пільг для товаровиробників у частині засобів, що направляються на розвиток виробництва, збільшення виробничих потужностей, на інноваційні цілі та створення нових робочих місць.

Важливе значення має механізм державного регулювання експортно-імпортної діяльності в сфері цукробурякового підкомплексу. Вважаємо, що нині назріла необхідність на законодавчому рівні передбачити направлення частини коштів, одержаних від сплати мита та інших прирівняних до них платежів при імпорті цукру-сирцю тростинного, на державну підтримку цукробурякового виробництва країни.

Основним механізмом поєднання економічних інтересів учасників цукробурякового підкомплексу є їх агропромислова інтеграція [6, c. 18].

1.3. Народногосподарське значення виробництва цукру

Цукровий буряк має велике значення для забезпечення країни продуктами харчування і кормовими засобами. Окрім витягуваного з буряка цукру, який є цінним харчовим продуктом, виходить ще обезцукрена стружка (жом), бадилля і меляса (цінний відхід переробки буряка). Шляхом силосування або сушеня бадилля і жому можна отримати корм, що добре зберігається і вельми цінний, для худоби.

При вирощуванні цукрового буряка одержуваний в середньому з гектара білий цукор по поживності відповідає приблизно 16 млн. ккал. Порівняно з цим живильна цінність картоплі з гектара визначається в 13 млн. ккал і зерна в 5 млн. ккал. Якщо додатково врахувати кормову цінність жому, бадилля, а також меляси, то загальна живильна цінність на одиницю площі буде у буряка удвічі більше, ніж у картоплі, і в 4-5 разів вище, ніж у зерна.

Формування ринкових відносин у бурякоцукровому підкомплексі АПК вимагає узгодження інтересів взаємодіючих суб’єктів ринку в досягненні кінцевих результатів. Ці узгодження повинні здійснюватися через систему ціноутворення і договірних відносин, тобто шляхом зміни виробничих, розподільчих й організаційно-економічних відносин партнерів. Розв’язання цих питань має забезпечити дієвий економічний механізм. Основною метою державного економічного регулювання бурякоцукрової галузі є забезпечення сталого розвитку виробництва цукрових буряків.

Світовий цукровий ринок являє собою сполучення вільного ринку з регульованими внутрішніми ринками окремих країн. Виробництво цукру зосереджене як у розвинених, так і у країнах, що розвиваються, а локальне регулювання спрямоване на те, щоб забезпечити конкурентно здатність і продовольчу безпеку. Найбільшим виробником бурякового цукру виступає Європа.

Експорт цукру у світі за ocтанні роки збільшився на 11,6%, у країнах ЄС — на 27,2%, колишнього СРСР — на 9,6% [4, c. 101].

Збільшення світового виробництва цукру у даний період відбувається за рахунок більш швидких темпів зростання виробництва цукру із цукрової тростини. Основними виробниками цукру із тростини є Бразилія, Куба, Таїланд, Австралія. США виробляє як буряковий, так і цукор із тростини.

Однією з визначальних умов стабілізації й розвитку вітчизняної бурякоцукрової галузі є створення дієвої системи захисту національних товаровиробників від надходження імпортного цукру білого, цукру-сирцю з тростини та цукровмісних продуктів.

Отже, регулювання зовнішньоекономічної діяльності повинно передбачати підтримку діяльності суб’єктів бурякоцукрової галузі й захист внутрішнього ринку цукру. Державне регулювання імпорту й експорту цукру не повинно зводитися до адміністративних обмежень або підвищення митних ставок, що зумовлює зростання цін, а забезпечити створення умов для нормальної цінової конкуренції вітчизняної продукції.

Розділ 2. Аналіз сучасного стану світового цукрового виробництва

2.1. Основні тенденції виробництва цукрових культур та цукру в світі

Цукор — стратегічний товар першої необхідності для населення та сировина для багатьох підприємств харчової промисловості.

Поглиблення глобалізаційних процесів, розвиток світової економіки, зростання чисельності населення зумовило не тільки збільшення виробництва цукру, а й стрімке підвищення та перерозподіл обсягів світової торгівлі. За останні 18 років значно змінилася кон’юнктура світового ринку цукру, що зумовлено стрімким нарощуванням виробництва цукрової тростини і не менш стрімким зменшенням вирощування цукрових буряків.

Протягом ХХ століття світовий ринок цукру склався як окремий різновид товарного ринку. Традиції культивування та переробки цукрових буряків у Європі, що закладалися ще у ХІХ ст. були суттєвим чином скореговані виходом на світовий цукровий ринок цукру-сирцю, виробленого з значно більш дешевої (майже у 8 разів) цукрової тростини. Процеси глобалізації, що значно активізувалися наприкінці ХХ ст. позначилися і на світовому ринку цукру, який став значно динамічнішим та гнучким.

На початку ХХІ ст. функціонування світового ринку цукру обумовлено одночасним впливом двох протилежних чинників: з одного боку — вільного світового ринку, з іншого — жорстко регульованими внутрішніми ринками окремих країн, або груп країн як у разі ЄС. Традиційно склалося, що переважна частина цукру, що продається на світовому ринку (до 80%) пов’язана з обмеженнями та регулюванням. Певним компенсаторним механізмом виступає взаємодія різних країн у рамках Світової Організації Торгівлі, що дещо наближує підходи до виробничої стратегії та цінової політики на ринку цукру з боку національних економік та світового ринку.

Окремим важливим чинником, що суттєво впливає на світову кон’юнктуру ринку цукру, є його природна пов’язаність з ринком нафтопродуктів. Циклічне коливання світової ціни на нафту впливає на обсяги переробки цукросировини на біоетанол, що в свою чергу позначається на світовій ціні на цукор.

Загалом цукор виробляють понад 120 країн світу. Традиційно виокремлюють три основні регіони його виробництва:

—   Північна півкуля, до якої належать країни-виробники бурякового цукру у Європі, Північній Америці, Центральній Азії та Північній Африці.

—   Екваторіальний регіон, що включає країни-виробники тростинного цукру в Азії, Північній та Центральній Америці, Африці.

—   Південна півкуля, де зосереджені країни виробники тростинного цукру у Південній Америці, Південній Африці та Океанії. [2, c. 2]

П’ять найбільших виробників цукру у світі складають — Бразилія, Індія, ЄС, Китай та США (Рис.1). Їх частка у світовому виробництві щорічно сягає 60%. І хоча у окремі роки до п’ятірки можуть входити інші країни, зокрема Таїланд та Мексика, саме перша п’ятірка є визначальною з точки зору світової кон’юнктури.

Важливо зазначити, що Бразилія та Індія належать до виробників тростинного цукру і їх взаємодія є вирішальною з точки зору пропозиції у цьому сегменті. ЄС є найбільшим світовим виробником як цукрових буряків, так і, відповідно, бурякового цукру. Китай та США поєднують вирощування цукрових буряків та цукрової тростини і, відповідно, виробництва цукру з них. Збереження у цих країнах цукрового буряківництва, незважаючи на більш дешевшу тростину, є віддзеркаленням загальносвітових тенденцій протистояння бурякового та тростинного цукровиробництва і свідчить про стратегічне значення цукрового буряку у збереженні балансу сільськогосподарського виробництва [2, c. 3].

Виробництво цукру з цукрових буряків зосереджено загалом у Європі (табл. 1):

Таблиця 1

Найбільші світові виробники цукру з цукрових буряків, млн. т [4]

Країни	1998/1999	1999/2000	2000/2001	2001/2002	2002/2003	2003/2004	2004/2005	2005/2006	2006/2007	2007/2008	2008/2009
ЄС	17,54	19,19	18,24	15,88	18,41	16,86	21,35	21,10	17,45	17,4	16,59
США	4,013	4,496	4,246	3,552	4,048	4,257	4,183	4,032	4,543	4,283	3,865
Росія	1,3	1,5	1,55	1,63	1,58	1,93	2,25	2,5	3,15	3,2	3,48
Україна	2	1,72	1,687	1,79	1,55	1,58	2,054	2,054	2,85	2,02	1,71
Китай	1,693	1,011	0,945	1,09	1,327	0,638	0,655	0,877	1,358	1,262	1
Японія	0,68	0,615	0,569	0,663	0,721	0,741	0,784	0,75	0,75	0,81	0,81
Іран	0,64	0,53	0,67	0,6	0,76	0,8	0,66	0,63	0,45	0,465	0,25
Єгипет	0,26	0,306	0,4	0,368	0,3	0,32	0,46	0,499	0,548	0,484	0,543
Сербія	0,21	0,27	0,175	0,21	0,28	0,225	0,435	0,415	0,505	0,49	0,32
Білорусія	0,195	0,14	0,2	0,205	0,15	0,275	0,325	0,415	0,48	0,5	0,544

Станом на 2009 рік буряковий цукор виробляється у 53 країнах світу. Значні обсяги цукрових буряків переробляють США, Франція, Німеччина, Польща, Росія, Україна, Туреччина. Слід зазначити, що буряковий цукор виробляють навіть там, де його собівартість досить висока, наприклад у Фінляндії та на Півночі Японії.

Основними виробниками цукру з тростини є Бразилія, Індія, Таїланд, Мексика, Австралія, КНР, Куба, ПАР, Уругвай. Як вже зазначалося, великі обсяги тростинного цукру виробляються у США (Таблиця 2):

Таблиця 2

Найбільші світові виробники цукру з цукрової тростини, млн. т  [4]

Країни	1998/1999	1999/2000	2000/2001	2001/2002	2002/2003	2003/2004	2004/2005	2005/2006	2006/2007	2007/2008	2008/2009
Бразилія	18,3	20,1	17,1	20,4	23,8	26,4	28,2	26,9	31,5	32,1	32,4
Індію	17,4	20,2	20,5	20,5	20,1	15,2	14,2	21,1	30,8	28,6	16,8
Китай	7,3	6,5	5,9	7,2	10,1	10,1	9,2	8,6	11,5	14,6	12,5
Таїланд	5,4	5,7	5,1	6,4	7,3	7,0	5,2	4,8	6,7	7,8	7,2
Мексика	5,0	5,0	5,2	5,2	5,2	5,3	6,1	5,6	5,6	5,9	5,6
Австралія	5,0	5,4	4,2	4,7	5,5	5,2	5,4	5,3	5,2	4,9	4,8
Пакистан	3,8	2,6	2,6	3,4	3,9	4,0	2,9	2,6	3,6	4,1	3,5
США	3,6	3,7	3,7	3,6	3,6	3,6	3,0	2,7	3,1	3,1	3,0
Індонезія	1,5	1,7	1,8	1,7	1,8	1,7	2,1	2,1	1,9	2,3	2,5
Південна Африка	2,6	2,7	2,9	2,5	2,9	2,6	2,3	2,6	2,3	2,4	2,4

 

Майже 70% цукру, що виробляється у світі, використовується для внутрішнього споживання. Рівень споживання цукру на особу в основних  країнах-виробниках цукру коливається від 9 кг на рік у Китаї до 59 кг на рік у Бразилії при нормі у 20 кг.

Бразилія. В наш час цукрова тростина вирощується у Бразилії на площі близько 8 млн. га. До 2020 року очікується розширення площ майже вдвічі (до 14 млн. га.). Основне виробництво цукрової тростини знаходиться у центральній та південній частині країни.  Очікувалося, що у 2008/2009 м.р. урожай цукрової тростини у Бразилії зросте на 15% у порівнянні з попереднім маркетинговим роком та сягне майже 500 млн. тонн. Однак, погодні умови дещо завадили досягненню цього показника. Втім, відповідно до прогнозу Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Бразилія має виготовити 36,9 млн. тонн цукру, що становить 23% світового виробництва.

Відповідно до рішень бразильського уряду 42,5% врожаю цукрової тростини у 2008/2009 м.р. використовується для виробництва цукру (близько 29 млн. тонн). Слід зазначити, що, наприклад, у 2006/2007 м.р. з вироблених 33,5 млн. тонн Бразилія експортувала 22,2 млн. тонн. Решта врожаю цукрової тростини (57,5% ) використовується для виробництва етанолу (24 млн. м³ ). Такий розподіл використання урожаю цукрової тростини пов’язаний із світовою кон’юнктурою цін на нафту (прибутковість виробництва цукру та біопалива у Бразилії приблизно однакова) та давньою традицією використання  біопалива у цій країні. За даними Міністерства сільського господарства США у 2009/2010 м.р. Бразилія експортуватиме 24,3 млн. тонн, що на 4 млн. тонн більше, ніж у 2008/2009 м.р. [5].

Вважається, що на найближчу перспективу Бразилія буде однією із небагатьох країн світу, де виробництво цукру зростатиме [20, c.30].

Індія. Індія другий у світі виробник цукру. Для неї характерним є велике та стабільно зростаюче споживання і нестабільне його виробництво. За різними прогнозами у 2008/2009 м.р. виробництво цукру знизилося на 14-25% у зв’язку з надмірною пропозицією у попередньому маркетинговому році. Сільгоспвиробники країни постійно змінюють сільськогосподарські культури на більш рентабельні. У поточному сезоні індійські фермери переводять земельні угіддя з цукрової тростини на рис, кукурудзу та сою, як більш рентабельні. Таким чином, під цукрову тростину використано 4,3 млн. га, що на 19% менше ніж у 2007/2008 м.р.

Загалом, якщо у 2006/2007 м.р. Індія виробила 27,2 млн. тонн цукру, з яких було експортовано 1,34 млн. тонн, то у 2007/2008 м.р. виробництво індійського цукру склало 26,6 млн. тонн, а експорт – 3,45 млн. тонн. За оцінками експертів на 2008/2009 м.р. експорт індійського цукру мав скласти до 1,2 млн. тонн. Але через вкрай несприятливі погодні умови (відсутність дощів у грудні-січні та неадекватні мусонні зливи у липні) врожай цукрової тростини в Індії значно погіршився. Як наслідок, після трирічної перерви у 2008/2009 м.р. Індія знову стала чистим цукровим імпортером.

За прогнозами Міністерства сільського господарства США на 2009/2010 м.р. Індія має виробити 20,8 млн. тонн цукру [5]. При цьому імпорт цукру до Індії може скласти до 2,5 млн. тонн, що на 700 тис. тонн більше ніж у 2008/2009 м.р.

Європейський Союз. Цукровиробництво в ЄС не втрачало своїх позицій в умовах експансії більш дешевого тростинного цукру завдяки системі регулювання ринку цукру, що була запроваджена в європейських країнах з 1668 року. Ця система мала захисний характер щодо внутрішньо європейського ринку та передбачала квотування виробництва цукру в країнах союзу. Для виробництва цукру у межах визначених квот переробники були вимушені сплачувати фермерам доволі високу ціну за цукрові буряки (за квотою «А» — понад 46 євро/т, за квотою «Б» — понад 32 євро/т). Також здійснювалася підтримка захисних цін на цукор (до 600 євро/т). Як наслідок, підтримувалось стале виробництво цукру з цукрових буряків (понад 17 млн. тонн за квотами «А» і «Б»). Водночас на внутрішніх ринках європейських країн ціна на цукор перевищувала світовий ринок.

З метою підтримки слаборозвинених країн світу та перерозподілу світового цукровиробництва влітку 2005 року ЄС було оголошено про введення нового режиму організації європейського ринку цукру.

Реформування бурякоцукрового комплексу у країнах ЄС було започатковано у 2006 році також з метою підвищення конкурентоспроможності європейського цукру на світовому ринку. В основу реформ було покладено скасування податкових пільг та субсидій неконкурентоспроможним виробникам. Відповідно до започаткованої програми сукупні обсяги цукру, що виробляються у ЄС, мають скоротитися до 14,6 млн. тонн до 2010 року.

Деякі європейські країни (Ірландія, Латвія, Словенія) припинили виробництво цукру. Частково у квотах відмовлено Чехії, Греції, Іспанії, Італії, Угорщині, Португалії, Словаччині, Фінляндії та Швеції. Водночас найбільшим виробникам цукру в ЄС — Німеччині, Франції, Бельгії, Голландії, Австрії та Великобританії — квоти дещо збільшені.

Важливо підкреслити, що зазначені європейські країни демонструють дуже високий рівень ефективності виробництва цукрових буряків та їх переробки. Так, середня врожайність цукрових буряків у Німеччині складає 63 т/га, а у Франції – 72т/га. На виробництво однієї тонни цукру у цих країнах витрачають не більше 6,5 тонн цукрових буряків.

За останній час для країн ЄС є характерним зменшення площ вирощування цукрових буряків (за прогнозами до 36%), але у середньостроковій та довгостроковій перспективі можливе зростання виробництва цукросировини для виробництва біоетанолу.

Росія. Наявні у Росії потужності дозволяють переробляти до 32 млн. тонн цукрових буряків та виробляти понад 4 млн. тонн бурякового цукру а також переробляти до 8,8 млн. тонн цукру-сирцю та виробляти 8,5 млн. тонн тростинного цукру. Можливості по переробці цукру мають 74 російські цукрові заводи із загальною потужністю переробки – 40 тис. тонн сирцю на добу.

Протягом 1997-2004 років бурякоцукровий комплекс Росії знаходився у занепаді,  посівні площі під цукровим буряком скорочувалися, середня врожайність не перевищувала 20 т/га. Починаючи з 2005 року урядом Росії вжито серйозних заходів щодо відродження буряківництва та виробництва бурякового цукру. Площі під цукровим буряком перевищили 1 млн. га, поступово зростає врожайність, виробництво бурякового цукру у 2005 році склало 2,48 млн. тонн, у 2006 році – 3,26 млн. тонн, у 2007 році – 3,14 млн. тонн. У 2005-2008 роках виробництво цукру з тростинного цукру-сирцю в Росії становить приблизно 3 млн. тонн на рік.

На думку експертів, Росія й надалі підтримуватиме свій бурякоцукровий комплекс із відповідним зростанням обсягів виробництва бурякового цукру.

Польща. За обсягами виробництва та споживання цукру ця країна дуже схожа на Україну (протягом останніх років виробництво цукру складає до 2 млн. тонн, а споживання – близько 40 кг на людину в рік). З 1989 по 2005 роки кількість цукрових заводів у Польщі зменшилася з 78 до 40. Наразі виробництво цукрових буряків та цукру в країні не зменшилося. Так у 1991/1992 м.р. обсяг виробництва цукрових буряків у Польщі становив 11,2 млн. тонн, а у 2005/2006 м.р. відповідно 11,9 млн. тонн.

Для порівняння з 1991 по 2008 рік кількість працюючих цукрових заводів в Україні зменшилася з 192 до 70, а виробництво цукру «впало» з 6  млн. тонн до 1,7 млн. тонн. [18, c. 8-9]

2.2. Світова торгівля цукром

Бразилія традиційно експортує 45-55 % виробленого цукру, цей показник коливається в залежності від обсягів внутрішнього виробництва та ситуації на світовому ринку. Кілька десятиліть поспіль країна є світовим лідером за експортом цукру. В середньому за останні п’ять років експорт бразильського цукру приблизно 13 млн. тонн (у рекордному за виробництвом 2003/2004 м.р. було експортовано 14 млн. тонн). Як зазначає Аналітичне Агентство AGRICULTURE у серпні 2009 року Бразилія поставила на експорт 2,1 млн.тон цукру [6]. За сім місяців цього року, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, об’єм експорту з Бразилії виріс на 43,8% і становить 9,2 млн. т. Для порівняння, Таїланд – другий світовий експортер цукру – останніми роками експортував 4-5 млн. тонн цукру на рік.

Головні традиційні ринки збуту цукру сирцю – Росія, Єгипет, Іран, ОАЕ. Білий (товарний цукор) Бразилія експортує головним чином до країн Азії та Африки.

Бразильський цукор є високо конкурентним на світовому ринку. Цьому сприяє не тільки висока якість та низька собівартість виробництва. Останніми роками просуванню бразильського цукру на світовий ринок сприяла девальвація реалу щодо американського долару. Високий попит на Бразильській цукор значною мірою підтримується коливаннями виробництва цукру в Індії і Таїланді, у яких значно меншим є стабілізаційний вплив з боку національних урядів на виробничу ситуацію у цукровій галузі. За оцінками FAPRI бразильський експорт у 2018/2019 м.р. сягатиме 31,076 млн. тонн (Таблиця 3) [20, c. 32-33].

Таблиця 3

Світова торгівля цукром, 2008/09-2018/19 м.р. (прогноз), млн. т [5, c.299]

Країни	Маркетинговий рік
	08/09	09/10	10/11	11/12	12/13	13/14	14/15	15/16	16/17	17/18	18/19
Нетто-Експортери
Бразилія	20,25	25,702	27,353	28,086	28,673	29,226	29,656	30,157	30,66	30,883	31,076
Таїланд	5,1	5,72	5,994	6,164	6,258	6,326	6,378	6,425	6,476	6,537	6,601
Австралія	3,891	3,804	3,887	3,935	3,983	4,028	4,078	4,129	4,177	4,226	4,278
Гватемала	1,59	1,633	1,659	1,698	1,746	1,8	1,86	1,922	1,985	2,052	2,122
Південна Африка	0,8	0,696	0,661	0,659	0,665	0,674	0,676	0,672	0,668	0,667	0,664
Куба	0,66	0,638	0,627	0,636	0,655	0,678	0,706	0,734	0,761	0,793	0,826
Колумбія	0,54	0,47	0,408	0,365	0,344	0,336	0,337	0,342	0,348	0,356	0,363
Мексика	0,425	0,354	0,336	0,35	0,376	0,404	0,43	0,444	0,454	0,468	0,485
Аргентина	0,34	0,335	0,321	0,314	0,311	0,312	0,314	0,317	0,323	0,332	0,343
Філіппіни	0,32	0,275	0,23	0,199	0,177	0,16	0,146	0,131	0,114	0,101	0,089
Туреччина	0,04	0,177	0,185	0,192	0,181	0,16	0,137	0,11	0,082	0,057	0,033
Усього нетто-експортери	33,956	39,803	41,660	42,599	43,367	44,104	44,718	45,382	46,047	46,472	46,880
Нетто-Імпортери
Росія	2,900	2,902	2,937	2,878	2,813	2,738	2,659	2,584	2,508	2,416	2,327
Європейський союз	2,299	4,409	4,324	4,389	4,442	4,497	4,547	4,589	4,628	4,669	4,703
Індонезія	2,200	2,428	2,545	2,621	2,685	2,744	2,808	2,869	2,928	2,982	3,037
США	2,143	2,034	1,879	1,896	1,925	1,955	1,984	2,000	2,013	2,029	2,048
Канада	1,400	1,462	1,503	1,520	1,536	1,547	1,556	1,571	1,590	1,604	1,617
Алжир	1,365	1,374	1,404	1,431	1,463	1,497	1,532	1,568	1,605	1,641	1,678
Японія	1,340	1,289	1,265	1,240	1,214	1,190	1,164	1,140	1,117	1,093	1,068
Малайзія	1,235	1,340	1,405	1,453	1,500	1,545	1,591	1,639	1,686	1,731	1,777
Південна Корея	1,230	1,366	1,366	1,370	1,380	1,391	1,402	1,413	1,424	1,433	1,444
Єгипет	1,040	1,105	1,173	1,214	1,252	1,289	1,325	1,364	1,408	1,451	1,497
Індію	0,700	2,691	3,530	3,776	3,919	4,053	4,127	4,192	4,238	4,200	4,131
Іран	0,663	1,133	1,273	1,351	1,351	1,373	1,394	1,415	1,437	1,457	1,476
Пакистан	0,625	0,685	0,828	0,927	1,024	1,103	1,179	1,261	1,343	1,412	1,480
Марокко	0,612	0,638	0,676	0,705	0,735	0,766	0,798	0,832	0,867	0,901	0,937
Китай	0,599	0,500	0,544	0,633	0,740	0,847	0,951	1,068	1,194	1,318	1,435
Венесуела	0,400	0,354	0,358	0,368	0,383	0,398	0,413	0,425	0,435	0,442	0,449
Україна	0,300	0,852	0,743	0,698	0,684	0,683	0,682	0,682	0,681	0,676	0,670
Перу	0,088	0,079	0,082	0,082	0,091	0,104	0,119	0,137	0,157	0,176	0,196
Інші країни	12,232	12,576	13,241	13,461	13,644	13,800	13,903	14,049	14,204	14,255	14,324
Усього нетто-імпортери	33,956	39,803	41,660	42,599	43,367	44,104	44,718	45,382	46,047	46,472	46,880

 

Певний вплив на світову кон’юнктуру ринку цукру чинить стабільне зростання попиту на білий цукор з боку КНР. У цій країні попит щорічно збільшується на 4%, у той час як середній показник зростання світового попиту – 2%. Очікується, що у найближчі п’ять років Китай стане найбільшим світовим споживачем цукру.

Окрім Бразилії та Таїланду головними експортерами цукру є Австралія, Гватемала, Індія та ПАР, сукупна частка яких у світовій торгівлі цукром сягає 90%. Найбільшими імпортерами цукру окрім зазначеного Китаю є Індонезія, Японія, Малайзія та Південна Корея. У результаті впровадження ЄС реформування бурякоцукрового комплексу деякі країни Європи переходять до розряду країн-імпортерів цукру.

Важливим гравцем у світовій торгівлі цукром є Росія, яка, з одного боку, постійно збільшує обсяги імпорту та переробки цукру-сирцю. З іншого боку, Росія докладає значних зусиль для збільшення обсягів експорту цукру до країн СНД та Центральної Азії.

Єдиної світової ціни на цукор не існує. Натомість, на світових ринках постійно застосовують декілька цін на цукор. Ці ціни відрізняються, залежно від якості та ступеня очищення конкретного цукру (сирець це чи білий цукор, колір, вміст золи, вологість), а також від умов поставки (дата, наявність упаковки, місце, ціна СІБ чи БОВ). Хоча ці ціни справді відрізняються, але вони тісно взаємопов’язані, оскільки арбітраж гарантує, що коливання цін на одному ринку швидко позначається на інших ринках.

Широко застосовується такий показник світової ціни на цукор, як так звана ціна ІБА. Ціна ІБА — це середня величина декількох цін на цукор-сирець. Цукор-сирець продають інтенсивніше, ніж білий цукор, бо білий цукор є чутливим харчовим продуктом, який слід захищати від вологи та забруднень, тому транспортування його насипом на великі відстані є ризикованим та дорогим. Оскільки український цукор через його низьку якість на світових ринках можна реалізувати лише із знижкою, ці ціни на білий цукор є верхньою межею ціни на український цукор на світовому ринку, а ціна ІБА, яка переважно буває нижчою на 3-4 центи за фунт, є нижньою межею. Загалом, український цукор можна оцінити десь на рівні від 200 до 260 дол. США за т (9-12 центів за фунт) [15, c. 39].

2.3. Місце України на світовому ринку цукру

Бурякоцукровий підкомплекс являє собою інтегровану систему з великою кількістю бурякосійних господарств, цукрових заводів, допоміжних і обслуговуючих підприємств. До його складу входить понад 800 бурякосійних господарств, 192 цукрових заводів загальною потужністю 507 тис. т переробки цукросировини за добу, 135 спеціалізованих сільськогосподарських підприємств із вирощування насіння, три заводи з підготовки насіння до висіву, спеціалізовані кар’єри з видобутку вапняку, який використовується для фільтрації цукрового сиропу, низка спеціалізованих машинобудівних, ремонтних та інших підприємств, а також науково-дослідні установи [2]. Аналізований комплекс спеціалізується на виробництві цукру з цукрових буряків. Буряківництво і цукрова промисловість — це основні виробничі ланки, кожна з яких має свою специфіку розвитку. Цукрова промисловість є не тільки завершальною ланкою виробництва кінцевого продукту — цукру, а й організатором та інтегратором ефективного функціонування бурякоцукрового підкомплексу.

Незадовільний фінансовий стан більшості бурякосійних підприємств країни, що виявився у відсутності в них коштів для закупівлі добрив, засобів захисту рослин від шкідників, пально-мастильних матеріалів, технічних засобів для вирощування цукрових буряків, за значного підвищення закупівельних цін на ці ресурси призвів до зменшення в останні роки площ посівів цукрових буряків. Утворився дисбаланс між сировинними ресурсами і виробничими потужностями цукрових заводів, що призвело до скорочення виробничого сезону в цукровій промисловості регіону з 101 доби у 1990 р. до 45-50 діб, що в цілому негативно вплинуло на ефективність роботи галузі. Зменшення площ посівів цукрових буряків у регіоні інтенсивного бурякосіяння деформувало концентрацію і розміщення бурякових плантацій, призвело до збільшення міжобласних перевезень цукросировини [3; 5].

За даними Держкомстату України, у 2008 році площі посіву фабричних цукрових буряків склали 389,8 тис. га, що на 245,2 тис. га менше ніж у 2007 році. Інтегрованими компаніями та цукровими заводами було засіяно цукрового буряку на площі 151 тис. га, з них: цукровими заводами — 95тис. га, цукровими заводами та с/г підприємствами — 56 тис. га, сільськогосподарськими підприємствами — 147 тис. га, фермерськими господарствами — 26,9 тис. га, господарствами населення — 64,9 тис. га. Виробництво цукрових буряків у 2008 році склало 13,7 млн. тонн, з них було вироблено: сільськогосподарськими підприємствами — 5,3 млн. тонн, цукровими заводами та інтегрованими компаніями — 5,6 млн. тонн; господарствами населення — 1,9 млн. тонн, фермерськими господарствами — 0,9 млн. тонн [2; 3]. Середня урожайність цукрових буряків по Україні у 2008 році склала 355 ц/га. В цілому в господарствах України на визначеній площі в оптимальні та допустимі строки було посіяно цукрових буряків на 42%, тоді як у 2007 році темпи сівби були нижчими і становили 40 % [4; 7].

В Україні у 2007 р. працювало 119 цукрових заводів загальною потужністю 336,4 тис. т, 49 підприємств загальною потужністю 117,5 тис. т через демонтаж обладнання припинили своє існування. Фактичне використання потужностей цукрових заводів становить в середньому 297,32 тис. т, або 50 %. Цукровими заводами було прийнято 22,14 млн. т цукрових буряків з середньою цукристістю 15,77 %, з яких вироблено 2595 тис. т цукру-піску.

На сьогодні не задіяні механізми державного регулювання ринку цук­ру (а ті, що розроблені — діють неефективно). Так, у 1991 р. було прийнято закон про державне регулювання виробництва й реалізації цукру [1], яким встановлено квотування, порядок визначення цін, розрахунків тощо. Проте регулятори ринку цукру, закладені у законі виявились неефективними, — кво­тування покликане стримувати виробництво цукру, у той час як його потріб­но було стимулювати. А встановлення мінімальних цін на цукор та сировину обмежило товаровиробників, натомість сприяло розвитку посередництва у продажу цукру кінцевому споживачу.

Нині матеріально-технічна база цукрової промисловості країни фізично та морально зношена, вона помітно відстає від рівня розвитку її в країнах, що ведуть ефективне бурякоцукрове виробництво. Переважну частину діючих вітчизняних цукрових заводів побудовано ще в дореволюційний період. Для забезпечення виробничих потужностей сировиною цукрові заводи самостійно створюють поблизу сировинні зони.

Згідно наказу Мінагрополітики України від 03.03.2008 р. №114 квота на виробництво цукру в обсязі 1740,0 тис. тонн на період з 1 вересня 2008 року по 1 вересня 2009 року видана 104 цукровим заводам загальною виробничою потужністю 298,83 тис. тонн переробки цукрових буряків на добу [1]. До виробничого сезону 2008 року вели підготовку всі цукрові заводи, що отримали квоту «А», але працювало лише 70 цукрових заводів загальною потужністю 218,56 тис. тонн, а 34 підприємства тимчасово законсервовано через недостатню кількість цукросировини [1; 8].

На цукрові заводи 2008 року було прийнято 12,54 млн. тонн цукрових буряків з цукристістю в середньому 16,05%, перероблено 12,23 млн. тонн цукрових буряків, вироблено 1573,0 тис. тонн цукру. Однак вихід цукру в середньому по Україні від початку виробництва склав 12,85% проти 11,65% минулого року [2; 4].

Сьогодні є ще одна проблема, яку потрібно ліквідувати для розвитку бурякоцукрової галузі. Йдеться про неготовність українських виробників до роботи в умовах СОТ. Це пов’язано з тим, що в українських виробників відсутня адаптація до світових стандартів науково-технічної документації, не затверджено стандарт на цукор-сирець. Відкриття кордонів для ввезення цукро-сирцю з тростини і іншої цукровмісної продукції призведе до подальшого скорочення вітчизняного виробництва, залежності держави від імпорту цукро-сирцю тростинного.

Негативні процеси спостерігаються і в насінництві цукрових буряків, що є однією з найважливіших ланок бурякоцукрового підкомплексу та носієм генетичного потенціалу продуктивності культури. Сучасні технології виробництва цукрових буряків неможливі без використання високопродуктивних однонасінних гібридів з високими посівними якостями. Висока прибутковість насіннєвого бізнесу привернула увагу некваліфікованих підприємців-аматорів, які поставляють на ринок до 40% низькопробного насіння невідомого походження за демпінговими цінами. Почастішали випадки фальсифікації сортової документації. Паралельно посилилася експансія іноземних насінницьких фірм, які поставляли в окремі роки до 34% насіння від загальної потреби [8].

В 2008 році насіння цукрових буряків вирощували 24 господарства (у 2007 році — 45 господарств), з них висадковим методом — 13 господарств та безвисадковим методом — 11 господарств. В 2008 році в Державний реєстр сортів рослин було занесено 127 сортів і гібридів, з них української селекції — 44, спільної — 7 , зарубіжної — 76 [2].

За результатами сортовипробовування вітчизняні гібриди не поступаються насінню зарубіжної селекції, але виробників не влаштовує їхня технологічна якість, а саме: показники вмісту цукру, хоча по здатності довготермінового зберігання цукрові буряки зарубіжної селекції значно поступаються вітчизняним гібридам. Буряководів також не задовольняють темпи розмноження та впровадження у виробництво високопродуктивних, стійких до церкоспорозу та ризоманії гібридів на стерильній основі. В результаті для фабричних посівів використовувалося 60% насіння вітчизняної та 40% насіння іноземної селекції [4].

Сезонність виробництва та коротка його тривалість (близько 50 діб), низький рівень оплати праці, невпевненість у завтрашньому дні спричинили проблему кадрового забезпечення галузі. Цукрова промисловість країни дедалі гостріше відчуває дефіцит як висококваліфікованих робітників, та і інженерно-технічних працівників. В останні роки ускладнився стан наукової бази. Частка фінансування науки за рахунок бюджетних коштів незначна, а галузевого позабюджетного фонду науково-дослідних і конструкторських робіт взагалі немає. Власники цукрових заводів ще не готові здійснювати інвестиції в науку. Тому наукові дослідження з ряду проблем не ведуться. Галузь втрачає науковий потенціал, для відновлення якого потрібні і кошти, і час. Щоб призупинити цей негативний процес, необхідно посилити увагу до наукового забезпечення цукрової галузі [8].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, для подолання негативних наслідків кризи в бурякоцукровому підкомплексі необхідно:

—      оптимізувати виробництво цукросировини та її переробку, раціоналізувати розміщення виробництва та його концентрацію у сприятливих для вирощування цукрових буряків ґрунтово-кліматичних зонах;

—      державне регулювання ринку цукру шляхом встановлення гарантованих цін, надання дотацій і пільгових кредитів, інвестування виробництва, субсидування експорту, проведення інтервенційних закупівель тощо;

—      забезпечення належного рівня фінансування науково-дослідних і проектних організацій цукрової галузі для їх ефективного функціонування та з метою надання можливостей наукового супроводження розвитку бурякоцукрового виробництва;

—      перейти від екстенсивного до інтенсивного напряму розвитку галузі й переведення її на шлях інтенсифікації;

—      структурна перебудова бурякоцукрового виробництва, виведення з експлуатації малопотужних неперспективних цукрових заводів, будівництво нових сучасних підприємств, організація стабільних сировинних зон;

—      впровадження у виробництво прогресивних наукоємних та ефективних технологій вирощування, збирання цукрових буряків і насіння та переробки цукросировини, а також ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій європейського рівня;

—      оновлення основних засобів підприємств цукрової промисловості та виробництва цукрових буряків, підвищення їх технічного рівня шляхом впровадження у виробництво досягнень науки і техніки;

—      удосконалення ринкової інфраструктури галузі і організаційно-економічного механізму управління внутрішнім і зовнішнім ринками цукру;

—      розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків у галузі селекції і насінництва, технологій виробництва цукросировини та цукру, приведення нормативно-правової бази галузі у відповідність до міжнародних нормативів і стандартів;

—      підвищення ефективності управління бурякоцукровою галуззю на республіканському, регіональному та місцевому рівнях, забезпечення економічних інтересів усіх учасників бурякоцукрового під комплексу.

Розділ 3. Перспективи розвитку ринку цукру

3.1. Способи підвищення продуктивності  цукрових культур

Конкурентоспроможність і відповідність виробів вітчизняного сільського господарства світовим стандартам залежать від багатьох чинників — насіння, техніки, добрив, пестицидів, інших матеріально-технічних засобів, у т. ч. й від рівня стандартизації — організаційної та нормативно-технічної бази управління якістю продукції.

Над проблемами стандартизації, що передбачають розробку й впровадження нормативно-технічної документації на коренеплоди й насіння цукрових буряків, подальше вдосконалювання правильних взаємин між партнерами агропромислового комплексу, Інститут цукрових буряків працює ще із часів колишнього СРСР. ГОСТи, створені науковими співробітниками ІЦБ у середині 60-х — на початку 70-х років XX сторіччя, неодноразово перезатверджувалися фактично без змін і доповнень.

На жаль, нині чимало національних стандартів не відповідають вимогам міжнародної і європейської систем стандартизації.

У галузі буряківництва, де вже давно назріла необхідність термінової розробки та впровадження нових державних стандартів на заміну старих, донедавна також доводилось керуватися ГОСТами, які застаріли як за формою, так і за змістом [1].

У 1992 р. Інститут цукрових буряків, під методичним керівництвом якого здійснюється наукове забезпечення галузі буряківництва, був затверджений як базова організація з розробки національних і міждержавних стандартів із цукрових буряків в Україні. Тоді ж створено й Технічний комітет стандартизації 29 «Насіння й коренеплоди цукрових буряків» із метою забезпечення організаційних сприятливих умов для розробки й ведення системи державних стандартів України в галузі насінництва, підвищення ефективності виробництва цукрових буряків і ув’язки їх у частині наукових досліджень із міжнародними, регіональними та національними стандартами інших країн.

Належало не просто розробити пакет нормативно-технічної документації, а забезпечити чіткий порядок розрахунку базисних норм цукристості, уточнити, доповнити й удосконалити правила та методи визначення якості коренеплодів, терміни та їхні визначення, вимоги на посівні якості насіння цукрових буряків, застосування мікродобрив і сучасних високоефективних засобів захисту рослин цієї культури від бур’янів, шкідників та хвороб, одне слово, — створити базову модель цілісної комплексної стандартизації виробничих процесів у галузі.

Завдання складне, специфічне, нетрадиційне. Проте, вже можна з упевненістю констатувати: ІЦБ, спираючись на потужний потенціал високофахових науковців, не тільки активно включився в цю відповідальну роботу, а й домігся помітних результатів — за короткий час практично сформував комплексну національну базу стандартизації в галузі буряківництва.

Пошукова діяльність, насамперед, була сфокусована на ефективності виробництва, створенні й впровадженні нових високопродуктивних сортів і гібридів цукрових буряків із підвищеною цукристістю й урожайністю, що забезпечують поліпшення технологічних якостей сировини, значне скорочення втрат від хвороб і шкідників. Інша не менш важлива складова цього процесу — регламентація технологічних процесів на застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, розроблення галузевих стандартів, що стосуються системи добрив, гербіцидів, інсектицидів та фунгіцидів, видів, строків і способів застосування мінеральних добрив та пестицидів, припустимих відхилень від установлених норм;перегляд,уточнення й більш чітке регулювання взаємин буряківників із переробниками сировини. А ще — наукове обґрунтування показників якості й оцінки якості виконуваних агротехнічних операцій, контроль й оцінка виконання цих вимог, зокрема, щодо обробітку ґрунту, внесення добрив, сівби, догляду за посівами, захисту цукрових буряків і насінників від шкідливих організмів, збирання врожаю буряків та насіння, введення в стандарти нових показників якості, зокрема, впровадження об’єктивних експрес-методів їхнього визначення, розробка документів на норми точності зважування партій коренеплодів, що надходять на цукрові заводи, і норми точності зважування проб цукрових буряків, що відбираються для проведення аналізів загального забруднення й цукристості — чого донедавна майже не було.

Хорошими стимулами в цьому напрямі в 2001-2003 роках стали: закон України «Про стандартизацію», введення в дію стандартів, що регламентують порядок розроблення й оформлення нормативних документів, розроблена МінАП України державна програма «Наукові розробки в сфері стандартизації та сертифікації сільськогосподарської продукції».

Вже до кінця 2004 року Інститутом цукрових буряків і ТК 29 було створено 23 ГОСТи й ДСТУ.

У 2005 р. набув чинності новий національний стандарт «Насіння цукрових буряків. Правила приймання і методи відбору проб» — на заміну ГОСТ 22617.0-77. Розробка стандарту мала на меті врегулювання приймання насіння цукрових буряків у процесі їхнього вирощування, переробки та реалізації, підвищення якості посівного матеріалу відповідно до вимог науки, техніки й ринку, уніфікації методики проведення аналізів посівних якостей насіння з міжнародними стандартами й правилами аналізу насіння ІСТА, а в кінцевому підсумку — більш ефективного застосовування інтенсивних технологій вирощування цієї культури й забезпечення підвищення врожайності та цукристості коренеплодів.

2006 році стандартизатори Інституту цукрових буряків розробили проекти ще 23 національних стандартів України, які в 2007-2009 роках розглянуті Держспоживстандартом України й введені в дію.

Новий пакет документів — 30 проектів національних стандартів — підготовлено в 2008-2009 роках. Вони охоплюють: Висадковий метод вирощування маточників; Умови зберігання маточників у стаціонарних сховищах. Загальні вимоги; Умови зберігання маточників у тимчасових сховищах. Загальні вимоги; Збирання маточних коренеплодів. Показники якості та методи їх визначення; Показники якості збирання насіння та методи їх визначення; Процеси ведення насінництва.

Методи визначення хіміко-фітосанітарного стану посівів у передзбиральний період; Інспектування насінницьких посівів та насіння. Загальні вимоги; Методи визначення шкідливості хвороб і шкідливих комах безвисадкових насінників; Методики визначення споживання води; Розпушування грунту. Загальні вимоги; Біотехнологічні методи отримання тетраплоїдних запилювачів; Методи визначення бурякової нематоди; Методи визначення стійкості шкідників до інсектицидів; Методи визначення пектинових речовин і сапоніну в коренеплодах; Методи визначення шкідливості бур’янів; Зернисті фосфорити як добрива та меліорант. Загальні вимоги; Використання калійних добрив. Загальні вимоги; Локальний спосіб внесення мінеральних добрив; Методи визначення ефективності ентомофагів, що регулюють чисельність шкідливих комах; Насінники. Методи визначення біологічної ефективності регуляторів росту; Показники якості насіння, приймання, підготовлення його на насіннєвих заводах до сівби та методи їх визначення; Методи визначення ефективності ентомопатогенних хвороб, що регулюють чисельність шкідливих комах; Методи створення тетраплоїдних багатонасінних запилювачів.

Усі передбачені науково-дослідні роботи виконані, оформлені й (станом на жовтень 2009 р.) погоджені з експертами відповідних відомств, а дві третини з них уже й передані в Держспоживстандарт на затвердження.

Станом на січень 2010 року стандартизатори Інституту цукрових буряків і ТК 29, ядро якого складають наукові працівники ІЦБ, колективні члени ТК і уповноважені представники організацій — членів ТК, розробили, а Держспоживстандарт затвердив і ввів у дію 98 Національних стандартів України.

Таким чином, на основі досліджень і узагальнення вимог міжнародних нормативних документів за короткий час не просто вдосконалено методи національної стандартизації в буряківництві, а практично сформовано — уперше в Україні — комплексну національну базу стандартизації буряківництва, що повністю гармонізована з вимогами міжнародної системи стандартизації. А це — реальний крок для підвищення ефективності виробництва цукрових буряків, відродження бурякоцукрового комплексу на новітніх засадах.

3.2. Прогноз розвитку цукрового розвитку в Україні

Отримання високих і стійких урожаїв цукрового буряка і зниження витрат на її виробництво розв’язується шляхом упровадження науково-обгрунтованої системи взаємозв’язаних заходів, що включає: посів якісним насінням високопродуктивних районуючих гібридів і сортів, правильне розміщення буряка в сівозміні, внесення раціональних норм органічних і мінеральних добрив, своєчасну і високоякісну основну і передпосівну обробку ґрунту, строге забезпечення густини насадження рослин буряка, що рекомендується, при рівномірному їх розміщенні, ретельний догляд за посівами, своєчасний і ефективний захист посівів від шкідників, хвороб і бур’янів, багатократні спушення в міжряддях, своєчасне і якісне збирання врожаю.

Щоб отримати оптимальний урожай на кожному гектарі повинне бути 75 — 85 тис. рослин при рівномірному розміщенні. Якщо кінцева густина складає менше 60 тис. рослин на гектар, це приведе до зниження урожаю і погіршення його якості. Для якісного проведення посіву повинні підбиратися відповідно до місцевих і виробничих умов посівний матеріал, посівна техніка і час проведення посіву. Дуже важливим тут є визначення своєчасного терміну сівби.

З метою збереження вітчизняного бурякоцукрового комплексу та забезпечення ефективної переробки цукрових буряків урожаю 2010 року необхідно вирішити наступні питання:

—         прискорити виплату коштів державної підтримки вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти «А» в розмірі 750 грн. на 1 гектар фактично посіяної площі;

—         під час формування видатків Державного бюджету України на 2011 рік передбачити кошти для фінансової підтримки вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти «А» у розмірі 1500 грн. на 1 гектар посіву і/та часткової компенсації відсотків за кредитами підприємствам бурякоцукрового комплексу не менше 250 млн. гривень;

—         прискорити виконання доручень Кабінету Міністрів України з питань стабілізації забезпечення цукрових заводів природним газом та введення доступних тарифів на залізничні перевезення сировини і матеріально-технічних ресурсів;

—         запровадити порядок розрахунків цукрових заводів, особливо в першому місяці виробничого сезону, за природний газ по факту його споживання, а не на умовах попередньої оплати;

—         забезпечити закупівлю цукру Аграрним Фондом до державного продовольчого резерву у вересні-листопаді 2010 року в обсягах, передбачених Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» ( 16 відсотків від обсягів внутрішнього споживання -314 тис. тонн);

—         запровадити облік запасів цукру на внутрішньому ринку на всьому ланцюгу від виробника до кінцевого споживача (декларування запасів, ліцензування оптової торгівлі цукром). У даний час законопроект із зазначеного питання знаходиться на узгодженні в заінтересованих центральних органах виконавчої влади;

—         передбачити у 2011 році кошти для розробки нормативно — технічної документації, адаптованої до Європейських вимог для цукрової галузі;

—         активізувати переговорний процес з Урядом Російської Федерації щодо поставки до Російської Федерації цукру з цукрових буряків;

—         виділити кредитні ресурси під гарантії Уряду для прийняття та впровадження державної програми модернізації цукрових заводів з урахуванням запровадження енергозберігаючих технологій та виробництва біопалива.

Висновок

Світова фінансова криза суттєво позначилася на стані та тенденціях розвитку світового ринку цукру. Чинники та механізми еволюції цього ринку в сучасних умовах є предметом окремого дослідження. Однак, для всебічної характеристики ринку необхідно зазначити, що історичне протистояння бурякового та тростинного цукру зазнало певних коректив. Так, посилилися тенденції національного протекціонізму в країнах, де традиційно вирощується цукровий буряк. Звична для останніх двох десятиліть експансія дешевого цукру-сирцю зазнала значної поразки через природні катаклізми та виникнення не прогнозованого у найближчій перспективі загальносвітового дефіциту цукру (до 4 млн. тонн у 2009/2010 році). А стрімке підвищення світових цін на цукор у серпні 2009 року (найбільше за останні 30 років) знову зробило актуальним високотехнологічне вирощування цукрових буряків, через достатню конкурентоспроможність бурякового цукру на сучасному світовому ринку.

Певна нелогічність зростання цін на цукор в умовах падіння світових цін на нафту (через пов’язаність обсягів виробництва біоетанолу та ціни на нафту) тільки підкреслює багатовекторність світового ринку цукру та його стратегічне значення у вирішенні таких глобальних проблем людства, як забезпечення продовольством та енергоносіями.

Для розв’язання проблем в цукровій промисловості необхідно забезпечити комплекс структурних, функціональних, енергетичних, сировинних та інвестиційних змін. Найважливіші з них, які ми пропонуємо:

• розроблення програм реструктуризації та технічного переобладнання галузі;
• формування державної політики в сфері виробництва цукрових буряків і цукру та оптової торгівлі цукром, спрямованої на захист економічних інтересів держави, прав споживачів і вітчизняних товаровиробників;
• інтеграція товаровиробників і переробників цукросировини з метою збільшення обсягів виробництва цукрових буряків, здешевлення їх вартості та підвищення якості;
• організація співпраці з країнами, які не мають власного цукрового виробництва (наприклад, країни Закавказзя). Тут співробітництво має будуватись на умовах міждержавної виробничої кооперації, використовуючи можливості українських цукрових заводів з переробки цукру-сирцю тростинного.

Отже, високоякісна й глибока промислова переробка цукрових буряків, повне насичення ринку цукром та досягнення конкурентоспроможності стануть реально можливими на базі докорінної реконструкції та модернізації тих, що діють, і будівництва нових цукрових заводів із сучасною технологією безпосередньо в зонах виробництва коренеплодів відповідно до агрокліматичного і ґрунтового потенціалу бурякового поясу України. Звичайно, тут не обійтися без широкого залучення вітчизняних, іноземних інвесторів і новітніх технологій, для чого необхідні відповідні державна і регіональна програми, конкретні економічні проекти, а також дія чинників стимулювання економічних інтересів.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17.06.1999 № 758-ХІУ.
2. Бондар В.С. Гострі проблеми цукрового ринку / В. С. Бондар // Цукрові буряки. — 2007. — № 3. — С. 2-3
3. Варченко О.М. Формування системи оптової торгівлі цукром на внутрішньому ринку // Агроінком. — 2005. — №1-2. — С.16-19
4. Гончарук Т.І. Агропромисловий комплекс у контексті національної ідеї конкурентоспроможності // Вісник Української академії банківської справи. -2003. -№ 1. -С101-105.
5. Лукашенко Н. Цукрова галузь країни [Текст] : Становлення та економічний розвиток / Н. Лукашенко (Введено зміст) // Харчова і переробна промисловість. — 2009. — № 11-12
6. Мазур Є. Солодкий біль // Агробізнес сьогодні. — 2008. — № 13-14. — С. 18-21
7. Марценко СВ. Украинский сахар: быть или не бать // Агроперспектива. -2004. -№ 06 (54). -С. 16-17.
8. Михайлов Ю. Криза в Українській цукровій галузі минає// Пропозиція. — 2008. — 9. — С. 16-20
9. Михайлов, Юрій. Цукрова промисловість Франції: РЕФОРМА БЕЗ ІСТЕРІЇ // Пропозиція. — 2008. — № 5. — С. 18-19
10. Наукові основи виробництва цукрових буряків та інших культур бурякової сівозміни в сучасних економічних та екологічних умовах: 36. наук. пр. Кн. 1 / М.В. Роїк. -К., 1998. -158 с.
11. Роїк М. В. Проблеми становлення й розвитку вітчизняної селекції цукрових буряків : (До 120-річчя вітчизняної селекції цукрових буряків) // Цукрові буряки. — 2008. — № 6. — С. 8-18
12. Саблук П.Т. Становлення аграрної політики в Україні // Економіка АПК. -2006. -№ 1. -С.3-8
13. Святченко Л. Спеціальні принципи правового регулювання цукробуряківництва // Підприємництво, господарство і право. — 2009. — № 8. — С. 122-125
14. Стасіневич С. А. Ринок цукру України: проблеми забезпечення сировиною // Економіка АПК. — 2006. — № 2.- С.25-30
15. Стасіневич С. Перспективи власної пропозиції на ринку цукру України // Пропозиція. — 2007. — № 6. — С. 38-41
16. Стасіневич С. Солодке + гірке вирішення проблеми України в цукробуряковій галузі / С. Стасіневич // Пропозиція. — 2009. — № 5. — С. 48-51
17. Ткаченко Н. М. Шляхи подолання кризових явищ у цукровій промисловості // Економіка АПК. — 2009. — № 8. — С. 46-49
18. Хареба В. В. Виробництво та використання цукровмісних продуктів // Цукрові буряки. — 2010. — № 3. — С. 8-9
19. Чуприн К.С. Структура та методичні засади статистичного забезпечення управління ринком продовольчих товарів (на прикладі ринку цукру) // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 1. — С. 197-206
20. Шутц Г. Бразилія — надкраїна сільського господарства // Пропозиція. — 2009. — № 10. — С. 30-39
21. Ярчук М.М. Підсумки роботи цукрової галузі у 2008 році та її функціонування в умовах фінансової кризи // НАЦУ «Укрцукор» — 2009. Тези доповіді на загальних зборах учасників НАЦУ «Укрцукор», м. Київ, 19 березня 2009 року — електронна версія.
22. Ярчук М.М. Шляхи підвищення ефективності бурякоцукрового виробництва України // Цукор України. -2003. -№ 2 (32). -С.2-5.