Під релігійним символом ми розуміємо будь-який матеріально або ідеально проявлений об’єкт, що має власний зміст і одночасно репрезентує в узагальненій, нерозгорнутій формі якийсь інший зміст, котрий має сакральне значення і є предметом віри.

У релігії символи виражають те, що іншим способом ніяк не може бути виражене. Це єдиний спосіб вираження священного. Саме така початкова роль сприяє виникненню функцій, що їх покликані виконувати релігійні символи.  Релігійні символи торкаються самої структури життя, відкриваючи нам, що Життя – більш глибоке й таємне, ніж його прояви, доступні повсякденному досвіду. Вони оголюють чудесну, незбагненну сторону Життя і водночас дають уявлення про сакральний вимір людського існування.

Словесні символи – це слова, написані або промовлені, які існують більше у формі понять та імен, котрі теж по суті – поняття. Величезне сакральне значення слів можна легко підтвердити першими словами Євангелія від Іоанна: «Споконвіку було Слово» [Іоанна 1: 1]. Можливо у цій фразі інтуїтивно відображено найголовніший інструмент процесу усвідомлення людиною свого буття – слово, поняття.

Для первісних людей символи завжди релігійні, оскільки вказують або на щось реальне, або на структуру світу. Архаїчні релігійні символи включають у себе певну онтологію – досистематичну, звісно, що виражає водночас судження про світ і про людське існування. Це судження не сформульоване у вигляді поняття й не завжди може бути викладене у вигляді поняття.

Релігійна символіка є багатовалентною, здатною водночас виражати багато значень, взаємозв’язок між якими в плані безпосереднього досвіду не є очевидним.

Релігійний символ дозволяє людині виявити певну єдність світу і водночас з’ясувати, що і її власна доля – невід’ємна його складова. Релігійний символ слова має надзвичайну екзистенційну цінність, підтвердженням цьому є те, що символ завжди має на увазі якунебудь реальність чи ситуацію, в яку втягується людське існування.

Поняття формувалися у процесі розвитку і становлення людського мислення. Потреба оформити в слова пізнані явища світу було зумовлено об’єктивною необхідністю у розвитку комунікаційних можливостей людини як частини первісної спільноти. Отже, пізнаним явищам – деревам, тваринам, атмосферним явищам, людям тощо, давали імена-ярлики, що відображали певні відмітні характеристики об’єкта. Яскравим прикладом цього є слов’янські імена: Володимир, Світлана, Людмила, Ярослав тощо.

Слова-символи своєї сакральної значущості набули тому, що основні мовні засади складалися в період панування міфічної свідомості, характерною рисою якої є сприйняття світу як цілісності – все з усім перебуває у взаємозв’язку. Ця риса в подальшому стане одним з найголовніших у магічній практиці принципів – симпатичним зв’язком.

Тобто маніпуляції з іменем-назвою якоїсь речі діють на саму річ. Таким чином, ім’я-назва, тобто слово-поняття, мають безпосередній зв’язок з сакральним об’єктом на який вказують. Мало того, промова або інша артикуляція слова «закликає» сакральне в нашу людську дійсність. Наприклад, в Біблії існує декілька імен Бога, в яких Він постає в різних якостях, відповідно до конкретної ситуації: Сущий [Вих. 3: 14], Всемогутній [Бут. 17: 1; Вих. 6: 3], Всевишній [Бут. 14: 18; Пс. 90: 1], Бог Видіння [Бут. 16: 13], Вседержитель [Об’явл. 4: 8].

Існує також декілька відомих приказок, що мають характер табу та безпосередньо пов’язані з вищеозначеними властивостями слова: «не промовляй ім’я Бога всує», «не згадуй чорта проти ночі» [3, c. 82].

Найчастіше словесні символи вживаються в молитвах.

Словесні символи можна умовно поділити на два різновиди: абстрактні, які можна пізнати тільки в результаті уявного виокремлення властивостей, ознак предмета від самого предмета уваги (наприклад, любов, зло, мудрість, провидіння тощо), та конкретні – назви об’єктів, що сприймаються чуттєво (наприклад, сонце, вітер, проміння тощо).

Значний пласт світової релігійної символіки складають символи біблійного походження. Біблія – священна книга християнства – сама є символом: вона позначає, як стверджує В. Товкайло, Книгу Книг, Космос, законність, духовний спокій, мудрість; неповторність; віру; таїну Божого слова; знання, життя; повчання, пораду, духовний заповіт людству [3, с. 83].

Християнську символіку віками впроваджували у свідомість людства, вона ввібрала в себе особливості культур багатьох народів, але її не можна назвати національною.

Релігійні назви-символи складають слова, що позначають осіб, предметні, просторові та абстрактні поняття [2, с. 71].

Серед назв-символів на позначення осіб найчастіше письменники Буковини використовують загальні номінації Бог і ангел, а також низку власних назв біблійних персонажів.

Список використаної літератури

1. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури : словник-довідник / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
2. Кононенко В. І. Символи української мови / В. Кононенко. – Івано-Франківськ : Плай, 1996. – 272 с.
3. Кувичка С.О. Види релігійних символів// Грані. – 2010.- №4. – с. 81-85