Актуальність теми. Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації її на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об’ємом. Об’єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний у відповідності з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

Як і об’єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості, стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об’єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах, витрати виробництва одиниці товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

Тому мета нашого дослідження – дослідити зміст та застосування теорії пропозиції.

Виходячи з мети, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути особливості побудови моделі ринкової пропозиції;

— дослідити чинники формування пропозиції;

— охарактеризувати зміну пропозиції та формування ціни ринкової рівноваги за моделлю Маршала;

— вивчити виникнення та розвиток теорії пропозиції;

— опрацювати аспекти практичної реалізації економіки пропозиції.

Об’єктом роботи – суспільні відносини, які виникають при побудові моделі ринкової пропозиції.

Предметом роботи є – теоретичні аспекти та практична реалізація теорії пропозиції.

Розділ 1. Основи теорії пропозиції

1.1. Особливості побудови моделі ринкової пропозиції

Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.

Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо.

Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:

Qs= f (p) (1),

де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.

Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 1.

Рис. 1. Крива пропозиції

При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару[3, c. 57-59].

Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.

Пропозиція як категорія означає характеристику фактичних і потенційних виробничих товарів.

Обсяг пропозиції — це кількість товару, яку продавці бажають продати за певний період часу. Дана категорія відрізняється від поняття обсягу продажу.

Обсяг пропозиції визначається поведінкою певних продавців, а обсяг продажу залежить від поведінки споживачів та продавців. Як правило, обсяг пропозиції зростає із зростанням ціни товару (при чистій ринковій економіці).

Нецінові фактори, що впливають на обсяг пропозиції:

• ціна на ресурси;
• капітал та технологія виробництва;
• державна економічна політика;
• ціни на інші товари;
• чисельність продавців;
• цінові очікування продавців.

У графічному зображенні крива пропозиції (Рис. 1) визначає кількість товару при кожній зміні ціни. Крива пропозиції має характер зростаючої. Положення та кут нахилу цієї кривої визначається витратами виробництва.

Закон пропозиції — як правило, за інших незмінних умов, чим вища ціна, тим більша величина пропозиції. І, навпаки, чим менша ціна, тим нижча величина пропозиції.

Об’єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція стосується насамперед економічної діяльності виробників, тобто основних суб’єктів конкурентної боротьби. Отже, процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати. Цей процес тісно пов’язаний з певною масою товарів, послуг, що пропонується споживачам.

Якщо ціна знижується, то при тій самій масі товарів і послуг підприємець одержує менше коштів від реалізації і навпаки. У другому випадку, коли ціна зросла, коштів стає більше. Як бачимо, у причинно-наслідковому зв’язку закону пропозиції на відміну від закону попиту існує прямий зв’язок.

У кожний конкретний момент, як правило, зміна ціни означає, що маса товарів і послуг виробляється (надається) при тих самих витратах виробництва. Ця обставина змушує виробників змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінились, але цю саму масу товарів і послуг через зниження ціни продано дешевше. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник одержав менший прибуток. Норма прибутку знизилась. Це досить серйозний привід для оцінки доцільності виробництва цього виду товару.

Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. Закон пропозиції, по суті, вимагає привести пропозицію у відповідність з існуючим попитом або знизити витрати виробництва, узгодити їх з новою ціною[16, c. 94-96].

Ціна пропозиції — мінімальний рівень цін, за якого товаровиробник згоден виробляти даний вид продукту.

Шкала пропозиції — встановлює зв’язок між ціною і обсягом пропозиції. В ній віддзеркалюються взаємозалежність між обсягом пропозиції та ціною за умови відсутності впливу будь-якого з факторів (крім ціни) на обсяг пропозиції. Ілюструє, скільки хотіли б продати товару продавці при кожному рівні цін. По найменші ціні бажання продати відповідає „0″. Із зростанням ціни бажання зростає. Обсяг пропозиції та ціна перебувають у прямій залежності.

Крива пропозиції, по суті, є ілюстрацією дії закону пропозиції, тобто за інших однакових умов, чим вища ціна товару, тим більше їх може бути вироблено і запропоновано до продажу на ринку. Рух кривої донизу від точки А до точки В означає зниження товарного обміну на ринках під впливом зниження цін на ці товари.

Еластичність пропозиції товарів характеризує відносні зміни цін товарів та кількості їх, запропонованої до продажу.

Інтенсивність цих змін неоднакова. Вона може показувати загальну сукупну еластичність пропозиції, стосуватися пропозиції одиничної еластичності (за якої 1 відсоток збільшення ціни товарів зумовлює збільшення на 1 відсоток пропозиції їх для продажу на ринку).

При нееластичній пропозиції збільшення ціни не має будь-якого впливу на збільшення кількості товарів, що пропонується до продажу.

Еластичність пропозиції сприяє встановленню так званої нормальної ціни рівноваги (тобто рівноважної ціни)[5, c. 262-264].

1.2. Чинники формування пропозиції

Крива пропозиції показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Рис. 2. Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозиції.

Коли пропозиція зростає — крива SS зміщується праворуч. Коли пропозиція спадає — крива SS зміщується ліворуч.

Сталий причинно-наслідковий зв’язок між ціною та обсягом товарів (послуг), який товаровиробник здатний поставити на ринок, виражається законом пропозиції.

Закон пропозиції – чим вища ціна (за інших однакових умов), тим більше товару за такою ціною товаровиробники готові запропонувати на ринок упродовж певного проміжку часу, і навпаки, чим нижча ціна, тим менше товарів виробник бажатиме і зможе поставити на ринок.

Нецінові фактори впливу на пропозицію

Технологічний прогрес: застосування нових технологій дозволяє зменшити собівартість одиниці продукції.

Зміна цін на ресурси: зростання цін на ресурси (за інших однакових умов) призводить до збільшення витрат на виробництво, зростання собівартості одиниці продукції, що змушує підприємця скорочувати пропозицію свого товару.

Зміна цін на спорідненні товари: якщо ціна на споріднений товар спадає, то попит на нього зростає, за попитом зростає пропозиція, а пропозиція на наш товар буде спадати.

Зміни у бюджетно-податковій політиці: у випадку зростання ставки оподаткування, то при інших однакових умовах пропозиція зменшиться (крива SS зміститься ліворуч), а якщо зростатимуть трансферти бізнесу, то пропозиція збільшиться (крива SS зміститься праворуч).

Очікування підприємців: оптимістичні прогнози сприятимуть зростанню пропозиції, а песимістичні – падінню [9, c. 89].

1.3. Зміна пропозиції та формування ціни ринкової рівноваги за моделлю Маршала

Багато економістів виділяють такі фактори, що змінюють пропозицію:

— Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату — пропозиція знижується.

— Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.

— Індивідуальні смаки споживачів.

— Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.

— Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Еластичність пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість товару, що пропонується, при зміні його ціни на 1%. При цьому мова може йти про еластичність пропозиції як окремого підприємства, та і галузі в цілому, тобто в основі її визначення може бути як крива пропозиції окремого підприємства, так і крива галузевої пропозиції.

Пропозиція еластична, коли коефіцієнт еластичності більший за 1, і нееластичний коли коефіцієнт еластичності менший за 1. Оскільки при цьому і ціна й кількість змінюються в одному напрямку, то еластичність пропозиції більша за 0.

Таким чином, для визначення еластичності пропозиції потрібно продовжити криву пропозиції до перетину з від’ємним відрізком осі У і визначити довжину відрізка АС.

Основними факторами, що впливають на еластичність пропозиції за ціною є:

1. Час. Коли ціна на продукт зростає, виробники хочуть продати якомога більше його одиниць. Для цього потрібно розширити виробництво, що вимагає певного часу. Наприклад, якщо зросла ціла на цукор, розширення посівних площ цукрових буряків, з яких він виробляється, зможе забезпечити збільшення виробництва цукру по швидше, ніж через рік. Отже, з перебігом часу еластичність пропозиції зростає. Процес збільшення пропозиції містить кілька періодів:

а)миттєвий період. У перший день підвищення ціни на продукт і його пропозиція абсолютно нееластична. Крива пропозиції має вигляд вертикальної прямої і не змінюється зі зміною ціни. Продавці упродовж дня здебільшого не зможуть доставити на ринок ту кількість продукту, що є на складах, не говорячи вже про розширення виробництва;

б)короткостроковий період. Протягом кількох тижнів після підвищення ціни пропозиція має низьку еластичність. Виробники, впевнившись у зміні ціни, максимально збільшать виробництво використовуючи всі свої резерви;

в)довгостроковий період. Через певний час пропозиція стає достатньо еластичною, бо виробники побудували нові приміщення, ввели в дію нове устаткування, розробили нові технології. Виробництво розширилось завдяки використанню старих і нововведень потужностей.

2. Вартість розширення виробництва. Якщо фірма виробляє технологічно складний продукт, розширення його виробництва обійдеться дуже дорого. Тому навіть за значного підвищення ціни на цей продукт небагато фірм погодиться на збільшення його виробництва. Зрозуміло, що еластичність пропозиції такого продукту невисока.
3. Можливості й вартість зберігання продукту. Коли ціна на продукт знижується, перед фірмою постає дилема: продавати продукт за низькими цінами чи вилучити продукцію з ринку на склад. Рішення залежить від того, як довго може зберігатися цей продукт, яка вартість його складування. Якщо фірми мають гарні й недорогі склади і продукт можна довго зберігати, еластичність пропозиції підвищується.
4. Взаємозамінюваність ресурсів у виробництві. Якщо працю, землю чи капітал, що використовують як вихідні фактори, можна швидко перемістити з виробництва одного продукту на виробництво іншого, еластичність пропозиції такого продукту висока. Еластичність пропозиції злакових загалом нижча, ніж конкретного злаку, наприклад жита. Річ у тім, що і землю, і працю, і устаткування дуже легко перемістити з виробництва жита на виробництво іншого злаку, наприклад пшениці, в той час як перехід з виробництва зернових на будь-яке інше виробництво, наприклад молока, складніший[9, c. 309-311].

Особливе місце у теоретичній спадщині А. Маршалла посідають теорія попиту, теорія пропозиції, теорія ринкової рівноваги, теорія розподілу та доходів.

У теорії пропозиції А. Маршалл:

– розрізняв грошові витрати виробництва від фактичних. Грошові витрати – це платежі за ресурси, які підприємство (фірма) купує на відповідних ринках. До них належать платежі за працю, сировину, електроенергію, паливо тощо. Це всі прямі грошові виплати фірми власникам ресурсів. Фактичні – це витрати на усі ресурси, що використовуються у виробництві, незалежно від того придбані вони за гроші на стороні чи є власністю підприємства. Платежі за ресурси (трудові зусилля підприємця та затрати капіталу), які є власністю підприємства, прямо не оплачуються;

– звернув увагу на проблему зростання і зменшування віддачі від виробництва за умов розширення його масштабів. А. Маршалл відмічав, що, як правило, великий масштаб виробництва в конкурентній економіці забезпечує фірмі зниження ціни на товари і, відповідно, переваги перед конкурентами (завдяки постійно зростаючої економії від уміння працювати і від застосування спеціалізованих машин і всякого роду обладнання), і що головну вигоду від такої економії здобуває все ж суспільство;

– проаналізував особливості функціонування „представницької (репрезентативної) фірми”, тобто фірми (нормальної ефективності) зі середніми галузевими показниками. Розмір такої фірми, на думку А. Маршалла, звичайно збільшується з зростанням сукупного обсягу виробництва якого-небудь товару, що вона виробляє, приводить до отримання нею і внутрішньої, і зовнішньої вигоди, обумовленої меншими, ніж раніше, затратами праці та зниженням інших витрат у процесі виробництва;

– обґрунтував наявність дії трьох економічних законів, які характеризують різну поведінку ціни пропозиції у різних галузях економіки. А. Маршалл стверджував, що:

— в одних галузях діє закон постійної віддачі (постійної продуктивності) згідно якому обсяг виробництва не змінюється незалежно від зміни ціни пропозиції (граничних витрат);

— в других – закон зростаючої віддачі (зростаючої продуктивності), згідно якому обсяг виробництва збільшується при зменшенні граничних витрат і ціни пропозиції;

— в третіх – закон спадної віддачі (спадної продуктивності) згідно якому обсяг виробництва збільшується за умов збільшення граничних витрат і ціни пропозиції [11, c. 121].

Розділ 2. Основи теорії економіки пропозиції як прояв застосування теорії пропозиції у макроекономічному аналізі

2.1. Виникнення та розвиток теорії пропозиції

Теорія економіки пропозиції виникла у зв’язку з нездатністю кейнсіанської теорії запропонувати ефективні заходи проти стагфляції, одночасного падіння виробництва та зростання цін. Суть теорії економіки пропозиції полягає в перенесенні акцентів з управління попитом на стимулювання сукупної пропозиції, зростання виробництва і зайнятості. Назва “економіка пропозиції” є похідною від головної ідеї прихильників цієї теорії – стимулювати пропозицію капіталів і робочої сили. Вона містить в собі обгрунтування рекомендацій економічній політиці і, в першу чергу, податковій.

Згідно з кейнсіанською теорією, як зазначалось раніше, податки впливають лише на сукупний попит. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що податковий механізм може впливати і на сукупну пропозицію. На їхню думку, збільшення податків викликає інфляцію витрат через зростання середніх витрат на виробництво продукції. Крім того, при збільшенні податків на доходи домогосподарств зменшуються стимули до праці, а зростання податків на прибуток зменшує привабливість інвестиційних проектів, що скорочує сукупну пропозицію.

Пов’язуючи стагфляцію з надмірним рівнем оподаткування, прихильники теорії економіки пропозиції виступають за зниження податкового тиску на економіку. Вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податкові ставки на підприємництво, на заробітну плату і дивіденди. На їхню думку, зниження податків збільшить безподатковий доход і заощадження, знизить рівень відсоткової ставки, внаслідок чого зростуть нагромадження та інвестиції. Крім того, для найманих робітників зниження податків на заробітну плату підвищить стимули до праці, що викличе збільшення пропозиції робочої сили на ринку праці.

Оскільки зниження податків веде до скорочення бюджетних доходів, пропонуються різні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту. Для цього передбачається зменшити соціальні програми, скоротити апарат державного управління, відмовитися від малоефективних державних витрат (наприклад, субсидій промисловим підприємствам, витрат на розвиток інфраструктури тощо). Згідно з теорією економіки пропозиції зниження податків викличе зростання реального ВВП як податкової бази, що поряд зі зниженням державних витрат забезпечить збалансування державного бюджету.

З визнання існування зворотної залежності між безробіттям і інфляцією випливає важливий висновок для економічної політики: стимулюючи економічне зростання і підвищення рівня зайнятості, уряд одночасно стимулює посилення інфляції в економіці. З іншого боку, проведення антиінфляційної політики здатне привести до економічного спаду і зростання безробіття. Саме так потрібно трактувати характер взаємозв’язку між безробіттям та інфляцією, як він випливає з визнання існування кривої Філліпса. Ні в якому разі не можна трактувати питання так, що для підвищення зайнятості треба посилити інфляцію або, навпаки, для зниження інфляції потрібно збільшити безробіття. Справа в тому, що саме по собі включення друкарського верстата зовсім не приведе до подолання безробіття навіть теоретично [6, c. 116-117].

Рівним чином, якщо почати закривати підприємства і зупиняти виробництво, то це, збільшивши безробіття, зовсім не приведе автоматично до припинення інфляції. З теоретичної точки зору, існує деяка альтернатива між інфляцією і безробіттям, і уряд може з усіх можливих варіантів їх поєднання вибрати той, який є оптимальним для конкретної соціально-економічної і політичної ситуації. Однак на практиці це дуже важко зробити, бо негативні наслідки для економіки має як посилення інфляції, так і зниження зайнятості. Більше того, з точки зору кривої Філліпса, в економіці не може бути ситуацій, коли має місце одночасне зростання інфляції і безробіття. Однак в середині 70-х років спостерігалося саме таке явище — стагфляція, тобто поєднання економічного спаду (з властивим йому посиленням безробіття) і зростаючої інфляції. Крива Філліпса для такої ситуації виявилася непридатною. Були потрібні інші підходи, що враховують ускладнення характеру зв’язку між зайнятістю і інфляцією. І вони були знайдені у формі розробки концепції природного рівня безробіття.

Концепція природного рівня безробіття представлена двома різновидами: теорією адаптивних очікувань і теорією раціональних очікувань. Спільною рисою обох теорій є теза про те, що в довготривалому періоді економіка є стійкою і функціонує в стані повної зайнятості, при природній нормі безробіття. З природним безробіттям боротися марно, і будь-які спроби уряду його знизити приведуть тільки до посилення інфляції. У зв’язку з тим, що природна норма безробіття в довготривалому періоді має тенденцію до зростання, уряд цілком може помилитися в оцінці реальної величини безробіття як надмірної і спробувати її зменшити.

Тим самим обидві концепції сходяться в запереченні існування альтернативи між інфляцією і безробіттям у довгостроковій перспективі. Відмінності між двома концепціями полягають в неоднаковій оцінці кожною з них можливості існування кривої Філліпса в короткостроковій перспективі. Концепція адаптивних очікувань виходить з того, що в короткостроковій перспективі крива Філліпса може існувати, але вона в ході здійснення економічної політики постійно зміщається праворуч. Прихильники ж теорії раціональних очікувань виходять з того, що альтернативи між інфляцією і безробіттям не існує навіть у короткостроковій перспективі. Практичний висновок з обох концепції один — спроби зменшення безробіття шляхом стимулювання попиту можуть тільки посилити інфляцію без реального збільшення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Щонайбільше ці спроби здатні забезпечити короткочасне підбадьорювання економіки, з тим щоб через деякий час повернутися до початкового обсягу виробництва, але при більш високому рівні цін.

Теорія адаптивних очікувань розроблена М.Фрідменом.

Початкове припущення її полягає в тому, що люди оцінюють майбутній рівень інфляції виходячи з попередніх та існуючих тенденцій зміни цін, і використовують свої оцінки для формування вимог того або іншого рівня номінальної заробітної плати, щоб зберегти і в майбутньому досягнутий рівень реальної заробітної плати. Л оскільки фактичний рівень інфляції часто відхиляється від того, що прогнозується, то в реальному житті дійсно може існувати альтернатива між інфляцією і безробіттям, що зображається короткостроковою кривою Філліпса. Нехай, наприклад, економіка знаходиться в точці А, з природним рівнем безробіття 6% і річним темпом інфляції 3%. Згідно з теорією природного рівня, це і є сталий стан економіки. В цій точці люди оцінюють майбутню інфляцію якраз у 3% на рік і встановлюють вимогу 3% зростання номінальної заробітної плати. Однак в цей момент уряд вирішив, що безробіття надмірне (не має значення, чому він так вирішив, можливо, тому, що в попередні роки безробіття було нижчим, а зараз виросло) і вирішив методами стимулювання попиту збільшити виробництво і тим самим скоротити безробіття. Що станеться внаслідок реалізації цієї політики? Зростання сукупного попиту приведе до зростання цін, наприклад, до 6% на рік. Це зростання було таким, що не прогнозується для людей, які виходили з передбачуваного зростання цін 3% на рік, і тому їх заробітна плата в номінальному виразі виросте тільки на 3%. Реальна заробітна плата впаде, прибутки підприємців збільшаться, і це буде для них стимулом розширити наймання працівників, в точній відповідності до класичної моделі ринку праці. Економіка переміститься в точку В, з більш низьким безробіттям і більш високою інфляцією.

На перший погляд, в цьому випадку маємо класичний варіант кривої Філліпса. І якби економіка стабілізувалася в точці В,, то ніяких проблем далі не виникало б. Однак процес на цьому не закінчується. В точці В, працівники усвідомлюють, що їх реальна заробітна плата впала, і зажадають її збільшення. Вони його отримають. Але це автоматично буде означати зменшення прибутків підприємців. У результаті зникнуть стимули до розширення виробництва. Навпаки, для підвищення частки прибутків в доході підприємці повинні будуть знизити витрати на робочу силу, а це означає необхідність звільнень. У результаті безробіття повернеться до рівня 6%, але інфляція також становитиме вже 6%. Так станеться тому, що очікувана інфляція становитиме вже 6%, відповідно до останнього рівня фактичної інфляції. Іншими словами, крива Філліпса перемістилася праворуч.

Процес може повторюватися і далі. Але результат завжди буде один і той же: замість руху економіки вздовж короткострокової кривої Філліпса буде зсуватися сама крива, і можливість використання урядом альтернативи «інфляція-безробіття» зникне, а спроби стимулювання попиту виллються в посилення інфляції без зміни реальних обсягів виробництва. Подібний розвиток подій має місце тому, що в довгостроковому періоді економіка знаходиться на вертикальній дільниці кривої сукупної пропозиції. Інакше кажучи, крива Філліпса спочатку як би виникає, а потім з перебігом часу зникає. Отже, прихильники теорії адаптивних очікувань роблять висновок, що даному природному рівню безробіття відповідає певний рівень інфляції, і будь-які спроби знизити рівень безробіття закінчаться не його зниженням, а збільшенням інфляції [14, c. 146-147].

Теорія економіки пропозиції запропонувала своєрідну концепцію економічної політики. теорія економіки пропозиції відтворює на рівні макроекономіки принципи функціонування економічних суб´єктів на мікрорівні. Згідно з традиційною неокласичною теорією рівень виробництва визнається залежним від пропозиції праці та капіталу. Предметом розгляду є питання про вплив державної політики, в першу чергу податкової, на пропозицію основних факторів виробництва. На думку сепплай-сайдерів, надмірні податки спотворюють відносну привабливість праці порівняно з дозвіллям і відносну привабливість заощадження та інвестування порівняно зі споживанням, деструктивно впливаючи на обсяги пропозиції виробничих факторів та довгострокове економічне зростання.

Пропозиція праці визначається вибором індивідів між працею і дозвіллям. Відомо, що зростання податків на заробітну плату означає її фактичне зменшення й призводить до скорочення пропозиції праці. Система державних соціальних допомог, зокрема у зв´язку з безробіттям, також знижує привабливість праці, скорочуючи кількість бажаючих працювати. Тому зменшення граничного оподаткування трудових доходів сприяє розширенню пропозиції робочої сили вже працюючих та стимулює залучення додаткових працівників, для яких гранична корисність одержуваної заробітної плати буде перевищувати граничну корисність дозвілля. Таким чином, приріст трудових ресурсів буде забезпечувати подальший процес нагромадження капіталу, а у підсумку — підвищення норми нагромадження і прискорення економічного зростання в цілому по економіці.

Пропозиція капіталу (обсяг інвестицій), згідно з неокласичними уявленнями, є функцією заощаджень, рішення про які залежать від вибору індивідів між споживанням сьогодні або у майбутньому. Стимулювати прийняття рішень про заощадження можуть такі заохочувальні заходи економічної політики, як зниження податків на прибуток корпорацій та запровадження щодо них податкових і амортизаційних пільг. При цьому чітко окреслюються два шляхи прискорення інвестиційного процесу:

• формування додаткових джерел внутрішніх ресурсів нагромадження через збільшення амортизаційних відрахувань;
• залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів шляхом збільшення ринкової вартості активів корпорацій — зростання рівня виплачуваних дивідендів і привабливості корпоративних цінних паперів.

Зниження ставок оподаткування доходів від власності (процентів і дивідендів), у свою чергу, підвищує схильність населення до заощадження, збільшує пропозицію позичкового капіталу і знижує ставку процента, сприяючи пожвавленню інвестиційного процесу [16, c. 251-252].

Один з представників теорії економіки пропозиції А. Лаффер висунув теорію «податкового клина» (tax wedge), який держава «вбиває» між економічними суб´єктами і процесом виробництва. Граничні ставки оподатковування, за порівнянням А. Лаффера, — це «клин між тим, що роботодавець сплачує факторам виробництва, і тим, що вони в кінцевому рахунку одержують у вигляді доходу після відрахування податків… Щоб збільшити виробництво продукту, потрібно здійснити такі заходи політики, які одночасно підвищували б і попит компаній на фактори виробництва, і бажання цих факторів бути зайнятими. З цією метою необхідно знизити усі види податків. Але ці скорочення будуть ефективними, якщо найбільшою мірою знижуються граничні ставки податків»1. Вчений вважає, що зниження податкових ставок не викличе скорочення загальної суми бюджетних надходжень, а призведе до збільшення виробництва і зростання доходів, суттєво розширить загальну базу оподаткування і тому доходи бюджету не скоротяться. Але для повного збалансування державного бюджету необхідно скоротити кількість і вартість «неефективних» соціальних програм, що становлять значну частину державних витрат. Слід зазначити, що сучасні теорії оподаткування підкреслюють наявність ще однієї проблеми — часового лагу від прийняття рішення щодо зниження податкових ставок до стабілізації бюджетних надходжень внаслідок розширення податкової бази.

Життєздатність ринкової системи пов´язується з ініціативною діяльністю приватного сектору, тому економічне зростання планується стимулювати за рахунок перерозподілу національного доходу на користь середніх і великих власників шляхом зменшення податкового тягаря та трансформації системи оподаткування. Уявлення про оптимальний рівень оподаткування і стимулюючий вплив зниження податків на інвестиційну діяльність обґрунтовуються відомою кривою Лаффера (рис. 5).

Крива має показати, що у вигляді податків не можна стягувати до бюджету понад 30—35 % доходів — певний фіскальний оптимум. У забороненій зоні доходи бюджету з підвищенням податкової ставки знижуються. В умовах перевищення оптимального рівня оподаткування спостерігаються такі негативні економічні процеси:

• скорочення ділової активності;
• зниження зацікавленості у заощадженні та інвестуванні;
• банкрутство суб´єктів підприємницької діяльності;
• ухиляння від сплати податків;
• значна частка економічних суб´єктів починає функціонувати в «тіньовому» секторі економіки.

Теорія економіки пропозиції є найбільш практично орієнтованою концепцією з тих, які запропонував економічний консерватизм 80-х pp. XX ст. Ключове твердження економіки пропозиції — розміщення й ефективне використання ресурсів має вирішальне значення для економічного зростання як у коротко, так і у довгостроковому періоді. Основною перешкодою на шляху розширення пропозиції й ефективного використання факторів виробництва вважається негативний вплив рівня і структури оподаткування на стимули до праці й інвестування, а також інституційних обмежень, передусім пов´язаних з діяльністю профспілок, на ефективне розміщення ресурсів [15, c. 164-165].

Сепплай-сайдери стверджували, що функціонуючі в США у післявоєнний період податкова й соціальна системи негативно впливали на процеси нагромадження капіталу і зростання виробництва. Високі податки справляли суттєвий вплив на зростання витрат виробництва, а тому розглядалися як одна з головних причин інфляції витрат. З іншого боку, надмірне оподаткування провокувало штучне урядове підвищення цін на деякі товари і послуги, що призводило до неефективного використання ресурсів. Представники теорії економіки пропозиції вважали, що немає суперечності між цілями антиінфляційної політики та стимулювання економічного зростання, більше того, досягнення означених цілей передбачає використання одного і того самого методу — повно масштабного зниження податків.

Прибутковий податок з громадян у США почав стягуватися на постійній основі з 1913 р., причому сума неоподатковуваного річного доходу становила З тис. доларів, а ставка податку становила від 1 до 7 % (остання діяла щодо доходів, які перевищували 500 тис. доларів). Тому сплата прибуткового податку стосувалася близько 1 % населення. Підчас Першої світової війни відбувся «злет» податків, максимальна ставка становила 77 %. У 1928 р. її рівень було знижено до 25 %, а в 1938 р. вона знову становила 78 %. Рекордно висока гранична ставка оподаткування доходів — 94 % — припала на останні роки Другої світової війни й була збережена на такому рівні впродовж 50-х pp.

В межах сепплай-сайд економіко інфляція розглядалася як результат зростання витрат. Причиною останнього вважалося зниження темпів нагромадження в приватному секторі внаслідок високих податків. Згодом представники економіки пропозиції визнали, що зростання грошової маси також дає імпульс інфляційному процесу, що перетворюється у перманентний «завдяки» системі податків, яка спотворює відносні ціни. Поступово у працях сепплай-сайдерів почали звучати монетаристські мотиви, а зниження податків з основного заходу антиінфляційної політики перетворилося на спосіб «нейтралізувати» негативні наслідки кредитно-грошової рестрикції. Прихильники економіки пропозиції ідейно зблизилися з монетаристами і визнали, що довгострокова інфляція може бути подолана тільки за допомогою обмеження пропозиції грошової маси, а бюджетні й податкові заходи, спрямовані на стимулювання зростання виробництва, будуть помірним внеском у послаблення інфляції. Проте більшість сепплайсайдерів не вірить у можливість жорсткого контролю за грошовою масою через наявність багатьох альтернативних форм фінансових активів, що виконують функції грошей; фінансових нововведень, що дають змогу підвищувати ефективність грошового обігу; нестабільність попиту на різні компоненти грошової маси.

Ідея про те, що зниження податкових ставок призводить до зростання державних доходів, відіграє вирішальну роль в теорії пропозиції [10, c. 106-107].

2.2. Практична реалізація економіки пропозиції

Теорія і практична реалізація економіки пропозиції визначила економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана у США і зміст так званої «рейганоміки» 80-х pp. XX ст. Погляди на пріоритетне значення ринкових механізмів, стимулювання приватної ініціативи, лібералізацію оподаткування, визнання неефективності соціальних програм, обмеження втручання держави в економічні процеси відіграли значну роль в економіці й політиці. В середині 80-х pp. в економіці США відбулися позитивні зрушення: стабілізувався рівень безробіття, знизились інфляція й процентні ставки, тривала структурна перебудова економіки, більш стійкими стали темпи економічного зростання. Результати реалізації настанов економіки пропозиції та монетаризму, що втілилися в концепції «рейганоміки», виглядали більше позитивними, аніж; негативними. Однак чи були ці зміни наслідком впровадження рекомендацій виключно теорії пропозиції, чи сукупності неоконсервативних концепцій, чи навіть продовження регулювання попиту — питання залишається відкритим.

Основою економічного реформування у США за часів правління Р. Рейгана — «рейганоміки» — стало проведення податкової реформи, спрямованої на послаблення податкового тягаря корпорацій: зниження ставок податків на прибуток, проведення політики прискореної амортизації та запровадження податкових пільг щодо реінвестування капіталу. Також одним з її завдань було збільшення заощаджень та інвестування категорій населення із середніми й високими доходами і, отже, підвищення національної норми нагромадження. У 1981—1986 pp. здійснювалися заходи, які передбачали зниження максимальних значень податкових ставок та підвищення мінімального рівня неоподатковуваного доходу, що призвело до послаблення прогресивного характеру податкової системи. У 1986 p., наприклад, було знижено граничну ставку податку на прибуток корпорацій до 34 % і відмінено частину податкових пільг. Реформування оподаткування доходів фізичних осіб виглядало так: замість 14 ставок, що прогресивно підвищувалися від 11 до 50 % було встановлено дві — 15 і 28 % (зазначимо, що вже у 1993 р. прогресивність податків на доходи фізичних осіб підвищилася — було введено п´ять нових ставок податків від 15 до 39,6 %). Разом з тим правління президента Р. Рейгана ознаменувалося зростанням дефіциту держбюджету в кілька разів, необхідність боротьби з яким знижувала можливості додержання принципів економіки пропозиції. Саме значний бюджетний дефіцит став причиною перегляду позицій прихильників економіки пропозиції. Спочатку вони вважали, що дефіцит бюджету, навіть якщо він виник в результаті зменшення оподаткування, є побічним і тимчасовим явищем. Настанови сепплай-сайдерів щодо зниження податків визначалися завданням стимулювання активності економічних суб´єктів, а не досягнення збалансованого бюджету. Ситуація, коли разом зі зниженням податків дефіцит державного бюджету зростає, не вкладалася у схему представників економіки пропозиції. Тому виникла необхідність скорочення видатків держбюджету, а згодом підвищення ставок непрямих податків вже не з метою стимулювання активності економічних суб´єктів, а щоб зменшити бюджетний дефіцит. З іншого боку, динаміка норми заощаджень, що є найважливішим показником для сепплай-сайдерів, показує, що норма приватних чистих заощаджень підвищилася незначною мірою, а норма заощаджень населення практично не змінилася.

Відомий американський економіст і соціолог В. Ростоу, підкреслюючи використання в політиці «рейганоміки» рекомендацій багатьох консервативних течій, виокремлює такі: 1) «сепплай-сайдери», що прагнуть заохочувати приватні капіталовкладення шляхом зниження податків і скорочення функцій державного контролю; 2) «скорочувачі бюджету», що пропагують скорочення витрат бюджету на цивільні потреби, зокрема програм соціальних виплат; 3) монетаристу прихильники обмеження темпів зростання грошової маси для приборкання інфляції; 4) «стратегічні планувальники», що виступають за значне підвищення військових витрат задля протидії СРСР.

Історія сепплай-сайд економікс і «рейганоміки» в цілому закінчилася в момент переобрання Р. Рейгана на посту президента США. В теоретичному плані економіка пропозиції не надала принципово нових ідей, причина її популярності в тому, що вона швидко «діагностувала» наявні економічні проблеми й запропонувала зрозуміле їх вирішення, яке швидко втілилося в політичні рекомендації. Ідеї сепплай-сайд економікс відповідали настроям широких суспільних верств, з їх допомогою вдалося вплинути на економічний світогляд населення. Разом з тим не можна заперечувати, що економіка пропозиції збагатила історію економічної думки, макроекономіку й економічну політику такими поняттями, як «податковий клин», «оптимальна межа оподаткування», «крива Лаффера». Сепплай-сайд економікс ще раз довела, що існує тісний зв´язок економічної теорії і політики, й економічна концепція може стати рушійною силою економічного розвитку [8, c. 105-106].

Економіка пропозиції в основі моделі має не підприємство, не фірму, а індивіда — індивідуальний капітал та індивідуальну працю. Тому державне регулювання ринку повинно бути спрямоване на підвищення прибутковості, доходності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету та вбачати шляхи їх розв´язання в оподаткуванні.

Ці вихідні положення, які загально сформулювали політики, знайшли подальший розвиток. Серед економістів, що їх теоретично обґрунтували, були американські професори А. Лаффер (університет Південної Кароліни) та Р. Мандель (Колумбійський університет), які вважали, що економіка пропозиції формується на основі розв´язання проблем нагромадження капіталу та державних фінансів.

Передусім вони піддали сумніву висновок, що заощадження є причиною скорочення обсягів виробництва, економічної діяльності, а отже, зайнятості, тому його рекомендації щодо стимулювання попиту за рахунок маніпулювання податками вважали недоцільними.

Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Стимулювання пропозиції праці безпосередньо пов´язане з розмірами заробітної плати, витрати на яку становлять значну частку в сукупних витратах. Зменшення податків позитивно впливатиме на розмір заробітної плати, збереже її певний реальний рівень, а це позначиться на доходах підприємця.

Розумна податкова політика, орієнтована на зниження ставки податку, на думку авторів, приведе до зростання обсягів та зменшення витрат виробництва, що є основою збільшення пропозиції і, зрештою, забезпечить зростання національного доходу, що не лише не зменшить надходження до державного бюджету, не викличе бюджетного дефіциту, а навпаки, збільшить податкову базу.

Економічний зміст кривої Лаффера полягає в тому, що якщо податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження до бюджету спочатку зростають, а згодом починають спадати. Це відбувається тому, що зниження прибутковості виробництва стимулює спад ділової активності, зростає схильність до споживання та скорочуються обсяги інвестування, тобто фізично зменшується об´єкт оподаткування. Крім того, звужується сфера легального бізнесу. Прагнення держави мати стабільний рівень надходжень примушує її в такій ситуації надалі збільшувати ставки податків до того часу, коли вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх. Зниження ставки податку в короткому проміжку часу приведе до зменшення надходжень, але стимулюватиме виробничу активність, що, зрештою, позначиться на їх обсязі. Лаффер вказав на необхідність визначення оптимальної ставки податку, яка, на його думку, залежить від економічної ситуації, розмірів та структури виробничої сфери, національних, культурних, психологічних та інших чинників.

Отже, основним у теорії економіки пропозиції було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та системи прогресивного оподаткування, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощадження та інвестиції, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і спричиняє отримання неоподаткованих доходів, що супроводжується появою тіньової економіки, бартерного обміну, прихованої зайнятості [4, c. 95-96].

Висновки

1. Концепція «економіки пропозиції» – одна з теорій сучасного економічного консерватизму, що виникла у США в 70-х XX ст. Головні причини виникнення концепції «економіки пропозиції» криза механізму державного регулювання економіки, що спирався на кейнсіанські та неокейнсіанські моделі, тенденції до гальмування НТП, зниження темпів зростання продуктивності праці, зниження ефективності й конкурентоспроможності американської економіки Це, а також підвищення податків, посилення інфляції тощо викликали невдоволення т. зв. «нового середнього класу», до якого, за оцінками західних учених, належала майже половина всього населення країни (управлінський апарат, частина інтелігенції, висококваліфіковані робітники і фермери). Обурення викликали федеральні соціальні програми розвитку освіти, охорони здоров’я, допомоги безробітним, активне втручання держави в економіку та ін.
2. Прихильники концепції «економіки пропозиції» виступають на захист власності й багатства від морального осуду, від домагань «пасивної більшості». Найважливіші умови для реалізації цілей середнього класу – збереження ринкової системи господарства і вільної системи цін. Така система, на їхню думку, найбільше гальмується через механізм прогресивного оподаткування, тому прихильники цієї концепції обстоюють зменшення ступеня прогресивності податків і податкового тягаря для всіх американців.

3 Найважливіші конкретні положення концепції «економіки пропозиції»:

• всі явища і процеси на ринку залежать від відносних цін, які відображають співвідношення граничної корисності, граничної продуктивності та «граничної тяжкості»;
• основні макроекономічні процеси залежать насамперед від:
• співвідношення між граничною корисністю споживчих благ і граничною тяжкістю праці, необхідної для їх отримання,
• співвідношення граничних корисностей нинішніх і майбутніх благ.

4. Прихильники концепції «економіки пропозиції» стверджували, що збільшення обсягів інвестицій призводить до зниження норми відсотка, внаслідок чого збільшуються капіталовкладення у виробництво, зростає споживання. Ця теза класичної школи політекономії свого часу зазнала гострої критики Дж. Кейнсом та його послідовниками. Вони, зокрема, розмежовували абсолютне перенагромадження капіталу і його надмірне заощадження, які не тільки не сприяють реальному нагромадженню капіталу, а й спричиняють депресію та застій. Крім того, збільшення заощаджень може призвести до зростання інвестицій, якщо зміни заробітної плати, цін і відсоткових ставок нейтралізують скорочення сукупного попиту.
5. Концепція «економіки пропозиції» не враховує і того, що для взаємного пристосування цих величин (між змінами цін, заробітної плати і відсоткових ставок) необхідний певний час. Щодо пропозиції робочої сили, то прихильники цієї концепції стверджують, що її обмежують система соціального забезпечення, виплати у разі безробіття та інші види допомоги. Головним засобом впливу на ці параметри вони вважають податкову й бюджетну політику. Так, зменшення граничних ставок податків і прибутків корпорацій, на їхню думку, а також застосування податкових пільг і прискореної амортизації, стимулює збільшення капіталовкладень. Конкретніше – стимулювання інвестицій відбувається із зростанням рівня виплачуваних дивідендів (як результат зменшення податків), що підвищує ринкову вартість активів корпорацій і полегшує залучення зовнішніх джерел фінансування. Водночас із зростанням амортизаційних відрахувань і розмірів нерозподілюваного прибутку збільшуються норми нагромадження внутрішніх джерел фінансування. Це, у свою чергу, прискорює економічне зростання, збільшує частку заробітної плати в національному доході, уповільнює темпи інфляції. Зниження ставок оподаткування, крім того, нібито зменшує дефіцит державного бюджету внаслідок значного розширення податкової бази і збільшення загального обсягу податкових надходжень. Найбільшого поширення у цій схемі набула т.зв. крива Лаффера, згідно з якою зростання ставок податків лише до певного моменту збільшує податкові надходження, а відтак із їх збільшенням загальна маса податків зменшується. Проте практика засвідчила, що хоча внаслідок скорочення податків виробництво розширюється, а відповідно зростають доходи, ступінь їх зростання недостатній, щоб компенсувати зменшення податкових надходжень через скорочення ставок оподаткування.
6. Окремі положення концепції «економіки пропозиції» можуть бути враховані під час здійснення реформ в Україні, зокрема теза про негативний вплив на економічну діяльність надто високих ставок оподаткування (особистих доходів 1 прибутків підприємств).

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 651 с.
2. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2008. — 481 с.
3. Дратвер Б. Економічна теорія: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. — 256 с.
4. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. — 3-тє вид., доп. і перероб.. — К.: Знання-Прес, 2004. — 615 с.
5. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.
6. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.
7. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2002. – 343 с.
8. Лановик Б. Економічна теорія: Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 6-те вид., стереотип.. — К.: Вікар, 2006. — 405 с.
9. Литвинова О. Н., Коломийчук В. С. Основи економічної теорії: Підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації. — Л. : Тріада Плюс, 2004. — 340с.
10. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2009. — 624 с.
11. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
12. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.
13. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. — 614 с.
14. Отрошко О. Основи економічної теорії. Макроекономічний аспект: Навч. посіб.. — К. : Знання, 2006. — 222с.
15. Предборський В. А. Економічна теорія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 491 с.
16. Реверчук С. Основи теорії економічної конкуренції: навч. посіб. / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Економічний факультет. — К. : Знання, 2007. — 272с.
17. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
18. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.
19. Федоренко В. Основи економічної теорії: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2005. — 512с.
20. Шевченко Л. С., Гриценко О. А., Камінська Т. М., Макуха С. М., Броницька В. В., Дарнопих Г. Ю.. Основи економічної теорії: підруч. для студ. ВНЗ, які навчаються за освітньо-проф. прогр. бакалавра з галузі знань «Економіка та підприємництво» / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Л.С. Шевченко (заг.ред.). — Х. : Право, 2008. — 447c.