Зміст інженерної освіти

Вступ

Теоретична актуалість теми. Аналіз історії розвитку інженерно педагогічної освіти (далі ІПО) свідчить, що це є історія періодичного перегляду поглядів на її організацію та зміст. Протягом всіх років існування ІПО точаться гострі дискусії про суть кваліфікаційних вимог до інженера-педагога і тісно пов’язаних із ними вимог до змісту їхньої освіти. Сьогодні, як підкреслюється в Концепції розвитку інженерно-педагогічної освіти в Україні, виникла необхідність знову звернутися до аналізу ІПО, переглянути вимоги до професійної діяльності та особистості інженерно-педагогічного працівника, визначити перелік необхідних для України профілів підготовки, організувати систему розподілу випускників у відповідності з визначеним професійним призначенням та умовами їх використання в професійній освіті [8, с. 21].

Крім того, треба враховувати, що закономірним стає збільшення попиту на висококваліфікованих спеціалістів-універсалів, які мають не тільки спеціалізовану професійну підготовку, але й успішно оволодівають навичками підприємницької та управлінської діяльності.

Насамперед слід зазначити, що процес розробки переліку переліку всіх складових професійної педагогічної діяльності педагогічного працівника системи ПТО, його функцій та необхідних особистісних якостей, хоча вже й триває досить довго і зазнав чимало різних підходів, досі ще перебуває на стадії уточнення.

Складність полягає в тому, що професійна діяльність інженера-педагога достатньо специфічна і значно відрізняється від професійної діяльності вчителів. Вона детермінована комплексом факторів: педагогічним процесом в умовах виробництва; широтою профілю фахівця ПТНЗ в технічному і дидактичному планах; віковими особливостями контингенту ПТНЗ. Ця своєрідність виявляється через наявність у діяльності видів роботи, відсутніх або майже не виражених у школі; через більш високий рівень узагальненості, фундаменталізації системи професійних знань; через зміну пріоритету видів діяльності.

Керівник Центру інженерної педагогіки, який по своєму науковому потенціалу та результативності досліджуваних наукових проблем є ведучим в Росії та міжнародній науково-педагогічній співдружності, найбільшим в РФ та головним в регіоні по проблемам підготовки та підвищення кваліфікації викладачів вузів Академік РАО, доктор педагогічних наук, заслужений діяч науки РФ. Кірсанов А.О. в своїй монографії „Основи інженерної педагогіки” досліджує проблему інженерної педагогіки. В своїй роботі ми здійснимо огляд питань, які вчений досліджує в своїй монографії.

Своєрідна також система знань інженера-педагога та його професійне мислення. Виконання функції методиста вимагає творчого підходу, педагогічної уяви, самостійності та критичності мислення. Важливою умовою успішного здійснення інженерно-педагогічної діяльності є також розвинене технічне мислення. Однак воно потрібне не для постановки технічних проблем та їхнього вирішення, а для пояснення дії технічних пристроїв і розкриття сутності технологічних процесів. Мислення інженера-педагога відрізняється від мислення інженерно-технічного працівника відносною перевагою понятійного компоненту. Тому система його технічних і педагогічних знань повинна носити інтегрований характер, у її підґрунті повинні лежати узагальнені знання виробничо-технічного і психолого-педагогічного плану, більшість з яких мають фундаментальну природу та охоплюють процес як теоретичного, так і практичного навчання професії.

На жаль, діюча зараз офіційно прийнята система вимог до інженера-педагога (нормативні критерії) не відображає повною мірою всіх змін, що відбулися останнім часом. Тому окремі навчальні закладі, що готують інженерно-педагогічні кадри, для організації якісної підготовки намагаються самостійно створювати уточнені моделі професійної діяльності та особистості інженера-педагога і на їх основі моделі змісту освіти.

Практична значимість теми. Інноваційний шлях розвитку суспільства можна забезпечити, сформувавши покоління людей, які мислять та працюють по-новому. Тому велика увага має приділятися загальному розвитку особистості, її культурологічній і комунікативній підготовленості, прагненню самостійно здобувати і розвивати знання протягом всього життя, формуванню інформаційних та соціальних навичок.

Сучасний фахівець повинен мати почуття відповідальності за знання сучасних тенденцій у своїй галузі; прагнути освоювати і застосовувати в своїй професійній діяльності новітні інформаційні і комунікаційні технології. Це особливо стосується інженерно-педагогічних кадрів, бо за специфікою свої діяльності вони мають безперервно протягом всієї своєї трудової діяльності набувати нові знання, уміння, навики, освоювати великий обсяг інформації із найрізноманітніших галузей знань, бути обізнаним із всіма нововведеннями у відповідній галузі промисловості та освітній галузі, тому що їх професійний обов’язок готувати робітників, здатних працювати в теперішніх швидко змінюваних умовах виробництва, економіки, стрімкого науково-технічного прогресу.

Зараз в умовах оновлення ПТО гостро стоять питання методологічного, методичного, наукового плану. Відпрацювання та впровадження інноваційних технологій навчання, ефективних для системи ПТО, типових навчальних планів та програм для нових напрямків підготовки, нового методичного забезпечення, створення сучасних підручників, проведення наукових досліджень з актуальних питань розвитку системи ПТО тощо – все це потребує, на наш погляд, обов’язкового формування в майбутніх інженерів-педагогів творчих якостей і навичок творчої діяльності, а також обізнаності в плані проведення наукових досліджень різного рівня.

1. Методологія інженерної педагогіки Кірсанова А.О.

Аналіз показує, що значна частина керівників управлінь та директорів ПТНЗ реалізує управлінську діяльність на репродуктивному рівні, тоді як за сучасними вимогами важливим є застосування принципу інноваційності в управлінні, впровадження нових типів поведінки керівника: інноваційно-репродуктивний та інноваційно-творчий [8, с. 22].

Зміст і спрямованість управлінських дій мають відповідати загальновизнаним і схваленим прийомам і засобам організаторської роботи в закладах освіти, що не виключає, а в сучасних умовах навіть потребує пошуку самостійних рішень для вдосконалення системи управління. Сучасний керівник навчального закладу або управління повинен насамперед спрямовувати зусилля на підвищення власного професіоналізму і фахового рівня практичної діяльності.

Будь-який випускник інженерно-педагогічного фаху в процесі своєї трудової діяльності може посісти управлінські посади в системі ПТО і, більш того, в ідеальному варіанті всі керівники в цій галузі обов’язково повинні мати спеціальну інженерно-педагогічну освіту. Тому вимогою часу є обов’язкове надання випускникам інженерно-педагогічного навчального закладу теоретичних основ та формування в них якостей, необхідних для управлінської діяльності, в межах, що відповідають його освітньо-кваліфікаційному рівню. По-п’яте, педагогічний працівник має бути не тільки ключовою постаттю в сучасних освітніх процесах, а й духовним наставником у суспільстві. Від його підготовки залежить не лише якість освіти, а й рівень духовної культури суспільства, утвердження демократичних цінностей. Його професійне призначення готувати не тільки висококваліфікованих і конкурентоспроможних робітників, але й високодуховних молодих людей [8, 23].

Загальновідомо, що в сьогоднішніх складних соціально-політичних умовах великого значення набуває виховна складова освіти, насамперед національно-патріотичне виховання. Організовуючи виховну роботу з підлітками, педагогічним колективам треба враховувати, що весь її зміст має базуватися на національній ідеї. При підготовці інженера-педагога цим питанням повинна приділятися особлива увага, враховуючи складність їх майбутньої виховної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства. Крім того, інженер-педагог повинен володіти вміннями, які можна об’єднати в здатності вирішувати проблеми і завдання соціальної діяльності: уміти давати оцінку та прогнозувати соціально-економічні, політичні та культурні явища; досконало володіти державною мовою та уміти спілкуватись щонайменше однією з іноземних мов; уміти захищати свої права на базі чинного законодавства та демократичних принципів; уміти приймати рішення та вибирати стратегію діяльності з урахуванням загальнолюдських цінностей, державних, виробничих та особистих інтересів людей; бути готовим до активної участі в поліпшенні стану дозвілля, забезпеченні здоров’я людини, безпеки її життєдіяльності на підставі стратегії розвитку людства.

До останнього часу основні терміни інженерної педагогіки не були предметом спеціального дослідження. Недостатньо розкриті їх методологічні та регулятивні функції. Вони ще не утворюють повністю сформовану понятійно-термінологічну систему. Гіпотеза А.О. Кірсанова сформулювала наступним чином: загально педагогічні категорії, включаючись в систему підготовки інженерів та зберігаючи педагогічний зміст, виконують нові специфічні функції, які обумовлені цілями інженерної освіти, — навчання проектуванню змісту навчання на рівні системи (по конкретній професії) та на рівні навчальної дисципліни; засвоєння методів проектування технічних систем, курсового і дипломного проектування; праця пов`язана з використанням навчально-виробничого обладнання та ін.

Уявлення Кірсанова А.О. про методологію інженерної педагогіки виходить із визначення, висунутого М.А.Даниловим: методологія педагогіки є система знань про вихідні положення, про обґрунтування і структуру педагогічної теорії, про принципи підходу та способи добування знань, які вірно відображують незвично змінну педагогічну дійсність в умовах суспільства яке розвивається.

По аналогії можна стверджувати, що методологія інженерної педагогіки — це вчення про найбільш загальні закономірності, принципи, методи науково-технічного пізнання; про закономірності і методи інженерної діяльності, про специфіку творчості в цій сфері, тобто вчення про методи пошуку нових ідей, нових теорій та їх реалізацію.

Педагогічну систему підготовки інженерів складають наступні методологічні компоненти: цілі, принципи, зміст навчання, методи навчання, його форми та засоби і їх результативність.

Формуючи цілі, необхідно враховувати:

— динаміку розвитку науки, техніки, технологій, змісту і організації праці, інтеграційні процеси в науці, виробництві та сфері освіти;

— вимоги виробництва, вимоги ринку праці;

— можливості вузу в підготовці спеціалістів, його кадровий потенціал, матеріальну базу, зв`язок з виробництвом;

— необхідні виміри та оцінки досягнень проміжкових та остаточних результатів на всіх етапах навчального процесу [9, с. 37].

2. Принципи інженерної педагогіки

Згідно з концепцією Кірсанова А.О., система підготовки інженерів керується загально педагогічними і специфічними принципами. В загальній педагогіці принципи – це категорія дидактики, яка характеризує способи використання законів навчання у відповідності з цілями освіти та виховання (М.А.Данилов).

Методологічним обґрунтуванням для вивчення закономірностей підготовки інженерних кадрів є системно-структурний підхід, який дозволяє послідовно і цілісно вивчати закономірні зв`язки змін в соціальному замовленні суспільства вищої технічної школи, в науці, техніці, технологіях, в організації та змісті праці, в змісті інженерної освіти, в методиці навчання та ін.

Кірсанов А.О. виокремлює основні причинно-наслідкові зв`язки, які притаманні системі підготовки інженерних кадрів:

— цілі, структура та зміст професійної діяльності, сучасні та прогностичні тенденції розвитку сфери праці обумовлюють цілі, принципи, зміст професійної освіти, методи, форми організації та засоби підготовки спеціалістів;

— набуття спеціалістом ділових та особистісних якостей стимулює розвиток професійної діяльності, а її якісно новий рівень, в свою чергу, приводить до подальшого особистісного зростання;

— діалектика наукового пізнання така: чим глибше людина проникає в предмет який вивчає, тим більш необхідними для неї є міждисциплінарні знання із самих різноманітних галузей науки;

— технологізація біосфери визначає тенденції біологізації, екологізації та гуманізації техніки та технологій [9, с. 44].

Визначимо специфічні принципи інженерної педагогіки (за Кірсановим А.О.):

— динамічність – бачення сучасних та нових тенденцій та перспектив розвитку науки, техніки, виробництва і освіти;

— системність, яка дозволяє представить в цілому проектуємий та конструйований технічний об`єкт, бачити його зв`язки з іншими об`єктами, з навколишнім середовищем та ще на етапі проектування виключати можливі негативні явища та їх наслідки;

— цілісність – відображення в змістіта процесі підготовки інженерів специфіки професійної діяльності та адекватного їй цілісного змісту цієї підготовки;

— інтеграція та диференціація підготовки спеціалістів – орієнтація на інтегровані професії широкого профілю з однорідними, змішаними і навіть різнорідними полями професійної діяльності та на вузьку спеціалізацію;

— професійна направленість – орієнтація змісту навчання, методів і форм навчання на кінцеву мету підготовки спеціаліста;

— наслідковість – відображення минулого, теперішнього та майбутнього в змісті навчання, методах і формах організації навчання, зв`язок освітньо-виховного процесу з майбутньою професіональною діяльністю;

— „міні-макс” – досягнення максимально можливого в даних умовах і обставинах результату при мінімальних фінансових, матеріальних та інших затратах;

— селективні параметри – оптимізація по конкретним соціальним параметрам , найбільш суттєвим, домінантним, в ситуації яка склалася; умови переходу до ринкової економіки і політичної демократії, конверсія оборонної промисловості та ін. [9, с. 47

3. Зміст інженерної освіти

Ще в 70-х роках минулого століття в країні була перебудована вся система підготовки кадрів для ПТО, оскільки фахівці визнали, що в технічних ВНЗ здійснювалася підготовка не педагога, а інженера-практика. Відтак була створена система інженерно-педагогічних інститутів, а також навчально-методичне об’єднання цих закладів. Подальша освітня практика повністю підтвердила правильність такого рішення. Більше того, та ж практика сьогодні показує, що в багатьох країнах світу, наприклад, Німеччині, Китаї, Росії та ін. ІПО є провідною для систем вищої освіти. В Європі також існує такий шлях, коли інженерно-педагогічна освіта надається тим особам, які вже мають вищу технічну освіту та інженерну практику. Для отримання кваліфікації викладача технічних дисциплін „Європейський інженер-педагог” необхідно засвоїти галузь знань „Інженерна педагогіка”, яка акумулює в собі знання ряду дисциплін, та набути практичного досвіду роботи не менше одного року як викладач технічних дисциплін. Інженерна педагогіка виникла в Європі 40 років тому як навчальний предмет, який навчав викладачів інженерних ВНЗ педагогічній діяльності. Така система підготовка безумовно має багато позитивного і приносить свої вагомі результати, що заслуговує на увагу та вивчення цього досвіду. Але не слід забувати, що ця система підготовки склалась на певному соціальному, економічному підґрунті та історичних освітянських традиціях, притаманних саме Європі. Застосовуючи досвід інших країн треба пам’ятати і про наші традиції, специфіку та досягнення в освітянській сфері [5, с. 32].

Кірсанов А.О. вбачає перспективу у відборі змісту інженерної освіти з орієнтацією на прогностичну модель спеціаліста: спочатку створюється сама модель, яка відображає специфіку діяльності та підготовки спеціаліста, а потім проектується специфічне освітнє середовище вуза, в якому він формується як особистість та професіонал. Він переконаний, що при такому підході пізніше в роботі спеціаліста вияветься вся різниця між його підготовкою та конкретною професійною діяльністю.

Досвід показує, що для конструювання моделі спеціаліста потрібно не менше року через великий об`єм роботи, пов`язаного зі збором вихідної інформації. Якщо цей процес затягується на півтора-два роки, то майбутній спеціаліст багато втрачає: знання старіють. До того ж нерідко студенти починають навчання по одним навчальним програмам, а закінчують по іншим.

При проектуванні змісту освіти важливо передбачити, яким повинен бути спеціаліст в світлі сучасних тенденцій. Так, щоб спроектувати глибокі якісні зміни в змісті профнавчання потрібно взаємопов` язаний ретроспективний та перспективний аналіз змін в технічному та соціальному прогресі: в нових технологіях, в організації та змісті праці, в змісті та технологіях підготовки спеціалістів.

Сьогодні вища технічна школа робить акцент головним чином на наукові, загальнопрофесіональні та спеціальні знання, які дозволяють створювати технічні об`єкти. Але майбутнім інженерам не вистачає знань, які складають соціальну, культурно-етичну компетентність спеціаліста. Техніка сама по собі нічого не виробляє. Саме людина, озброєна нею, створює матеріальні та духовні блага.

В технічному вузі специфіка методів теоретичного та практичного навчання обумовлена особливостями предметів, які вивчаються: загальнотехнічних, наукових, спеціальних навчальних предметів та сфери інженерної діяльності. Сама система наукових знань містить поняття не тільки про технічні об`єкти, різноманітних конструкціях, принципах роботи апаратури, але і про способи діяльності.

Багатоманіття методів навчання в технічному вузі і їх специфіку обумовлюють функції, які виконує інженер і які відповідають професійним навикам:

проектувальні – створення технічних систем, об`єктів, поточне та перспективне планування професійної діяльності, проектування ситсем управління і контролю;
конструктивні – виконання ескізів, креслень на виготовлення виробів, ведення технологічного процесу у відповідності з технічними умовами, визначення системи заходів для виправлення помилок;
гностичні – читання технічних ескізів, креслень, карт, виявлення можливостей та умов виконання роботи, визначення технічних характеристик обладнання [9, с. 51].

Для підвищення якості підготовки спеціалістів має значення створення та внесення в учбовий процес сучасних засобів навчання. Їх склад та дидактичні можливості – різноманітні: учбово-наочні посібники (макети, технічні моделі, технічне креслення, графіки, діаграми, схеми, таблиці), вербальні (екранні, звукові, екранно-звукові) засоби навчання. До специфічних принципів продуктивного використання засобів навчання в учбовому процесі можна віднести: комплексність, необхідність, оптимальність, інтеграцію та диференціацію учбової інформації, варіативність та альтернативність засобів навчання [9, с. 55.

Ефективність підготовки забезпечується, в першу чергу, за рахунок наскрізної професійної педагогічної та галузевої підготовки, їх єдності та взаємозв’язку, що не характерно для інших галузей освіти. За такої підготовки педагогічні та технічні знання випускника складаються в цілісну систему знань та умінь. Взагалі, ІПО є відносно новим видом вищої освіти, що не дістав ще свого остаточного осмислення. Вона являє собою приклад гетерогенного явища, що включає безліч різних проблем. Центральне місце серед цих проблем посідають питання взаємозв’язку педагогічних та технічних знань у змісті інженерно-педагогічної підготовки, функціонування взаємозв’язку у науковій системі професійно-педагогічних знань. Педагогічні закони, якими доводиться користуватися в освітньому процесі інженерів-педагогів є настільки загальними, що не відбивають специфіку інженерно-педагогічного ВНЗ. Сьогодні назріла необхідність заново осмислити теоретико-методологічні та методичні принципи підготовки фахівців інженерно-педагогічного профілю для нового науково-індустріального типу виробництва.

Інженерна діяльність – це динамічна система взаємодії спеціаліста та засобів, механізмів, які необхідно побудувати вмілим шляхом, опираючись на наукові знання, вміння, навики. В цій діяльності інженер взаємодіє, з однієї сторони, з явищами природи, які підкоряються природним законам, з другої – з технічними засобами, які необхідно побудувати штучним шляхом.

Необхідно також розробити стандарти кваліфікації педагогічних кадрів для ПТНЗ. До цього неодмінно треба залучати науковців, науково-педагогічних працівників ВНЗ, досвідчених фахівців ПТНЗ та роботодавців. По-друге, заклади ІПО повинні здійснювати не тільки підготовку педагогічних кадрів, але й займатися вирішенням питання підготовки науковців для системи ПТО, проводити науково-дослідну роботу з проблем ПТО, бо вирішення практичних завдань із реформування системи ПТО стримується недостатньою розробленістю теоретичних аспектів перетворень у цій галузі освіти. Також, на наш погляд, функцією ІПО є надання допомоги ПТНЗ будь-якого плану, наприклад, відпрацювання та впровадження інноваційних технологій навчання, розробки педагогічних проектів, типових навчальних планів та програм, охоплення заочною та дистанційною формами навчання педагогічних працівників, які не мають повної вищої освіти, надання консультаційної допомоги, підвищення кваліфікації за багатоваріантними програмами та індивідуалізацією навчання тощо. По-третє, потребують вирішення ряд законодавчих проблем для підняття престижу інженерно-педагогічної праці та залучення абітурієнтів до інженерно-педагогічних навчальних закладів, питання державного замовлення та розподілу кадрів тощо. По-четверте, назріла необхідність розглянути питання про підготовку інженерно-педагогічних кадрів для всіх ланок професійної освіти. Насамперед, не найкращим чином складаються справи з педагогічними кадрами для вищих навчальних закладів. При цьому підготовка інженерно-педагогічних кадрів для кожної ланки системи освіти має велику специфіку. Це стосується і післядипломної освіти працівників різних педагогічних систем. Необхідно здійснити велику методологічну і методичну роботу в цьому плані, провести широкомасштабні наукові дослідження. Це, на нашу думку, один із актуальних і соціально-перспективних напрямків у розвитку вітчизняної освіти [9, с. 64-65].

Висновки

Інженер-педагог – це поліфункціональний фахівець. Він повинен одночасно здійснювати теоретичне і виробниче навчання, бути готовим до викладання додаткових споріднених технічних дисциплін, при необхідності уміти самостійно визначити зміст нового навчального предмету і розробити методику його викладання, виконувати виховні функції, найрізноманітніші організаторські функції, а також управлінські функцій різного рівня.

Сьогодні рівень та якість підготовки кадрів стає найважливішим чинником та необхідною передумовою ефективного вирішення завдань розвитку економіки України. Необхідність подолання дефіциту робітничих кадрів, забезпечення розширення їх номенклатури диктують нові вимоги до педагогічних кадрів системи ПТО. Ефективну підготовку якісно нового кадрового потенціалу ПТО можуть забезпечити тільки спеціалізовані навчальні заклади інженерно-педагогічного профілю.

Тому є всі підстави стверджувати, що розвиток ІПО – головної складової професійно-педагогічної освіти набуває сьогодні особливої актуальності.

Сьогодні Європейські країни йдуть шляхом обов’язкової педагогічної освіти викладачів не тільки гуманітарних, але й технічних дисциплін. В ІПО це закладено в самій суті, сама її природа дає можливість сформувати такого гармонійно розвиненого фахівця, який поєднує в собі інженерно-педагогічні вміння, пов’язані зі здатністю розв’язувати технічні завдання, системно мислити, проектувати та конструювати технічні будови, розбиратися в питаннях економіки, охорони праці певної галузі, уміннями працювати з людьми, організовувати навчальний процес у професійному навчальному закладі, бути керівником та вихователем. Унікальність цього виду освіти заслуговує на глибоке вивчення та використання багатьох її принципів та методичних підходів в усіх видах освіти.

Майбутнє освіти за симбіозом різних галузей знань, тісною та раціональною інтеграцією різних компонентів у підготовці фахівців, в чому ІПО має великі досягнення.

Впроваджуючи сьогодні в системі ІПО сучасні освітні технології та методи підготовки фахівців, європейські стандарти, ми не маємо права забувати про специфічність цього виду освіти, не маємо права втрачати через необдумані нововведення той безцінний досвід підготовки унікальних фахівців – інженерів-педагогів, що був накопичений за ці роки.

Природно, що в рамках однієї статті неможливо розглянути весь перелік тих актуальних проблем і завдань, які були досліджені Кірсановим А.О та мають сьогодні вирішуватися як працівниками системи ІПО, так і на державному рівні. В умовах складної економічної і соціально-демографічної ситуації в країні тільки об’єднання зусиль всіх ланок системи професійної освіти, всіх тих, хто займається проблемами ПТО та ІПО, проведення ґрунтовних наукових досліджень допоможуть значно прискорити створення сучасних ефективних систем інженерно- педагогічної та професійно-технічної підготовки.

Список використаних джерел

Иванов В.Г., Дьяконов С.Г., Барабанов В.П., Кирсанов А.А., Ахмадуллин М.С., Барабанова С.В., и др. Кадровое ообеспечение инженерного образования. Целевая комплексная программа «Педагогические кадры КГТУ» НА 1996-2005 ГОДЫ. Казань, КГТУ, 1999.
Иванов В.Г., Дьяконов С.Г., Кирсанов А.А., Аухадеев Э.И., Курамшин И.Я., Гурье Л.И. и др. Учебно-программное обеспечение инженерно-педагогической подготовки преподавателя в соответствии с квалификацией «Европейский преподаватель инженерного вуза» ING-PAED IGIP. Казань, КГТУ, 1997.
Иванов В.Г., Дьяконов С.Г., Кирсанов А.А., Гурье Л.И., Курамшин И.Я., Рогов М.Г. и др. «Учебно-программное обеспечение подготовки магистров высшей технической школы для получения дополнительной квалификации «Преподаватель вуза». Казань, КГТУ, 1999.
Иванов В.Г., Кирсанов А.А., Гурье Л.И., и др. Учебно-программное обеспечение профессионально-педагогической подготовки преподавателя технического вуза. Учебное пособие. Казань, КГТУ, 1997.
Иванов В.Г., Кирсанов А.А., Гурье Л.И., Курамшин И.Я. Содержание и структура психолого-педагогической подготовки преподавателя технического вуза, материалы Междунородного симпозиума IGIP, 1998
Иванов В.Г., Кирсанов А.А., Гурье Л.И., Курамшин И.Я., Рогов М.Г. Методологические и методические основы профессионально-педагогической подготовки преподавателя высшей технической школы. Коллективная монография. Казань, КГТУ, 1997.
Иванов В.Г., Кирсанов А.А., и др. Проектирование содержания профессионально-педагогической подготовки преподавателя технического вуза. Монография. Казань, КГТУ, 1997.
Кирсанов А. Понятийно-теорминологическая специфика инженерной педагогики // Педагогика. — 2001. — № 3. — С. 21-27
Кирсанов А.А., Жураковский В.М., Приходько В.М., Федоров И.В. Основы инженерной педагогики. – М.: МАДИ (ГТУ); Казань: КГТУ, 2007. — с.498.
Критерии аккредитации IGIP инженерно-педагогического образования // IGIP “Report”, 2006, № 34.
Приходько В.М., Федоров И.В., Борисевич В.Б., Ипполитова Г.К. Методические аспекты признания квалификации «Международный преподаватель инженерного вуза». – М.: МАДИ (ГТУ), 2005.
Федоров И.В., Медведев В.Е., Вражнова М.Н. Программно-методическое и организационное обеспечение системы подготовки и повышения квалификации преподавателей высшей технической школы России. – М.: МАДИ (ГТУ), 2007.

Освіта та самоосвіта