Вступ

Актуальність теми. Створення умов розвитку та подальше вдосконалення регулювання підприємницької діяльності неможливе без поглибленого вивчення теоретичних та методичних аспектів і особливостей формування й використання його фінансових ресурсів. Особливо актуальною і недостатньо опрацьованою ця проблема є в умовах пошуків сучасних важелів регулювання малого підприємництва на Україні.

Фінансова діяльність будь-якого підприємства, починаючи від його заснування, формування статутного капіталу, і подальші взаємовідносини з контрагентами, державою, банками, а також всередині підприємства з приводу організації внутрішньогосподарського комерційного розрахунку базуються на формуванні і ефективному використанні його фінансових ресурсів.

Потенційні можливості економічного розвитку країни також великою мірою залежать від її ресурсного потенціалу – природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Але найважливішою складовою цього потенціалу є все ж забезпеченість грошовими коштами.

Тому для розв’язання проблеми формування і використання грошових коштів підприємств потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємства та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси суб‘єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв‘язанні основних економічних проблем. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме надходженню коштів до бюджету, збільшенню дохідності підприємств.

В наукових працях О. М. Бандури, М. Я. Коробова, П. І. Орлова, К. Я. Петрова [1], І. В. Зятковського [2], В. О. Меца [3] та інших розроблено теоретико-методологічні засади аналізу суті та особливостей формування і використання фінансових ресурсів підприємств. Проблеми дослідження фінансової стійкості та ліквідності підприємств опрацьовувалися, зокрема Н. В. Бучасом [4], Ю. Журавльовою [5], А. Бондарєвою [6], О. В. Мицаком [7]. Підходи, запропоновані В. Г. Федоренко, С. В. Проходою, В.   І. Чепіногою [8], А. П. Пахомовим [9], Е. Мнихом [10] та іншими, адаптовані до рівня оцінки фінансового-економічного стану підприємства.

Мета дослідження — дослідити суть та особливості, фінансів підприємницьких структур, здійснити класифікацію фінансів малого підприємництва відповідно до джерел їхнього формування, визначити сукупність форм і методів їх формування та використання в сучасних умовах.

— розглянути поняття фінансів підприємницьких структур;

— дослідити особливості функціонування фінансів підприємницьких структур;

— проаналізувати напрями фінансових відносин підприємств;

— розглянути класифікацію фінансів малого підприємництва, джерела формування;

— виявити сукупність форм і методів формування та використання фінансів в сучасних умовах;

— здійснити аналіз ролі фінансів у підприємництві, формування та використання фінансових ресурсів. 

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи фінансів підприємницьких структур

1.1. Поняття фінансів підприємницьких структур

Фінанси підприємницьких структур — одна з основних підсистем фінансової системи держави. Це відносно самостійна й особлива сфера функціонування фінансів, яка має свою специфіку організації та принципи реалізації притаманних її і функцій. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що за їхньою допомогою мобілізуються кошти й створюються фонди фінансових ресурсів не для подальшого перерозподілу, як це має місце в підсистемі державних фінансів, а для обслуговування процесу виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг

Фінанси підприємницьких структур, обслуговуючи процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, здійснюють первинний його розподіл на фонди нагромадження, споживання, відновлення матеріальних елементів процесу виробництва. При створенні підприємницької структури для організації пронесу виробництва, виконання робіт або надання послуг фінанси виступають як самостійний елемент економіки, тобто при цьому створюється фонд фінансових ресурсів у формі статутного. За рахунок цих коштів накопичуються фонди для придбання основних засобів, фонди обігових коштів, оплати праці. Можуть утворюватися також страхові та резервні фонди.

З початком виробничого процесу за допомогою фінансів шляхом списання на затрати в грошовій формі вартості використаних основних засобів, обігових коштів у формі вартості сировини, матеріалів, енергії, транспортних витрат, витрат на управління тощо визначається собівартість виробленої продукції, виконаних робіт або наданих послуг. На собівартість відносяться також відрахування до Пенсійного фонду, Фондів зайнятості, соціального страхування, конверсії та деякі платежі до бюджету.

При формуванні собівартості продукції, робіт і послуг рух фінансів проходить самостійно, вони не беруть участі в технологічному процесі виробництва, проте за допомогою фінансів здійснюється вартісна оцінка цього процесу. Так, у цей час формується амортизаційний фонд, фонд оплати праці, оцінюється розмір витрат обігових коштів, відрахувань до централізованих фондів цільового призначення, інші витрати відповідно до чинного законодавства. При визначенні ціни на вироблену продукцію, виконані роботи та надані послуги за допомогою фінансів розраховується розмір чистого доходу в формі прибутку. Це дуже важливий момент у функціонуванні фінансів підприємницьких структур. Розмір накопичень, що закладається в ціну, визначає в ринкових умовах суспільне визначення корисності та необхідності виробленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, а також ефективність самого процесу виробництва, можливість його розширення й удосконалення.

Визначення розміру прибутку в ціні товарів, робіт і послуг має важливе значення не лише для самої виробничої структури, а й для держави в цілому, оскільки від розміру прибутку залежить розмір платежів до бюджету, а в кінцевому підсумку — фінансові можливості держави.

Важливим етапом у функціонуванні фінансів підприємницьких структур є формування фондів фінансових ресурсів при розподілі виручки від реалізованої продукції, виконаних робіт та наданих послуг. Так, на цьому етапі створюється фонд амортизаційних відрахувань, поповнюється фонд обігових коштів, формується остаточна величина фондів споживання та розширення виробництва. Здійснюються відрахування до централізованих фондів цільового призначення (Пенсійного, Фондів соціального страхування, зайнятості, конверсії, інноваційного). Проводяться розрахунки з бюджетом за платежами з прибутку та іншими платежами, розрахунки з фінансово-банківськими установами за одержані кредити й допомогу тощо.

Підприємства та організації, що займаються виробничою діяльністю, можуть мати ресурси у формі пайових внесків членів трудового колективу, такі, що надходять від продажу майна, акцій та інших цінних паперів. Фінансові ресурси можуть надходити також у формі кредитів, страхових відшкодувань за ризиками, що настали, бюджетних субсидій та кредитів.

Проте це вже вторинний перерозподіл, що здійснюється за допомогою фінансів.

1.2. Особливості функціонування фінансів підприємницьких структур

При функціонуванні фінансів підприємницьких структур встановлюються відповідні економічні відносини та взаємозв’язки при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів як у межах одного підприємства між підприємством і його працівниками при розподілі прибутку, залученні коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів, так і між окремими підприємствами при наданні комерційних кредитів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо, а також між підприємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування кредитами. Взаємозв’язки та взаємовідносини виникають між підприємствами і державою при сплаті платежів до бюджету, одержанні фінансування й дотацій із бюджету.

Зазначені відносини і взаємозв’язки визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур. Вони є основним об’єктом наукового аналізу та подальшого удосконалення фінансового механізму в державі в цілому. Від того, наскільки досконалою є система фінансових відносин у підприємницьких структурах при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, залежатиме фінансове становище держави.

Фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються й використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг у різних галузях економіки. Організація та функціонування фінансів підприємницьких структур ґрунтується на відповідних принципах. До них належать: комерційний розрахунок, господарська та фінансова незалежність, фінансова відповідальність, матеріальна зацікавленість.

Комерційний розрахунок потребує покриття усіх витрат за рахунок власних доходів і одержання прибутку. При банкрутстві підприємства держава не несе відповідальності за зобов’язаннями підприємства.

Господарська та фінансова незалежність гарантується законодавством України. Законами України «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства» держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, однакові права і створює однакові можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється лише за умови виконання підприємцем робіт і здійснення поставок для державних потреб.

Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Не допускається вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава зокрема:

• на умовах і в порядку, передбаченому чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об’єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення підприємницької діяльності;
• сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування, підготовці та перепідготовці кадрів;
• здійснює первинне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;
• стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;
• надає підприємцям цільові кредити;
• надає інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує вільну конкуренцію між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

• податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу розмірів економічних санкцій;
• державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;
• науково-технічні, економічні та соціальні державні й регіональні програми;
• договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо вона не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи та службові особи можуть давати підприємцям вказівки лише відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані підприємцю в результаті виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, які порушили права підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами чи їхніми службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори про відшкодування збитків вирішуються у суді або державним арбітражем.

Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та інтереси громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом.

За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу, встановлену законом, відповідальність.

Суб’єкт підприємництва за заявою кредитора, а також прокурора, інших передбачених законодавством органів може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо належного йому майна не вистачає для покриття боргів і немає можливостей для його фінансового оздоровлення.

1.3. Напрями фінансових відносин підприємств

Фінанси підприємств як складова фінансової системи посідають визначне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у матеріальній і нематеріальній сферах виробництва, де створюються валовий внутрішній продукт — основне джерело фінансових ресурсів.

На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет і позабюджетні фонди.

Фінанси підприємств функціонують на мікрорівні, а тому мають і спільні риси, і певні відмінності від фінансів держави в цілому. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом ВВП. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають економічні відносини, які характеризують первинний розподіл вартості ВВП, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств зумовлені їх функціонуванням у різних галузях економіки, різними організаційно-правовими формами господарювання.

Фінанси підприємств — це сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають на підприємстві у процесі формування, розміщення і використання фінансових ресурсів, здійснення витрат, отримання і розподілу доходів.

Господарська діяльність переважної більшості підприємств має комерційний характер і спрямована на досягнення соціально-економічних результатів та одержання прибутку. Некомерційне господарювання — це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів, не пов’язана з одержанням прибутку. До некомерційних належать здебільшого доброчинні, освітянські, медичні, наукові та інші організації невиробничої сфери економіки.

У процесі підприємницької діяльності підприємства вступають у господарські відносини зі своїми контрагентами: постачальниками і покупцями, партнерами по суспільній діяльності, об’єднаннями й асоціаціями, фінансово-кредитною системою, внаслідок яких виникають фінансові відносини, пов’язані з організацією виробництва і реалізацією продукції, формуванням фінансових ресурсів, здійсненням інвестиційної діяльності, податкових платежів у бюджет і цільові фонди, внутрішньовиробничим розподілом доходів тощо.

Таким чином, об’єктом фінансів підприємства є економічні відносини, пов’язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів.

Суб’єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи і страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб’єкти господарювання, які є юридичними особами.

Оскільки фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів, то досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з поняттям «грошові кошти» та «фінансові ресурси». Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з’ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Це відбувається у процесі формування, розподілу, використання грошових доходів і фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

Залежно від економічного змісту фінансові відносини підприємств можна згрупувати за такими основними напрямами (рис. 1):

1) відносини з іншими підприємствами та організаціями — найбільша за обсягом грошових платежів група. Це відносини між підприємствами, що пов’язані з виконанням договірних зобов’язань (з постачальниками, покупцями, будівельниками, транспортниками та іншими підприємствами як всередині країни, так і ззовні).

Рис. 1. Схема фінансових відносин підприємств

Фінансові відносини між підприємствами можуть виникати у зв’язку з реалізацією виробленої продукції; купівлею-продажем товарно-матеріальних цінностей для господарської діяльності; сплатою й отриманням штрафів, пені та інших платежів; перерахуванням коштів у цільові фонди інших підприємств; розподілом прибутку від спільної діяльності. Роль цієї групи первинна, тому що у сфері матеріального виробництва створюється ВВП, підприємства одержують виручку від реалізації продукції і прибуток;

2) фінансові відносини всередині підприємства. Це відносини між окремими структурними підрозділами підприємства (філіями, цехами, відділами), а також відносини адміністрації з робітниками підприємства. Фінансові відносини всередині підприємства виникають у зв’язку з формуванням статутного фонду, формуванням і розподілом прибутку, фондів спеціального призначення; оплатою праці робітників та службовців, виплатою премій, матеріальної допомоги;

3) фінансові відносини підприємств з вищими організаціями, всередині фінансово-промислових груп. Це відносини, що виникають в умовах концентрації і монополізації виробництва. Вони пов’язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів для фінансування інвестицій, наукових та маркетингових досліджень, поповненням основ них та оборотних коштів, фінансуванням імпортних операцій;

4) відносини з фінансово-кредитною системою. Ці відносини включають відносини з бюджетною системою (державним та місцевими бюджетами), з позабюджетними фондами, з кредитно-банківськими установами, зі страховими організаціями, з фондовим ринком, з різними фондами та інші відносини. Вони виникають при сплаті податків та інших обов’язкових внесків і платежів у бюджетну систему та позабюджетні фонди, при отриманні з бюджету грошових коштів у вигляді асигнувань, дотацій, субсидій тощо.

Кожна з перелічених груп фінансових відносин має свої особливості і сферу застосування, але матеріальною основою економічних (фінансових) відносин є рух грошових коштів. Саме рухом грошових коштів супроводжується формування статутного капіталу підприємства, починається і завершується кругообіг виробничих фондів, формування і використання грошових фондів і резервів. Звідси можна зробити висновок, що зазначені грошові відносини визначають сутність і зміст фінансів підприємницьких структур.

Об’єктами фінансових відносин між підприємствами і кредитно-банківською системою є організація безготівкових розрахунків, отримання і повернення позик, сплата процентів за отримані кредити, внесення коштів на депозитні рахунки банків та отримання за ними процентів. Банки надають підприємствам різні фінансові послуги: лізингові, факторингові, трастові (довірчі), консультативні та ін. Ця група відносин включає також різноманітні фінансові відносини підприємств з іншими інститутами ринкової економіки: зі страховими організаціями (у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування); з фондовим ринком (випуск цінних паперів, розміщення їх, купівля-продаж на фондових біржах цінних паперів інших підприємств); з інвестиційними фондами (залучення довгострокових кредитів з метою розширення виробництва) та ін.

Суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах чинного законодавства. Так, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, Господарським кодексом України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими правовими актами.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.

Як економічна категорія фінанси підприємницьких структур проявляються і виражають свою сутність через функції.

До першої функції відносять формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності. Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається при створенні статутного капіталу, а також під час розподілу грошових надходжень внаслідок повернення коштів, авансованих в основні та оборотні засоби, використання доходів на формування резервного фонду тощо. У зв’язку з цим поняття «формування» і «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів. Саме тому більшість економістів визнають за головні функції фінансів підприємств розподільчу та контрольну, хоч і дотепер у науковій літературі це питання залишається дискусійним.

Друга функція полягає у розподілі та використанні фінансових ресурсів для забезпечення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, суб’єктами господарювання. За допомогою розподільчої функції відбуваються формування статутного капіталу, розподіл ВВП у вартісному вираженні, визначення основних вартісних пропорцій у процесі розподілу доходів і фінансових ресурсів, забезпечується оптимальне співвідношення інтересів окремих товаровиробників, підприємств, організацій і держави у цілому. Таким чином, через розподільчу функцію фінансів відбуваються формування фінансових ресурсів підприємства, їх розподіл і використання для забезпечення усіх видів діяльності підприємства (операційної, інвестиційної, фінансової).

Суть останньої функції полягає у контролі за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення. Контрольна функція фінансів підприємства виявляється у контролі за формуванням і використанням фінансових ресурсів підприємства у процесі відтворення. Об’єктивною основою контрольної функції є вартісний облік витрат на виробництво і реалізацію продукції (виконання робіт, надання послуг), формування доходів і фондів грошових коштів підприємства та їх використання. Контрольна функція реалізується за допомогою фінансових показників діяльності підприємств, їх оцінки і розробки необхідних заходів щодо підвищення ефективності розподільчих відносин.

Функції фінансів тісно пов’язані й виявляються у взаємодії, що можна довести на прикладі. Так, в основі фінансів лежать розподільчі відносини, які забезпечують джерелами фінансування процес відтворення, і таким чином пов’язують в одне ціле всі фази відтворювального процесу: виробництво, обмін і споживання.

Розмір доходів, які одержує підприємство, ефективне і раціональне господарювання визначають можливості його подальшого розвитку. І навпаки, порушення безперебійного кругообігу коштів, зростання витрат на виробництво і реалізацію продукції зменшують доходи підприємства і, відповідно, можливості його подальшого розвитку, конкурентоспроможність і фінансову стійкість. У такому разі контрольна функція фінансів сигналізує про недостатній вплив розподільчих відносин на ефективність виробництва, недоліки в менеджменті фінансовими ресурсами, організації виробництва. Ігнорування таких сигналів може призвести до банкрутства і ліквідації підприємства.

Розділ 2. Особливості фінансів підприємницьких структур

2.1. Класифікація фінансів малого підприємництва, джерела формування

Подальший динамічний розвиток малого підприємництва значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стримується фінансовими бар’єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб’єктів малого підприємництва та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки, а також через те, що немає гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринковою економікою фінанси є головним економічним інструментом втручання у процеси розширеного відтворення, розподілу й перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсистемою економічного базису. Фінанси як система економічних відносин об’єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінанси підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов’язані з формуванням, розподілом та використанням грошових доходів та фондів. Вони тісно корелюють із держав-ними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим більші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна залучити до державної скарбниці. І, навпаки, чим більший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спрямувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою буде ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.

Фінанси суб’єктів малого підприємництва мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та  зворотні зв’язки між макрорівнем та численними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб’єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чергу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі заходи, що сприяють розвитку підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують головну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ресурсів країни, їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують економічну природу фінансів у цілому, а з іншого — особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб’єктів малого підприємництва мають однакові принципи організації:

—         жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує швидку маневреність ними, їхню концентрацію на головних напрямах підприємницької діяльності;

—         фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження грошових коштів суб’єктів господарювання та основні напрями використання їх;

—         формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури;

—         безумовне використання фінансових зобов’язань перед партнерами [11].

Початкове формування ресурсів малого підприємництва відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами, залежно від організаційно-правових форм господарювання, є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди. 

У 2016 році вартість основних виробничих фондів малих підприємств становила 5,8% від загальної вартості виробничих основних засобів, тоді як у 2015 році цей показник досягав лише 2,2%. Вартість оборотних коштів у запасах товарно-матеріальних цінностей у 2016 році становила 4,2% від загальної вартості оборотних коштів [12].

2.2. Сукупність форм і методів формування та використання фінансів в сучасних умовах

Організація фінансових відносин суб’єктів малого підприємництва базується на формуванні й русі фінансових ресурсів цих суб’єктів, ефективному використанні їх. На жаль, вітчизняна економічна наука до цього часу ще не має загальноприйнятої позиції щодо визначення понять «фінанси підприємницьких структур»; «фінансові ресурси». О. Д. Василик зазначає, що «…фінанси підприємницьких структур — це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються на цілі здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг в різних галузях економіки» [13].

Таблиця 1. Структура фінансових ресурсів підприємств України за видами економічної діяльності

Показники	сільське, лісове та рибне господарство						промисловість
	2012		2014		2016		2012		2014		2016
	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%
власний капітал	148,1	54,3	163,9	42,0	6,3	32,8	680,4	40,1	579,2	36,5	499,9	19,9
довгострокові зобов’язання і забез­печення	33,6	12,3	63,0	16,1	3,0	15,4	305,3	18,0	317,9	20,1	506,4	20,2
поточні зобов’язання і забезпечення	91,3	33,4	163,6	41,9	9,9	51,8	711,5	41,9	688,3	43,4	1500,7	59,9
Разом	273,0	100,0	390,5	100,0	19,2	100,0	1697,2	100,0	1585,5	100,0	2507,0	100,0
Показники	будівництво						оптова та роздрібна торгівля; ремонт
	2012		2014		2016		2012		2014		2016
	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%
власний капітал	29,5	12,1	3,1	1,4	2,1	1,5	106,5	9,6	-24,0	-2,8	-12,1	-1,2
довгострокові зобов’язання і забез­печення	60,9	25,0	72,8	32,1	43,8	30,6	151,8	13,7	149,3	17,3	201,0	19,1
поточні зобов’язання і забезпечення	153,3	62,9	151,0	66,6	97,2	67,9	848,2	76,7	736,5	85,5	860,7	82,0
Разом	243,7	100,0	226,9	100,0	143,2	100,0	1106,6	100,0	861,8	100,0	1049,6	100,0

 За визначенням М. Я. Коробова, «…фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту, національного доходу й використовуються у статутних цілях підприємств» [14].

На нашу думку, фінансові ресурси підприємницьких структур — це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпорядженні суб’єктів господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення витрат на розширене відтворення й економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку й надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку перерозподілу.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їхнього формування. До першої групи слід віднести доходи та надходження, які утворюються за рахунок власних та прирівняних до них коштів. Доходи: прибуток від основної діяльності; прибуток від виконаних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відрахування; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів трудового колективу; інші види надходжень.

До другої групи належать кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи слід віднести надходження коштів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу. До таких джерел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових засадах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти за цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії; інші види ресурсів.

У 2016 році фінансові ресурси малих підприємств порівняно з попереднім роком збільшились майже на 40%.

Якщо розглянути роль фінансів малого підприємництва в народному господарстві, зокрема за балансовим прибутком, то видно, що питома вага балансового прибутку малих підприємств у 2016 році в торгівлі та громадському харчуванні становить 44,1%, у побутовому обслуговуванні населення — 40,3%, в постачанні та збуті — 19,7%, в будівництві — 16,4%. У цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 7,8% від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 2016 році балансовий прибуток малих підприємств значно зріс. Разом з тим частка фінансових ресурсів малих підприємств у валовому внутрішньому продукті щороку скорочується. Скорочується також частка фінансових ресурсів малих підприємств у загальних фінансових ресурсах держави [12, с. 55].

Така динаміка співвідношення цих показників надзвичайно деструктивно впливає на розвиток суб’єктів малого підприємництва, спричинює механічне руйнування фінансових пропорцій, що сформувалися між господарськими суб’єктами в попередній період, створює кризу платежів, а також призводить до подальшої тінізації економіки.

У ринкових відносинах суб’єкти малого підприємництва мусять грамотно оцінювати фінансовий стан свого підприємства, фінансову ситуацію в народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильних управлінських рішень у цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.

Основними напрямами державної політики щодо кредитно-фінансових чинників регулювання малого підприємництва на найближчу перспективу, на нашу думку, мають бути: створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла ефективному формуванню та використанню фінансів малого підприємництва; подальший розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій; удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого підприємництва; забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого підприємництва; розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, щодо кредитування малих підприємств, які здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах; удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.

Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектору економіки.

Розділ 3. Аналіз ролі фінансів у підприємництві, формування та використання фінансових ресурсів

 

Організація фінансової роботи підприємств — важливий етап формування, функціонування і розвитку підприємницьких структур. Фінанси не терплять дилетантства. Престиж фірми, в кінцевому рахунку, визначається не кількістю зайнятих на ній робітників і обсягом випущеної продукції, а її фінансовою стійкістю. Процес цей не простий і вимагає професіоналів, здібних завести механізм фінансової роботи фірми. Незважаючи на відміну у видах діяльності, фінанси фірм мають однакові принципи організації. До них відносяться:

1. Жорстка централізація фінансових ресурсів, яка забезпечує фірмі швидку маневреність фінансовими ресурсами, їх концентрацію на основних напрямках виробниче — фінансової діяльності.
2. Фінансове планування, що визначає на перспективу всі надходження засобів фірми і основні напрямки їх витрат.
3. Формування великих фінансових резервів, які забезпечать стійку роботу фірми в умовах можливих коливань ринкової кон’юнктури.
4. Безумовне виконання фінансових зобов’язань перед партнерами. Враховуючи специфіку формування на цих принципах грошових фондів цільового призначення, у складі фінансових відносин можна виділити слідуючі групи відносно однорідних грошових відносин:

а) зв’язаних з формуванням первинних доходів, утвореними і використаними в господарських підрозділах матеріального виробництва цільових фондів внутрігосподарського призначення — статутного фонду, фонду розвитку виробництва, заохочувальних фондів тощо. Одні з них використовуються на задоволення виробничих потреб, другі-споживчих;

б) які виникають між фірмами, якщо ці відносини носять розподільчий характер, а не обслуговують обмін. Рух фінансових ресурсів на основі цих грошових відносин здійснюється у нефондовій формі: виплата і одержання штрафів при порушенні договірних зобов’язань, внесення пайових внесків членами різних об’єднань, їх участі у розподілі прибутку від кооперації виробничих процесів, інвестування засобів у акції і облігації інших підприємств,’держання по них дивідендів і процентів тощо;

в) які складаються у підприємств матеріального виробництва зі страховими організаціями у Зв’язку з формуванням і використанням різною роду страхових фондів;

г) що утворюються у фірм з банками у зв’язку з одержанням банківських кредитів, їх погашенням, сплатою процентів по них, а також надання банками;

тимчасове користування вільних грошових засобів за певну плату;

д) які виникають у підприємств матеріального виробництва з державою з приводу утворення і використання бюджетних і позабюджетних фондів. Ця група фінансових відносин одержує форму платежів до бюджету, бюджетного фінансування платежів і різні позабюджетні фонди;

е) які складаються у підприємств з їх вищими управлінськими структурами.

Перелічені види грошових відносин складають зміст фінансів підприємств, які можуть бути визначені як сукупність грошових відносин, зв’язаних з формуванням і використанням грошових доходів і нагромаджень підприємств.

Фінанси підприємств забезпечують кругообіг основного і оборотного капіталу та взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками, страховими компаніями тощо,

Підприємцю важливо звернути увагу на дві функції фінансів: відтворювальну і контрольну.

Відтворювальна функція полягає в обслуговуванні грошовими ресурсами, кругообігу основного і оборотного капіталу в — процесі комерційної діяльності підприємств на основі фінансування і використання грошових доходів і нагромаджень.

Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування фірми, коли створюється статутний фонд. Його джерелами в залежності від організаційно-правових форм господарювання виступають: акціонерний капітал; пайові внески, надходження від товариств, асоціацій, галузеві фінансові ресурси, довгостроковий кредит, бюджетні засоби. Величина статутного фонду показує розмір тих грошових засобів — основних і оборотних, — які інвестовані у процес виробництва, де і функціонують основні і оборотні фонди.

Основні фонди (ОФ) фірми — засоби виробництва, які багаторазово приймають участь у виробничих процесах, при цьому зберігають натуральну форму і поступово переносять свою вартість на продукцію. До них відносяться машини, обладнання, транспорт, споруди, приміщення тощо.

Формування основних фондів на заново створених підприємствах відбувається за рахунок основних засобів, які є частиною статутного фонду. Основні засоби (03) — це грошові засоби, інвестовані в основні фонди виробничого і невиробничого призначення. У момент придбання основних фондів і прийняття їх на баланс фірми величина основних фондів кількісно співпадає із вартістю основних засобів (ОФ=ОЗ). По мірі участі основних фондів у виробничому процесі їх вартість роздвоюються і одна її частина, рівна зношенню, переноситься на вироблену (готову) продукцію, друга-відображае залишкову вартість діючих основних фондів.

Зношена частина вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, по мірі реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді. Даний фонд формується завдяки щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого і частково — розширеного відтворення основних фондів. Використання амортизаційних відрахувань на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфікою їх нарахування і витрачання: нараховується вона протягом всього нормативного строку служби основних фондів, а необхідність в її витрачанні наступає лише після фактичного їх вибуття.

Фінансові відносини у сфері функціонування оборотних засобів виникають у трьох випадках:

— у ході утворення статутного фонду фірми;

— в процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних оборотних засобів;

— при інвестуванні надлишку оборотних засобів у цінні папери. Формування власних оборотних засобів відбувається в момент організації фірми, коли створюється її статутний фонд. Джерела формування тут майже ті ж, що і у основних засобів: акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні засоби (у державному секторі) тощо.

Таким чином, фінансові ресурси підприємств бізнесу — це грошові доходи і надходження, які є у розпорядженні суб’єкта господарювання і призначені для виконання фінансових зобов’язань, здійснення затрат по розширеному відтворенню і економічному стимулюванню працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних і прирівняних до них засобів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку і надходження грошових засобів від фінансово-банківської системи в порядку перерозподілу.

Отже, використання фінансових ресурсів підприємницьких структур здійснюється по багатьох напрямках, головними з яких є:

— платежі органам фінансово-банківської системи, зумовлені виконанням фінансових зобов’язань. Сюди відносяться: податкові платежі в бюджет, уплата процентів банкам за користування кредитами, погашення взятих раніше позик, страхові платежі тощо;

— інвестування власних засобів в капітальні затрати (реінвестування), зв’язане з розширенням виробництва і технічним його обновленням, переходом на нові прогресивні технології, використанням «ноу-хау» тощо;

— інвестування фінансових ресурсів в цінні папери, які придбані на ринку; акції та облігації інших фірм, тісно зв’язаних кооперативними поставками з даним підприємством, в державні займи тощо;

— направлення фінансових ресурсів на створення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

— використання фінансових ресурсів на благодійні цілі, спонсорство тощо [11, c. 91].

Таким чином, за допомогою фінансів створюються передумови (у вартісній формі) для задоволення різноманітних потреб суб’єктів бізнесу. 

Висновки

З наведеного вище можна зробити висновок про те, що, оскільки в структурі фінансових взаємозв’язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприємництва, відіграють важливу роль, одним із пріоритетних завдань державної політики є розробка та подальше вдосконалення механізмів сприяння ефективному формуванню та використанню фінансів малого підприємництва.

Отже, функціонування ринкової економічної системи України можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Проте це порівняно самостійна й особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування.

Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. А ринкові умови господарювання, запровадження ко­мерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах формування фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується питома вага прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні грошових коштів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність за результати фінансово-господарської діяльності.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру грошових коштів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціаль­но-економічний розвиток підприємства, адже обсяг фінансових ресурсів тісно пов’язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг грошових коштів і навпаки. 

Список використаної літератури

1. Бандура О. М., Коробов М. Я., Орлов П. І., Петрова К. Я. Фінансова діяльність підприємства. — К. : Либідь, 2002. — 526 с.
2. Зятковський І. В. Фінанси підприємств. — К. : Кондор, 2003. — 478 с.
3. Мец В. О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства. — К. : Вища школа, 2009. — 397 с.
4. Бучас Н. В. Фінансова стійкість підприємств як передумова їх ефективного функціонування і розвитку // Економіка та держава. — 2005. — № 6. — С.27-31.
5. Журавльова Ю. Класифікація зовнішніх фак-торів впливу та платоспроможності підприємства // Вісник КНТЕУ — 2005. — № 4. — С. 60-68.
6. Бондарєва А. Кількісно-якісна оцінка ліквідності підприємства // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 11. — С. 50-56.
7. Мицак О. В. Ліквідність як елемент фінансового управління діяльністю підприємства // Фінанси України. — 2003. — № 10. — С. 62-66.
8. Федоренко В. Г., Прохода С. В., Чепінога В. І. Показники фінансової стабільності й інтенсивності використання капіталу підприємства // Фондовий ринок. — 2009. — № 19. — С. 18-22.
9. Пахомов А. П. Некоторые методы оценки фининсово-экономического состояния предприятия // Экономика и математические методы. — 2012. — № 1. — С. 57-66.
10. Мних Е., Біленька Н. Оцінка фінансового стану підприємства за умов застосування методів точкової статистичної експертизи // Бух. Облік і аудит. — 2008. — № 2. — С. 27-31.
11. Киселев А. П. Теория и практика современного бизнеса. — К. : ЛИБРА, 2010. — С. 91.
12. Козацький В. П. Окремі питання зростання доходів держави і підприємств // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 11. — С. 50-56.
13. Василик О. Д. Державні фінанси України. — К. : Вища школа, 2009. — С. 322.
14. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства. — К. : Либідь, 2011. — С. 15.
15. Финансы: Учеб. / Под ред. Л.А. Дробозиной. – М.: Финансы, 1999. – 527 с.
16. Фінанси підприємств. Під ред. А.М. Поддєрьогіна — К.: КНЕУ, 2000.-460с.
17. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України.
18. Чеберяко О. В. Міжбюджетні відносини в умовах державного унітаризму України. – К.: Світогляд, 2004. – 190с.