До легкої музики в своїй творчості звертався Моріс Равель – у його симфонічних і камерних творах неодноразово зустрічаються елементи джазу.

Моріс Жозеф Равель — французький композитор. Яскравий представник світової музичної культури 1-й половини 20 століття, Равель продовжив і розвив пошуки Дебюссі в області імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії й оркестровки, екзотичної ритміки.

Хоча багато критиків вважає, що на Равеля значний вплив справив Клод Дебюссі, сам композитор вважав себе послідовником Куперена і В.А. Моцарта, чиї композиції є більш класичними за структурою. В той же час і Дебюссі і Равеля вважають представниками імпресіоністичного напрямку. Равель також сприйняв впливи різних музичних течій від американського джазу до фольклору Європи і Азії.

Народився 7 березня 1875 в Сибурні поблизу Сен-Жан-де-Люз, поблизу кордону з Іспанією. Мати композитора, Марі Делюар (Marie Delouart) — баскійського походження; батько, Жозеф Равель (Joseph Ravel) — швейцарський інженер і бізнес-магнат, його окремі винаходи, зокрема вдосконалення двигунів внутрішнього згоряння були важливими для свого часу.

Після переїзду сім’ї до Парижу, народився молодший брат — Едвард. В 1882 почав займатися фортепіано у А.Гізу і в 1887 гармонією в Ш.Рене. Два роки Равель навчався в підготовчому класі Паризької консерваторії, до якої поступив у 1889 році у підготовчий клас фортепіано до Антиома, а через два роки перейшов у клас Шарля Беріо. Теоретичні дисципліни проходив у Пессара й Дюбуа, композицією займався в 1898 у Г.Форе. До цього періоду відноситься перший широко відомий твір композитора — фортепіанна Павана на смерть інфанті (Pavane pour une infante dfunte).

З 1901 по 1905, Форе кілька разів спробував завоювати найвищу композиторську нагороду — Римську премію, однак всі спроби закінчилися невдачею. В 1905 році, коли Римська премія дісталася В.Галуа, Равель залишає консерваторію. Наслідком скандалу стала відставка директора Паризької консерваторії Теодора Дюбуа (Théodore Dubois). До консерваторських років належать такі відомі твори як «Гра води» та Струнний квартет фа мажор.

У консерваторії Равель подружився з іспанським піаністом Р. Віньєсом, що став першим виконавцем творів композитора. Протягом наступних років життя Равель давав концерти як піаніст і диригент, виконував переважно свої твори (в 20-х рр. зробив концертне турне по країнах Європи й Північної Америки), виступав з музично-критичними статтями. Під час 1-й світової війни 1914-18 вступив добровольцем у діючу армію. Війна викликала до життя глибоко драматичні твори Равеля, у тому числі фортепіанний концерт для лівої руки, написаний на прохання австрійського піаніста П. Вітгенштейна, що втратив на фронті праву руку; загиблим друзям він присвятив фортепіанну сюїту «Гробниця Куперена» (1917).

В 1928 Равель мав тріумфальні гастрольне турне в США. У 1932 році гастролював разом з Маргаритою Лонґ.

У 1932 році М.Равель потрапив в автокатастрофу, що серйозно підірвала його здоров’я. Останні роки життя через важку прогресуючу хворобу (пухлина мозку) Равель припинив творчу діяльність. В 1937 М.Равелю робили складну нейро-хірургічну операцію, яка мала відновити його сили, однак операція пройшла невдало і невдовзі композитор помер. Похований на цвинтарі паризького передмістя Леваллуа-Перр.

Равель продовжив і розвинув пошуки Дебюссі в області імпресіоністичного звукопису, колористичної гармонії і оркестровки та екзотичної ритміки. Разом з тим в деяких творах проявилися неокласичні тенденції.

Равель додержувався класичних традицій формоутворення, в його творах переважають традиційні структури, наприклад трьохчастинна. Проте Равель часто маскує грані музичної форми модуляціями, що приховують початок мотиву.

Музика Равеля новаторська, хоча він і не слідував сучасним тенденціям до атональності, одним із піонерів якої був Шенберг. Гармонічній мові Равеля властиве використання натуральних ладів, зокрема міксолідійського замість звичайного мажора та натурального мінора замість гармонічного. В результаті Равель уникає ввідних тонів. Часто зустрічаються також і дорійський та фригійський лади.[1]. Разом з тим, Равель використовує складні гармонії та модуляції. Його твори рясніють нонакордами та ундецимакордами, терпкість його гармоній часто є результатом довгих форшлагів (listen to the Valses nobles et sentimentales).[2]

Хоча Равеля нерідко розглядають як імпресіоніста, поруч із Дебюссі, його творчість виходить за рамки цього напрямку. Наприклад фортепіанний концерт соль мажор включає джазові елементи в 1 і 3 частинах [3], «Цигани» для скрипки і фортепіано нагадують віртуозний стиль Паганіні і Ліста, ряд коротких п’єс написані у манері Гайдна і Форе.

Равель часто черпав натхнення у танцювальних жанрах різних епох. В його творчості представлені такі танці як менует, вальс, рігодон, форлана, чардаш, болеро, хабанера В деяких випадках ці жанри покладені в основу цілої композиції (напр. «Болеро», Вальс»), в інших — як складова частина.

Cам же композитор про свої естетичні орієнтири написав наступне:Я ніколи не відчував потреби формулювати мої принципи естетики, ані для інших ані для себе. А якби така потреба виникла, то я попросив би дозволу віднести на мій рахунок просту декларацію Моцарта, що він зробив з цього приводу. Він обмежився мовою про те, що музика може братися за все, наважуватися на все, і виражати усе, аби тільки вона зачаровувала і, врешті, лишалася музикою.

Згідно каталогу Моріса Морна Равель є автором 85 творів. Ряд творів мають декілька редакцій версій, наприклад деякі фортепіанні твори були оркестровані і стали більш відомими в оркестровій версії, з іншого боку балети Равеля нині частіше виконують як самостійні оркестрові п’єси. Нижче подаються найвідоміші твори:

Опери

• Іспанська година (L’heure espagnole, 1907—1909)
• Дитя і чари (L’enfant et les sortilèges, лірична фантазія, 1920—1925, лібрето Колетт 1925)

Балети

• Дафніс і Хлоя (Daphnis et Chloé, 1909—1912)
• Вальс (La Valse, хореографічна поема, 1906—1914 і 1919—1920)
• Болеро (Boléro, 1928)

Для оркестру

• Шехеразада (Shéhérazade, феєрична увертюра, 1897)
• Іспанська рапсодія (Rapsodie espagnole, 1907)

Для фортепіано з оркестром

• Концерт для лівої руки ре мажор (1929—1930).
• Концерт соль мажор (1929—1931)

Для фортепіано1903-1905)

• Античний менует (Menuet antique, 1895, оркестрова версія 1929)
• Відображення (Miroirs)
• Нічний Гаспар (Gaspard de la nuit, 1908)
• Матінка гуска (Ma Mère l’Oye для двох фортепіано 1908—1910, оркестрована версія 1911, версія для балету 1912)
• Урочисті і сентиментальні вальси (Valses nobles et sentimentales, 1911, версія для оркестру 1912)
• Гробниця Куперена (Le Tombeau de Couperin в 6 частинах, 1914—1917), (I, III, IV і V оркестровані в 1919)

Камерно-інструментальні твори

• Струнний квартет фа мажор (1903)
• Шехеразада (цикл для голосу з оркестром, 1903)
• Інтродукція і allegro (арфа, флейта, кларнет, струнний квартет, 1905)
• Фортепіанне тріо, ля мінор (1914)
• Цигани (скрипка і ф-но, 1924)
• Соната для скрипки і віолончелі
• Соната для скрипки і фортепіано

Вокальні

• Природні історії (Histoires naturelles цикл для голосу і фортепіано на слова Жюля Ренара, 1906)
• Три поеми Стефана Маларме, (голос, ф-но, флейта/піколо, кларнет/бас-кларнет і струнний квартет, 1913)
• Пісні Мадагаскару (Chansons Madécasses для голосу, флейти, віолончелі і фортепіано, слова Evariste Parny, 1926)
• Дон Кіхот і Дульчінея (Don Quichotte à Dulcinée для голосу і фортепіано, 1932—1933)

Для мішаного хору

• Три пісні для хора a cappella на слова Равеля (1914-15), перекладення для середнього голосу і фортепіано (1915)

У своєму найбагатшій фортепіанній творчості Равель сполучить романтико-імпресіоністські захоплення («Гра води», 1901, цикл «Нічний Гаспар», 1908 і ін.) і пошуки поновлення класичного стилю французьких композиторів 18 століття (сюїта «Гробниця Куперена»). Перший фортепианный концерт продовжує «класичну» лінію його творчості, у той час як другий — для лівої руки — ближче до «імпресіоністського» руслу. Камерні добутки Равеля (струнний квартет, 1903, фортепіанне тріо, 1914, і ін.) відрізняються класичною стрункістю форми, глибокою зворушливістю. Тріо побудовано на інтонаціях народного баскського характеру. В «Блюзі» зі скрипкової сонати Равель дав яскраву стилізацію джазової музики.

Моріс Равель був більшим шанувальником російської музики — Бородіна, Римського-Корсакова, Мусоргського. Творчість самого Равеля у відомій мері зобов’язано впливу музики росіян «кучкистов», і він продовжував їхньої традиції на іншій національній основі; спорідненість відчувається не тільки в колористичній манері оркестровки, але й у задушевності, ясності мелодій. Одна з фортепіанних п’єс Равеля називається «У стилі Бородіна» (1913).

Як і Дебюссі, Равель значно збагатив гармонійні можливості музики, і його новаторські відкриття в цій області вплинули   на композиторів різних країн.

Равель давав концерти як піаніст і диригент, виконував переважно свої твори (в 20- х рр. зробив концертне турне по країнах Європи й Північної Америки), виступав з музично-критичними статтями. Під час 1- й світової війни 1914-1918 вступив добровольцем у діючу армію. Війна викликала до життя глибоко драматичні добутки Равеля , у т.ч.  фортепіанний концерт для лівої руки, написаний на прохання австрійського піаніста П. Витгенштейна, що втратив на фронті праву руку; загиблим друзям він присвятив фортепіанну сюїту «Гробниця Куперена» (1917). В останні роки життя через важку прогресуючу хворобу (пухлина мозку) припинив творчу діяльність.

Творчість Моріса Равеля глибоко гуманістично. Подібна спрямованість відчувається й у критичних статтях і висловленнях Равеля. У музиці Равеля відбита не тільки його рідна країна, він створив захоплюючі музичні «мандри», що переносять нас в Іспанію, Угорщину, древню Елладу й т.д.. У них відбилася й казковість, і живі враження сучасного життя.

Список використаної літератури

1. Равель Морис Равель в зеркале своих писем [Текст] : [Сборник : Пер. с фр.] / Морис Равель,; Сост. М. Жерар, Р. Шалю, 1988. — 243 с.
2. Смирнов В. Морис Равель (1875-1937) [Текст] : Попул. моногр. / В. Смирнов, 1989. — 60 с.
3. Фришман Д. «Испанская рапсодия» Равеля / Дмитрий Фришман, 1973. — 81 с.