Вступ

Умови праці — це сукупність елементів (факторів) виробничого середовища і трудового процесу, що впливають на функціональний стан організму людини — здоров’я, працездатність, задоволеність працею і її ефективність.

Виокремлюють такі групи факторів умов праці:

1). санітарно-гігієнічні, які характеризують мікроклімат (температуру, вологість і швидкість руху повітря, освітлення, шум, вібрацію і забарвлення службових приміщень і устаткування);

2). естетичні, які включають колірне вирішення інтер’єрів, озеленення службових приміщень, використання в інтер’єрах приміщень виробів живопису і прикладного мистецтва;

3.) психо-фізіологічні, із застосуванням засобів психофізілологічного характеру, які забезпечують умови високоефективної діяльності і збереження здоров’я службовців (постійне входження в працю, її ритмізація, нормальне чергування роботи і відпочинку, зміна форми діяльності, активні форми роботи і відпочинку та ряд інших факторів;

4.) соціально-психологічні, пов’язані із застосуванням засобів, спрямованих на формування психологічної підготовленості людини до роботи з новою технікою, до нововведень (зняття психологічних бар’єрів), зі створенням нормального психологічного клімату в колективі, встановленням нормальних взаємовідносин керівників і підлеглих, зокрема з використанням розроблених науковцями і перевірених практикою принципів спілкування керівників з підлеглими.

1. Забезпечення комфортних та безпечних умов праці

Головна мета національної політики у галузі охорони і гігієни праці — підвищення рівня охорони праці і виробничої гігієни, а також запобігання нещасним випадкам і травматизму, спричиненим виробничою діяльністю або пов’язаними з нею чинниками. Значна увага приділяється цим питанням у різних міжнародних документах. Так, в Європейській соціальній хартії і додаткових протоколах сформульовані вимоги щодо необхідності дотримуватись прав працівників на безпечні і здорові умови праці та на участь у визначенні й поліпшенні умов праці і виробничого середовища на підприємстві, проголошуються обов’язковими заходи, спрямовані на усунення або зменшення ризиків на робочому місці.

Розглянемо фактори робочої обстановки, що впливають на здоров’я й безпеку персоналу.

Фактори, що загрожують здоров’ю, як вважають фахівці, є умови робочої обстановки, які повільно й поступово, часто незворотньо, призводять до погіршення здоров’я працівників: хімічні, фізичні й біологічні фактори (робота з токсичними й канцерогенними речовинами, хімікатами), стресові умови праці й т.д. Прикладом наслідків можуть бути злоякісні пухлини, отруєння, захворювання дихальної системи, депресія й інші психічні порушення.

Без сумніву, найбільш вирішальним фактором, що впливає на здоров’я й безпеку, є професійний характер роботи, обумовлений виробничими й технологічними умовами праці на підприємстві. Наприклад, проблеми безпеки й здоров’я набагато серйозних для шахтарів, яким постійно доводиться дихати повітрям, забрудненим вугільним пилом, ніж для друкарки. У людини, яка має справу з радіоактивним випромінюванням, набагато більше шансів захворіти на рак, ніж учитель в початковій школі.

Урядовими устаткуваннями приймаються особливі стандарти, покликані зменшити кількість нещасних випадків, пов’язаних з професійними захворюваннями, причиною яких є фактори хімічного походження й шкідливі фізичні впливи на організм, а також травми в переробній промисловості. Насамперед необхідно, щоб виробники й перевізники «позначали» контейнери й забезпечували їх технічно безпечний стан та експлуатацію, а також давали розумний опис характеру впливу даної речовини із зазначенням того, як воно може загрожувати споживачеві продукції. Відповідно й керівники підприємств переробних галузей (роботодавці) повинні довести цю інформацію до працівників за допомогою приваблюючих етикеток на контейнерах, а також провести відповідне навчання й забезпечити захисним одягом. Все це потребує активної діяльності менеджера.

Одна із груп працівників, яких у першу чергу стосуються певні обмеження в умовах роботи, — це вагітні жінки. Оскільки багато з них працюють, то вони потенційно піддаються подвійній небезпеці: крім особистої може бути ще загроза зриву вагітності або ненародженим ще дітям з боку, наприклад, різних забруднювачів повітря, таких як свинець, меркурій, опліхлоридний біфеніл, пестициди, розчинники тощо. Результати — викидні, зниження ваги немовлят, проблеми, пов’язані з порушеннями роботи центральної нервової системи матері й дитини.

Найважливішим аспектом проблеми безпеки й здоров’я є ставлення працівників до роботи: від крайньої зацікавленості в питаннях безпеки й кооперації щодо відповідних програм до повної апатії. Якщо працівники байдуже ставляться до будь-яких заходів, то й найбільш сувора інспекція уряду або фахівці з техніки безпеки департаменту з персоналу не зможуть домогтися успіху.

Ще одним аспектом, що впливає на безпеку й здоров’я на роботі, є втручання держави, яка на законодавчому рівні намагається впливати на умови праці з метою їх поліпшення. Важлива роль належить профспілкам. Багато профсоюзів дуже зацікавлені питаннями безпеки й здоров’я і тиснуть на роботодавців через колективні угоди щодо створення більш ефективних програм. При цьому іноді застосовуються й надзвичайні заходи.

Не менш важливу роль відіграють цілі й завдання менеджменту. Багато відповідальних керівників і власників мали програми по забезпеченню безпеки й здоров’я працівників своїх підприємств задовго до того, як цього стали вимагати на законодавчому рівні. 1рограми включають відповідну статистику, конкурси, навчання. Інші ж, менш свідомі менеджери намагаються ухилитися від закону. Отже, від підходу менеджера багато в чому залежить здійснення програм безпеки на підприємствах.

Другим фактором, що впливає на здоров’я й безпеку працівників, є економічні умови. Ми зробимо хибний висновок про людську природу, якщо припустимо, що менеджери свідомо створюють погані умови для своїх працівників. Часто їм просто не вистачає знань, але навіть якщо ці знання є, економічні умови перешкоджають їм робити те, що вони, можливо, хотіли б зробити. Наприклад, ризик професії шахтаря на уранових шахтах добре відомий: 10-11 % помирають від раку протягом десяти років. 1роте якщо немає альтернативних методів видобування урану, а потреба в ньому не зменшується, деякі працівники будуть ризикувати своїм життям, добуваючи його. Інженери й учені постійно працюють над тим, щоб зменшити або навіть усунути небезпеку, запобігти або пом’якшити небажані наслідки. Але вартість деяких програм занадто висока, тому деякі підприємства розглядають їх як неприйнятні й відхиляють. Успіх програм у цій сфері потребує підтримки й кооперації менеджерів з персоналу і менеджерів-практиків.

Вище керівництво повинно надавати підтримку цим програмам через адекватний бюджет. Кожний менеджер повинен робити свій внесок у вирішення питань безпеки й здоров’я. Складання відповідних звітів і доповідей — ще один спосіб втягнути вищих керівників у загальні зусилля з виконання таких програм, інакше вони приречені на провал. Деякі фірми реагують на проблеми навколишнього середовища, що можуть призвести до збільшення кількості інцидентів, смертей, втрати працездатності, тим що покладають відповідальність за здоров’я й безпеку працівників безпосередньо на головного керівника. Такий підхід характерний для більшості малих підприємств, що піклуються про здоров’я своїх співробітників.

Оскільки нещасні випадки й травми (третій фактор, що загрожує здоров’ю) трапляються і безпосередньо на виробництві, то відповідальність лягає й на менеджерів. Вони повинні взаємодіяти з фахівцями, які можуть їм допомогти знизити кількість інцидентів і професійних захворювань. У великих і деяких середніх фірмах у структурі штату департаменту з персоналу існують спеціальні підрозділи. Успіх програм здоров’я залежить насамперед від того, наскільки робітники і їхні безпосередні керівники «подружилися» з правилами й вимогами техніки безпеки. Їхні взаємини, як правило, будуються в рамках спеціальних комітетів, до яких входять фахівці в цій області, представник від робітників і представник від менеджерів.

Звичайно існують два рівні комітетів з безпеки. На рівні формування загальної політики засідають керівники основних підрозділів: цей комітет встановлює політику й правила безпеки, відповідає за бюджет. На рівні підрозділів — це майстри й керівники цього рівня. Чим більше людей залучено до роботи комітетів, тим успішніше здійснюватимуться програми. Крім того, певну роль відіграє державне інспектування.

Окремим соціально-економічним питанням у проблемі професійної захворюваності є стан здоров’я мігрантів, які працюють за кордоном і тому позбавлені державного контролю за умовами праці (їх налічується близько 7 млн осіб). Із значними соціальними і юридичними труднощами вони стикаються також при реєстрації профзахворювань після повернення на батьківщину. Це питання ще потребує законодавчого врегулювання.

Слід враховувати, що нові технологічні процеси істотно змінюють характер виробничної діяльності. З’явилися складні інформаційні технології, які неминуче стають основою появи нових виробничих факторів. За цих умов для запобігання професійним захворюванням необхідно розробляти допустимі рівні емоційного напруження, вдосконалювати методи оцінки ступеня психоемоційного стресу тощо. До того ж подальший розвиток біологічної і медичної науки дає змогу розкривати нові сторони патогенезу професійної патології, які раніше не були відомі. Це, наприклад, синдром «вигоряння» (burn out), вторинний гемахроматоз, патологія від дії металовмісних нано- і субмікронних частинок промислових аерозолів тощо [2].

Для поліпшення ситуації з професійною захворюваністю необхідно постійно об’єднувати зусилля керівників підприємств, поліклінік, лікарень, санепідстанцій, науковців, юристів, соціологів та інших фахівців з метою розробки і впровадження ефективних профілактичних технологій з урахуванням особливостей умов праці і структури профзахворюваності. Маємо прагнути відродити, а там, де це неможливо, створити прийнятну для сучасних умов виробничу медицину на підприємствах і в організаціях усіх форм власності та видів діяльності.

Залишається актуальною робота, пов’язана з опрацюванням проектів нових законодавчих актів, які б давали змогу значно розширити правове поле діяльності, спрямованої на поліпшення умов праці і медичного обслуговування працюючих, збереження їх здоров’я, забезпечення дії всіх норм законодавчих актів і встановлення контролю за їх виконанням.

Міністерства і відомства, управлінські структури всіх рівнів мають здійснювати постійний контроль за дотриманням санітарного законодавства як у процесі експлуатації діючих, так і при проектуванні нових підприємств, впровадженні новітніх технологій, передбачивши їх безпеку. Повнота та якість проведення попередніх і періодичних медичних оглядів працюючих—важлива передумова чіткої організації всієї системи охорони праці.

Істотні зрушення у цій справі може принести політика заміни морально та фізично застарілого устаткування, приведення основних фондів підприємств у відповідність до нормативних актів, відновлення державної системи підготовки і перепідготовки робітників та інженерно-технічних працівників, впровадження і дотримання правил безпеки на виробництві, забезпечення працівників засобами індивідуального і колективного захисту.

2. Здоров’язберігаючі технології працюючих: особливості та застосування

Для роботодавців і представників виконавчої влади всіх рівнів не стало обов’язковою умовою створення безпечних умов праці, які гарантували б збереження життя і здоров’я працівника.

Окрім медичних, соціальних і моральних збитків окремим людям, професійні захворювання продовжують приносити величезні економічні втрати суспільству. Так, за даними Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, такі втрати щорічно становлять майже 1 млрд грн. Пільги і компенсації тим, хто працює у шкідливих умовах, у 2001 р. були встановлені для 2 млн 201 тис. осіб (32,6% від загальної кількості працівників; 44,6% — у промисловості; 32,0% — у будівництві; 11,5% — у сільському господарстві). Найбільший відсоток припадає на додаткові відпустки. Досить поширеними є такі пільги, як скорочений робочий день, безплатне одержання молока чи інших харчових продуктів, підвищені тарифні ставки, доплати за умови й інтенсивність праці. Державну пенсію на пільгових умовах у зв’язку з несприятливими виробничими факторами одержують 1 млн 248 тис. осіб (18,4%). Особливо значні витрати на пільги і компенсації реєструються (у відсотках до загальної чисельності працюючих) у Донецькій (51,6%), Луганській (49,3%), Дніпропетровській (48,3%) областях.

Поняття “здоров’язберігаючі технології” об’єднує в собі всі напрями діяльності загальноосвітнього закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я працюючих.

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

• сприятливі умови для праці (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог);
• оптимальну організацію трудового процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
• повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих  технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Аналіз класифікацій існуючих здоров’язберігаючих технологій дає можливість виокремити такі типи (О. Ващенко):

• здоров’язберігаючі – технології, що створюють безпечні умови для перебування та праці на підприємстві та ті, що вирішують завдання раціональної організації трудового процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність фізичного навантажень можливостям людини;
• оздоровчі – технології, спрямовані на вирішення завдань зміцнення фізичного здоров’я працівників, підвищення потенціалу (ресурсів) здоров’я: фізична підготовка, фізіотерапія, аромотерапія, загартування, гімнастика, масаж, фітотерапія, музична терапія;
• технології навчання здоров’ю – гігієнічне навчання, формування життєвих навичок (керування емоціями, вирішення конфліктів тощо), профілактика травматизму та зловживання психоактивними речовинами. Ці технології реалізуються завдяки включенню відповідних тем до організації факультативного навчання та додаткової освіти;
• виховання культури здоров’я – виховання в працюючих особистісних якостей, які сприяють збереженню та зміцненню здоров’я, формуванню уявлень про здоров’я як цінність, посиленню мотивації на ведення здорового способу життя, підвищенню відповідальності за особисте здоров’я.

З 1 січня 2011 року в Україні розпочалася державна реформа охорони здоров’я. Мета реформи полягає в підвищенні якості надання медичної допомоги населенню через зміну мережі закладів охорони здоров’я, оптимізацію шляхів використання в галузі фінансових ресурсів, удосконалення системи контролю якості наданих послуг. Реальне вирішення цих питань неможливо без визначення дійсних потреб населення в медико-соціальних послугах у межах окремих адміністративно-територіальних утворень і України в цілому. Як модель отримання санітарно-гігієнічних та медичних даних стосовно оцінки професійного здоров’я населення і подальшого їхнього використання в плануванні заходів щодо збереження здоров’я в медицині праці з успіхом використовується традиційна система попередніх та періодичних медичних оглядів і диспансеризації працюючих у шкідливих умовах, що спирається на тривалий досвід застосування в ризиконебезпечних галузях промисловості та сільського господарства і з успіхом пройшла випробування часом.

Ми навели одну з деяких запропонованих науковцями класифікацій здоров’язберігаючих технологій. Однак слід зазначити, що поняття “здоров’язберігаюча” можна віднести до будь-якої технології, яка в процесі реалізації створює необхідні умови для збереження здоров’я основних суб’єктів трудового процесу –працівників. І саме головне, що будь-яка технологія має бути здоров’язберігаючою.

Знання, володіння і застосування здоров’язберігаючих технологій є важливою складовою професійної компетентності сучасного управлінця.

Висновки

Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов праці, які дозволяють зберігати наявний стан працюючих, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності трудової діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб’єктів трудового середовища.

Рівень травматизму і професійної захворюваності прямо пов’язаний з умовами праці на виробництві. Нині абсолютної безпеки праці досягти майже неможливо. Тому у контексті нової ідеології профілактичної медицини безпека на виробництві має розглядатись як прогнозування й оцінка ризиків та управління ними. Дані щодо професійних ризиків повинні стати органічною складовою системи гігієнічної регламентації шкідливих виробничих факторів і використовуватись як основні критерії при обґрунтуванні гранично допустимих ризиків (ГДР) і гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих чинників. Важливо, щоб стосунки між роботодавцем і робітником також базувалися на об’єктивних кількісних критеріях професійних ризиків. А це передбачає розробку системи пільг і компенсацій, заходів щодо «захисту часом» тих, хто працює у шкідливих і небезпечних умовах.

Найнебезпечніші умови праці у вугільній промисловості (74,1%), металургії (59,6%), газовій (55,6%), нафтодобувній (50,6%), хімічній і нафтохімічній галузях (43,2%). Залишається проблемою для країни зайнятість у шкідливих умовах виробництва 430,6 тис. жінок (16,4% від загальної кількості працюючих). За даними Центральної санепідслужби МОЗ України, лише на 15–18% підприємств країни не виявлено серйозних порушень санітарних норм і не реєструвалися профзахворювання.

Список використаної літератури

1. Геврик Є. Охорона праці: Навчальний посібник/ Є.О. Геврик,. — К.: Ельга: Ніка-Центр, 2003.
2. Катренко Л. Охорона праці: Навчальний посібник/ Любов Катренко, Ігор Пістун, Юрій Кіт. — 2-ге вид., стер.. — Суми: Університетська книга, 2007. — 495 с.
3. Луковников А. Охорона праці: [Навч. посіб. для студентів вищ. навч. закладів із спец. «Електрифікація сіл. госп-ва» і «Автоматизація с.-г. вир-ва» і для с.-г. технікумів із спец. «Електрифікація сіл. госп-ва» ]/ А. В. Луковников,. — Пер. з 4-го рос. вид., перероб. і доп.. — К.: Вища шк., 2001. — 254 с.
4. Охорона праці: Підручник для студ. гірн. спец. вищих закл. освіти/ Ред. К.Н.Ткачук. — К., 1998. — 320 с.
5. Охорона праці в Україні: Нормативні документи/ Упоряд. О. М. Роїна, Ред. О. А. Кривенко. — 2-ге вид., виправлене і доповнене. — К.: КНТ, 2006. — 418 с.
6. Пістун І. Охорона праці: Практикум/ Ігор Пістун, Юрій Кіт, Андрій Березовецький,. — Суми: Університетська книга, 2000. — 205 с.
7. Трудове право України: Академічний курс: Підручник/ А. Ю. Бабаскін, Ю. В. Ба-ранюк, С. В. Дріжчана та ін.; Ред. Н. М. Хуторян. — К.: Видавництво А. С. К., 2004. — 607 с.
8. Ярошевська В. М. Охорона праці в галузі: Навчальний посібник/ В. М. Ярошевська, В. Й. Чабан; М-во науки і освіти України, Український держ. ун-т водного господарства та природокористування.- Київ: ВД «Професіонал, 2004. — 286 с.