Вступ

Корені українського козацтва сягають ще в часи половецьких куренів. Період кінця XII — першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.

Передумови виникнення Запорізької Січі, використання її урядом Речі посполитої для захисту південних кордонів.

З другої половини XV ст. починається відродження українського козацтва на пустопорожніх землях. Це була територія на півдні від Білої Церкви, землі, не закріплені за власниками. На думку Д. Яворницького. першопричиною відродження тут козацтва були «ухідництво» та «добичництво» [3, с. 142]. Вже в другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених існуючим ладом в польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального протесту селян проти сваволі панів. Внаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавщини зростала чисельність вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів.

В кінці XV ст. українські козаки вчинили ряд походів проти татар, завдавши їм поразки біля гирла Дніпра. Кримське ханство змушено було побудувати фортеці на Дніпрі та Перекопі.

З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на рубежах Польсько-литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної миті ця руйнівна сила могла нанести удар по державі. На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об’єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв’язували на радах. Тут обирали козацьку старшину: отаманів, осавулів, суддів. Кожен козак мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра.

1. Військово-адміністративна організація Запорізької Січі

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи   влади,   які   поступово   зосереджувалися   в   руках    козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на  козаків,  так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях  —  «паланках».

Кіш очолював  виборний  кошовий  отаман.  Йому  допомагали  виборний  суддя, писар,  обозний,  осавул,  хорунжий.  Найважливіші  питання  військового  та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно  із звичаєвим правом на них міг  бути  при  сутнім  будь-який  козак.  Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна  булла воля всього товариства, але два рази на рік — 1 січня  і  1  жовтня  —  вона збиралася обов’язково.

Існували також ради на рівні куренів,  які  звали  «сходками»,  і  вони збиралися для вирішення  питань  місцевого  значення.  Для  таких  же  цілей скликали і сходки в паланках.

Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з   військової   організації,   тому   державні   органи,   адміністративно- територіальна  система,  посади  були  як  військовими  одиницями,   так   і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя  і  військовий  писар складали так звану  військову  старшину.  Вони  обиралися  Військовою  радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала  адміністративні та судові  функції,  а  під  час  військових  походів  очолювала  Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині [1, с. 163].

Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у  своїх  руках  вищу  військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він  звітував перед Військовою  радою,  його  повноваження  обмежувалися  річним  терміном перебування на посаді. Військовий  суддя  був  другою  службовою  особою  на Запоріжжі.  Він  здійснював  суд  над  козаками   і   призначав   начальника артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові  справи Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за  дотриманням  козаками  порядку  в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

Під кінець XVI ст. на Запоріжжі вже  існувало  військо.  зі  стрункою організацією. Очолював його кошовий отаман  (пізніше  —  гетьман).  Основною військовою одиницею був полк з 500 мушкетів. Полк поділявся на сотні,  а  ті в свою чергу — на десятки. Посади кошового отамана  (гетьмана),  полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше  —  курінного  отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах  вони  титулували  себе  «Військом Запорізьким». Основну його частину складала піхота.  Військо  мало  гармати.

Рядовий козак був озброєний мушкетом,  пістолетом,  шаблею,  ножем,  списом, іноді використовувався лук і стріли.     Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15  тис.  козаків.  Січ  мала  також  свій  флот,  який складався з великих човнів — чайок або  байдаків.  Військо  Запорізьке  мало свою печать — герб із зображенням козака з рушницею на плечі,  з  шаблею  та списом, застромленим  у  землю  поруч  з  постаттю  козака.  Січова  корогва (прапор)  була  червоного  (малинового)  кольору:  на  лицьовому  боці   був зображений в білий колір св. Архангел Михайло,  а  на  зворотньому  —  білий хрест, оточений небесними світилами [1, с. 165].

На початку Визвольної війни вищим органом  влади  була  Військова  рада Війська Запорізького.  До  компетенції  Військової  ради  входило  вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних:  вона  вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього  усунення,  вирішувала  всі питання  зовнішньої  політики,  відсилала   посольства,   приймала   послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Починаючи з 1649 р. Військова рада скликається рідко. Є відомості  про одну раду в 1650 р., дві — в 1651 р.,  декілька  —  в  1653  р.  і  ще  одну (останню) в січні 1654 р. — в Переяславі [1, с. 166].

Одночасно з падінням ролі Військової ради зростає значення старшинських рад.  І  хоча  це  був  дорадчий  орган  при  гетьмані,  його  рішення  Були обов’язковими для нього.

Система управління складалася з трьох ступенів: Генерального, полкового та сотенного урядів.

Генеральний уряд був центральним органом управління. Він  очолював  всю систему управління і був постійно діючим органом.

Генеральний уряд обирався Військовою радою. Очолював  Генеральний  уряд гетьман: як глава держави,  вищий  суддя  та  верховний  головнокомандуючий, законодавець,  оскільки  він   видавав   універсали   —   нормативні   акти, обов’язкові для виконання на всій території України.

Генеральний уряд був вищим розпорядчим, виконавчим та  судовим  органом держави.

Окрім гетьмана, до Генерального уряду входили генеральні старшини,  які керували окремими галузями управління.

Найближчою до гетьмана державною  особою  був  генеральний  писар.  Він керував зовнішніми відносинами  та  канцелярією,  через  яку  проходили  всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний,  генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими  справами,  відповідали за  боєздатність  війська  та  його  матеріальне  забезпечення.  Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а  також виконував  окремі  доручення   гетьмана.   Генеральний   суддя   був   вищою апеляційною  інстанцією  за  відношенням  до  полкових  та  сотенних  судів [1, с. 167].

Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави.    Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини,  яка  з часом витісняє Військову раду.

З формуванням козацького республіканського ладу  складається  своєрідна правова  система  на  Запоріжжі.  Козаки  не  визнавали  дії   Статутів   та магдебурзького  права  на   своїй   території.   Правосуддя   на   Запоріжжі відбувалося у відповідності з старовинними  звичаями,  «словесним  правом  і здоровим глуздом». Норми звичаєвого права, які склалися у Запорізькій  Січі, закріплювали військово-адміністративну організацію козацтва, роботу  судових органів, порядок землекористування,  порядок  укладання  окремих  договорів, види злочинів і покарань. Можна  з  впевненістю  стверджувати,  що  козацьке звичаєве право являло собою народну конституцію [1, с. 169].

Серед  кримінальних  злочинів  найбільш  тяжким  визнавалися  вбивство, нанесення  побоїв,  крадіжка,  дезертирство,  пияцтво  тощо.  Як   покарання практикувалися прив’язування  злочинців  до  гармати,  биття  канчуками  під шибеницею, членоушкодження тощо.

За найбільш тяжкі злочини присуджували до смертної кари, яка поділялася на просту та кваліфіковану. До кваліфікованої відносилося закопування  живим у землю,  посадження  на  палю,  повішення  на  гак,  забивання  киями  біля ганебного стовпа.

Продовжувало діяти і канонічне право. Правовим  збірником  православних норм був грецький Номоканон,  католицьких  —  Звід  канонічного  права  1532 року.

В роки Визвольної війни на Запоріжжі і в  Україні  вдосконалюється  вже існуюча правова система.  Серед  джерел  права,  які  використовувалися,  на першому місці було звичаєве козацьке  право.  Воно  регулювало  широке  коло стосунків, і  перш  за  все,  організацію  державної  влади  та  управління, систему судочинства, називало злочини та покарання за них. З  часом  великої ваги набувають нові джерела права. Мова йде, перш за  все,  про  гетьманські універсали.   Це   були   розпорядчі   акти   вищої   влади,   які    носили загальнообов’язковий  характер  для  всього  населення  України.  Універсали регулювали державні, адміністративні, цивільні, кримінальні та  процесуальні стосунки [1, с. 170].

Джерелами права були також міжнародні угоди, які укладалися  гетьманом, головним чином з сусідніми державами. В них стверджувався  стан  України  як суб’єкта  міжнародно-правових  відносин.  В  угодах   ми   знаходимо   норми цивільного та адміністративного права.

Під злочином  розумілося  всяке  порушення  норм  «давнього  козацького права». В  системі  злочинів  на  першому  місці  стояли  військові  злочини (зрада, ненадання допомоги під  час  бою  тощо).  Особливо  жорстоко  карали зрадників — їх страчували. Серед видів покарання  найбільш  поширеними.  Були  смертна кара та штрафи.

На Запоріжжі формувалася і своєрідна судова система. Судові функції тут виконували усі представники козацької  старшини.  Кошовий  отаман  (гетьман) був найвищим судовим органом. В середині  XVII  ст.  він  перетворюється  на вищу апеляційну інстанцію.

Основні судові функції покладалися на військового суддю, який розглядав кримінальні  й  цивільні  справи  козаків.  Найбільш  складні   справи   він передавав кошовому отаману (гетьману) або Військовій раді. Військовий  судя відправляв правосуддя за  звичаєвим  правом,  яке  склалося  на  українських землях протягом останніх століть.

Судові повноваження інших представників військової старшини  були  менш значимими. Так, військовий осавул виконував функції слідчого  та  стежив  за виконанням судових рішень.  У  межах  своїх  повноважень  виконували  судові функції курінні та паланкові отамани. Цікаво, що на Запоріжжі діяв  принцип: «де три козаки — два третього судять» [1, с. 172].

В роки Визвольної війни було здійснено спробу відокремити судові органи від адміністративних. Були створені Генеральний, полковий та сотенний  суди.До складу Генерального суду входили два генеральні  судді.  Генеральний  суд був апеляційною інтонацією для полкових  та  сотенних  судів.  Але  повністю провести  розподіл  влади  в  Україні   того   часу   не   вдалося. Органи адміністративно-територіального управління  продовжували  виконувати  судові функції.

Систему судових органів очолював гетьман, якому  належала  вища  судова влада. Гетьман  затверджував  вироки  (рішення)  Генерального  та  полкового судів у найважливіших справах, особливо вироки до  смертної  кари.  Гетьману подавали  скарги  на  рішення  всіх  судів,  перевірку  яких  він   проводив вибірково, посилаючи представників старшини на місця для розгляду  справ  по суті. Роль вищих судових органів виконувала також старшинська рада.  Полкові та сотенні суди розповсюджували свою юрисдикцію не тільки на  справи  всього козацтва, а й на все населення, яке проживало на їхній території.

Процесуальне право не знало істотних  відмінностей  між  цивільними  та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес.

Судочинство починалося  за  заявою  потерпілого.  Процес  мав  позовний характер. Позивач  самостійно  збирав  усі  докази,  пред’являв  їх  суду  і підтримував  звинувачення.  На  будь-якій  стадії  процесу  він  мав   право відмовитись від позову або звинувачення і укласти  мирову  угоду.  В  тяжких злочинах  слідство  і  суд   були   обов’язковими,   незалежно   від   заяви потерпілого, що говорило про появу  слідчого  процесу.  Представники  сторін мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при  судах.

У деяких справах їхня участь була  обов’язковою.  Докази  підрозділялися  на досконалі та недосконалі. Доказами  були:  показання  свідків,  піймання  на гарячому,  присяга  тощо.  В  окремих  випадках  для  здобуття  зізнання   в здійсненні злочину застосовувалося катування. Показання свідків та  піймання на гарячому належали до досконалих доказів, а  присяга  і  клятва  вважалися додатковими  доказами.  У  майнових  спорах   велике   значення   надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав  укладати  деякі  угоди  тільки  в письмовій формі.

У другій пол.  XVI  ст.  у  кримінальних  справах  вводиться  попереднє слідство,  яке  здійснювали  старости,  намісники,   замкові   судді.   Вони виїжджали  на  місце  злочину,  проводили  допит  свідків  і   підозрюваних, записували їхні показання і передавали до суду.

2. Адміністративний та військово-політичний устрій Запорізької Січі

З самого початку свого існування Запорізька Січ була своєрідною військово-політичною організацією республіканського типу. Вищим органом влади на Січі була військова рада, яка вирішувала найважливіші питання військового та політичного характеру, про розділ земель, угідь та ін. Рада обов’язково збиралася тричі на рік: на початку року, на Великдень і Покрову Пресвятої Богородиці. Крім цього раді проводились в разі гострої необхідності, а також на вимогу козаків.

Участь в раді могли приймати всі козаки, приписані до куренів, маючи рівне право голосу незалежно від того, рядовий він чи посадова особа. Голосували вигуками і підкиданням шапок вгору. Звичайним явищем на радах були суперечки і бійки між рядовими козаками («сіромою», «голотою») і заможними («дуками»), а також між козаками різних куренів. Особливу роль грала січнева рада. «Ще за кілька днів до настання нового року всі козаки, що знаходилися в зимівниках, на річках, озерах, степах і плавнях, що займалися хто домашнім господарством, хто рибальством, хто звірячої охотою – всі поспішали, на увазі майбутнього поділу земель і виборів старшини, в столицю своєї козацької громади – Січ».

Рада, яка збиралася на початку кожного року, обирала адміністрацію коша – козацьку старшину, що складалася в основному із заможних запорожців. Вищим посадовою особою був гетьман або кошовий отаман. З середини XVII в. обраний на цю посаду називався тільки кошовим отаманом. Кошовий отаман очолював виконавчу владу на Січі, а у воєнний час ставав гетьманом і наділявся великими повноваженнями. Важливо підкреслити, що життя кошового отамана, як і інших старшин, анітрошки не відрізнялася від життя інших козаків: він перебував у тому ж самому курені, в якому перебував до обрання на високу посаду, харчувався і одягався «із загального військового скарбу».

Ближче до кінця існування Січі старшина стала обзаводитися окремими будинками. На січневій раді обирали також суддю (розбирав судові справи, але остаточне рішення приймав тільки кошовий отаман), писаря (відав канцелярією і зв’язками Січі з сусідніми державами), обозного (командував артилерією), осавулів (відповідали за порядок і військову виучку козаків), гармаша (відав січовим арсеналом зброї і одночасно в’язницею), толмача (очолював розвідку козаків і був перекладачем) та іншу старшину. Курінні отамани і курінна старшина обиралися козаками кожного куреня.

Процедура виборів старшини з усіма її позитивними і негативними моментами докладно викладена Д.Яворницьким. Вибори проводилися і в паланках. Влада в паланках належала паланковій старшині, до якої належали: полковник, суддя, писар, осавул, а в слободах – слобідські отамани. Велике значення в житті Січі мала і старшинська рада. У ній, крім старшини, завжди брали участь «вельможні» або «старі», тобто впливові козаки. Частина з них вже раніше виконувала старшинські обов’язки. Радячись, старшина і впливові запорожці вирішували поточні питання, пропонували до обговорення на військовій раді назрілі серйозні проблеми і т.д.

У мирний час влада старшини була обмежена, але в періоди походів і битв вона ставала абсолютною, включаючи право застосування смертної кари. Однак, якщо хтось із козацької старшини сам порушував усталені в Січі закони або рішення військових радий, то його знімали з посади або зраджували страти. Запорізька Січ мала свої символи державності і влади, так звані клейноди (в перекладі з німецької – коштовності), вручаємо старшині. Вперше клейноди були подаровані Війську Запорозькому польським королем Стефаном Баторієм 1576 р. До них належали: корогва (прапор), бунчук (довге древко з круглим мідним або позолоченим навершшям, пучком кінського волосся і червоними мотузками), булава, печатка із зображенням козака з мушкетом.

З часом до клейнодів зарахували також перначі (символ влади полковників), литаври, срібну чорнильницю (каламар) – атрибут військового писаря, значки та ін. 1 — хоругва, 2 — бунчук, 3 — пірнач, 4 — булава, 5 — печатка Клейноди вручалися тільки встановленим представникам козацької старшини. Символом влади гетьмана і кошового отамана була булава. Козацькі полковники мали перначі (шестопер) – ребристі булави менших розмірів, які носили за поясом. На круглої печатки, зробленої зі срібла, був зображений озброєний козак. По колу друку був напис: «Печать славного війська Запорізького Низового».

Печаткою розпоряджався військовий суддя. Паланкові і курінні печатки були круглої і трикутної форми з зображеннями левів, оленів, коней, зірок, місяця, шабель, луків та ін. Хоругва переважно була малинового кольору з вишитими зображеннями гербів, святих, хрестів і т. П. Хоругва вручалася всьому війську, і носив її хорунжий. Бунчук вручався кошовому отаману або гетьману, але носив його бунчужний. Литаври – великі мідні казани, обтягнуті шкірою, служили для подачі різних сигналів. Литаврами відав довбиш. Основний атрибути козацтва зберігалися в січовій Покровській церкві і виносилися тільки за особистим розпорядженням кошового отамана. Після ліквідації козацтва і зруйнування Запорізької Січі вцілілі клейноди були вивезені в Петербург і Москву, де знаходяться і в даний час. Писаних законів на Січі не було, а ті, які існували в Литві та Польщі козаки не визнавали. Тому право, закон на Запоріжжі базувалися виключно на звичаях і традиціях козацького життя. Зберігачем права і норм закону був суддя. Він був другим за значимістю серед старшини після кошового отамана. Покарання за злочини були досить суворими, особливо за вбивство, зрада, злодійство і деякі інші, які передбачали смертну кару.

В цілому, суспільно-політичного устрою Запорізької Січі були властиві значні риси демократії. Тут визнавалося право козаків на особисту свободу, участь у вирішенні всіх найважливіших питань життя Січі, а також право обирати старшину і самому бути обраним на будь-яку посаду, володіти землями, займатися промислами та іншими видами господарської діяльності.

У той же час на Запоріжжі поряд з повноправними козаками – «товаришами» були й неповноправні – «новаки», джури, молодики, пахолки і інші, які обслуговували заможних козаків. «Новаки», зокрема, протягом трьох років не мали права брати участі у виборах старшини і т.п. козацькі литаври У другій половині XVI в. запорожці створили значне військо, що мало струнку організацію і називалося «Військо Запорізьке».

Основну його частину складала піхота, а кіннота була нечисленною. На озброєнні були гармати, мушкети, пістолі, шаблі, сокири, бойові ножі, списи, луки, ятагани і ін. Яворницький писав, що по озброєнню «запорізькі козаки перевершили навіть Західну Європу». На чолі Війська Запорозького стояв гетьман або «старший». Військо ділилося на полки під командуванням полковників; полки – на сотні, очолювані сотниками, а сотні – на курені (десятки) на чолі з курінними отаманами.

Кожен козак, будучи членом запорізького товариства, зобов’язувався по черзі нести військову службу. Головним місцем служби була Січ. Козак мав прибути туди за першим наказом курінного отамана. Одна частина запорожців несла службу в січовому гарнізоні, інша – виконувала обов’язки каральних в степу, третя – в артилерії і т.д. Січ мала свій флот, який складався з великих човнів – «чайок» або «байдаків», що досягали 20 метрів довжини, 3-4 метрів ширини з висотою бортів до 2,5 метрів. Човни оснащувалися вітрилами, двома рулями. 10-15 парами весел. Їх місткість досягала 50-70 озброєних козаків з 4-6 невеликими гарматам, а також запасами боєприпасів та продовольства. В морські походи споряджали 80-100 і більш «чайок», які перетинали Чорне море і досягали берегів Туреччини за 36-40 годин.

Представляючи собою значну військову та політичну силу, Запорізька Січ лише номінально була підвладна уряду Литви, а потім і Речі Посполитої, далеко не завжди вважалася з його волею і часто виявляла самостійність у своїй внутрішній і зовнішній політиці. Вже наприкінці XVI в. вона почала відігравати помітну роль у міжнародних справах. Уряди Московської держави, Туреччини, Австрії, Венеції, Молдови та інших країн встановлювали зв’язки із запорожцями, запрошували їх до себе на службу або просили надати тимчасову допомогу у війнах зі своїм противником.

Таким чином, Запорізька Січ, маючи свої органи самоврядування, закони, певну територію, символи державності, підтримуючи відносини з іншими країнами, фактично користувалася правами державно-політичної автономії і представляла собою козацьку республіку. Вона зіграла величезну роль в історії України XVI – XVIII ст., Так як з появою Січі український народ отримав потужну опору в боротьбі проти соціально-економічного та національно-релігійного гніту, а також захист від набігів татар і турків. Козаки своєю боротьбою підтримували серед населення України дух протесту проти гнобителів, піднімали його на боротьбу за свободу. Запоріжжя було пристанищем для багатьох пригноблених і знедолених, вогнищем соціальних рухів і повстань, а пристрій Січі стало зародком української козацької державності. 

Висновки

Отже, Запорозька Січ виступала як військовою, так і територіальною структурою. Її військова організація складалася з куренів, а в територіальному відношенні вона була розподілена на паланки.

Наприкінці існування Нової Січі вона складалася з тридцяти восьми куренів.

Таким чином, близько ста двадцяти осіб виконували адміністративні функції у Новій Січи в останні роки її існування. Ця система мала такі рівні, які відображали військовий та адміністративно-територіальний устрій Запоріжжя, а саме: кошова старшина, курінна старшина, паланкова старшина, військові служники. Вищий щабель рангової системи посідали кошовий отаман, військовий суддя, військовий писар, військовий осавул.

Разом з ними адміністративні функції здійснювали такі представники курінної старшини: тридцять вісім курінних отаманів, сім паланкових полковників, дев’ять полкових писарів, сім полкових осавулів, дев’ять полкових підписарів, сім полкових підосавулів, скарбничий, заступник скарбничого, військовий підосавул, військовий довбиш, піддовбишний, двадцять письменних людин, які виконували обов’язки канцеляристів, військовий пушкар, військовий підпушкарій, вісім гармашів, кантарджий та тлумач. В оточенні курінного отамана певні адміністративні функції виконували курінні писар, хорунжий, кухар. Разом з очільниками паланок функцій з управління цими територіями здійснювали також паланкові осавул і писар.

Як уже зазначалося, військова старшина виконувала не лише адміністративні, а й судові функції. У куренях роль судді покладалася на курінних отаманів, у паланках — на паланкових полковників. Вони розглядали різні суперечки сторін і, маючи велику силу й авторитет, виносили вироки, в тому числі карали винних тілесно. Здійснення основних судових функцій покладалося на військового суддю, який безпосередньо розглядав кримінальні й цивільні справи. 

Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.
2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. — 3-тє вид., випр., доп.. — К.: Академвидав, 2004. — 687 с.
3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид., доп. і перероб.. — К.: Алерта, 2006. — 412 с.
4. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. — Харків: Одіссей, 2005. — 413 с.
5. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 598 с.
6. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. — 3- вид., виправлене та доповнене. — Львів: Новий Світ-2000, 2007. — 262 с.
7. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 345 с.
8. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. — К.: Кондор, 2007. — 249 с.
9. Шевчук В.П., Тараяенко М.Г. Історія української державності. — К., 1999. – 344 с.