Вступ

Актуальність теми. Характерною ознакою глобальної економіки є те, що вона завдяки своїй ринковій природі є відкритою системою. Загальний рівень відкритості міжнародної економічної системи визначається ступенем відкритості її підсистем та суб’єктів – національних економік, регіональних об’єднань, транснаціональних корпорацій, міжнародних економічних організацій. Значне зростання рівня відкритості міжнародної економіки забезпечується протягом декількох останніх десятиліть послідовним переходом багатьох національних господарських систем до економіки відкритого типу, значною мірою орієнтованої на зовнішні ринки. Відкрита економіка, яка є цілісним господарсько-економічним комплексом, який вільно взаємодіє із світовим ринком на підґрунті міжнародного поділу праці, є умовою успішного розвитку зовнішньоторговельної співпраці між країнами на основі поглиблення спільного підприємництва, організації зон вільної торгівлі, ефективного використання порівняльних переваг.

Разом з суттєвими перевагами відкритість економічної системи може призводити до формування нових небезпек на макроекономічному рівні, передусім пов’язаними із підвищенням впливу зовнішніх процесів на національну економіку. Саме тому проблема відкритості економіки країни тісно пов’язана з проблемою втручання держави у зовнішньоекономічну сферу, однією із головних цілей якої має стати забезпечення рівня відкритості внутрішнього ринку країни щодо іноземного капіталу, технологій, товарів і послуг на зваженому рівні.

Значний доробок у наукове дослідження проблеми формування відкритості економіки України належить таким вітчизняним вченим: Г. Аніловська, О. Бадрак, О. Даниленко, Р. Кулинич, В. Новицький, Л. Шостак та інші. Напрями і перспективи розвитку економічної системи країни з огляду на зростання відкритості економіки та посилення глобалізаційних процесів активно досліджують науковці: В. Базилевич, Л. Лазебник, О. Рогач, А. Філіпенко, О. Шнипко та інші.

Метою роботи є дослідження питань сутності відкритої та закритої економіки як об’єкта теоретичного вивчення та економіко-статистичного аналізу, а також оцінка відкритості економіки України та її наслідків.

Для досягнення зазначеної мети в роботі були поставлені наступні завдання:

• охарактеризувати суть закритої економіки,її переваги та обмеження;
• дослідити політика протекціонізму ;
• здійснити оцінку міри відкритості національної економіки та її показники;
• дослідити модель Манделла-Флемінга у поясненні взаємодії внутрішнього та зовнішнього секторів економіки;
• розкрити політику фритредерства;
• проаналізувати платіжний баланс;
• зробити оцінку відкритості економіки України;
• проаналізувати динаміку курсу гривні до американського долара та євро протягом 2004-2009 років;
• здійснити аналіз структури та динаміки експорту та імпорту в Україні.

Розділ І. Закрита економіка: сутність та умови трансформації у відкриту.

1.1. Характеристика закритої економіки: переваги та обмеження

Закрита економіка — економіка країни, в якій відсутні експорт та імпорт товарів та послуг.

У закритій економіці експортно-імпортні зв’язки невеликі. Крайнім виявом закритої економіки є автаркія, що означає створення замкненого самодостатнього господарства в межах певної країни. Автаркія вкрай негативно позначається на розвитку економіки.

Повна автаркія — це повна ізоляція країни,в цих обставинах вона не веде будь якої торгівлі з жодною країною світу. Це може бути наслідком політичного конфлікту чи санкцій в сучасному світі. В умовах народного господарства це було можливим,але при товарному господарстві це є просто смішним та утопічним. Справа у тім,що в мікроекономіці є поняття спеціалізація,тобто кожний виконує свою роботу та виробляє відповідний товар чи добуває сировину. Для того,щоб виробити товар потрібна декілька видів сировини,припустимо один вид сировини у нас є,але іншого не має і без нього просто не можна виробити певний товар(продукт),а тому ми йдемо на домовленості з людиною,яка добуває цей вид сировини,тобто спеціалізується в даній сфері. Чи представимо,що у нас є олівець,а у іншої людини зошит,ситуація така,що йому потрібен олівець,а нам зошит,в результаті між нами зав’язується діалог,кожний з нас хоче отримати той товар,який відповідає його потребам,а значить ми обмінюємося. Обмін може бути товарно-грошовим,а може бути на бартерній основі(безгрошовій основі),якщо є зацікавленість з обох сторін. Ця ситуація знайома нам і вона є також притаманною рисою для макроекономіки. Тобто на міжнародній арені є теж поняття спеціалізація,але воно зветься світовим розділом праці. Кожна країна спеціалізується в тій сфері, в якій це вигідно. Ось наприклад техніку вигідніше виробляти в Китаї,оскільки в тій сфері там дешева робітнича сила,а значить маленькі витрати виробництва,з цього виходить,що Україні краще (вигідніше)купити техніку у Китая (наприклад), ніж виробляти свою,оскільки виробництво своєї є не вигідним з фінансової точки зору,наприклад в цій сфері у нас дорога робітнича сила. Ще один фактор це природно-кліматичний та геополітичний,тобто наприклад в Індії є природні умови вирощувати цитруси, а в Україні їх не має, тому логічно,що ми потребуємося в торгівлі саме в даній сфері. А у Індії представимо проблеми з важкою металургією і з її виробництвом,тому в цьому випадку вона буде тягнутися до України.

Протиріччя між вигодами від глобалізації і пов’язаною з нею відкритістю та алокаційною ефективністю та загрозами, спричиненими такою відкритістю, пов’язані із підвищенням залежності економічного зростання та національного добробуту від екзогенних факторів у процесах регіоналізації [5, с.55].

Останні, по суті, відображають формування своєрідного фрагмента глобальної економіки, якому притаманні переважно її позитивні риси (наприклад, збереження обмежень факторної мобільності, інституціональні детермінанти та регуляторні бар’єри), та обмежує вплив її негативних проявів. Можна стверджувати, що внаслідок глобалізації такі підсистеми міжнародної економіки як великі відносно закриті економіки, втрачають більшість своїх позитивних ознак, що прямо випливають з нижчої чутливості до змін глобальної кон’юнктури, вищого рівня диференціації виробництва і споживання та менш вираженої потреби реагувати на коливання валютних курсів. Тобто такі ознаки характерні для групи країн, їх набувають у процесі регіональної інтеграції, коли економіка стає великою відносно закритою системою. Такий рівень передбачає, що інтегрований економічний простір стає спроможним протистояти викликам глобалізації, забезпечуючи акомодацію шоків внаслідок внутрішньої трансформації своїх власних складників.

Однак, найбільш суперечливим моментом у цьому випадку є те, що зростання нерівномірності в темпах економічного розвитку країн та рівня добробуту їх населення не завжди залежить лише від виробничої функції їхніх національних економік, а й від ступеня центрованості її фінансово-торгівельних зв’язків (водночас оптимальне використання виробничого, ресурсного, трудового, науково-інноваційного потенціалу — додаткова умова успішного позиціонування країни на світовому ринку). Тобто, наявні диспропорції у розвитку регіонів на рівні національному тим більше зростають у розрізі «національна економіка — регіональне об’єднання — світова економіка».

З одного боку, фінансова глобалізація як така продукує додаткові переваги. З іншого — не викликає сумніву той факт, що потоки фінансового капіталу першочергово спрямовуються саме до тих країн, де розвиток фінансового сектора робить можливим більш активне та широке його використання за умови стабільного функціонування відповідних інституцій, що регулюють його діяльність[9, c. 15-16].

Для ширшого контексту світовий економічний простір вже не поділений чіткими географічними кордонами, а одна й та ж сама країна може бути активним гравцем не в одному регіональному угрупованні. Мінливість економічного середовища залежить від загальної політичної ситуації у світі, політико-правової стабільності кожної країни — учасниці глобального ринку, психологічного чинника, що формується під впливом ринкових акторів, причетних до руху гарячих грошей, вартості робочої сили, сприятливих географічних умов для виробництва того чи іншого товару, що має інноваційні риси, платоспроможного попиту та багатьох інших факторів.

На думку О. С. Панаріна, саме поняття «глобалізації» слід позбавити фаталістичного забарвлення, іншими словами, його трактування як певних фатальних тенденцій, яким немає жодної альтернативи, що характерні для слаборозвинених країн. Як зазначає дослідник, глобалізм має внутрішню альтернативу, через свою антиномічну суть. Перша антиномія полягає в тому, що світ глобалізується насамперед як об’єкт, тобто посилюються глобальні проблеми, які методологічно є загальнопланетарними, їхнє розв’язання вимагає планетарних зусиль. У світі створюється єдиний простір взаємодії, структура якого дає змогу генерувати сигнали з однієї частини світу та передавати їх в іншу, що впливає на геостратегію та на поведінку різних міжнародних суб’єктів.

У зазначеному об’єктивному сенсі світ справді глобальний. Але якщо розглядати його під кутом зору суб’єкта, а саме здатності та готовності народів відгукуватись спільними стратегіями на глобальні проблеми, кооперуватись, утворювати певні асоціації в цій загальноглобальній ситуації, — так світ лишається парціальним. Проблема полягає в тому, що внаслідок застарілих традицій та амбіцій держав, об’єктивна глобальність та незмінно існуюча суб’єктивна парціальність, невміння людства бути єдиним планетарним суб’єктом стають загрозливою дисгармонійєю сучасності. Відповідно, у довгостроковому прогнозі, ми маємо справу з відсутністю альтернативи співіснуванню та нарощуванням здатності певних держав кооперуватися перед загрозами глобальних проблем, надаючи світу рис планетарного суб’єкта [10, c. 14-16].

1.2. Політика протекціонізму

Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації.

Проводячи політику протекціонізму, держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва. З іншого боку, така політика може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу, що, своєю чергою, веде до падіння конкурентоспроможності національних товарів. За такої політики посилюється нелегальне ввезення товарів контрабандою. Крім того, торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків. Протекціонізм переважає в зовнішньоторговельній політиці країн, що розвиваються.

Виділяють декілька форм протекціонізму:

• селективний — скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;
• галузевий — скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;
• колективний — проводиться об´єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об´єднання;
• прихований — здійснюється методами внутрішньої економічної політики [19, c. 154-155].

Стосовно того, що і для якої країни краще — політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної думки немає. Сучасний протекціонізм концентрується, в основному, у відносно вузьких галузях. Політика вільної торгівлі є привабливішою. Тому здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Україна у міжнародній торгівлі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас вибірково проводить політику протекціонізму стосовно певних країн і груп товарів.

Головним аргументом на користь політики протекціонізму як для країн розвинених, так і для країн, що розвиваються, є теза про наявність дисфункцій у механізмі внутрішнього національного ринкового регулювання. Кожний з ринків (ринок праці, капіталу, товарів тощо) має певні «дефекти», які, з одного боку, послаблюють його конкурентоспроможність до оптимального поділу й розміщення праці, капіталу, до організації ефективного товарообміну, а з іншого, загалом, перешкоджають ринковому механізму у сприянні швидкому розвитку певної галузі економіки. Прихильники цього аргументу (Р.Пребіш, Г.Мюрдаль, Г.Зингер, А.Льюис) виокремлюють дві основні форми дисфункції ринку, що визначально впливають на міжнародні трансакції: недосконалість ринків капіталу (типове явище для «молодих» країн) і недосконалість власності. Саме вони й зумовлюють необхідність застосування протекціоністських заходів.

Індустріально розвинуті країни світу стосовно слаборозвинутих країн діють під гаслом вільної торгівлі, лібералізації ринкових відносин, знищення перепон на шляху руху товарів (кількісні та митні обмеження). Але якщо внутрішня економіка або відповідні галузі розвинутих країн недостатньо конкурентоспроможні на світовому ринку і потребують державного захисту в національних інтересах, тоді уряди цих країн проводять політику протекціонізму стосовно країн, які виробляють більш конкурентоспроможну продукцію. Аналіз свідчить, що до останнього часу основним напрямком ЗЕП був протекціонізм, а вільна торгівля була наявною лише епізодично на тлі застосування політики протекціонізму.

Поява монополій і монополізація (олігополізація) окремих галузей призвела до виникнення напрямку ЗЕП — надпротекціонізму, або наступального (агресивного) протекціонізму. Його відмінність від протекціонізму вільної конкуренції полягає в тому, що він захищає інтереси найрозвинутіших, монополізованих галузей економіки, тоді як протекціонізм на домонополістичній стадії розвитку був спрямований на захист від іноземної конкуренції найслабкіших, неконкурентоспроможних галузей економіки. Мета такої політики полягає в тому, щоб за рахунок високих монопольних цін на внутрішньому ринку отримувати монопольно високий прибуток, що дасть змогу агресивно наступати на позиції конкурентів на світовому ринку [16, c. 121-122].

Під час сучасної НТР, поглиблення міжнародного поділу праці і загострення конкуренції на світовому ринку посилились процеси інтернаціоналізації та інтеграції, які справляють зростаючий вплив на формування й реалізацію зовнішньоекономічної політики. Виникнення різних регіональних і міждержавних інтеграційних союзів (наприклад ЄС) зумовили появу нового напрямку ЗЕП— колективного протекціонізму. Його відмітною рисою є певна лібералізація взаємної торгівлі (але узгодженої між країнами інтеграції) і проведення узгодженої єдиної протекціоністської політики щодо інших країн. Прикладом такої політики є відносини між ЄС та США, іншими країнами.

Розділ ІІ. Загальна характеристика відкритої економіки.

2.1. Оцінка міри відкритості національної економіки та її показники

Політика відкритої економіки не означає відсутність контролю і вседозволеність у зовнішньоекономічних зв’язках економічних суб’єктів, а також відкритості кордонів. Навпаки, відкрита економіка вимагає значного втручання держави в міжнародні економічні відносини. Метою такого втручання має виступати відстоювання економічних інтересів країни на основі забезпечення конкурентоспроможності і ефективності національної економіки та підтримання національної безпеки. Реалізація цієї мети може бути досягнута на основі вирішення завдання оптимізації структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики.

Окрім того, відкритість національної економіки тісно пов’язується із термінами «взаємність» і «вразливість». «Взаємність» передбачає подолання диспропорцій і нерівноваги у співпраці із країнами-партнерами, а «вразливість» – залежність національної економіки від ситуації на світовому ринку. Основні проблеми для національних економічних систем полягають у залежності від світових цін, попиту і конкуренції. Наприклад, підвищення цін на енергоносії, яке є вигідним для країн, які їх експортують, означає економічний удар для країн з переважанням енергоємних галузей.

Фактори, що впливають на рівень відкритості економіки, представлені у табл. 1. Наявність в країни значних обсягів природних ресурсів знижує рівень відкритості національної економіки навіть при недостатньому рівні економічного розвитку. Чим менша забезпеченість країни власними природними ресурсами, тим більшою є потреба у забезпеченні їх дефіциту шляхом ввезення. Але це, в свою чергу, вимагає від держави інтенсифікації міжнародної зовнішньоекономічної діяльності, що повинно виражатися у зростанні обсягів коштів від експортних операцій з метою забезпечення фінансування ввезення необхідних природних ресурсів.

Таблиця 1. Фактори відкритості національної економіки

 

Фактори	Вплив на відкритість національної економіки
	↓ ступеня відкритості	↑ ступеня відкритості
Забезпеченість природними ресурсами	високий рівень	низький рівень
Величина платоспроможного попиту населення	низький попит	високий попит
Загальний економічний потенціал	високий	низький
Рівень розвитку виробничих сил	високий рівень розвитку	низький рівень розвитку
Галузева структура	низька питома вага базових галузей	висока питома вага базових галузей (металургія, енергетика та ін.), галузей з поглибленим технологічних поділом праці

Комбінація експортної та імпортної квоти дає уявлення про масштаби зв’язку окремих національних економік із світовим ринком. Достатньо поширеним підходом серед науковців є визначення коефіцієнта відкритості економіки як зовнішньоторговельної квоти, яка є безперечно більш комплексним показником. У 50-70-х рр. до числа відкритих країн відносили країни з величиною зовнішньоторговельної квоти більше 20%, а наприкінці 90-х — 90%, низький же ступінь відкритості мають країни, показник зовнішньоторговельної квоти яких менше 25-27% [4].

Не менш важливими показниками відкритості економіки є коефіцієнти еластичності експорту та імпорту. Аналітична сутність цих показників враховує параметри розвитку країни і дозволяє порівняти їх зі змінами у експортних та імпортних операціях: відкритість економіки підсилюється, якщо коефіцієнт еластичності експорту й імпорту зростає. При цьому коефіцієнт еластичності експорту може обчислюватися двома способами. Перший спосіб передбачає визначати відношення зміни експорту до зміни ВВП країни, що дозволяє оцінити роль експортних операцій в економічному розвитку держави. з метою виявлення взаємозв’язку між динамікою експорту і зміною ВВП країни. Відповідно до другого способу на основі визначення співвідношення зміни експорту країни і зміни ВВП держав, які імпортують експортну продукцію, можна визначити, як відкликається вітчизняний експорт на зростання економічної активності в світі. За динамічного підходу величина коефіцієнтів еластичності експорту та імпорту більше 1 свідчить про збільшення відкритості економіки, менше 1 — про збереження відкритості у незмінному стані.

Експортна квота України на початку 90-х рр. складала 26-27%. Суттєве зростання відбулося у 1994-1995 рр. — з 35 до 47%, у 2000 р. цей показник сягнув максимуму — 62% (рис. 2). З 2003 р. зберігається тенденція зниження експортної квоти: у 2008 р. значення цього показника склало 41%.

Протягом 1990-1993 рр. значення імпортної квоти України зберігалося на рівні 26-29% і у 1994 році сягнуло позначки майже 39%, а ще через рік досягло 50% (рис. 3). З 1995 року імпортна квота України коливається у межах 45-55%. Максимум протягом 1990-2008 рр. значення імпортної квоти спостерігався у 2000 р. — 57%. Слід зазначити, що починаючи із 2003 р. відбувається спад питомої ваги імпорту у ВВП України — з 55% до 48%. Як бачимо, динаміка експорту та імпорту є взаємообумовленою [3, c. 36-37].

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що економіка України є відкритою, оскільки належить до економічних систем із високим значенням як експортної квоти — більше 45-50%, так і імпортної квоти — 40-45%.

Окрім того, дані рисунків 1 і 2 свідчать, що економіка України характеризується значно вищим рівнем відкритості, ніж економіка країн Єврозони і світове господарство в цілому. Водночас при існуючій ситуації -високій частці як експорту, так і імпорту у ВВП країни — відбувається формування серйозної залежності функціонування і розвитку вітчизняної економіки від кон’юнктури світових ринків і вразливості до кризових явищ.

Аналіз зовнішньоторговельної квоти України (рис. 3) засвідчив, що зовнішньоторговельна квота з 2000 по 2006 рр. перевищувала 100%, і лише у 2007 р. її значення склало 96%, що також підтверджує високий рівень відкритості економіки України. Це може призводити до посилення негативних впливів передусім на функціонування внутрішнього ринку України, зокрема на фоні негативного зовнішньоторговельного сальдо. Окрім того, значення зовнішньоторговельної квоти України значно перевищує аналогічний показник країн Єврозони, який за досліджуваний період не перевищував позначки 65%, зовнішньоторговельна квота світового господарства за 1990-2006 рр. не досягала навіть 60%.

Як уже зазначалося, при аналізі рівня відкритості країни необхідно звертати увагу не тільки на міжнародну торгівлі, а й на міжнародний рух факторів виробництва. Так, прямі іноземні інвестиції в Україну станом на 01.01.2009 р. складають 35723,4 млн. дол. США, у той час як прямі іноземні інвестиції з України в економіку кран світу майже у шість разів менші -6198,6 млн. дол. США. Поряд із значимістю іноземних інвестицій для економіки України слід зазначити, що дослідження з «інфекції» криз — їх розповсюдженню з однієї країни в іншу — засвідчили, що особливо небезпечною є ситуація, коли після великої хвилі притоку капіталу він припиняється, в таких умовах є неминучою криза, яка не очікувалася [4].

2.2. Модель Манделла-Флемінга у поясненні взаємодії внутрішнього та зовнішнього секторів економіки

Модель Мандела-Флемінґа, пояснює основні макроекономічні взаємозв’язки у малій відкритій економіці у короткостроковому періоді за умови незмінного рівня цін. На відміну від моделі IS-LM, дана модель враховує вплив на стан національної економіки іноземного сектора (наприклад, міжнародної торгівлі та фінансів). У моделі Мандела-Флемінґа робляться додаткові припущення:

1) обсяг експорту знаходиться у оберненій залежності від обмінного курсу (е). Інакше кажучи, при знеціненні національної валюти вітчизняні товари на світовому ринку стають дешевшими, а отже попит на них зростає;

2) обсяг імпорту знаходиться у прямій залежності від величини доходу (ВВП): чим вищий дохід , тим більший попит резидентів на всі товари, враховуючи імпортні. Тобто чистий експорт є функція від двох змінних Y та е:

NX=NX(e,Y);

3) рух капіталу визначається різницею між процентною ставкою усередині країни та на світовому ринку (і-і*). Інакше кажучи, чим вищою є віддача від вітчизняних активів у порівнянні із іноземними активами, тим більшим буде приплив капіталу, і тим меншим — його відплив.

У моделі Мандела-Флемінґа, як і в моделі IS-LM, розглядається ринок товарів та послуг і фінансовий ринок, стан рівноваги на яких можна описати за допомогою системи рівнянь:

Y = C(Y — T) + I(i) + G + NX(е, Y),

М/Р = L( i, Y)

У даній моделі екзогенними вважають такі змінні: податки (T) і державні видатки (G), пропозицію грошей (М), рівень цін (Р) та світову процентну ставку (і*). Ендогенними ж є такі змінні, як дохід Y і обмінний курс е.

Крім того, у моделі Мандела-Флемінґа розглядається зовнішній сектор, що перебуває у стані рівноваги за нульового сальдо платіжного балансу (ВР). Тобто, будь-який дисбаланс у рахунку поточних операцій повинен компенсуватися відповідним значенням сальдо рахунку руху капіталу і фінансів:

ВР = NX(e, Y) + KА + k(i — i*)= 0 (5),

де KA — деяка постійна величина руху капіталу, що не залежить від рівня процентних ставок, k — ступінь мобільності капіталу [8, с. 209].

Із вказаної умови випливає, що при збільшенні, скажімо, доходу, дефіцит платіжного балансу не виникатиме лише за умови зростання процентної ставки, яке стимулюватиме приплив капіталу.

Важлива роль у моделі Мандела-Флемінґа приділяється мобільності капіталу (ступеню свободи, з яким капітал переміщується із однієї країни у іншу у відповідь на зміну процентної ставки). Розрізняють чотири види мобільності капіталу:

• нульова мобільність капіталу, за якої міжнародні потоки капіталу не реагують на коливання процентної ставки усередині країни. Крива ВР у цьому разі графічно зображатиметься вертикальною лінією, оскільки обсяг чистих іноземних інвестицій не залежатиме від різниці (і-і*);
• низький ступінь мобільності капіталу означає, що зміна величини (і-і*) суттєво впливає на зміну міжнародних потоків капіталу;
• високий ступінь мобільності капіталу, за якого капітал є чутливим навіть до незначної зміни величини (і-і*);
• абсолютна мобільність капіталу, коли капітал вільно переміщується із однієї країни в іншу, чутливо реагує навіть на незначні коливання у різниці між внутрішньою і міжнародною процентними ставками. У моделі малої відкритою економіки процентна ставка усередині країни збігається зі світовою: і = і*. Графічно випадок абсолютної мобільності капіталу зображається горизонтальною кривою платіжного балансу ВР.

Окрім ступеня мобільності капіталу, внутрішню процентну ставку певною мірою визначає світова процентна ставка. Слід враховувати також вплив різних видів валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) на ефективність стабілізаційної політики [2, c. 8-9].

2.3. Політика фрітредерства

Фрітредерство полягає в проведенні лібералізації зовнішньої торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв’язків країни при мінімальному втручанні держави в приватнопідприємницьку діяльність.

Сьогодні принципи фрітредерства здійснюються в рамках регіональних економічних інтеграційних об’єднань (ЄС, НАФТА, АСЕАН тощо) та у світовому господарстві в цілому через ГАТТ-СОТ. Розвинені країни через ГАТТ-СОТ намагаються використати свої переваги в конкурентній боротьбі, відкрити для себе ринки інших країн та забезпечити більш низькі ціни на своїх ринках на сировину і напівфабрикати.

Найбільш оптимальною зовнішньоекономічною політикою для України нині є поєднання фрітредерства з протекціонізмом. Фрітредерство доцільне в галузях, щодо яких країна зацікавлена в широкому доступі на внутрішній ринок новітніх технологій, енергоносіїв тощо. Протекціонізм економічно ефективний для захисту пріоритетних національних виробництв (зерно, цукор, кондитерські вироби, метал, вугілля, певні види судно- та літакобудування, окремі види новітньої техніки і технології, космічна промисловість тощо) [1, c. 37].

2.4. Платіжний баланс

Платіжний баланс (ПБ, balance of payments) являє собою кількісне та якісне відображення масштабів структури та характеру взаємовідносин країни із зовнішнім світом. Він підсумовує і, отже, дає змогу аналізувати результати міжнародних економічних операцій між вітчизняними резидентами та резидентами інших країн світу.

Платіжний баланс — це статистичний систематизований запис усіх економічних угод чи зобов´язань між резидентами даної країни та резидентами інших країн світу, які здійснюються протягом певного періоду (року, кварталу, місяця).

У IІ кварталі 2010 року сальдо зведеного платіжного балансу вперше з початку кризи склалось додатнім – 5.1 млрд. дол. США. Цьому сприяли перехід від дефіциту до профіциту як за фінансовим рахунком (4.7 млрд. дол. США), так і за рахунком поточних операцій (414 млн. дол. США).

Формування значного притоку за фінансовим рахунком стало результатом відновлення довіри до банківської системи та національної валюти, а також стабілізація політичної ситуації в країні. Внаслідок цього  зросли обсяги зовнішніх запозичень державного та реального секторів, скоротились обсяги готівкової валюти поза банками.

У ІІ кварталі 2010 року сальдо поточного рахунку склалось додатнім в обсязі 414 млн. дол. США на відміну від від’ємних значень у попередні періоди. Формування профіциту перш за все було наслідком зростання в цьому році додатного сальдо торгівлі послугами – у ІІ кварталі до 1.0 млрд.  дол. США. В основному це було спричинено збільшенням надходжень від транспортування природного газу (як за рахунок зростання тарифів, так і обсягів поставок).

Від’ємне сальдо торгівлі товарами залишається близьким до рівня минулого року (712 млн. дол. США у ІІ кварталі). Ефект посилення РЕОК внаслідок послаблення євро на світових валютних ринках поки що нівелювався зниженням доларової вартості деномінованих в євро імпортованих товарів. Вагомим фактором деякого покращення балансу торгівлі товарами порівняно з початком року виступало покращення умов торгівлі, як через стрімке зростання цін на чорні метали на світових ринках, так і через 30% знижку на ціну імпортованого газу відповідно до нової угоди з Росією [3, c. 73].

В результаті кумулятивне від’ємне сальдо поточного рахунку (за плинний рік) зменшилось до 0.7 млрд. дол. США порівняно з 1.3 млрд. дол. США в попередньому кварталі. В той же час кумулятивний дефіцит торгівлі товарами стабілізувався на рівні 4.8 млрд. дол. США.

Отже, зведене сальдо платіжного балансу в ІI кварталі 2010 року склалось додатнім вперше за період кризи (з ІV кварталу 2008 року) – 5.1 млрд. дол. США, що обумовило відповідне зростання резервних активів за рахунок операцій. Але через курсові ефекти (девальвацію євро та інших валют, в яких номінуються резерви, відносно долара США) обсяг резервів за квартал зріс лише на 4.4 млрд. дол. США до 29.5 млрд. дол. США (4.9 місяців імпорту майбутнього періоду) [4].

Розділ ІІІ. Оцінка відкритості економіки України.

3.1. Динаміка курсу гривні до американського долара та євро протягом 2004-2009 років

У 2004 році спостерігалось значне наповнення валютного ринку України іноземною валютою, з наступних джерел:

• надходження від експортної діяльності;
• надходження від продажу державних облігацій на зовнішніх ринка (зовнішній борг України зріс ще на 1,1 млрд. доларів);
• надходження від іноземних інвестицій, в тому числі портфельних (обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку України зріс за рік до 1.1 млрд. доларів; обсяг коштів, вкладених нерезидентами в ПДВ -облігації, становив близько 56 млн. доларів);
• надходження валюти українців, які працюють закордоном (близько 8-10 млрд. доларів);
• надходження валюти під виборчу кампанію (конкретну суму визначити важко).

Такі значні потоки валюти, спрямовані на валютний ринок нашої держави, несли в собі певні ризики, тому що національний банк був змушений скуповувати надлишок валюти, випускаючи в обіг велику кількість національних грошей.

Однак, у зв’язку із збільшенням соціальних виплат, вже у вересні-жовтні 2004 року попит на іноземну валюту значно зріс. В цих умовах НБУ, з метою зняття ажіотажного попиту на іноземну валюту, запобігання девальвації гривні та стримування інфляції, утримував курс національної грошової одиниці практично незмінним. Тому у вересні — грудні 2004 року НБУ втратив значну кількість своїх резервів: вони скоротились з 12,1 млрд. доларів до 9,452 млрд. доларів [5].

Таблиця 2. Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України, середній за період

(грн.)

Назви валют	2005	2006	2007	2008	2009	2010
						І квартал	ІІ квартал	ІІІ квартал
100 доларів США	512.47	505.00	505.00	526.72	779.12	798.81	792.57	795.53

В 2005 році офіційний курс гривні до долара США зріс на 0.15 коп. (0.03%) і 31.01.2005 становив 530.39 грн./100 дол. США. В 2006 році офіційний курс гривні до долара США лишився незмінним і 31.01.2006 становив 505.00 грн./100 дол. США.

У листопаді 2008 р. приріст РЕОК гривні відносно грудня 2007 року становив 5,3%. Внесок курсової складової сприяв зниженню РЕОК гривні на 5,9% через її номінальну девальвацію відносно валют країн — основних торговельних партнерів, тоді як вплив інфляційної складової, який дорівнював 11,2 в.п., спричинив зростання РЕОК гривні.

У 2008 році реальний ефективний обмінний курс гривні знизився відносно грудня 2007 року на 14,8%. Зміни, що відбулися у його динаміці впродовж останніх двох місяців року, були спричинені переважно номінальною девальвацією гривні відносно валют країн — основних торговельних партнерів України. Так, у листопаді-грудні номінальний ефективний обмінний курс (НЕОК) гривні знизився на 32%.

У цілому протягом 2008 року НЕОК гривні зменшився на 25,2%, що сприяло відповідному зниженню РЕОК гривні. Проте перевищення вітчизняною інфляцією її рівнів в країнах — основних торговельних партнерах України на 10,4 в.п. призвело до більш помірного зменшення реального ефективного обмінного курсу гривні.

У листопаді 2009 року реальний ефективний обмінний курс гривні знизився відносно грудня 2008 року на 2.3%. Наведене було зумовлено зменшенням на 7.7% номінального ефективного обмінного курсу гривні, а також перевищенням на 5.4 в.п. вітчизняною інфляцією її рівнів в країнах — основних торговельних партнерах України [4].

3.2. Аналіз структури та динаміки експорту та імпорту в Україні

В умовах світової фінансової кризи все відчутніше проявляється вплив зовнішньої торгівлі на кожну окремо взяту національну економіку. Сьогодні національні економічні системи можуть поступово розвиватися лише за умови ефективної інтеграції країни до світової системи господарства. Зовнішньоекономічна діяльність країни вважається реальним важелем структурної трансформації та стабілізації вітчизняної економіки. Очевидно, що раціональна організація цієї діяльності неможлива без попередньої обґрунтованої оцінки її результатів.

Відомо, що основними показниками, які характеризують ступінь інтегрованості економіки країни до світової системи господарства, є експортна квота (співвідношення вартості експорту до ВВП), імпортна квота (співвідношення вартості імпорту до ВВП) та зовнішньоторгівельна квота (співвідношення вартості експорту й імпорту, діленої навпіл, до вартості ВВП). Разом з показниками обсягів та динаміки зовнішньоекономічних зв’язків вони характеризують головні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі (див. табл. 3).

Як видно з табл. 3, протягом 2004 — 2008 рр. спостерігається поступове зростання обсягів експорту та імпорту товарів, зовнішньоторговельного обороту, що відповідає загальносвітовій тенденції посилення взаємодії країн у сфері торгівлі. Слід зазначити, що порівняно з розвиненими країнами світу, в Україні дуже висока залежність від експорту, імпорту та у цілому від зовнішньої торгівлі (у 2009 р. відповідно 54,28; 69,29 і 61,77 відсотків). До того ж, протягом досліджуваного періоду темпи росту імпорту перевищували темпи росту експорту, що привело до зниження балансу зовнішньої торгівлі товарами до -18,5 млрд. дол. США у 2009 році [8, c. 216].

Таблиця 3. Динаміка показників інтегрованості та обсягів зовнішньої торгівлі

Показник	2005 р.	2006 р.	2007 р.	2008 р.	2009 р.
1. Обсяг експорту товарів, млн. дол.	32672,32	34228,44	38368,01	49248,06	67002,5
2. Темпи росту експорту товарів ( у % до попереднього року)	141,6	104,76	112,09	128,36	136,05
З.Обсяг імпорту товарів, млн. дол.	28996,03	36136,29	45038,63	60669,92	85534,45
4. Темпи росту імпорту товарів (у % до попереднього року)	125,9	124,62	124,64	134,71	140,98
5.Зовнішньоторгівельний оборот, млн. дол. США	61668,35	70364,73	83406,64	1009917,98	1552536,9
б.Темпи росту зовнішньоторгівельного обороту (у % до попереднього року)	133,75	114,1	118,53	131,79	138,77
7. Баланс зовнішньої торгівлі, млн.дол.	3676,29	-1907,85	-6670,62	-11421,86	-18531,95
8. Експортна квота, %	50,1	40,83	36,1	40,73	54,28
9. Імпортна квота, %	43,6	43,11	42,38	50,18	69,29
10. Зовнішньоторгівельна квота, %	46,85	41,97	39,24	45,46	61,77

Експерти вважають, що висока залежність економіки країни від експорту буде сприяти її розвитку тільки за умов сприятливої кон’юнктури світового ринку тоді, коли імпортується товар, який не є стратегічно важливим для країни. Отже, для оцінки ефективності інтегрованості України до світової системи господарювання, необхідно додатково розглянути динаміку товарної структури зовнішньоекономічних зв’язків, та зміну умов торгівлі за основними групами товарів. Структура експорту товарів протягом досліджуваного періоду суттєво не змінилась: основними товарними групами в структурі експорту були чорні метали та вироби з них (39,94 і 41,2 %), мінеральні продукти (15,25 і 10,5 %), механічне обладнання, машини та механізми (9,28 і 9,5 %), транспортні засоби (6,24 і 6,5 %), продукти хімічної галузі (8,51 і 7,5 відсотків у 2004 і 2008 рр. відповідно). Товарна структура імпорту також майже не змінилась: у 2009р. основними залишаються енергетичні матеріали (26,7 %), механічне обладнання, машини та механізми (15,65 %), транспортні засоби (14,15 %) та продукція хімічної промисловості (8,15 %). Порівняно зі світовим експортом в Україні дуже висока частка чорних металів и низька частка машин та транспортних засобів (у світі вони дорівнюють 2,3і 42,5 % відповідно) [4].

Слід зазначити, що існуючий розподіл в розрізі товарних груп не відповідає сучасним вимогам дослідження структури та тенденцій розвитку міжнародної торгівлі. Класифікація експорту за рівнем технологічності, яка використовується в окремих країнах, дозволяє оцінити не тільки ефективність інтеграції країни до світової системи господарства, а і ступінь розвитку її економіки. Згідно з цією класифікацією частка продукції високо — та середньо -високотехнологічних галузей у розвинених країнах коливається у межах 60 — 80 %, тоді як аналогічний показник в Україні за цей період не перевищував 22 % [5]. Для дослідження перспектив удосконалення структури експорту необхідно також розглянути динаміку умов торгівлі за товарами, частка яких у загальному обсязі експорту та імпорту найбільша.

Згідно з існуючою методикою, для аналізу умов торгівлі розраховуються кількісний та ціновий індекси. Кількісний індекс (Кд) характеризує співвідношення індексів фізичного обсягу експорту та імпорту товарів в діючих цінах:

Кд=Іде/ІФ,  (1)

де Іде — індекс фізичного обсягу (Ласпейреса) експорту ;

Іді — ндекс фізичного обсягу (Ласпейреса) імпорту товарів.

Ціновий індекс (Кр) характеризує співвідношення індексів цін експорту та імпорту товарів при обсягах експорту та імпорту, фіксованих на рівні 2008 р. :

Кр = Іре/ Ірі,         (2)

де Іре — індекс цін (Пааше) експорту; Ірі — індекс цін (Пааше) імпорту.

Отже, оцінюється вплив кількісних та якісних факторів на загальний обсяг експорту й імпорту (див. табл. 4).

За даними табл. 4 у розрізі основних товарних груп у 2009 р. спостерігаються наступні зміни: скоротилися фізичні обсяги експорту добрива, чорних металів та продукції машинобудування; по всіх товарним групам, крім добрива, спостерігається зростання фізичних обсягів імпорту та середніх цін експорту та імпорту; зростання обсягів експорту перевищує зростання імпорту тільки за окремими товарними групами, за якими ціни імпорту вищі.

Таблиця 4. Товарна структура та індекси фізичного обсягу, середніх цін та умов торгівлі України товарами за 2009 р.

Код і назва товарів згідно з УКТЗЕД	Індекс фізичного обсягу (Ласпейрес)		Індекс цін (Пааше)		Індекс умов торгівлі
	експорт	імпорт	експорт	імпорт	кількісний	ціновий
Усього	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у т.ч. 10 зернові культури	339,3	117,5	142,9	144	288,7	99,2
21 різні харчові продукти	124,4	126,6	108,8	105,7	98,2	102,9
27 енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки	130,1	106,5	120,1	134,6	122,1	89,2
31 добрива	89	87,5	169,3	214,5	101,7	78,9
72    чорні метали 73    вироби з чорних металів	99,1 112,1	123,7 116,3	138,6 108,3	119,0 121,2	80,1 96,4	116,5 89,3
84 котли, машини, апарати і механічні пристрої	98,5	116,3	129,7	110,5	84,7	117,4
86   залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання 87   наземні транспортні засоби	89,1 103,0	153,5 136,3	161,9 120,8	123,4 107,3	58,1 75,6	131,3 112,6

Позитивним у 2009 р. було перевищення експортних цін по чорним металам і машинам та обладнанню, але воно супроводжувалось скороченням обсягів експорту та значно вищими обсягами імпорту за цими групами.

Таблиця 5. Географічна структура експорту-імпорту товарів

(млн.дол.США)

	Всього	Країни СНД	Iншi країни свiту	Європа	Країни ЄС	Азiя	Африка	Америка	Австралія і Океанія	Інші
Експорт
2004	32666,1	8409,4	24256,7	11764,3	11009,6	8178,3	1758,0	2544,2	11,7	0,2
2005	34228,4	10531,1	23697,3	10881,4	10233,4	8576,9	2393,9	1831,2	13,7	0,2
2006	38368,0	12351,1	26016,9	12625,5	12087,9	8446,2	2373,7	2550,9	17,9	2,7
2007	49296,1	18087,0	31209,1	14773,8	13916,4	10881,6	2792,0	2686,3	15,7	59,7
2008	66967,3	23166,3	43801,0	19732,8	18129,5	15887,0	3902,4	4144,0	64,0	70,8
2009	39695,7	13472,9	26222,8	10264,5	9499,3	12131,7	2627,8	1124,2	21,6	53,0
Імпорт
2004	28996,8	15189,2	13807,6	9887,2	9547,4	2592,8	279,7	966,1	81,5	0,3
2005	36136,3	16988,3	19148,0	12666,4	12191,9	4685,5	426,2	1265,5	103,9	0,5
2006	45038,6	20112,3	24926,3	16804,2	16194,6	6143,7	413,0	1465,3	99,5	0,6
2007	60618,0	25469,3	35148,7	23048,9	22218,7	9042,2	673,1	2255,4	128,4	0,7
2008	85535,3	33377,8	52157,5	30477,0	28868,4	15497,7	1559,1	4190,6	431,7	1,4
2009	45433,1	19692,6	25740,5	16233,8	15392,7	6538,6	617,6	2197,9	149,4	3,2

Таким чином основні складові експорту це сировина та продукти первинної переробки (низько — технологічних галузей), які характеризуються несприятливою кон’юнктурою. А у імпорті переважають енергоносії, суттєве зростання цін на які негативно впливає на ціни товарів, що виробляються в Україні. Отже, йдеться про високу, навіть небезпечну залежність країни від зовнішньої торгівлі.

У зв’язку з тим, що протягом останніх чотирьох років пасивне сальдо зовнішньої торгівлі сприяло погіршенню економічного стану України, особливе занепокоєння викликає проблема збалансування обсягів експорту та імпорту. З одного боку, необхідно виокремити товарні групи, здатні витримати конкуренцію на світовому ринку та забезпечити життєво необхідний імпорт, з другого — скоротити обсяги імпорту шляхом запровадження енергозберігаючих технологій.

Відомо, що основними показниками, які кількісно і якісно характеризують стан зовнішньоекономічних зв’язків країни, є: платіжний баланс країни, експорт на душу населення, імпорт на душу населення, зовншшньоторгівельний оборот на душу населення та державний борг країни (див. рис. 2 та табл.6).

Таблиця 6. Показники результативності ЗЕД

Показник	2005р.	2006р.	2007р.	2008р.	2009 р.
3. Зовнішній державний борг України (у % до ВВП)	18,6	13,9	11,9	10,1	10
4.Зовнішній держ. борг України (у % до експ. товар. та послуг)	30,6	26,3	25,2	21,6	20,8
5. Валовий зовнішній борг України (у % до ВВП)	33,4	35,3	50,6	60,1	62,5
6. Валовий зовніш. борг Укр. (у % до експорту товарів та пос.)	54,7	66,9	81,4	108,5	135,0
7. Поточний платіжний баланс України (у відсотках до ВВП)	10,2	2,5	-1,8	-4,1	-7

За даними табл.4 та рис.1 протягом досліджуваного періоду в Україні спостерігається зростання обсягів експорту, імпорту та зовнішньоторговельного обороту на душу населення на 110,5; 202,95 та 154 % відповідно. Позитивним було також зниження зовнішнього державного боргу від 18,6 до 10,0 % до ВВП та від 30,6 до 20,8 % експорту товарів та послуг.

Але у міжнародній практиці для характеристики ефективності функціонування економіки особлива роль відводиться валовому зовнішньому боргу, який виникає в результаті існування диспропорцій в економічній системі (насамперед пасивне сальдо поточного платіжного балансу). Для оцінки стану валового зовнішнього боргу та можливостей країни щодо його обслуговування застосовуються відносні показники та визначаються їх критичні розміри. Згідно з оцінками МВФ, максимальний розмір зовнішнього боргу для країн з низьким та середнім рівнем доходів дорівнює 49,7 %. У той же час, за розрахунками експертів, при накопиченні боргу вище за 30 — 35 % ВВП, його вплив на економічне зростання стає негативним. Отже, протягом 2004 — 2005 рр. перед Україною уже стояло питання регулювання зовнішнього боргу, а починаючи з 2006 р. відносний розмір боргу перевищив граничне значення. Зважаючи на задовільний рівень державного боргу, основною причиною цього явища стала необґрунтована лібералізація залучення іноземних інвестицій у фінансовий сектор економіки.

За розрахунками МВФ сальдо поточного балансу України з урахуванням значення основних макроекономічних показників повинно дорівнювати 2 % ВВП. Таким чином протягом 2006 — 2009 рр. головною передумовою стабілізації та економічного розвитку країни була оптимізація платіжного балансу шляхом збалансування обсягів експорту та імпорту [1, c. 46-47].

Висновки

Підводячи підсумок виконаного дослідження, зазначимо:

1. Відкритість національної економіки, яка має функціональний і торгово-політичний аспекти і є об’єктивною її характеристикою з огляду на інтеграцію і глобалізацію світового економічного господарства, на практиці реалізується в поглибленні та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, інтенсифікації міжнародних потоків товарів, послуг та капіталу.
2. Економіка України є економікою відкритого типу, яка характеризується значними обсягами експорту та імпорту. Значно вищий рівень відкритості економіки порівняно із іншими країнами, зокрема країнами Єврозони, та світового господарства в цілому сприяють нестійкості у функціонуванні і розвитку вітчизняної економіки, залежності від кон’юнктури міжнародних ринків та вразливості до зміни зовнішніх чинників. Враховуючи, що Україна не може «переломити» світові економічні тенденції, вона є малою відкритою економікою.
3. Відкритість національної економіки, інтенсифікація зовнішньоекономічних зв’язків у формі міжнародних потоків товарів, послуг, капіталу, трудових ресурсів, інформації, технологій тощо, зумовлюють зростаючу роль впливу економічного середовища на внутрішньогосподарські процеси у перехідних економіках, посилюючи взаємодію внутрішнього та зовнішнього ринків. Україна належить до країн з високою експортною і імпортною квотами у валовому внутрішньому продукті і цей показник має тенденцію до збільшення. Така відкритість свідчить про ступень залучення країни у міжнародну торгівлю і не відображає інших складових відкритості економіки. Це зумовлює необхідність наряду з оцінкою зовнішньоторговельної складової відкритості економіки враховувати також фінансову, інвестиційну, комунікаційну, технологічну і політичну складові, що допоможе скласти більш повну картину факторів збільшення чи зменшення відкритості економіки і напрямків її впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому.
4. До проблеми підвищення відкритості економіки України, на нашу думку, слід підходити зважено, враховуючи незавершеність структурної перебудови економіки та недостатній рівень розвитку внутрішнього ринку та ринкової інфраструктури. З метою забезпечення економічного розвитку України слід розвивати не тільки зовнішньоторговельну складову відкритості економіки, а й фінансову, зокрема інвестиційну, технологічну та комунікаційну.

Список використаної літератури

1. Аніловська Г.Я. Відкрита економіка: проблеми економічної безпеки // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. -2009. — № 1. — С.36-47.
2. Базилевич В. Розвиток внутрішнього ринку в умовах глобалізації: тенденції та суперечності// Банківська справа. — 2004 . — №2. — C.7-13.
3. Бойцун О. І. Аналіз показників фінансової відкритості економіки країни //Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.72-78.
4. Даниленко О.Л. Відкрита економіка як передумова взаємодії внутрішнього і зовнішнього ринків [Електронний ресурс] / О.Л. Даниленко. — Режим доступу : http://www.rusnauka.com/ONG/Economics/2_danilenko%20o.Ldoc.htm. — 01.10.2009.
5. Державний комітет статистки: ukrstat.gov.ua
6. Козюк В. Вплив відкритості економіки на монетарну політику: емпіричний аналіз на прикладі країн ОЄСР //Вісник Національного банку України. — 2005. — № 7. — C. 50-54
7. Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на характер зв’язку між інфляцією та безробіттям //Фінанси України. — 2007. — № 12. — С.17-26
8. Кулинич Р.О. Аналіз зовнішньоторговельної діяльності як один із чинників формування обсягу ВВП України / Р.О. Кулинич // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. — Хмельницький, 2003. — №1. — С. 216-227.
9. Лазебник Л.Л. Зовнішньоторгівельні чинники розвитку України.// Актуальні проблеми економіки. — 2003. — №6(24). — С.59-64.
10. Марченко А. Стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності в період формування відкритої економіки (на прикладі України): Дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний економічний ун-т. — К., 2000. — 217 арк.
11. Матвеева В.Ю. Україна і   СОТ: порівняльний аналіз митно-тарифного захисту [Електронний ресурс] / Матвеева В.Ю. — Режимдоступу: ttp://www.donduet.edu.ua/docs/vestnik/2005/Vest_econom_4(28)_2005/per_eko nom/matveeva.doc. — 01.10.2009. — Назва з екрану.
12. Новицький В. Регулятивні стратегії відкритих економічних систем і глобальна конкуренція за ресурси //Економіка України. — 2007. — № 7. — C. 4-13
13. Новицький В. Формування відкритої економіки України в умовах ринкових перетворень (коопераційна модель): Дис… д-ра екон. наук: 08.05.03 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. — К., 1996. — 419 с.
14. Осіпова Л. В. Формування ефективної моделі відкритої економіки України як виклик глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 6. — C. 15 — 24
15. Пахомов С.Ю. Формування відкритої економіки України і національна конкурентоспроможність. Дис.канд.наук. – К., 2004
16. Проблеми формування відкритої економіки України: Збірник праць вчених / Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України / В.Є. Новицький (відп.ред.). — К. : Знання, 2008. — 44с.
17. Семів С. Конкурентоспроможність підприємств споживчої кооперації в умовах відкритої економіки: Дис… канд. екон. наук: 08.05.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2001. — 233 арк.
18. Філіпенко А.С., Рогач О.І., Шнирков О.І. та ін. Світова економіка: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 582с.
19. Холопов А. Глобализация и макроэкономическое равновесие //Мировая экономика и международные отношения. — 2005. — № 2. — C. 15-23
20. Холопов А. Макроэкономическая политика в открытой экономике с фиксированным валютным курсом //Мировая экономика и международные отношения. — 200 — № 4. — C. 47-58
21. Черепніна О.І. Взаємозумовленість трансформаційних процесів і розвитку світового господарства.// Актуальні проблеми економіки. — 2004. — №1(31). — С.92-99.
22. Яценко В. М. Грошовий обіг у відкритій економіці //Фінанси України. — 2006. — № 4. — С.92-98