Законодавство України про працю складається з таких законодавчих та підзаконних норм:

• Конституція України;
• КЗпП та інші законодавчі акти, що регулюють трудові відносини. Закони про підприємства в Україні, про державну службу(16/03/1993),про власність (07/02/1191), про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, про зайнятість населення, про оплату праці(24/04/1995), про відпустки(15/11/1996), про пенсійне забезпечення(05/11/1991), про охорону праці(1992р.)тощо.
• Підзаконні акти, що регулюють трудові відносини. КМУ, Мін труда та соціальної політики, Мін освіти тощо
• Локальні правові норми, тобто норми, створені за безпосередньої участі учасниками трудових відносин ( трудовий, колективний договір)
• Роз’яснення Верховного Суду України для однакового застосування судами чинного законодавства про працю
• Міжнародні правові акти про працю Акти Міжнародної Організації Праці, Міжнародний Кодекс Праці

Конституція України як основне джерело трудового права нашої держави

Основним законом кожної держави є конституція. Вона дає наукове осмислення  політичних та економічних процесів в країні, закріплює ідею розподілу і організації державної влади, її співвідношення з демократичними інституціями суспільства , визначає права і свободи громадян і створює умови для їх реалізації.

28 червня 1996 року прийнята нова Конституція України.

Серед основних прав і свобод людини, суспільства, обов’язків держави вона закріпила права, що стосуються саме трудового законодавства, а саме : право на труд, право на відпочинок, права та вільності профспілок, обов’язки держави щодо захисту трудящих.

Міжнародні угоди України в сфері регулювання праці як джерело трудового права

В трудовому законодавстві України  чітко визначено співвідношення між нормами трудового законодавства України та міжнародними нормами, а саме В КЗпП сказано так: у разі, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

В першу чергу до норм міжнародного права, що мають дію в Україні відносяться документи Міжнародної Організації Праці (МОП). Одним з найважливіших документів цієї організації є Міжнародний Кодекс Праці, який, як і КЗпП є зібранням окремих актів з питань праці та трудових відносин.

До норм міжнародного права також відносяться здебільшого двосторонні угоди, які ратифікувала Україна, як наприклад Угода з Грузією “Про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення” або Угода з В’єтнамом “Про взаємне працевлаштування”, тощо.

Кодекс законів про працю України як джерело трудового права нашої держави

Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято наприкінці 1922 р. фактично він був розроблений в Росії і як проект одержаний Україною в червні 1922 р. Відразу ж розпо­чалася робота щодо його розгляду, хоча значних змін до нього внесено не було. Навіть нумерація статей залишилася такою ж.

Але в Росії не могли допустити, щоб навіть розроблений в ній проект був затверджений в Україні раніше, ніж це відбу­деться в Росії. Ця практика знайшла своє правове закріплення в Радянському Союзі, коли для «єдності» законодавства стали розроблятися Основи законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік, які мали бути дослівно відображені в кодексах союзних республік.

Так, чинний КЗпП повністю відтворив Основи законодав­ства Союзу РСР і союзних республік про працю, що були зат­верджені Верховною Радою СРСР 15 липня 1970 р. й уведені в дію з 1 січня 1971 р. На підставі цих Основ в союзних респуб­ліках були розроблені і прийняті нові кодекси: в Росії — 9 груд­ня 1971 р., в Україні і Азербайджані — 10 грудня 1971 р., в Узбекистані — 17 грудня 1971 р., в інших республіках — вже в 1972 р.

КЗпП, затверджений Верховною Радою України 10 груд­ня 1971 р., уведений в дію з 1 червня 1972 р. Він складається

з 18 глав, в яких об’єднані 265 статей. За роки, що пройшли після прийняття КЗпП, він доповнений главою ІІІ-А «Забезпе­чення зайнятості вивільнюваних працівників», главою ХУІ-А «Трудовий колектив». Назва глави XV «Трудові спори» змінена на назву «Індивідуальні трудові спори». Змінені і доповнені 267 статей КЗпП, тобто до окремих статей зміни вносилися по де­кілька разів. Прикладом цього може слугувати ст. 67, до якої в 1995 р. була внесена ч. З такого змісту: «У випадку, коли свят­ковий або неробочий день (стаття 73) співпадає з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого».

На 1998 р. припадає п’ять таких днів, і Прем’єр-міністр України зробив подання до Верховної Ради, яка Законом від 26 грудня 1997 р. визнала цю норму такою, що втратила чинність, хоча вона й відповідала рекомендаціям МОП. Така практика «реформування» трудового законодавства фактично є «штопан­ням дірок». Тому не випадково в Основних напрямах соціаль­ної політики на 1997—2000 роки зроблено висновок про те, що регулювання соціально-трудових відносин у нових умовах, за­безпечення захисту трудових прав громадян вимагають прий­няття нового Кодексу законів про працю України.