Розділ 1. Теоретичні аспекти впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні.

1.1. Руйнування озонового шару та проблема екологічної безпеки.

1.2. Сучасний стан проблеми.

Розділ 2. Еколого-технологічна характеристика методів і засобів обмеження впливу озоноруйнівних факторів.

2.1. Визначення озоноруйнівних факторів.

2.2. Методи обмеження впливу озоноруйнівних факторів в Україні.       2.3. Способи обмеження впливу озоноруйнівних факторів.

Розділ 3. Шляхи розв’язання проблеми впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні.

3.1. Вирішення проблеми впливу озоноруйнівних факторів в Україні.

3.2. Пропозиції вирішення проблеми озоноруйнівних факторів.

Розділ 4. Заходи щодо безпеки життєдіяльності населення.

Вступ

Актуальність дослідження. ХХ століття залишило у спадок нашому поколінню глобальні екологічні проблеми, одна з яких — руйнування озонового шару. Більшість вчених схиляються до того, що саме діяльність людини призвела до порушення природного балансу, і вже сьогодні людство починає не тільки усвідомлювати наслідки своїх «перемог» над природою, але й нести тяжкі втрати. Так, природні катаклізми все частіше нагадують про себе, приводячи до катастрофічних наслідків, забираючи життя сотень і тисяч людей.

Глобальне зменшення загального вмісту озону протягом трьох останніх десятиріч є визнаним фактом та підтверджується даними я%D наземних, так і супутникових вимірювань. Незалежно від причин, які спричиняють це явище, всі фахівці звертають увагу на зміни рівня опромінення земної поверхні ультрафіолетовим випромінюванням Сонця, а найбільш істотні його наслідки – це шкідливий вплив на здоров’я населення та нормальну життєдіяльність біосфери.

Науково доведено, що штучно створені хімічні речовини, такі як хлорфторвуглеводні, бромхлорвуглеводні та бромистий метил, що використовуються в холодильному обладнанні, системах кондиціювання повітря та пожежогасінні, проникають у стратосферу та знищують озоновий шар Землі. Мільйони молекул озону руйнуються кожну хвилину, і результатом цього процесу є збільшення кількості ультрафіолетового випромінювання, яке досягає поверхні Землі.

На сьогодні інтенсивність ультрафіолетового випромінювання на поверхні землі перевищує у середньому на 10 % показники двадцятирічної давнини, а в полярних широтах – ще більше. 1% зменшення щільності озонового шару призводить до додаткових 0,8 % підвищення захворювання на катаракту та 2% підвищення випадків раку шкіри.

Антропогенне та техногенне навантаження на навколишнє природне середовище в Україні в кілька разів перевищує відповідні показники у розвинутих країнах світу.

Тривалість життя в Україні становить у середньому близько 66 років (у Швеції — 80, у Польщі — 74). Значною мірою це зумовлено антропогенним навантаженням на навколишнє природне середовище, зокрема його забрудненням підприємствами переважно гірничо-видобувної, металургійної, хімічної промисловості та паливно-енергетичного сектору.

В Україні найвищий в Європі рівень розораності земель, споживання водних ресурсів, вирубування лісів. Близько 15 відсотків території України з населенням понад 10 млн. чоловік перебуває в критичному екологічному стані. Щільність викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря останнім часом становить понад 130 кілограмів на кожного мешканця України, що в кілька разів перевищує зазначений показник у розвинутих країнах світу.

Значна частина водних об’єктів втратила природну чистоту, порушена їх здатність до самоочищення. У ряді областей обсяг скидання забруднених вод у річки перевищує обсяг природного стоку. Водні об’єкти забруднені сполуками важких металів, азоту, сульфатами, нафтопродуктами і фенолами. Витрати свіжої води на одиницю випущеної продукції в Україні перевищують аналогічні показники у Франції в 2,5 рази, Німеччині та Великобританії у 4,3 рази.

На сьогодні на території держави накопичено понад 35 млрд. тонн відходів, 17 відсотків її території зазнає підтоплення та понад 18 відсотків вражено інтенсивною ерозією.

Відсутність ефективної системи управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та більш повільне, ніж очікувалося, проведення структурних реформ і модернізація технологічних процесів в умовах зростання національної економіки призводить до збільшення рівня забруднення та зумовлює підтримку застарілих, неефективних підходів до використання енергетичних і природних ресурсів.

Підвищення якості життя і здоров’я її населення, а також забезпечення національної безпеки можливі лише за умови збереження природних систем, підтримки та поліпшення якості навколишнього природного середовища. Для цього необхідно розробити і послідовно реалізувати державну екологічну політику з питань розвитку всіх сфер життя країни і забезпечує впровадження принципів охорони навколишнього природного середовища та невиснажливого використання природних ресурсів в національну систему соціально-економічних відносин.

Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру законодавством визначено як одне з пріоритетних завдань Кабінету міністрів України, усіх центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності та підпорядкування.

Об`єктом дослідження є заходи щодо обмеження впливу озоноруйнівних факторів в Україні.

Предметом дослідження є вивчення теоретичних аспектів впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні.

Мета дослідження показати проблеми екологічної безпеки та визначити методи та засоби обмеження впливу озоноруйнівних факторів в Україні.

Завдання роботи:

— розкрити проблеми екологічної безпеки та руйнування озонового шару;

— еколого-технологічна характеристика методів і засобів обмеження впливу озоноруйнівних факторів;

— окреслити шляхи розв’язання проблеми впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні ;

— охарактеризувати заходи щодо безпеки життєдіяльності населення;

Методи дослідження: метод критичного аналізу наукової та методичної літератури; практичного досвіду, кількісно-якісний метод, спостереження, опис, систематизація, класифікація.

Особистий внесок автора: аргументація необхідності заходів щодо обмеження впливу озоноруйнівних факторів в Україні; рекомендовано шляхи розв’язання проблеми впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні

Структура роботи: робота складається зі вступу, 4-х розділів, висновків, списку використаних джеред (36), додатків (2) та має загальний обсяг 99 сторінок.

Розділ 1. Теоретичні аспекти впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні

1.1. Руйнування озонового шару та проблема екологічної безпеки

ХХ століття породило проблеми, які торкаються не окремих держав, або регіонів, але й людство загалом. Надзвичайного загострення набули відносини людини й природи. Людська цивілізація впродовж усієї своєї історії користувалася природою екстенсивно, постійно підвищуючи навантаження на довкілля. Використання природних ресурсів значною мірою позначилося на якості життя людей, проте економічне зростання, зорієнтоване на кількісні показники, зрештою призвело до колосального забруднення навколишнього середовища, а подекуди до незворотних наслідків, змінюючи характеристики навколишнього середовища.

Впродовж минулого століття температура на планеті підвищилася на 0,6 градусів за Цельсієм, що є наслідком так званого «парникового ефекту» [4, с. 97]. Його головна причина — викиди у атмосферу двоокису вуглецю внаслідок спалювання твердого палива. Поряд з цим повітря забруднюють ще кілька десятків інших сполук та газів — передусім метан, двоокис азоту, використовуваний при виробництві мінеральних добрив та різні фтор-хлор-вуглецеві сполуки. Викиди двоокису вуглецю нині становлять понад 50 відсотків і за обсягом значно випереджають всі інші шкідливі для клімату викиди.

Підвищення концентрації супутніх газів в атмосфері негативно впливає на кількість атмосферного озону, тобто стає причиною появи «озонових дірок» [4, с. 98]. Хімічні речовини, що виснажують озоновий шар й викликають глобальне потепління, також стають причиною забруднення і нижнього атмосферного шару, породжуючи кислотні дощі та інші побічні ефекти забруднення повітря. Кліматичні зміни, пов’язані з глобальним потеплінням, «озоновою діркою», кислотними дощами загрожують погіршенням погодних умов, сприятливих для землеробства. Це, у свою чергу, може вплинути на продовольчу проблему, породжуючи нові фактори нестабільного існування та конфліктів.

Озоновий шар знаходиться в атмосфері на висоті 12-23 км та захищає поверхню планети від жорсткої ультрафіолетової радіації з довжиною хвилі 320-400 км. Процес руйнування озону в атмосфері ініціюється різного роду речовинами. Як уперше показали вчені США, це хлоро та бромпохідні, які називають фреоном, а також тетрахлорид вуглецю, метилхлороформ та інші речовини. Але основний внесок роблять фреони, що широко застосовуються в холодильних установках різних типів, в аерозольних балончиках та миючих засобах [4, с. 98].

У руйнуванні озону стратосфери певний внесок має космічна та ракетна техніка завдяки викидам продуктів згорання їхнього палива. Найбільш шкідливими є ракети, що працюють на твердому паливі.

Дослідження озонового шару у верхніх шарах атмосфери почалися з 1930 року. Згодом вони були розширені і для ведення спостережень була створена спеціальна мережа станцій. Виміри кількості стратосферного озону в період з 1980 до 1991 року з канадського супутника «Німбус 7» показали, що швидкість руйнування озону складає 0,224% на рік. За оцінками НАСА США), в період з 1978 до 1990 року кількість озону в озоновому шарі скоротилася на 45% [5, с. 145].

Зменшення товщі озонового екрану та розриви в ньому ведуть до зростання ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі. Відповідно до супутникових даних за останні 10 років ультрафіолетове випромінювання зросло на 10%, а в Антарктиді, де стійко зберігається «озонова дірка» — на 40% [5, с. 146].

За даними «Гринпіс», зменшення озонового шару на кожні 10% веде до збільшення числа випадків захворювання раком шкіри на 300 тисяч. Стає більш частим захворювання катарактою очей. Показано, що підвищене ультрафіолетове опромінення знижує імунітет, стають більш важкими та стимихійними інфекційні захворювання людини та сільськогосподарських тварин.

В Україні здійснюється пильний контроль стану озонового шару над її територією. Працюють 6 спеціальних станцій у містах Києві, Одесі, Борисполі, Богуславі, Львові та Феодосії), що контролюють надходження ультрафіолетової радіації.

Вони показали, що з 1980 року озоновий шар над Україною стає менш потужним. З урахуванням цього Україна приєдналася до Конвенції 1985 року з охорони озонового шару таскорочення викидів і виробництва фреонів та інших речовин, що руйнують озон.

Дослідження озонового шару у верхніх шарах атмосфери почалися з 1930 року. Згодом вони були розширені і для ведення спостережень була створена спеціальна мережа станцій. Виміри кількості стратосферного озону в період з 1980 до 1991 року з канадського супутника «Німбус 7» показали, що швидкість руйнування озону складає 0,224% на рік. За оцінками НАСА США, в період з 1978 до 1990 року кількість озону в озоновому шарі скоротилася на 45% [5, с. 148].

Зменшення товщі озонового шару та розриви в ньому ведуть до зростання ультрафіолетового випромінювання, що досягає поверхні Землі. Відповідно до супутникових даних за останні 10 років ультрафіолетове випромінювання зросло на 10%, а в Антарктиді, де стійко зберігається «озонова дірка» — на 40% [5, с. 148].

Рівень потреб людства у природніх ресурсах значно зріс разом з населенням та промисловим виробництвом. Тривалий час побутувало переконання, мовляв розвиток світової економіки буде стабільним і безперервним, а природні ресурси — невичерпними. Екологічні проблеми розглядалися як проблеми технічного характеру, що розв’язуються тими ж технічними засобами. Технологічний оптимізм породжував ілюзії про безмежні можливості економічного зростання. А в цей час бурхливий технологічний наступ людини на природу, наступ стихійний, без урахування можливих наслідків, — став однією з головних причин сучасних екологічних проблем.

Особливо загрозливою для навколишнього середовища є війна і пов’язана з нею гонка озброєнь. У наш час відбулися суттєві якісні зміни у методах та засобах ведення війни. Зокрема, військові дії почали спрямовуватися на руйнування навколишнього середовища. З’явилися нові визначення подібних явищ: «екологічна агресія», «екоцид», «біоцид», які рівнозначні поняттю «геноцид» [10, с. 88]. Ефективні засоби впливу на природу, які створює військова промисловість, порівняно прості, і тому дуже небезпечні. Вже практично пройшов випробування такий метод як зумисне знищення родючого шару землі. Так, за допомогою спеціальних бомбардувань знищувався грунт — тепер він ніколи не зможе родити. Також знищувались посіви, а ліси й поля оброблялись ядохімікатами.

Навіть у мирний час величезні території відводяться для військових маневрів, під військові бази, полігони, де випробовується техніка та зброя. Однак для біосфери не існує різниці між вибухом у військових цілях та експериментальним — вона однаково страждає в обох випадках. Радіоактивні викиди, спричинені ядерними випробуваннями, потрапляють на землю, де процес радіоактивного розпаду триває й триватиме довгі роки. Ядерні випробування в атмосфері призвели до того, що Земля загорнулася у суцільну радіоактивну плівку. Радіація накопичується у грунті, воді, рослинах, живих організмах, спричиняючи незворотні зміни. Існують ядерні «кладовища», де скидають надзвичайно радіоактивні відходи — радіоактивність грунту в таких районах у п’ятнадцять разів вища, ніж у Хіросимі. На дні океанів лежать, неначе бомби уповільненої дії, затоплені ракети з отруйними речовинами, уламки ядерних реакторів тощо.

Велика кількість урану є в Росії, США, Західній Європі. Так 90 умовних тонн невійськового плутонію розподілено між Росією /30 т./, Англією /35 т./, частково Японією. Інша частка розпорошена по всьому світу. Технології переробки ядерних відходів ще вкрай недосконалі і надзвичайно дорогі. США, наприклад, не переробляють плутоній з економічних причин — дуже дорого. Нині фахівці пропонують три варіанти технологій безпечного використання урану й плутонію:

1) закопування в землю;

2) зберігання як можливого джерела енергії;

3) консервування на 50-100 років (можливо за цей час щось винайдуть) [10, с. 90].

Військова промисловість споживає величезну кількість найціннішої сировини. Кожен новий вид зброї потребує надзвичайних матеріальних витрат, які можна було б використати на користь суспільству — в тому числі на охорону навколишнього середовища. Гонка озброєнь, крім того, що є бездумним розтринькуванням економічних ресурсів і наукового потенціалу, породжує найбільшу загрозу для навколишнього середовища й існування людства — загрозу ядерної катастрофи. Ядерна війна «розв’яже» всі глобальні проблеми просто і однозначно — знищивши на Землі усе живе. Наукові розрахунки переконливо свідчать, що глобальний ядерний конфлікт призведе до загибелі людської цивілізації й загалом життя на Землі. Матеріали досліджень також доводять, що за нинішніх умов неможливі жодні «обмежені» чи «локальні» ядерні війни. Навіть до найдальших від місця конфліктів куточків планети загибель усьому живому принесуть ріки, дощі, повітряні потоки. Тому неприпустимо ігнорувати того, що небезпека ядерної війни все ще залишається на порядку денному. Поки держави мають боєздатну ядерну зброю, не можна цілковито виключити ймовірність її застосування. Не можна також гарантувати того, що ядерні засоби захоплять і застосують терористи [10, с. 91].

Війни за допомогою інших засобів та видів зброї масового знищення також небезпечні для навколишнього середовища. Застосування біологічної зброї може спричинити епідемії. Як зброю можна використати навіть генну інженерію. У наш час з’явилися можливості спричиняти штучні екологічні катастрофи, зокрема землетруси чи повені. Хімічна зброя також завдає тяжкої шкоди навколишньому середовищу. За таких умов екологічна війна може стати реальністю.

Колосальні витрати ресурсів на підготовку до війни призводять до перенапруження природної бази матеріальних ресурсів. Їх надексплуатація завдає величезної шкоди навколишньому середовищу. Спустошення землі, ерозія грунтів, обезводнення негативно впливають на екологічний баланс. Деякі зі згаданих наслідків вже стали незворотними.

Від нерозсудливості людської діяльності також страждає біологічна ресурсна база. Обмеження біологічної розмаїтості відбувається дедалі швидше. Виснажуються не лише родючі землі, але й втрачаються окремі види їжі, лікарських рослин, деякі види тваринного світу. Особливо значних масштабів набула вирубка лісів, оскільки нерідко руйнується родючий шар землі поруч із вирубками, активізується ерозія грунтів і, що найнебезпечніше, збільшується концентрація вуглецю в атмосфері, що призводить до посилення «парникового ефекту» і глобального потепління клімату [10, с. 92].

Одним із наслідків деградації навколишнього середовища є посилення загрози для здоров’я людей. Це вже проявляється не лише в окремих забруднених регіонах, але й у глобальних масштабах. Частота захворювань і голоду, породжуваних головним чином екологічними факторами, зростає. Так, збільшення кількості онкологічних та алергічних захворювань тісно пов’язане з погіршенням якості навколишнього середовища.

Загострюється і без того складне становище у царині захисту й відродження навколишнього середовища на європейському континенті. Так, у Чехії й Словаччині дві третини річок забруднені промисловими і сільськогосподарськими відходами. Орні землі містять у собі важкі метали та відходи вугледобувної промисловості. Третина лісів гине. У Польщі під загрозою загибелі опинилися три чверті лісів. Надзвичайно забруднені майже всі ріки. Шість мільйонів поляків проживають на територіях, екологічна ситуація на яких катастрофічна. Третина населення Угорщини проживає в районах із дуже забрудненим повітрям, у чому винна не лише сама, а й сусідні країни. Три чверті річок містять хімічні відходи. Третина орних земель зазнає ерозії. Під час захоронення радіоактивних відходів не дотримуються необхідні вимоги безпеки. У Болгарії якість повітря краща, ніж в інших східноєвропейських країнах (буре вугілля тут використовується мало). Надмірне використання пестицидів й знищення лісів у країнах Східної Європи загрожує вимиранням чверті усіх представників фауни. Питна вода забруднена неочищеними стічними водами й значною кількістю нітратів. Ситуація ще більше ускладнюється внаслідок зростання потреб країн цього регіону в енергії, мінеральних ресурсах, деревині та інших природних багатствах.

Для екології України найболючішою є проблема Чорнобиля. Внаслідок аварії на Чорнобильській АС понад 41 тис. км2 території країни забруднено радіонуклідами, а приблизно 2,4 млн людей, в тому числі 544 тис дітей, живуть у забруднених регіонах. Понад 400 тис осіб зареєстровані як жертви Чорнобильської аварії. Кількість ракових новоутворень у дітей, зареєстрованих після аварії, від 6,5 до 10 разів більша, ніж до 1986 року. Також висока захворюваність серед вагітних жінок [10, с. 95].

Близько 46 тис гектарів орної землі та 46 тиc гектарів лісу характеризуються рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр і вилучені з обробки. Ці рівні також небезпечні для здоров’я людей. Понад 12% (4,6 млн га) мають показники забруднення від 0,1 до 15 Кu на км2. Рівень забруднення цезієм — 137 у Києві приблизно у 14-15 разів більше, ніж до аварії [10, с. 96].

Найкритичніша ситуація на Поліссі, зокрема Житомирській та Київській областях, де рівні забруднення 10-15 Кu на км2. У зоні відчуження (радіусом 30 км), що охоплює понад 2 тис населених пунктів, найбільшу загрозу для довкілля становлять 800 поховань радіоактивних відходів загальною активністю понад 200 кКu. Залишається чинником ризику і джерелом радіації Чорнобильський «саркофаг» [10, с. 96]. Проте віддалені наслідки цієї аварії ще не відомі. У майбутньому радіоактивне забруднення може призвести до серйозних генетичних змін у загальнонаціональному масштабі.

Впродовж усієї історії України мала місце тенденція ставлення до збереження та відновлення навколишнього середовища як до другорядної справи. Централізоване планування господарства не було зорієнтоване на підтримку охорони довкілля. На жаль і нині така тенденція зберігається. Сучасний екологічний стан України характеризується показниками, які викликають серйозне занепокоєння.

Під загрозою джерела питної води. Найбільш забруднена вода у басейні Дніпра, на півдні України й Криму. Численні водойми забруднені, а інші переживають біологічну деградацію. У критичному стані низка південних прибрежних районів Чорного й Азовського морів. Щорічно близько 12,5 мільярда кубометрів стоків, у тому числі 2 мільярди неочищених, потрапляють у Чорне море. Забруднення нечистотами Азовського моря також значне (4 мільярда кубометрів, з яких 1,9 мільярда — неочищені) [10, с. 97].

Ріка Дніпро, яка є джерелом питної води для більш ніж 70% населення України, забруднюється комунальними, промисловими та сільськогосподарськими стоками. Вода річки також уражена радіацією.

Крім проблем якості води, має місце хронічна нестача питної води у південних та південносхідних районах, а також у Криму. Скорочення запасів питної води в Криму вже призвело до спалаху низки інфекційних захворювань, в тому числі холери.

Високим є рівень забруднення повітря — особливо у містах та промислових районах. Головні джерела забруднення повітря — металургійні, хімічні та нафтохімічні підприємства, а також електростанції. У найбільш уражених регіонах середня концентрація шкідливих для здоров’я людей речовин в атмосфері до 5 разів перевищує рівні індустріальних країн.

Величезна промислова зона у Донецько-Дніпровському регіоні є однією із найнебезпечніших для навколишнього середовища не лише України, але й загалом Європи. Вона охоплює 18,6% території України, де проживає 28% населення. Викид у повітря шкідливих речовин становить тут понад 70%. Близько 71% земель знищено, а забруднення грунтів хімічними добривами та пестицидами надзвичайно високе. Також забруднена одна шоста підземних вод [15, с. 62].

Найродючіші українські чорноземи (понад 70% території) забруднені пестицидами й нітратами. Середня концентрація забруднення на один квадратний кілометр у 6,4 разів більша, ніж у США й у 3,2 рази більша, ніж у країнах ЄС (котрі мають співмірну густоту населення). Нині Україна має хворе навколишнє середовище. Це наслідок економічної політики, яка заради кількісних показників ігнорувала ресурсні можливості. Загальний стан погіршується ще й низьким рівнем свідомості та некомпетентністю як політиків, так і загалом суспільства [15, с. 62].

Проблеми навколишнього середовища сучасної України — це не лише її внутрішні проблеми. Вони, як свідчить досвід Чорнобиля, не визнають політичних кордонів. Географічне розташування України як центральноєвропейської та причорноморської держави накладає на неї велику відповідальність стосовно управління ресурсами. Здійснення заходів, необхідних для подолання екологічних загроз — невідкладне завдання. Рішення стосовно захисту навколишнього середовища впливатимуть на стан національної безпеки країни так само, як і рішення про структуру, чисельність і якість збройних сил. Рівень проблем, з якими доведеться зіткнутися завтра, визначається нинішньою діяльністю. Отже, для України найважливішими елементами стратегії, пов’язаної з проблемами навколишнього середовища, є:

— усунення наслідків чорнобильської катастрофи;

— відшкодування завданої навколишньому середовищу шкоди та припинення зловживань природними ресурсами;

— розвиток екотехнологій [10, с. 102].

Усі ці проблеми неможливо розв’язати без тісного міжнародного співробітництва.

Проблеми навколишнього середовища, як правило, впливають на життя країни як вирішальний фактор або як складова національного добробуту й потенційних можливостей держави. Отож національна й міжнародна безпека неможлива без урахування екологічного фактору.

З точки зору глобального підходу до питання безпеки, будь-який аспект, що загрожує виживанню планети і її природі, мусить розглядатися як загроза безпеці. Загибель внаслідок ядерної катастрофи й загибель від браку повітря — це все одно загибель. По-перше, темпи згадуваних глобальних змін значно вищі, ніж вчені передбачали раніше. Якщо ці процеси залишаться безконтрольними, вони стануть незворотними.

По-друге, екологічні проблеми — це проблеми абсолютно нових вимірів. Навіть маючи необмежені ресурси, не можна відновити озоновий шар, чи «заклеїти» «озонову дірку». Не усунувши причин, не можна зупинити глобальне потепління.

По-третє, різниця рівнів економічного розвитку впливає на можливості захисту від екологічних загроз, а деградація довкілля впливає на економічний розвиток, ослаблюючи його потенціал. На думку експертів ООН, екологічні втрати внаслідок забруднення перевищують вартість заходів, спрямованих на боротьбу з ним. У країнах, що розвиваються, вони значно більше, ніж у розвинутих державах. Щороку через забруднення втрачається від 0,5 до 2,5% ВНП, а вартість заходів, які б дозволили радикально скоротити обсяги забруднення в індустріальних країнах — складає 1-2% ВНП. По-четверте, екологічні загрози не піддаються чіткому визначенню у причинно-наслідкових зв’язках, проте вони досить тісно пов’язані між собою й іншими соціальними, політичними й економічними факторами, що також впливають на стан безпеки. Посилення боротьби за володіння та користування чистим повітрям, водою, орною землею, рибними та харчовими ресурсами, що колись розглядалися як безкоштовні, нині вже є реальною загрозою для регіональної безпеки. Загрозами екологічного характеру, спроможними порушити міжнародну стабільність, є і масова міграція населення з районів природних та техногенних катастроф (приміром районів засухи у Східній Африці чи Чорнобильської аварії), і та величезна шкода, яку завдають довкіллю промислові викиди, знищення лісів, знищення біологічних видів і, нарешті, кліматичні зміни [15, с. 66].

Таким чином поняття безпеки суттєво розширюється. Безпека стає всеохоплюючою категорією, що поєднує більшість проблем захисту населення від будь-яких загроз.

Визнання екологічної безпеки рівнозначною, або навіть важливішою за військову, сприятиме уважнішому ставленню до проблем навколишнього середовища. В рамках стратегії поступального розвитку проблема збалансування економічного зростання та збереження довкілля є проблемою номер один. Якими б прекрасними не були сучасні рішення економічних проблем, вони одразу ж зазнають краху, якщо не вдасться поєднати їх із розв’язанням глобальних проблем. Природні підвалини життя вимагають всеохоплюючого захисту. Дієва охорона довкілля неможлива без міжнародного співробітництва у світових масштабах.

Тенденція до розширення змісту поняття безпеки формувалася на тлі загострення глобальних загроз та взаємозалежності світу. Інтеграційні процеси — одна з важливих характеристик сучасного глобального розвитку. За таких умов на світове співтовариство впливають не лише позитивні, але й негативні аспекти розвитку окремих країн. Забруднення навколишнього середовища не визнає державних кордонів. Повітря, вода, звірі, птахи, люди транспортують забруднення. Викиди з німецьких та французьких фабрик і заводів випадають над Україною і навпаки. Неочищені води Вісли, потрапляючи в Балтійське море, загрожують традиційно міцному здоров’ю шведів. А токсичні викиди на спільному румуно-турецькому підприємстві примушують перекривати водогони у гирлі Дунаю. Саме тому зростаюча взаємозалежність стає фактором, що негативно впливає як на міжнародну безпеку загалом, так і національну зокрема. Екологічні питання, які ще донедавна були внутрішніми, стали невід’ємною складовою міжнародних взаємин і впливають на подальші еколого-геополітичні проблеми. Це відносно нове явище у світовій політиці. В наш час політичні чи економічні рішення з екологічними наслідками, які приймаються в одних країнах, справляють дедалі відчутніший вплив на інших. Світ, пов’язаний екологічною взаємозалежністю, стає екологічною спільнотою. Економіка, політика, екологія і зрештою, безпека, стають єдиним причинно-наслідковим ланцюгом [15, с. 68].

Сучасні зміни міжнародних відносин посилюють дію факторів, що впливають на стан безпеки як окремої держави, так і системи держав. По-перше, екологічні загрози не мають характеру цілеспрямованих дій. Вони — лише непередбачені наслідки екологічних катастроф, або процесів розвитку. По-друге, екологічні загрози не можуть бути підпорядковані міжнародним нормам недоторканості кордонів чи державного суверенітету. По-третє, екологічні загрози можуть спричинити напруженість міжнародних взаємин й породити нові види конфліктів, полагодити які неможливо навіть за допомогою спільних військових дій. І, навпаки, їх полагодження стає елементом взаємодії, зближуючи держави і народи. По-четверте, у розв’язанні проблем екологічної безпеки важливе значення має врахування фактору часу, оскільки ці загрози набирають життєвоважливого характеру на тривалу перспективу. По-п’яте, екологічний аспект безпеки охоплює реально існуючи загрози, внаслідок чого рівень безпеки держави, регіону і світу загалом стає залежним від них. Чим краще людство усвідомлює комплекс взаємозв’язків між станом навколишнього середовища в різних куточках планети, тим серйозніше стає його ставлення до розуміння регіональних і навіть глобальних наслідків окремих змін у довкіллі. Розв’язання екологічних проблем глобального масштабу вимагає узгоджених дій урядових і неурядових організацій, співробітництва між державами й регіонами, вироблення довгострокової екологічної політики. Тому екологічна безпека дедалі більше стає інтегральною складовою безпеки глобальної [15, с. 69].

Усвідомлення нових світових реалій відбиває міжнародний політичний процес.

Захист навколишнього середовища є і залишиться в майбутньому одним із найважливіших завдань. Безпека і стабільність — це власне, ті напрямки стратегії глобального розвитку, на які мусять спрямовуватися сьогоднішні політичні рішення.

Перші кроки у справі міжнародного співробітництва з метою створення механізмів захисту від екологічних загроз вже зроблено. У рамках загальноєвропейського політичного процесу (у Заключному Акті Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), у документах наступних зустрічей на вищому рівні) виразно визначено позавійськові та позаблокові фактори безпеки. Прийнято положення, згідно якого нова система європейської безпеки повинна охоплювати політичні, військові, економічні, культурно-цивілізаційні та екологічні аспекти.

У червні 1992 року на Конференції Організації Об`єднаних націй (ООН) з проблем довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро було підписано Кліматичну рамкову конвенцію ООН. Відтоді 120 країн, в тому числі члени Європейського Союзу (ЄС), вже ратифікували конвенцію, яка набрала чинності 21 березня 1994 року. Подальші кроки було зроблено і на І Конференції держав-учасниць Кліматичної рамкової конвенції (Берлін, 1995). Визначено напрямки розвитку положень цієї конвенції на майбутнє. А саме: про зобов’язання розвинутих промислових країн стосовно обмеження рівнів викидів «парникових» газів та уникнення небезпечного порушення кліматичної системи; про узгодження заходів, яких необхідно вжити, аби подолати загрозу порушення кліматичної системи планети. В рамках ООН спеціалізованою Програмою з екологічних проблем є ЮНЕП. Її головна мета — координація й стимулювання міжнародної активності в царині охорони навколишнього середовища. Проте надії стосовно розв’язання усіх глобальних екологічних проблем навіть зусиллями спеціалізованої екологічної програми, досить ілюзорні [31, с. 59].

В сучасному світі з його небаченою економічною, політичною та соціальною диференціацією, керівництво з єдиного центру досить проблематичне, які б шляхетні наміри за цим не стояли. Тому, на жаль, слід визнати: зусилля ООН недостатні для виконання поставлених завдань. Виконання будь-яких спеціалізованих програм неможливе без активної допомоги національних урядів. Обмеженість ресурсів окремої країни, або організації потребує дедалі тіснішої координації зусиль як на національному, так і міжнародному рівнях.

Реальна політика, покликана захистити світ від екологічних загроз, повинна передбачати такі складові:

— Переговорний процес з питань охорони довкілля на різних рівнях: від двостороннього до глобального.

— Розвиток міжнародного законодавства, створення дієвої правової бази захисту навколишнього середовища.

— Запровадження у практику міжнародних договорів спеціальних екологічних протоколів (наприклад, кліматичних), з визначенням конкретних заходів і поставлених цілей, спрямованих на захист довкілля.

— Розробка національних та міжнародних програм охорони природних ресурсів (особливо в екологічно нестабільних регіонах).

— Розробка міжнародних екологічних стандартів з метою їх залучення в політику і практику функціонування ринків та економіки.

— Створення механізмів фінансової підтримки національних і регіональних програм захисту навколишнього середовища.

— Сприяння розвитку екотехнологій [31, с. 61].

Ефективне розв’язання проблем довкілля неможливе без єдиної політичної волі окремих держав. ООН — головному координаційному центру світового співтовариства — все ще не вистачає єдності, а її можливості рішуче впливати на розвиток подій обмежені. Тому важливою метою сучасного політичного процесу повинно стати подолання негативних явищ у міждержавних стосунках, розширення кооперації і колективних зусиль, спрямованих на розв’язання проблеми довкілля. Для цього потрібен прорив до нової, гуманнішої політичної свідомості, зміна пріоритетів, згідно яких конкуренція й суперництво між державами поступиться конструктивнішим взаєминам.

1.2. Сучасний стан проблеми

Україна переживає глибоку екологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на її територію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галузями вони породжені, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторові проблеми. Їх глибина залежить від структури економіки на тій чи іншій території, від комплексу провідних галузей господарства, розвиток яких обумовлений наявністю відповідних природних ресурсів. А ці ресурси вкрай нерівномірно розподілені по регіонах. Звідси велика строкатість у антропогенному навантаженні на ту чи іншу територію.

Проблема екологічної безпеки життєдіяльності населення України має велике практичне значення. Існує потужна загроза природно-техногенних надзвичайних ситуацій в нашій державі. З 1999 по 2009 рік внаслідок 4173 таких ситуацій (1658 природних та 2515 техногенних) постраждало більше 50 тисяч осіб, матеріальні збитки спричинені ними становили 6,55 млрд. грн. зберігається високий ризик виникнення потужних і надпотужних катастроф [36].

Проведений аналіз публікацій впливу озоноруйнівних факторів в Україні — В.А.Барановський, П.П.Борщевський, С.М.Волошин, Б.В.Данилишин, М.І.Долішній, С.І.Дорогунцов, В.В.Ковтун, С.М.Козьменко, В.С.Луцько, Н.А.Махутов, О.Н.Ральчук, А.В.Степаненко, Є.М.Шмандій та ін. показав, що недостатньо розроблені та висвітлені питання оцінки та пріоритетних напрямів удосконалення управління екологічною безпекою [32, с. 19].

Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. Регіональні проблеми — це водогосподарські меліорації Полісся і Півдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо. Серед цих проблем в Україні основними є наступні:

— зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);

— зміна структури земельних ресурсів внаслідок вилучення земель під несільськогосподарські потреби і забудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);

— зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкими металами, пестицидами та іншими речовинами;

— зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комунального господарства;

— забруднення атмосферного повітря і зміна його складу внаслідок промислових та інших викидів у атмосферу;

— скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та зміни в його генофонді;

— зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;

— погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів [29, с. 46].

Негативні наслідки антропогенного впливу на екологію в глобальному масштабі настільки значні, що призвели до екологічної кризи. Її виявом є зміни, що загрожують життю людини і негативно впливають на розвиток суспільства, генетичний фонд, енергетичну, мінерально-сировинну та продовольчу забезпеченість, демографічні процеси, чистоту довкілля тощо [29, с. 46].

За сучасними оцінками, протягом історії свого існування людство зруйнувало 2 млрд га родючих земель – це перевищує площу нині оброблюваних полів і пасовиськ. (близько 1,5 млрд га). Площа, вкрита лісами, з 50-х до кінця 70-х років скоротилася вдвічі – з 50 до 25 млн кв. км. За останні 40 років площа вологих тропічних лісів зменшилася на половину. Але ж саме там зконцентровано значне біорізноманіття – генетичні ресурси планети [29, с. 47].

Зменшення лісів (особливо в тропіках), перевипас худоби на пасовиськах, стрімке розорання земель спричинили значні зміни в круговороті елементів, що визначає екологічне благополуччя планети, призвели до збільшення площ зайнятих пустелями в середньому на 6 млн. га за рік. Разом з тим понад 20 млн. га земель знижують урожайність через ерозію. Усі ці негативні процеси супроводжуються (і значніою мірою спричинені) швидким ростом населення – на 85 млн. чол. за рік [29, с. 47].

Під час переробки сировини утворюється багато нових сполук. Людина може синтезувати близько 10 млн речовин і виробляти у значних обсягах до 50 тис. сполук. При цьому близько 9/10 первинно видобутої сировини в процесі технологічної переробки йде у відходи. Відходами стає також основна маса води (під час переробки та разом з кінцевими продуктами).

Таким чином, за останні 100 років виник ще один потужний фізико-хімічний механізм впливу на довкілля: в природу викидаються продукти антропогенного походження – хімічні сполуки й елементи, часто науці не відомі, а також пил, сухі та рідкі аерозолі, радіоактивні речовини та тепло [29, с. 48].

У 1985 р. фахівці з дослідження атмосфери Британської Антарктичної Служби повідомили про абсолютно несподіваний факт: весняний вміст озону в атмосфері над станцією Халлі-Бей в Антарктиді зменшився за період з 1977 по 1984 р. на 40%. Незабаром цей висновок підтвердили і інші дослідники, що область зниженого вмісту озону тягнеться за межі Антарктиди і по висоті охоплює шар від 12 до 24 км, тобто значну частину нижньої стратосфери. Фактично це означало, що в полярній атмосфері є озонова «діра». Найбільш докладним дослідженням озонового шару над Антарктидою був міжнародний Антарктичний Озонний Експеримент. У його ході, вчені з 4 країн декілька разів підіймалися в область зниженого змісту озону і збирали детальні відомості про розміри «діри» і проходячи в ній хімічні процеси. На початку 80-х років по вимірюваннях зі супутника «Німбус-7» аналогічна «діра» була виявлена і в Арктиці, щоправда вона охоплювала значно меншу площу і падіння рівня озону в ній було не таким значним (- біля 9%). У середньому по Землі з 1979 по 1990 р. вміст озону знизився на 5% [14, с. 128].

Вперше думка про небезпеку руйнування озонового шару була висловлена ще в кінці 1960-х років, тоді вважалося, що основну небезпеку для атмосферного озону представляють викиди водяної пари і оксидов азоту з двигунів надзвукових транспортних літаків і ракет. Однак, надзвукова авіація розвивалася значно менш бурхливими темпами, ніж передбачається. У цей час в комерційних цілях використовується тільки «Конкорд», що здійснює декілька рейсів в тиждень між Америкою і Європою, з військових літаків в стратосфері літають практично тільки надзвукові стратегічні бомбардувальники, такі, як В1-В або Ту-160 і розвідувальні літаки типу SR-71. Таке навантаження навряд чи представляє серйозну загрозу для озонового шару. Викиди оксидів азоту з поверхні землі внаслідок спалення викопного палива і масового виробництва і застосування азотних добрив також несе певну небезпеку для озонового шару, але оксиди азоту нестійкі і легко руйнуються в нижніх шарах атмосфери. Запуски ракет також відбуваються не дуже часто, проте, тверде паливо, що використовується в сучасних космічних системах, наприклад в твердопаливних прискорювачах «Спейс-Шаттл» або «Аріан», може наносити серйозний збиток озоновому шарі в районі запуску [14, с. 129].

У 1974 р. вчені М. Моліна і Ф. Роуленд з Каліфорнійського університету в Ірвіне показали, що хлорфторвуглероди (ХФУ) можуть спричиняти руйнування озону. Починаючи з цього часу, так звана, хлорфторвуглеродна проблема стала однією з основних в дослідженнях по забрудненню атмосфери. Хлорфторвуглероди вже більше за 60 років використовуються як хладогенти в холодильниках і кондиціонерах, пропілленти для аерозольних сумішей, пінообразуючі агенти у вогнегасниках, очищувачі для електронних приладів, при хімічному чищенні одягу, при виробництві пінопластів. Колись вони розглядалися, як ідеальні для практичного застосування хімічні речовини, оскільки вони дуже стабільні і неактивні, а, значить, не токсичні. Як це ні парадоксально, але саме інертність цих з’єднань робить їх небезпечною для атмосферного озону. ХФУ не розпадаються швидко в тропосфері (нижньому шарі атмосфери, який тягнеться від поверхні землі до висоти 10 км), як це відбувається, наприклад, з переважно оксидів азоту, і, зрештою, проникають в стратосферу, верхній кордон якої розташовується на висоті біля 50 км. Коли молекули ХФУ підіймаються до висоти приблизно 25 км, де концентрація озону максимальна, вони зазнають інтенсивного впливу ультрафіолетового випромінювання, який не проникає на менші висоти через екрануючу дію озону. Ультрафіолет руйнує стійкі в звичайних умовах молекули ХФУ, які розпадаються на компоненти, що володіють високою реакційною здатністю, зокрема атомний хлор. Таким чином, ХФУ переносить хлор з поверхні землі через тропосферу і нижні шари атмосфери, де менш інертні з’єднання хлора руйнуються, в стратосферу, до шару з найбільшою концентрацією озону. Дуже важливо, що хлор при руйнуванні озону діє подібно каталізатору: в ході хімічного процесу його кількість не меншає. В наслідок цього один атом хлору може зруйнувати до 100 000 молекул озону, перш ніж буде дезактивований або повернеться в тропосферу. Зараз викид ХФУ в атмосферу обчислюється мільйонами тонн, але, навіть у гіпотетичному разі повного припинення виробництва і використання ХФУ, негайного результату досягнути не вдасться: дія що вже попали в атмосферу ХФУ буде продовжуватися декілька десятиріч. Вважається, що час життя в атмосфері для двох ХФУ фреон-11, що найбільш широко використовуються і фреон-12 становить 75 і 100 років відповідно [14, с. 131].

Це відкриття стурбувало як вчених, так і широку громадськість, оскільки з нього слідувало, що шар озону, навколо нашої планети, знайдеться в більшій небезпеці, ніж вважався раніше. Потоншення цього шару може привести до серйозних наслідків для людства. Вміст озону в атмосфері менше за 0.0001%, однак, саме озон повністю поглинає жорстке ультрафіолетове випромінювання сонця, що завдає серйозної шкоди клітинам живих організмів. Падіння концентрації озону на 1% приводить, в середньому, до збільшення інтенсивності жорсткого ультрафіолету у поверхні землі на 2%. Ця оцінка підтверджується вимірюваннями, проведеними в Антарктиді (правда, через низьке положення сонця, інтенсивність ультрафіолету в Антарктиді все ще нижче, ніж в середніх широтах). По своєму впливу на живі організми жорсткий ультрафіолет близький до іонізуючих випромінювань, однак, через більші, ніж у у-випромінюванні довжини хвилі, він не здатний проникати глибоко до тканини, і тому вражає тільки поверхневі органи. Жорсткий ультрафіолет володіє достатньою енергією для руйнування ДНК і інших органічних молекул, що може викликати рак шкіри, катаракту і імунну недостатність. Природно, жорсткий ультрафіолет здатний викликати звичайні опіки шкіри та рогівки ока. Вже зараз у всьому світі помітно збільшило число захворювань на рак шкіри, однак, значна кількість інших чинників (наприклад, популярність загару, що зросла, що приводить до того, що люди більше часу проводять на сонці, отримуючи велику дозу УФ опромінення) не дозволяє однозначно затверджувати, що в цьому помітне зменшення вмісту озону. Жорсткий ультрафіолет погано поглинається водою і тому несе велику небезпеку для морських екосистем. Експерименти показали, що планктон, що мешкає в приповерховому шарі, при збільшенні інтенсивності жорсткого УФ опромінення може серйозно постраждати і навіть загинути повністю. Планктон знаходиться в основі харчових ланцюжків практично всіх морських екосистем, тому без перебільшення можна сказати, що практично все життя в приповерхових шарах морів і океанів може зникнути. Рослини менш чутливі до жорсткого УФ опроміненню, але при збільшенні дози можуть постраждати і вони. Якщо вміст озону в атмосфері значно поменшає, людство легко знайде спосіб захиститися від жорсткого УФ випромінювання, але при цьому ризикує померти від голоду [14, с. 133].

Під тиском цих аргументів багато які країни почали вживати заходів, направлені на скорочення виробництва і використання ХФУ. З 1978 р. в США було заборонене використання ХФУ в аерозолях. На жаль, використання ХФУ в інших областях обмежене не було. У вересні 1987 р. 23 країни світу підписали в Монреалі конвенцію, що зобов’язує їх знизити споживання ХФУ. Згідно з досягнутою домовленістю, розвинені країни повинні до 1999 р. знизити споживання ХФУ до половини рівня 1986 р. Для використання в якості пропеллента в аерозолях вже знайдений непоганий замінник ХФУ — пропан-бутановий суміш. По фізичних параметрах вона практично не поступається фреонам, але, на відміну від них, вогненебезпечна. Проте, такі аерозолі вже проводяться в багатьох країнах, в тому числі і в Україні. Складніше йде справа з холодильними установками — другим по величині споживачем фреонів. Справа в тому, що через полярність молекули ХФУ мають високу теплоту випаровування, що дуже важливо для робочого агрегату в холодильниках і кондиціонерах. Кращим відомим на сьогодні замінником фреонів є аміак, але він токсичний і все ж поступається ХФУ по фізичних параметрах. Непогані результати отримані для повністю фторированих вуглеводородів. У багатьох країнах ведуться розробки нових замінників, і вже досягнуті непогані практичні результати, але повністю ця проблема ще не вирішена [14, с. 134].

Використання фреонів продовжується, і поки далеко навіть до стабілізації рівня ХФУ в атмосфері. Так, за даними мережі Глобального моніторингу змін клімату, в фонових умовах — на берегах Тихого і Атлантичного океанів і на островах, вдалині від промислових і густо населених районів — концентрація фреонів -11 і -12 в цей час зростає з швидкістю 5-9% в рік. Разом з тим, ранні прогнози, що кажуть про те, що при збереженні сучасного рівня викиду ХФУ, до середини XXI ст. кількість озону в стратосфері може впасти вдвічі, можливо були дуже песимістичні. Бо, як з’ясувалося, діра над Антарктидою багато в чому є слідством метеорологічних процесів. Утворення озону можливо тільки при наявності ультрафіолету і під час полярної ночі не йде. Взимку над Антарктикою утвориться стійкий вихор, перешкоджаючий притоці багатого озоном повітря з середніх широт. Тому до весни навіть невелика кількість активного хлору може нанести серйозний збиток озоновому шару. Такий вихор практично відсутній над Арктикою, тому в північній півкулі падіння концентрації озону значно менше. Багато які дослідники вважають, що на процес руйнування озону впливають полярні стратосферні хмари. Ці висотні хмари, які набагато частіше спостерігаються над Антарктикою, чим над Арктикою, утворяться взимку, коли при відсутності сонячного світла, в умовах метеорологічної ізоляції Антарктиди, температура в стратосфері падає нижче мінус 80°С. Можливо, що частки цих хмар здатні каналізувати розпад озону. Все це говорить про те, що ХФУ здатні викликати помітне пониження концентрації озону тільки в специфічних атмосферних умовах Антарктиди, яке для середніх широт не характерне в наслідок інших кліматичних умов [14, с. 136].

Хоч перші похмурі оцінки були переглянені, це ні в якому разі не означає, що проблеми немає. Швидше., стало ясно, що немає негайної серйозної небезпеки. Навіть найбільш оптимістичні оцінки передбачають при сучасному рівні викиду ХФУ в атмосферу серйозні біосферні порушення у другій половині XXI в., тому скорочувати використання ХФУ, як і раніше, необхідно.

Можливості впливу людини на природу постійно зростають і вже досягли такого рівня, коли можливо нанести биосфере непоправний збиток. Вже не в перший раз речовина, який довгий час вважався абсолютно нешкідливим, виявляється, насправді, надто небезпечним. Років двадцять назад навряд чи хто-небудь міг передбачити, що звичайний аерозольний балончик може представляти серйозну загрозу для планети загалом. Однак, у випадку з ХФУ така можливість була. Але навіть після того, як проблема ХФУ була в 1974 р. сформульована дуже небагато країн прийняли заходи по захисту природи від ХФУ, але ці заходи були недостатні. Була потрібна досить серйозна демонстрація небезпеки ХФУ для того, щоб були прийняті серйозні заходи в світовому масштабі. Потрібно помітити, що навіть після виявлення озонної діри, ратифікування Монреальської конвенції один час знаходилося під загрозою. Бути може, проблема ХФУ навчить з великою увагою відноситись до всіх речовин, що попадають в біосферу внаслідок діяльності людства [14, с. 138].

У зв’язку з цими глобальними негативними явищами, їхнім масштабом, зростанням динамізму та гостроти і комплексним характером виникає загроза переростання екологічної кризи в екологічну катастрофу, що призведе до загибелі нашої цивілізації. Для України серед багатьох загроз, пов’язаних з глобальними негативними явищами, основними є виснаження озонового шару, потепління і транскордонне забруднення.

Максимум концентрації озону в товщі атмосфери знаходиться на відстані приблизно між 20 і 45 км від поверхні Землі, характерною особливістю є підвищена концентрація озону, що практично збігається з концентрацією стратосфери атмосфери. Значне поглинання ультрафіолетового випромінювання озоновою товщою забезпечує захист всього живого на Землі від згубного впливу ультрафіолета. Під впливом господарської діяльності людини, зокрема створення нових хімічних сполук, що потрапляють і накопичуються в атмосфері (наприклад, фреони), відбувається витончення озонової товщі. Речовини, що надходять в атмосферу, беруть участь у реакціях руйнування озону, одночасно вони є каталізаторами цих реакцій [14, с. 139].

Результати спостережень за відхиленням загального вмісту озону в атмосфері над територією України у 1996-1999 рр. свідчать про певне поліпшення стану озонового шару.

Мало дослідженими є наслідки, пов’язані з потеплінням на Землі. Накопичення в атмосфері вуглекислого й інших газів викликає так званий парниковий ефект, призводить до підвищення температури земної поверхні. Дослідження засвідчили, що температура поверхні Землі порівняно з 1860 р. зросла на 0,5-0,7оС [14, с. 140].

Якщо темпи глобальних викидів збережуться і надалі, то до 2030 р. середня температура підвищиться принаймні на 3оС [14, с. 140]. Глобальне потепління призведе до зростання кількості екстремальних природних явищ, таких як посухи, повені, урагани тощо. Зросте вологість, відбудеться як географічний, так і сезонний перерозподіл опадів.

Вперше вчені почали бити на сполох з приводу зміни клімату наприкінці 80-х років, і міжнародне співтовариство вжило з тих часів чимало конкретних заходів для розв’язання проблеми. Проте, нині світ значно ризикує, вважаючи, що взаємозв’язок між екологією і здоров’ям не такий серйозний. Очевидно, що порушення клімату передусім можуть спровокувати поширення давніх хвороб, наприклад, жовтої лихоманки, менінгіту, холери; сприяти поширенню нових, таких як хантавіріс. Річ у тім, що зміни клімату прямо впливають на поширення хвороб і епідемій, збільшують швидкість їхнього поширення.

В основі спалахів масових інфекційних захворювань один і той самий механізм: незвична погода – періоди посухи у традиційно вологих районах або сильні зливи в посушливих – сприяє розмноженню бактерій, найпростіших, вірусів, а також комах і гризунів, при цьому “ускладнюючи життя” хижакам, які природним чином стримують поширення переносників вірусів. От деякі з останніх прикладів [8, с. 55].

Холера. У 1991 р. вантажні судна, що прибули з Південної Азії, промивали свої трюми поблизу узбережжя Перу. Разом зі стічними водами в море потрапили і холерні вібріони. Надзвичайно висока температура морської води стимулювала рясне розростання водоростей, а разом з цим і масове розмноження вібріонів. Потім вони проникли до молюсків і людських організмів. Внаслідок епідемії інфіковано понад півмільйона людей, принаймні 5 тис. з них загинуло.

Хантавіріс. У 1993 р. шестирічна посуха і заливні дощі, що пішли за цим, у 10 разів збільшили популяцію оленячих мишей на південному заході США і призвели до спалаху смертельної форми легеневого хантавірісу. Хвороба, що спочатку з’явилася в одній з резервацій племені навахо, потім поширилася на 20 штатів і забрала життя 45 чоловік – майже половини усіх інфікованих [8, с. 56].

Лихоманка денге. У прибережному гірському хребті у Коста-Ріці давно знаходився осередок лихоманки дeнгe. Збудники хвороби переносилися комарами, що переносять також і збудників жовтої лихоманки. Хвороба супроводжується болем у кістках, який позбавляє людину можливості рухатися. Колись ця лихоманка не виходила за межі Тихоокеанського узбережжя Коста-Ріки. Проте у 1995 р. внаслідок підвищення температури цей вид комарів зміг подолати гірське пасмо і поширитися у всій країні. Денге проникла й до інших країн Центральної Америки, захопивши навіть Південь США, спричинивши смерть (за даними на вересень 1995 р.) 4 тис. чоловік зі 140 тис. інфікованих [8, с. 57].

Малярія – одна з тих інфекційних хвороб, з якими доведеться боротися людям в міру того, як у світі відбуватиметься потепління. Це найпоширеніше захворювання, що переноситься комарами. Високі температури не лише збільшують ареал поширення малярійних комарів, але і роблять їх агресивнішими. Так, учені Гарвардської школи медицини відзначають, що підвищення температури на 4 градуси за Фаренгейтом може розширити область поширення малярії на території планети з нинішніх 42 % до 60 % [8, с. 58].

Кожного року кількість загроз, пов’язаних з цією проблемою, збільшуватиметься, а ризик для людини зростатиме. Отже, не заперечуючи того факту, що злидні та перенаселеність є основними причинами поширення хвороб, американський вчений-еколог Д. Епстайн вважає, що кожний випадок ‘‘ненормальної погоди’’ викликає небезпеку послаблення захисної сили організму – імунної системи. Вчений відзначає, що безпечні за звичайних погодних умов мікроби, потрапляючи до ослабленого організму людини, можуть стати смертоносними. ’’Я зрозумів, – говорить Епстайн, – що хвороби, які уражають рослини і тварин, призводять до важких соціально-економічних наслідків, не менш катастрофічних, ніж ті хвороби, що уражають людей’’ [8, с. 60].

Слід зазначити, що нині відсутня єдина наукова точка зору щодо глобальної зміни клімату як наслідку антропогенної діяльності. Так, на думку багатьох вчених, не збільшення концентрації парникових газів є причиною потепління на планеті, а періодичні зміни клімату впливають на концентрацію вуглецю в атмосфері [8, с. 60].

Усвідомлення міжнародним співтовариством неможливості однобічного розв`язання екологічних проблем в умовах взаємозалежності й трансграничності впливу антропогенного навантаження на навколишнє середовище передбачає особливу роль глобального співробітництва у зміцненні екологічної безпеки, відповідну державну політику кожного члена світового співтовариства.

Вирішення завдань поліпшення екологічного стану територій України слід починати в першу чергу з запровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають суттєве соціально-економічне значення для нашої держави.

Розділ 2. Еколого-технологічна характеристика методів і засобів обмеження впливу озоноруйнівних факторів

2.1. Визначення озоноруйнівних факторів

Атмосфера – це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери – одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води – тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин [7, с. 43].

Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:

— захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;

— регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температури досягали б ± 200 °С);

— є носієм тепла й вологи;

— є джерелом газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;

— зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти льодовиків тощо) [7, с. 44].

Основні компоненти атмосфери: азот (78,084%) кисень (20,946%) та аргон (0,934%) вуглекислий газ. Важливу роль відіграють і так звані малі домішки: вуглекислий газ, метан тощо. Крім того, атмосфера містить водяну пару: від 0,2% у приполярних районах до 3% поблизу екватора. Такий хімічний склад атмосфера Землі мала не завжди. Первісна атмосфера Землі була схожа з атмосфера ми деяких інших планет Сонячної системи, наприклад Венери, й складалася з вуглекислого газу, метану, аміаку тощо. Нинішня киснево-азотна атмосфера – результат життєдіяльності живих організмів [7, с. 44].

Маса атмосфери становить приблизно одну мільйонну маси Землі 5,15*1015т. Та атмосферне повітря лише умовно можна вважати невичерпним природним ресурсом. Річ у тім, що людині необхідне повітря певної якості, а під впливом її ж діяльності хімічний склад і фізичні властивості повітря дедалі погіршуються. На на Землі вже практично не залишилося місць, де повітря зберегло свої первозданні чистоту та якість, а в деяких промислових центрах стан атмосфери промислових центрах стан атмосфери вже просто загрозливий для людського здоров’я [7, с. 45].

Щонайменше в 60 містах США десятки мільйонів людей дихають повітрям, яке не відповідає сучасним нормам і є шкідливим для їхнього здоров’я.

На кожного жителя цих міст щорічно випадає близько тонни небезпечних для здоров’я речовин.

Атмосфера складається з таких шарів (знизу вгору): тропосфера (до висоти 18 км), стратосфера (до 50), мезосфера (до 80), термосфера (1000), екзосфера (1900), геокорона (умовно до 20 тис. км); далі атмосфера поступово переходить у міжпланетний космічний вакуум. Основна маса повітря (90%) зосереджена в нижньому шарі – тропосфері. Тут же відбуваються найінтенсивніші теплові процеси, причому атмосфера нагрівається знизу, від поверхні океанів і суходолу. Надзвичайно важливе екологічне значення для біосфери має озоновий шар у стратосфері, повітря якого збагачене триатомним киснем (О3). Він розташований на висоті 20-50 км і захищає все живе на Землі від згубної Дії “жорсткого” ультрафіолетового випромінювання Сонця [7, с. 46].

Крім газів, у повітрі атмосфери містяться ще й домішки так званих аерозолів, тобто дуже дрібних крапель рідин і твердих частинок як природного, так і штучного походження: сірчистих (краплі H2SO4),

Життя на Землі залежить від енергії Сонця. Надходить ця енергія на Землю у вигляді світла видимого випромінювання, а також інфрачервоного, або теплового, й ультрафіолетового (УФ) випромінювань.

УФ-випромінювання несе найбільшу енергію і є фізіологічно активним, тобто інтенсивно діє на живу речовину. Весь потік УФ-випромінювання Сонця, що доходить до земної атмосфери, умовно поділяють на три діапазони: УФ(А) (довжина хвилі 400-315 нм), УФ(В) (315-280 нм) і УФ(С) (280-100 нм). УФ(В)- і УФ(С)-випромінювання, так званий «жорсткий ультрафіолет», надзвичайно шкідливі для всього живого: вони призводять до порушення структури білків та нуклеїнових кислот і врешті-решт до загибелі клітин [13, с. 160].

На висотах 20-50 км повітря містить підвищену кількість озону. Озон утворюється в стратосфері за рахунок звичайного двохатомного кисню (О2), що поглинає «жорстке» УФ-випромінювання. Енергія УФ(В)- та УФ(С)-випромінювань витрачається на фотохімічну реакцію утворення озону з кисню (ЗО2 > 2О3), і тому до поверхні Землі вони не доходять; туди проникає лише істотно ослаблений потік «м’якого» УФ(А)-випромінювання. Від його негативної дії наш організм уміє захищатися, синтезуючи в шкірі шар темного пігменту — меланіну (засмага). Однак ця речовина утворюється досить повільно. Тому тривале перебування на весняному сонці, коли шкіра ще не насичена меланіном, викликає її почервоніння, головний біль, підвищення температури тіла тощо [13, с. 161].

Озоновий шар в атмосфері Землі з’явився на світанку її геологічної історії, коли в повітря став надходити кисень, що вироблявся в процесі фотосинтезу мікроскопічними морськими водоростями. За розрахунками вчених, коли вміст кисню в атмосфері досяг приблизно 10 % сучасного, сформувався озоновий шар, і життя змогло вийти з моря на суходіл (до цього поверхня суші була випалена, стерилізована ультрафіолетом).

Останнім часом учені надзвичайно занепокоєні зниженням умісту озону в озоновому шарі атмосфери.

Над Антарктидою в цьому шарі виявлено «діру», в якій уміст озону менший від звичайного на 40-50 %. Площа «діри» з року в рік збільшується й сьогодні вже перевищує площу материка Антарктиди. У результаті підвищився УФ-фон у країнах, розташованих у південній півкулі, ближче до Антарктиди, передусім у Новій Зеландії. Медики цієї країни охоплені тривогою, констатуючи значне зростання захворювань, пов’язаних із підвищенням УФ-фону (рак шкіри й катаракта). Жителі Веллінгтона, столиці Нової Зеландії, які раніше намагалися використати кожний погожий день (їх там буває не так уже й багато) для відпочинку на повітрі, сьогодні побоюються з’являтися на пляжах [13, с. 162].

Тривожні повідомлення надходять також і з північної півкулі: і тут виявлено озонову «діру» (над Шпіцбергеном), щоправда, не таку велику, як антарктична.

Зменшення вмісту озону в атмосфері загрожує зниженням урожаїв сільськогосподарських культур, захворюваннями тварин і людей, збільшенням кількості шкідливих мутацій і т. п. Якщо ж озоновий шар зникне зовсім, то це призведе до загибелі принаймні наземної біоти.

Установлено, що руйнуванню озонового шару сприяють також деякі хімічні речовини (зокрема оксиди азоту): потрапляючи в стратосферу з висхідними повітряними течіями, вони вступають у реакцію з озоном і розкладають його на кисень. Проте вміст оксидів азоту в повітрі невеликий, вони нестійкі й суттєво не впливають на кількість озону в стратосфері.

Призводить до руйнування озонового шару й військова діяльність, зокрема запуск балістичних ракет. їхні двигуни викидають в атмосферу дуже багато оксидів азоту. Під час кожного запуску ракети в Космос в озоновому шарі «пропалюється» величезна «діра», яка «затягується» лише за кілька годин. Світова громадськість дізналася про злочинні досліди мілітаристів щодо дії на озоновий шар планети (розробка «озонової» зброї).

У 70-ті роки американські військові розсіяли в стратосфері над одним із безлюдних атолів у Тихому океані спеціальні хімічні речовини, внаслідок чого в озоновому шарі над цим острівцем утворилася «діра», яка затягнулася тільки через багато годин. В результаті на атолі загинула майже вся наземна біота: пальми та інші рослини, тварини, мікроорганізми; з хребетних тварин залишилося кілька великих черепах (їх урятував товстий кістяний панцир), але вони осліпли — сітківка їхніх очей була спалена ультрафіолетом.

Руйнування озонового шару відбувається так:

– активне функціонування хімічної промисловості, яка випускає речовини, що містять хлор і бром, спричинює нагромадження в атмосфері озоноруйнівних газів (ОРГ);

– ОРГ піднімаються на висоту 20-50 км над поверхнею Землі, де розташований озоновий шар (особливо сприятливі умови для цього в приполярних районах);

– сонячні промені діють на техногенні гази, з яких виділяється хлор;

– хлор руйнує озон, відбираючи один із трьох атомів кисню й перетворюючи його на О2; при цьому кожний атом хлору здатен відокремити атом кисню майже 100 тис. разів [13, с. 167].

За останні 15 років спостерігається руйнування озонового шару над континентальною Європою. За прогнозами, в першій чверті XXI ст. озоновий шар може стати тоншим на 30 %.

За даними екологічного відділу ООН і Всесвітньої метеорологічної ради, відбувається руйнування озонового шару над усією Північною Америкою, Європою, територією колишнього СРСР, Австралією, Новою Зеландією та частиною Південної Америки.

Після 1991 р. в Чилі неодноразово реєструвалися випадки сліпоти лососевих риб, диких кроликів, овець, пов’язані з істотним зростанням інтенсивності ультрафіолетового випромінювання. Водночас із тієї самої причини зменшилася кількість планктону в районі Антарктиди. В районах підвищеного ультрафіолетового опромінення пригнічується ріст рослин, знижується врожайність багатьох культур [13, с. 168].

В Україні спостереження за станом озонового шару проводяться на п’яти озонометричних станціях (у Києві, Борисполі, Одесі, Львові й на Карадагу в Криму). За даними цих спостережень, протягом останніх 10 років загальний уміст озону в атмосфері був значно нижчим від кліматичної норми (аналогічна картина спостерігалася для всієї північної півкулі Землі в межах широт 40-60°).

Для виявлення озонових аномалій аналізується відхилення значень загального вмісту озону в одиницях стандартного відхилення (рис. 2.4.). Якщо ці відхилення становлять від — 2,0 а до — 2,5 а, то це свідчить про критичну ситуацію, а коли перевищують значення –2,5 а, то констатується озонова аномалія («діра»). Як видно з рис. 2.1., протягом 2008 р. озонових аномалій над Україною не спостерігалося, проте було зафіксовано кілька випадків зменшення вмісту озону до критичних значень [13, с. 169].

У грудні 1952 р. світові інформаційні агентства передавали тривожні повідомлення про біду, що спіткала Лондон. Через безвітряну й дуже холодну погоду над цим величезним містом утворився так званий чорний смог («смог» у перекладі з англійської означає «дим») — скупчення шкідливих газів, причиною якого була посилена робота котелень, що використовували вугілля, мазут і солярову оливу. В приземному шарі повітря різко (до 10 мг/м3, а подекуди й більше) зріс уміст отруйного оксиду азоту та інших шкідливих сполук. Це призвело до загибелі близько 4 тис. чоловік, а десятки тисяч потрапили до лікарень із захворюваннями легень [13, с. 170].

Над іншим великим містом — Лос-Анджелесом — через велику загазованість його території, внаслідок роботи автотранспорту, досить часто з’являється так званий білий смог. Це явище серйозно загрожує здоров’ю жителів і таких міст, як Нью-Йорк, Чикаго, Бостон, Токіо, Мілан, Мехіко, а найближчим часом може виникнути й у наших великих індустріальних містах, до того ж ще й перевантажених автотранспортом (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса, Сімферополь, Запоріжжя та ін.). Утворенню смогу сприяє спекотна безвітряна погода.

Сьогодні 400 суперміст світу щороку викидають в атмосферу близько З млрд. т відходів (газів, аерозолів, пилу та ін.). Це на 500 млн. т більше, ніж дають 578 активних вулканів нашої планети.

Дослідження вчених свідчать, що смог виникає внаслідок складних фотохімічних реакцій (тому його ще називають фотохімічним смогом) у повітрі, забрудненому вуглеводнями, пилом, сажею та оксидами азоту під дією сонячного світла, підвищеної температури нижніх шарів повітря й великої кількості озону, який утворюється в результаті розпаду діоксиду азоту під впливом олефінів у парах несповна згорілого автомобільного палива.

В сухому, загазованому, теплому повітрі з’являється синюватий прозорий туман, який має неприємний запах, викликає подразнення очей, горла, задишку, спричинює розвиток бронхіальної астми, емфіземи легень тощо. Листя на деревах в’яне, стає плямистим, жовкне. Набагато прискорюються корозія металів, руйнування мармуру, фарб, гуми, швидко псуються одяг, взуття, порушується робота транспорту.

Оксиди сірки й азоту, що викидаються в атмосферу внаслідок роботи теплових електростанцій (ТЕС) та автомобільних двигунів, сполучаються з атмосферною вологою й утворюють дрібні крапельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на землю кислотними дощами. Ці дощі вкрай шкідливо впливають на довкілля:

– знижується врожайність більшості сільськогосподарських культур через ушкодження листя кислотами;

– з ґрунту вимиваються кальцій, калій і магній, що призводить до деградації рослинності й, як наслідок, — збіднення тваринного світу;

– гинуть ліси (найчутливіші до кислотних дощів кедр, бук і тис);

– отруюється вода озер і ставків, у них гине риба, зникають комахи;

– щезають водоплавні птахи й тварини, що живляться комахами;

загибель лісів спричинює в гірських районах (таких як Карпати) зсуви та селі;

– прискорюється руйнування пам’яток архітектури, споруд, особливо тих, що побудовані з вапняку, оздоблені мармуром;

– збільшується захворюваність людей (найчастіше хворобами очей, органів дихання тощо) [13, с. 173].

Взимку поблизу ТЕС і металургійних заводів іноді випадає також кислотний сніг, іще шкідливіший, ніж кислотний дощ, що пояснюється більшим вмістом у ньому кислот. Райони випадання такого снігу дістають одразу 4-5-місячну дозу забруднення, а внаслідок його танення навесні відбувається концентрація шкідливих речовин, тому тала вода інколи містить удесятеро більше кислот, ніж сам сніг.

Більш як 230 озер у горах Адірондак (штат Нью-Йорк) мають критичний рівень забруднення сірчаною та азотною кислотами, принесеними кислотними дощами й снігом.

До небезпечного для водних екосистем рівня закиснена також третина озер штату Флорида, 20 % озер штатів Массачусетс, Нью-Гемпшир, Род-Айленд.

У такому самому стані перебувають 20 тис. озер півдня Швеції, сотні озер у Південній Канаді.

Сьогодні людство здатне спричинити не лише повільні зміни клімату, а й різкі катастрофічні, в результаті чого може бути знищена не тільки сама людина як біологічний вид, а й загалом усе живе на планеті.

Такою катастрофою була б світова ядерна війна. На Землі нагромаджено колосальний ядерний потенціал (за приблизними оцінками, лише в США й Росії сьогодні зберігається 60 тис. ядерних боєголовок, потужність вибуху кожної з яких набагато перевищує потужність вибуху бомби, скинутої в 1945 р. на Хіросиму). Як свідчить моделювання на ЕОМ, виконане американськими й, незалежно від них, російськими вченими, катастрофічні наслідки для людства мав би навіть ядерний конфлікт із використанням «лише» 1000 Мт тротилу. Цей конфлікт, хоч би де він стався, неминуче спричинить метеорологічну катастрофу глобального масштабу, яка матиме такі наслідки:

– теплове нагрівання атмосфери на 1 °С, що підніме ураганні вітри;

– забруднення атмосфери радіоактивними речовинами, які за короткий час поширяться по всій земній кулі (конфлікт, скажімо, в Європі призведе до випадання радіонуклідів і в Африці, і в Америці);

– виділення горючих газів унаслідок пожеж і руйнування промислових свердловин і газопроводів, що викличе підвищення глобальної температури атмосфери Землі на 4-5 °С у перші тижні після конфлікту;

– утворення під час ядерних вибухів великої кількості оксидів азоту; їх надходження в стратосферу призведе до руйнування від 40 до 60 % озонового шару, а отже, до збільшення УФ-опромінювання поверхні Землі;

– забруднення атмосфери величезною кількістю пилу й сажі після ядерних вибухів і пожеж [13, с. 175].

Найстрашнішим наслідком ядерного конфлікту буде саме цей останній. Спостереження під час випробувальних наземних вибухів показали, що в результаті кожного вибуху ядерного заряду потужністю 1 Мт тротилу в повітря піднімається 5 Мт пилу. Величезна кількість гірських порід випаровується й перетворюється на аерозоль із розмірами частинок 1 мкм. Такий найдрібніший пил надовго зависає в повітрі й надходить у стратосферу. Отже, вибухи потужністю 1000 Мт тротилу піднімуть у повітря 5 млрд. т найдрібнішого пилу! Крім того, повітря забрудниться ще й мільярдами тонн сажі та попелу. В містах, де зосереджено багато займистих матеріалів (деревини, пластмас, фарб тощо), все горітиме, причому пожежі набудуть характеру вогняних смерчів колосальних розмірів [13, с. 176].

Подібні явища спостерігалися під час Другої світової війни в дні масових бомбардувань Гамбурга й Дрездена літаками союзників, коли полум’я від будинків, які горіли, зливалося в одну вогняну «форсунку» діаметром у кілометр і заввишки в багато сотень метрів. Уцілілі свідки розповідали: висхідні течії повітря в палаючому Дрездені були такими потужними, що піднімали вгору й усмоктували в ревуче полум’я людей, які металися на вулицях.

Після такого локального ядерного конфлікту пил, попіл і сажа сильними горизонтальними течіями, що є в стратосфері, за один-два тижні затягнуть небо над усією Землею. В результаті прозорість атмосфери зменшиться в 200 разів! На Землі настане «ядерна ніч», що триватиме кілька місяців, упродовж яких загине врожай і зникне практично весь рослинний покрив планети.

Унаслідок сильного запорошення атмосфери приземний шар повітря охолоне на 15-30 °С протягом першого місяця після конфлікту. А в деяких районах, як показало моделювання, температура знизиться на 40-50 °С. Настане «ядерна зима», що триватиме кілька місяців. Це спричиниться тим, що в атмосфері встановиться не властива їй надстійка стратифікація (розшарування), коли нижні її шари сильно охолонуть, а верхні — нагріються, й припиниться вертикальне перемішування повітря.

За кілька місяців темряви й холоду пил і сажа поступово осядуть. Охолодження зміниться нагріванням атмосфери на 20-30 °С вище за норму, що породить повені й селі, передусім у гірських місцевостях. Неоднорідні температурні зміни над суходолом та океаном піднімуть ураганні вітри й снігопади в прибережних районах материків.

Люди, які вціліють після ядерних вибухів, поринуть у пекельний жах ядерної ночі та ядерної зими.

Речовини, які руйнують озоновий шар, в Україні використовуються майже в усіх галузях господарського комплексу.

Озоноруйнуючі речовини (ОРР), які регулюються Монреальським протоколом, в Україні не виробляються, а повністю завозяться ззовні.

З 2003 по 2008 роки використання ОРР на підприємствах країни зменшилося з 7060 тонн до 2100 тонн (таблиця 2.1.) [35].

Нинішній низький рівень використання аерозолей, зменшення виробництва холодильного обладнання зумовлений перебудовою національної економіки.

Таблиця 2.1.

Обсяги використання ОРР в Україні (2003-2008 роки) (тонн)

	2003	2004	2005	2006	2007	2008
Холодоагенти	4961	4769	2632	1439	1397,8	880
Піноутворювачі	22	22		1,3	359,6	117
Аерозолі	1695	1755	360	332	591	453
Розчинники	475	475	331	87,5	452,4	650
Вогнегасники	40	40	3	0	0	0
Всього	7193	7061	3862	1859,5	2810,1	2110

 

У вересні 1987 р. урядами заінтересованих країн був підписаний Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар (далі — Монреальський протокол). УРСР підписала Монреальський протокол 18 лютого 1988 р., Верховна Рада ратифікувала його 20 вересня 1988 року. Ним визначено перелік речовин, які руйнують озоновий шар, та заходи поступового зменшення їх виробництва та використання [24, с. 377].

У червні 1990 р. в Лондоні на другій нараді Сторін Монреальського протоколу УРСР підписала поправки до нього (далі — Лондонські поправки), тим самим підтверджуючи свої наміри вжити необхідних заходів для захисту озонового шару шляхом припинення виробництва та використання озоноруйнуючих речовин. Ці поправки досі не ратифіковано [24, с. 378].

Згідно з Лондонськими поправками до Монреальського протоколу визначено перелік ОРР, поетапне виробництво та використання яких припиняється до 2000 року.

У листопаді 1992 р. були прийняті Копенгагенські поправки до Монреальського протоколу, згідно з якими країни, що його ратифікували, зобов’язані до 1 січня 1996 р. припинити виробництво та використання хлорфторвуглеводнів (далі — ХФВ), тетрахлорметану (далі — ТХМ), метилхлороформу (далі — МХФ) та галонів.

З огляду на це та з урахуванням економічного становища України Сьомою Конференцією Сторін Монреальського протоколу в грудні 1995 р. рекомендовано надати Україні допомогу для реалізації програми припинення використання ОРР за умови, що вона доведе свою спроможність виконати зобов’язання у терміни, визначені Лондонськими поправками до Монреальського протоколу [24, с. 378].

Міжнародними незалежними експертами розроблено проекти конверсії підприємств України, що використовують ОРР. Передбачається, що проекти фінансуватимуться за рахунок коштів Глобального екологічного фонду (далі — ГЕФ). Орієнтовна сума гранту становить близько 26,5 млн. доларів США. Необхідною умовою отримання цього гранту є:

— розроблення та затвердження Кабінетом Міністрів України Програми припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин (далі — Програма);

— створення Озонової служби, що здійснюватиме функції секретаріату Міжвідомчої координаційної комісії з питань організації виконання вимог Монреальського протоколу (далі — МКК) та оперативного контролю за виконанням заходів, пов’язаних із використанням озонобезпечних речовин (далі — ОБР) зазначеними у додатку підприємствами;

— запровадження ліцензування на імпорт та експорт ОРР та обладнання, що їх містить;

— ратифікація Лондонських поправок до Монреальського протоколу.

Враховуючи світовий досвід переходу до використання альтернативних озоноруйнуючим речовин, Програма передбачає:

— перехід від використання ХФВ-12 до ГФВ-134а, ГФВ-404 та холодоагентів вуглеводневого ряду: ізобутану та пропану;

— припинення використання розчинників та миючих засобів — ХФВ-113, МХФ та ТХМ;

— перехід до використання в аерозольній промисловості суміші вуглеводнів — пропану та бутану;

— заміна для потреб поліуретанової теплоізоляції запінювача ХФВ-11 на циклопентан;

— використання озонобезпечних систем та вогнегасників в установках автоматичного пожежогасіння на об’єктах паливно-енергетичного комплексу, космічної галузі, авіації, морського та річкового флоту [24, с. 380].

Для успішної реалізації Програми та стабільного забезпечення потреб України у вуглеводневих замінниках ОРР на Гніденцівському газопереробному заводі АТ «Укрнафта» організовуватиметься виробництво вуглеводневих пропелентів та холодоагентів обсягом 2 тис. тонн на рік.

З метою координації дій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також підприємств, установ та організацій, спрямованих на виконання Програми, створено МКК, до складу якої входять робочі групи з проведення експертизи окремих проектів і розробок, пов’язаних з холодильною технікою, аерозолями, розчинниками.

Фінансування робіт (у прогнозних обсягах) здійснюватиметься за рахунок:

— фонду ГЕФ — 26,436 млн. доларів;

— держбюджету (в межах лімітів, виділених відповідним міністерствам

та іншим центральним органам виконавчої влади) — 5,53 млн. гривень;

— власних фондів підприємств — 16,142 млн. гривень;

— кредиту — 33,812 млн. гривень [24, с. 382].

Відповідальним виконавцем проектів Програми, які фінансуватимуться ГЕФ, буде Всесвітній банк, з яким Кабінет Міністрів України укладе відповідну угоду.

Здійснення організаційної та технічної роботи покладається на МКК та представництво Всесвітнього банку в Україні. Однією з умов скорочення використання ОРР є забезпечення ліцензування їх імпорту та експорту.

Спеціальні ліцензії на імпорт видаватимуться насамперед на ХФВ-11, ХФВ-12 і ХФВ-113. Загальна кількість ліцензій на імпорт ОРР поступово скорочуватиметься відповідно до вимог Лондонських поправок до Монреальського протоколу [24, с. 383].

Для забезпечення успішної реалізації передбачених Програмою заходів щодо організації обслуговування холодильного обладнання планується запровадити перенавчання спеціалістів за рахунок ГЕФ. Успішна реалізація Програми дасть змогу Україні поступово припинити використання ОРР до 2010 року (таблиця 2.2.).

Таблиця 2.2.

Орієнтовні терміни повного припиненнявикористання ОРР в Україні

Озоноруйнуючі речовини	Терміни
ХФВ-11	IV квартал 2008 року
ХФВ-12 (крім сервісу)	II квартал 2009 року
Суміш ХФВ-11/ХФВ-12	IV квартал 2009 року
ХФВ-113	II квартал 2009 року
Галони	IV квартал 2009 року
ТХМ	IV квартал 2008 року
МХФ	IV квартал 2009 року

 

2.2. Методи обмеження впливу озоноруйнівних факторів в Україні

До основних і найефективніших методів боротьби із забрудненнями атмосфери належать економічні методи. В багатьох розвинених країнах діє продумана система заохочувальних і заборонних заходів, що допомагають уникнути забруднень. Фірми, які впроваджують безвідходні технології, найновіші системи очищення й т. п., мають істотні податкові пільги, що дає їм переваги над конкурентами. Водночас фірми й підприємства, які забруднюють атмосферу, змушені платити дуже великі податки й штрафи. В багатьох країнах, крім державних санітарно-епідеміологічних служб, за станом атмосфери слідкують також численні громадські організації («зелені» товариства) [21, с. 163].

У Швейцарії, наприклад, власник фабрики може отримати листа такого змісту: «Ваша фабрика забруднює повітря понад визначені норми. Якщо Ви не встановите очисні фільтри й не ліквідуєте забруднення, наша екологічна організація розпочне в пресі кампанію проти Вашої продукції, в результаті чого збитки Вашої фірми перевищать ті затрати, які Вам потрібні для поліпшення системи очищення». Як правило, такі попередження діють дуже ефективно, оскільки в цій країні дістати ярлик забруднювача природного середовища значить приректи себе до швидкого економічному краху — ніхто не купуватиме продукції «брудної» фірми [21, с. 164].

Величезна увага на Заході приділяється також виховній і просвітницькій роботі.

У тій же Швейцарії, наприклад, дітям із самого раннього віку пояснюють, що для їхньої країни, де практично немає ніяких корисних копалин, чисте повітря, чисті озера й річки є основним національним багатством. Усьому світові відомі гірські швейцарські курорти з їхнім кришталево чистим повітрям, сліпучо-білими лижними трасами, гірськими озерами небесної блакиті. Кожний швейцарець буквально з молоком матері всотує любов до своєї прекрасної країни й для нього блюзнірством є навіть сама думка про те, що можна зазіхнути на цю красу й чистоту.

Вчені Уральського й Сибірського відділень Російської академії наук установили дуже цікавий факт самоочищення повітря земною поверхнею.

Карстові печери й кам’яні осипи на схилах гір є своєрідними природними кондиціонерами: через різницю температур зовнішнього повітря й повітря всередині печери або осипу виникає активний рух (узимку повітря всмоктується крізь тріщини, входи, порожнини, відфільтровується, очищується, а влітку очищене повітря виштовхується назовні; крім того, відбувається добовий обмін повітря в печерах та осипах). За рахунок сезонного «дихання» карстові масиви й гірські осипи поглинають та акумулюють величезні маси забруднювачів атмосфери [21, с. 164].

Є також організаційні, технологічні та інші методи боротьби із забрудненнями атмосфери:

– зменшення кількості ТЕС за рахунок будівництва потужніших, забезпечених найновішими системами очищення й утилізації (корисного використання) газових і пилових викидів. Як відомо, одна потужна ТЕС забруднює повітря менше, ніж сотня котелень тієї ж сумарної потужності. Гази, що виходять із топок ТЕС, перш ніж потрапити в атмосферу, очищаються в спеціальних установках. Деякі країни навіть мають таким чином економічну вигоду. Наприклад, Франція забезпечує свої потреби в сірчаній кислоті, вловлюючи її з відходних газів ТЕС (власних родовищ сірки, з якої в інших країнах виготовляється сірчана кислота, у Франції немає);

– очищення вугілля від піриту (сірчаного колчедану) перед його спалюванням у топках ТЕС. Це стає необхідним у зв’язку з використанням для ТЕС вугілля чимраз нижчої якості зі значним умістом піриту (окиснюючися в топках ТЕС, пірит розкладається з виділенням). В результаті ефективного очищення вугілля від піриту вміст оксидів сірки в димах ТЕС зменшується на 98-99 %;

– заміна вугілля й мазуту для ТЕС екологічно чистішим паливом — природним газом. ТЕС, що працюють на природному газі, викидають в атмосферу тільки СО2 та оксиди азоту (останні також можна вловити з диму), й не забруднюють повітря іншими шкідливими викидами;

– регулювання двигунів внутрішнього згоряння в автомобілях, установлення на них каталізаторів, що нейтралізують чадний газ (СО) до СО2; заміна екологічно небезпечного етильованого бензину (який забруднює повітря свинцем) менш шкідливим паливом; озеленення міст і селищ; правильне планування житлових і промислових районів у межах міста. Треба розташовувати їх якомога далі один від одного, а між ними обов’язково створювати зони зелених насаджень. Автомобільні траси з напруженим рухом (особливо вантажівок) необхідно планувати в обхід житлових районів; використання звукопоглинальних матеріалів під час будівництва житлових і промислових споруд;

– улаштування ліній електропередач (ЛЕП) за межами сіл і міст [21,с. 166].

З метою забезпечення виконання Монреальського протоколу Кабінет Міністрів України затвердив постановою від 17.10.96 р. № 1274 Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин (далі — Програма) [25, с. 82].

На цей час згідно з Програмою здійснено такі кроки у напрямку формування відповідної законодавчої бази:

— 22 листопада 1996 р. ратифіковано Лондонські поправки до Монреальського протоколу (Закон України від 22.11.96р. № 545/96-ВР);

— Постановами Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року № 393, від 2 жовтня 1998 року № 1586 та від 4 січня 1999 року № 15 запроваджено ліцензування експорту та імпорту ОРР і продукції, що їх містить;

— Постановами Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 року № 1020 та від 17 серпня 1999 року № 1287 запроваджено ліцензування виготовлення та реалізації ОРР;

— 25 вересня 1998 року Міжвідомчою Координаційною Комісією (МКК) схвалено пропозиції щодо заходів на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1274 “Про Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин”;

— 15 вересня 1998 р. підписана Угода про грант Всесвітнього Екологічного Траст-фонду (Проект вилучення речовин, що руйнують озоновий шар) між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, що виступає як впроваджувальна установа Трастового фонду Всесвітнього Екологічного Фонду;

— 4 березня 1999 р. вищезазначену Угоду було ратифіковано (Закон України від 04.03.99р. № 473-XIV);

Крім того, підготовлено пропозиції до нової редакції Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” щодо захисту озонового шару з урахуванням вимог Монреальського протоколу [25, с. 83].

Мінекобезпеки також підготовлено пакет документів щодо введення ввізного мита на найбільш поширені ОРР та скасування мита на озонобезпечні замінники (однак Митно-Тарифна Рада у березні 1999 р. відхилила вищезазначений пакет документів). Робота щодо врегулювання цього питання продовжується.

В організаційному напрямку щодо забезпечення виконання Програми та вимог Монреальського протоколу зроблено таке:

— в 1996 р. створено відділ контролю виконання Монреальського протоколу (Озонову службу), що здійснює функції секретаріату МКК з питань організації виконання вимог Монреальського протоколу та оперативного контролю за виконанням заходів, пов’язаних з використанням озононебезпечних речовин. Відділ зареєстровано в ООН як контактний підрозділ з питань впровадження діючої системи експорту та імпорту ОРР; запроваджено комплексний контроль з боку Головдержекоінспекції Мінекобезпеки за ходом виконання Програми (включаючи нагляд за діяльністю підприємств, що використовують ОРР, реалізацію планів їх конверсії, контроль екологічної безпеки щодо поводження з ОРР, тощо);

— проводиться координація дій Держуправлінь екологічної безпеки, спрямованих на організацію належного контролю та нагляду за безпечним поводженням з ОРР в областях та ретельного виконання існуючого законодавства з цих питань [25, с. 84].

Разом з тим треба відзначити, що з 1996 р. частина підприємств, що увійшли до Програми, припинили використання ОРР. Ці підприємства автоматично втратили право на отримання як субсидій від ВЕФ, так і з держбюджету. На сьогодні головною задачею Озонової служби та підприємств-грантоотримувачів є забезпечення своєчасного виконання всіх робіт по впровадженню Проекту вилучення речовин, що руйнують озоновий шар, згідно з ратифікованою Угодою. Інші суб’єкти господарчої діяльності, що тим чи іншим чином використовують ОРР, здійснюють конверсію свого виробництва за рахунок власних ресурсів під контролем місцевих органів Мінекобезпеки.

Згідно з Проектом допомогу від Всесвітнього Екологічного Фонду на модернізацію виробництва отримають такі українські підприємства: АТ “Норд” (м.Донецьк), АТЗТ “Донецький хімічний завод” (м.Донецьк), ПП “Дніпропобуттехсервіс” (м.Дніпропетровськ), НВТ “Дніпро-МТО” (м.Київ), ДНВП “Електронмаш” (м.Київ), ВАТ “Ремторгустаткування” (м.Київ), ВАТ ”Рефма” (м.Мелітополь), ВАТ “Одесахолодмаш” (м.Одеса), ВАТ “Побутова хімія” (м.Сімферополь) та ВАТ “Харківхолодмаш” (м.Харків). Після завершення робіт за субпроектами усі ці підприємства перейдуть на використання озононеруйнуючих та перехідних речовин. Таким чином, буде виведено з ужитку близько 1200 т/рік речовин, заборонених Монреальським протоколом. Це складає приблизно 75 відсотків від потреби нашої промисловості. Окрім того, буде започатковано технологічні схеми збору, рециркуляції та повторного використання озоноруйнуючих речовин, які вже містяться в різноманітних пристроях та обладнанні, наприклад, в холодильниках. Це дозволить скоротити і в подальшому відмовитись взагалі від ввезення озоноруйнуючих речовин в Україну [25, с. 85].

Щодо підприємств, які увійшли до Програми та претендували на грант ВЕФ, але не отримали його, то причини цього пов’язані з незадовільним фінансово-економічним станом або низьким обсягом використання ОРР за рік (менше ніж 2 тонни). Перелік цих підприємств наведено у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Перелік підприємств, які використовували ОРР в 1996-1997 рр.

Назва підприємства	Дані щодо використання ОРР згідно з Програмою в 1996 р.	Фактичне використання ОРР в 1997 р. *)
АТ “ВО Дніпровський машинобудівний завод” (м.Дніпропетровськ)	ХФВ-12 — 55,6 т	ХФВ-12 — 0,65 т ХФВ-11 — 0,0 т ХФВ-113 — 0,003 т
АТ “Оріон” (м.Одеса)	ХФВ-12 — 127,2 т	не працював (ОРР не використовував)
АТ “Васильківський завод холодильників” (м.Васильків)	ХФВ-11 — 37,0 т	з 1996р. ОРР не використовує
АТ “Модуль” (м.Кам’янець-Подільський)	ХФВ-11 — 42,7 т	ХФВ-11 — 1,137 т
ВО “Маяк” (м.Київ)	ХФВ-113 — 20,4 т	з 1996р. ОРР не використовує
ВО “Радіореле” (м.Харків) **)	ХФВ-113 — 20,3 т	ХФВ-113 — 0,6 т
ВО “Лорта” (м.Львів)	ХФВ-113 — 3,1 т	ХФВ-113 — 4,2 т
ВО “Весна” (м.Запоріжжя)	ХФВ-113 — 1,9 т	ХФВ-113 — 0,0 т ХФВ-12 — 0,1 т
ВО “Завод ім.Петровського” (м.Київ)	ХФВ-113 — 6,4 т	даних немає

*) — за даними контрольних перевірок обласних Держуправлінь екологічної безпеки

**) — дані за 1998 р.

Аналіз вищенаведених даних свідчить про те, що починаючи з 1996 року ці підприємства різко знизили (або зовсім припинили) використання ОРР. Щодо ВО “Лорта” та ВО “Завод ім.Петровського”, слід зауважити, що причиною виключення з Проекту ВЕФ першого підприємства був незадовільний фінансово-економічний стан (згідно з висновком експертизи, проведеної Міжнародним банком реконструкції та розвитку), а другого підприємства — відсутність адекватного замінника ХФВ-113 [25, с. 87].

Згідно з даними, які були отримані від обласних Держуправлінь екологічної безпеки та які Мінприроди було надано до Озонового секретаріату в м.Найробі (Кенія), підприємствами України в 1997 році використано близько 1600 т ОРР. Успішне завершення Проекту, що фінансується за кошти ВЕФ, призведе до вилучення 1200т ОРР, що становить приблизно 75% від загального використання.

Таким чином, залишається 400 тонн ОРР, які використовуються в таких галузях:

— при виробництві медичних препаратів (33,5 т ОРР) — використання ОРР в цьому секторі дозволено Монреальським протоколом;

— в оборонній промисловості (50 т ОРР) — використання ОРР в цьому секторі розцінюється Монреальським протоколом як життєво необхідне і тому дозволено Монреальським протоколом;

— заправлено в промислових холодильних установках, установках для кондиціонування повітря — 295 т. Використання ОРР в цих цілях відноситься до сектору сервісного обслуговування і не підпадає під дію Програми;

— лише 21,3 т ОРР (ХФВ-113, галон 2402 та МХФ), що використовуються в секторі розчинників (знежирення та мийка обладнання, деталей, установок) потребує заміни. Всі підприємства, що використовують ці речовини, під контролем місцевих органів Мінприроди розробляють графіки переходу на озонобезпечні технології [25, с. 87].

Щодо крайнього терміну виконання зобов’язань по Монреальського протоколу, то, згідно з рішенням Х/27, яке було прийняте на останній, 10-й зустрічі країн-сторін Монреальського протоколу в м.Каїрі у жовтні 1998 р., Україна зобов’язана до 1 січня 2002 р. повністю припинити використання ОРР (включаючи повну заборону експорту та імпорту ОРР), які включені до додатку А та Б Монреальського протоколу. При цьому зберігається можливість використання певної кількості ОРР і після 01.01.2002 р. у тих галузях, що кваліфікуються Монреальським протоколом як життєво необхідні. У зв’язку з цим готуються пропозиції щодо приведення у відповідність з вищевказаним рішенням внутрішніх документів України [25, с. 88].

Таким чином, можна констатувати, що стратегія переходу України на озонобезпечні речовини, яка закладена в постанові Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1274 “Про Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин”, реалізується.

Під час зустрічей представників Всесвітнього банку з керівництвом Мінприроди, групою по впровадженню Проекту та представниками підприємств-грантоотримувачів було підведено підсумок виконаної підготовчої роботи та узгоджено план заходів на найближчий час. Підготовлено та підписано перші дві з десяти субгрантових угод між Мінприроди та підприємствами, а саме з НВТ “Дніпро-МТО” та АТ “Норд”; вирішені питання про відкриття спеціального та транзитного рахунків для обслуговування Проекту та інші технічні та організаційні питання. Отже, тепер впровадження новітніх технологій залежить від злагодженої роботи Міністерства та підприємств-грантоотримувачів [25,с. 89].

2.3. Способи обмеження впливу озоноруйнівних факторів

Збереження озонового шару стратосфери, який захищає усе живе на Землі від згубної дії ультрафіолетового сонячного випромінювання, є однією з пріоритетних глобальних екологічних проблем XXI століття. УРСР приєдналася до Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, у 1988 році. На сьогодні сторонами Монреальського протоколу є 184 держави, які тим самим підтвердили свої наміри вжити необхідних заходів до збереження озонового шару шляхом припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин [24, с. 396].

Проголошення Україною наміру стати повноправним членом ЄС зумовлює необхідність здійснення заходів щодо гармонізації національного законодавства України із законодавством ЄС у відповідній сфері. У зв’язку з цим передбачені Програмою заходи повинні відповідати загальній стратегії ЄС у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами. Аналіз показує, що запропоновані ЄС строки припинення споживання (за визначенням Монреальського протоколу під «споживанням» слід розуміти сумарний обсяг вироблених у країні та ввезених до неї озоноруйнівних речовин, з якого відраховується обсяг вивезених озоноруйнівних речовин) найбільш поширених перехідних холодоагентів жорсткіші порівняно з передбаченими Монреальським протоколом. Тому постає завдання щодо забезпечення в Україні вже в найближчі роки не тільки вилучення найбільш небезпечних хлорфторвуглеводнів, а й успішного пошуку речовин з нульовим озоноруйнівним потенціалом, спроможних замінити перехідні гідрохлорфторвуглеводні.

Припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин (хлорфторвуглеводні, гідрохлорфторвуглеводні, бромистий метил, чотирихлористий вуглець, метилхлороформ, галони) повинно базуватися як на відповідних рішеннях Монреальського протоколу , так і на правових нормах у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами, розроблених на виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Незважаючи на відсутність вітчизняного виробництва, озоноруйнівні речовини використовуються майже в усіх секторах економіки. Винятком є бромистий метил, який виробляється на Сакському державному хімічному заводі для карантинних потреб.

З 1996 року Україна належала до числа країн, які не виконують вимоги Монреальського протоколу, оскільки як країна 2-ї статті цього Монреальського протоколу (розвинуті країни), була зобов’язана припинити використання споживання найбільш небезпечних озоноруйнівних речовин. На 7-й зустрічі сторін Монреальського протоколу було отримано попередження щодо можливого вжиття світовою спільнотою санкцій стосовно України, якщо вона не припинить використання озоноруйнівних речовин. З урахуванням економічного становища країни сторонами Монреальського протоколу було рекомендовано надати Україні допомогу в реалізації проектів конверсії промислових підприємств. Фінансування проектів передбачалося здійснювати за рахунок коштів Глобального екологічного фонду [24, с. 400].

Ще 4 березня 1999 р. Верховною Радою України було ратифіковано Угоду між Україною та Всесвітнім банком щодо надання Україні гранту в розмірі 23,2 млн. доларів (Проект вилучення речовин, що руйнують озоновий шар. У результаті реалізації зазначеного Проекту отримано сучасне озонозберігаюче промислове обладнання, що використовується під час виробництва різноманітної продукції (холодильна техніка, аерозолі тощо), та устаткування для збирання і відновлення відпрацьованих озоноруйнівних речовин (центри з відновлення хлорфторвуглеводнів створено на базі підприємств ВАТ «Ремторгустаткування» (м. Київ) та ПП «Дніпропобуттехсервіс», (м. Дніпропетровськ)). Це дало змогу припинити використання озоноруйнівних речовин у виробничих циклах таких підприємств, як АТ «Норд» (м. Донецьк), АТ «Донецький хімічний завод», завод «Побутова хімія» (м. Сімферополь), АТ «Рефма» (м. Мелітополь), АТ «Харківхолодмаш», НВТ «Електронмаш» (м. Київ), та налагодити сервісне обслуговування холодильної техніки з дотриманням вимог екологічної безпеки. За рахунок заощаджених коштів у рамках Проекту було започатковано реалізацію у 2003 році субпроекту з вилучення галонів у секторі пожежогасіння (ЗАТ «Спецавтоматика» (м. Луганськ)) і трьох субпроектів у секторі сервісного обслуговування побутового та медичного холодильного устаткування (ЗАТ «Техносервіс» (м. Черкаси), ТОВ НВТ «Дніпро-МТО» (м. Київ) та ЗАТ «ЧРМК» (м. Чернігів). Зазначені виробництва є стратегічно важливими для національної економіки, оскільки безпосередньо забезпечують задоволення життєво необхідних потреб населення [24, с. 402].

Постане реальна загроза зупинки вітчизняних підприємств — споживачів озоноруйнівних речовин у разі, якщо їх не буде переведено на озонобезпечні технології. Продукцію, що містить озоноруйнівні речовини, уже нині заборонено експортувати до багатьох країн, а в найближчі роки — і до будь-якої країни світу.

Таким чином, утриматися на зовнішньому ринку вітчизняні виробники зможуть лише за умови своєчасного проведення конверсії виробництва. Саме тому значно підвищується роль сервісних центрів і кваліфікації їх персоналу, обізнаного з методологією переходу на озонобезпечні речовини. Рядом вітчизняних підприємств уже істотно обмежено або й повністю припинено використання озоноруйнівних речовин шляхом перепрофілювання та впровадження альтернативних технічних рішень за рахунок власних ресурсів.

На виконання статті 7 Монреальського протоколу Україна щороку (до 30 вересня) надає узагальнений звіт (відомості) щодо експорту, імпорту озоноруйнівних речовин до Монреальського протоколу. На виконання рішень IX/8 та IX/9 Монреальського протоколу, вимог поправок до нього (прийнятої 29 червня 1990 р. в м. Лондоні і ратифікованої Верховною Радою України 22 листопада 1996 р. та прийнятої 25 листопада 1992 р. в м. Копенгагені і ратифікованої Верховною Радою України 2 листопада 2000 р. вже здійснюється регулювання такого експорту та імпорту. Розроблено Порядок видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить [24, с. 404].

На виконання рішення X/27 Монреальського протоколу з 2002 року здійснюється державне регулювання ввезення і вивезення найбільш небезпечних з точки зору руйнування озонового шару нововироблених речовин до цього протоколу (постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р. N 624. Це створило необхідні передумови для забезпечення виконання Україною вимог Монреальського протоколу та отримання і в подальшому міжнародної технічної допомоги.

За рішеннями XIII/8 та XIV/4 Монреальського протоколу Україні надано можливість використовувати озоноруйнівні речовини, а саме — хлорфторвуглеводні у секторі виробництва медичних дозованих інгаляторів для лікування хворих на астму та гостру легеневу недостатність (АТ «Стома», ТОВ «Мікрофарм» (м. Харків), що підпадає під визначення Монреальського протоколу як «життєво необхідні потреби». Однак перехід на озонобезпечні речовини у виробництві медичних інгаляторів досі залишається гострою проблемою, яка потребує невідкладного розв’язання [24, с. 405].

Таким чином, Україна має можливість використовувати нововироблені озоноруйнівні речовини як сировину, у виробництві дозованих інгаляторів, для лабораторних цілей та досліджень, а також відновлені за міжнародними стандартами озоноруйнівні речовини.

У розвинутих країнах заборонено ввезення, вивезення та виробництво хлорфторвуглеводнів, чотирихлористого вуглецю, галонів та метилхлороформу з 1996 року. Бромистий метил буде вилучено до 2005 року, а гідрохлорфторвуглеводні — до 2030 року. Це повинна зробити і Україна [24, с. 405].

Сприяння взаємодії з питань виконання Програми та забезпечення координації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також коригування передбачених нею заходів відповідно до наявних фінансових, матеріальних та організаційних можливостей здійснює Міжвідомча координаційна комісія з питань організації виконання вимог Монреальського протоколу. У 2004 році передбачається утворити при цій Комісії робочий орган з питань управління ресурсами озоноруйнівних речовин (галонів та холодоагентів). Державною екологічною інспекцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища здійснюється координація дій територіальних органів Міністерства, спрямованих на забезпечення належного контролю за поводженням з озоноруйнівними речовинами та нагляду за виконанням планів переходу підприємств на використання озонобезпечних речовин [33].

У процесі створення для цього відповідних умов перевага надаватиметься речовинам з нульовим озоноруйнівним потенціалом та найменшим значенням потенціалу глобального потепління, що передбачено вимогами Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

Припинення використання хлорфторвуглеводнів і галонів означає необхідність встановлення для підприємств строків щодо заборони повторного заповнення та (або) використання холодильного обладнання і устаткування для кондиціонування повітря, що працюють на хлорфторвуглеводнях, а також технічних засобів пожежогасіння, споряджених галонами. При цьому повинно бути зроблено все для екологічно безпечного зберігання видалених хлорфторвуглеводнів та галонів з метою їх відновлення і подальшого використання або знищення.

Першочерговій заміні підлягає холодильне обладнання та устаткування для кондиціонування повітря у субсекторах (побут, торгівля, промисловість, переробка та зберігання продуктів харчування, транспорт) з найбільшими щорічними обсягами споживання озоноруйнівних речовин та найбільшою величиною середнього їх заправлення на 1 установку (агрегат). Результати аналізу свідчать, що це стосується насамперед підприємств торгівлі та промисловості, на частку яких припадає майже 70 відсотків обсягу річних потреб в озоноруйнівних речовинах. 75 відсотків загального обсягу озоноруйнівних речовин іде для проведення щорічних сервісних робіт у секторі кондиціонування повітря (для установок у громадських будівлях та виробничих приміщеннях). Проведення конверсії у зазначених субсекторах сприятиме не лише істотному скороченню щорічних обсягів споживання озоноруйнівних речовин, а й зведенню до мінімуму використання однієї з найбільш небезпечних для озонового шару речовини — хлорфторвуглеводню-12 [33].

Що стосується побутових холодильників та морозильних камер, обсяг середнього заправлення яких не перевищує 250 грамів на 1 агрегат, то їх переведення на озонобезпечні замінники є як технологічно, так і економічно недоцільним. Тому ця техніка перебуватиме в експлуатації до її фізичного зносу (під час ремонту агрегати заправляються регенерованим або відновленим хлорфторвуглеводнем-12. У зв’язку з цим необхідно організувати процес збирання, рециркуляції та відновлення озоноруйнівних речовин, адже вже незабаром для підтримання роботи такого обладнання використовуватимуть виключно рециркульовані та відновлені холодоагенти [33].

Згідно з Концептуальними засадами діяльності щодо зменшення залежності України від використання озоноруйнівних речовин групи галонів у сфері пожежної безпеки розроблено з урахуванням специфіки їх використання План управління озоноруйнівними вогнегасними речовинами групи галонів у сфері пожежної безпеки України. З метою забезпечення повного вилучення до 2030 року галонів з практики використання у сфері пожежної безпеки (крім випадків, пов’язаних із захистом особливо важливих для безпеки країни об’єктів) передбачається створення організаційних (Центр управління галонами та холодоагентами), правових і технічних умов для надійного запобігання викидам галонів у навколишнє середовище під час проведення будь-яких операцій з ними на всіх стадіях життєвого циклу (перевезення, заряджання і розряджання технічних засобів пожежогасіння, контроль якості, зберігання, регенерація, перероблення тощо) [33].

Не менш актуальною є і проблема утилізації обладнання для виробництва чотирихлористого вуглецю (ТОВ «Оріана — Галев» (м. Калуш).

З метою успішної реалізації заходів, передбачених Програмою, до участі у її виконанні планується залучити підприємства, наукові установи, експертні, громадські організації та благодійні фонди, діяльність яких пов’язана з озоноруйнівними і озонобезпечними речовинами, що сприятиме належному виконанню вимог Монреальського протоколу.

У процесі забезпечення регульованого переходу підприємств на використання озонобезпечних замінників і технологій враховуються світові тенденції у цій сфері, технічна та економічна доступність альтернативних речовин або технологій, а також зміни, що вносяться до Монреальського протоколу. Програмою передбачаються такі орієнтовні строки припинення використання озоноруйнівних речовин:

— хлорфторвуглеводнів до 2006 року — на 35 відсотків, 2008 — 65, 2010 — 85, до 2014 року — на 100 відсотків;

— галонів до 2005 року — на 5 відсотків, 2008 — 20, 2010 — 30, 2015 — 55, 2020 — 80, до 2030 року — на 100 відсотків.

Також Програмою передбачаються такі орієнтовні строки припинення споживання гідрохлорфторвуглеводнів: до 2004 р. – на 35 відсотків, 2010 — 65, 2015 — 90, 2020 — 99,5, до 2030 року – на 100 відсотків.

За прогнозом експертів Програми ООН з навколишнього середовища, дотримання вимог Монреальського протоколу забезпечить у 2050 році відновлення озонового шару до рівня 1980 року [33].

Розділ 3. Шляхи розв’язання проблеми впливу озоноруйнівних факторів на екологічну безпеку в Україні

3.1. Вирішення проблеми впливу озоноруйнівних факторів в Україні

Державне регулювання діяльності щодо охорони озонового шару здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів України (далі — Міністерство екології України) і його територіальні органи, виконавчі і розпорядницькі органи в межах їхньої компетенції, визначеної законодавством України.

Основними завданнями і напрямками державного регулювання діяльності щодо охорони озонового шару є:

— правове, економічне, організаційне і технічне забезпечення виконання Віденської конвенції, Монреальського протоколу й інших міжнародних договорів України по охороні озонового шару;

— уточнення переліків озоноруйнуючих речовин і продукції, що містить озоноруйнуючі речовини, відповідно до змін, що можуть прийматися сторонами Монреальського протоколу;

— введення обмежень і заборон на поводження із озоноруйнуючими речовинами;

— визначення порядку поводження із озоноруйнуючими речовинами в Україні;

— ліцензування діяльності, пов’язаної з поводженням із озоноруйнуючими речовинами;

— організація фінансування і матеріально-технічного забезпечення заходів щодо охорони озонового шару;

— забезпечення контролю за дотриманням державними органами, юридичними особами й індивідуальними підприємцями законодавства України щодо охорони озонового шару;

— застосування санкцій за порушення законодавства України щодо охорони озонового шару;

— здійснення міжнародного співробітництва з метою обміну інформацією, розробки і реалізації заходів, спрямованих на охорону озонового шару.

Кабінет Міністрів України у межах своєї компетенції:

— приймає державні цільові програми по охороні озонового шару;

— стверджує переліки озоноруйнуючих речовин, обмежених і заборонених для використання в Україні, визначає їхню кількість і терміни скорочення (припинення) споживання відповідно до міжнародних договорів України;

— встановлює розмір плати за одержання разового дозволу на ввіз у Україну озоноруйнуючих речовин або продукції, що містить озоноруйнуючі речовини;

— визначає перелік видів діяльності пов’язаних з поводженням із озоноруйнуючими речовинами таких, що підлягають ліцензуванню;

— здійснює інші повноваження відповідно до законодавства України [35].

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України у межах своєї компетенції:

— організовує і координує розробку і виконання державних цільових програм по охороні озонового шару;

— встановлює обмеження на споживання озоноруйнуючих речовин відповідно до міжнародних договорів України;

— визначає порядок ліцензування діяльності з поводження із озоноруйнуючими речовинами, видає юридичним особам та індивідуальним підприємцям ліцензії на право здійснення цієї діяльності, припиняє дію ліцензій, анулює або відкликає їх у випадку порушення законодавства України щодо охорони озонового шару або умов, зазначених у ліцензії;

— встановлює порядок видачі разових дозволів на ввіз в Україну або вивіз за її межі озоноруйнуючих речовин, або продукції, що містить озоноруйнуючі речовини, і видає такі дозволи юридичним особам і індивідуальним підприємцям;

— визначає дозволену для ввозу(вивозу) на територію України кількість озоноруйнуючих речовин, або продукції, що містить озоноруйнуючі речовини;

— здійснює державний контроль за охороною озонового шару, включаючи споживання озоноруйнуючих речовин, а також здійснює постійний контроль за розробкою і виконанням заходів щодо своєчасного збору і збереження в герметичній тарі залишкової кількості озоноруйнуючих речовин для рециклинга і повторного використання або для утилізації;

— видає юридичним особам і індивідуальним підприємцям обов’язкові для виконання розпорядження по усуненню виявлених порушень законодавства України про охорону озонового шару;

— притягає у встановленому порядку до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства України про охорону озонового шару;

— приймає рішення про обмеження(припинення) діяльності юридичних осіб і індивідуальних підприємців, припиненні експлуатації окремих виробництв, цехів і інших об’єктів, якщо ця діяльність здійснюється з порушеннями законодавства України про охорону озонового шару;

— визначає порядок здійснення юридичними особами й індивідуальними підприємцями звітності з використання озоноруйнуючих речовин;

— веде облік залишкової кількості озоноруйнуючих речовин в Україні до остаточного виведення їх із споживання;

— здійснює міжнародне співробітництво в області охорони озонового шару;

— вирішує інші питання відповідно до законодавства України [35].

Економічний механізм охорони озонового шару включає:

— розробку і реалізацію державних цільових і інших програм по охороні озонового шару;

— фінансування державних цільових програм, заходів щодо охорони озонового шару за рахунок бюджетних коштів, фондів охорони природи й інших джерел;

— надання юридичним особам і індивідуальним підприємцям, що здійснюють перехід на використання озонобезпечних речовин і технологій, пільгових режимів оподатковування і кредитування відповідно до законодавства України;

— стягнення плати за видачу разового дозволу на ввіз в Україну озоноруйнуючих речовин і продукції, що містить озоноруйнуючі речовини [35].

Імпорт і експорт озоноруйнуючих речовин і продукції, що містить озоноруйнуючі речовини, допускається тільки при наявності у імпортерів, експортерів разового дозволу Міністерства охорони навколишнього природного середовища на ввіз на територію України або вивіз за її межі зазначених речовин або продукції, що містить озоноруйнуючі речовини.

Порядок видачі разових дозволів, а також дозволена для ввозу (вивозу) кількість озоноруйнуючих речовин, або продукції, що містить такі речовини, встановлюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

Видача разового дозволу на ввіз в Україну або вивіз за її межі озоноруйнуючих речовин, або продукції, що містить такі речовини здійснюється за плату в розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забороняється:

— здійснення діяльності, пов’язаної з поводженням із озоноруйнуючими речовинами, без ліцензії;

— ввезення на територію України і вивезення за її межі озоноруйнуючих речовин і продукції, що містить озоноруйнуючі речовини, без разового дозволу Міністерства екології України;

— виробництво, імпорт, експорт і інші види діяльності з речовинами, включеними в перелік озоноруйнуючих речовин, заборонених для споживання в Україні;

— викид в атмосферу озоноруйнуючих речовин;

— проектування, реконструкція, технічне переозброєння, розширення, нове будівництво об’єктів із використанням технологій, устаткування, речовин і матеріалів, що передбачають поводження із речовинами, включеними в перелік озоноруйнуючих речовин, заборонених для споживання в Україні [35].

Систематичні спостереження за станом озонового шару над територією України, оцінку і прогнозування його змін здійснює Національний науково-дослідний центр моніторингу озоносфери.

Основними завданнями Національного науково-дослідного центру моніторингу озоносфери є:

— вимір, оцінка і прогноз стану озонового шару і рівня ультрафіолетового сонячного випромінювання над територією України;

— розробка і виготовлення нової вимірювальної апаратури для моніторингу озонового шару;

— створення інформаційного банку даних про стан озонового шару і представлення цієї інформації зацікавленим державним органам і засобам масової інформації;

— обмін інформацією про стан озонового шару з уповноваженими органами інших держав і міжнародних організацій;

— підготовка і підвищення кваліфікації фахівців в області моніторингу озонового шару [35].

Національний науково-дослідний центр моніторингу озоносфери здійснює свою діяльність відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Державний контроль за охороною озонового шару здійснюється Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і іншими уповноваженими державними органами в межах їхньої компетенції відповідно до законодавства України.

Відомчий контроль щодо охорони озонового шару здійснюється органами державного управління з метою забезпечення виконання підвідомчими організаціями законодавства України, програм і заходів щодо охорони озонового шару.

Виробничий контроль у цій області здійснюється підрозділами й уповноваженими посадовими особами організацій, індивідуальними підприємцями.

3.2. Пропозиції вирішення проблеми озоноруйнівних факторів

Поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки.

Технічне переоснащення виробничого комплексу на основі впровадження інноваційних проектів, енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів до 2020 року:

— Створення до 2015 року екологічно та економічно обґрунтованої системи платежів за спеціальне використання природних ресурсів та збору за забруднення навколишнього природного середовища з урахуванням механізму стимулювання суб’єктів господарювання до раціонального природокористування;

— Зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня, а також пересувними джерелами в результаті встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року — Євро-5.

— Розроблення (коригування) та реалізація цільових регіональних програм з охорони довкілля, в тому числі із включенням заходів з охорони атмосферного повітря з метою зменшення обсягу викидів загальнопоширених забруднюючих речовин:

—         стаціонарними джерелами до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 25 відсотків базового рівня;

—         пересувними джерелами до 2020 року на 30 відсотків базового рівня (в результаті встановлення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах до 2015 року відповідно до стандартів Євро-4, до 2020 року — Євро-5).

— Розроблення (коригування) та реалізація цільових регіональних програм поліпшення екологічного стану за рахунок зменшення забруднення довкілля основними підприємствами-забруднювачами з включенням заходів з охорони атмосферного повітря (для регіонів з міськими агломераціями понад 500 тис. жителів).

— Розроблення (коригування) та реалізація цільових міських програм з охорони довкілля, в тому числі із включенням коротко- та довгострокових заходів з охорони атмосферного повітря (для міст та агломерацій з населенням понад 200 тисяч, курортно-рекреаційних районів та районів з високим рівнем техногенного навантаження) на основі зонування відносно якості атмосферного повітря.

— Розроблення та реалізація державних цільових програм охорони довкілля для окремих галузей національної економіки, що передбачають технічне переоснащення виробничого комплексу в результаті реалізації інноваційних проектів, впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних, безвідходних та екологічно безпечних технологічних процесів.

— Розроблення і впровадження заходів щодо зниження негативного впливу автотранспорту та врахування транспортної складової при формуванні та реалізації містобудівної політики (шляхом будівництва транспортних розв’язок, реконструкції автомобільних доріг, створення автоматизованих систем управління транспортними потоками на магістралях міст тощо).

— Підготовка проектів нормативно-правових актів, передбачених у зв’язку зі приведенням законодавства України у відповідність з Директивою 96/62/ЄC щодо оцінки якості та управління якістю повітря, Директивою 99/30/ЄC стосовно граничних значень діоксиду сірки, діоксиду азоту та оксидів азоту, зокрема твердих часток, і свинцю у навколишньому повітрі, Директивою 98/70/ЄC стосовно якості бензинового та дизельного палива, і Директивою 93/12/ЄEC, що її доповнює, Директивою 1999/32/ЄC стосовно скорочення вмісту сірки у певних рідких паливах і Директивою 93/12/ЄEC, що її доповнює, Директивою 94/63/ЄC стосовно контролю за викидами летких органічних сполук у результаті зберігання бензину та його доставки з терміналів на сервісні станції, з екологічним законодавством України.

— Внесення змін і доповнень до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря»:

— щодо створення механізмів економічного стимулювання природокористувачів щодо впровадження систем екологічного менеджменту, більш чистого виробництва, найкращих економічно доступних (природоохоронних) технологій і найкращих в екологічному відношенні господарських практик, в тому числі, що покращують якість очищення викидів;

—         щодо удосконалення системи відповідальності природокористувачів за порушення екологічного та санітарно-гігієнічного законодавства, недотримання нормативів очищення викидів в атмосферне повітря відповідно до найкращих економічно доступних технологій та етапів досягнення нормативів якості довкілля тощо)

— Розроблення нормативно-правових документів:

—         «Про показники гранично допустимих концентрацій у повітрі населених пунктів двоокису сірки, двоокису азоту і оксидів азоту, твердих частинок (PM10 і PM2, 5), свинцю, бензолу і окислу вуглецю, миш’яку, кадмію, ртуті, нікелю та ароматичних вуглеводнів»;

—         «Про контроль за вмістом сірки в деяких видах палива і заходи щодо його поступового зниження» (із запровадженням знижених норм вмісту сірки в мазуті та дизельному пальному та заборони з 2016 року їх використання при умові вмісту сірки вище, ніж встановлені порогові значення);

—         «Про стимулювання застосування каталізаторів знешкодження викидів автотранспорту та використання високоякісного бензину й кисеньумісних добавок до нього» (із запровадженням обов’язкового використання каталізаторів допалювання на всіх нових автомобілях);

—         «Про уточнення переліку забруднюючих речовин у вихлопних газах автотранспорту, як контролюються під час технічного огляду» (щодо включення CO, HC, HC + NOx, NO x, PM до переліку);

—         «Про поетапне забезпечення відповідності рівнів викидів з нових легкових автомобілів стандартам Євро 5 та Євро 6» (щодо забезпечення виробниками в Україні відповідності рівнів викидів з нових легкових автомобілів стандартам Євро 5 протягом 5 років їх експлуатації або 80 000 км пробігу — з 2012 року та Євро 6 протягом 5 років їх експлуатації або 100 000 км пробігу – з 2015 року);

—         «Про Порядок проведення моніторингу навколишнього природного середовища підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища»

—         «Про встановлення порогових значень летких органічних сполук для фарб і лаків» (щодо забезпечення належного маркування товарів з точки зору їх вмісту);

—         «Про технологічні нормативи викидів забруднюючих речовин від основного технологічного обладнання та технологічних процесів за галузями господарювання»;

—         «Про Методику інвентаризації та звітування стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин та контролю якості очисного обладнання» (приведення у відповідність з рекомендаціями Європейської спільної програми спостережень та оцінки розповсюдження забруднювачів повітря на великі відстані).

— Оптимізація структури енергетичного сектору національної економіки в результаті збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків, а також забезпечення скорочення обсягу викидів парникових газів в Україні на 20 відсотків до 2020 року порівняно з рівнем викидів 1990 року.

—         Розроблення та прийняття Законів України «Про підтримку використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії» та «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів з питань підтримки використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії» (щодо механізмів впровадження відновлювальної енергетики, як одного з основних інструментів політики низько вуглецевого розвитку, зокрема, шляхом введення пільгових тарифів на електричну енергію, що генерується з відновлюваних і нетрадиційних джерел тощо).

—         З метою забезпечення збільшення обсягу використання відновлюваних і нетрадиційних джерел енергії на 5 відсотків до 2015 року та на 10 відсотків базового рівня — до 2020 року розробити та затвердити нормативно-правові документи:

—         «Про порядок організації та проведення моніторингу за антропогенними викидами парникових газів»;

—         «Про методику визначення обсягу абсорбції парникових газів»;

—         «Про стимулювання і підтримку розвитку чистого виробництва у відповідності до Кіотського протоколу до Рамкової Конвенції ООН про зміну клімату».

— Визначення до 2015 року основних засад державної політики з адаптації до зміни клімату, розроблення та поетапне виконання національного плану заходів щодо пом’якшення наслідків зміни клімату та запобігання антропогенного впливу на зміну клімату на період до 2030 року, в тому числі в рамках реалізації механізму Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН «Про зміну клімату», проектів спільного впровадження та проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій.

—         Розроблення у співпраці з міжнародними науково-дослідними установами (2012-2013) та реалізація Загальнодержавної, регіональних та місцевих програм пом’якшення наслідків зміни клімату для України (з метою визначення основних засад державної політики щодо запобігання змінам клімату, встановлення довгострокових цілей із скорочення викидів парникових газів на період після закінчення дії Кіотського протоколу та відповідного комплексу заходів з адаптації, зведення до мінімуму негативних наслідків зміни клімату та скорочення викидів парникових газів як мінімум на 20 відсотків у порівнянні з рівнем 1990 року до 2020 року), в тому числі із включенням заходів щодо:

—         визначення рівня технічного потенціалу щодо зменшення обсягу викидів парникових газів та прогнозних показників можливого обсягу продажу Україною одиниць установленої кількості викидів парникових газів;

—         розроблення та реалізації заходів зі зменшення викидів парникових газів в різних секторах економіки;

—         будівництва систем генерації або спалювання метану, що утворюється на централізованих очисних спорудах стічних вод та на полігонах твердих побутових відходів;

—         підвищення рівня лісистості України та створення умов для зниження рівня концентрації парникових газів у атмосфері (шляхом забезпечення реалізації та подовження дії до 2020 та подальші роки Державної цільової програми «Ліси України» на 2010-2015 роки);

—         Розроблення та впровадження системи торгівлі національним надлишком квот на викиди парникових газів, що охоплює найбільші стаціонарні джерела викидів.

—         Реалізація проектів спільного впровадження, проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій у пріоритетних галузях економіки та житлово-комунальному господарстві згідно механізму та вимог Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату [34].

—         Забезпечення реалізації Програми припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-2030 роки.

—         Розвиток системи інформаційної підтримки, звітності, моніторингу та контролю антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, в тому числі:

—         проведення щорічної інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів відповідно до виданих дозволів на викиди парникових газів;

—         забезпечення функціонування електронної бази даних про результати інвентаризації антропогенних викидів та абсорбції парникових газів відповідно до методичних рекомендацій, прийнятих Конференціями Сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату;

—         забезпечення функціонування Національного електронного реєстру антропогенних викидів та абсорбції парникових газів;

—         розроблення Національного плану розподілу дозволів на антропогенні викиди із джерел парникових газів;

—         інформаційної бази виконання проектів спільного впровадження та проектів з цільових екологічних (зелених) інвестицій

—         створення банку даних про екологічно безпечні технології та методи, що застосовуються для зменшення обсягу антропогенних викидів забруднюючих речовин та парникових газів, збільшення їх абсорбції;

—         встановлення системи контролю за обліком антропогенних викидів та абсорбції парникових газів суб’єктами господарювання.

—         Розвиток системи моніторингу та звітності щодо використання озоноруйнуючих речовин і забезпечення її постійного функціонування згідно з вимогами Монреальського протоколу, в тому числі:

—         проведення щорічної оцінки використання озоноруйнуючих речовин та виконання заходів щодо виведення їх з обігу;

—         встановлення систем звітності для отримання даних про викиди фторованих газів у відповідних секторах економіки;

—         створення і підтримка інформаційної бази даних про вітчизняних користувачів та постачальників озоноруйнівних речовин;

—         запровадження моніторингу неконтрольованого вивільнення озоноруйнівних речовин.

—         Розроблення (2012) та здійснення плану заходів щодо підвищення інформованості та органів законодавчої і виконавчої влади, керівників промислових підприємств і громадськості з питань регулювання викидів парникових газів, реалізації механізмів Кіотського протоколу та Монреальського протоколів тощо.

—         Розроблення та прийняття законодавчих актів:

—         Закону України «Про регулювання обсягу антропогенних викидів та поглинання парникових газів»;

—         Закону України «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів з питань впровадження політики низько вуглецевої економіки» (щодо формування основних засад, довгострокової стратегії низько вуглецевого розвитку, основних принципів та механізмів її забезпечення з метою оптимізації структури енергетичного сектору національної економіки в результаті збільшення обсягу використання енергетичних джерел з низьким рівнем викидів двоокису вуглецю до 2015 року на 10 відсотків і до 2020 року на 20 відсотків);

—         «Про заборону використання в Україні деяких озоноруйнівних речовин під час проектування, реконструкції технічного переобладнання та будівництва» (щодо створення необхідних передумов для виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо переходу до виробництва конкуренто здатної продукції, що не містить озоноруйнівних речовин) [34].

Розділ 4. Заходи щодо безпеки життєдіяльності населення

Забезпечення безпеки — це складний процес, в якому можна виділити елементарні складові, вихідні положення, ідеї, що іменуються принципами. Принципи забезпечення безпеки за ознаками їх реалізації умовно ділять на 4 класи: орієнтуючі, технічні, управлінські, організаційні.

Орієнтуючі принципи — це основоположні ідеї, що визначають напрямок пошуку безпечних рішень і служать методологічною і інформаційною базою.

Технічні принципи спрямовані на безпосереднє відвернення дії небезпечних факторів і базуються на використанні фізичних законів. До них відносяться принципи захисту відстанню і часом, екрануванням, недоступності, блокування, герметизації, дублювання.

Управлінськими називаються принципи, які визначають взаємозв’язок і відносини між окремими стадіями і етапами процесу забезпечення безпеки. До них належать: плановість, контроль, управління, зворотний зв’язок, підбір кадрів, відповідальність.

До організаційних належать принципи, за допомогою яких реалізуються положення з залученням науково обґрунтованих рішень. Це принципи несумісності, ергономічності, раціональної організації праці і відпочинку, компенсації.

Система державних органів по управлінню та нагляду за безпекою життєдіяльності населення включає в першу чергу органи виконавчої влади різних рівнів.

Серед них перш за все треба назвати Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення; Міністерство праці та соціальної політики; Державний департамент з нагляду за охороною праці.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України) діє згідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 28.10.1996 р. № 1005, із змінами, внесеними Указами від 06.05.1997 р. № 388, від 01.12.1997 р. № 1320 та від 03.04.2000 р. № 553. Дане Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільної оборони, рятувальної справи, створення та функціонування систем страхового фонду документації, поводження з радіоактивними відходами, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління та несе відповідальність за її стан і розвиток [4, с. 211].

Основними завданнями МНС України є:

— розроблення і реалізація заходів щодо захисту населення від наслідків НС та Чорнобильської катастрофи;

— керівництво діяльністю органів управління, штабів, військ Цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

— координація діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій усіх форм власності з розв’язання проблем захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та ліквідація їх наслідків;

— визначення основних напрямків роботи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, соціального захисту населення, реабілітації забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територій;

— державний нагляд та контроль за станом цивільної оборони і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситуаціях та проведення заходів щодо запобігання їм;

— організація та координація здійснення всіх заходів на території відчуження та зони безумовного відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони громадського порядку і здоров’я персоналу, який працює на цій території, захисту наукових і економічних інтересів України;

— управління у сфері поводження з радіоактивними відходами, керівництво рятувальною справою, формування страхового фонду документації;

— координація робіт, пов’язаних з формуванням і реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

— підготовка та перепідготовка кадрів цивільної оборони та з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, навчання населення дій у надзвичайних ситуаціях [4, с. 212].

МНС України здійснює організаційні і практичні заходи, спрямовані на удосконалення системи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та підвищення рівня природно-техногенної безпеки України.

Завдяки тісній співпраці Міністерства з центральними та місцевими органами виконавчої влади, академічними і науковими установами, започатковано системний підхід до розв’язання проблем запобігання і реагування на надзвичайні ситуації. Проведено перший етап паспортизації об’єктів підвищеної небезпеки, впровадження конкретних заходів з метою підвищення сталості роботи об’єктів національної економіки в умовах надзвичайних ситуацій.

Прийнята і реалізується ціла низка державних і регіональних програм у сфері протидії і усунення катастроф, серед яких провідне місце посідає Державна програма запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2011 – 2015 роки.

Завдяки активній підтримці зусиль та ініціатив МНС України, постійній увазі до його проблем з боку Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України та Ради національної безпеки і оборони України в державі створена і діє система органів управління і сил, спроможних долати наслідки надзвичайних ситуацій та надавати ефективну допомогу потерпілим.

Діяльність органів управління безпекою життєдіяльності базується на законах України. Один з них — Закон України “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природниго характеру”, прийнятий 08.06.2000 р., № 1809-ІІІ, який визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, об’єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Закон складається із ІХ розділів та 39 статей [4, с. 214].

У створені безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для безпечної життєдіяльності людини основне місце посідає правове забезпечення – законодавство з безпеки життєдіяльності, яке ґрунтується на Конституції України і включає закони України: з охорони здоров’я; з охорони праці; з охорони навколишнього середовища; з дорожнього руху; з цивільної оборони і цивільного захисту тощо.

Законодавство України про охорону здоров’я складається з «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. із внесеними змінами і доповненнями та інших прийнятих до них актів, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості [33].

Надзвичайно важливе значення у сфері охорони здоров’я має Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. – регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, установлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні, спрямованих на створення оптимальних умов життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, унеможливлюють шкідливий вплив на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Законодавство про охорону праці складається із закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю, закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих до них нормативно-правових актів.

Основні принципи державної політики у сфері охорони праці такі:

– пріоритет життя і здоров’я працівників;

– повна відповідальність роботодавця за створення належних безпечних і здорових умов праці та соціальний захист працівників;

– повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Для підвищення рівня промислової безпеки забезпечують:

– суцільний технічний контроль за станом виробництва, технології та продукції;

– сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці [33].

Законодавство про охорону навколишнього середовища складається із закону України: «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р.; розроблених відповідно до Закону кодексів з охорони і використання окремих природних ресурсів: Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Лісового кодексу України; Законів України з охорони довкілля: «Про охорону атмосферного повітря», «Про природозаповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про екологічну експертизу», «Про захист рослин», «Про рослинний світ», – а також підзаконних нормативно-правових актів, що видаються держаними органами України на підставі законів [33].

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Законодавство про цивільну оборону і цивільний захист визначає правові та організаційні засади щодо реалізації державою гарантованого Конституцією України права громадян на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха при надзвичайних ситуаціях техногенного, природного, екологічного та воєнного характеру.

Законодавча база з безпеки життєдіяльності для надзвичайних ситуацій включає:

• Закони України «Про цивільну оборону України»,
• «Про правові засади цивільного захисту»,
• «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»,
• «Про правовий режим надзвичайного стану»,
• «Про правовий режим воєнного стану»,
• «Про аварійно-рятувальні служби»,
• «Про пожежну безпеку»,
• «Про об’єкти підвищеної небезпеки»,
• «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та інші акти законодавства [33].

Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру законодавством визначено як одне з пріоритетних завдань Кабінету міністрів України, усіх центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності та підпорядкування.

Висновки

Озоновий шар в атмосфері Землі з’явився на світанку її геологічної історії, коли в повітря став надходити кисень, що вироблявся в процесі фотосинтезу мікроскопічними морськими водоростями. За розрахунками вчених, коли вміст кисню в атмосфері досяг приблизно 10 % сучасного, сформувався озоновий шар, і життя змогло вийти з моря на суходіл (до цього поверхня суші була випалена, стерилізована ультрафіолетом).

Останнім часом учені надзвичайно занепокоєні зниженням умісту озону в озоновому шарі атмосфери.

Руйнування озонового шару відбувається так:

– активне функціонування хімічної промисловості, яка випускає речовини, що містять хлор і бром, спричинює нагромадження в атмосфері озоноруйнівних газів (ОРГ);

– ОРГ піднімаються на висоту 20-50 км над поверхнею Землі, де розташований озоновий шар (особливо сприятливі умови для цього в приполярних районах);

– сонячні промені діють на техногенні гази, з яких виділяється хлор;

– хлор руйнує озон, відбираючи один із трьох атомів кисню й перетворюючи його на О2; при цьому кожний атом хлору здатен відокремити атом кисню майже 100 тис. разів.

За останні 15 років спостерігається руйнування озонового шару над континентальною Європою. За прогнозами, в першій чверті XXI ст. озоновий шар може стати тоншим на 30 %.

За даними екологічного відділу ООН і Всесвітньої метеорологічної ради, відбувається руйнування озонового шару над усією Північною Америкою, Європою, територією колишнього СРСР, Австралією, Новою Зеландією та частиною Південної Америки.

Припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин (хлорфторвуглеводні, гідрохлорфторвуглеводні, бромистий метил, чотирихлористий вуглець, метилхлороформ, галони) повинно базуватися як на відповідних рішеннях Монреальського протоколу , так і на правових нормах у сфері поводження з озоноруйнівними речовинами, розроблених на виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Незважаючи на відсутність вітчизняного виробництва, озоноруйнівні речовини використовуються майже в усіх секторах економіки. Винятком є бромистий метил, який виробляється на Сакському державному хімічному заводі для карантинних потреб.

В Україні спостереження за станом озонового шару проводяться на п’яти озонометричних станціях (у Києві, Борисполі, Одесі, Львові й на Карадагу в Криму). За даними цих спостережень, протягом останніх 10 років загальний уміст озону в атмосфері був значно нижчим від кліматичної норми (аналогічна картина спостерігалася для всієї північної півкулі Землі в межах широт 40-60°).

Стратегія переходу України на озонобезпечні речовини, яка закладена в постанові Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 р. № 1274 “Про Програму припинення в Україні виробництва та використання озоноруйнуючих речовин”, реалізується.

У розвинутих країнах заборонено ввезення, вивезення та виробництво хлорфторвуглеводнів, чотирихлористого вуглецю, галонів та метилхлороформу з 1996 року. Бромистий метил буде вилучено до 2005 року, а гідрохлорфторвуглеводні — до 2030 року. Це повинна зробити і Україна.

Припинення використання хлорфторвуглеводнів і галонів означає необхідність встановлення для підприємств строків щодо заборони повторного заповнення та (або) використання холодильного обладнання і устаткування для кондиціонування повітря, що працюють на хлорфторвуглеводнях, а також технічних засобів пожежогасіння, споряджених галонами. При цьому повинно бути зроблено все для екологічно безпечного зберігання видалених хлорфторвуглеводнів та галонів з метою їх відновлення і подальшого використання або знищення.

Першочерговій заміні підлягає холодильне обладнання та устаткування для кондиціонування повітря у субсекторах (побут, торгівля, промисловість, переробка та зберігання продуктів харчування, транспорт) з найбільшими щорічними обсягами споживання озоноруйнівних речовин та найбільшою величиною середнього їх заправлення на 1 установку (агрегат). Результати аналізу свідчать, що це стосується насамперед підприємств торгівлі та промисловості, на частку яких припадає майже 70 відсотків обсягу річних потреб в озоноруйнівних речовинах. 75 відсотків загального обсягу озоноруйнівних речовин іде для проведення щорічних сервісних робіт у секторі кондиціонування повітря (для установок у громадських будівлях та виробничих приміщеннях). Проведення конверсії у зазначених субсекторах сприятиме не лише істотному скороченню щорічних обсягів споживання озоноруйнівних речовин, а й зведенню до мінімуму використання однієї з найбільш небезпечних для озонового шару речовини — хлорфторвуглеводню-12.

Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною.

Список використаних джерел

1. Проект Закону України «Про охорону озонового шару» //Голос України. — 2001. — 15 жовтня. — С. 13
2. Ахинов Г.А. Основы экономики общественного сектора. – М.: Экономический факультет МГУ, ТЕИС, 2003. – 100 с.
3. Б’юкенен Дж. М. Суспільні фінанси і суспільний вибір: два протилежних бачення держави. – К.: КМ Академія, 2004. – 67-68 с.
4. Бедрій Я. І. Безпека життєдіяльності: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К. : Кондор, 2009. — 284, с.
5. Безпека життєдіяльності / Валентин Цапко; За ред.: В. Г. Цапка. — К. : Знання, 2008. — 397, с.
6. Безпека життєдіяльності /Василь Пішак; ред.: М. М. Радька. — Чернівці: Книги-ХХІ, 2007. — 359 с.
7. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник /Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2006. — 397 с.
8. Боков В.А. Основы экологической безопасности. – Симферополь: СОНАТ, 1998. – 224 с.
9. Валентей С.Д. Развитой социализм: экологическая политика. – М.: Экономика, 1984. – 104 с.
10. Геврик Є. О. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / Євген Геврик, ; Мін-во освіти і науки України. — К. : Ельга-Н : КНТ, 2007. — 382, с.
11. Григорьев А.А. Уроки экологических катастроф. – СПб.: „Знание”, 1992. – 16 с.
12. Гэлбрейт Дж. Экономические теории и цели общества. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
13. Джигирей В. С. Безпека життєдіяльності /В. С. Джигирей, В. Ц. Жидецький; М-во освіти і науки України, Українська Академія Друкарства, Український державний лісотехнічний університет. — 4-е вид. доп. — Львів : Афіша, 2001. — 254, с.
14. Желібо Є. П. Безпека життєдіяльності: підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Каравела, 2009. — 279 с.
15. Запольський А.К. Основи екології. – К.: Вища школа, 2001. – 358 с.
16. Зербино Д.Д. Антропогенные экологические катастрофы. – К.: Наукова думка, 1991. – 134 с.
17. Катастрофы и история Земли: Новый униформизм. – М.: Мир, 1986. – 471 с.
18. Кисельов М.М. Методологія екологічного синтезу. – К.: Наукова думка, 1995. – 158 с.
19. Корсак К.В., Коцаренко М.Я. Озонова діра — сигнал небезпеки. — К: Т-во “Знання” УРСР, 1990 — 48 с.
20. Крисаченко В. Екологічна культура: теорія і практика. – Заповіт, 1996. – 352 с.
21. Лагутін В.М. Методи та засоби управління екологічною безпекою в умовах виникнення екстремальних ситуацій у навколишньому середовищі // Радиоэлектроника и информатика.- 2004.- №2.- С.163-168
22. Мезенцева Н.І. Регіональна соціальна безпека в Україні / Н.І. Мезенцева, К.В. Мезенцев // Економічна та соціальна географія: Наук. зб. — К., 2001. — Вип. 51. — С. 121-128.
23. Мороз С.А. Історія біосфери Землі. – К.: Заповіт, 1996. – Том 1. – 440 с.
24. Нємець Л.М. Соціально – географічні основи стратегії переходу України на модель стійкого розвитку. – Київ, 2004. – 515 с.
25. Програма припинення виробництва та використання озоноруйнівних речовин на 2004-3030 роки // Офіційний вісник України. — 2004. — № 10. — С. 82-90
26. Смит Ф.Л. Рыночная экономика: использование частичной собственности для защиты окружающей среды // Экономика и математические методы. – 1992. – №1. – Т.28. – С.29-39
27. Стадницький Ю.І. Розміщення продуктивних сил (теоретичні основи). – К.: Знання, 2008. – 351 с.
28. Супрович М. П. Безпека життєдіяльності: практикум. — К. : Кондор, 2010. — 163 с.
29. Ткачук А. І. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; Кіровоградський держ. педагог. ун-т ім. В. Винниченка . — Кіровоград., 2006. — 199, с.
30. Форрестер Д. Мировая динамика. – 2003. АСТ ISBN, – 379 с.
31. Хилько М.І. Екологічна політика: монографія. – К.: Абрис, 1999.–363 с.
32. Яремко З. Безпека життєдіяльності. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. — 317 с.
33. rada.gov.ua