Класицизм (від латинського — взірцевий) – один із основних напрямів у європейській літературі й мистецтві ХVІІ – початку ХІХ ст., зразком для якого було своєрідно переосмислене класичне (давньогрецьке і давньо-римське) мистецтво, яке необхідно було наслідувати як таке, що вважалося ідеально досконалим.

Виник класицизм у Франції в ХVІІ столітті, після смерті  кардинала Мазаріні. Королем 1660 року було проголошено Людовіка ХІV, що став відомим в історії Франції як “король-сонце”. Саме в цю епоху, що тривала більше як півстоліття, абсолютизм досяг розквіту й певний час відігравав прогресивну роль. Хоч Людовік ХІV був далеко не ідеальним монархом, проте увійшов в історію як король-будівник і просвітитель. На цей час і припадає розквіт культури класицизму у Франції.

Теоретиком класицизму вважають французького поета Ніколя Буало (1636 – 1711), який у своєму трактаті “Мистецтво поетичне” сформулював основні естетичні принципи нового літературного напряму. Автор трактату мав найсерйозніші наміри — встановити закони й критерії високого, вічного мистецтва, ідеальні зразки якого створила античність.

Теорія просвітництва, найвизначнішими представниками якої були Декарт, Вольтер, Дідро, Руссо, Монтеск’є, Лессінг. За цією теорією найвищим виявом людського духу, основною історичною силою є розум. Корені зла вбачалися в неосвіченості людей, тому головним завданням вважалося поширення освіти. Просвітники ігнорували ірраціональні почуття людини — палке кохання, пристрасть, захоплення, одержимість, побожність тощо.

Визначальні риси класицизму:

1)Раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

2)Проста, прозора побудова твору;

3)Першомета твору — краса як досконалість форми та величавість;

4)Недооцінювалися новизна, оригінальність, натомість цінувалася традиційна канонічність;

5)Різкий поділ героїв на позитивних та негативних з цілком сформованими характерами та однією-двома чітко вираженими рисами вдачі;

6)Ідеал мистецтва — людина вольова, освічена, з розвиненим почуттям морального та громадянського обов′язку.

Живопис

Зацікавлення до мистецтва античної Греції та Риму проявився ще в епоху Відродження, яка після століть середньовіччя звернулася до форм, мотивів і сюжетів античності. Найвеличніший теоретик Ренесансу, Леон Батіста Альберті, ще в XV ст. висловив ідеї, які віщували окремі принципи класицизму і повною мірою проявилися у фресці Рафаеля «Афінська школа» (1511). Систематизація і закріплення досягнень великих художників Відродження, особливо флорентійських на чолі з Рафаелем і його учнем Джуліо Романо, склали програму болонської школи кінця XVI століття , найбільш характерними представниками якої були брати Карраччі. У своїй впливій Академії мистецтв проповідували, що шлях до вершин мистецтва лежить через скрупульозне вивчення спадщини Рафаеля і Мікеланджело, імітацію їхньої майстерності лінії і композиції.

Література

Естетика класицизму відбивала прагнення до ідеалізації дійсності, за рахунок відмови від зображення складної і багатопланової реальності. У театральному мистецтві цей напрямок затвердило себе у творчості, насамперед, французьких авторів: Корнеля, Расіна, Вольтера, Мольєра. Класицизм справив великий вплив на російський національний театр (А.П. Сумароков, В.А. Озеров, Д.И. Фонвизин)

Вершиною класицизму в трагедії стали твори французьких поетів П. Корнеля (Сід, Горацій, Нікомед), якого називали батьком французької класичної трагедії і Ж.Расіна (Андромаха, Іфігенія, Федра, Гофолія). Своєю творчістю ці автори за життя викликали гарячі суперечки з приводу неповного дотримання регламентованих класицизмом правил, але можливо, саме відступ зробили твори Корнеля і Расіна безсмертними.

Жанри літератури:

“Високі”:

1)Трагедія.

2) Епопея.

3) Ода.

“Низькі”:

1)Комедія.

2)Сатира.

3) Байка.

Скульптура

Поштовхом до розвитку класицистичної скульптури в середині XVIII століття послужили твори Вінкельмана та археологічні розкопки стародавніх міст. Свого найвищого втілення в області пластики класицизм досяг у героїчних і ідилічних роботах Антоніо Канови , черпали натхнення переважно в статуях епохи еллінізму ( Пракситель ) . У Росії до естетики класицизму тяжіли Федот Шубін , Михайло Козловський , Борис Орловський , Іван Мартос . Публічні пам’ятники , які отримали в епоху класицизму широке поширення , давали скульпторам можливість ідеалізації військової доблесті і мудрості державних мужів. Вірність античним зразком вимагала від скульпторів зображення моделей голими, що вступало в протиріччя з прийнятими нормами моралі. Щоб вирішити це протиріччя , діячі сучасності спочатку зображувалися скульпторами класицизму у вигляді оголених античних богів: Суворов — у вигляді Марса , а Поліна Боргезе — у вигляді Венери тощо. Відома робота « Ганімед , що годує Зевесова орла » ( 1817). Приватні замовники епохи класицизму воліли увічнювати свої імена в надгробних пам’ятниках. Популярність цієї скульптурної форми сприяло облаштування публічних кладовищ в головних містах Європи.

Архітектура

Головною рисою архітектури класицизму було звернення до форм античного зодчества як до еталону гармонії, простоти, строгості, логічній ясності і монументальності. Архітектурі класицизму в цілому притаманна регулярність планування і чіткість об’ємної форми. Основою архітектурної мови класицизму став ордер, в пропорціях і формах близький до античності. Для класицизму властиві симетрично-осьові композиції, стриманість декоративного оздоблення, регулярна система планування міст.

Музика

Музикой періоду класицизму або музикою класицизму, називають період у розвитку європейської музики приблизно між 1730 і 1820 роками. Поняття класицизму в музиці стійко асоціюється з творчістю Гайдна, Моцарта і Бетховена, званих віденськими класиками і визначили напрямок подальшого розвитку музичної композиції.

Естетика класицизму ґрунтувалася на переконанні в розумності і гармонійності світоустрою, що проявилося в увазі до збалансованості частин твору, ретельної обробці деталей, розробці основних канонів музичної форми. Саме в цей період остаточно сформувалася сонатна форма, заснована на розробці і протиставленні двох контрастних тим, визначився класичний склад частин сонати і симфонії.

Зростання свободи суспільства призвів до появи перших публічних концертів. У головних містах Європи утворюються музичні товариства і оркестри. Відбулися докорінні зміни в оркестрах, не залишилося потреби в клавесині або органі, як в основних музичних інструментах, духові інструменти — кларнет, флейта, труба та ін навпроти зайняли своє місце в оркестрі і створили новий, особливий звук. У період класицизму з’являється струнний квартет складається з двох скрипок, альта і віолончелі, значно розширюється склад оркестру. Одним з перших композиторів використовували симфонічний формат був син Й.С.Баха — Карл Філіпп Емануель Бах.

У цю ж епоху було створено піаніно, або фортепіано. Це дозволило музикантам-клавішник виконувати музику в різних варіаціях як м’яко так і більш голосно, залежно від використовуваних клавіш. Найбільш важливими з сольних творів класичного періоду були сонати, вони створювалися для будь-якого сольного інструменту, але в першу чергу для гри на фортепіано. Як симфонії, сонати стали способом об’єднання безлічі різних типів інструментальної музики в один тип.