Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної різноманітності. Абсолютна підтримка державою якоїсь форми господарювання чи бізнесу не допускається. Кожен суб’єкт має право займатися підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, не допускає цінової дискримінації, зловживань монопольним становищем на ринку тощо. Однак, держава у ринковій системі не гарантує захист індивіда і форм його діяльності від економічних невдач.

Провідні українські експерти визнають той факт, що багаторівнева економіка потребує також різноманітних видів забезпечення економічної, фізичної та інших видів безпеки та організації охорони. Це дає можливість вибору для клієнтів, аналізу та порівняння різних форм охоронної діяльності і в кінцевому результаті сприяє в цілому підвищенню рівня безпеки підприємницької діяльності в Україні.

В умовах збільшення частки приватного капіталу в економіці України, розвитку малого та середнього бізнесу, а також роздержавлення стратегічних об’єктів, об’єктів у сфері машинобудування, гірничо-видобувної промисловості, хімічної тощо, тобто підприємств базової сфери економіки, стає актуальним питання щодо організації приватних охоронних структур та комерційних служб безпеки як на цих підприємствах, так і тих, що надають безпосередньо такі послуги.

Економічна безпека підприємства грає виняткову роль у подальший діяльності підприємства. Саме підприємство є основним структуроутворюючим елементом економіки держави. Через систему податків, субсидій, кредитів, цін і ін. держава реалізує свою політику, що може підвищувати або знижувати сумарну оцінку економічної безпеки підприємства.

Актуальність роботи полягає в тому, що в Україні зараз спостерігається стійка тенденція банкрутства підприємств промислової групи. Вивчення, аналіз фінансово — економічної діяльності підприємств, знаходження засобів для їх ефективної діяльності; розширення сфери виробничої діяльності, а також відшукування джерел її фінансування вимагає особливої уваги. Необхідність постійного дотримання економічної безпеки зумовлюється об’єктивно наявним для кожного суб’єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно її керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього й внутрішнього середовища.

Забезпечення всебічної безпеки підприємства потребує створення спеціального підрозділу з метою реалізації захисних заходів — служби безпеки. Створення служб безпеки обумовлено загостренням конкурентної боротьби на зовнішньому та внутрішньому ринках та поширенням промислового шпіонажу. Створення служб безпеки відображає об’єктивну потребу ділових кіл у зменшенні комерційних ризиків та підвищенні безпеки підприємницької діяльності.

Мета: розкрити загальні положення і класифікацію засобів забезпечення безпеки підприємства.

Завдання роботи:

— окреслити економічну безпеку підприємства в умовах ринку;

— розкрити поняття та визначення економічної безпеки;

— охарактеризувати складові економічної безпеки підприємства;

— визначити фактори впливу на економічну безпеку підприємства.

1. Економічна безпека фірми в умовах ринку

За ринкових умов господарювання дуже важливого (якщо не вирішального) значення набуває економічна безпека всіх суб’єктів підприємницької та інших видів діяльності.

В даний час більшість українських промислових підприємств, працюючи в нестабільному економічному середовищі, є збитковими, переживає глибокий спад виробництва й перебуває в критичному або в стані банкрутства. Причин депресивного розвитку багато, але головні з них криються в інерції сформованої структури виробництва, його технологічної відсталості й фізичному зношуванні основних фондів, у відсутності пріоритетів державної науково-промислової політики, визначення яких дозволило б провести необхідну реструктуризацію потужностей, в умовах господарювання, що склалися в результаті неефективних, з погляду реального сектора економіки, перетворень, що не дозволяють підприємствам заробляти кошти на модернізацію.

Таке їхнє положення становить певну небезпеку як для економіки й соціальної стабільності в регіоні й суспільстві в цілому, так і для потенціалу й колективу кожного конкретного підприємства. Адже промислове підприємство, будучи основним структуроутворюючим елементом економіки, виконує не тільки виробничу функцію, але й дає кошти до існування багатьох людей, пов’язаних з ним, тобто несе певне соціальне навантаження й відповідальність.

Неповне завантаження потужностей, а тому й неефективне їхнє використання, а тим більше руйнування створеного потенціалу підприємства являють загрозу економічним, матеріальним основам життєдіяльності колективу й суспільства, для підтримки яких він створювався й розвивався.

Жодне підприємство не може відчувати себе в економічній безпеці, якщо його продукція не затребувана ринком; жодне підприємство, що провадить засоби виробництва, не може відчувати себе в безпеці, якщо відбувається тривалий спад у технологічному розвитку країни.

Зараз спостерігається чітко виражена тенденція втрати промисловими підприємствами здатності виробництва складної й наукомісткої продукції, причому не тільки нової, але й тієї, що вироблялася ними раніше в умовах стабільного розвитку економіки. Це означає, що під погрозою перебуває технічне переозброєння виробничого апарата таких базових галузей економіки, як енергетика, транспорт, металургія, хімія, видобуток корисних копалин і т.д., тому що в міру зношування активної частини основного капіталу цих галузей їхнє повноцінне заміщення новим вітчизняним обладнанням буде ускладнене або неможливе (адже промисловість більш ніж на 80% укомплектована машинами й устаткуванням саме вітчизняного виробництва. Їхня заміна масовими імпортними закупівлями з фінансової точки зору навряд чи здійсненна) [14, с. 18].

Багато підприємств цих галузей просто зупиняться, тому що їхнє складне устаткування (наприклад, в енергетику) має, по-перше, тривалий цикл виготовлення й, по-друге, не буде достатніх виробничих потужностей, щоб відшкодувати обвальне вибуття основних виробничих фондів.

Головний комплекс проблем і основні причини поточного неблагополуччя багатьох промислових підприємств в:

— незатребуваності продукції на внутрішньому й зовнішньому ринках, у її низькій конкурентоспроможності;

— виснаженні інвестиційних ресурсів, посиленому фінансовою кризою, інфляцією, руйнуванням грошового обігу, витратами діючої системи оподатковування товаровиробників;

— невиконанні державою своїх зобов’язань по оплаті замовлень для своїх потреб;

— неефективних способах інституціональних перетворень, що тягнуть за собою фрагментацію багатьох єдиних виробничих комплексів на більш дрібні, відокремлення останніх і, як слідство, ріст трансакційних витрат на кожному переділі не менш ніж на 20% і відповідне подорожчання продукції;

— митних і валютних бар’єрах на границях країн СНД, що зруйнували їх ніколи єдиний економічний простір, і ін. [14, с. 20].

Все це вилилося в нездатність більшості підприємств самостійно й ефективно ввійти в стихійно організований ринок і запустити ринковий механізм господарювання.

У підприємств утворилася непосильна для них дебіторська й кредиторська заборгованість, відсутність коштів і можливостей поповнювати оборотний капітал. У результаті виробничий і науково-технічний потенціал підприємств вже тривалий час перебуває в стані прогресуючої деградації, висококваліфікований кадровий склад іде в пошуку кращого додатка чинностей і здатностей, немає робітників і фахівців для обслуговування технологічного встаткування, що простоює, і збереження інфраструктури.

Одне з головних завдань державної науково-промислової політики, що складає в тім, щоб здійснити керовану переорієнтацію підприємств із виконання замовлень тільки для урядових потреб в умовах директивного керування економікою на ринковий попит, не була реалізована. Адаптаційних здатностей підприємств для плавного входження в ринок виявилося недостатньо в умовах відмови від державного регулювання економіки, у першу чергу, в області збуту продукції промисловості, контролю цін природних монополістів, централізованого розподілу ресурсів, захисту внутрішнього ринку й інтересів вітчизняного товаровиробника [13, с. 151].

Втрата керованості економікою обумовила різке погіршення умов господарювання підприємств. Фінансова й інвестиційна криза підсилила ряд деформаційних процесів у відтворювальній структурі їхніх капітальних вкладень. Серед них потрібно виділити наступні:

— по-перше, різке зниження інвестиційної й інноваційної активності не забезпечує процес відтворення. Майже повністю припинилося відновлення активної частини основних фондів, наростає процес їхнього знецінювання й “проїдання”, особливо їхньої активної частини: машин, устаткування, що є об’єктом інновацій. Амортизація не покриває видатків на відновлення фондів, потоки фінансових ресурсів відриваються від реального виробництва, а інвестори через тривалий цикл повернення капіталу й економічної нестабільності не зацікавлені в його високо ризикованому інвестуванні. На тлі прискореного старіння парку машин і встаткування це спричиняє швидке скорочення виробничого й технологічного потенціалу, наявних потужностей;

— по-друге, придушення попиту (результат монетаристичного підходу) і відповідна відсутність замовлень, відсутність прибутку в підприємств, до того високою інфляцією, що з’їдається ж, і ростом цін на матеріали, енергію, що комплектують і т.д., висока банківська ставка, зниження амортизаційних відрахувань сприяють тому, що навіть ті незначні внутрішні ресурси, якими володіють підприємства, не мають економічної мотивації для підтримки відтворення. Їх вигідніше направляти на поточне споживання;

— по-третє, різке скорочення й навіть повне припинення фінансування державою НДДКР в області високих технологій, відсутність у підприємств власних коштів перешкоджає випереджальному створенню науково-технічних заділів — основи технологічного розвитку [7, с. 32].

Відомо, що послідовне відновлення потенціалу підприємства (освоєння процесних інновацій і нових видів продукції з більше високими споживчими властивостями) здійснюється шляхом створення випереджально науково-технічних, конструкторських, технологічних й інвестиційних (капітальне будівництво) заділів, що є найважливішим стратегічним ресурсом його розвитку. Тривале переривання процесу відтворення цих заділів гальмує або взагалі зупиняє технологічний розвиток.

Як оцінити мультиплікативний ефект дії перерахованих і ряду інших негативних факторів і процесів на поточний стан підприємства й перспективи його розвитку? Як їхня дія відображається на потенціалі й стані економічної безпеки кожного конкретного підприємства? Адже руйнування потенціалу підприємства — це і є прояв небезпечних для його функціонування загроз.

Для відповіді на ці питання спочатку необхідно визначити, що входить у поняття “економічна безпека” або його антоніма — “економічна небезпека”. На макроекономічному рівні й рівні підприємства змістовне наповнення цього поняття розрізняється насамперед формами й масштабами прояву небезпеки й методами відбивання загроз [7, с. 33].

2. Поняття та визначення економічної безпеки

Під національною економічною безпекою, відповідно до визначення, даному в українському законодавстві, розуміється стан економіки, що забезпечує достатній рівень соціального, політичного й оборонного існування й прогресивного розвитку України, невразливість і незалежність її економічних інтересів стосовно можливих зовнішніх і внутрішніх загроз і впливів [13, с. 149].

Загроза економічної безпеки може бути визначена в кінцевому вигляді як якийсь збиток, інтегральний показник якого характеризує ступінь зниження економічного потенціалу за певний проміжок часу. Під загрозою розуміється сукупність умов, процесів, факторів, що перешкоджає реалізації національних економічних інтересів, або створюючих небезпеку для них і суб’єктів господарської діяльності.

Причини загроз економічної безпеки багато в чому обумовлені не тільки минулим розвитком, але й помилками проведеного за роки реформ економічного курсу, аморфністю поточної науково-промислової політики, втратою керованості економіки. До них варто віднести наступні:

— відсутність концепції, стратегії й програми соціально-економічного розвитку з реально досяжними цілями;

— перманентне відставання в розробці, безсистемність і недосконалість нормативно-правового забезпечення регулювання економіки;

— високо ризикова кредитно-грошова політика уряду в банківській сфері, на фондовому й валютному ринках, неефективна податкова система;

— фетишизація фінансових технологій у процесі трансформації економіки, що викликала їх відрив від її реального сектора, заміну реальних грошей їх сурогатами або бартером, що фактично перерозподіляють національний доход від товаровиробника головним чином на користь спекулятивного фінансового ринку;

— руйнування системи відтворення виробничого потенціалу (у першу чергу, його активної частини) внаслідок низької інвестиційної активності;

— ріст інфляції й відсутність нормального інвестиційного клімату в реальному секторі економіки, перевага поточних витрат на шкоду капітальним;

— неефективна й несправедлива приватизація державної власності, загальнонародного надбання;

— створення умов, що сприяють присвоєнню й вивозу фінансових ресурсів за рубіж;

— втрата державного контролю природних монополій, ослаблення регулюючої ролі держави в їхній ціновій політиці;

— несумлінність дій багатьох економічних суб’єктів на ринках України, їх низька правова дисципліна, недолік або повна відсутність економічної етики на всіх рівнях менеджменту;

— посилення регіонального й національного сепаратизму;

— слабка інтегрованість у світову економіку (невідповідність науково-технічного рівня більшості видів промислової продукції передовим закордонним зразкам, низька частка іноземних субсидій у національному багатстві);

— дискримінація (а по суті економічна війна) з боку ряду країн міжнародного співтовариства в торгівлі з Україною й у її прагненні на світові ринки [2, с. 45].

Форми прояву загроз економічної безпеки на різних рівнях ієрархії організаційно-економічних структур мають відмінності, незважаючи на спільність дії дестабілізуючих факторів в умовах єдиного економічного простору. До числа таких глобальних факторів варто віднести загальний спад виробництва, розлад фінансової системи, ріст соціальної напруженості, криміналізацію суспільства й економіки, подальше ослаблення конкурентоспроможності й т.д. [2, с. 46]

Тому характеризувати універсальним набором показників стан економічної безпеки потенціалу господарюючого суб’єкта на різних рівнях ієрархії структур типу “галузь”, “корпорація”, “підприємство” — некоректно. Для цього необхідні більш детальні оцінки й більше точний інструментарій, а саме поняття економічної безпеки такого господарюючого суб’єкта повинне формулюватися з урахуванням специфічних особливостей його функціонування.

Під економічною безпекою підприємства (господарюючого суб’єкта) варто розуміти захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого й кадрового потенціалу від прямих (активних) або непрямих (пасивних) економічних загроз, наприклад, пов’язаних з неефективною науково-промисловою політикою держави або формуванням несприятливого зовнішнього середовища, і здатність до його відтворення [9, с. 14].

На сьогодні немає єдиної думки з приводу термінів економічної безпеки підприємств. Серед різних тлумачень цих понять є наступні.

Економічна безпека підприємства – це становище найбільш ефективного використання ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства на теперішній час і в майбутньому [9, с. 15].

Ковальов Т. і Сухорукова Т. пропонують таке визначення: економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього оточення, а також здатність своєчасно усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, які не відбиваються негативно на його діяльності [12, с. 48].

Раздина Є. розуміє це поняття, як: економічна безпека підприємства – комплекс заходів, які сприяють підвищуванню фінансової стійкості господарчих суб’єктів за умов ринкової економіки, які захищають їх комерційні інтереси від впливу негативних ринкових процесів [17, с. 63].

Капустін Н. визначає економічну безпеку підприємства, як сукупність чинників, які забезпечують незалежність, стійкість, здатність к прогресу в умовах дестабілізуючих факторів [14, с. 35].

Бєндіков М. тлумачить економічну безпеку підприємства (господарчого суб’єкта), як захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих (активних) або непрямих (пасивних) загроз [14, с. 35].

Таким чином, економічна безпека підприємства передбачає стійкий розвиток (тобто збалансований і безупинний), що досягається за допомогою використання усіх видів ресурсів. і підприємницьких можливостей, за якими гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

Економічна безпека підприємства характеризується сукупністю якісних і кількісних показників, найважливішим серед яких є рівень економічної безпеки.

Рівень економічної безпеки підприємства — це оцінка стану використання корпоративних ресурсів за критеріями рівня економічної безпеки підприємства. З метою досягнення її найбільш високого рівня підприємство повинно провести роботу із забезпечення максимальної безпеки основних функціональних складових своєї роботи [6, с. 386].

Для своєї економічної безпеки підприємство використовує сукупність власних корпоративних ресурсів.

Корпоративні ресурси — фактори бізнесу, що використовуються власниками і менеджерами підприємства для виконання цілей бізнесу.

Серед них виділимо ряд ресурсів:

1. Ресурс капіталу.

Акціонерний капітал підприємства у поєднанні з позиковими фінансовими ресурсами є кровеносною системою підприємства і дозволяє купувати і підтримувати інші корпоративні ресурси, первісне відсутні у засновників даного підприємства.

2. Ресурс персоналу.

Менеджери підприємства, штат інженерного персоналу, виробничих робітників і службовців з їх знаннями, досвідом і навичками є основною провідною і сполучною ланкою, що поєднує в одне ціле всі фактори даного бізнесу, забезпечуючи проведення у життя ідеології бізнесу, а також досягнення цілей бізнесу.

Реформування менеджменту — один із ключових елементів реформування підприємства загалом. Промисловий менеджмент як група освічених, ініціативних, здібних до скоординованої праці й управління і іншими людьми менеджерів складає вельми важливий прошарок у соціальній структурі суспільства. На його частку припадає близько 3% всіх зайнятих в економіці.

3. Ресурс інформації й технології.

Інформація, що стосується усіх сторін діяльності підприємства, є сьогодні найбільш цінним і дорогим з ресурсів підприємства. Саме інформація про зміну політичної, соціальної, економічної та екологічної ситуації, зміни на ринках підприємства, науково-технічна і технологічна інформація, конкретні ноу-хау, що стосуються певних аспектів даного бізнесу, нове в методах організації й управління бізнесом дозволяє підприємству адекватно реагувати на будь-які зміни зовнішнього середовища бізнесу, ефективно планувати і здійснювати свою господарську діяльність.

4. Ресурс техніки і обладнання.

На основі фінансових, інформаційно-технологічних і кадрових можливостей, що має підприємство, воно купує технологічне та інше обладнання, необхідне, на думку менеджерів підприємства, і доступне, виходячи з наявних ресурсів.

5. Ресурс прав.

З розвитком цивілізації, виснаженням природних ресурсів і підвищенням цінності нематеріальних активів різко зросла роль ресурсу прав. Цей ресурс включає до свого складу права на використання патентів, ліцензії і квоти на використання природних ресурсів, а також експортні квоти, права на користування землею. Цей ресурс дозволяє підприємству залучитися до використання передових технологічних розробок, не проводячи власних наукових досліджень, що дорого коштують, а також отримати доступ до виключних можливостей розвитку бізнесу [9, с. 50-52].

Необхідність постійного дотримання економічно безпеки зумовлюється об’єктивно наявним для кожного суб’єкта господарювання завданням забезпечення стабільності функціонування та досягнення головних цілей своєї діяльності. Рівень економічної безпеки фірми залежить від того, наскільки ефективно п керівництво і спеціалісти (менеджери) будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Джерелами негативних впливів на економічну безпеку підприємств можуть бути:

1) свідомі чи несвідомі дії окремих посадових осіб і суб’єктів господарювання (органів державної влади, міжнародних організацій, підприємств (організацій) конкурентів;

2) збіг об’єктивних обставин (стан фінансової кон’юнктури на ринках даного підприємства, наукові відкриття та технологічні розробки, форс-мажорні обставини тощо). Залежно від суб’єктної обумовленості негативні впливи на економічну безпеку можуть мати об’єктивний і суб’єктивний характер. Об’єктивними вважаються такі негативні впливи, які виникають не з волі конкретного підприємства або його окремих працівників. Суб’єктивні впливи мають місце внаслі­док неефективної роботи підприємства в цілому або окремих його працівників (передовсім керівників і функціональних менеджерів) [9, с. 53].

Головна мета економічної безпеки підприємств полягає в тім, щоб гарантувати його стабільне та максимально ефективне функціонування тепер і високий потенціал розвитку в майбутньому. До основних функціональних цілей економічної безпеки належать:

— забезпечення високої фінансової ефективності роботи, фінан­сової стійкості та незалежності підприємства (організації);

— забезпечення технологічної незалежності та досягнення висо­кої конкурентоспроможності технічного потенціалу того чи того суб’єкта господарювання;

— досягнення високої ефективності менеджменту, оптимальної та ефективної організаційної структури управління підприємством (організацією);

— досягнення високого рівня кваліфікації персоналу та його інтелектуального потенціалу, належної ефективності корпоративних НДЦКР;

— мінімізація руйнівного впливу результатів виробничо-господарської діяльності на стан навколишнього середовища;

— якісна правова захищеність усіх аспектів діяльності підприє­мства (організації);

— забезпечення захисту інформаційного поля, комерційної тає­мниці і досягнення необхідного рівня інформаційного забезпечення роботи всіх підрозділів підприємства та відділів організації;

— ефективна організація безпеки персоналу підприємства, його капіталу та майна, а також комерційних інтересів [9, с. 55].

Головна та функціональні цілі зумовлюють формування необхідних структуроутворюючих елементів і загальної схеми організації економічної безпеки. Типову структуру функціональних складових економічної безпеки з коротким описом їхньої сутності. Загальна схема процесу організації економічної безпеки включає такі дії (заходи), що здійснюються послідовно або одночасно:

1) формування необхідних корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, прав, інформації, технології та устаткування);

2) загально-стратегічне прогнозування та планування економіч­ної безпеки за функціональними складовими;

3) стратегічне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

4) загально-тактичне планування економічної безпеки за функ­ціональними складовими;

5) тактичне планування фінансово-господарської діяльності підприємства (організації);

6) оперативне управління фінансово-господарською діяльністю підприємства (організації);

7) здійснення функціонального аналізу рівня економічної безпеки;

8) загальна оцінка досягнутого рівня економічної безпеки [9, с. 56].

Тільки за здійснення в необхідному обсязі зазначених дій (заходів) можна буде досягти належного рівня економічної безпеки підприємства.

3. Характеристика та складові економічної безпеки фірми

Функціональні складові економічної безпеки підприємства — це сукупність основних напрямів його економічної безпеки, істотно відмінних один від одного за своїм змістом.

Функціональними складовими економічної безпеки підприємства є:

— Фінансова складова: досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів.

— Інтелектуальна складова: збереження та розвиток інтелектуального потенціалу підприємства; ефективне управління персоналом.

— Техніко-технологічна складова: ступінь відповідності застосовуваних на підприємстві технологій сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів.

— Політико-правова складова: усебічне правове забезпечення діяльності підприємства, дотримання чинного законодавства.

— Інформаційна складова: ефективне інформаційно-аналітичне забезпечення господарської діяльності підприємства (організації).

— Екологічна складова: дотримання чинних екологічних норм, мінімізація втрат від забруднення довкілля.

— Силова складова: забезпечення фізичної безпеки працівників фірми (передовсім керівників) і збереження її майна [7, с. 48].

Кожна з наведених функціональних складових економічної безпеки підприємства характеризується власним змістом, набором функціональних критеріїв і способами забезпечення.

Отже, процес забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства може бути визначений як сукупність робіт для досягнення максимально високого рівня платоспроможності підприємства і ліквідності його оборотних коштів, моделювання найбільш ефективної структури капіталу підприємства, підвищення якості планування та здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства в усіх напрямах стратегічного і оперативного планування й управління технологічним, інтелектуальним і кадровим потенціалом підприємства, її основними та обіговими активами з метою максимізації прибутку і підвищення рівня рентабельності бізнесу [7, с. 49].

Таким чином, фінансова безпека підприємства може бути визначена як стан найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів підприємства, виражений у найкращих значеннях фінансових показників прибутковості й рентабельності бізнесу, якості управління, використання основних і оборотних засобів підприємства, структури його капіталу, норми дивідендних виплат по цінних паперах підприємства, а також курсової вартості його цінних паперів як синтетичного індикатора поточного фінансово-господарського стану підприємства і перспектив його технологічного і фінансового розвитку.

Процес становлення фінансової складової економічної безпеки підприємства розглядають як процес запобігання можливим збиткам від негативних впливів на економічну безпеку підприємства по різних аспектах її фінансово-господарської діяльності, тобто становлення забезпечення прибутковості та стійкості бізнесу, його економічної безпеки.

Оцінка поточного рівня забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства здійснюється по декількох основних напрямах аналізу, серед яких необхідно виділити:

— аналіз фінансової звітності підприємства за результатами його фінансово-господарської діяльності, що передбачає проведення аналізу структури капіталу підприємства, його платоспроможності і фінансової стійкості, структури витрат, прибутків і рентабельності, заборгованості, а також інші напрями фінансового аналізу;

— аналіз конкурентних переваг і порівняльний аналіз із підприємствами – конкурентами;

— аналіз асортименту продукції, що випускається;

— аналіз рівня і якості менеджменту підприємства, а також кваліфікації та інтелектуального потенціалу персоналу;

— аналіз поставок і клієнтури підприємства;

— аналіз ринку цінних паперів підприємства і т. ін. [7, с. 52].

Підсумковим етапом оцінки поточного рівня економічної безпеки підприємства відносно її фінансової складової є етап оцінки ефективності діяльності підприємства і його відповідних підрозділів по запобіганню можливих негативних впливів на фінансову складову економічної безпеки даного підприємства. Цей аналіз здійснюється за методикою оцінки збитків, відвернутих чи яких зазнало підприємство в наслідок реалізації запланованого комплексу заходів щодо забезпечення економічної безпеки підприємства в цілому та її фінансової складової, зокрема.

Розглянувши основні складові економічної безпеки підприємства не можна не сказати про тісний взаємозв’язок економічної безпеки держави та підприємства

Від стану конкретних підприємств залежать конкурентоспроможність продукції, рівень використання потужностей і ресурсів, фінансова й виконавська дисципліна, продумана політика ціноутворення. Економічна безпека держави є похідною забезпечення економічної безпеки підприємства (ЕБП). Конкурентспроможність структурних одиниць обумовлює національну економічну безпеку, сприяючи престижеві держави на світовому ринку. З іншого боку, економічна безпека держави є базою, що визначає захищеність окремих виробничих одиниць [15, с. 79].

Отже економічна безпека є універсальною категорією, яка відбиває захищеність суб’єктів соціально-економічних відносин на усіх рівнях.

Найбільший вплив на формування економічної безпеки підприємства справляє держава. Використовуючи прямі та непрямі прийоми втручання, вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства і держави не завжди збігаються. Їх спільним мірилом виступає економічна безпека. Проблема полягає у тому, що, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдати шкоди інтересам підприємства.

Широкий спектр проблем, з якими пов’язана економічна безпека підприємства, вимагає системного їх розподілу у таких напрямках: технологічна, ресурсна, фінансова і соціальна безпека. Ці підсистеми являють собою комплекс завдань і показників (Рис. 3.1), підвищити її можна тільки успішно працюючи в усіх напрямках одночасно.

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств могли стати:

— у рамках технологічної безпеки – закриття низькорентабельних і збиткових підприємств; зміна оплати праці наукових кадрів; створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах;

— у рамках ресурсної безпеки – удосконалення системи розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання „ресурсного” напряму НДДКР;

— у рамках фінансової безпеки – застосування принципу дотримання критичних строків кредитування; створення інформаційного центру; щоб постійно мати відомості про борги підприємства і перекрити канали втрати інформації; створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б перевіряла податкові та інші обов’язкові платежі для виявлення можливої передплати і надавала відомості про основні виробничі фонди, що мало використовуються, з метою їх можливого продажу; використання нових форм партнерських зв’язків, у тому числі франчайзингу;

— у рамках соціальної безпеки – наближення рівня оплати праці до показників розвинутих держав; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; заінтересованість адміністрації підприємства; підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці [7, с. 55].

Таким чином, у сучасних умовах складовою частиною комплексу заходів має стати програма конкретних дій, спрямованих на створення надійної економічної безпеки підприємства.

Аналіз розглянутих підходів до проблеми економічної безпеки підприємства дозволяє зробити наступні висновки. Економічна безпека підприємства складається з декількох функціональних складових, які для кожного конкретного підприємства можуть мати різні пріоритети залежно від характеру існуючих погроз. Основним фактором, що визначає стан економічної безпеки є володіння підприємством стійкими конкурентними перевагами. Ці переваги повинні відповідати стратегічним цілям підприємства. На підставі зроблених висновків можна сформулювати власне визначення, економічна безпека підприємства — це наявність конкурентних переваг, обумовлених відповідністю матеріальних, фінансового, кадрового, техніко-технологічного потенціалів і організаційної структури підприємства його стратегічним цілям і завданням.

4. Фактори впливу на економічну безпеку фірми

Насамперед, слід зазначити, що під факторами розуміють умови здійснення господарських процесів і причини, що впливають на ці процеси. Фактори взаємозалежні між собою і впливають на результати діяльності підприємства в різних напрямках: одні позитивно, інші – негативно.

Усі фактори, що впливають на фінансово-господарську діяльність можна класифікувати (Рис 4.1).

Отже, за структурою виникнення фактори фінансової стійкості підприємства поділяються на внутрішні і зовнішні.

Зовнішні стосовно підприємства, на які воно не може впливати або цей вплив може бути незначним (ендогенні).

Міжнародні фактори складаються під впливом причин загальноекономічного характеру (економічна циклічність розвитку ведучих країн; стан світової господарської системи, що характеризується політикою міжнародних банків), стабільність міжнародної торгівлі, що залежить у свою чергу від укладання міжурядових договорів і угод. Прикладом можуть бути договір про створення зон вільного підприємництва, прикордонної торгівлі, митних тарифах і мито. Стабільність міжнародної конкуренції: збільшення частки ринку фірм-конкурентів через більш високі технології або більш дешевої праці [9, с. 98].

До національних факторів, що спричиняють досить відчутний вплив на фінансовий стан кожного суб’єкта, можуть бути перераховані причини політичного, економіко-демографічного, психографічного (культурного) і науково-технічного характеру.

Так, політична стабільність і спрямованість внутрішньої політики держави, реалізовані через право, виражаються у відношенні до підприємницької діяльності і принципах державного регулювання економіки (заборонний чи стимулюючий характер), до форм власності (її приватизація чи націоналізація, принципи земельної політики), заходам для захисту прав споживачів і підприємців (захист конкуренції, обмеження монополізму і т.д.). Усе це акумулюється в законодавчих нормах, актах, що і визначають діяльність підприємств.

Економіко-демографічні фактори характеризуються розміром і структурою потреб, а при відомих економічних передумовах – платоспроможним попитом населення. До них можна віднести рівень доходів і нагромаджень населення, тобто купівельну спроможність, рівень цін, можливість одержання кредиту, що істотно впливають на підприємницьку активність; фазу економічного циклу, у якій знаходиться національна економіка. Падіння попиту, наприклад, характерне для відповідної фази економічного розвитку, приводить до загострення конкуренції, чи руйнуванню поглинанню збанкрутілого підприємства.

Фактори психографічного характеру виявляються в звичках і нормах споживання, перевазі до одним товарів і негативному відношенні до іншим.

Рівень розвитку науки і техніки визначає всі складові процесу виробництва товару і його конкурентоспроможність. Зміни в технології виробництва, вироблені підприємством для забезпечення конкурентних переваг, вимагають, як правило, значних капітальних вкладень і можуть протягом якогось досить тривалого періоду негативно боротися на прибутковості підприємстві, у тому числі і внаслідок невдач при впровадженні нової технології. Може негативно позначитися на прибутковості і зменшенні обсягу продажів продукції підприємства внаслідок прояву на ринку по більш низьких цінах товарів інших фірм, у виробництві яких використовується більш прогресивна технологія, що забезпечує менші виробничі витрати [9, с. 100].

Зовнішні умови діяльності підприємства відбивають економічну ситуацію в країні і за рубежем, в окремих регіонах, на галузевих ринках. Найважливішими з зовнішніх умов господарювання підприємств є розмір податкових ставок, рівень відсотка за кредити, ступінь монополізації галузі, рівень розвитку ринкових відносин і ринкових структур, стан ринку праці, інвестиційна активність підприємства.

До внутрішніх факторів відносяться ті, що безпосередньо залежати від форм, методів та організації роботи на самому підприємстві (ендогенні).

До пріоритетної групи факторів належать високі темпи інфляції. Незважаючи на деяке уповільнення її темпів останнім часом, постійні інфляційні чекання аж ніяк не сприяють реалізації підприємствами стратегічних цілей. Сполучені з недостатньо гнучкої, а часто руйнівною податковою системою держави, кредитною політикою, високі для кінцевого споживача ціни стимулюють не розширення виробництва, а його скорочення [4, с. 117].

Високі ціни, призначувані підприємствами на продукцію, часто мають причиною не стільки їхню необґрунтовану цінову політику, скільки зовнішні ціноутворюючі фактори. А це веде, у свою чергу, до падіння конкурентоспроможність товарів і зниженню споживчого попиту.

Наслідок тих чи інших негативних факторів можна передбачати, а виходить, вчасно ужити відповідних заходів до їхнього чи усунення ослабленню, якщо постійно відслідковувати ознаки можливого погіршення фінансового стану підприємства. Ці ознаки, зрозуміло, не мають абсолютної сили і повинні розглядатися в сукупності з іншими показниками господарської діяльності. Вони – привід до ретельного дослідження фінансового стану з боку як керівників і акціонерів, так і замовників і кредиторів.

Одним з явно насторожують ознак погіршення фінансової заможності можуть бути зміни в статтях балансу з боку як пасиву, так і активу, чи збільшення зменшення балансових сум, різкі зміни в структурі балансу. Наприклад, безумовно негативна ознака – зменшення коштів на розрахункових рахунках підприємства.

Для оцінки тенденцій важливі дані про запаси сировини і матеріалів, готової продукції, зв’язуванні засобів у незавершеному виробництві. І в цьому випадку звертає на себе увага не тільки різке збільшення запасів, що нерідко означає затоварення, але і різке їхнє зниження, що свідчить, як правило, про збої, неритмічність і нерівномірність виробництва і постачання, що мають наслідком невиконання зобов’язань по взаємних постачання [20, с. 377].

Таким чином, внутрішні чинники які впливають на фінансове становище підприємства можна поділити на якісні і кількісні. До якісних належать: мета, галузь діяльності, традиції репутація та імідж, форма власності, організаційна структура управління, організація системи управління, форма спеціалізації, концентрація виробництва, диверсифікація виробництва, прогресивність засобів і методів виробництва, прогресивність засобів і методів виробництва, рівень виробничих запасів.

До кількісних належать: кваліфікований склад керівництва і персоналу, доля ринку і стадія життєвого циклу, інноваційна діяльність, адаптивність фірми, тривалість виробничого циклу, рівень виробничих запасів, структура балансу, платоспроможність, ліквідність, співвідношення власних і залучених засобів, вартість капіталу, структура майна, інвестиційна привабливість, доход на акцію, рівень прибутковості та рентабельності [14, с. 104].

Висновки

Служба безпеки підприємства створюється залежно від величини самого підприємства. Як правило, такі служби в основному створюються на великих підприємствах. В окремих випадках залежно від важливості вони можуть створюватись і на середніх підприємствах.

В усіх інших випадках безпеку малим і середнім підприємствам забезпечують місцеві органи внутрішніх справ або при державній службі безпеки.

Головні функції, які виконує служба безпеки можна сформулювати таким чином:

1) охорона виробничо-господарської діяльності та захист відомостей, що є комерційною таємницею підприємства;

2) організація роботи з правового та інженерно-технічного захисту комерційних таємниць підприємства;

3) запобігання необґрунтованому допуску й доступу до відомостей, які становлять комерційну таємницю;

4) організація спеціального діловодства, яке унеможливлює одержання відомостей, віднесених до комерційної таємниці;

5) виявлення та локалізація можливих каналів витоку конфіденційної інформації в процесі діяльності та екстремальних ситуацій;

6) створення і організація такого режиму безпеки всіх видів діяльності, які б виключали зустрічі, переговори й наради в рамках ділового співробітництва підприємств з іншими партнерами;

7) забезпечення охорони приміщень, устаткування, офісів, продукції та технічних засобів, необхідних для виробничої або іншої діяльності;

8) організація особистої безпеки керівництва та провідних менеджерів і спеціалістів підприємства;

9) оцінювання маркетингових ситуацій та неправомірних дій конкурентів і зловмисників.

Перелік конкретних завдань і функцій визначається залежно від виду об’єкта, його структури, специфіки його діяльності і може мати й інші функції та завдання. Для кожного об’єкта охорони вони визначаються окремо.

У нормативних документах, які визначають організацію діяльності служби безпеки підприємств, виокремлюються конкретні об’єкти, що підлягають захисту від потенційних загроз і протиправних посягань. Основні об’єкти безпеки:

— персонал — керівні працівники, персонал, який володіє інформацією, яка є комерційною таємницею;

— матеріальні цінності та фінансові кошти (будівлі, споруди, устаткування, транспорт, валюта, коштовні речі, фінансові документи);

— інформаційні ресурси з обмеженим доступом;

— засоби та системи комп’ютеризації діяльності підприємства (організації);

— технічні засоби та системи охорони й захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Залежно від специфіки підприємства можуть бути і інші об’єкти охорони і захисту.

Служба безпеки підприємства постійно має бути готовою до подолання кризової ситуації, що може постати у зв’язку з зіткненням інтересів бізнесу та злочинного світу.

Для управління безпекою окремі підприємства створюють так звані кризові групи, до складу яких входять керівники підприємства, юрист, фінансист і керівник служби безпеки. Мета кризової групи — протидіяти зовнішнім загрозам з метою безпеки підприємства.

Загальні функції, що покладаються на службу безпеки підприємства, можна сформулювати таким чином.

1. Забезпечення пропускного та внутрішньо об’єктного режиму в приміщеннях; порядок несення служби; контроль дотримання режиму персоналом підприємства і партнерами (відвідувачами).
2. Участь у розробці основоположних документів (статуту, правил, внутрішнього розподілу, договорів тощо) з метою відображення в них вимог організації безпеки й захисту комерційної таємниці.
3. Розробка та здійснення заходів із забезпечення роботи з документами, що містять відомості, які є комерційною таємницею, контроль виконання вимог матеріалів інструктивного характеру.
4. Виявлення і перекриття можливих каналів витоку конфіденційної інформації, облік та аналіз порушень режиму безпеки працівниками підприємства, клієнтами та конкурентами.
5. Організація та проведення службових розслідувань за фактами розголошення або втрати документів, інших порушень безпеки підприємства.
6. Розробка оновлення і поповнення переліку і відомостей, що є комерційною таємницею, та інших нормативних актів, які регламентують порядок організації безпеки й захисту інформації.
7. Забезпечення суворого виконання вимог нормативних документів з питань захисту комерційної таємниці.
8. Організація та регулярне проведення навчання працівників підприємства й служби безпеки за всіма напрямками захисту комерційної таємниці.
9. Ведення обліку сейфів і металевих шаф, що в них дозволено постійне чи тимчасове зберігання конфіденційних документів, а також облік та охорона спеціальних приміщень і технічних засобів у них.
10. Підтримка контактів із правоохоронними органами та службами безпеки сусідніх підприємств в інтересах вивчення криміногенної обстановки в районі.

Список використаних джерел

1. Березін О. В. Економіка підприємства. — К. : Знання, 2009. — 390, с.
2. Бондарчук Ю. В. Безпека бізнесу: організаційно-правові основи. — К.: Скіф: КНТ, 2008. — 369, с.
3. Головко В. І. Фінансово-економічна діяльність підприємства: контроль, аналіз та безпека. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 445, с.
4. Грунин О.А., Грунин С.О. Экономическая безопасность организации. – СПб., 2002. – 160 с.
5. Економіка підприємства. — К. : Ельга-Н : КНТ, 2009. — 777, с.
6. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф.Покропівного. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с., іл.
7. Економічна та майнова безпека підприємства і підприємництва. Антирейдерство. – Тернопіль. — 2008. — 423 с.
8. Євдокімов Ф.І., Мізіна О.В., Бородіна О.О. Узагальнююча оцінка фінансової складової рівня економічної безпеки підприємства //Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: економічна. Випуск 46. – Донецьк, ДонНТУ, 2002. – 216 с.
9. Зацеркляний М. М. Основи економічної безпеки : навчальний посібник. — К. : КНТ, 2009. — 337, с.
10. Зубок М. І. Правове регулювання безпеки підприємницької діяльності. — К. : КНТЕУ, 2009. — 140 с.
11. Карпов В. Е. Менеджмент безопасности: (теория и практика). В 2-х т.. – Кіровоград. — 2007 — Т. 2. — 2007. — 340 с.
12. Ковалёв Д., Сухорукова Т. Экономическая безопасноть предприятия // Экономика Украины. – 1998. — № 10. – С.48-52.
13. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради. – 1997. — №10. – с. 149-157.
14. Мунтіян В.І. Економічна безпека України: Підручник. – Видавництво КВІСТ. – 1999. – 457 с.
15. Основы экономической безопасности. (Государство, регион, предприятие, личность) // Под ред. Е.А. Олейникова. – М.: ЗАО Бизнес школа «Интел-Синтез», 1997. – 288 с.
16. Підприємницьке право Підручник. Кн. 2. — К. : Істина, 2005. — 447, с.
17. Раздина Е. Коммерческая информация и экономическая безпасность предприятия // Бизнес-информ. – 1997. — № 24. – с. 63-65.
18. Система управління екологічними ризиками: наука і практика: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. — К. : Центр екологічної освіти та інформації, 2007. — 167, с.
19. Шлійко А. В. Економіка підприємництва на ринку товарів і послуг. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 374, с.
20. Экономическая безопасность. Производство. Финансы. Банки. / Под ред. В.К. Сенчагова. — М., 1998. — 615 с.