Виконання цивільно – правового зобов’язання третьою особою є важливим інститутом, а тому потребує ретельного дослідження та вивчення.

Слід зазначити, що необхідно відрізняти виконання зобов’язання третіми особами від таких цивільних правовідношень як переведення боргу, відступлення права вимоги та новації у цивільному праві.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов’язання і замінюється новим боржником. Отже при цьому відбувається переведення боргу на нового боржника. З урахуванням неможливості стати стороною уже існуючого зобов’язання поза волею особи, для такої заміни потрібна згода нового боржника. Оскільки кредиторові у зобов’язанні не байдуже, хто буде виконувати зобов’язання (хоч би з урахуванням платоспроможності потенційного нового боржника), заміна боржника у зобов’язанні може мати місце виключно за згодою кредитора [1, c.19].

Законодавець не передбачає, у якій формі повинна бути виражена згода кредитора. Проте, ЦК України закріплює форму правочину щодо заміни боржника у зобов’язанні. Такий правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання. Отже, згода кредитора має бути виражена у такій самій формі як і правочин у первісному зобов’язанні.

Ст. 512 ЦК України передбачає заміну кредитора у зобов’язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При заміні кредитора у зобов’язанні, згода боржника не потрібна, на відміну від процедури заміни боржника. У цьому випадку має місце універсальне правонаступництво, відповідно до якого до нового кредитора переходять права вимоги ті, які мав попередній кредитор. Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов’язанні передбачена така сама, як і для заміни боржника у зобов’язанні, а саме: правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на основі якого виникло зобов’язання.

Передбачено також те, що правочин щодо заміни кредитора у зобов’язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Так, наприклад, у разі укладення договору найму будівлі, договір вчиняється у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню з подальшою державною реєстрацією.

Як вже зазначалося вище, заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди на те боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте, законодавець чітко передбачив вимогу про письмове повідомлення про це останнього. У разі невиконання цієї вимоги, виконання боржником свого обов’язку на користь первісного кредитора є належним виконанням.

Відповідальність первісного кредитора за невиконання боржником свого обов’язку ЦК не передбачено. Кредитор відповідає лише за недійсність переданої вимоги. Первісний кредитор має нести відповідальність за невиконання боржником свого обов’язку, якщо він поручився за боржника. В такому разі після виконання зобов’язання первісний кредитор має право регресу до боржника.

Так, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не передбачено договором факторингу. Але клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред’явлена до виконання фактором, якщо інше не передбачено договором факторингу [2, с.470].

Ст. 604 ЦК України передбачає, що зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами (новація). Законодавець встановлює випадки, коли новація не допускається. Це стосується зобов’язань щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, щодо сплати аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, можна виокремити основні відмінності між виконанням зобов’язання третіми особами та виконання зобов’язання шляхом переведення боргу, відступлення права вимоги та новації у цивільному праві.

Так, зокрема, при переведенні боргу, зобов’язальні відносини між первісним боржником та кредитором припиняються, оскільки виникає нове зобов’язання між новим боржником та кредитором, за наявності згоди між первісним боржником та новим боржником.

При відступленні права вимоги, наслідки виникають ті ж самі, що й при заміні боржника. А саме: зобов’язання припиняється між первісним кредитором та боржником, а за попередньою домовленістю між новим кредитором та первісним кредитором виникає нове зобов’язання між ними. Така підстава припинення первісного зобов’язання передбачена ст. 598 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання припиняються у випадках, передбачених законом.

У випадку новації, зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами. Наприклад, зобов’язання за договором майнового найму може бути припинено заміною його купівлею-продажем.

Слід зазначити, що у порівнянні з переведенням боргу, відступленням права вимоги та новацією у цивільному праві, у разі виконання зобов’язання третьою особою, відносини між боржником та кредитором припиняються лише у випадку, передбаченому законом. Оскільки, відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тобто прийняттям його кредитором, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Належним буде вважатися лише один випадок, коли інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника – у разі небезпеки втратити право на майно боржника внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, що є не зовсім правильно. У всіх інших випадках, законодавець передбачає, що для виконання зобов’язання третьою особою необхідна згода боржника.

На сьогоднішній день, ці зобов’язальні відносини врегульовані неналежно, а тому на практиці і в літературі виникає багато дискусій щодо їх врегулювання.

Потрібно зауважити, що існують розбіжності в термінології, оскільки тільки одна стаття ЦК України (ст. 528 ЦК України) закріплює термін «інша особа», а тому незрозуміло, хто саме повинен виконувати обов’язок боржника. Тому доцільно внести зміни та вживати термін «третя особа», оскільки «інша особа» передбачає вказівку на конкретну особу, а «третя особа» — стосується невизначеного кола осіб і є сталим у цивільному законодавстві.

Редакція ст. 528 ЦК України передбачає, що виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто.

Таке розуміння інституту покладення виконання обов’язку на третю особу можна назвати досить традиційним у вітчизняній цивілістиці. Так, В.С. Толстой писав, що «покладення виконання обов’язку на третіх осіб можливе лише за таких умов, які не суперечать закону, договору основного боржника і його кредитора або сумі зобов’язання між ними». Наприклад: «неможливо перекласти зобов’язання написати художній твір» [3, С.471].

Слід зазначити, що вживання терміну «основний боржник» не зовсім вдале, оскільки може викликати помилкове уявлення про те, що третя особа являється додатковим боржником.

Ст. 528 ЦК України вирішує питання про те, коли боржник має право покласти виконання обов’язку на третю особу, якщо з умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто [4, С.144].

Такий підхід до розуміння інституту покладення виконання обов’язку матеріального характеру на третю особу видається не зовсім вірним як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Для такої оцінки визначальним є принцип свободи договору, в силу якого, не повинно бути жодних перепон для укладення договору про виконання зобов’язання боржника третьою особою на користь кредитора. Покладення виконання обов’язку на третю особу тому і допускається без згоди кредитора, що сам факт договору про покладення виконання обов’язку матеріального характеру абсолютно не торкається інтересів кредитора, оскільки його право вимоги встановлюється не цим договором, а договором з боржником [5, с.12].

Ст. 528 ЦК України закріплює положення про те, що інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втрати права на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні.

Такий підхід законодавця щодо можливості виконання зобов’язання третьою особою без згоди боржника звужує обсяг захисту прав та інтересів цієї особи. Оскільки, якщо зобов’язання виконується з інших підстав, ніж наявність небезпеки втрати прав на майно боржника внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно, то відсутні законодавчі підстави переходу прав кредитора у зобов’язанні до третьої особи [6, с.124].

Тобто, якщо третя особа виконала зобов’язання за боржника, яке не передбачено законом, то таке виконання не буде вважатися належним і кредитор може не прийняти виконання зобов’язання. Також, оскільки таке виконання не має достатньої правової підстави, то набуття такого майна кредитором буде вважатися безпідставним (ст. 1212 ЦК України).

У зв’язку з цим, видається, що таке обмеження прав третьої особи, яка виконала зобов’язання без згоди боржника є неправомірним, оскільки таке виконання може не тільки пов’язуватись з небезпекою втрати майна, але й захистом інших прав та законних інтересів третьої особи.

Так, наприклад, може мати місце оплата поручителем боргу за боржника з метою запобігти судових витрат по справі звернення боргу з боржника.

Очевидно, що такий критерій, як наявність законного права та інтересу є більш широким, оскільки включає не лише випадки виникнення небезпеки втратити право на майно боржника, на яке третя особі має право, але й інші випадки, які потребують захисту інтересу третьої особи. Як випливає з ч. 3 ст. 508 ЦК України, ці право та інтерес не завжди враховані.

Враховуючи вищенаведене, доцільно було б внести зміни у ст. 508 ЦК України, зазначивши, що третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у будь-якому випадку, коли має місце порушення законних прав чи інтересів третьої особи. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов’язанні.

Список використаних джерел:

1. Цивільне право України: Підручник у 2т. Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та інші; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – Т.2. – 552с.
2. Науково – практичний коментар Цивільного кодексу України. За ред. В.М. Коссака. – К.: Істина, 2004. – 976с.
3. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов. Под ред. В.С. Нерсесянца. М., 1996. — 669с.
4. Гражданское право: Учебник. Под ред. С.П. Гришаева. М., 1998. — 484с.
5. Сарбаш С.В. Исполнение договорного обязательства третьим лицом. – М.: «Статут», 2003. – 92с.
6. Бек Ю.Б. Загальні засади виконання цивільно-правового зобов’язання третіми особами.//Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції (19-20 травня 2006 р.) м.Одеса / Одеська національна юридична академія; Хмельницький університет управління та права / Укл. Гончаренко В.О., Еннан Р.Є.- Одеса: Фенікс, 2005.-195с.