Вступ

Підприємницьке середовище кожної країни базується на трьох основоположних елементах: малий, середній та великий бізнес. Від їх стану та характеру взаємодії залежить рівень розвитку економіки країни. Ці елементи присутні у всіх галузях економіки. Відмінність полягає лише в тому, що різняться їх галузеві структурні співвідношення, які формуються під впливом специфіки функціонування галузі.

В той же час багато невеликих підприємств галузі в силу специфіки своєї діяльності не можуть бути віднесені до складу суб’єктів малого підприємництва і отримати відповідну допомогу з боку держави, що негативно впливає на розвиток як самих підприємств, так і галузі в цілому. Це відбувається внаслідок недосконалості існуючої в Україні системи віднесення підприємств до складу малих, що обумовлює необхідність перегляду цієї системи для упорядкування класифікації суб’єктів господарювання за критерієм «розмір суб’єкта підприємницької діяльності».

Огляд останніх досліджень і публікацій. Висвітленню проблем розвитку малого бізнесу присвячено багато праць вчених-економістів. Зокрема, Варналій З.С. досліджує конкурентоспроможність малих підприємств. Дослідженням аспектів інноваційної діяльності у малому бізнесі присвячені роботи Гриньова В.Ф., Воротіна Л.І., Галан Н.І. та Сітко І.В. в своїх дослідженнях звертають увагу на необхідність державної підтримки малого бізнесу, як найслабшого елементу економіки.

1.Критерії віднесення суб’єктів підприємництва до категорії мале підприємництво

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюють один одного малий, середній та великий бізнес. Відмінності між цими трьома елементами підприємницького середовища зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації, а також особливостями систем управління та організації виробничого процесу.

Статистичні дані свідчать про те, що в економічно-розвинених країнах найчисельнішим сектором економіки є малий бізнес. Зокрема, в Німеччині 97 % підприємств є малими, в інших країнах Європейського союзу їх частка дещо більша: у Великобританії вона становить 98 %, в Іспанії, Франції та Італії — 99 %. В найрозвиненіших країнах «великої сімки» -США та Японії — дана величина також сягає 99 %. В Україні згідно статистичних даних частка суб’єктів малого підприємництва у загальній кількості суб’єктів підприємницької діяльності на початок 2010 р. становила 93,7 %.

В залежності від розміру підприємства в значному ступені змінюється функціональне призначення підприємств, їх роль в економіці. Велике та мале підприємство, навіть у межах однієї території і галузі, як правило, не є взаємозамінними. Відсутність одного з них — це втрачені можливості, що призводить до зниження загальної ефективності економіки. Великі, середні та малі підприємства доповнюють один одного, складають цілісний організм економічного господарства.

Функціонування малого бізнесу в ринковій економіці не є відокремленим. Взаємодіючи з великим та середнім бізнесом, з державним сектором він становить невід’ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи. У ході еволюції ринкового господарства роль малого бізнесу зростає, що проявляється в перетворенні його у важливий структуроутворюючий елемент ринкової економіки. Разом з тим малий бізнес потребує більшої уваги з боку держави в питанні формування відповідної системи підтримки. Для цього важливо виділити малі підприємства з усієї множини на основі відповідних критеріїв.

В світовій практиці використовують близько 50 критеріїв для поділу підприємств на великі, середні та малі. Всі критерії діляться на дві групи: кількісні та якісні.

До кількісних відносять кількість працівників, сукупні активи, власний капітал, виручку від продажу, вартість основних та оборотних фондів, обсяг виготовленої продукції, частку підприємства на ринку та інші показники. До якісних — ставлення власника малого підприємства до роботи та управління останнім, ступінь його контакту з персоналом, особливості діяльності суб’єкта, доступ до ринку капіталу, спроможність здійснювати суттєвий вплив на функціонування ринку.

Найбільш розповсюдженим є критерій «чисельність працівників», що обумовлено його простотою, доступністю, інфляційною стійкістю, тощо. В більшості країн також враховується «галузева диференціація», тобто в залежності від галузевої приналежності різняться норми критеріїв поділу підприємств на малі, середні та великі. Так, в Японії до категорії малих та середніх підприємств відносяться юридично самостійні компанії:

—         в галузях обробної промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку, в комунальному господарстві — з кількістю зайнятих до 300 осіб та обсягом основного капіталу до 100 млн. ієн;

—         в оптовій торгівлі — з кількістю зайнятих до 100 осіб та до 30 млн. ієн обсягом основного капіталу;

—         в роздрібній торгівлі та сфері послуг — з кількістю зайнятих до 50 осіб та 10 млн. ієн обсягом основного капіталу.

У Франції малими вважаються підприємства, в яких чисельність зайнятих не перевищує 500 осіб і річний оборот до стягування податків, оцінений на момент закриття підсумкового балансу, менше 200 млн. франків. При чому в різних галузях економіки розмір фірми оцінюється по-різному. Якщо в сільському господарстві і харчовій промисловості фірми із зайнятістю понад 200 осіб вважаються великими, то в галузі виробництва обладнання критеріальне значення цього показника складає 500 осіб [10].

У Великобританії віднесення підприємств до категорії малого бізнесу засновується на даних обороту і чисельності зайнятих (різних по галузях економіки). До найдрібніших відносять фірми з числом зайнятих від 1 до 25 осіб, до дрібних — від 25 до 99 осіб. При цьому в обробній промисловості малими вважаються фірми із зайнятістю менше 200 осіб, в той час як в торгівлі це підприємство з річним оборотом менше ніж 400 тис. фунтів стерлінгів. Як бачимо, в одних галузях визначальну роль відіграє кількість зайнятих (обробна і добувна промисловість), а в інших — величина обороту (будівництво, торгівля, послуги) [10].

Наглядним прикладом використання критерію «галузева диференціація» може слугувати Росія, де законодавчо встановлена градація кількості зайнятих на малих підприємств по галузях:

—         в промисловості, будівництві, на транспорті – 100 осіб;

—         в сільському господарстві, науково-технічній сфері — 60 осіб;

—         в оптовій торгівлі — 50 осіб;

—         в роздрібній торгівлі та побутовому обслуговуванні населення — 30 осіб;

—         в інших галузях та при здійсненні інших видів діяльності — 50 осіб [2].

Однак, незважаючи на велику кількість різноманітних критеріїв, на практиці досить важко визначити межі віднесення конкретного підприємства до тієї чи іншої групи. Це здебільшого стосується малого та середнього бізнесу, оскільки великий бізнес займає незначну частку в структурі кількості підприємств, а також принципи його функціонування значно відрізняються від інших учасників підприємницького середовища. Ускладнює це завдання відсутність чіткого визначення поняття «середній бізнес».

В Господарському кодексі України вказані критерії малих та великих підприємств. Наведено, що малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тисячам євро. Для великих підприємств значення наведених критеріїв дорівнюють 1000 осіб і 5000 тис. євро. Усі інші підприємства визнаються середніми.

Тобто, поняття середнього бізнесу законодавчо визначено за «остаточним принципом».

Віднедавна межі між малим і середнім бізнесом стали зовсім непомітні і багато представників середнього бізнесу зараз відноситься до категорії малих підприємств. Причиною цього став Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» від 18.09.2008 р., який розширив межі малого підприємства, збільшивши обсяг валового доходу з 500 тис. євро (на той момент це складало близько 3 млн. грн.) до 70 млн. грн. [8].

Окрім зміни трактування, даний закон також змінив структуру економіки, оскільки малий бізнес став ще чисельнішим за рахунок вливання в нього середнього та частини великого, великий бізнес став ще меншим, а середній став незначним через зменшення розриву між величиною річного валового доходу малого та великого бізнесу. Аналіз наслідків реалізації цього заходу регулювання державою економічних відносин показав його практичну недоцільність. З одного боку, слід відзначити збільшення кількості малих підприємств: згідно даних державної статистики частка підприємств даної категорії збільшилась з 85,1 % до 93,7 %. Але нівелює позитивні наслідки цього кроку його декларативний характер. Держава, замість того, щоб створити сприятливе середовище для розвитку бізнесу, подолати проблеми, які заважають створенню та становленню малих підприємств, штучно збільшила їх кількість за рахунок середніх та великих. Загальновідомо, що одним з критеріїв розвиненості країни є частка малих підприємств в структурі економіки, яка в країнах з ефективною ринковою економікою сягає понад 90 %. На перший погляд Україна має відповідну частку, однак, розглянувши детальніше стан економіки, стане зрозумілим, що ситуація не покращилась від зміни цифр, оскільки проблеми залишились невирішеними: не покращилися умови створення та функціонування малого бізнесу, податкова політика держави не орієнтована на розвиток підприємництва, неефективно реалізуються програми з підтримки малих підприємств, не визначені галузеві пріоритети.

В Україні малі підприємства різних галузей поставлені в однакові умови. Для їх класифікації використовуються однакові критерії без врахування специфіки галузі, що є неприпустимою помилкою, оскільки в кожній галузі історично сформувалося своє особливе підприємницьке середовище, в якому функціонують підприємства. На них впливають різноманітні чинники, відмінні за своєю природою від чинників інших галузей.

В різних галузях різний рівень трудомісткості, що знаходить відображення в кількості працівників підприємства, тобто в різних сферах економіки для отримання однакового обсягу прибутку необхідно залучити різну кількість ресурсів (у тому складі і трудових), що не враховується в діючій в Україні системі віднесення підприємств до складу малих.

Разом з тим, обсяг валового доходу не відображає реальний стан справ та масштаб господарювання підприємства, тому його можна використовувати лише в поєднанні з іншими критеріями, але не в якості основного. Найкраще розмір підприємства характеризують такі показники як активи, власний капітал, тощо.

В більшості економічно розвинених країн існує галузева диференціація та окрім кількісних, активно використовуються і якісні критерії для класифікації підприємств за розміром.

2.Місце і роль малого бізнесу в умовах ринку

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв’язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.

Отже, малі підприємства — це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами [4, с. 97].

Виробничо-господарська  діяльність малих  підприємств   має  ряд   переваг:

—  динамічність організаційної  форми  здатна  в  залежності   від  зміни  потреб   виробництва  оперативно   перелаштовувати  його     на  нові   технології  і  продукцію;

— готовність  до  комерційного  ризику   з метою  завоювання  ринку    в  умовах  конкуренції;

— більш  високий  рівень залежності   від  кінцевого  результату   праці  робітників   малого  підприємства,  відносним  зниженням  вартості   готової  продукції   за  рахунок  скорочення   витрат   виробництва;

— оперативність  та  ефективність   управління    підприємством.

Крім того, мале підприємництво дає змогу населенню, у тому числі молодим фахівцям спробувати себе у ролі власника та керівника підприємства, реалізувати свій потенціал у нових умовах господарювання.

Таким чином, у вирішенні соціально-психологічних проблем перехідного періоду сектор ма­лого підприємництва виступає у ролях «інстанції останньої надії» для безробітного або для людини, що не в змозі реалізувати себе у рамках великих підприємств, «полігона» для випробування підприємницької спроможності та організаторського хисту, «амортизатора» негативного ставлення основної маси населення до результатів реформування економіки [6, с. 12].

Малий  бізнес  в перехідній економіці виконує низку специфічних соціально-економічних функцій:

1. Сприяння процесам демонополізації, приватизації та роздержавлення економіки, стимулювання розвитку економічної конкуренції, формування численних суб’єктів ринкового господарства, орієнтованих на попит, конкуренцію тощо.
2. Залучення до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів, які “випадають” з поля зору великих компаній.
3. Поліпшення становища на ринках шляхом забезпечення еластичності їхньої структури, врегулювання попиту, пропозиції і цін, принаймні часткової компенсації втрат пропозиції на період реструктуризації великих компаній, індивідуалізації пропозиції та диференціації попиту, насичення ринків, задоволення специфічних місцевих потреб.
4. Вивільнення великих підприємств від виробництва нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит, підвищення тим самим ефективності їхньої діяльності. Великим компаніям укладення коопераційних угод з малими підприємствами дозволяє підвищити гнучкість виробництва, зменшити комерційний ризик.
5. Забезпечення додаткових робочих місць, подолання прихованого безробіття, надання роботи працівникам, вивільненим в ході реструктуризації великих підприємств.
6. Стимулювання підвищення ділової активності населення та розвитку середнього класу, який становить соціальну базу економічних реформ, забезпечує стабільність суспільства.
7. Протидія люмпенізації та поширенню утримувальницької психології, всебічне сприяння розвиткові людського капіталу.
8. Пом’якшення соціальної напруженості завдяки ослабленню майнової диференціації та підвищенню рівня доходів населення.
9. Збільшення гнучкості національної економіки та ринкової пропозиції у відповідності до сучасних умов відкритої економіки.
10. Сприяння процесу демократизації суспільства, раціоналізації системи економічної організації та управління [7, с. 117].

Попри досить незначну економічну “вагу” окремих підприємств, малі підприємства в перехідних економіках набувають досить швидкого розвитку. Це обумовлено їхніми вагомими конкурентними перевагами в інституційній структурі економіки, якими є:

–        мобільність, здатність до швидкого реагування на зміни кон’юнктури ринку, оперативність освоєння нової продукції та зміни обсягів виробництва в межах виробничих можливостей;

–        дрібносерійне виробництво, можливість підвищення ефективності за рахунок вузької спеціалізації, технологічна гнучкість виробничих процесів;

–        низька капіталоємність, швидка окупність вкладень, невисокі експлуатаційні та накладні витрати підприємства;

–        здатність до якнайповнішої мобілізації доступних ресурсів, включаючи оперативне використання досягнень науково-технічного прогресу (в технічній, економічній, організаційній, інформаційній сферах);

–        раціональна організація підприємства, обумовлена максимальним зближенням менеджменту, маркетингу та виробничого процесу;

–        оптимальні можливості для реалізації мотивів та схильностей до підприємницької діяльності [7. с. 118].

3.Тенденції, особливості та проблеми розвитку малого бізнесу в Україні

Мале підприємництво є засобом існування та стимулом самовдосконалення для мільйонів людей як в Україні, так і в цілому світі. Малі та середні підприємства є передумовою сталого економічного зростання, створення нових робочих місць, зміцнення економіки регіонів.

Більш за все суб’єктів малого підприємництва пригнічує податковий тягар. Це призводить до таких негативних наслідків, як спад ділової активності суб’єктів господарювання, відтік національного капіталу за кордон, тінізація економіки [1].

Удосконалення системи оподаткування малих підприємств України в сучасних умовах виступає дуже важливою проблемою. Її вирішення суттєво вплине на поповнення державного бюджету, подальший розвиток підприємництва, інвестування галузей національної економіки та соціальний захист населення. Недоліки у податковій системі призводять до негативних наслідків в економіці країни та до її тінізації.

У сучасних економічних умовах розвитку малого та середнього підприємництва України варто звернути увагу на досвід колишніх соціалістичних країн, зокрема Польщі. Досить часто польські реформи наводять як еталон економічних перетворень, що і дало змогу країні вступити в Європейський Союз. Ця країна має беззаперечний результат — розвиток приватного сектору, а саме малого та середнього бізнесу, що став вагомою рушійною силою на шляху до формування нового соціального та економічного простору.

Тенденції до посилення значущості малих і середніх підприємств (МСП) спостерігаються з 2003 р. На кінець 2009 р. частка МСП у загальній кількості зайнятого населення — 60 %, частка МСП в ВВП країни — 46-47 %, а часка МСП у загальній чисельності всіх підприємств — 99 % [6]. Сучасні позитивні тенденції в економіці Польщі пояснюються послідовною реалізацією державою низки реформ для підтримки малого бізнесу. У 1995-1997 рр. уряд прийняв програму розвитку МСП, у межах якої були створені базові організаційні структури, зокрема:

• у 1995 р. «Польський фонд підтримки та розвитку МСП», що забезпечив взаємодію 240 агентств та інститутів підтримки МСП. Фонд працює з урядом та парламентом, надаючи достовірну та аналітичну інформацію про стан МСП та перспективи розвитку;
• в 1997 р. «Національний фонд кредитних гарантій», що гарантував надання кредитів МСП, з часом було створено мережу регіональних фондів для підтримки та розвитку аграрних та депресивних районів;
• в 1997 р. почало діяти «Агентство розвитку техніки та технологій», що сприяє розвитку інноваційних технологій та їх застосуванню в малому та середньому бізнесі [3].

Уряд у 2003 р. запровадив пільгові податкові тарифи для щойно створених підприємств та підприємств, що надають нові робочі місця; процедури банкрутства; зміцнення системи гарантування кредитів для МСП та системи фондів кредитування малих підприємств. Програма «Капітал для підприємців» (2002-2006 рр.) була спрямована головним чином на полегшення та поліпшення умов залучення зовнішнього фінансування для бізнесових потреб сектором МСП.

Внаслідок ратифікації Європейської Хартії малого підприємництва вступу країни до ЄС, малий бізнес опинився у сприятливих умовах щодо розширення ринку збуту виробленої продукції, а також для розвитку міжнародних бізнесових інтересів. У підсумку всіх вжитих державою заходів у проекті Світового банку «Ведення бізнесу — 2011» Польща опинилася на 70 місці із 183 країн, які було досліджено (у 2009 р. — 82 місце) [7].

Висновки

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки:

1)       малий бізнес відіграє надзвичайно важливу роль в соціально-економічному розвитку суспільства. Він є каталізатором ринкових перетворень, рушійною силою економічного росту, гарантом стабільності соціально-політичного устрою, утвердження демократичних засад і поліпшення суспільного добробуту;

2)       система віднесення підприємств до складу малих потребує значних доробок, тому що вона не враховує особливості розвитку різних галузей, що не дозволяє виділити з загальної кількості суб’єктів підприємницької діяльності тих, які, в першу чергу, потребують державної підтримки;

3) доцільно використати світовий досвід поєднання малого та середнього бізнесу в єдину групу, що дозволить акцентувати увагу на необхідності створення системи сприяння невеликим підприємствам галузі та надання їм підтримки з боку держави і недержавного сектору економіки.

Світова спільнота намагається всіляко сприяти розвитку малого бізнесу, оскільки це — основна ланка економіки. Зокрема пропонують пільгові податкові тарифи для підприємств, які створюють робочі місця, полегшуються умови для залучення зовнішнього фінансування, створюється чітка ієрархія організаційних структур, які є посередниками між державою та підприємствами, спрощується звітність, надається пільгове кредитування. В Україні ж суб’єктів малого підприємництва строго обмежують: збільшується частка єдиного податку, скорочується максимальний обсяг виторгу і види діяльності, яким дозволено користуватися спрощеною системою.

Реалізація запропонованих заходів дозволить підвищити рівень використання потенціалу малого бізнесу в підприємницькому середовищі.

Список використаної літератури

1. Васильців Т. Удосконалення інституційного середовища розвитку малого бізнесу в малих містах // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 3. — С. 184-190
2. Виговська В.В. Малий бізнес України: сучасний стан і тенденції розвитку // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 1. — С. 59-64
3. Гідулян А. Підходи до визначення суб’єктів малого і середнього бізнесу та їх застосування в банківській практиці // Вісник Національного банку України. — 2011. — № 7. — С. 40-45
4. Демків Т. Державна підтримка бізнесу: Міжнародна практика застосування спрощених (спеціальних) режимів оподаткування малого та середнього підприємництва // Вісник податкової служби України. — 2011. — № 10. — С. 9-10
5. Кириченко О.А. Стратегія розвитку малого та середнього бізнесу в Україні // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 1. — С. 103- 118
6. Кокіна В. На підтримку малого бізнесу // Урядовий кур’єр. — 2011. — 24 травня. — С. 4
7. Нікітіна О. Проблеми економічних стосунків у малому бізнесі // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 3. — С. 17-18
8. Похиленко І. Про співвідношення термінів «суб’єкти малого підприємництва», «мале підприємництво», і «малий бізнес» // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 5 . — С. 12-15
9. Сердюк В. Більше уваги малому бізнесу // Охорона праці. — 2009. — № 10. — С. 22-23
10. Усик В.І. Розвиток поняття «сектор малого та середнього бізнесу» в Україні та ЄС // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 4. — С. 153-158
11. Яворська Т. І. Теоретичні аспекти визначення сутності малого бізнесу // Економіка АПК. — 2010. — № 3. — С. 77-80