Вступ

Актуальність дослідження. Трансформаційні процеси в Україні супроводжувалися глибокою економічною кризою. У зв’язку з цим різко загострилися питання ресурсного забезпечення економічного розвитку, особливо його фінансової складової. Розбалансованість фінансової системи, платіжна криза, спричинена насамперед переходом до світових цін на енергоносії, відсутність необхідних внутрішніх нагромаджень об’єктивно обумовили потребу в зовнішніх коштах для відновлення господарської рівноваги, забезпечення сталого економічного зростання.

Серед зовнішніх фінансових джерел найбільший потенціал мають міжнародні фінансові інституції — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк (СБ), Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Порівняно низька вартість запозичень, які вони надають, значущість їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукають на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права.

У період післякризового розвитку, коли стадію входження нашої держави в міжнародну фінансову систему можна вважати завершеною, потрібне вдосконалення механізмів такого співробітництва. В їх основі мають залишатися національні економічні інтереси, потреби дальшої ринкової трансформації, соціальні пріоритети.

Ініціатором удосконалення цих взаємовідносин має бути українська сторона, що ставить перед Урядом вимогу чітко окреслити та обґрунтувати не лише оптимальні потреби у зовнішніх запозиченнях, а й пріоритетні сфери та необхідні умови ефективного їх використання.

При цьому слід мати на увазі і те, що співпраця, насамперед з Міжнародним валютним фондом, розглядається світовою фінансовою спільнотою як фактор довіри, підтвердження кредитоспроможності держави. Водночас не можна допустити, щоб стосунки з міжнародними фінансовими інституціями звелися до дріб’язкової опіки з їхнього боку. Головне — забезпечувати розв’язання за допомогою одержаних кредитів проблем стратегічного порядку. Що стосується визначення механізмів та інструментарію стратегії і тактики економічних перетворень, то це теж прерогатива української сторони.

Практика використання Урядом та НБУ запозичених коштів має бути максимально прозорою. Ситуація, що склалася у 1997-1998 рр. та 2008 році, коли не виважена фінансова політика призвела до фактичної втрати валютних резервів НБУ, засвідчує, що у цій справі ще залишається багато недоліків, організаційно невідпрацьованих питань. Це зобов’язує Кабінет Міністрів і Національний банк прискорити обґрунтування оптимального алгоритму взаємовідносин з міжнародними фінансовими інституціями та практичних дій у сфері державних запозичень.

Тема: «Взаємовідносини України із групою Світового банку».

Предметом дослідження є теоретичні аспекти дослідження взаємовідносин України  з міжнародними фінансовими інституціями.

Об’єктом дослідження виступають взаємовідносини України з групою Світового банку.

Мета дипломної роботи полягає в дослідженні взаємовідносин України  з міжнародними фінансовими інституціями, зокрема із  групою Світового банку.

Завданнями роботи:

  — охарактеризувати сутність, історію виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій;

—   визначити типи міжнародних організацій;

—   розкрити історію створення і розвиток Світового банку;

—  показати цілі,  організаційну структуру установ Групи Світового банк та окреслити їх діяльність;

—  здійснити аналіз  співробітництва Світового банку з Україною.

Методи дослідження базуються на загальнонаукових підходах до дослідження об’єкта (системний, структурний, модельний), які грунтуються на принципах історизму та наукової об’єктивності. Використано також історико-порівняльний, хронологічний методи. Окрім вищевказаних для реалізації дослідницьких завдань залучались такі методи, як статистичний та  соціологічний.

Структура роботи: робота складається із вступу, 3-теоретичних розділів, висновків, списку використаних джерел (51) та додатків і має загальний обсяг 101 сторінка.

Розділ 1.  Міжнародні організації в системи регулювання міжнародних економічних відносин

1.1. Сутність сучасної міжнародної організації

Характерною рисою сучасного світового співтовариства є глобалізація міжнародних економічних відносин, а також взаємозалежність їх учасників. Унаслідок цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави є її участь у діяльності світового господарства. Зважаючи на це, Основні напрями зовнішньої політики України, затверджені Постановою Верховної Ради України 2 липня 1993 р. (Основні напрями), одним із головних завдань зовнішньої політики нашої країни визначили включення її національного господарства до світової економічної системи [43, с. 166].

Важливим елементом зазначеної системи є міжнародні організації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в усіх напрямах. Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання співробітництва практично в усіх галузях міжнародних економічних відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої країни в цілому [43, с. 167].

Міжнародна організація — це об’єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов’язки, похідні від прав і обов’язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів [36, с. 90].

З цього визначення можна виділити такі ознаки будь-якої міжнародної організації:

— членство трьох і більше держав. При наявності меншої кількості держав виникає їх спілка, але не міжнародна організація, що створюється з метою колективного вирішення певних задач;

— повага суверенітету держав-членів організації і невтручання у внутрішні справи [36, с. 90].

Ця ознака є основною функціональною ознакою міжнародної організації, тому що в процесі її діяльності всі держави, що є членами організації, мають рівні права і несуть рівні обов’язки в якості суб’єктів міжнародного права незалежно від розміру своєї території, кількості населення, рівня економічного розвитку й інших ознак, що характеризують державу. Втручання у внутрішні справи держави-члена організації ніяким чином не допускається, за винятком випадків, коли такою державою порушені міжнародні зобов’язання, узяті в рамках цієї організації відповідно до її статутних положень;

— створення відповідно до міжнародного права.

Ця ознака має конституююче значення, тому що будь-яка міжнародна організація повинна бути створена на правомірній основі. А це означає, насамперед, що установчий документ організації повинен відповідати загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, і насамперед принципам jus cogens. Якщо міжнародна організація створена неправомірно або її діяльність суперечить міжнародному праву, то установчий акт такої організації повинен бути визнаний неістотним і дія його припинена в найкоротший термін;

— заснування на основі міжнародного договору [36, с. 91].

Зазвичай, міжнародні організації створюються на основі міжнародного договору (конвенції, угоди, протоколу і т.д.). Об’єктом такого договору є поведінка як суб’єктів договору, так і самої міжнародної організації. Сторонами установчого акта є суверенні держави. Проте в останні роки повноправними учасниками міжнародних організацій є також і міжурядові організації. Наприклад, Європейський Союз є повноправним членом багатьох міжнародних рибальських організацій;

— здійснення співробітництва в конкретних галузях діяльності [36, с. 91].

Міжнародні організації створюються для координації зусиль держав у тій або іншій профільній галузі, наприклад у політичній (ОБСЄ), військовій (НАТО), науково-технічній (Європейська організація ядерних досліджень), економічній (Європейський Союз), валютно-фінансовій (Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародний валютний фонд), соціальній (Міжнародна організація праці), у сфері медицини (Всесвітня організація охорони здоров’я) і в багатьох інших галузях. Водночас на міжнародній арені є організації, що уповноважені координувати діяльність держав практично в усіх галузях, наприклад ООН та ін. [36, с.92]

Таким чином, міжнародні організації поряд з іншими формами міжнародного спілкування (багатосторонні консультації, конференції, наради, семінари і т.д.) виступають у якості органу співробітництва зі специфічних проблем міжнародних відносин;

— наявність відповідної організаційної структури (постійні органи і штаб-квартира).

Ця ознака, що характеризує інституціональну будову міжнародної організації, є однією із найважливіших. Вона ніби демонструє та підтверджує постійний характер організації і тим самим відрізняє її від численних інших форм міжнародного співробітництва. На практиці ця ознака виявляється в тому, що міжурядові організації мають штаб-квартири, членів в особі суверенних держав і необхідну систему головних (основних) і допоміжних органів.

Зазвичай вищим органом організації є сесія (асамблея, конгрес), що скликається один раз у рік (іноді один раз у два роки). У якості виконавчих органів виступають ради. Адміністративний апарат очолюється виконавчим секретарем (генеральним директором) організації. Всі організації мають постійні або тимчасові виконавчі органи з різноманітним правовим статусом і компетенцією;

— наявність прав і обов’язків організацій Особливістю компетенції міжнародної організації є те, що її права й обов’язки похідні від прав і обов’язків держав-членів. Таким чином, жодна організація без згоди держав-членів не може почати дій, що торкаються інтересів своїх членів. Права й обов’язки будь-якої організації в загальній формі закріплюються в її установчому акті, резолюціях вищих і виконавчих органів, в угодах між організаціями. Ці документи встановлюють і закріплюють наміри держав-членів і їх волю щодо меж і сфер діяльності міжнародної організації, що далі повинні бути нею реалізовані. Держави також вправі заборонити організації почати ті або інші дії, і організація не може перевищити свої повноваження;

— самостійні міжнародні права й обов’язки організації [32, с. 115].

Незважаючи на те, що міжнародна організація наділяється державами-членами правами й обов’язками, у процесі її діяльності вона починає набувати свої, відмінні від початкових, права й обов’язки. Таким чином, мова йде про виникнення в міжнародній організації автономної волі, відмінної від воль держав-членів. Ця ознака означає, що в межах своєї компетенції будь-яка організація вправі самостійно обирати засоби і способи виконання прав і обов’язків, покладених на неї державами-членами;

— установлення порядку прийняття рішень і їх ньої юридичної чинності.

Ця ознака свідчить про те, що в рамках міжнародної організації характерним є прийняття рішень у спеціально розробленій процедурі. Кожна з міжнародних міжурядових організацій має свої правила процедури. Крім того, юридичну чинність рішень, прийнятих у рамках міжнародної організації, установлюють самі держави-члени міжнародної організації [32, с. 116].

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних економічних відносин.

Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва — створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду і контролю за їх виконанням, розробленню та встановленню норм, спрямованих на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін.

Перші міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст. Так, були створені комісії з питань експлуатації міжнародних річок, таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін. [26, с. 39]

Активно відбувався процес створення міжнародних організацій і після Другої світової війни, коли на Землі, поряд з капіталістичною, виникла соціалістична система. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв’язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру [26, с. 40].

Історія розвитку міжнародних відносин, створення міжнародних організацій дає можливість залежно від певного історичного періоду провести відповідне їх угрупування. Так, відомо, що виникнення і розвиток капіталістичної і соціалістичної систем зумовили необхідність створення в їх межах відповідних міжнародних організацій.

Головною у системі соціалістичних країн була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як уже зазначалося, процеси, що відбувалися у 80-90-х роках XX ст. у багатьох соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ [26, с. 41].

Система капіталістичних держав, які нині називають розвинутими, була представлена, наприклад, Європейським Економічним Співтовариством (ЄЕС) [26,с. 41].

Національно-визвольний рух у багатьох країнах значно змінив політичну карту світу, спричинив розпад колоніальної системи, виникнення на її руїнах десятків самостійних та незалежних держав. Такі держави з’явилися в Азії, Африці і Латинській Америці. Більшість із них ще слабко економічно і політично розвинуті, а в багатьох із них продовжується боротьба із залишками колоніалізму і неоколоніалізму, ці країни створюють різні регіональні і передусім економічні організації.

Так, 25 країнами були створені Латиноамериканська економічна система, а також Комітет з розвитку і співробітництва країн Карибського басейну, до складу якого входили такі країни, як Барбадос, Співдружність Багамських Островів, Куба, Гренада, Гайана, Гаїті, Домініканська Республіка, Ямайка, Тринідад і Тобаго. До цієї групи міждержавних економічних організацій слід віднести створене у 1975 р. Економічне співтовариство держав Західної Африки, Латиноамериканську асоціацію інтеграції та ін. [26, с. 43]

Отже, перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій за так званим організаційним принципом дає можливість виділити їх чотири групи:

1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем;

2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни;

3) міжнародні організації, які об’єднують розвинуті (капіталістичні) країни;

4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять, як правило, країни, що розвиваються [18, с. 84].

У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні організації поділяються на три групи:

— міжнародні економічні організації в системі ООН;

— міжнародні економічні організації, які не входять до системи ООН;

— регіональні економічні організації [18, с. 85].

Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як ООН, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи ООН і друга — допоміжні органи ООН, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку.

Крім цього, можна ділити міжнародні економічні організації залежно від напряму міжнародного економічного співробітництва. Нині можна виділити такі найважливіші напрями:

• співробітництво у галузі міжнародної торгівлі;
• співробітництво у валютно-фінансовій сфері;
• співробітництво у галузі транспорту;
• співробітництво у галузі промисловості;
• співробітництво у галузі сільського господарства;
• співробітництво у галузі інвестицій;
• науково-технічне співробітництво;
• співробітництво у галузі інтелектуальної власності та співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції [18, с. 86].

Так, наприклад, до організацій, які відають міжнародною торгівлею, необхідно віднести Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, Європейську конференцію міністрів транспорту та деякі інші. Діяльність ряду міжнародних організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Спеціального фонду ООН, стосується питань організації міжнародних валютних відносин. До організацій, які є суб’єктами міжнародного транспортного права, слід віднести Авіатранспортну асоціацію, Міжнародну організацію цивільної авіації, Міжнародну спілку автомобільного транспорту, Спілку автодорожніх служб залізниць, Дунайську комісію, Міжнародну морську організацію та ін. [18, с. 87]

Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна класифікувати і за назвою:

• організація (Організація Об’єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація),
• союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку),
• спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд (Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр),
• рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку),
• комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісія, Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Комісія з питань охорони нових сортів рослин),
• асамблея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства),
• агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту),
• ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо [7, с. 25].

Міжнародні організації можна визначати і залежно від кола їхніх членів.

За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу. Наприклад, до першої групи організацій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. [7, с. 26]

До другої групи міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять регіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкритими для вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз, Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи міжнародних економічних організацій можуть належати не тільки регіональні, приміром Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою «ОПЕК», яка об’єднує 13 основних нафтовидобувних країн Азії, Африки та Латинської Америки (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЄ, Саудівська Аравія) [7, с. 27].

Можна класифікувати міжнародні організації з погляду торгівлі окремими видами товарів — цукром, кавою, пшеницею, каучуком та ін., які об’єднують як країни-експортери, так і країни — імпортери цих товарів.

Якщо покласти в основу класифікації міжнародних організацій такий критерій, як характер компетенції, то їх можна поділити на міжнародні організації загальної і спеціальної компетенції.

До перших насамперед слід віднести ООН, яка може розглядати будь-яку міжнародну проблему, тому справедливо називається універсальною організацією.

До міжнародних організацій спеціальної компетенції можна віднести Міжнародну організацію праці, Всесвітню метеорологічну організацію, Світову організацію торгівлі, Міжнародну організацію з питань стандартизації та ін. Варто зауважити, що більшість міжнародних економічних організацій є організаціями спеціальної компетенції [7, с. 28].

Залежно від впливу на країни-члени (за характером повноважень) міжнародні організації можна поділяти на міждержавні та наддержавні (наднаціональні) [7, с. 29].

Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не передають їм своїх функцій. Основним завданням таких організацій є забезпечення взаємодії держав у процесі їх співробітництва. Саме взаємодія збільшує потенціал не лише міжнародної організації, а й держав, які входять до її складу [7, с. 30].

Наддержавні ж організації наділяються повноваженнями країн-членів у відповідних сферах їхньої діяльності. Це повною мірою стосується Європейських Співтовариств [7, с. 30].

Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Усі названі організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права [7, с. 31].

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників (НАТО) [7, с. 32].

Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних організацій, їх органів, називається правом міжнародних організацій. Ця система права складається із двох підсистем, так званого первинного і вторинного права.

Установчі договори міжнародних організацій (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їхніми структурами в межах компетенції, закріпленої в міжнародних договорах. Іншими словами, вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на врегулювання відносин внутрішньоорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності певної організації [7, с. 33].

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва [18, с. 90].

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р. майно й активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4) [18, с. 91].

1.2. Історія виникнення та етапи розвитку міжнародних організацій

Сучасні міжнародні відносини характеризуються постійним розширенням сфер взаємодії держав, тому всі нові відносини стають предметом міжнародно-правового регулювання. Однією з таких порівняно нових організаційно-правових форм міждержавного співробітництва є міжнародні організації.

Міжнародні організації є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування.

Хоча в сучасному своєму розумінні міжнародні організації як правовий феномен виникли наприкінці XIX — початку XX століть, коли потреби світового розвитку обумовили необхідність створення постійно діючих колективних міждержавних органів, в історії людської цивілізації вже був накопичений певний досвід створення міжнародних об’єднань. Так, у Древній Греції в VI столітті до нашої ери були створені перші постійні міжнародні об’єднання — симмакїі й амфіктіонії. Вони являли собою релігійно-політичні союзи племен (громад) і міст із загальними святилищем, казною, правилами ведення війни. Найбільш відомі Лакедеминська і Делосська Симмакії, а також Дельфійсько-Фермопільська амфіктіонія, у яку входили 12 громад Середньої Греції і Фессалії [26, с. 9].

Ці об’єднання стали прообразами майбутніх міжнародних організацій. Недарма Ф.Ф. Мартене у своїй праці «Сучасне міжнародне право цивілізованих народів» підкреслював, що «хоча ці союзи і були викликані спеціально релігійними цілями, але справляли свою дію взагалі на зносини між грецькими державами: подібно іншим соціальним чинникам, вони зближували народи і пом’якшували їхню замкнутість» [26, с. 9].

Досвід розвитку перших міждержавних міжнародних організацій пов’язаний із створенням у XIV столітті Ганзейського союзу — торгового і політичного союзу північно-німецьких міст на чолі з містом Любеком, що формально проіснувало до 1669 року. Союз здійснював посередницьку торгівлю між Західною, Північною і Східною Європою, йому належала торгова гегемонія в Північній Європі. Завдяки широким торговим і політичним зв’язкам, постійному поширенню кількості членів союзу, у число яких входило і російське місто Новгород, Ганзейський союз справив значний вплив на соціальний розвиток німецьких земель і до XVI століття вивів із стану середньовічного варварства всю Північну Німеччину [26, с. 10].

Умовно можна виокремити п`ять основних стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

Епоха рабовласницьких держав. Ще в IV-VI ст. до н.е. у Стародавній Греції існувало два типи міжнародних Інститутів — сіммахії та амфіктіонії. Сіммахії — це союзи (коаліції) держав, які мали спільні військово-політичні цілі. Амфіктіонії були релігійно-політичними союзами племен та міст зі спільним святилищем, скарбницею, правилами ведення війн [26, с. 10].

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об’єднання постійно ворогуючих між собою держав формувалися передовсім під час виникнення загрози з боку сильнішого спільного ворога (наприклад, половці та монголо-татари для феодальної Русі). Водночас на світовій арені почали з’являтися торговельні союзи.

Прикладом такого торговельного об’єднання е один із найвідоміших союзів цього типу — Ганза, що існував з XIV по XVII ст. Міста — члени союзу намагалися зосередити в себе усю посередницьку торгівлю між Західною, Північною та Східною Європою. Вони мали власне військо та флот, що дозволяло їм охороняти власні комерційні Інтереси і навіть вести війни з іншими державами.

Епоха великих географічних відкриттів, промислових революцій та формування світового ринку. характеризується появою цілої низки організацій, яким уже були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін.

Деякі західні автори ведуть історію міждержавних організацій від так званого Священного союзу 1815 р. Іноді спеціалісти віддають першість Центральній комісії судноплавства по Рейну, яка була організована Віденським конгресом 1814 — 1815 рр., а на постійній основі почала працювати з 1831 р.

Стабільне зростання кількості міжнародних організацій з середини XIX ст. пов’язане з розвитком зв’язку, транспортної мережі, фінансів, міжнародної торгівлі. У цей час з’являються такі організації, як Дунайська комісія (1856 р.), Всесвітній поштовий союз (1874) та ін. [26, с. 11]

Виникнення міжнародних організацій у XIX столітті стало відображенням і результатом становлення об’єктивної тенденції до інтернаціоналізації багатьох сфер життя суспільства. Починаючи зі створення в 1815 році Центральної комісії навігації по Рейну, міжнародні організації наділяються власною компетенцією і повноваженнями. Створені в 1865 році Всесвітній телеграфний союз і в 1874 році Всесвітній поштовий союз стали першими універсальними міжнародними організаціями, що мають постійну структуру. Такими ж рисами володіла створена в 1919 році Міжнародна організація праці [26, с. 11].

Першою міжнародною організацією, що мала яскраво виражену політичну спрямованість, була Ліга Націй, створена в 1919 році відповідно до положень Версальської договірної системи і яка проіснувала формально до 1946 року [26, с. 12].

Статут Ліги Націй був вироблений спеціальною комісією, створеною на Паризькій мирній конференції 1919-1920 років, і включений у Версальський мирний договір 1919 року й інші мирні договори, що завершили Першу світову війну 1914-1918 років.

Спочатку статут організації був підписаний 44 державами, у тому числі 31 державою, що приймала участь у війні на стороні Антанти або приєдналася до неї (Австралією, Бельгією, Болівією, Бразилією, Великобританією, Гаїті, Гондурасом, Грецією, Індією, Італією, Канадою, Китаєм, Кубою, Ліберією, Нікарагуа, Новою Зеландією, Панамою, Перу, Польщею, Португалією, Румунією, Сіамом, США, Еквадором, Югославією, Південно-Африканським Союзом, Чехословаччиною, Уругваєм, Францією, Хіджазом (у 1916-1925 роках — формально незалежне королівство, із 1925 року входить у Саудівську Аравію), Японією), і 13 державами, що дотримувалися нейтралітету в ході війни (Аргентиною, Венесуелою, Данією, Іраном, Іспанією, Колумбією, Нідерландами, Норвегією, Парагваєм, Сальвадором, Чилі, Швецією, Швейцарією). Хоча комісію з вироблення статуту Ліги Націй очолював президент США В. Вільсон, згодом США його не ратифікували і не ввійшли в число членів цієї організації [18, с. 43].

Основною метою Ліги Націй відповідно до її статуту був «розвиток співробітництва між народами та гарантія їхнього миру і безпеки» [18, с. 44]. Основними органами організації були: Асамблея (у її роботі брали участь усі члени Ліги Націй; сесії Асамблеї проходили щорічно у вересні), Рада Ліги Націй (спочатку складалася з 4 постійних членів — представників Великобританії, Італії, Франції та Японії і 4 непостійних членів; згодом склад і число членів Ради змінювалися) і постійний секретаріат на чолі з Генеральним секретарем. Всі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедурних питань, повинні були прийматися одноголосно.

Ліга Націй визнавала, що усяка війна «цікавить Лігу в цілому», і остання повинна вживати всіх заходів для збереження миру. За вимогою будь-якого члена Ліги Націй негайно скликалася Рада. У разі виникнення конфлікту між членами Ліги Націй вони повинні були піддатися його розглядові або третейським судом, або Радою [18, с. 45].

У разі, якщо якийсь член Ліги вдавався до війни всупереч прийнятим на себе зобов’язанням, то інші члени організації зобов’язувалися негайно порвати з ним усякі торгові і фінансові відносини, а Рада повинна була запропонувати різним заінтересованим урядам виставити той або інший контингент військ, призначених для підтримки поваги до зобов’язань Ліги Націй.

При Лізі Націй на правах автономних організацій були створені Постійна палата міжнародного правосуддя, Міжнародна організація праці й інші організації. Основні органи Ліги Націй розташовувалися в Женеві (Швейцарія).

У перші роки свого існування Ліга Націй була одним із центрів організації боротьби проти Радянської держави, що, проте, активно брала участь у конференціях, які проходили під егідою цієї організації, і нарадах з роззброювання, вносячи пропозиції, спрямовані на реальне розв’язання цієї найважливішої міжнародної проблеми.

Під прикриттям Ліги Націй на початку 20-х років XX сторіччя був зроблений у формі роздачі мандатів поділ колоній між державами-переможцями. Ліга Націй робила численні спроби згладити гострі протиріччя між головними її учасниками на основі антирадянської змови. У 1926 році членом Ліги Націй стала Німеччина.

У 1931 році Японія, будучи членом Ліги Націй, напала на Китай, але реальної протидії з боку Ліги Націй агресор не побачив — усе обмежилося лише її «рекомендаціями». У 1933 року Німеччина і Японія вийшли з цієї організації, щоб одержати повну свободу дій для підготовки нової війни [18, с. 47].

У середині 30-х років, у зв’язку з наростанням військової загрози з боку фашистських режимів Німеччини, Італії та мілітаристської Японії, 30 держав-членів Ліги Націй, з ініціативи французької дипломатії, звернулися до СРСР із пропозицією про вступ у цю організацію.

18 вересня 1934 року СРСР вступив у Лігу Націй і зайняв постійне Місце в її Раді, незважаючи на те, що проти його прийняття голосували Нідерланди, Португалія і Швейцарія. Вступаючи в Лігу Націй, СРСР розраховував, що в умовах виходу з організації найбільш агресивних держав йому вдасться хоч до деякої міри зашкодити розв’язанню війни. При цьому Радянський уряд попередив усіх учасників організації, що він не приймає на себе відповідальність за їхні попередні рішення і договори, укладені без участі СРСР [18,с. 48].

Найважливішими питаннями, що обговорювалися у Лізі Націй із 1934 до 1939 років, були: італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936 роки); порушення Німеччиною Версальського (1919 рік) і Локарнського (1925 рік) договорів у зв’язку з ремілітаризацією нею Рейнської зони в 1936 року; італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939 роки); захоплення Німеччиною Австрії (1938 рік) і інші.

У ці роки позиція західних держав, що прагнули направити фашистську агресію проти СРСР, визначила безпомічність Ліги Націй, що не зуміла провести жодного ефективного заходу проти держав-агресорів [18, с. 48].

Водночас і сам СРСР не був прикладом дотримання своїх міжнародних зобов’язань. За розв’язану ним у 1939-1940 роках війну з Фінляндією він 14 грудня 1939 року рішенням Ради був виключений із Ліги Націй. З цього часу діяльність цієї організації фактично припинилася, формально ж Ліга Націй припинила своє існування в квітні 1946 року відповідно до рішення спеціально скликаної Асамблеї.

Хоча Ліга Націй не змогла справитися зі своїм основним статутним завданням, пов’язаним насамперед із запобіганням Другій світовій війні і з мирним врегулюванням міжнародних конфліктів, вона зіграла свою історичну роль, котра полягає в тому, що ця організація стала прообразом міжнародної універсальної організації світового співтовариства — Організації Об’єднаних Націй, тому що в рамках Ліги Націй був накопичений, нехай і не завжди ефективний, але досвід колективного вирішення найважливіших міжнародних проблем [18, с. 49].

1.3. Типізація міжнародних організацій

Існує два види міжнародних організацій:

— міжнародні міжурядові організації (ММУО) — організації, створені на основі міжнародної угоди. Саме їм держави делегують певну частину своїх суверенних прав. Проте міжнародна правосуб’єктність цих організацій залишається обмеженою, тому що вони діють у рамках тільки тих повноважень, що передали їм держави;

— міжнародні неурядові організації (МНУО) — організації, утворювані міжнародною громадськістю з метою встановлення міжнародного співробітництва з актуальних питань міжнародного життя [49, с. 55].

У свою чергу, ММУО можна класифікувати на декількох підставах:

1. За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, військово-політичні, із питань охорони здоров’я, культури, торгівлі та ін.
2. За колом учасників:

— універсальні — їхніми членами є практично всі держави світу (наприклад, Організація Об’єднаних Націй);

— регіональні — їхніми членами є держави певного географічного регіону світу (наприклад, Організація Американських держав);

— субрегіональні — їхніми членами є групи держав усередині географічного регіону (наприклад, Організація Чорноморського економічного співробітництва);

— міжрегіональні — у їхній роботі беруть участь держави різних географічних регіонів світу (наприклад, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, членами якої є як європейські держави, так і держави Середньої Азії).

3. За порядком приймання нових членів:

— відкриті — відповідно до статутних документів їхнім членом може бути будь-яка держава;

— закриті — конкретні учасники цих організацій і їхня кількість заздалегідь обумовлюються в статутних документах таких міжнародних організацій.

4. За сферами діяльності:

— організації з загальною компетенцією — вони вправі розглядати будь-яке питання міжнародного життя (наприклад, ООН, ОБСЄ);

— організації зі спеціальною компетенцією — коло аналізованих ними питань заздалегідь обговорене у їхніх статутних документах і стосується певної сфери міжнародного життя (наприклад, ВООЗ, МОП).

5. За цілям і принципам діяльності:

— правомірні — вони створюються відповідно до міжнародного права;

— протиправні — вони створюються з порушенням загальновизнаних норм міжнародного права з цілями, що суперечать інтересам міжнародного миру і міжнародної безпеки [49, с. 57].

У МНУО можна виділити певні ознаки міжнародних організацій (створення відповідно до міжнародного права, наявність певної організаційної структури, наявність прав і обов’язків та ін.), а також застосувати до них деякі класифікуючі видові ознаки ММУО, насамперед градацію за предметом діяльності. За цією ознакою МНУО діляться на такі групи:

— політичні, ідеологічні, соціально-економічні, профспілкові організації;

— жіночі організації, а також організації з охорони родини і дитинства;

— молодіжні, спортивні, наукові, культурно-просвітні організації;

— організації в галузі преси, кіно, радіо, телебачення;

— організації місцевих (регіональних) влад. Слід, проте, мати на увазі, що суб’єктами міжнародного права є тільки ММУО [49, с. 58].

Таким чином, міжнародна міжурядова організація — це добровільне об’єднання суверенних держав або міжнародних організацій, створене на основі міждержавного договору або резолюції міжнародної організації загальної компетенції для координації діяльності держав у конкретній галузі співробітництва, що має відповідну систему головних і допоміжних органів, що володіє автономною волею, відмінною від воль її членів [49, с. 59].

Критерії типізації  міжнародних організацій:

1) Членство держав

—  Міжнародні міждержавні організації (це об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.)

— Міжнародні недержавні організації (організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними,   ідейними,   професійними   та   іншими   Інтересами, об’єднання різних громадських угруповань з різних країн.)

— Змішані (ні перше і не друге,  наприклад Міжнародна організація праці як міждержавна організація складається з представників урядів, але також включає представників професійних спілок та робітників) [49, с. 60].

2) Географічне охоплення

— глобальні (організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу).

— регіональні (бере участь велика кількість представників певного регіону)

— субрегіональні (організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів (Організація Чорноморського економічного)).

3) Компетенція

— Універсальні  (загальної компетенції — організації, які охоплюють широке коло відносин між членами);

— Спеціальні (вузької компетенції, організації, які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі або охоплюють певний напрям діяльності)

4) Характер повноважень

— Міжнародні організації (утворення конфедеративного типу. Конфедерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для координації дій з метою досягнення спільної цілі вони ство­рюють спеціальні спільні органи.)

— Наднаціональні організації (утворення федеративного типу. Федерація — форма державного устрою, за якої держави, що входять у федерацію, мають як власні конституції, законодавчі, виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем. Елементи наднаціональності можуть виявлятися: у праві зобов’язувати країни-учасниці без їхньої згоди і проти їхньої згоди виконувати прийняті більшістю голосів рішення.).

5) Період функціонування

— тимчасові (якщо протягом 10 років не відбулося жодної пленарної сесії, організацію вважають такою, що припинила своє існування.)

— постійні

6) Порядок вступу до організації

— відкриті (членом яких може стати будь-яка держава на свій розсуд)

— закриті (можуть приймати нового члена лише за згодою засновників та за дотримання ним деяких інших умов) [49, с. 61-62].

Розділ 2.  Організаційні засади діяльності Групи Світового банку

2.1. Історія створення і розвиток Світового банку

1-22 липня 1944 року в США (штат Нью-Гемпшир, Бреттон-Вудс) проходила Бреттон-Вудська конференція (офіційна назва — Валютно-фінансова конференція Організації Об’єднаних Націй, англ. The United Nations Monetary and Financial Conference).

На конференції були присутні 730 делегатів з 44 держав. Метою конференції були врегулювання міжнародних валютних і фінансових відносин після закінчення Другої світової війни, а так само узгодження принципів нової валютної системи.

Друга світова війна призвела до поглиблення кризи Генуезької валютної системи, яка була оформлена міждержавним угодою на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 році (золотодевізний стандарт, заснований на золоті і провідних валютах, що конвертуються в золото).

Розробка проекту нової світової валютної системи почалася ще в роки війни, в квітні 1943 року. США прагнули закріпити панівне становище долара у світовій валютній системі, що відбилося в плані Гаррі Декстер Вайта, начальника відділу валютних досліджень Мінфіну США.

В результаті довгих дискусій за планами Гаррі Декстер Вайта і британського економіста Джона Мейнарда Кейнса формально переміг американський проект, хоча кейнсіанські ідеї були також покладені в основу нової фінансової системи.

Підсумки конференції:

1. Прийнята Бреттон-Вудська валютна система (золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах — долар США і фунт стерлінгів). Бреттон-Вудска угода передбачала:

— збереження золотих паритету валют і фіксація їх у МВФ;

— золото — як міжнародний платіжний і резервний засіб;

— прирівнювання долара до золота (35 дол за 1 тройську унцію, рівну 31,1035 г) і закріплення за ним статусу головної резервної валюти;

— введення взаємної оборотності валют; встановлення режиму фіксованих валютних курсів та інше

2. Створено Міжнародний валютний фонд (МВФ) для надання кредитів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжних балансів з метою підтримки нестабільних валют, контролю над дотриманням принципів світової валютної системи, а також для забезпечення валютного співробітництва країн.
3. Створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — міждержавний інвестиційний інститут.
4. Підписана Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ).
5. Встановлені правила організації світової торгівлі, валютних, кредитних і фінансових відносин [28, с. 68].

Світовий банк, заснований в 1944 році, є однією з найбільших у світі організацій, що надають допомогу з метою розвитку. Банк, що надав у 2002 фінансовому році країнам-клієнтам позики на загальну суму 19,5 млрд. дол. США, у цей час здійснює свою діяльність більш ніж в 100 країнах, що розвиваються, роблячи фінансову й консультаційну допомогу з метою підвищення рівня життя й поліпшення життя найбіднішого населення. Банк розробляє стратегії допомоги для кожної зі своїх країн-клієнтів у співробітництві з державними органами, неурядовими організаціями й приватним сектором [28, с. 69].

Представництва Банку в різних країнах світу займаються реалізацією його програм, підтримують зв’язок з урядом і цивільним суспільством і сприяють більше глибокому розумінню проблем розвитку.

Формування Групи Світового банку було розпочато рішенням Бреттон-Вудської Конференції про заснування МБРР водночас з МВФ. Ці два інститути тісно зв’язані між собою за основними цілями, а також організаційно. Так, членом МБРР може стати тільки учасник МВФ. Структурою обидва вони входять до системи ООН.

Спочатку діяльність МБРР була пов’язана з кредитуванням розвинутих країн, в першу чергу європейських, що постраждали під час Другої світової війни. Після відбудови їх економіки, а також внаслідок появи великої групи нових держав, що звільнились від колоніальної залежності, цілі й функції МБРР змінюються. Постає необхідність створити інститут, структурно пов’язаний з банком, який би зосередився на допомозі країнам, що розвиваються. З цією метою в 1956 р. була утворена Міжнародна фінансова корпорація. Для сприяння економічним перебудовам в найменш розвинутих країнах в 1960 р. розпочала діяльність Міжнародна асоціація розвитку [28, с. 70].

Співвласниками Світового банку є більше 184 країн-членів, інтереси яких представляють Раду керуючих і Раду директорів, що перебуває у Вашингтоні. Країни-члени є акціонерами Світового банку, що володіють правом приймати остаточне рішення.

Міжнародні фінансові організації відіграють важливу роль у підтриманні економічних реформ в Україні.

Політика відкритості та курс на розбудову демократичного суспільства і ринкової економіки молодої Української держави, знаходили підтримку у країн-партнерів України та міжнародної спільноти.

Практичним втіленням цієї підтримки є допомога, що надається нашій країні міжнародними фінансовими організаціями, у вигляді кредитів та позик. Вони використовуються, зокрема для реалізації ключових проектів розвитку вітчизняної економіки, технічної допомоги, прямих інвестицій в економіку України. Загальна спрямованість допомоги міжнародних фінансових організацій нашій країні відповідає статутним цілям цих організацій і передбачає підтримку проведенню економічних реформ, лібералізації та структурної перебудови економіки, розбудові громадянського суспільства в Україні [28, с. 71].

Крім того, реалізація інвестиційних проектів розвитку економіки України, що підтримуються міжнародними фінансовими організаціями, безпосередньо впливає на надходження у країну прямих іноземних інвестицій, оскільки для фінансування цих проектів зазвичай залучаються кошти іноземних інвесторів, країн та організацій-донорів.

Необхідно також наголосити на тому, що кредити та позики міжнародних фінансових організацій надаються позичальникам на пільгових умовах, тобто є середньо- та довгостроковими, передбачають пільговий період та невисокі процентні ставки. Можливість залучення пільгових фінансових ресурсів є вкрай важливою для України з огляду на гостру потребу в капітальних вкладеннях, яку відчувають виключно усі галузі вітчизняної економіки, тоді як вітчизняний ринок капіталів залишається неспроможним задовольнити ці потреби [28, с. 73].

2.2. Цілі  та організаційна структура установ Групи Світового банку

Однією з цілей Світового банку є заохочення інвестування країн-членів в інші країни, особливо в такі, що розвиваються. Проте соціально-політична нестабільність в деяких регіонах робить інвестування там ризикованим. Щоб убезпечити своїх учасників від фінансових втрат, Світовий банк формує в 1988 р. організацію, яка б гарантувала відшкодування можливих втрат від некомерційних ризиків, – Багатосторонню агенцію з гарантій інвестицій. З проблемами інвестування пов’язано утворення в 1966 р. Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів [17, с. 21].

Таким чином, сформувалася група Світового банку із п’яти організацій.

Незважаючи на певну різницю у функціях, всі організації Світового банку тісно зв’язані, перш за все, єдністю цілей:

• сприяння стабільному економічному зростанню країн-членів,
• допомога в реконструкції господарства країн, що розвиваються,
• заохочення розвитку приватного сектора,
• заохочення іноземного інвестування [17, с. 21].

Група єдина й організаційно: практично всі структури підпорядковані єдиному керівникові – Президенту Світового банку, мають спільну адміністративну систему. Водночас за функціями інститути Світового банку мають специфічні розбіжності.

Банк використає свої фінансові ресурси, висококваліфікований персонал і велику базу знань для надання допомоги кожної із країн, що розвиваються, у процесі забезпечення стабільного, стійкого розвитку, заснованого на принципах соціальної справедливості. Основна увага приділяється наданню допомоги найбіднішим групам населення й найбідніших країн, однак всім своїм клієнтам Банк указує на необхідність вживання наступних заходів:

— інвестування в розвиток людських ресурсів, зокрема шляхом удосконалювання систем охорони здоров’я й утворення;

— концентрація зусиль на соціальному розвитку, залученні широких верств населення до рішення проблем розвитку, удосконалюванні методів керування й нарощуванні інституціонального потенціалу як основних факторах зниження рівня бідності;

— зміцнення здатності урядів надавати якісні послуги, забезпечення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

— охорона навколишнього середовища;

— підтримка й стимулювання розвитку приватного підприємництва;

— підтримка реформ, спрямованих на макроекономічну стабілізацію, що забезпечує умови для інвестицій і довгострокового планування [17, с. 22].

Видаючи кредити, проводячи консультації з питань економічної політики й надаючи технічну допомогу, Світовий банк сприяє реалізації в країнах широкого кола програм, метою яких є скорочення бідності й підвищення рівня життя населення в країнах, що розвиваються. Завданням глобальної боротьби з бідністю є надання людям в усьому світі шансу поліпшити своє життя й життя своїх дітей. За період життя останнього покоління для скорочення рівня бідності й підвищення рівня життя людей було зроблено більше, ніж за який-небудь інший період в історії. У країнах, що розвиваються:

— середня тривалість життя збільшилася з 55 до 65 років;

— число грамотних серед дорослого населення подвоїлося;

— загальне число дітей, що навчаються в початковій школі, виросло з 411 до 681 мільйона;

— дитяча смертність знизилася на 50 відсотків [17, с. 23].

Незважаючи на досягнуті успіхи, дуже багато чого ще має бути зробити для рішення завдань розвитку. З 4,7 мільярди людей, що живуть в 100 країнах, що є клієнтами Світового банку:

— 3 мільярди живуть менш нiж на 2 долари США в день, а 1,2 мільярди — менш нiж на 1 долар у день;

— майже 3 мільйони дітей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від хвороб, якi можна попередити за допомогою вакцинації;

— 113 мільйонів дітей не відвідують школу;

— 1,5 мільярда людей не мають доступу до чистої питної води [17, с. 23].

Найважливішими коштами рішення вартих перед Банком завдань є ефективні стратегії скорочення бідності й кредитування на меті боротьби з бідністю. Найбільш пріоритетними завданнями, установлюваними в рамках здійснюваних Банком програм, є забезпечення стійкого соціального розвитку, розвиток людського потенціалу й підвищення ефективності керування економікою, причому усе більше уваги приділяється залученню різних верств населення до рішення завдань розвитку, удосконалюванню керування й інституціональному будівництву.

Банк також надає допомогу країнам у зміцненні й підтримці основних умов, які необхідні для залучення приватних інвестицій і підтримки їх на належному рівні. Опираючись на сприяння Банку у вигляді кредитування й консультацій, уряду проводять всебічне реформування економіки своїх країн і зміцнюють банківську систему. Вони інвестують кошти в розвиток людських ресурсів, в інфраструктуру й охорону навколишнього середовища, що підсилює привабливість країни для приватних інвесторів і підвищує ефективність капіталовкладень.

В 2001 фінансовому році надання допомоги Банком країнам, що розвиваються, здійснювалося по наступних напрямках: Прискорене полегшення тягаря заборгованості. Відповідно до розширеної Ініціативи відносно бідних країн з високим рівнем заборгованості (ХИПК), в 2001 фінансовому році був досягнутий значний прогрес у розширенні масштабів і прискоренні темпів полегшення тягаря заборгованості ряду найбідніших країн миру, багато хто з яких розташовані на африканському континенті.

На 30 червня 2002 року в рамках цієї ініціативи була скорочена заборгованість 26 країн, і очікується, що згодом тягар заборгованості буде полегшено на загальну суму, складову 41 млрд дол. США. Завдяки скороченню боргового тягаря в рамках Ініціативи ХИПК (у сполученні із традиційними видами скорочення заборгованості) загальний обсяг боргу в 26 країнах зменшиться на дві третини, збільшаться видатки на соціальні потреби й скоротяться видатки на обслуговування боргу [51].

Допомога в боротьбі з ВІЛ/Снідом. Епідемія ВІЛ/Сніда становить найбільшу небезпеку для країн Африки до півдня від Сахари. У вересні 2000 року Банк разом з партнерами приступився до реалізації Багатокраїнної програми боротьби з ВІЛ/Снідом (МШС) для Африки — першої програми такого роду. Програма МШС передбачає швидке й гнучке фінансування розроблених країнами конкретних проектів боротьби з ВІЛ/Снідом на умовах Міжнародної асоціації розвитку — установи Банку, що надає кредити на пільгових умовах. Багатобічна підтримка програм скорочення бідності. У Доповіді Банку про світовий розвиток за 2000/2001 рік основними умовами скорочення бідності у всіх її проявах були названі розширення прав і можливостей і підвищення захищеності населення.

У цьому зв’язку, наданий Банком обсяг кредитування на боротьбу з інфекційними захворюваннями досяг 608 млн. дол. США, що у два рази перевищує середньорічні обсяги кредитування за останні чотири роки. Надавана Банком допомога в галузі освіти направляється в першу чергу на забезпечення доступності, високого якості й рівних можливостей у його одержанні.

Діяльність Банку по забезпеченню більше чистого й здорового навколишнього середовища зажадала проведення по усьому світі великих консультацій для збору інформації, необхідної для розробки екологічної стратегії. Швидко, що розвивається напрямком, діяльності Банку є надання допомоги країнам в області вдосконалювання законодавства й судової системи, причому діяльність Банку крім реформування конкретних аспектів законодавства в цей час охоплює правове утворення населення, реалізацію програм боротьби з корупцією в судових органах, створення механізмів дозволу споровши з використанням місцевих традицій і правову допомогу незаможним жінкам [51].

Підвищення ефективності діяльності в області розвитку. За останні п’ять років число проектів у портфелі Банку, реалізація яких уважається під погрозою зриву, було скорочено вдвічі й у цей час перебуває на самою низкою за багато років оцінці. Значно підвищилася також якість оцінки проектів і нагляду і їхнім виконанням; аналогічна тенденція спостерігається й відносно послуг, не пов’язаних із кредитуванням.

До складу Групи Світового банку входять п’ять міжнародних організацій:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) — найперша створена в Групі організація, що відкрила свої двері у 1946 р. Сьогодні це найбільша установа, яка на ринкових засадах надає позики країнам, що розвиваються і є головним ініціатором аналогічного фінансування з інших джерел. МБРР надає позики урядам або державним чи приватним юридичним особам при гарантії уряду. Кошти для цього отримуються здебільшого шляхом запозичення на міжнародних ринках капіталу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена у 1956 р. з метою надання підтримки приватним підприємствам країн, що розвиваються. МФК також є головним ініціатором як місцевих, та і зарубіжних приватних інвестицій. Її кредитно-інвестиційна діяльність базується на принципі брати на себе ринковий ризик разом з приватними інвесторами.

Міжнародна асоціація розвиту (МАР) була створена у 1960 р. з метою забезпечення на пільгових умовах фінансування країн з низьким рівнем доходу, які не мають кредитоспроможності для отримання позик у МБРР.

Міжнародний центр розв’язання спірних питань у сфері інвестицій увійшов до Групи Світового банку у 1966 р. з метою надання узгоджувальних та арбітражних послуг при вирішенні спірних питань між іноземними інвесторами і урядами країн-позичальників, що виникають безпосередньо у процесі впровадження інвестицій.

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій (БАГІ) було створене у 1988 р. для забезпечення страхування некомерційних інвестиційних ризиків і надання технічних послуг, які сприяють надходженням інвестицій. БАГІ також поширює інформацію стосовно інвестиційних можливостей [18, с. 92].

Отже, Група Світового банку — це міжнародна організація розвитку, мета якої — надавати допомогу країнам — членам Групи на шляху до економічного та соціального прогресу. Вона фінансує свої кредитні операції, здійснювані в Україні, та інших членів Групи з середнім рівнем доходу, шляхом запозичення коштів на світових ринках капіталу.

Членами Групи є 181 держава, а керівництво діяльністю Групи здійснює Рада виконавчих директорів, які є представниками держав-учасниць. Україна як учасник-акціонер Банку має 0,77 % акцій. Упродовж останніх десяти років Група Світового банку розширила масштаби своєї діяльності, насамперед у країнах Співдружності незалежних держав (СНД) [18, с. 94].

Головне завданням Групи Світового банку — надати всебічну допомогу Уряду України в забезпеченні економічного зростання, підвищенні рівня життя людей, та у створенні сприятливих умов для підприємництва.

Основні партнери Світового банку – це уряди і населення його країн-членів. Разом з тим Банк – це єдина організація в світі, що допомагає країнам з перехідною економікою та країнам, що розвиваються, шляхом надання позик або грантів.

Наприклад, у різних частинах світу – в Африці, Азії, у Карибському басейні, Європі та Південній Америці – існують банки регіонального розвитку. Деякі комерційні банки також позичають кошти країнам, що розвиваються. В останні роки заборгованість більшій частині цих банків стала важким фінансовим тягарем. Заможні країни мають державні установи, які допомагають країнам, що розвиваються, шляхом надання позик і грантів.

ООН та інші організації — такі як ЮНІСЕФ, ВООЗ, ПРООН та ЮНЕСКО — також допомагають країнам, що розвиваються. Багато приватних неприбуткових організацій — та релігійних фундацій — фінансують проекти розвитку в усьому світі. Світовий банк співпрацює з більшістю цих організацій, і деякі свої проекти фінансує разом з ними [18, с. 95].

Світовий банк не слід плутати з Міжнародним Валютним Фондом (МВФ), який також було засновано під час Бреттон-Вудської конференції в 1944 році. Попри те, що функції МВФ доповнюють функції Групи Світового банку, в організаційному плані це абсолютно автономна організація. Якщо Світовий банк надає допомогу країнам, що розвиваються, МВФ спрямовує свою діяльність на стабілізацію міжнародної монетарної системи і здійснює моніторинг світових валют [18, с. 96].

Він підтримує упорядковану систему надходжень і платежів між країнами, що мають різні валюти, валютні курси та державну політику.

2.3. Міжнародний банк реконструкції та розвитку як найбільше джерело допомоги в цілях розвитку

Міжнародний банк реконструкції та розвитку – МБРР (International Bank for Reconstruction and Development – IBRD) заснований в 1945 році. Місце перебування – Вашингтон. В число учасників банку входить 185 країни; Україна — учасник з 1992 р. [7, с. 63]

Міжнародний банк реконстру́кції та розвитку — основна кредитна установа Світового банку. На відміну від МВФ Міжнародний банк реконструкції та розвитку кредитує проекти економічного розвитку. МБРР — найбільший кредитор проектів розвитку в країнах, що розвиваються із середнім рівнем доходів на душу населення. Країни, що подають заявку на вступ у МБРР, повинні спочатку стати членами МВФ. Всі позики банку надаються під гарантії урядів країн-членів. Позики виділяються під процентну ставку, що змінюється кожні 6 місяців. Позики надаються, як правило, на 15-20 років з відстрочкою платежів по основній сумі позики від трьох до п’яти років [7, с. 64].

Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР) — спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут, заснований одночасно із МВФ відповідно до рішень Міждународної валютно-фінансової конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. Угода про МБРР, що є одночасно і його уставом, офіційно набутило чинності в 1945 р., але банк почав функціонувати з 1946 р. Місцезнаходження МБРР – Вашингтон [7, с. 64].

Профіціальною метою діяльності МБРР є сприяння країнам-членам у розвитку їхньої економіки за допомогою надання довгострокових позик і кредитів, гарантування приватних інвестицій. Спочатку МБРР був покликаний за допомогою акумульованих бюджетних коштів капіталістичних держав і приваблюваних капіталів інвесторів стимулювати приватні інвестиції в країнах Західної Європи, економіка яких значно постраждала під час Другої світової війни.

Із середини 50-х рр., коли господарство країн Західної Європи стабілізувалося, діяльність МБРР почала здебільшого орієнтуватись на країни Азії, Африки й Латинської Америки, маючи на меті протидію національно-визвольній боротьбі й стимулювання розвитку їхньої економіки [7, с. 65].

Вищими органами МБРР є Рада керуючих і Директорат як виконавчий орган. На чолі банку — президент, як правило, представник вищих ділових кіл США. Сесії Ради, що складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками, проводяться раз на рік паралельно із сесіями МВФ. Членами банку можуть бути тільки члени МВФ, голоси також визначаються квотою країни в капіталі МБРР (85,2 млрд дол.). Хоча членами МБРР є 185 країн, чільну позицію посідають країни сімки: США, Японія, Великобританія, ФРН, Франція, Канада й Італія [7, с. 66].

Джерелами ресурсів банку крім акціонерного капіталу є розміщення облігаційних позик, головним чином на американському ринку, і кошти, отримані від продажу облігацій.

МБРР надає кредити, як правило, на строк до 20 років для розширення виробничих потужностей країн — членів банку, які видаються під гарантію їхніх урядів. МБРР надає також гарантії по довгострокових кредитах інших банків. Як і МВФ, він вимагає обов’язкового надання інформації про фінансове становище країни-позичальника, кредитуемых об’єктах і змісті місії банку, що обстежує ці об’єкти.

Необхідно підкреслити, що банк покриває своїми кредитами лише 30 % вартості об’єкта, причому найбільша частина кредитів направляється в галузі інфраструктури: енергетику, транспорт, зв’язок. Із середини 80-х рр. МБРР збільшив частку кредитів, що направляють у сільське господарство (до 20 %), в охорону здоров’я й утворення. У промисловість направляється менш 15 % кредитів банку [7, с. 66].

Останніми роками МБРР опікується проблемою врегулювання зовнішнього боргу країн, що розвиваються: 1/3 кредитів він видає у формі так називаного спільного фінансування. Банк надає структурні кредити для регулювання структури економіки, оздоровлення платіжного балансу.

На додаток до МБРР минулого створені наступні фінансові інститути: Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація. Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій. На початку 1991 р. до складу членів цих організацій входили 155 країн. За період свого існування банк і його організації надали понад 5 тис. позики на загальну суму 245 млрд дол. Майже 3/4 всіх позик доводиться на МБРР.

Основними цілями банку є:

— сприяння країнам-членам в розвитку економіки шляхом надання їм довгострокових позик і кредитів;

— заохочення іноземного інвестування через надання гарантій або участь в позиках та інших інвестиціях приватних кредиторів;

— стимулювання тривалого збалансованого зростання міжнародної торгівлі, підтримка збалансованості платіжних балансів країн-членів [7, с. 68].

Організаційна структура МБРР:

— Рада керуючих;

— Директорат;

— Комітет з розвитку;

— Президент.

Рада керуючих – вищий орган МБРР. Вона складається з призначених країнами-членами управлінців. Звичайно це міністри фінансів або президенти центральних банків країн. Строк повноважень керуючого – 5 років, але можливе повторне призначення. Рада збирається раз на рік для обговорення кардинальних питань політики банку. При голосуванні в Раді всі голоси країни залежать від її частки в капіталі банку. Понад 40% голосів належать вкупі державам «Великої Сімки» [7, с. 69].

Директорат складається з 24 директорів-виконавців, які обираються на два роки. З них 5 призначаються п’ятьма членами МБРР – США, Японією, Німеччиною, Великою Британією, Францією; решта обирається з урахуванням належності до певної групи країн. Директори забезпечують здійснення поточної діяльності банку.

Комітет з розвитку – спільний орган Світового банку й МВФ. Він складається з 24 членів і являє собою політичний форум для завчасного обговорення найважливіших проблем в сфері економічного розвитку. Здійснює дослідження й складає аналіз середньо-строкових і довгострокових перспектив розвитку економіки країн, що розвиваються, розробляє відповідні рекомендації щодо розподілу ресурсів банку [7, с. 70].

Президент обирається строком на 5 років. Він не може бути ні керуючим, ні директором. Президент здійснює адміністративні функції й контролює поточні справи банку.

Джерелами їх формування є уставний капітал, що складається підпискою країн-членів; позикові кошти; платежі в рахунок погашення боргу.

Уставний капітал банку на середину 1998 р. складав 191 млрд. доларів. Він формується нетрадиційно. Уряди країн-членів купують акції, але сплачують лише невелику частину їх вартості (6%). Решта капіталу є «недоторканою» і може бути затребувана банком лише в разі відсутності в нього ресурсів для термінового погашення своїх зобов’язань. Поки що таких випадків не траплялося. Цей гарантійний капітал не можна використовувати для надання кредитів [7, с. 70].

Підписка країн-членів на акції банку здійснюється у відповідності з їх економічною потужністю. Кожна країна має свою квоту в уставному капіталі. Квота України складає 0.8% капіталу банку, США – 17% , Японії – 6, 24% . Росії, Канади, Саудівської Аравії, Індії та Італії – по 2,99% [7, с. 71].

Зовнішні джерела фінансування. МБРР є значним позичальником на світовому фінансовому ринку. Він випускає облігації під 7% щорічних, що дуже вигідно приватним інвесторам. їх інтерес підігрівається ще й тим, що банк дає гарантії під ці облігації. Крім того, приватні банки й інші кредитні інститути вкладають також свої капітали в облігації МБРР. За рахунок емісії облігацій МБРР формує 94% своїх ресурсів.

Основне призначення кредитів – стимулювання розвитку приватного сектору в країнах-членах. До прийняття рішення про надання кредиту в країну прямує місія МБРР, яка вивчає економічну ситуацію, оцінює доцільність здійснення проектів, під які плануються кредити. Місія складає свій висновок і рекомендації, які країна мусить прийняти, інакше може й не одержати кредиту.

Кредити надаються тільки урядам, відповідно їх центральним банкам для фінансування великих проектів під гарантії урядів. На початок 1998 р. сума позик МБРР досягла 107 млрд. дол. [7, с. 72]

Кредити надаються на строк 15-20 років. Ставка кредиту в середньому перевищує на 0,5% ставку по позиковим коштам банку. Оскільки МБРР залучає позики з розрахунку 7% щорічних, то кредитна ставка складає в середньому 7,5% [7, с. 72].

Для країн, що розвиваються, ставка дещо нижча. Найбіднішим країнам МБРР може надати безвідсотковий кредит.

Однією з особливостей діяльності МБРР є відмова від реструктуризації заборгованості клієнтів: випадків неповернення кредитів ще не було. Хоч прибуток не є головною метою МБРР, він працює прибутково.

В середині 90-х років пересічно за рік прибуток складав понад 1 млрд. доларів; він використовується для поповнення ресурсів МБРР. Дивідендів своїм членам банк не сплачує.

МБРР спочатку кредитував конкретні об’єкти, переважно інфраструктури, ретельно їх відбираючи. Це обмежувало позичальникам можливість маневру, що викликало їх невдоволення. З 80-х років кредити стали менше прив’язуватись до конкретних об’єктів. Крім підприємств приватного сектора банк став кредитувати й державні підприємства, але під гарантії уряду. Банк кредитує й галузі, куди приватний капітал йде неохоче через їх високу капіталоємність або низьку рентабельність (енергетика, транспорт, сільське господарство).

Надання кредитів Світовим банком має демонстраційний ефект: його авторитет стимулює приватних інвесторів та інші банки спрямовувати капітали в країни, що одержали кредити від МБРР.

Таким чином, Світовий банк спричиняє дуже сильний вплив на весь валютно-кредитний ринок.

Загальні напрями співробітництва МБРР з Україною визначені у Стратегії допомоги Групи Світового банку Україні на період 2001-2003 рр., затвердженій Радою Директорів Світового банку у вересні 2000 р. [30, с. 27]

Згідно зі Стратегією пріоритетними напрямами допомоги Банку Україні визнано підтримку реформування системи соціального захисту населення України у перехідний період, підтримку системи охорони здоров’я через боротьбу з поширенням СНІДу і туберкульозу, сприяння розвиткові приватного сектору економіки нашої держави, забезпечення суспільного діалогу в Україні та розбудова громадянського суспільства з метою суспільної підтримки курсу економічних реформ.

Стратегія ЄБРР для України, затверджена Радою Директорів Банку у липні 2000 року, є програмою дій на період 2001-2002 рр., спрямованою на підтримку економічних і структурних реформ та активний пошук можливостей реалізації нових проектів Банку в Україні. Стратегія ЄБРР для України визначає такі пріоритети діяльності Банку в нашій країні:

— зміцнення банківського і фінансового сектору та забезпечення фінансових потреб малого та середнього бізнесу;

— допомога в комерціалізації та структурних реформах у сфері муніципальних послуг та інфраструктури (зокрема, транспорту, телекомунікацій тощо) та секторі енергозбереження;

— ядерна безпека та проект завершення двох блоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС (Х2-Р4);

— підтримання та реструктуризація промислового сектору з метою підвищення ефективності приватизації, реструктуризації великих підприємств, залучення стратегічних іноземних інвесторів, поліпшити корпоративного управління та підвищення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств [30, с. 28].

Особливо увага приділятиметься агропромисловому комплексу, виробництву товарів широкого споживання, підтриманню підприємств, діяльність яких орієнтована на експорт.

Практична реалізація Стратегій допомоги МБРР та ЄБРР Україні безпосередньо впливає на обсяг фінансової допомоги цих організацій Україні. Загальною рисою обох зі згаданих Стратегій є встановлення чіткої залежності обсягів фінансування України від успіхів у впровадженні економічних реформ та інвестиційного клімату в нашій країні.

Поточний стан співробітництва України з Міжнародним банком реконструкції та розвитку та Європейським банком реконструкції та розвитку характеризується такими показниками. У рамках співробітництва нашої країни та МБРР за період з 1997 до червня 2007 р. Україна та Банк уклали угоди про надання позик для впровадження 17 проектів Банку на загальну суму 2813,7 млн дол. США та 15 млн німецьких марок. Портфель проектів МБРР в Україні за станом на 1 червня 2001 р. складався з шести проектів із загальним обсягом зобов’язань Банку 409,29 млн дол. США та 15 млн німецьких марок [30, с. 29].

Станом на 1 травня 2007 р. надходження позичкових коштів МБРР в Україну становили 2,29 млрд дол. США. Левова доля цих коштів, а саме 1959,83 млн дол. США, або майже 85 % від зазначеної суми, були коштами позик на структурну перебудову, які Україна отримала в рамках шести проектів, що підтримувалися Банком. Позики на структурну перебудову є основними інструментами реалізації Стратегії допомоги Україні і підтримання курсу економічних реформ в нашій країні, що застосовує МБРР. Ці позики надаються Україні в рамках відповідних проектів для підтримання узгодженої з Банком програми дій щодо реформування певного сектору економіки нашої країни. Кошти позик на структурну перебудову не мають цільового характеру і використовуються для збалансування Державного бюджету України та враховуються у законах України про Державний бюджет на відповідний рік [30, с. 30].

Крім того, за період з 1997 до червня 2007 р. Україна здійснювала реалізацію 12 інвестиційних проектів за допомогою МБРР, загальна сума позик Банку для їх реалізації 813,7 млн дол. США. Серед них шість проектів, сума позик Банку в рамках яких становила 741,29 млн дол. США, реалізовувалися позичальниками на умовах фінансової самоокупності, решта шість проектів — на неприбутковій основі, при цьому кошти позик Банку на суму 71,8 млн дол. США залучені для їх реалізації поверталися за рахунок Державного бюджету України [30, с. 30].

Станом на 1 січня 2007 р. портфель проектів України у ЄБРР складався з 36 проектів із загальним обсягом зобов’язань Банку близько 1,6 млрд євро. При цьому загальна вартість проектів ЄБРР в Україні з урахуванням спільного фінансування досягла 4,2 млрд євро. Водночас динамічна політика ЄБРР стосовно України дозволила Банку стати нині найбільшим інвестором в Україну, станом на початок 2007 р. надходження інвестиційних ресурсів в рамках проектів ЄБРР в Україні становили 7,85 % від загального рівня надходження прямих іноземних інвестицій в Україну (3865,5 млн дол. США). Надходження коштів ЄБРР в економіку України за станом на 1 січня 2007 р. становили 337 млн євро [51].

Розріз операцій МБРР і ЄБРР по секторах економіки України відображає пріоритетні напрями вкладень ресурсів цих МФО у вітчизняну економіку. Безперечним лідером щодо залучення ресурсів МБРР та ЄБРР є паливно-енергетичний комплекс України, за станом на 1 січня 2007 р. обсяги зобов’язань МБРР і ЄБРР у ПЕК становили відповідно 330,3 млн дол. США і 335,9 млн євро, тобто відповідно 81,2 % та 29 % від загального обсягу зобов’язань цих Банків Україні. Як пріоритетні напрямки вкладень ЄБРР необхідно окремо відмітити фінансовий і транспортний сектори, які акумулюють відповідно 22 % та 18,5 % загального обсягу зобов’язань Банку в Україні (рис. 2.1) [51].

Таблиця 2.1. Діяльність  ЄБРР в Україні (млн. євро) (станом на 01.01.2007 року)

Галузь	Сума кредиту	% від загальної суми
АПК	125,8	10,89
Харчова промисловість	33,7	2,92
Транспорт	213,8	18,51
ПЕК	335,9	29,08
Фінансовий сектор	255,62	22,13
Телекомунікації	102,8	8,90
Туризм	13,6	1,18
Промисловість	24,1	2,09
Інфраструктура	32,3	2,80
Забезпечення і збут	17,4	1,51
Загалом	1155,02	100,00

Примітка: За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України.

 

2.4. Міжнародна асоціація розвитку і Міжнародна фінансова корпорація як кредитори найбідніших країн світу

Міжнародні фінансові організації відіграють дедалі більшу роль у міжнародних економічних відносинах. Це пояснюється тим, що саме через канали цих організацій проходить значна частка світових інвестицій, купівля та продаж валюти для фінансування експорту й імпорту. Особливо важливою є діяльність цих організацій для країн, що здійснюють перехід до ринкових відносин і готові використати як управлінський досвід міжнародних фінансових організацій, так і власні реальні можливості.

Міжнародна фінансова корпорація – МФК (International Finance Corporation – IFC) заснована в 1956 році. Штаб-квартира – Вашингтон. Нараховує 181 країну-члена, серед них Україна (з 1993 p.) [33, с. 144].

Головна мета МФК – сприяння економічному зростанню країн, що розвиваються, через заохочення приватного підприємництва у виробничому секторі.

Організаційна структура:

— Рада керуючих;

— Директорат;

— Президент;

— Банківська консультативна комісія;

— Діловий консультативний комітет.

Рада керуючих – вищий орган МФК. Кожний керуючий МБРР автоматично стає й керуючим МФК, якщо його країна є членом МФК. Рада проводить щороку збори водночас зі зборами МБРР, на яких обговорюються найважливіші проблеми політики банку й МФК [33, с. 144].

Директорат здійснює поточну роботу. Він складається з 24 директорів, які водночас є директорами МБРР.

Президент МФК за посадою є головою директорату МФК. Він називається також виконавчим президентом.

Банківська консультативна комісія складається з восьми представників провідних міжнародних інститутів. Разом з керівництвом МФК вони обговорюють ділові й політичні проблеми й стратегію корпорації.

Діловий консультативний комітет сполучає провідних промисловиків, банкірів, державних діячів, які обмінюються думками з керівництвом МФК з економічних та фінансових проблем.

Джерелами фінансування є:

• внески країн-членів в уставний капітал;
• кредити від МБРР;
• відрахування від прибутків;
• кошти від повернення кредитів;
• залучені на зовнішніх ринках кошти [33, с. 145].

На відміну від Світового банку, МФК надає позики приватним компаніям і не потребує гарантій від урядів, яким надається допомога. Корпорація також здійснює інвестиції в основний капітал підприємств у країнах, що розвиваються, а також надає додаткові позики та здійснює фінансування основного капіталу на міжнародних фінансових ринках. У результаті успішної діяльності МФК рейтинг випущених нею бонів на міжнародному ринку одержав оцінку «ААА» від «Мудіс» і «Стандарт енд Пурз» (організації, що здійснюють оцінювання фінансових установ. «ААА» — найвища оцінка) [26, с. 90].

МФК є найбільшим джерелом прямого фінансування проектів приватного сектора в країнах, що розвиваються. І хоча Корпорація виділяє позики і здійснює інвестиції на ринкових умовах, вона не конкурує з приватним капіталом, фінансуючи проекти, що не можуть одержати суттєвої фінансової підтримки на прийнятних умовах з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше 25% від загальної суми витрат на проект, будучи впевненою, що більша частина фінансування здійснюється приватними інвесторами і позичальниками. Незважаючи на те, що МФК може купити до 35 % аукціонного капіталу, вона ніколи не купує контрольного пакета акцій і не бере участі в менеджменті фірми. При акціонерному фінансуванні прибуток у формі дивідендів і приріст капіталу прямо залежать від обсягу виробництва компанії. Оскільки МФК не вимагає урядових гарантій, вона поділяє весь фінансовий ризик у проекті з іншими партнерами. МФК надає довгострокові кредити під ринкові відсотки без пільг і дотацій. Термін погашення погоджується за кожним проектом [26, с. 91].

Корпорація фінансує створення нових компаній, бере участь у розширенні існуючих або в модернізації діючих компаній у різноманітних секторах економіки — від агробізнесу до виробництва енергії і видобутку вугілля. Окремі проекти МФК стосуються розвитку фінансового сектора в країнах, що розвиваються, наприклад, шляхом фінансування створення таких установ, як інвестиційні банки і страхові компанії.

МФК може виділяти позики, здійснювати інвестиції в основний капітал і готувати інструменти квазіосновного капіталу в будь-яких комбінаціях, необхідних для обґрунтованого фінансового забезпечення з самого початку розроблення проекту. Корпорація може надавати додаткову фінансову підтримку через фінансування повних або часткових гарантій з інших джерел фінансування [26, с. 92].

Останнім часом МФК дала можливість компаніям у країнах, що розвиваються, використовувати такі фінансові інструменти, як власні валюти і процентні ставки. МФК була посередником таких операцій для компаній у Мексиці, Болівії, Єгипті, Гані, допомагаючи їм дістати доступ до техніки ризикованого менеджменту, що широко використовується розвинутими країнами, проте ще малодоступна країнам, що розвиваються.

Більшість компаній, що фінансує МФК, є прибутковими. Корпорація проводить ретельний аналіз кожного проекту, перед тим, як прийняти рішення про інвестування. Вона перевіряє техніко-економічне обгрунтування, потенційні ринки, структуру управління, можливості фінансування і технологію.

Для фінансування проекту з боку МФК необхідно виконати дві основні умови: він повинен бути корисним для країни і прибутковим для інвесторів. МФК підтримує тільки ті підприємства, що використовують ресурси ефективно і не залежать від ринкових деформацій, таких як спеціальні субсидії, тарифний захист і податкові пільги.

Фінансуючи переважно приватні підприємства, МФК може також інвестувати підприємства з частковою державною власністю за умови, що залучений приватний сектор і підприємство управляються на комерційній основі.

Фінансування індивідуальних проектів коливається від 1 млн. дол. до 100 млн. дол. Середня сума — приблизно 14 млн. дол. МФК фінансує 80% своїх кредитних операцій — від 750 млн. дол. до 1 млрд. дол. щорічно через облігації і приватне розміщення позик. Решту 20% своїх фондових потреб вона одержує у вигляді позики від Світового банку [26, с. 94].

МФК залучає різноманітні фонди для фінансування проектів у країнах, що розвиваються. Вона активно шукає партнерів для спільних підприємств І використовує додаткове фінансування через залучення інших установ до надання корпоративних позик в основний капітал для проектів, які фінансуються МФК. Завдяки таким позикам, МФК спроможна отримати великий обсяг проектів комерційних банків для країн, що розвиваються. З юридичного погляду при наданні корпоративних позик МФК виступає в ролі офіційного кредитора, котрий підписує угоду з позичальником. Комерційні банки беруть участь у позиках МФК. Корпорація також гарантує розміщення цінних паперів компаніями країн, що розвиваються, і сприяє формуванню портфеля замовлень іноземних інвестицій на біржах акцій у цих країнах. Це здійснюється за допомогою фінансових фондів, які вона допомагає створювати [26,с. 95].

При проведенні експертизи проекту МФК може надавати суттєву допомогу компаніям, наприклад, у виборі технічного партнера або технології, у визначенні ринків збуту продукції, а також у підготовці оптимального «фінансового пакета». Крім того, МФК надає консультативні послуги компаніям із питань перебудови фінансової структури, скорочення заборгованості.

Консультативні послуги Корпорація надає і урядам окремих країн. Вони спрямовані на розвиток ринків капіталів, допомогу у створенні й об’єднанні регулюючої, юридичної і бюджетної структур, необхідних для ефективного формування фінансових установ. МФК консультує уряди з питань приватизації та структурної перебудови державних підприємств, що готуються до приватизації. Консультативна служба з питань іноземних інвестицій, заснована МФК, керівництво якою здійснюється на загальних основах із Багатостороннім агентством гарантій інвестицій і Світового банку, консультує уряди у справі залучення прямих іноземних інвестицій.

Надзвичайно важливим для успішного розвитку економіки країн, що розвиваються, є забезпечення їх послугами у таких секторах, як енергетика, водопостачання, транспорт і зв’язок. Тому в МФК був створений підрозділ, що спеціалізується на питаннях інфраструктури.

Кредитна діяльність. МФК, як правило, кредитує тільки високорентабельні підприємства в нових індустріальних країнах. Менш розвиненим країнам важче одержати кредит через високу кредитну ставку, яка вище пересічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Привабливою ж стороною цих кредитів є те, що вони спрямовані на реалізацію таких проектів, які не одержали б коштів з інших джерел. Звичайно МФК фінансує не більше як 25% загальної вартості проекту, решта коштів відшукується за рахунок приватних компаній і комерційних банків [33, с. 145].

На відміну від МБРР для інвестування коштів МФК не вимагає урядових гарантій. Це відгороджує приватні компанії від державного контролю. Іншою відміною є те, що МФК не тільки надає кредити, але й здійснює інвестиції в акціонерний капітал підприємств, що створюються, з наступним перепродажем акцій приватним інвесторам. З моменту утворення й до середини 1998 р. МФК здійснила інвестицій на суму 24 млрд. доларів [33, с. 146].

Попри своєї головної функції – заохочення приватних інвестицій – МФК надає країнам-членам також і технічну допомогу. В 1986 р. вона заснувала Консультативну службу з іноземних інвестицій для надання допомоги урядам країн, що розвиваються, щодо ефективного використання інвестицій. Сфера консультування – капітали, технологія, менеджмент. Видається регулярний довідник «База даних» по новим ринкам.

Україна стала акціонером і членом IFC в 1993 р. До 4 травня 2007 р. IFC інвестувала близько 692 мільйонів доларів в 33 проекти. Інвестиційна програма IFC в Україні в цей час розширюється високими темпами, при цьому основна увага зосереджена на інвестиційних можливостях у фінансовому секторі, агробізнесі, виробництві будівельних матеріалів, роздрібній торгівлі й послугах, енергетику, виробництві встаткування для транспорту, інфраструктури [33, с. 147].

В 2006 фінансовому році (1 липня 2005-30 червня 2006), обсяг інвестицій IFC в Україну зріс другий рік підряд до $295 мільйонів.

Серед проектів IFC цього року не можна не відзначити інвестиції в мережу автозаправних станцій, у розвиток складської інфраструктури й логістики, а також у виробництво керамічної плитки. Серед існуючих клієнтів, IFC надала додаткове фінансування «Сандорі» для розширення й модернізації виробництва соків і напоїв, «Нової Лінії» для будівництва нових торгових центрів, і субординирований кредит банку «Аваль» для капіталу другого рівня банку [33, с. 147].

З 1992 р. IFC реалізує в Україні масштабну програму технічної допомоги. IFC сприяла приватизації малих підприємств і об’єктів незавершеного будівництва, а також приватизації земель і масової приватизації. У цей час у рамках фінансованих донорами програм розробляються рекомендації з корпоративного керування компаній і банків, розвитку агробизнеса, лізингу, ведеться робота з поліпшення умов господарювання й стимулюванню росту малих і середніх підприємств.

Міжнародна асоціація розвитку – MAP (International Development Association – IDA) утворена в 1960 році. Місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 160 країн-учасниць, які поділяються на дві групи. До першої групи входить 22 високорозвинуті країни, а також Кувейт і Об’єднані Арабські Емірати. Другу групу складають країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою [7, с. 80].

Основні цілі МАР:

— сприяння економічному розвиткові країн-членів;

— підвищення продуктивності праці;

— зростання рівня життя в державах-членах, в першу чергу, таких, що розвиваються.

Діяльність МАР спрямована, головним чином, на допомогу країнам, що розвиваються, через заохочення розвитку приватного сектора, мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел капіталу.

Організаційна структура:

— Рада керуючих;

— Виконавчий директорат;

— Президент.

До Ради керуючих і Виконавчого директорату входять ті ж представники, що й до МБРР, тобто ті ж самі особи. Виконують вони аналогічні функції.

Президент МАР займається організаційною діяльністю. Штат співробітників МАР поділяється на чотири сектори: операції, фінансування, політика, планування.

Джерелами фінансування є:

• прибутки МБРР;
• внески країн-членів першої і частково другої груп;
• повернення кредитів, що були надані раніше [7, с. 82].

В основному ресурси МАР формуються за рахунок «донорів» – країн першої групи. Частка «Великої Сімки» складає 80% загальної суми внесків.

МАР надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Критерієм «бідності» є рівень ВНП на душу населення, що не перевищує 925 доларів. Позики МАР мають 10-річний пільговий період й погашаються протягом 35-40 років. Решті країн кредит надається заставкою 5% щорічних.

Кредити плануються в основному в розвиток інфраструктури і в сільське господарство. Так, в 1998 році на кредитування сільського господарства пішло 18% виділених коштів МАР, на освіту – 16%, на охорону здоров’я – 14%, на транспорт – 13%, на енергетику – 12% . Іноді МАР і МБРР спільно кредитують один і той же об’єкт, якщо на нього необхідні великі кошти. Кредити МАР надаються тільки урядам під їх гарантії. МАР сформувала Фонд для скорочення боргів у 100 млн. доларів; його призначено для найбідніших країн. Кредити надаються в національній валюті держав [7, с. 83].

2.5. Особливості регулювання інвестиційної діяльності Світовим банком

На сучасному етапі розвитку світового господарства однією з найактуальніших проблем для країн з перехідною економікою та країн, що розвиваються, є залучення та ефективне використання іноземних інвестицій. Успішне вирішення цього завдання залежить насамперед від виваженої державної політики у сфері регулювання іноземного інвестування.

Наявність як позитивних так і можливих негативних наслідків від функціонування прямих іноземних інвестицій в країнах-реципієнтах свідчить про важливість ролі держави у регулюванні інвестиційних процесів в національній економіці. Крім того, жорстка конкуренція на світовому ринку прямих іноземних інвестицій між країнами-реципієнтами вимагає від уряду країн виробляти правові підстави для належного функціонування іноземного капіталу всередині країни, звичайно, з огляду на міжнародні тенденції [40, с. 151].

Створюючи сприятливі умови для вкладання іноземного капіталу відповідним правовим забезпеченням, практично в усіх країнах світу процес залучення іноземних інвестицій в тій чи іншій формі регламентується: їхній приплив заохочують в одні галузі виробництва і обмежують в інші. Вочевидь, що для кожної з країн-донорів, які є основними імпортерами капіталів в економіку країни-отримувача, держава повинна напрацьовувати та проводити цілеспрямовану політику щодо залучення іноземних інвестицій, яка має базуватися на принципах загальнодержавних пріоритетів щодо іноземного інвестування та на концептуальному визначенні галузей економіки, їх провідних підприємств, набуття контролю над якими з боку іноземного капіталу загрожуватиме економічній безпеці державі [40, с. 152].

Стратегічна інвестиційна політика розглядається як найважливіша складова загальної економічної політики, яку проводить держава.

Державна політика включає регулювання умов інвестиційної діяльності, яке здійснюють органи виконавчої влади країни в цілому і окремі суб’єкти відповідно до чинного законодавства.

Державне регулювання іноземного інвестування має ґрунтуватися на принципах взаємної відповідальності іноземного інвестора і держави:

• дотримання основних прав і свобод іноземних інвесторів;
• юридичної відповідальності іноземних інвесторів за порушення закону або міжнародних договорів;
• заохочення іноземних інвесторів, які спрямовують інвестиційні ресурси у програми (проекти), визначені державою як пріоритетні;
• удосконалення законодавства щодо іноземних інвестицій [40, с. 153].

Заходи державної політики у сфері іноземного інвестування мають бути синхронізованими із масштабами й напрямами ринкової трансформації.

Треба враховувати сукупність зовнішніх і внутрішніх, об’єктивних та суб’єктивних факторів, що можливо тільки за наявності дієвої системи державного регулювання, а також відповідного фундаментального й науково-методичного забезпечення.

Об’єкти державного регулювання іноземного інвестування – це перелік питань (проблем), що регулюються апаратом держави у процесі формування й реалізації політики в галузі іноземного інвестування. Це, зокрема, визначення іноземного інвестора, видів і форм іноземних інвестицій, участь у власності, антимонопольні заходи, трансферт прибутку іноземного інвестора, вимоги щодо результатів діяльності іноземного інвестора, система інвестиційних пільг та обмежень, проведення державної експертизи інвестиційних програм, гарантії щодо прав іноземного інвестора.

Діяльність іноземного інвестора, як правило, регулюється національним законодавством країни, що приймає. Можна також виділити кілька міжнародних актів (багатонаціональних, регіональних, двосторонніх), що регулюють іноземне інвестування:

До міжнародних актів (багатонаціональних та регіональних), що регулюють іноземне інвестування, належать:

— Звід принципів і правил з обмеження ділової практики ЮНКТАД;

— Міжнародний кодекс поведінки при передачі технологій ЮНКТАД;

— Кодекс поведінки ТНК ООН;

— Андський пакт;

— Принципи дій ОЕСР (Організації економічного співробітництва та розвитку ЄС);

— Декларація про міжнародні капіталовкладення та багатонаціональні підприємства ОЕСР;

— Конвенція із регулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших країн.

Розв’язання суперечок здійснюється наднаціональною структурою — Міжнародним центром урегулювання інвестиційних суперечок, створеним у 1965 р. [40, с. 155].

Міжнародними дво- та багатосторонніми угодами, як правило, регулюються такі питання інвестування, як визначення інвестицій та інвесторів, умови ввезення прямих іноземних інвестицій, заохочення інвестицій, загальні норми режиму, переказ платежів, вимоги стосовно результатів господарської діяльності, позбавлення інвестора прав власності, вирішення суперечок, норми поведінки корпорацій.

Окремі країни, які не підписали дво- або багатосторонніх угод, можуть ухвалювати спеціальні нормативно-правові акти, спрямовані на захист іноземних інвестицій. У такому разі держава бере на себе зобов’язання щодо охорони прав та інтересів іноземних інвесторів у односторонньому порядку. Передбачається, що дія такого нормативно-правового акта поширюється на всіх іноземних інвесторів.

У розвинених країнах діє принцип, за яким для іноземних інвесторів створюється національний режим господарської діяльності. Декларацією про міжнародні капіталовкладення та багатонаціональні підприємства, що ухвалена у 1976 р., Організація економічного співробітництва та розвитку рекомендує країнам-членам ОЕСР надавати підприємствам з іноземними інвестиціями режим відповідно до законодавства країни-одержувача, а також ураховувати норми міжнародного права і міжнародних договорів. Цей режим має бути не менш сприятливим, ніж той, який створює держава для національних економічних суб’єктів [40,с. 156].

Система державних гарантій прав та інтересів іноземних інвесторів ґрунтується на трьох рівнях:

а) на рівні законодавства країн-одержувачів, де гарантується недоторканість власності. Обумовлюється тим, що конфіскація майна або інших активів проводиться на підставі рішення суду і тільки за обставин, прямо визначених законом;

б) на багатосторонньому рівні. Наприклад, до Конвенції із регулювання інвестиційних суперечок між державами та громадянами інших країн, що була підготовлена Всесвітнім банком у 1966 р., вже приєдналося близько ста країн. У разі виникнення суперечок між державою, що приймає, та іноземним інвестором останній може звертатися по захист не до держави, з якої походять інвестиції, а до Міжнародного центру з регулювання інвестиційних суперечок при Всесвітньому банку у Вашингтоні;

в) на двосторонньому рівні, переважно за допомогою укладення між країнами угод про заохочення та захист інвестицій [40, с. 158].

Можливі такі види гарантій, що надаються іноземним інвесторам:

— гарантії від змін у законодавстві;

— гарантії від націоналізації;

— гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності;

— гарантії переказу платежів у іноземній валюті;

— забезпечення сум, отриманих при виконанні договірних зобов’язань;

— забезпечення сум, отриманих у зв’язку з ліквідацією або продажем підприємства; компенсації при націоналізації тощо [40, с. 159].

Варто також підкреслити, що, незважаючи на те, що сьогодні інвестиційні режими стали більш відкритими, очікувати того, що вони залишатимуться такими самими у наступних десятиріччях, було б помилкою, оскільки наявність обмежень у сфері прямого іноземного інвестування є потенційним джерелом економічних та політичних непорозумінь між окремими державами, фірмами, фірмами та державами.

Звідси, створення більш комплексної, гнучкої та ефективної системи наднаціонального регулювання ПІІ видається важливим на теперішньому етапі розвитку світової співдружності, так як зможе згодом гарантувати використання визначеного набору стандартів по відношенню до транснаціонального бізнесу і стримувати, таким чином, можливі негативні наслідки, що з’являються через зловживання державою чи фірмою своєю силою.

Політика державного регулювання іноземними інвестиціями в сучасних умовах має здійснюватися з урахуванням національних інтересів. Її складові – це цілеспрямоване законодавство, підпорядковане ідеї залучення іноземних інвестицій у пріоритетні види економічної діяльності, створення інфраструктури, що забезпечить сталий розвиток і належні доходи, запобігання імпорту промислових товарів, формування суспільної підприємницької ідеології, протекціонізм [40, с. 161]. Отже, держава має різні елементи політики для того, щоб сприяти залученню іноземного капіталу.

Напрямок регулювання цих елементів залежить від економічної ситуації, рівня розвитку економіки, фінансової бази держави, характеру та масштабів втручання і багатьох інших чинників. Країни, що розвиваються в умовах дії кризових явищ, потребують активного державного втручання, причому адміністративні методи регулювання застосовуються досить часто [40, с. 162].

Зупиняючись на характеристиці основних елементів державного регулювання іноземних інвестицій, насамперед, слід відзначити, що вони тісно пов’язані між собою.

Законодавча база є найважливішим напрямком державного регулювання іноземних інвестицій. Переважна більшість заходів державного регулювання впроваджується за допомогою правових форм. Тому вдосконалення системи та принципів правового регулювання іноземного інвестування є вирішальним чинником пожвавлення надходжень капіталу нерезидентів.

Світовий досвід підтверджує, що в усіх країнах із перехідними економіками приймаються законодавчі та нормативні акти, які регулюють діяльність іноземних інвесторів. Інколи відповідні правові приписи зустрічаються навіть у конституціях. Це пояснюється тим, що приймаючі країни з малопривабливим інвестиційним середовищем змушені вводити для нерезидента пільги та переваги, щоб таким чином компенсувати підвищений ризик господарювання для цих суб’єктів [40, с. 163]. В умовах конкуренції боротьби на інвестиційному ринку різні країни змушені постійно посилювати дію факторів, які мотивують нерезидента щодо вкладення коштів.

У країнах з розвиненою економікою сформована економічна і політична ситуація забезпечує достатній захист іноземного капіталу й інвестицій і без спеціального законодавства.

Чітка законодавча база в цих країнах гарантує відсутність дискримінації іноземних компаній: волю утворення нових компаній (реєстраційні процедури, гарантія прав власності), одержання прибутку (сформована система оподатковування, рівні спонукальні механізми для усіх), врегулювання конфліктів (прозоре трудове законодавство, арбітраж, антимонопольні правила). Наявність такого законодавства привело до збільшення потоків прямих іноземних інвестицій. У країнах з ринковою економікою, що розвивається, інвестиційне законодавство менш розроблене і сприятливе, що привело до створення спеціальних законів, що гарантують захист іноземним інвесторам [40, с. 163].

Отже, одним із найважливіших факторів, що сприяє припливові іноземних інвестицій у країну, є наявність ефективного, стабільного законодавства про іноземні інвестиції та зовнішньоекономічну діяльність.

Заходи державного регулювання за допомогою грошово-кредитної політики (емісія грошей, зміна облікової ставки, зміна обсягів обов’язкових резервів тощо), як правило, застосовуються не спеціально до іноземних інвесторів, а до всіх економічних суб’єктів. На великі іноземні компанії, що займаються виробництвом, ці заходи суттєво не впливають.

Але слід зазначити, що іноземні інвестори розглядають практику застосування грошово-кредитних методів як показник державних пріоритетів у сфері економіки, а також для макроекономічного аналізу.

Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів – МЦУІС (International Center for Settlement of Investment Disputes – ICSID) заснований в 1966 p., місцезнаходження – Вашингтон. Нараховує 139 членів [31, с. 10].

Головна мета – сприяти притоку іноземних капіталів шляхом створення умов для примирення й урегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами. МЦУІС не є кредитною організацією в прямому розумінні слова; через це його не завжди включають до Групи Світового банку, хоча за цілями й організаційно він з нею пов’язаний.

Організаційна структура:

— Адміністративна рада;

— Технічний секретаріат;

— Президент.

Адміністративна рада складається з керуючих від кожної країни-члена й займається обговоренням найважливіших проблем Центру. Технічний секретаріат виконує поточну роботу. Йото очолює Генеральний секретар, який є віце-президентом Світового банку. Президентом Центру є президент Світового Банку.

Діяльність МЦУІС

Центр виступає в ролі арбітра між інвестором й урядом країни в разі виникнення конфлікту. Процес урегулювання інвестиційних спорів має дві форми: примирення й арбітраж. Примирення досягається в тому випадку, якщо вдається переконати обидві сторони у можливості вирішити конфлікт узгоджено, через взаємні поступки. Якщо ж примирення неможливе, то МЦУІС виносить аргументоване рішення на користь однієї з сторін; така процедура має назву арбітражу [31, с. 11].

Для країн, що розвиваються, особливо важливим є прямі іноземні інвестиції. Вони дають змогу залучати капітал, необхідний для розвитку зростаючого приватного сектора, що, у свою чергу, створює потенціал робочих місць і технічні можливості передання сучасних технологій із промислове розвинутих країн. Частка прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, становить нині третину нетто потоку довгострокових ресурсів.

Процес використання іноземних інвестицій значною мірою гальмується політичним ризиком у країнах, що розвиваються. Хоча великомасштабна націоналізація іноземних інвестицій сьогодні не є реальною загрозою, події, які мали місце у країнах, що розвиваються, в 60-70-ті роки, досі не забуті і впливають на ситуацію в цілому. Потенційні іноземні інвестори також усвідомлюють, що можливі збитки можуть виникнути у зв’язку з фізичним пошкодженням активів у результаті війни, громадянської непокори й інших актів насильства [25, с. 302].

БАГІ було створено в 1988 р. для допомоги інвесторам у вирішенні зазначених вище проблем. Його основна мета — сприяння поширенню потоку іноземних інвестицій шляхом їх страхування від некомерційних (політичних) ризиків і створення сприятливого клімату для інвесторів.

Ідея страхування інвестицій від політичних ризиків не нова. У 1948 р. програма уряду США вперше запропонувала таку форму страхування від «катастроф» для американських фірм, що інвестували в економіку Західної Європи. На сьогодні понад 20 країн мають специфічні програми страхування інвестицій, які допомагають національним інвесторам уникнути наслідків, пов’язаних з політичним ризиком [25, с. 303].

БАГІ створене для страхового забезпечення інвестицій, які виходять за межі перелічених умов, а також для доповнення діяльності існуючих установ страхування інвестицій такими послугами, як співстрахування і перестрахування.

БАГІ пропонує страхове забезпечення інвестицій у таких випадках:

Відсутність конвертованої валюти. Реалізується захист від втрат, що виникають у зв’язку з неможливістю конверсії прибутку від інвестицій, отриманого у місцевій валюті, у тверду валюту для переведення за межі країни.

Експропріація. Забезпечується захист від втрат, які виникають у зв’язку з діями уряду, котрі можуть скоротити або обмежити права власності або контролю і права на страхування інвестицій.

Війна і громадянська непокора. Забезпечується захист від втрат, які виникають у зв’язку з військовими діями або громадянською непокорою, що руйнують або виводять із ладу майно підприємства.

Розривання контракту. Забезпечується захист від втрат, що виникають у разі неспроможності інвестора вплинути на рішення країни-акцептанта, яка відмовилася від контракту або розірвала його.

Під час подання заявки в БАГІ проекти розглядаються на предмет їхнього техніко-економічного обґрунтування, відповідності стандартам захисту навколишнього середовища, а також вкладу в розвиток країни-одержувача. Фіксований мінімум інвестицій не встановлюється, проте існує поточний максимальний ліміт покриття, що дорівнює 50 млн. дол. за проект.

БАГІ організовує свою діяльність у такий спосіб. Преференційні послуги здійснюються через Департамент політики та консультаційних послуг. Ці послуги охоплюють організацію конференцій із проблем інвестиційної діяльності, проведення адміністративних програм розвитку, засідань «круглого столу» з питань політики іноземних інвестицій, а також здійснення досліджень проблем інвестицій.

За допомогою Консультативної служби з питань іноземних інвестицій — спільного підприємства Світового банку і Міжнародної фінансової корпорації — БАГІ допомагає країнам розробляти напрямки політики і створювати установи, необхідні для одержання прямих іноземних інвестицій [25, с. 304].

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був заснований у 1944 р. на конференції світових лідерів у Бреттон-Вудсі. Головне завдання Фонду полягало в тому, щоб нормалізувати національну монетарну політику 30-х років у повоєнний період. Будівництво доріг, мостів, комунікацій, енергетичних систем та інших основних бз’дівельних споруд, зруйнованих війною в Європі, покладалося на Міжнародний банк реконструкції та розвитку [25, с. 309].

Якщо Світовий банк надає позики країнам, що розвиваються, то до послуг і ресурсів МВФ можуть звертатися всі держави. З огляду на те, що міжнародна торгівля й інвестиції мають глобальний характер, кожна країна купує і продає іноземну валюту для фінансування експорту й імпорту. МВФ здійснює моніторинг таких угод і проводить консультації з краінами-членами щодо шляхів створення гнучкої стабільної монетарної системи. МВФ також пропонує надання технічної допомоги на рівні макроекономічного менеджменту і розширює фінансову допомогу країнам, що взяли на себе зобов’язання змінити економічну політику [25, с. 310].

Головний напрямок діяльності МВФ полягає в розробленні економічної політики. Фонд стежить за монетарною і фінансовою політикою своїх членів у тих аспектах, що можуть вплинути на їхню можливість фінансувати свій імпорт і експорт, тобто на «платіжний баланс». Фонд розробляє рекомендації під час регулярних консультацій з урядовими чиновниками щодо того, які заходи необхідно вживати в політиці, щоб запобігти проблемам у майбутньому. Він надає позики країнам-членам, котрі мають короткочасні проблеми, пов’язані з зовнішніми платежами. Фонд прагне досягти повної конвертованості валют країн-членів у межах гнучкого курсу валют, що набрав чинності в 1973 р.

Розділ 3. Співробітництво Світового банку з Україною

3.1. Початок відносин і перші позики Світового банку Україні

Україна є країною із нижчим середнім рівнем доходів, де ВВП на душу населення становить 2 560 доларів США. Значним економічним потенціалом вона завдячує добре освіченій робочій силі, швидко зростаючому внутрішньому ринку, доступу до різноманітних ресурсів, в тому числі найкращої в Європі сільськогосподарської землі, значних запасів вугілля і певних запасів нафти і газу, а також стратегічному положенню, що з’єднує ринки Європи, Росії й Азії [51].

Відносини України та Світового банку розвивалися таким чином.

3 вересня 1992 р. Україною було підписано оригінал (від 1945 р.) Статуту МБРР на церемонії у Державному департаменті США (де зберігається документ). Україна стала 167 членом Банку, здійснивши підписку на 908 акцій (1315,9 млн. дол. США) акціонерного капіталу.

З 1992 р. Україна і Світовий банк співпрацюють задля забезпечення успішного впровадження реформ в Україні. Було розпочато низку спільних проектів для поліпшення підприємницького середовища та ситуації у соціальному секторі, здійснення адміністративної реформи та ін. Сьогодні Уряд і Світовий банк працюють над близько 50 проектами: позиками, ґрантами та економічними дослідженнями.

Світовий банк співпрацює з українськими урядовими структурами, неурядовими організаціями, багатосторонніми інституціями і донорами. Він пропонує гнучкі схеми кредитування спільних з Урядом проектів. Участь донорів і неурядових організацій у проектах України та Світового банку є важливим чинником для досягнення успіху. Крім того, для підготовки проектів в Україні, Цей банк залучає грантові ресурсі на безоплатній основі.

Світовий банк постійно надає допомогу уряду України у розробленні та впровадженні економічних реформ шляхом надання консультацій, здійснення спільних економічних досліджень та затвердження позик для здійснення реформ (Див. Додаток А.) [51].

Програму реформ, яку було проголошено 1994 р. і яка отримала новий імпульс на початку 2000 р., було підтримано такими позиками Всесвітнього банку, як інституційна позика у 1993 р., реабілітаційна позика у 1994 р., структурні позики на розвиток підприємств у 1996 та 1998 рр., сільськогосподарського сектора у 1996 р., фінансового сектора у 1998 р., перебудову вугільної галузі у 1996 р. тощо [51].

Співробітництво України з СБ пройшло у своєму розвитку три етапи.

На перший з них (1992 — грудень 1994 рр.) припадають переважно ознайомчі та дослідні місії СБ, результатами яких стали звіти про економічну та соціальну ситуацію в Україні і запровадження першого інвестиційного проекту обсягом близько 17 млн. дол.

Другий етап (кінець 1994 — 1997 рр.) охоплює підготовку та реалізацію СБ системних проектів, спрямованих на реформування окремих секторів економіки та соціальної сфери. Ці кошти використано для удосконалення пенсійної системи, здійснення адміністративної реформи, управління державними ресурсами. Одночасно поповнювався інвестиційний портфель СБ, зокрема проектами модернізації шляхової інфраструктури, систем тепло- і водопостачання тощо.

Третій етап (1998 — 2000 рр.) характеризується як збільшенням обсягів кредитування з боку СБ, так і початком погашення заборгованості, що виникла [28, с. 68].

Інвестиційна програма на цьому етапі здійснювалася більш стримано. З інвестиційного портфеля було вилучено ряд проектів, що стосувалися високих технологій (наприклад, продовження проекту «Морський старт»), фінансових послуг, модернізації систем водо- і теплопостачання в окремих реґіонах.

Такий підхід став наслідком не лише неефективного використання можливостей співпраці українською стороною, а й змін у політиці підтримки Світовим банком енергетики, комунального господарства, транспорту. Дані сфери цікавлять його лише у контексті боротьби з бідністю та охорони навколишнього середовища.

У вересні 2000 р. затверджена нова Стратегія співпраці СБ з Україною. Вона передбачає кредитну підтримку нашої держави залежно від практичних результатів, передбачених Програмною системною позикою (ПСП) — головним трирічним системним інструментом реалізації Стратегії [51].

Загалом за весь час співпраці з СБ Україна отримала понад 2,1 млрд. дол.

Україна приєдналась до Світового банку у вересні 1992 року. Світовий банк допоміг Україні в розробленні і реалізації економічних реформ, спрямованих на покращення рівня життя, шляхом проведення консультацій і аналізу, а також надання кредитування.

Економіка України значною мірою відновилася після кризи 1998-99 років — в середньому зростання у період між 2000 і 2007 роками становило більше 7 відсотків. В той час як до 2004 року головним чинником зростання був експорт, останніми роками воно, в основному, зумовлюється споживанням [51].

Різкому підвищенню рівня споживання сприяло швидке зростання заробітної плати як у державному, так і приватному секторах, а також стрімке збільшення пенсій та інших програм здійснення державних трансфертів. Інвестиції стимулювало поглиблення фінансового сектора, покращення доступу до міжнародних ринків капіталу, сприяють йому також значні потреби в модернізації промислового сектора.

З іншого боку, капіталовкладення в державний сектор не збільшуються. За умов, коли підвищення заробітної плати уже декілька років поспіль перевищує зростання продуктивності праці, а нинішні бюджетні витрати зростають дедалі швидшими темпами, збільшується ціновий тиск, а інфляція в 2008 році набула ще більшого розмаху через глобальне зростання цін на продукти харчування й енергоносії. Зростання споживання і збільшення обсягів кредитів сприяли також зростанню імпорту, створюючи зовнішні дисбаланси незважаючи на сприятливі умови торгівлі. Водночас дедалі більший дефіцит поточних статей платіжного балансу в достатній мірі фінансується великими припливами іноземних інвестицій, в тому числі прямими іноземними інвестиціями.

У 2008 році в макроекономічній політиці країни відбулися зрушення у бік більшої гнучкості валютного курсу, однак на тлі глобального фінансового сум’яття, координація фіскальної і монетарної політики залишається серйозною проблемою. Зростання, як очікується, триватиме протягом наступних двох років в межах 4-5 відсотків, а інфляція поступово знизиться з найвищого рівня більш як 30 відсотків у травні 2008 року. Однак постійні занепокоєння з приводу глобальних фінансових і економічних умов, що, в свою чергу, можуть вимагати більш жорсткого реагування в ході реалізації внутрішньої політики, являють собою ризики погіршення цього сценарію [31, с. 8].

З 2000 року поступ України у проведенні структурної реформи відбувався повільно але постійно.

Серед країн СНД Україна посідає місце трохи вище середнього рівня з точки зору поступу в реалізації структурних реформ, за показниками ЄБРР для країн з перехідною економікою.

Ці показники виявляють слабкі місця в реструктуризації підприємств, управлінні, політиці підтримки конкуренції, діяльності небанківського фінансового сектора та реформування інфраструктури. Вони також вказують на те, що Україна не дуже швидко зменшую відставання від держав-нових членів ЄС, що може зашкодити прагненням країни до європейської інтеграції і перспективам середньострокового зростання.

Ключовий стимул для реформ сформувався в процесі вступу України до Світової організації торгівлі. 16 травня 2008 року Україна стала 152-им членом СОТ після чотирнадцятирічного процесу переговорів і законодавчих змін з метою забезпечення відповідності до вимог СОТ – змін, підтриманих урядами, що представляли політичний спектр різних партій і послідовно змінювали один одного упродовж останніх років [31, с. 9].

Вступивши до СОТ, Україна виконала умови, встановлені ЄС, стосовно започаткування переговорів про Угоду про вільну торгівлю. Додаткові спонукання до структурної перебудови будуть зумовлені постійним зростанням цін на імпортні енергоносії та підвищенням вартості зовнішніх позик.

Рис. 3.1. Річне зростання ВВП (%)

Незважаючи на поступ досягнутий останніми роками, перед Україною, як і раніше, стоять три фундаментальні проблеми, пов’язані з реформою:

— Україні потрібно й надалі покращувати бізнес клімат і фізичну, інституційну та фінансову інфраструктуру, що підтримує приватні інвестиції. Це суттєво для отримання вигод від вступу до СОТ і забезпечення підвищення продуктивності на рівні підприємств.

— Фіскальна політика України повинна бути переорієнтована на більші державні капіталовкладення при збереженні фінансової дисципліни шляхом використання макроекономічного механізму, що сприяє зростанню. Окрім того, Україна має посилити зусилля, спрямовані на реалізацію середньострокового бюджетування і модернізувати державний сектор з метою покращення надання послуг в цьому секторі.

— Україні слід докласти більших зусиль для поширення результатів економічного зростання на засадах справедливості, при цьому слід усунути розрив у розвиткові людських ресурсів між Україною і країнами ЄС, зокрема підвищити якість освіти та систем охорони здоров’я і добробут усіх своїх громадян, а також покращити адресність систем соціального захисту бідних та економічно вразливих категорій населення [31,с. 10].

До Світового Банку Україна вступила в 1992 році (водночас із вступом до МВФ); вона є членом всіх його структур – МБРР, МФК, МАР і БАГІ. Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій Міжнародний банк реконструкції та розвитку є другим, після МВФ, кредитором України; його частка становить 32,8% всіх позичок. При цьому спостерігається тенденція зростання частки кредитів МБРР за рахунок зменшення частки МВФ [31, с. 11].

Зі цільовим призначенням кредити МБРР поділяються на 4 групи:

• інституційні;
• реабілітаційні;
• на розвиток певної галузі економіки;
• на структурну перебудову галузей економіки [31, с. 11].

Інституційні кредити спрямовані на реформи та розвиток державного управляння фінансами, економікою. Реабілітаційна позика має інвестиціний характер. Кошти, що надходять від Світового Банку, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно. Вони спрямовані не тільки на погашення дефіциту бюджету й платіжного балансу, але й на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту.

Світовий банк допомагав Україні перейти до ринкової економіки, відколи Україна приєдналась до цієї інституції 1992 року. Він допоміг їй перевести в грошову форму операції державного бюджету, ліквідувати бартерні платежі і покращити загальну фінансову і платіжну дисципліну. Банк також допоміг країні поступово розформувати колгоспи, обмежити державну власність на землю і законодавчо захистити права на власність. Банк відіграв важливу роль у поглибленні реформи банківського і фінансового секторів і поліпшенні підприємницького середовища.

Світовий банк співпрацює в сфері підвищення міжнародної конкурентоспроможності України, фінансуючи заходи на покращення такої ключової інфраструктури як енергетика і транспорт, надаючи консультації з питань політики, спрямованої на поліпшення в Україні ділового клімату, сприяння інноваціям та впровадженню нових технологій і забезпечення достатньої пропозиції кваліфікованої робочої сили. Банк продовжує підтримувати державний сектор України для більш ефективного і прозорого використання бюджетних ресурсів з одночасним покращенням послуг для українських громадян.

Використовуючи допомогу Банку, місцеві відділи соціального забезпечення в регіонах, охоплених відповідними експериментальними проектами, підвищили свою ефективність на більш як 150 відсотків, в результаті чого пенсіонери та інші громадяни витрачають при зверненні в установи соціального забезпечення лише третину того часу, який потрібен для обслуговування відвідувачів у типових місцевих відділах соціального забезпечення. До того ж, для удосконалення управління, Світовий банк заохочує до участі організації громадянського суспільства і допомагає створити умови, за яких окремі групи громадян могли б висловити свої вимоги щодо покращення послуг та роботи органів управління, в тому числі у сфері охорони здоров’я, комунально-житлових послуг, покращення довкілля. Ці програми знайшли втілення в Стратегії партнерства для України на період 2008-11 років, яка була затверджена Радою виконавчих директорів Світового банку у грудні 2007 року [51].

Рис. 3.2. Надання кредитів Світового банку Україні

З 1992 року, відколи Україна приєдналась до Світового банку, його зобов’язання щодо надання кредитів Україні загалом склали 5.3 мільярда доларів США для 38 операцій. Нинішній портфель проектів Банку включає в себе 12 активних проектів (1,2 мільярди доларів США) та близько 5 проектів на стадії підготовки [51].

На цей час Міжнародна фінансова корпорація інвестувала загалом 742 мільйони доларів США у 35 проектів, а загальна сума гарантій від ризику з боку Багатостороннього агентства з гарантування інвестицій (БАГІ) склала 244,6 мільйона доларів США [51].

Позики Світового Банку для України вигідніші, ніж позики з інших джерел, оскільки умови надання ним кредиту більш сприятливі. За класифікацією СБ Україна належить до III категорії країн (рівень доходів нижче середнього), тому термін погашення кредитів продовжується до 20 років з пільговим періодом 5 років. Відсотки за кредит сплачуються за плаваючою ставкою і становлять близько 6,5% річних.

За рахунок Світового Банку в Україні реалізується 16 проектів на загальну суму 2895 млн. доларів та 15 млн. євро. Розподіл фінансування по окремих проектах таких:

— реабілітаційна позика (500 млн. дол.);

— інституційна позика (27 млн. дол.);

— проект реабілітації гідроенергетики (114 млн. дол.);

— проект із розробки насінництва (32 млн. дол.);

— експериментальний проект у вугільній галузі (16 млн. дол.);

— проект розвитку підприємств (310 млн. дол.);

— проект структурної перебудови вугільної галузі (300 млн. дол.);

— проект «Морський старт» (100 млн. дол.);

— проект структурної перебудови сільського господарства (300 млн. дол.);

— проект розвитку підприємств, II етап (300 млн. дол.);

— проект розвитку експорту (60 млн. дол. та 15 млн. марок);

— проект розвитку ринку електроенергії (317 млн. дол.);

— проект підтримки соціального захисту (2,6 млн. дол);

— проект структурної перебудови фінансового сектора (300 млн. дол);

— проект реабілітації та розширення теплопостачання м. Києва (200 млн. дол.);

— розвиток системи казначейства (16, 4 млн. дол.) [51].

Проект реабілітаційної позики вже реалізовано. Вона була спрямована на фінансування дефіциту, дозволила здійснити заходи по макроекономічній стабілізації, створенню конкурентного середовища на ринку товарів та послуг.

Позики Світового Банку надаються у кілька траншів; кожний наступний надається при виконанні певних умов. Представником позичальника виступає Міністерство фінансів України.

В структурі позик СБ значне місце посідають позики на структурну перебудову й розвиток паливно-енергетичної галузі. Зокрема, 300 млн. дол. виділяється на реструктурізацію вугільної промисловості. Проект перебдачає закриття нерентабельних шахт та переобладнання перспективних. Кредит на цей проект виділяється двома траншами по 150 млн. дол. кожний. Перший транш одержано наприкінці 1996 року, кошти другого – в 1999 році [51].

Проект реструктурізації сільського господарства передбачає запровадження ринкових відносин в агропромисловому комплексі, зокрема, впорядкування користування землею. Кредит на це, також двома траншами, вже одержано в 1996 і 1998 роках.

Кошти на розвиток підприємств надаються в два етапи. На першому етапі 310 млн. доларів пішли на підтримку масової приватизації підприємств. Завдання другого етапу – реформування економіки України, що передбачає прискорення процесу приватизації, створення прозорого ринку цінних паперів, упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку підприємств.

Позика на перебудову фінансового сектора передбачає забезпечення відповідності української банківської системи світовим стандартам та її зміцнення.

Затверджено ще два проекти вартістю по 200 млн. дол., що будуть кредитуватись Світовим банком: Проект реформування державного управління і Проект реформування державних ресурсів.

Але всеж таки пріоритетним напрямком співробітництва України зі Світовим банком стає одержання коштів на інвестиційні проекти, що надасть нашій країні більш відчутного імпульсу для розвитку економіки.

3.2. Сучасний стан та перспективи відносин України із Групою Світового банку

Світовий банк розробляє та фінансує проекти на прохання Уряду України. Після оцінки проекту та умов надання позики наступними є переговори, затвердження радою директорів та підписання кредитної угоди. Позика набуває чинності після її ратифікації Верховною Радою.

На сьогодні Світовий банк затвердив для України більше 5.3 млрд. доларів США для 38 операцій [21, с. 41].

Поточний портфель проектів Світлового банку в Україні складається з дванадцяти активних проектів. За секторами:

Таблиця 3.1.

Проекти Світового банку в Україні

Назва проекту	Зарезервовані  кошти (млн. дол.  США)
Проект видачі державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвитку системи кадастру	121.13
Програма модернізації Державної податкової служби	40.00
Проект «Контроль за туберкульозом і ВІЛ/СНІД в Україні»	47.50
Проект вдосконалення системи соціальної допомоги в Україні	99.40
Проект розвитку системи державної статистики	32.00
Проект розширення доступу до ринків фінансових послуг	150.00
Проект рівного доступу до якісної освіти	86.59
Проект реабілітації гідроелектростанцій	106.00
Проект модернізації державних фінансів	50.00
Проект розвитку експорту 2	154.50
Проект розвитку міської інфраструктури	140.00
Проект з передачі електроенергії	200.00

З часу незалежності України співпраця зі Світовим банком сприяє подальшому економічному зростанню та фінансовій стабілізації, прискоренню ринкових перетворень, інтеграції в ЄС, а також надає можливість враховувати світовий досвід у впровадженні заходів для подальшого економічного розвитку.

За цей період Банком було запропоновано Україні ресурсів на суму понад 5,56 млрд. доларів США, що складає біля 36,4% від загальної суми фінансових ресурсів МФО за цей період.

Директором Банку по Україні, Білорусі та Молдові регіону Європи та Середньої Азії з жовтня 2004 року є Пол Бермінгем [51].

В 1996 році була затверджена перша Стратегія допомоги Світового банку Україні, яка передбачала надання протягом 1996-1998 років кредитних коштів на загальну суму до 3,1 млрд. дол. США.

У вересні 2000 року була схвалена друга Стратегія допомоги Світового банку Україні на 2001-2003 роки (обсяг кредитування за базовим сценарієм міг скласти  1,4 млрд. дол. США) [51].

Перша і друга Стратегії не були повністю реалізовані і фактичні обсяги отриманих кредитів за період з 1993 року по лютий 2005 року складають 2471,98 млн. дол. США та 7,67 млн. євро. Із 3721 млн. дол. США, виділених МБРР, було анульовано 374,38 млн. дол. США. Стратегія допомоги Банку Україні на 2004-2007 роки була схвалено Радою Директорів Світового банку 23 жовтня 2003 року. Базовий сценарій реалізації зазначеної Стратегії передбачав виділення для України фінансових ресурсів в обсязі біля 2,4 млрд. дол. США [51].

Портфель проектів, що реалізуються спільно з МБРР в Україні складається з системних та інвестиційних проектів. За період з 1993 по 2007 року Україна та МБРР уклали угоди про надання позик на загальну суму більше 5 млрд. дол. США. Значна частка цих коштів, майже 90% від зазначеної суми, були коштами позик на структурну перебудову.

Реалізація проектів структурної перебудови, які підтримуються МБРР, є основним інструментом реалізації Стратегії допомоги Світового банку Україні та має на меті  розбудову ринкової інфраструктури країни, що включає також реформування фінансового сектору та подальший розвиток банківської системи.

Станом на січень 2008 року портфель проектів Світового банку в Україні складається з 11 інвестиційних проектів, що реалізуються, та з 6 інвестиційних проектів і 1 системного проекту на стадії підготовки, сума позик за якими складає 1,8 млрд. дол. США. Крім того, також реалізується один гарантійний проект на суму 100 млн. дол. США. На стадії ініціювання знаходяться 3 проекти (на суму 462, 58 млн. дол. США) [51].

Обсяги фінансування Банку на поточний момент розподілені наступним чином по секторах економіки:

— на проекти в соціально-гуманітарному секторі припадає 33% від загальної суми запозичених Україною коштів,

— на підтримку фінансового сектору — 32%,

— сферу енергетики і муніципальної інфраструктури -14%

— на агропромисловий комплекс — 12%,

— на розвиток державного сектору — 8% від загальної суми позик [17, с. 28].

Стан проектного портфелю зі Світовим банком та його якість в 2007 році покращилися, зокрема досягнуто запланованих результатів по ряду проектів, спостерігається позитивна тенденція покращання коефіцієнту вибірки коштів позик Світового банку, що відповідає запланованому рівню поступового покращення стану проектного портфелю та є найкращим за роки співробітництва зі Світовим банком. В основному цей показник досягнутий за рахунок активного здійснення діяльності  за проектами в реальному секторі економіки.

У минулому році Радою директорів Світового банку затверджено проекти „Передачі електроенергії” (вартістю 200 млн. дол. США), „Розвитку міської інфраструктури” (вартістю 140 млн. дол. США) та „Друга позика на стратегію розвитку” (вартістю 300 млн. дол. США). Вже на початку 2008 року затверджено проект „Модернізації державних фінансів” (вартістю 50 млн. дол. США) [17, с. 28].

На кінець 2007 фінансового року показник вибірки коштів за проектами Світового банку досяг 11,3%, що фактично відповідає плану поступового покращення стану проектного портфелю та є найкращим за роки співробітництва зі Світовим банком. В основному цей показник досягнутий за рахунок активного здійснення діяльності за проектами в реальному секторі економіки.

З липня 2007 року зі Світовим банком запроваджено проведення  щоквартальних переглядів проектного портфелю, що надасть можливість проводити відверті діалоги стосовно поточних проблем в рамках проектів, спільно визначати шляхи для їх своєчасного розв’язання та запобігання у подальшому.

Поряд з цим на сьогодні вже запроваджується спільна з Банком система дворівневого моніторингу та оцінки: на рівні проектного портфелю та мікрорівні (проектному рівні). Починаючи з травня розпочато здійснення щомісячної бліц-оцінки стану проектного портфелю по основним показникам, узгодженим з Банком.

Крім того, в Україні активно працюють Міжнародна фінансова корпорація та Багатостороннє агентство з питань гарантування інвестицій, зростає кількість затверджених інвестиційних та гарантійних проектів для України:  відбувається перехід від переважно проектів технічної допомоги до інвестиційних та гарантійних проектів у наступних секторах:

• фінансовому,
• сільськогосподарському та сфері послуг;
• сприяння розвитку у сферах корпоративного управління,
• лізингу,
• забезпечення прав власності.

Станом на 31 січня 2007 року МФК інвестувала в Україну близько 685 млн. доларів у 32 проектах [51].

Україна ніколи не розглядала і не реалізовувала членство у Світовому банку лише як засіб отримання відносно дешевих кредитних ресурсів. Взаємодія зі Світовим банком надає доступ до економічних знань, досвіду та експертизи практично всіх країн світу.

Взагалі, не кредитна діяльність Світового банку в Україні досить різноманітна. За часи співробітництва Світовим банком проведено ряд  досліджень та завершено підготовку звітів щодо:

• пенсійної реформи;
• реформи міжбюджетних відносин;
• стратегії розвитку енергетичного сектору;
• фінансування розвитку сільської місцевості.

Одночасно, підготовлено ряд оновлених оглядів щодо:

• оцінки бідності;
• державних витрат;
• фінансового сектору;
• стратегії розвитку соціального сектору [51].

Крім цього, Світовим банком спільно з МВФ влітку 2007 р. проведено Програму оцінки фінансового сектору України (ПОФС). Ця програма покликана допомогти в оцінці фінансового сектора України. В рамках згаданої програми перевірено дотримання міжнародних стандартів щодо фінансового регулювання, контролю, прозорості, дотримання Україною Базельських основних принципів банківського нагляду. Україною наразі вивчаються висновки, надані в рамках ПОФС [51].

На поточний момент продовжується послідовна спільна робота над покращенням стану проектного портфелю Банку в Україні та, відповідно, підвищенням ефективності використання кредитних ресурсів Банку.

Зі свого боку українська сторона послідовно працює над такими питаннями:

— запровадження більш результативної підготовки та реалізації проектів, шляхом покращення управління проектами;

— переорієнтація портфелю проектів Світового банку в Україні з неприбуткових інституційних проектів на підтримку реального сектору (транспорт, енергетику,  інформатизацію  та зв’язок; муніципальну інфраструктуру, в яких відчувається значна потреба у кредитних ресурсах);

— вдосконалення системи моніторингу досягнення результатів спільних проектів;

— використання  системи  казначейства  для управління  фінансовими ресурсами, що запозичуються у Світового банку (Урядом затверджено відповідний порядок обслуговування коштів спільних з Банком проектів через систему Держказначейства. Водночас, прийнято рішення визначення ВАТ «Державний експортно-імпортний банк» банком-агентом, що обслуговуватиме кошти спільних зі Світовим банком проектів, бенефіціарами яких є небюджетні установи, що дозволить зменшити терміни відкриття спеціальних рахунків в рамках спільних з МБРР проектів) [31, с. 12].

Завдяки роботі Міжвідомчої робочої групи для опрацювання законодавчих та процедурних змін впровадження проектів на сьогодні скорочено термін процедури під час підготовки проектів.

6 грудня 2007 року Рада виконавчих директорів Світового банку затвердила сьогодні нову Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 років. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних і консультаційних послуг і технічної допомоги.

У рамках Стратегії передбачається надання позик на загальну суму від 2 до 6 мільярдів доларів США протягом чотирьох років. Обсяги щорічного кредитування визначатимуться низкою показників, зокрема таких, як поступ у проведенні структурних реформ, макроекономічна стабільність та покращення впровадження нинішніх позик Світового банку. До того ж Міжнародна фінансова корпорація й надалі інвестуватиме значні кошти  на підтримку приватного сектора в Україні.

Аналітичні й дорадчі послуги становитимуть дедалі зростаючий компонент нової Стратегії. Йдеться про дослідження специфічних для України проблем розвитку, а також надання своєчасних консультаційних послуг і технічної допомоги, включаючи систему розширених консультаційних послуг МФК [31, с. 13].

Нова Стратегія базується на результатах аналізу ключових проблем розвитку України. Як зазначається у Стратегії, аби підтримати сталий розвиток у майбутньому, Україні потрібно:

1) поліпшити свою конкурентоспроможність на міжнародному рівні;

2) реформувати свою систему державних фінансів та державний сектор для покращення якості державних послуг і забезпечення підвищення добробуту всіх громадян України;

3) усунути вади у галузі управління у державному і приватному секторах [31, с. 13].

Щодо першого пункту, Стратегія пропонує фінансування інфраструктури державного сектора (зокрема, розвитку транспорту та підвищення енергоефективності), а також  розширення консультаційних послуг та підтримки реформ для поліпшення ділового клімату.

Крім того передбачається технічна допомога та доступ до кредитних ліній з метою зміцнення фінансового сектора, а також на освоєння глобального інтелектуального потенціалу з тим, аби сприяти інноваціям та впровадженню передових технологій.

Для поліпшення якості послуг у державному секторі і кращого задоволення потреб населення, зазначається у Стратегії, Україні потрібно більш раціонально, а не в більшій кількості витрачати свої ресурси.

Тому увага Світового банку зосереджується на підвищенні ефективності витрачання державних коштів і, загалом, дієвості управління державними фінансами. Стратегією також передбачено продовження надання фінансової допомоги на підтримку економічних реформ у рамках програми Позики на підтримку стратегії розвитку, що, як очікується, забезпечить підтримку державного бюджету у межах від 400 до 600 мільйонів доларів США щорічно [51].

Заходи, спрямовані на удосконалення управління і боротьбу з корупцією, є наскрізними  для всієї Стратегії партнерства. В цьому документі визнається, що хоча в Україні є одностайність стосовно того, що корупція — це серйозна проблема, а управління потребує удосконалення, поки що не досягнуто згоди щодо конкретних реформ і заходів, необхідних для реалізації кожної з них. Тому в Стратегії підкреслюється важливість зміцнення попиту на ефективне управління шляхом співпраці з широкою групою партнерів.

«В умовах поширення світової фінансової кризи Україна зацікавлена в отриманні значних фінансових ресурсів з боку міжнародних фінансових організацій для зменшення негативного впливу світової кризи на економічний та соціальний розвиток нашої країни», — наголосив керівник економічного відомства [31, с. 14].

Богдан Данилишин вважає, що в цих умовах ресурси Світового банку залишаються найбільш конкурентоспроможними за вартістю ресурсів для України порівняно із міжнародними ринками капіталів.

Рада директорів Міжнародного валютного фонду (МВФ) 5 листопада 2008 року затвердила щорічну програму Stand-By (SBA) обсягом близько 16,4 млрд. доларів США з метою допомоги Україні у забезпеченні фінансової та економічної стабільності.

Міністр економіки переконаний, що впровадження програми сприятиме макроекономічній стабільності, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи, довіри на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

Ця Програма буде спрямована на:

—  вирішення проблем у фінансовому секторі шляхом:

1) підтримки ліквідності та розширення гарантій стосовно депозитів;

2) посилення спроможності банківської системи, у тому числі і державні фонди;

3) врегулювання питання боргів домогосподарств та підприємницького сектору;

—  зменшення впливу зовнішніх шоків та скороченню рівня інфляції шляхом проведення відповідної макроекономічної політики [31, с. 14].

Міністр економіки також відзначив готовність Світового банку оперативно реагувати та вирішувати питання надання ресурсної підтримки Україні відповідно до наших найважливіших потреб розвитку. В цьому контексті Богдан Данилишин вдячний за можливість отримання підтримки з боку Світового банку через застосування механізму нової системної позики — Третьої позики на політику розвитку.

Так, 25 листопада 2008 року було успішно проведено переговори делегації України з представниками Світового банку, в ході яких було парафовано текст Угоди про позику між Україною та МБРР щодо проекту «Третя позика на політику розвитку» [31, с. 14].

Також підписано Протокол та Лист Уряду України до Світового банку стосовно політики розвитку, що надає можливість Світовому банку 23 грудня 2008 року винести на розгляд та схвалення Радою директорів Банку цієї позики, що у свою чергу дозволить підписати Угоду про позику та отримання до кінця поточного року коштів у розмірі 500 млн. доларів США на підтримку державного бюджету України, а також здійснення структурних та інституційних реформ.

За словами Богдана Данилишина, поглиблення співпраці зі Світовим банком є актуальним не тільки для подолання світової фінансової кризи, але й для вирішення питання забезпечення зняття інфраструктурних обмежень для розвитку.

«Україна зацікавлена в одержанні фінансової підтримки Світового банку для реалізації інфраструктурних проектів, насамперед у тих напрямах, де Україна має найбільші потреби, а досвід співпраці є найуспішнішим: це впровадження проектів у сфері розвитку державної міської та транспортної інфраструктури, секторів енергетики та енергозбереження», — підкреслив Міністр [31, с. 15].

2008 рік став переломним для оптимізації структури портфелю Світового банку в Україні, його переорієнтації на підтримку реального сектору економіки та розвитку інфраструктури, а також відбулося покращення стану проектного портфелю. Так, за підсумками 2008 фінансового року (01.07.2007 – 30.06.2008) Україною отримано найкращий на всі роки співробітництва з МБРР показник вибірки коштів в інвестиційних проектах, який склав 13% [31, с. 15].

У 2008 році портфель проектів МБРР, які знаходяться на всіх стадіях проектного циклу (ініціювання, підготовки та реалізації) сягнув майже 3,5 млрд. доларів США. Так, в активній фазі реалізації знаходилося 9 інвестиційних проектів, сума позик МБРР з яких складає 817,517 млн.доларів США, а також 1 системний проект «Друга позика на політику розвитку» [31, с. 16].

У вересні — жовтні поточного року прийнято закони про ратифікацію угод з 3-х інвестиційних проектів за підтримки коштів МБРР, що дає можливість розпочати реалізацію 2 інфраструктурних та 1 інституціонального проектів на загальну суму 390 млн. доларів США ( триває набуття чинності угодами у проектах):

— Проект модернізації державних фінансів;

— Проект міської інфраструктури;

— Проект з передачі електроенергії [31, с. 16].

Також здійснюється ініціювання та підготовка 4 інвестиційних проектів розвитку інфраструктури, що дозволить залучити додаткові ресурси у сферу енергетики та транспорту на загальну суму близько 1,4 млрд. доларів США.

Так, Україна розраховує на проведення переговорів з Банком та затвердження Радою директорів Світового банку до 30 червня 2009 року наступних проектів:

1) «Покращення автомобільних доріг та безпеки руху»;

2) «Реабілітація гідроелектростанцій»;

3) «Реабілітація та розвиток системи електропостачання м. Києва»;

4) «Підвищення пропускної спроможності залізничного напряму Знам’янка-Джанкой» [51].

Богдан Данилишин вважає, що спільні здобутки зі Світовим банком можуть бути значно суттєвішими а також, що Україна зацікавлена в одержанні фінансової підтримки Світового банку для реалізації інфраструктурних проектів в максимальних обсягах відповідно до Стратегії партнерства Світового банку з Україною на 2008-2011 роки.

«Ми маємо всі підстави розраховувати на поглиблення співробітництва зі Світовим Банком та з іншими фінансовими організаціями», — переконаний Міністр економіки України.

З цією метою розроблено оптимальний механізм для швидкого та ефективного використання ерудитних ресурсів МФО для фінансування пріоритетних проектів соціального та економічного розвитку.

Так, Урядом 17 жовтня 2008 року схвалено нову постанову Кабінету міністрів України «Про порядок ініціювання, підготовки та реалізації проектів економічного та соціального розвитку України, які підтримуються міжнародними фінансовими організаціями» [31, с. 16].

Цією постановою передбачено низку змін, впровадження яких дозволить суттєво прискорити процес ініціювання, підготовки та набуття чинності угодами про позики, а також забезпечити своєчасну вибірку коштів на етапі реалізації спільних з МФО проектів. Зокрема, це дозволить синхронізувати цикл ініціювання та підготовки проекту з бюджетним циклом, що дозволить вкластися в 12-ий термін підготовки замість 28-30 місяців в середньому, що на сьогодні існує на практиці [31, с. 16].

«Введення в дію цієї Постанови відповідає нагальним потребам як МФО, так і України у забезпеченні ефективного залучення та використання інвестиційних ресурсів для розвитку та надасть новий поштовх для розвитку плідного співробітництва між Україною та Світовим банком», — переконаний Богдан Данилишин [31, с. 16].

В контексті розвитку та поглиблення двосторонньої співпраці Україна пропонує розглянути можливість надання фінансової підтримки зі сторони банку у таких пріоритетних напрямках:

— Енергетика та енергозбереження: Проект реабілітації ТЕС та Проект з передачі електроенергії 2 фаза.

— Розвиток транспортної інфраструктури: поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг за напрямами Київ-Чернігів-Нові Яриловичі; Кіпті-Глухів-Бачівськ; Київ-Харків-Довжанський; Київ-Луганськ-Ізварине; Київ-Чоп; Київ-Ковель-Ягодин; Харків-Щербаківка;, будівництво та капітальний ремонт доріг за напрямами: Харків-Красноград-Перещепине-Новомосковськ; Дніпропетровськ-Царичанка-Кобеляки-Решетилівка; будівництво та поліпшення транспортно-експлуатаційного стану автомобільних доріг, які з’єднують пункти пропуску через державний кордон з містами України, в яких передбачається проведення заходів фінальної частини чемпіонату Європи 2012 з футболу.

— Муніципальний розвиток: забезпечення покращення функціонування та розвитку інфраструктури Північно-Кримського каналу як стратегічного пріоритету у сфері водопостачання АР Крим; Проект розвитку міської інфраструктури (2 фаза) поліпшення теплопостачання міст [51].

Співпраця з громадянським суспільством

Зростання ролі громадянського суспільства стало одним із значимих напрямів міжнародного розвитку. Розвиток зараз набуває більшої децентралізації та більше залежить від окремих осіб та різних соціальних груп, які є не тільки бенефіціарами, а також активною силою, що підтримує розвиток.

З-поміж багатьох інших країн регіону Європи та Середньої Азії Україна вирізняється тим, що Світовий банк систематично підтримує широкий спектр діяльності організацій громадянського суспільства (ОГС) у різноманітних сферах їх активності : від захисту інтересів їх учасників  до просвітницької роботи та здійснення нагляду за роботою місцевих та регіональних органів влади.

Банк також сприяв залученню ОГС до участі в численних проектах, пов’язаних із  наданням соціальних послуг, підтримав ініціативи із створення коаліцій неурядових організацій та проведення громадських консультацій.

Останнім часом у багатьох країнах світу виникли нові форми взаємовідносин між громадянами і державою, які кидають виклик уявленням про те, що звітність (відповідальність) уряду може бути гарантована лише демократичними виборами або завдяки „горизонтальній звітності”, тобто коли офіційні особи та установи звітують іншим офіційним особам.

Ці нові форми взаємовідносин набувають конкретних рис у процесі участі груп, що представляють місцеві громади, а також неурядових організацій та громадян у визначенні та реалізації широких суспільних цілей.

Є кілька способів, завдяки яким участь громадянського суспільства може сприяти зміцненню підвалин підзвітності, що характеризують відповідальний уряд.

Здійснення постійного контролю (моніторингу) з боку громадянського суспільства – контролю, посиленого зворотним зв’язком з громадянами і впливом його на державні послуги, – дає сигнал уряду та його установам про ті напрямки діяльності, де необхідно підвищувати рівень відповідальності. Однак роль громадянського суспільства не  лише в тому, що воно чинить тиск на уряд ззовні.

Беручи на себе відповідальність за здійснення офіційного нагляду за виконавчою владою, ОГС можуть також залучатися до діяльності державних інститутів [35, с. 58].

Громадянське суспільство здатне також безпосередню підтримувати бідних, кому вкрай потрібні відповідні послуги, – підтримувати вже тим, що воно бере на себе відповідальність за надання соціальних благ, особливо коли державні ресурси і можливості для цього досить обмежені, чи в тих випадках, коли дуже важливо використати місцеві знання і заручитися допомогою місцевих громад.

Держава та члени громадянського суспільства доповнюють одне одного в реалізації громадянської взаємодії. В деяких випадках держава активно сприяє участі ОГС, в інших — громадянське суспільство повинно чинити тиск на державу, прагнучи більшого простору для своєї участі. Втім, найкращих результатів досягають тоді, коли обидві сторони співпрацюють з метою визначення напрямків участі громадянського суспільства.

На наш погляд, в Україні сьогодні є умови для союзу між державними діячами, що виступають за реформи, і сильними організаціями громадянського суспільства з метою підвищення відповідальності уряду. Уряд України розробив середньострокову програму, спрямовану на розвиток середнього класу; гарантування прав людини і свобод; поліпшення стану довкілля, зменшення регіональних дисбалансів, підвищення рівня прозорості та звітності. Ця програма передбачає створення засад для поєднання думки громадян з діями відповідального уряду, а також конкретні умови для взаємодії між організаціями громадянського суспільства та  урядом [35, с. 58].

Головні рекомендації Світового банку  —  термінове проведення комплексу «швидких, розумних та рішучих економічних реформ». Ці реформи мають забезпечити суттєве скорочення бюджетних витрат та бюджетного дефіциту.

На думку експертів Світового банку, державні фінанси України перебувають у кризовому стані, зникли джерела докризового зростання, економіка лише пристосовується до ринкової ціни на російський газ. «Тільки стійкий сигнал про проведення реформ поверне увагу інвесторів до України та створить надійну основу для постійної міжнародної підтримки»,  — говоритися в рекомендаціях [35,с. 59].

На думку директора Світового банку в справах України, Білорусі та Молдови Мартіна Райзера, якщо новий уряд не втілить у життя ці реформи, то ризики від такої бездіяльності будуть дуже значними й призведуть до надто повільного повернення української економіки на докризовий рівень.

Серед першочергових заходів основна роль належить фіскальній реформі, зазначає Райзер. Зокрема, потрібно швидко затвердити бюджет на 2010 рік, спираючись на реалістичні макроекономічні параметри та виходячи з реальних доходів бюджету. «Розуміння того, що уряд може собі дозволити, потрібно змінювати… Неможливо далі збільшувати квазіфіскальний дефіцит», — вважає Мартін Райзер. Влада повинна усвідомити, що без скорочення державних витрат не варто очікувати покращання економічної ситуації в країні, додає він [51].

Світовий банк також пропонує уряду підвищувати вартість тарифів на енергоносії: «Україні доцільно збільшити внутрішні тарифи на газ у 2010 році вдвічі». Однак, за  словами Райзера, підвищення тарифів має стосуватися не тільки населення, але й підприємств. При цьому Райзер нагадав, що з 2010 року Україна купує блакитне паливо у Росії без 20% знижки, як було 2009 року [51].

Знизити дефіцит бюджету допоможе й проведення пенсійної реформи, вважають у банку. Зокрема, в своїх рекомендаціях Світовий банк вже з 2010 року пропонує збільшувати пенсійний вік тільки для жінок з 55 до 60 років (додаючи кожного року по шість місяців). Тобто реформа триватиме десять років, підсумовує Райзер.

Щоб економіка одужувала швидше, владі потрібно подати позитивний сигнал інвесторам, додає Мартін Райзер. Зокрема, необхідно прийняти новий Податковий кодекс, на 30% зменшити види діяльності, які підлягають ліцензуванню, ліквідувати застарілі технічні регламенти та почати адаптацію до правил ЄС [51].

Для поліпшення ж експортного потенціалу країни Світовий банк пропонує вирішити проблему з затримкою відшкодування ПДВ. Нагадаємо, що за даними Державної податкової адміністрації України, обсяги невідшкодованого ПДВ на початок березня становили понад 20 мільярдів гривень.

Висновки

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілізацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні і галузеві реформи, то тут на перший план серед міжнародних фінансових організацій постає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівні, на питаннях приватизації, дерегуляції галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільського господарства, соціального сектора тощо.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світової війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. За станом на 1 липня 2008 р. статутний капітал МБРР складався з 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн СДР кожна. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрд дол. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподіляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голосів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості). Сплачений внесок — 79,3 млн дол.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах — макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольнйх заходів та ін. Позики надаються на 15-20 років, включаючи п’ятирічний термін відстрочення платежів.

МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам, а також фізичним особам.

На початок 2008 р. сума позик МБРР країнам-членам банку становила 107 млрд дол. США. До суми позики банку входять комісійні — 0,75% від невибраних залишків кредиту.

Певна частина кредитів банку надається на розвиток малорентабельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське господарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере високу плату за кредити — на рівні ринкових умов.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. — строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбід-ніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кредитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організована у 1959 р. за ініціативою США з метою заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п’яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966р. для сприяння припливу міжнародних інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегулювання спорів між урядами та іноземними інвесторами. За станом на червень 1997 р. членами МЦУІК були 128 країн.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх Джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і є основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються пакети закупівель, які необхідні для його впровадження, та джерела фінансування. Потім створена українською стороною робоча група управління проектом (інколи за участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Участь у торгах можуть брати всі компанії, які мають достатній міжнародний досвід і виробничі можливості виконати умови конкурсу. Це стосується і місцевих виробників, більше того, їм надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Тобто, якщо український виробник виконує всі умови щодо якості, надійності та своєчасності поставок або послуг, але ціна його конкурсної пропозиції на 15% вища, саме його можуть все одно оголосити переможцем конкурсу. Конкурс проводить українська сторона і підготовлена нею тендерна документація обов’язково узгоджується з МБРР. Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника. Крім цього, кредитною угодою визначаються частини позики, які будуть передані відповідним субпозичальникам, а також категорії витрат, які можуть бути здійснені в межах проекту. Наступним заходом є підготовка та підписання субкредитних угод між Міністерством фінансів України та субпозичальниками — бенефіціарами. Субкредитними угодами визначається сума, яку Міністерство фінансів України кредитує тому чи іншому субпозичальнику, а також установлюються умови та терміни погашення зобов’язань з обслуговування цього боргу перед державним бюджетом.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інституційну розбудову в сумі приблизно 30 млн дол. США. Надалі, у 1994-1995 pp., Світовий банк надав Україні кошти реабілітаційної позики в повному обсязі (близько 500 млн дол. США), які були спрямовані на фінансування підтримки бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за зовнішнім боргом та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світовим банком за цей період, становив 27 млн дол. США. У 1996 р. передбачалося отримати від Світового банку близько 600 млн дол. США, у тому числі позику на структурну перебудову окремих секторів економіки (позика на розвиток підприємств) — 200 млн дол. США, на структурну перебудову сільського господарства — 150 млн дол. США, на структурну перебудову вугільного сектора- 150 млн дол. США. Проте на 1 січня 2007 р. було отримано 401,8 млн дол. США, у тому числі по 150 млн дол. США надійшло на реконструкцію вугільної галузі та реструктуризацію сільського господарства, на розвиток підприємств — 100 млн дол. США, інституційної позики — 1,8 млн дол. США.

У 2008 р. продовжувалася співпраця зі Світовим банком щодо підготовки до реалізації таких проектів:

1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора» (FSAL) у розмірі 300 млн дол. США для підтримки реформ щодо зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до переходу на нові умови формування резервних та страхових фондів, а також збільшення власного капіталу.
2. «Проект фінансових послуг» — у розмірі 250 млн дол. США, який є продовженням позики на структурну перебудову фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія для підтримки малого та середнього підприємництва у розмірі 100-150 млн дол. США; технічна допомога комерційним банкам; автоматизація банківської діяльності; створення рейтинго-вого агентства.

Реалізація цих двох проектів має стати істотним кроком щодо вдосконалення банківської системи України. Крім того, у 2008 р. Світовим банком було виплачено Україні за системними проектами 340 млн дол. США: 150 млн дол. — на перебудову сільського господарства (усього два транші); 100 млн дол. — перший транш Проекту на розвиток підприємств (всього три транші); 90 млн дол. — перший транш кредиту на перебудову фінансового сектора (всього три транші). На різних стадіях підготовки перебувають майже три десятки інвестиційних проектів, участь у фінансуванні яких бере Світовий банк. Практично кожний проект супроводжується грантом. Верховна Рада України ратифікувала угоди про надання позики під проект реабілітації ГЕС та управління у системі електроенергетики, проект з насінництва, експериментальний проект у вугільній промисловості; проект на реструктуризацію вугільної галузі. Розглядається можливість виділення коштів для реалізації проектів:

— щодо удосконалення теплопостачання м. Севастополя;

— реабілітації та розширення централізованого теплопостачання м. Києва;

— щодо системи казначейства;

— щодо розвитку експорту;

— щодо підтримки соціального захисту (житлові субсидії);

— щодо суспільного розвитку України;

—  на розвиток приватного сектора;

— для реформування податкової адміністрації та системи статистики та ін.

Кредити Світового банку є достатньо привабливим джерелом зовнішнього фінансування. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходів). Для таких країн строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, протягом яких сплачуються лише відсотки. Ставка відсотка може бути фіксованою або плаваючою з прив’язкою до ставки ЛІБОР. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачуються за плаваючою ставкою.

З урахуванням загальної маржі Світового банку ставка процентів для України становить близько 6,5% річних. На 1 січня 2008 р. державний борг України перед Світовим банком дорівнює 2,0 млрд дол. США, або 16,0% усього зовнішнього державного боргу України.

Існують деякі проблеми із виконанням українською стороною зобов’язань у межах затверджених проектів. Із восьми грантів на розроблення проектів і здійснення дослідницької роботи шість було скасовано через відсутність заінтересованості уряду України або відхилено Верховною Радою. Українська сторона досі не завершила оформлення членства у БАГІ, що унеможливило використання ресурсів організації на численні запити гарантій іноземних інвесторів, а також у Міжнародній асоціації розвитку.

Такий стан пов’язаний з недостатньою ефективністю проектного портфеля Світового банку та обмеженою спроможністю нашої сторони освоювати кошти, що надаються.

Список використаних джерел

1. Актуальні проблеми реалізації Україною стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію: громадська думка та експертні оцінки: Науково-інформаційний збірник. — К.: Євроатлантикінформ, 2005 — . Вип. 12. — 2005. — 254, с.
2. Арсенюк О. Світовий банк і структурна перебудова фінансового сектора України // Вісник НБУ. — 2006. — № 7.-C.55-57
3. Арутюнян С.С. Фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності. Навчальний посібник. – О. – 2006. – 166 с.
4. Багрова І. В. Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник, За ред. Інни Багрової; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 380 с.
5. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник для вузів. — К. : Знання, 2008. — 332, с.
6. Вірван Л.А. Проблеми і перспективи України у міжнародній торгівлі // Фінанси України. — — № 5. —  с .78-88
7. Голуб Н. В. Україна та міжнародні організації: Інформаційно-довідкове видання. — К.: Кондор, 2005. — 182, с.
8. Дахно І. І.       Міжнародна економіка: Навч. посіб. — К. : МАУП, 2008. -214 с.
9. Денисенко М.П., Гречан А.П. Інвестиційний клімат України та напрями його подальшого покращення // Проблеми науки. – 2005. – №12. – С. 32-39
10. Дробишевська, Т. Міста України в міській стратегії Світового банку // Економіст. — 2006. — № 11. — С.70-72
11. Д’яконова І. Банківський нагляд і регулювання: світовий досвід // Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 12. —  С. 84- 94
12. Захарін С.В. Механізм державного регулювання іноземного інвестування. – К., 2007. – 162 с.
13. Економічна та адміністративна трансформація: рекомендації для України на шляху до Європи: Видано за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні. — К.: Міленіум, 2006. — 97 с.
14. Іваненко Ю. Кредити світового банку Україні та ефективність їх використання // Банківська справа. — 2005. — № 4 -С.34-38
15. Інвестування української економіки: Монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: Нац. інститут проблем міжнародної безпеки, 2005. – 440 с.
16. Катан Л.І. Фінансові аспекти іноземного інвестування // Экономика и управление. – 2006. – № 2–3. – С. 26-29
17. Ковбасюк Ю. Стратегічні пріоритети діяльності світового банку в Україні. // Економіка України. — 2007. — № 8.- С.21-28
18. Ковбасюк Ю. Україна і міжнародні фінансові організації. – Навчальний посібник. – К. – 2005. – 400 с.
19. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч.посіб. — К.: Знання – Прес, 2006. – 468 с.
20. Колосова В.П. Розвиток відносин України з МФО. – К. – 2008. – 312 с.
21. Колосова В.П. Стратегія допомоги світового банку // Фінанси України. — 2005. — № 7.-С.36-46
22. Критерії членства в СОТ, ЄС та НАТО: інтеграційні перспективи України: Аналітичне дослідження. — К, 2005. — 88 с.
23. Лазебник Л. Роль зовнішньої торгівлі для економічного розвитку країни в умовах глобалізації //Економічний часопис. — 2008. — № 9. — с. 8-10
24. Міжнародні фінанси (за модульною системою навчання): Теоретично-практичний посібник /С. С. Доровська; М-во освіти і науки України. — К. : Кондор, 2008. — 309, с.
25. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник /Олег Мозговий, Тетяна Оболенська, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін. — К. : КНЕУ, 2005. — 502, с.
26. Михайловська О. В. Спеціальні економічні утворення в системі міжнародних інтеграційних процесів: Монографія. — К.: Кондор, 2005. — 196 с.
27. Мозговий О.М., Оболенська Т.Є., Мусієць Т.В. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 557 с.
28. Мостовський Г. Світовий банк у Росії та Україні: декларовані цілі та стратегічні орієнтири // Політична думка. — 2007. — № 1. — С. 68-75
29. Мочерний С. В. Економічна теорія: Підручник. — К.: Вид. центр «Академія», 2006. — 855, с.
30. Мусієнко Т. Деякі аспекти інтеграції України в регіональні економічні структури // Вісник Національного банку України. — 2006. — № 1. — С. 26-31
31. Науменко С. В. Фомування нової фінансової архітектури: основні питання та можливі виклики для України // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 1. — С. 8-16
32. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право. Підручник. — Видання друге, перероблене і доповнене. — К.: КНЕУ, 2005. — 311 с.
33. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2008. — 273 с.
34. Проблеми відносин України з МФО: Матеріали Міжвідомчої науково-теоретичної конференції, Київ 29 грудня 2005 р. /Відповідальний редактор О.В. Плотніков. – К. – 2005. – 42 с.
35. Рулева И. Инициативы МВФ и Всемирного банка в отношении стран с высоким уровнем задолженности // Мировая экономика и международные отношения. — 2007. — № 7. — 56-59
36. Румянцев А.П., Клименко Г.Н., Рокоча В.В. Міжнародні економіка. — К.: Знання-Прес. – 2007. – 347 с.
37. Світова економіка: Підручник для студ. вуз./ Авт. кол.: А.С.Філіпенко та ін.. — К.: Либідь, 2008. — 581, с.
38. Сідорова С.О. Стратегія комерційних банків України на світовому фінансовому ринку. Автореферат дисертації. – К. – 2005. – 21 с.
39. Станицький К. Загальна оцінка стратегії надання Світовим банком допомоги України // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2005. — № 4. — С. 168-174
40. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д.е.н., проф. Д.Г. Лук’яненка. — К.: КНЕУ. – 2006. — 215 с.
41. Торговельна політика України: перспективи і пріоритети інтеграції. Лев Фрейнкман. Київ. — — 124 с.
42. Україна в глобалізованому світі: Збірник наукових праць / НАН України, Ін-т світової економіки і міжнародних відносин, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. — К. — — 175, с.
43. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть /А.С. Філіпченко, В. С. Будкін, А С Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2005. – 428 с.
44. Україна і Європейський банк реконструкції та розвитку. – К.- 2008. – 174 с.
45. Уманців Ю. Економіка України в координатах глобальних фінансових дисбалансів // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 5. — С. 32-39
46. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник: 3-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р. — – 321 с.
47. Фінансово-банківська система України у європейському вимірі: Збірник статей. — К.: Козаки, 2006. -223 с.
48. Циганкова Т., Петрашко М. Міжнародна торгівля: Навчальний посібник. — К.: КНЕУ. — – 318 с.
49. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. -Львів: Новий Світ — 2006. — 320, с.
50. Шатковська А.О. Взаємовідносини України з МФО. — Автореферат. — Ірпінь. – 2006. — 19 с.
51. http://www.worldbank.org.ua

 

Додатки

Додаток А. Діяльність ЄБРР в Україні за секторами економіки (млн.. євро) (станом на 01.01.2007 р.)

Галузь	Назва проекту	Обсяги кредитування
А. Державний сектор
ПЕК	1. Реконструкція Старобешевської теплоелектростанції	130,4
	2. Кредитування закупівлі палива	115,2
	3. «UkrEsco»	34
Загалом по галузі		279,6
Транспорт	1. Реконструкція автомагістралі М06	75
	2. Проект розвитку залізничного транспорту	59,8
	3. Модернізація аеронавігаційної системи	30,1
	4. Аеропорт «Бориспіль»	5,9
Загалом по галузі		170,8
Телекомунікації	1. Проект ІТУР	61,1
	2. Eurovision — TV Ukraine	1,2
Загалом по галузі		62,3
Інфраструктура	«Запоріжжя-Водоканал»	32,3
Загалом по галузі		32,3
Загалом по державному сектору		545
В. Приватний сектор
АПК	1. Пивзавод «Оболонь»	45,4
	2. Київ-Атлантік Україна	15,7
	3. Промисловий комплекс «Cargill»	58,7
	4. Бориспільська фабрика харчових продуктів «Cerelia»	3,5
Загалом по галузі		123,4
Харчова промисловість	1. Дніпропетровський ОЕЗ (II)	5,9
	2. Дніпропетровський ОЕЗ	27,8
Загалом по галузі		33,7
Транспорт	1. Iveco Ukraine	20,4
	2. Укррічпорт (I)	9,5
	3. Укррічпорт (II)	6,6
	4. Міжнародні Авіалінії України	6,5
Загалом по галузі		43
ПЕК	1. Полтавська нафто-газова компанія	9
	2. «Балканський Газтранзит»	47,3
Загалом по галузі		56,3
Фінансовий сектор	1. Кредитування МСП (I)	137,5
	2. Кредитування МСП (II)	50,8
	3. Фонд Україна	7,8
	4. Перший український міжнародний банк (FUIB)	15
	5. Західноукраїнський комерційний Банк (в рамках МБКФВК)	4,6
	6. Український Банк Мікрокредитування (UMB) для с/г	12
	7. Субординований кредит Райффазенбанку Україна	11,5
	8. Програма підтримки FUIB експортним підприємствам	11,5
	9. FUIB (II) — участь у капіталі в рамках МБКФВК	4,92
Загалом по галузі		255,62
Телекомунікації	1. Kievstar	39,4
	2. 5P Communications	1,1
Загалом по галузі		40,5
Туризм	Готель Radisson	13,6
Загалом по галузі		13,6
Промисловість	1. Центр «Ista»	11,3
	2. АД «Зоря»	12,8
Загалом по галузі		24,1
Збут і заготівлі	Procter&Gambel Ukraine	17,4
Загалом по галузі		17,4
Загалом по приватному сектору		610,02
Загальна сума портфелю		1155,02
у т.ч. державний сектор		47 %
у т.ч. приватний сектор		53 %