Вступ

Актуальність. Страхування — складова частина фінансової системи держави, воно опосередковує рух валового внутрішнього продукту в формі фондів фінансових ресурсів. Проте цей рух пов'язаний лише з перерозподілом при відшкодуванні збитків і втрат. Крім того, за допомогою страхування здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів між обмеженим колом учасників страхування, пов'язаних солідарною відповідальністю щодо відшкодування суми збитків. Тому чим більше коло учасників страхування, тим менші розміри перерозподілу фінансових ресурсів, оскільки меншими с розміри страхових внесків.

Можна стверджувати, що страхування передбачає повернення мобілізованих до страхового фонду страхових платежів. Це положення справедливе, якщо страхування розглядати як постійний процес. За умов ринкової моделі економіки страхування є одним із найефективніших методів відшкодування втрат у результаті непередбачуваних обставин.

Страхування — об'єктивна умова розвитку товарно-грошових відносин і одночасно результат їх найдосконалішого розвитку. Страхування забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність суспільного розвитку. Водночас саме страхування повинно постійно удосконалюватися в напрямку оптимізації його застосування, в поліпшенні показників розвитку страхових операцій, у повному та своєчасному відшкодуванні витрат, у використанні тимчасово вільних коштів страхових фондів, у поповненні за рахунок частини прибутку доходів бюджетів.

У нинішній економіці набувають розвитку як майнове, так і особисте страхування. Держава зацікавлена й стимулює розвиток соціального страхування та пенсійного забезпечення для захисту працюючих на випадок хвороби, втрати працездатності, годувальника, настання смерті. При цьому страхові фонди виконують роль перерозподілу фінансових ресурсів між окремими верствами населення для підтримання певного рівня добробуту.

Страхування — обов'язковий елемент кожної економічної системи. Без розвинутої системи всіх видів страхування економіка успішно функціонувати не може. Умови господарювання й людського життя загалом побудовані таким чином, що постійно виникають — непередбачувані обставини, викликані явищами природи або обставинами, що не залежать від волі й бажання людини. Ці несприятливі події, серед яких найпоширенішими є стихійні лиха та нещасні випадки, призводять до значних матеріальних збитків і втрати здоров'я або працездатності. Тому виникає потреба щодо пошуку шляхів локалізації зазначених втрат, що й зумовило виникнення та розвиток страхування.

Можна стверджувати, що суспільне виробництво в цілому, а також діяльність господарських структур та окремих громадян у своїй основі об'єктивно вміщують елементи ризику, що зумовлює необхідність їхнього попередження, подолання, зменшення руйнівних або збиткових наслідків. Для цього треба частину валового внутрішнього продукту в грошові або натуральній формі зосередити в страхових фондах.

Розділ 1. Загальна характеристика страхування

1.1. Економічна природа і суть страхування

Страхові фонди суспільства або фонди страхового захисту є централізованими й децентралізованими фінансовими резервами держави, які виступають гарантами її фінансової стабільності й сталого економічного розвитку. За своєю суттю страхові фонди — це форма перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими господарськими структурами та громадянами з метою підтримання стабільного стану їхньої фінансової діяльності та суспільного добробуту.

Частина страхових фондів використовується на відшкодування збитків та на інші потреби, поповнює фонд споживання і фонд вилучених з експлуатації, в результаті стихійного лиха, засобів виробництва. Невикористана частина страхових фондів по закінченні року включається до складу національного багатства держави. У процесі накопичення страхові фонди можуть використовуватися як кредитним ресурс.

У нинішній економіці набувають розвитку як майнове, так і особисте страхування. Держава зацікавлена й стимулює розвиток соціального страхування та пенсійного забезпечення для захисту працюючих на випадок хвороби, втрати працездатності, годувальника, настання смерті. При цьому страхові фонди виконують роль перерозподілу фінансових ресурсів між окремими верствами населення для підтримання певного рівня добробуту.

З огляду на це страхування має декілька важливих аспектів.

Із погляду природних інтересів суспільства та окремих його громадян страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя з настанням непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків.

Економічна необхідність страхового захисту, який ґрунтується на акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві [3, с. 22].

Міжнародний аспект страхового захисту зводиться до усунення національних відмінностей у законодавствах різних країн і уніфікації способів захисту інтересів господарюючих суб'єктів, з одного боку, та розробки таких юридичних норм, які б забезпечували страховикам наявність достатніх фінансових гарантій — із другого.

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які ймовірно виникнуть у майбутньому.

За своїм складом ризики бувають дуже різноманітними. Залежно від критеріїв, покладених в основу їхньої класифікації, вони поділяються на: природні; антропогенні; економічні; особисті; масові; невеликі тощо. У свою чергу економічні поділяються на майнові, фінансові, спекулятивні тощо [3, с. 26].

Саме багатогранність форм прояву ризику, частота й шкідливість наслідків від нього, неможливість абсолютного уникнення його ймовірності викликають необхідність організації страхування.

У страхуванні ризик характеризується декількома основними поняттями. Насамперед ризик — це конкретне явище чи сукупність явищ (подія чи декілька подій), при виникненні яких відбуваються виплати з раніше утвореного страхового фонду в натурально-речовій або грошовій формі. Ризик пов'язаний із конкретним застрахованим об'єктом, щодо якого й вивчаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації поряд з іншим заходами дає змогу суттєво зменшити негативні наслідки виникнення ризику. Очевидно, що чим менша ймовірність ризику, тим легше й дешевше можна організувати його страхування. Висока ймовірність ризику передбачає страховий захист з високою ціною, що перешкоджає його проведенню.

Страхування і розмір ризику взаємопов'язані. Вимірювання ризику, його розподіл становлять сукупність прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організовується проведення страхування, вибір технічних прийомів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній діяльності страховиків, тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить і можливості відшкодування збитків застрахованих.

За формою розрізняють добровільне та обов'язкове страхування [3, с. 27].

Рис. 1.1. Класифікація страхування за формами проведення

Обов'язкове страхування зумовлене ризиками, пов'язаними з життям, втратою працездатності або з виникненням таких збитків, які не можуть бути відшкодовані однією особою.

Обов'язкова форма страхування ґрунтується на тому, що законодавством встановлюється перелік об'єктів, які підлягають обов'язковому страхуванню, та механізм, за яким забезпечується його реалізація. Відповідальність за здійснення обов'язкового страхування покладається на державні страхові органи [3, с. 33].

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком [3, с. 34].

Страхування — це дещо специфічна підсистема фінансів, яка має декілька визначень, що розкривають її суть і економічне призначення й дають змогу достеменно усвідомити сам процес страхування. До їх числа належать такі поняття:

— страховики — це юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності;

— страхувальники — це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства;

— об'єкт страхування — це конкретний майновий інтерес страхувальника або застрахованої особи. Цей інтерес може складати майно, життя, здоров'я, відповідальність, яким може бути завдано шкоди стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією;

— страховий ризик — це певна подія, у разі якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання;

— страховий випадок — це подія, передбачувана договором страхування або законодавством, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі;

— страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а також сума, що виплачується за особистим страхуванням;

— страхове відшкодування — це грошова сума, яка виплачується страховиком за умов майнового страхування і страхування відповідальності з настанням страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник;

— страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) — це плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховикові згідно з договором страхування;

— страховий тариф — це ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування [6, с. 84].

1.2. Ринок страхових послуг

Ринок страхових послуг — це складова фінансового ринку, яка є системою правових та організаційних заходів із реалізації страхового продукту. Страховим продуктом або послугою є страховий захист. Об'єктом ринку страхових послуг є страховий продукт. Суб'єктами цього ринку виступають: страховик; страхувальник; посередник і держава [2, с. 40].

Страховиками виступають різноманітні за формами власності та видами страхування організації — страховики та інформаційно-консультативні структури. Страховик — це організація, яка бере на себе за певну плату зобов'язання відшкодувати страхувальникові завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. Головне завдання страховика надавати страхові послуги [2, с. 41].

У багатьох країнах світу страховиками виступають страхові компанії в формі акціонерних товариств. Акціонерне товариство створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість акцій. Власники акцій беруть участь в управлінні товариством і отримують дохід у формі дивідендів. Акціонерні товариства бувають закритого й відкритого типу. Найперспективнішими є відкриті акціонерні товариства.

За територіальною ознакою компанії страховиків можна поділити на місцеві, регіональні, національні й транснаціональні. Порядок створення і діяльності страховиків регулюється законодавством держави. Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії включають сплачену частину статутного фонду та систему страхових резервів. У більшості країн світу страховики створюють свої об'єднання, ліги, асоціації з метою координації дій на страховому ринку та захисту власних професійних інтересів.

Іншим учасником ринку страхових послуг с страхувальник. Це юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства. Страхувальник зобов'язаний сплатити страхові внески і має право в разі настання страхового випадку отримати відшкодування в межах застрахованої відповідальності або страхової суми, обумовленої у страховому полісі [2, с. 43].

Третім важливим учасником ринку страхових послуг є посередники. У страхуванні бувають різні типи посередників. Вони включають: страхових агентів; страхових брокерів; посередницькі функції можуть виконувати банки, туристичні компанії, відділення зв'язку, автосалони, а також безпосередньо персонал страхової компанії. Страхові агенти це, як правило, фізичні особи, які діють від імені страховика і за його дорученням, укладають договори страхування, проводять роботу з одержання страхових платежів, виплати страхових відшкодувань. Вони діють на основі договору зі страховиком, в його інтересах за комісійну винагороду.

Страховими агентами в деяких випадках можуть бути юридичні особи. Це транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, нотаріальні контори, банки, які поряд із послугами з основної діяльності можуть укладати договори страхування. Взаємовідносини агентів юридичних осіб зі страховиками регулюються відповідними угодами [2, с. 44].

Із розвитком страхової справи набуває поширення і така форма посередництва, як генеральні страхові агенти. Генеральні агенти — це фізичні особи, що уповноважені одним або кількома страховиками, яких вони представляють у тому чи іншому територіально-адміністративному регіоні. Робота такого агента контролюється інспектором і працівниками страхової компанії, яка його уповноважила [2, с. 45].

Взаємовідносини між генеральним страховим агентом і страховою компанією здійснюється на основі договору. Генеральний страховий агент має свій рахунок у банку, на який страхова компанія перераховує кошти для організації справи.

Страхові брокери — це, як правило, фізичні особи, які здійснюють свою підприємницьку діяльність на ринку страхових послуг у формі надання консультацій як страховикам, так і страхувальникам. Страховий брокер діє на основі доручення страховика або страхувальника. Він має певну кількість клієнтів, яких представляє на ринку, постійно вивчає ситуацію на ринку страхових послуг, про зміни в законодавстві, що можуть вплинути на бізнес клієнта, дає поради клієнтам про необхідність тих чи інших заходів із метою мінімізації ризику.

Четвертим учасником ринку страхових послуг є держава, яка створює правові основи страхової діяльності та здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства.

Система правового забезпечення страхової діяльності включає закони й нормативні акти, видані відповідно до чинного законодавства. У цих документах сформульовані насамперед вимоги до страховиків, порядок їх створення та реєстрації, вимоги до договорів і правила страхування, обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Держава також встановлює фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, порядок формування страхових резервів, обліку та звітності [2, с. 46].

Розділ 2. Аналіз впливу страхування на фінансову систему України

2.1. Особливості фінансової діяльності

Страхова діяльність належить до сфери фінансових послуг. Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов'язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами [3, с. 97].

Така своєрідна "плата наперед" дозволяє страховикові накопичувати значні фінансові ресурси і виконувати активну роль на ринку капіталу, оскільки акумульовані кошти потребують ефективного управління.

Двоїстий характер діяльності страховика (одночасне здійснення страхової та інвестиційної діяльності) зумовлює специфіку його доходів.

Доходи страховика можна поділити на три великі групи:

— доходи від основної, тобто страхової діяльності (всі надходження на користь страховика, пов'язані з проведенням страхування і перестрахування);

— доходи від інвестиційної та фінансової діяльності, тобто пов'язані з інвестуванням і розміщенням тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів);

— інші доходи, тобто ті, які не належать ні до страхових, ні до інвестиційних доходів, але часом з'являються у страховика у процесі його звичайної господарської діяльності і надзвичайних подій [3, с. 98].

Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії). Розмір і порядок визначення страхової суми, а також рівень страхових тарифів — це найважливіші елементи договору страхування, адже вони є фінансовою основою взаємовідносин між страховиком і страхувальником, оскільки безпосередньо впливають на ціну страхової послуги. Ціна страхової послуги (страхова премія) у більшості випадків обчислюється за формулою:

Страхова премія = Страхова сума * Страховий тариф.

Страхова сума, згідно із Законом України „Про страхування”, — це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальником у грошовому виразі за конкретним страховим договором. Виплата відшкодування в максимальному розмірі, тобто в розмірі страхової суми, здійснюється, наприклад, у тому разі, коли застраховане майно повністю знищене. Коли ж воно не знищене, а пошкоджене чи коли знищеною є лише частина майна, розмір відшкодування також становитиме лише частину його вартості, тобто буде меншим від розміру узгодженої страхової суми за цим договором [1, с. 55].

Отже, адекватне визначення страхової суми є підґрунтям фінансових взаємовідносин між сторонами страхової угоди і має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика — оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов'язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника — оскільки, по-перше, залежно від розміру страхової суми він сплачує страхові премії; по-друге, він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування в межах страхової суми [3, с. 101].

У обов'язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється, як правило, відповідними законодавчими актами. Наприклад, мінімальна страхова сума з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів становить в Україні 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю третіх осіб, і 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Це означає, що при проведенні цього виду страхування страховик несе відповідальність за кожним конкретним договором щонайменше у таких обсягах.

Залежно від галузі страхування (майнове, особисте, страхування відповідальності) обирається той чи інший підхід до визначення страхової суми.

При укладанні договорів страхування відповідальності визначити страхову суму і, відповідно, розмір страхової премії особливо складно. Адже ці договори пов'язані з компенсацією збитків, завданих страхувальником життю, здоров'ю і майну третьої особи. Хто саме буде цією третьою особою, якого розміру збитків вона зазнає — нікому невідомо. Тому в договорах страхування відповідальності зазвичай встановлюється лише ліміт страхової суми, який може й не відповідати розміру заподіяних збитків, але який обмежує розмір страхових виплат з боку страховика за кожним конкретним договором. Оскільки договори страхування відповідальності найчастіше укладаються під впливом вимог міжнародних угод або вимог внутрішнього законодавства країни, то відповідно до зазначених вимог, як правило, встановлюється і ліміт страхової суми.

Страхова сума є базою для обчислення страхової премії. Вона, так би мовити, — "кількісний" чинник, від якого залежить відповідальність страховика, тобто обсяг його ризику і, відповідно, розмір страхової премії. Роль "якісного" чинника відіграє страховий тариф: його розмір залежить від переліку подій, на випадок яких відбувається страхування; ступеня ризику згідно з фізичними властивостями об'єкта страхування; терміну дії договору тощо. Тобто страховий тариф відбиває індивідуальні характеристики кожного конкретного договору страхування [3, с. 104].

Страховий тариф — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об'єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування [3, с. 104].

Якщо йдеться про ставку премії з одиниці страхової суми, то вона встановлюється у вартісному вираженні (у гривнях чи копійках з кожної тисячі або сотні страхової суми). Сто або тисяча гривень, таким чином, розглядаються як одиниця страхової суми. Ставка премії при цьому встановлюється з розрахунку на кожну сотню або тисячу гривень, на які умовно поділяється страхова сума. Щоб знайти повну страхову премію, достатньо ставку в гривнях і копійках помножити на кількість сотень або тисяч у складі страхової суми. Наприклад, якщо страхова сума за договором страхування — 6 тис. грн, а ставка страхової премії — 2 грн 10 коп. з кожної сотні, то сума страхової премії становитиме 126 грн (2 грн 10 коп. * 6000 грн/100 грн) [3, с. 105].

Якщо ставка премії встановлюється в цілому до вартості об'єкта страхування (тобто до повної страхової суми), то вона виражається у відсотках. Наприклад, якщо договір укладено на суму 10 тис. грн, а ставка премії — 5 %, то сума страхової премії становитиме 500 грн. (10 000 грн * 0,05 ) [3, с. 105].

У практиці українських страховиків найбільш поширеним є встановлення ставки премії у відсотках. Для західних компаній більш звичним є встановлення ставки премії у грошовому вираженні.

Страхові тарифи (або максимальний їх розмір) з обов'язкових видів страхування встановлюються відповідними законодавчими актами. Страхові тарифи з добровільних видів розробляються страховиками самостійно і потім затверджуються державним наглядовим органом у сфері страхування при розгляді питання про видачу ліцензії на проведення відповідного виду страхування [3, с. 106].

Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби, по-перше, він міг виконати свої зобов'язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге — покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює рис. 2.1.

При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо нетто-тариф занижений, то страхових премій, зібраних страховиком на базі цього тарифу, не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників.

Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Необхідність навантаження випливає з того, що страховикові, як і будь-якому суб'єктові підприємницької діяльності, потрібні кошти, які він міг би спрямувати на утримання компанії (у страхуванні традиційно використовується термін "на ведення справи"), включаючи оплату послуг страхових посередників. Крім того, страхова компанія, як і будь-яке інше підприємство, створюється з метою отримання прибутку. Якщо страхові премії надходитимуть страховикові лише на базі нетто-тарифу, то перелічені потреби не матимуть фінансового покриття. У забезпеченні цього фінансового покриття і полягає значення навантаження [3, с. 107].

Структура страхового тарифу з погляду співвідношення між нетго-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування. Існують "дорожчі" і "дешевші" види страхування залежно від того, скільки коштів витрачає страховик на укладання договорів страхування і їх обслуговування. "Дорогі" види страхування характеризуються вищою часткою витрат на ведення справи у структурі страхового тарифу. У вітчизняній практиці більших витрат потребує надання страхових послуг населенню. Відносні витрати на укладання та обслуговування договорів страхування тут, як правило, значно вищі, ніж аналогічні витрати при роботі страховика з юридичними особами. Це значною мірою впливає на уподобання страхових компаній у виборі клієнтів, оскільки страхувати корпоративних клієнтів видається вигіднішим.

Якщо структуру тарифної ставки з добровільних видів страхування визначає сам страховик, то при проведенні обов'язкових видів страхування тут існують певні обмеження. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 року за № 358 "Про удосконалення механізму державного регулювання тарифів у сфері страхування" встановлено, що розрахунки тарифів з обов'язкового страхування в нашій країні провадяться із застосуванням нормативу витрат на ведення страхової справи як складової тарифу [1, с. 78]. При цьому норматив витрат на ведення страхової справи не повинен перевищувати:

— з обов'язкового державного страхування — 6 % розміру тарифу;

— з обов'язкового особистого страхування — 15 % розміру тарифу;

— з обов'язкового страхування майна та відповідальності — 20 % розміру тарифу [3, с. 107].

Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також інші види доходів, які, згідно із чинним законодавством, належать до доходів від страхової діяльності (так звані інші операційні доходи).

Якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна виправданість цих доходів полягає у природі перестрахування. Справи з клієнтом веде прямий страховик. Він укладає зі страхувальником страховий договір; у повному обсязі, згідно з цим договором, несе перед ним відповідальність щодо компенсації збитків. Страхувальникові може бути зовсім невідома подальша доля його страхового ризику: перестрахований він чи ні, хто саме виконує функції перестраховика.

Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик неначе відіграє тут роль посередника, який несе всі витрати, пов'язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує цедентові комісійну винагороду. Розмір цієї комісії встановлюється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються. Він заздалегідь визначається сторонами в угоді про перестрахування [3, с. 110].

При настанні страхової події з об'єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

І, нарешті, останній вид доходів від страхової діяльності, який віднесений до цієї категорії доходів чинним законодавством. Це повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум з резерву збитків.

Про повернені з цього резерву суми може йтися в разі, коли на підставі заяви страхувальника про страхову подію до резерву збитків була спрямована певна сума грошей з метою подальшого їх використання для компенсації збитків страхувальникові. Скажімо, у процесі з'ясування причин і обчислення точнішого розміру збитків сума фактичної виплати виявилася дещо меншою, ніж та, що була попередньо зарезервована. Різниця між зарезервованою сумою і сумою, фактично сплаченою страхувальникові, і являтиме собою повернені суми з резерву збитків та розглядатиметься як іще один вид доходів від страхової діяльності.

Усі види доходів, що їх отримує страхова компанія від проведення страхових операцій, а саме: страхові премії за договорами страхування і перестраховування; комісійні винагороди за передання ризиків у перестрахування; частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками; повернені суми із централізованих страхових резервних фондів; повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій, — це доходи страховика від його основної діяльності (звичайної операційної діяльності).

Крім цих доходів, страховик має доходи від інвестиційної та фінансової діяльності (доходи від інвестування і розміщення тимчасово вільних власних коштів і тимчасово вільних коштів страхових резервів). Ці доходи є похідними від первинних доходів страховика (страхових премій). Збираючи страхові премії, нагромаджуючи доходи від страхової діяльності, страховик має змогу протягом певного періоду розпоряджатися коштами, отриманими від страхувальників, інвестувати їх у різноманітні сфери [3, с. 111].

2.2. Аналіз страхового ринку України

Відповідно до очікувань аналітиків, 2008 рік не приніс для українського страхового ринку особливих новин, продовжуючи тенденції, які були закладені у попередньому, 2007 році.

Українські страховики зменшували обсяги страхування фінансових ризиків, добровільного страхування відповідальності, об’єми внутрішнього перестрахування та перестрахування у нерезидентів; але зростали страхові виплати, обсяги премій зі страхування життя та статутні фонди страховиків.

Іноземні інвестори продовжували досить активно вкладати кошти в українських страховиків і ринок поповнився ще декількома страховими компаніями з гучними іноземними іменами.

Все теж саме спостерігалось і в 2007 році, але у відносно більш великих обсягах.

Деякі зміни відбулися у структурі. Так, сукупний обсяг отриманих страхових премій зменшився на відміну від попереднього року на досить незначний відсоток (0,75% або 96,5 млн. грн.), виплати зросли на більш вагому суму а саме: на 368 млн. грн. або 16,3% [9, с. 72].

Темпи зростання українського страхового ринку продовжують відставати від росту економіки країни і за підсумками 2008 року частка страхування у ВВП склала 2,6%, що більш ніж у два рази менше показника 2006 року. Незначно збільшилась сума страхових премій яка припадає на одного громадянина з 273,5 грн. у 2007 до майже 275 грн. у 2008, але це є у відносній мірі результатом поступового зменшення загальної кількості населення України [9, с. 72].

В середньому в світі на душу населення припадає USD615 страхових внесків. В економічно розвинутих країнах ця цифра складає більше USD1000, а в країнах з економікою що розвивається USD100-200 та менше, виключенням з цього є тільки Китай та Індія у яких за рахунок дуже високої чисельності населення кількість премій на душу населення відносно низька.

У порівнянні зі світовими тенденціями, український страховий ринок має дуже скромні показники, на Україну припадає менш ніж один відсоток страхових премій отриманих у світі, і відставання від країн, які панують на страховому ринку, більш ніж суттєве.

Світовий ринок страхування в останні роки набув стрімкого розвитку. У 2001 році кількість отриманих страхових премій у світі складала USD3425,7 млрд., з них більш ніж USD1972 млрд. це премії зі страхування життя (57,6%) [9, с. 72].

Кількість страхових компаній в Україні продовжує поступово збільшуватися, як у галузі страхування життя так галузі ризикових видів страхування. І хоча Держфінпослуг проводить політику стримання зростання кількості страхових компаній, на ринку припиняє свою діяльність менше страхових компаній ніж створюється за аналогічний період (Див. Додаток А.)

Обсяг страхових премій у 2008 в цілому залишився на рівні 2007 року, у той же час зросли страхові виплати, це сприяло зростанню їх рівня майже до рівня 18% (14,74% у 2007 році).

Також відмічаємо, що зміни відбулися у структурі страхових премій та виплат, які були продовженням тенденцій попередніх років (Див. Додаток Б.).

Найбільшу частку як в преміях так і в виплатах займає добровільне майнове страхування – цей вид страхування разом зі страхуванням фінансових ризиків, є ринкоутворюючим.

Динаміка саме цих видів більш за все впливає на результати діяльності українського страхового ринку. В останні два роки частка страхування фінансових ризиків суттєво зменшилась і зараз вона складає 24% проти 31,6% у 2007 році та 46,2% — у 2006. У той же час частка добровільного майнового страхування зростала так, у 2006 році вона складала 39,3%, у 2007 – 50,3%, а у 2008 досягла відмітки у 56% — причиною цього є зменшення обсягів страхування фінансових ризиків (-930,2 млн. грн.) і підвищення кількості отриманих премій з добровільного майнового страхування (+640,5 млн. грн.) [9, с. 73].

В абсолютному значенні премії та виплати різняться за видами, їх умовно можна поділити на три групи:

— до першої групи входять: страхування фінансових ризиків та добровільне майнове страхування які характеризуються великим обсягом страхових премій та виплат;

— до другої – державне обов’язкове страхування та добровільне особисте страхування ця група характеризується високим рівнем страхових виплат;

— до третьої – недержавне обов’язкове страхування, добровільне страхування відповідальності та страхування життя характерною ознакою цієї групи є дуже маленький рівень страхових виплат (Див. Додаток В.).

Як відомо, у 2006 році відбулися значні зміни в законодавчому регулюванні ринку перестрахування України – були введені жорсткі умови щодо перестрахування в іноземних компаніях, які не мають рейтингу провідних світових рейтингових агенцій.

Це призвело до зниження обсягів перестрахування у нерезидентів майже до 10% (1 908 млн. грн.) за підсумками року. Українські страхові компанії стали більш активно працювати на внутрішньому ринку перестрахування, тому 9 767 млн. грн. було перестраховано у перестраховиків-резидентів, що склало більше 50% усіх отриманих страховиками премій (19 431 млн. грн.) [9, с. 74].

У структурі страхових виплат частка як майнових видів страхування так і страхування фінансових ризиків дещо менша ніж у преміях, на 5% та 3% відповідно, це говорить про те що рівень виплат за цими видами страхування менший ніж середньоринковий. Найвищий рівень виплат мають види страхування які пов’язані зі страхуванням фізичних осіб такі як: обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі — ОСЦВВНТЗ) та види добровільного особистого страхування. У 2008 році у структура страхових премій ці види страхування мали 5% та 4% валових премій у той же у структурі страхових виплат вони мали 13 та 7 відсотків, тобто рівень збитковості для страхових компаній за цими видами страхування перевищує середні показники більш ніж у 2 рази [9, с. 75].

Структура перестрахування у 2008 році зазнала майже тих самих змін що й структура страхових премій – також збільшилась частка добровільного майнового страхування за рахунок страхування фінансових ризиків (46% та 45% у 2007 році і 34% та 56% у 2006 р. відповідно) [9, с. 75].

Також, відносно, активно перестраховуються ризики з добровільного страхування відповідальності (5%) та недержавного обов’язкового страхування (3%) [9, с. 75].

У структурі перестрахування у резидентів, можна знайти частку добровільного майнового страхування майже незмінною — ті ж самі 56%, що й у структурі перестрахування, у той же час збільшення частки страхування фінансових ризиків до 37% у структурі перестрахування у резидентів говорить про те що, більша частина фінансових ризиків перестраховується саме в Україні. На один відсоток знизилась частина ризиків передана у перестрахування резидентам з добровільного страхування відповідальності (4%) та недержавного обов’язкового страхування (2%) [9, с. 75].

Інша ситуація з перестрахуванням у нерезидентів, добровільне майнове страхування займає 60% всього перестрахування у нерезидентів, практично не перестраховуються фінансові ризики (13%), у той же час обсяги перестрахування у нерезидентів ризиків з недержавного обов’язкового страхування складають таку ж частку що й фінансових ризиків, хоча обсяги перестрахування фінансових ризиків набагато більше ніж з видів недержавного обов’язкового страхування. Така ситуація обумовлена тим, що види недержавного обов’язкового страхування пов’язані с великими ризиками які українські страховики не можуть утримувати, це вимушує їх перестраховувати такі ризики за кордоном (Див. Додаток Д.)

Слід відмітити, що поступово збільшується частка страхування життя, так у 2008 році вона склала вже 3,1% усіх страхових премій які були отримані на вітчизняному страховому ринку. І хоча темпи вже не такі високі як у попередні роки, це практично єдиний вид страхування який у 2008 році показав відносно суттєве зростання обсягу страхових премій у відсотковому значенні, тобто ринок страхування життя в Україні продовжує досить стрімко розвиватись, однак, темпи зростання поступово зменшуються, так якщо у 2006 році зростання складало 2,5 рази, у 2007 – 1,7 рази, то у 2008 році зростання склало лише 25%. В абсолютному значенні зменшення темпів не так суттєве, у 2006 році премії зросли на 114 млн. грн., у 2007 р. – 134,4 млн. грн., у 2008 – 81,8 млн. грн. [9, с. 76].

Ринок страхування життя в Україні є досить монополізованим, на перші три компанії припадає майже 59% страхових премій, а на перші десять компаній – 90%, це свідчить про те, що на ринку реально працює не більше 20 компаній із 55 зареєстрованих. Щодо рівня монополізації на ринку ризикового страхування то він нижчий ніж на ринку страхування життя, так на перші три компанії припадає лише 13,5% страхових премій, а на перші 50 – 75%, тобто рівень конкуренції досить висок. У той же час, слід зазначити що на ринку зареєстровано більш ніж 350 компаній враховуючи рівень монополізації можна сказати, що кількість реально працюючих з них не перевищує 150-170 компаній [9, с. 76].

Основною подією 2007 року для українського страхового ринку було перше за останні роки зменшенням темпів розвитку та обсягів вітчизняного страхового ринку. Страховики отримали лише 12 853,5 млн. грн. у порівнянні з 2007 роком зниження склало майже 34%, відповідно зменшилися й обсяги перестрахування: у 2007 році було перестраховано 6047 млн. грн. (47% загального обсягу страхових премій) з них лише 676,3 млн. грн. було перестраховано у нерезидентів (5,26% від валових страхових премій по ринку), у перестраховиків-резидентів — 5 370,7 млн. грн. (42% від валових премій по ринку) [9, с. 76].

Як свідчать дані аналізу, нові умови перестрахування за кордоном змусили українських страховиків майже відмовитися від перестрахування у нерезидентів, та користуватися їх послугами тільки у тих випадках коли об’єкт неможливо перестрахувати на українському ринку або цього вимагають умови співпраці з іноземними партнерами. Тобто, обсяги перестрахування за кордоном за результатами 2007 року зменшилися в абсолютних показниках.

Ця ж тенденція продовжилась і у 2008 році – ще більше зменшились обсяги внутрішнього перестрахування (з 5 370,7 млн. грн. до 4 589,5 млн. грн.) також відбулося і зменшення обсягів перестрахування у нерезидентів, але на менш вагому суму – з 676,3 до 612,3 млн. грн. [9, с. 77].

Розділ 3. Шляхи вдосконалення страхового ринку України

3.1. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України

Кожний з нас знає, що на сьогодні загальний стан економіки, фінансів підприємств і доходів населення не дає можливості спрямувати достатні кошти на цілі страхування. Це спричинено значною мірою чинною системою оподаткування та системою регулювання фінансів підприємств. Лише за обмеженими видами страхування страхові платежі можна зараховувати до собівартості продукції, а левова їх частка сплачується лише з прибутку. Аналогічна ситуація і з платежами громадян, де потребують вирішення питання щодо зарахування в неоподатковуваний дохід фізичних осіб платежів, сплачених ними на цілі страхування. Так само оподатковується страхове відшкодування, яке отримують громадяни, що принижує його компенсуючи роль.

В цьому напряму, на мою думку, актуальним є два питання.

По-перше, виключення з бази оподаткування фізичних осіб витрат на сплату страхових платежів, а також отриманих ними страхових виплат.

По-друге, встановлення відповідного відсотка коштів, у межах якого підприємства можуть вносити страхові платежі за певними видами страхування до валових витрат [11, с. 106].

Насправді, розв`язання цієї проблеми вимагає виваженого підходу, адже запровадження вказаних норм призведе до зменшення оподатковуваної бази зазначеної категорії платників податку. Але досягнутий позитивний ефект може бути набагато більшим, ніж втрати бюджету. Наприклад, підвищиться рівень соціальної захищеності громадян у той час, коли рівень соціального страхування фізичних осіб не дає змоги повною мірою реалізувати програму соціального захисту населення, забезпечення його необхідною медичною допомогою тощо.

Підвищення економічного ефекту досягатиметься за умов, якщо підприємства у нестійких перехідних умовах будуть забезпечені страховим захистом, будуть впевнені у завтрашньому дні, у гарантії відшкодування збитків і, як наслідок, сталому функціонуванні підприємства. А це вже створює умови для збільшення обсягів виробництва товарів, бази оподаткування. Тобто усі втрати бюджету на початковому етапі запровадження цих норм із часом були б покриті завдяки стабільній роботі підприємств і зниженню соціальної напруги у суспільстві [11, с. 107].

Страхові платежі повинні бути визнані суспільно необхідними витратами, які забезпечують безперервність суспільного виробництва, економічну, соціальну та екологічну стабільність у суспільстві. У зв`язку з цим виникає необхідність включення витрат на страхування у підприємств до валових витрат, а у громадян відповідно виключення їх із бази оподаткування [11, с. 107].

Важливим елементом державної політики регулювання страхової діяльності в умовах формуючого ринку є інвестиційна діяльність страховиків. На сьогодні спрямування страхових резервів на цілі інвестування наштовхується на законодавчі суперечності, що не є стимулом для діяльності страховиків. Держава повинна сконцентрувати свої зусилля перш за все на законодавчому вирішенні цього питання. А саме на внесенні змін і доповнень до Закону України “Про страхування” з метою надання страховикам права і можливості здійснювати інвестиції у вигляді фінансових та інших вкладень, що використовуються для інвестування в економіку України, з визначенням переліку пріоритетних проектів, які є найважливішими і спрямовані на структурну перебудову економіки України [11, с. 108].

Особливу увагу держава має приділити і розв`язанню проблем у здійсненні перестрахування. Після проголошення незалежності України в нестійких перехідних умовах діяльність із перестрахування помітно зростає, в основному завдяки розвитку ринку страхових послуг в цілому, однак виникають і серйозні проблеми, оскільки багато страхових компаній не мають значної капітальної бази і тому схильні надмірно залежати від договорів перестрахування. Часто виникає ситуація, коли компанія залишає собі лише обмежену частку ризиків. Цьому сприяють свої причини. По-перше, це незначні за розмірами статутні фонди вітчизняних страховиків. Друга — це низька фінансова місткість українського страхового ринку. Все це спричинило те, що левова частка від суми страхових премій, тобто потенційні внутрішні інвестиційні ресурси України, надходить до іноземних пере страхових компаній, що також негативно впливає на валютний ринок України, оскільки призводить до відпливу валюти за кордон [11, с. 109].

Тому вкрай важливим заходом держави на страховому ринку має стати створення системи перестрахування і системи контролю за перестраховими операціями. Це знизить необґрунтований рівень пере страхування за кордоном і зумовить те, що договори перестрахування укладатимуться з іноземними перестраховиками лише у тому разі, якщо неможливо укласти такий договір із вітчизняними компаніями, тобто встановить механізм ефективного використання потенціалу національного страхового ринку.

Важливою проблемою на страховому ринку України, яка потребує державного розв`язання, є погашення заборгованості з державного особистого страхування. Існування зазначеної заборгованості, яка виникла у зв`язку з недостатніми обсягами загального фінансування центральних органів виконавчої влади, спричинює неможливість отримати протягом тривалого періоду потерпілими особами або їх сім`ями страхових виплат, гарантованих державою Законом України “Про страхування”.

З метою недопущення зростання існуючої заборгованості з обов`язкового державного с особистого страхування необхідно запровадити інший механізм відшкодування заподіяних втрат шляхом перерахування відповідної суми з державного бюджету потерпілим або їх сім`ям за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. Це дасть можливість спрямувати кошти державного бюджету безпосередньо потерпілим, уникнути проміжних ланок у ланцюгу фінансування цих державних витрат, скоротити термін отримання відшкодування потерпілими або їх сім`ями та ефективніше використовувати кошти держбюджету.

Не менш важливою проблемою на страховому ринку України за умов формування ринкових відносин, яка потребує державного розв`язання, є низький рівень діяльності зі страхування життя, яке витупає інструментом заохочення інвестицій громадян в економіку України.

Тому серед найважливіших напрямів діяльності держави у цій сфері страхування має стати створення механізму надання громадянам гарантій повернення втрачених коштів у разі банкрутств страхових компаній при здійсненні страхування життя, що дасть змогу не тільки підвищити соціальний захист населення, а й залучити значні кошти, які перебувають на руках населення, на інвестиційні цілі [11, с. 109].

На думку фахівців, цим механізмом має стати створення фонду страхових гарантій, проте не в добровільному порядку, як це передбачено Законом України “Про страхування”, а в обов`язковому, спочатку при здійсненні страхування життя, а надалі — при здійсненні ризикових видів. Насправді, спочатку це негативно вплине на діяльність зі страхування життя, але з метою відновлення довіри населення і втрачених позицій без цього рано чи пізно, але не обійтися.

На мій погляд, необхідно створити ефективний механізм державного регулювання і нагляду, а також дієвий страховий ринок на належному законодавчому фундаменті. Цьому має сприяти поступове формування страхового кодексу, який би вмістив у себе комплекс законодавчих актів у сфері страхування. Розробка і впровадження Страхового кодексу дасть змогу охопити всі сектори страхового ринку, сприятиме упорядкуванню взаємовідносин між усіма суб`єктами страхового ринку, спрощення законодавчої бази і знищенню всіх непорозумінь, які з`являються через суперечність різних норм у різних законодавчих актах.

Запропоновані шляхи і напрями вдосконалення страхового ринку України, на мою думку, дадуть можливість прискорити створення повноцінного страхового ринку як об`єктивного атрибуту ринкової економіки та сприятимуть відновленню довіри страхувальників до страховиків [11, с. 110].

Висновки

Страхування виникло як засіб збереження матеріального благополуччя з настанням непередбачуваних, а також передбачуваних, але небажаних і таких, яких не можна уникнути, випадків.

Економічна необхідність страхового захисту, який ґрунтується на акумуляції фінансових ресурсів із метою відшкодування збитків, спричинених настанням шкідливих для здоров'я та (або) матеріального благополуччя подій як фізичним, так і юридичним особам.

Страхування — це дещо специфічна підсистема фінансів, яка має декілька визначень, що розкривають її суть і економічне призначення й дають змогу достеменно усвідомити сам процес страхування.

У соціальному плані страхування є формою (способом) участі держави, роботодавців та громадян у справі захисту особистих інтересів громадян і створення у такий спосіб умов для забезпечення соціальної та політичної стабільності в суспільстві.

За результатами проведеного аналізу можна зробити загальний висновок, що український страховий ринок став більш класичним, поступово набирають темпи так звані соціальні види страхування (медичне страхування, ОСВВНТЗ, страхування життя), але недостатньо розвинута законодавча база не дає змогу вийти цим видам страхування на перші позиції. Тому, без значних змін у законодавстві не слід очікувати значного зростання премій за цими видами. У той же час, слід зазначити і позитивні тенденції: зменшення обсягів перестрахування у нерезидентів та зменшення обсягів перестрахування у сукупному обсязі отриманих страхових премій.

У 2009 році страховому ринку перш за все слід очікувати позитивних законодавчих змін які відкриють для страхових компаній нові можливості у їх бізнесі.

Список використаних джерел

1. Законодавство України про страхування. Збірник нормативних актів /За ред. П.Д.Біленчука, О.Ф.Філонюка, І.В.Яковенка.- Київ: Атака, 2007. – 494 с.

2. Базилевич В.Д., Базилевич Н.С. Страхова справа. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1997. – 216 с.

3. Заруба О.Д. Основи страхування: Навч.посібник. – К.: УМІМБ, 1995. – 179 с.

4. Залетов О. Страховики демонструють стаханівські темпи росту // Україна bussiness. – 2007. — №12, с. 3-6

5. Залетов О. Страхові компанії України у першому півріччі : цифри і факти // Україна bussiness. – 2006. — №37. — с. 4-5

6. Кащенко О.Л., Борисова В.А. Соціально-економічні основи страхування: Навч. Посібник. – Суми: Видавництво “Університетська книга”, 1999. – 252 с.

7. Нікбахт Ейсан. Фінанси: монографія. — К.: Основи, 1993. — 382 с.

8. Опарін В. М. Фінанси: Загальна теорія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2006. — 164 с.

9. Редька Н. Что сегодня происходит на страховом рынке Украины // Капитал. — №7-8. — 2008, с. 72-76

10. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2007. — 573 с.

11. Самойловський А.Л. Пропозиції щодо вдосконалення страхового ринку України //Фінанси України. — 2008. — № 11. — с. 106-113

12. Фінанси: Навчальний посібник. — К. : Знання , 2008. — 366, с.

13. http://www.uainsur.com/ua