Володимир Великий (хресне ім’я — Василь; р. нар. нев. — 1015) — великий київський князь. Син князя Святослава Ігоревича. З 969 по 976 р. князював у Новгороді. 980 р. Володимир заволодів Києвом і вбив брата Ярополка. Утвердившись, здійснює ряд адміністративних, судових та військових реформ. У центральних удільних князівствах замість представників місцевих княжих родів ставить своїх синів та прихильників. Розширює землі, заволодівши червенськими містами, землями ятвягів, в’ятичів, білих хорватів та ін. У 990-1004 рр. здійснив ряд вдалих походів проти кочовиків. Збудував ряд міст міст-фортець по Остру, Рубежу, Сулі та Стугні. У 988р. охрестився сам і охрестив своїх підданих. Впроваджуючи християнство як офіційну релігію у державі, Володимир сприяв будівництву храмів. Зокрема у Києві при ньому збудовано церкви Різдва Богородиці (Десятинну), св. Василя та ін.. Помер 1015 р. Українська православна церква визнала його святим і рівноапостольним. Помер у Києві. День поминання 15 серпня.

1. Умови формування особистості:

а) вплив сімейного виховання; Вченим невідомо, коли народився князя Володимир. Він належав до синів київського князя Святослава, але був народженим поза шлюбом. Історики дізналися про це з розповіді “Повісті временних літ” про запрошення дітей Святослава Ігоревича на князювання до Новгорода Великого. Тоді до Києва “прийшли новгородці, — пише Нестор, — просячи собі князя: “Якщо не піде до нас, то самі добудемо собі князя”. І мовив їм Святослав: “А хто б пішов до вас:” І відмовились Ярополк і Олег (законні сини). І порадив Добриня: “Просіть Володимира!” Володимир же був від Малуші, ключниці Ольжиної. Малуша ж була сестрою Добрині; батьком їм був Малк Любечанин, і доводився Добриня Дядьком Володимирові. І сказали новгородці Святославу:” Дай нам Володимира”. Він же відповів: “Ось він вам!” Ці слова вписані до “Повісті временних літ” під 970 р. [18; с.62].

б) найближче оточення; в) ідейний вплив. Про дитячі роки майбутнього великого князя наука не знає нічого, бо мовчать про це джерела. Найприродніше допустити, що виховувався він у бабусі, княгині Ольги. На це обережно натякає Нестор, зазначивши, що коли печенеги 968 р. обложили Київ, там перебувала стара княгиня “зі своїми внуками”. Мабуть, Ольга доручила Володимира його дядькові Доьрині. Міркувати таким чином дозволяють ті підстави, що княжич виріс у язичестві, якби ж його виховувала сама Ольга, то він з дитячих років став би християнином, як старший брат Ярополк. … Сім років просидів хлопчик Володимир у далекому північному Новгороді, де від імені княжича управляв його дядько Добриня, оспіваний у билинах як Добриня Микитич, славний богатир Руської землі [19; с.77]

г) історичний час в якому формувалась особистість діяча. Боротьба з печенігами стала в Х ст. основним завданням зовнішньополітичної діяльності Київської держави. Величезні простори лісостепу, рясно покриті містами і селами, були беззахисні перед несподіваними набігами кочівників. Тому оборона від печенігів була не тільки державною, але й всенародною проблемою [4; с.41].

Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні [32; с.53].

2. Шлях формування особистості історичного діяча:

а) його реакція на навколишню дійсність. Як засвічує Нестор-літописець, князь Володимир “наказав будувати церкви й ставити їх по тих місцях, де раніше стояли кумири (язичницькі боги). І поставив церкву в ім’я святого Василія на горбі, де стояв ідол Перуна та інші. І по інших містах почали ставити церкви й призначати туди попів і приводити людей на охрещення по всіх містах і селах”

б) перші життєві кроки. У сутичці, що спалахнула за право збирати данину, Ярополк убив свого брата Олега. Побоюючись, що його теж спідкає така доля, молодший Володимир утік із Новгорода до Швеції. Через кілька років він повернувся на чолі великих варязьких сил і розпочав війну з Ярополком, у якій той знайшов свою смерть.

На початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних в’ятичів і поширював свою владу на радимичів. Як і його батько, Володимир посадив власних синів (мав він 12 законних синів) по великих містах і землях своїх володінь [32; с.53].

3. Риси особистості, які проявились в його діяльності:

а) погляди (світогляд). “Повість временних літ” описує процес хрещення таким чином: “І коли прийшов (до Києва) — звелів перекинути ідолів — одних порубати, інших спалити. Перуна ж наказав прив’язати до хвоста коня й тягти Боричевим узвозом”.

За літописом, початок шкільній (книжній) освіті був покладений Володимиром, який відразу після охрещення киян став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне [34; с.37].

б) моральні принципи. Л. Гумільов визначав, що, за свідченням літопису Володимир мав багато гріхів: убивство брата Рогвольда та його синів; силоміць взяв дружину Рогнеду; зрадив варягів, котрі допомогли йому стати на престол. Проте А. Кузьмін та А. Карпова вважають, що розповіді про Володимира як убивцю і розпусника походять з оточення Святополка — сина Ярополка, який конфліктував із синами Володимира.

Н. Полянська-Василенко зазначає, що Володимир заволодів Києвом з допомогою варягів, які за це вимагали од нього відкуп. Володимир відмовив їм і справадив до Візантії. Місце варягів посіла українська дружина, з якою князь радився, бенкетував, забаганки якої виконував і з якою “думав о строе земленем, о ратях, о уставе земленем” .[3]

— Якось дружинники почали ремствувати, будучи невдоволені своїм князем: “Горе головам нашим: дав він нам їсти деревяними ложками, а не срібними”. Почувши про це, Володимир звелів викувати срібні ложки, мовивши так: “ Сріблом і золотом не знайду собі дружини, а з дружиною добуду і срібло, і золото, як мій дід і батько мій з дружиною дошукались золота й срібла” [18; с.64]

в) риси характеру. У скрутному становищі вперше дав про себе знати сильний характер Володимира. Він блискавично зібрав військо і негайно рушив на Полоцьк. Його вторгнення у Полоцьку землю було несподіваним для місцевого князя: “ А в цей час збиралися уже вести Рогнеду за Ярополка. І напав Володимир на Полоцьк, і бив Рогволода і двох його синів, а з дочкою став до шлюбу” [19; с.78]

У 988р., прагнучі якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позагоняти юрби киян у притоку Дніпра р. Почайну й там усіх разом вихрестити. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, а натомість будувалися християнські церкви [32, с.55].

4. Оцінка діяльності:

а) роль та місце особистості в історичних подіях. Князювання Володимира Великого стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою[4, с.51]

У часи Володимира Святославовича Київська держава досягла високого рівня військової могутності, економічної моці й культурного піднесення. Вона стала врівень з багатьма державами Європи і Близького Сходу. Навіть Візантійська імперія мусила рахуватись з Руссю [18; с.66]

Головною заслугою князя Володимира народ усе ж вважав зміцнення рубежів Руської землі, самовіддану боротьбу з хижими печенізькими ханами, за що і дано йому це любовно-величаве прізвисько “Красне Сонечко”[19;. с.92]

б) чиї інтереси захищав. Запровадження християнства у Київській землі зміцнило державність, освятило владу князя і його ’’божественний” авторитет. Собор руських єпископів невдовзі після цієї події урочисто заявив Володимирові: ”Ти поставлений Богом для кари злим, а добрим на милість” [19; с.90].

в)  результати та значення його діяльності для суспільства. Введення християнства в Київській Русі мало прогресивний характер. Християнська церква підсилила авторитет і владу князя, що сприяло розвитку держави. Завдяки введення нової релігії Київська Русь увійшла у коло християнських країн світу, створив тим самим сприятливі умови у відносинах з європейськими країнами. Київська Русь приєдналась до європейської цивілізації та античної культурної спадщини. Почали бурхливо розвиватись культура літописання [12, с.79].

Язичництво створювалося століттями самим народом і було для нього дорогим як пам’ять про своїх предків, родовий устрій та рівність людей. У язичництві були переплетені елементи магії, тотемізму, художньої творчості, соціальної норми, які не можна було викоренити водночас [3, с.138].

Разом з Володимиром відійшла в минуле дружинна, билинна Русь, він був останнім князем, чиє правління так щедро оспіване у фольклорі [ 19; с.92]