Вступ

У 90-х роках XIX ст. в Англії сформувалася так звана кембріджська економічна школа, засновником якої був досить відомий економіст кінця минулого і початку нинішнього століття Альфред Маршалл (1842—1924). Ця школа за своїм впливом на економічну думку не поступалася австрійській і започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний. Наукові заслуги А. Маршалла в царині економіки на Заході іноді навіть порівнюють з відкриттями Коперника в астрономії.

У своїх працях, особливо у відомій книжці «Принципи політичної економії» (1890), він намагався розробити універсальну економічну концепцію, об’єднавши різні економічні теорії. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка поєднала елементи трудової теорії вартості і «теорії граничної корисності», що збагатило науку більш глибоким аналізом взаємозв’язку виробництва й обміну на підставі функціонального методу дослідження. А. Маршалл зборов суперечності теорії граничної корисності й теорії факторів виробництва і сконцентрував основну увагу на розробці теорії ціни. Основні його теоретичні надбання витримали іспит часом і користуються популярністю й дотепер.

У центрі наукових пошуків Маршалла — ціна продукту, яку він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки. Суть його теорії ціни полягає в синтетичному поєднанні двох груп факторів, що впливають на ринкову ціну. З одного боку, є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. Ця група факторів має ринкове походження. З іншого — є ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто зв’язана з процесом виробництва. Середню ціну (вартість) Маршалл трактує як результат ціноутворення, коли перетинаються на ринку ціна попиту і пропозиції.

1. Альфред Маршал як представник англійської економічної школи

Розвиток маржиналізму на зламі XIX-XX ст. пов´язаний з іменем Альфреда Маршалла, який був представником англійської економічної школи. Він народився у передмісті Лондона 1842 року в родині банківського клерка з вікторіанськими уявленнями.

Альфред Маршалл (1842 — 1924) — один з провідних представників неокласичної економічної теорії, лідер «кембриджської школи» маржиналізму. А. Маршалл у дитинстві під впливом батька готувався до духовної кар´єри, оскільки його дід був священиком. З предметів, які вивчав, найбільше любив математику, а у вільний від навчання час його захопленням були шахи.

Не поділяючи поглядів батька та позичивши у дядька грошей, А. Маршалл самостійно з рідного Лондону вирушив вивчати математику в Кембриджський університет, який закінчив з відзнакою і був залишений там для викладацької роботи. Як виявилося згодом, назавжди, оскільки остання стала основною справою його життя.

Політичну економію А. Маршалл викладав з 1868 до 1908 р. З 1877 до 1885 р. був змушений тимчасово у зв´язку з сімейними обставинами залишити Кембридж, викладав у Бристольському та Оксфордському університетах. З 1902 р. за його ініціативою було запроваджено нове викладання цієї спеціальності під назвою «економікс», таким чином було остаточно витіснено читання курсу за підручниками політичної економії «класичної школи» Дж. С. Мілля.

Маршалл мав добру школу. Як і Джона Стюарта Мілля, його постійно підштовхував батько. Хлопець був блідим «книжковим хробаком», мав небагато друзів. Батько планував для Маршалла класичну освіту, але його більше вабило до математики (можливо, тому, що цієї науки не розумів батько). Альфред відмовився від навчання в Оксфорді, що привело б його до міністерства і, завдяки позиції дядька, вступив до Кембріджа вивчати математику. У 1865 р. він став бакалавром з другим результатом в успішності. Отже, Маршалл був краще озброєний математично, ніж Тюнен, Госсен, Джевонс та Вальрас, хоча він менше використовував свої математичні знання [11, c. 98-99].

Вступивши до наукового товариства, Маршалл спочатку планував вивчати молекулярну фізику, проте поступово переключився на філософію, метафізику та етику, однак вирішив, що зможе принести найбільше користі як економіст.

Маршалл не володів винятковим талантом у жодному напрямі, проте вирізнявся рідкісною комбінацією талантів у різних напрямах. Джон Мейнард Кейнс у мемуарах про свого вчителя стверджує і, можливо, не без самоаналізу, що це була саме та комбінація, що породжує видатного економіста. «Він повинен бути математиком, істориком, державним діячем, філософом. Він повинен розуміти символи і говорити словами. …Він повинен вивчати сучасність».

А. Маршалл стояв біля джерел неокласичного аналізу. В його економічній теорії органічно поєднані досягнення класичної економічної науки (Сміта, Рікардо і Мілля) і маржиналістської революції (від Менгера до Вальраса). Завдяки Маршаллові була завершена зміна предмета економічної теорії, яку розпочала австрійська школа, і поділ його на два самостійних об´єкти — мікроекономіку і макроекономіку, що разом творять єдину економічну теорію, або economics. А. Маршалла багато років вважали головою англійських економістів.

Для розуміння ролі й значення Альфреда Маршалла потрібно пригадати, що наприкінці XIX ст. склалося три головні напрями теорії вартості: з одного боку, два варіанти теорії «факторів виробництва» — теорія продуктивності цих факторів і теорія їхніх жертв; з іншого боку — теорія граничної корисності. Представники цих напрямів витрачали багато зусиль у взаємній полеміці, намагаючись довести «переваги» своїх теорій вартості.

А. Маршалл є автором кількох праць: «Економіка промисловості» (1889 p.), «Промисловість і торгівля» (1919 p.), «Гроші, кредит і торгівля» (1923 p.), присвячених проблемам капіталістичної економіки. Але тільки головна праця «Принципи політичної економії» (1890 р.) принесла йому особливу популярність. У ній Маршалл запропонував вихід для політичної економії, криза якої затягнулася і через марну спробу пояснити проблему вартості шляхом конструювання різноманітних суб´єктивно-психологічних концепцій. Він уважав, що потрібно створити своєрідну синтетичну теорію вартості з різноманітних теорій. Цю ідею з ентузіазмом сприйняли багато економістів, які заговорили про «маршалліанські революції», незважаючи на те, що синтез трудової теорії й теорії граничності водночас і ще з більшим науковим блиском здійснив український економіст М. Туган-Барановський [7, c. 115-116].

Компромісне поєднання різноманітних концепцій вартості, що запропонував А. Маршалл, знайшло підтримку у прихильників як неокласичного напрямку, так і у кейнсіанського. Варто зазначити, що Маршалл був принциповим противником трудової теорії вартості. Він уважав, що центр ваги з проблеми вартості потрібно перенести на вивчення закономірностей взаємодії попиту і пропозиції, що дасть змогу створити нову теорію ціни. Щоб розв´язати це завдання, Маршалл використовував своєрідний метод дослідження. Він стверджував, що головне завдання політекономії полягає у збиранні, аналізі й осмисленні фактів. Він пропонував називати політичну економію «економікс». У главі 2 першої книги Маршалл пов´язує предмет економічної науки з проблемою економічного вибору.

Маршалл, зокрема, одним з перших звернув увагу на те, що взаємозалежність між витратами виробництва і ціною змінюється в зв´язку з різними тимчасовими підходами — короткостроковим або довгостроковим. Він відзначав, що в аналізі ціни потрібно враховувати фактор часу. Ідеї про включення до економічного аналізу фактора часу, про механізм отримання квазирентного прибутку, про еластичність попиту широко використовують представники всіх напрямів сучасної економічної науки.

Сприйняття знань як капіталу дало Маршаллові змогу відмовитися від рікардіанської динаміки капіталу, заснованої на неухильному падінні граничної продуктивності капіталу. Коли високо обдарована людина очолює підприємство, вона швидко множить його капітал.

Падіння граничної продуктивності капіталу Маршалл пов´язує з його речовинними формами, формулюючи закон спадної віддачі: «Кожне збільшення капіталу і праці, вкладених в опрацювання землі, породжує в загальному пропорційно менше збільшення кількості одержуваного продукту, якщо тільки зазначене збільшення не збіглося в часі з удосконаленням агротехніки».

Маршалл надавав великого значення принципові заміщення, оскільки разом з урахуванням еластичності попиту за ціною й залежністю пропозиції від часу він творить мікроекономічну основу діяльності власника або розпорядника капіталу.

Маршалл виступав не тільки проти трудової теорії вартості Маркса. Його теорія ціни була спрямована і проти марксистського вчення про додаткову вартість. «Жодне зниження заробітної плати не буде незмінно відповідати інтересам роботодавців, якщо воно виштовхуватиме кваліфікованих робітників на інші ринки». Крім того, заробітна плата повинна бути достатньо високою в середньому за рік, щоб залучати молодих людей до цього виду занять. Цим запроваджується нижня межа рівня заробітної плати, а верхня межа визначається потребами, що відповідають пропозиції капіталу. «Проте, в якій точці між цими двома межами виявиться заробітна плата, може бути визначено лише шляхом суперечок і торгівлі»[1, c. 564-565].

Маршалл прагнув досліджувати динаміку зміни частки праці й частки капіталу в сукупному прибутку. «Якщо праця і капітал зростають однаковими темпами і якщо …законом виробництва стає постійна віддача, тоді не буде змін у її поділі на частку праці і частку капіталу… Якщо ж, проте, капітал зростає набагато швидше, ніж праця, норма відсотка, мабуть, впаде, і тоді рівень заробітної плати підніметься за рахунок частки цієї маси капіталу. Проте сукупна частка капіталу може при цьому зростати швидше, аніж сукупна частка праці». Сьогодні ці погляди, звичайно, визнані.

У «Принципах політичної економії» Маршалл досліджував стихійне регулювання цін в умовах вільної конкуренції. Але в його час відбувався процес монополізації виробництва, заміни вільної конкуренції монополістичною. Тому він закладає основи розвиненої пізніше теорії монополістичної конкуренції. Він розглядав тільки абсолютну монополію (100 % виробництва певного товару) і, що особливо важливо, розглядав монополію як окремий випадок на тлі вільної конкуренції. Монополіст же в Маршалла — це людина, що піклується про розвиток бізнесу в інтересах споживача. Отже, Маршалл давав паралельно роздільний аналіз необмеженої конкуренції та монополії.

У XIX ст. проблема теорії вартості — перебування остаточної підстави цін і кінцевого джерела прибутків — посідала центральне місце в працях більшості економістів, у той час як проблеми залежності ціни від зміни попиту та пропозиції — другорядне місце. Інша ситуація склалася у XX ст. У Маршалла центральною стала теорія ціни, що вивчає через зміну пропозиції та попиту комплексну взаємодію різноманітних ціноутворюючих факторів як на ринок товарів, так і на ринок факторів виробництва. Починаючи з робіт Маршалла, подібний підхід швидко набув у політекономії домінуюче положення.

А. Маршалл був переконаний, що його теорію ціни спрямовано на пошук усіх факторів, які, на його думку, ціну визначають. Він заявляв, що оскільки ринкові ціни складаються під впливом попиту та пропозиції, це, у свою чергу, потребує виокремлювання суми факторів, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхнього взаємозв’язку на будь-якому ринку. Підкреслювалося, що дія як попиту, так і пропозиції щодо ціни є однаковою за умови вільної конкуренції. Незаперечна заслуга А. Маршалла полягає також у тім, що він визначив умови, необхідні для переведення попиту в ціну. У нього граничною ціною попиту стає ціна, за яку було придбано останній куплений товар [2, c. 294-295].

2. Теорія ринку Альфреда Маршалла

А. Маршалл намагався зробити політичну економію математичною наукою, а фактично використовував математичні методи як абстрактні математичні ілюстрації до апріорних наукових закономірностей «канонічного вибору».

У «Принципах політичної економії», розглядаючи порядок і мету економічних досліджень, Маршалл висував обов´язковим принципом цих досліджень «міжкласову доброзичливість». Він був відвертим захисником капіталізму і називав його товариством рівних сприятливих можливостей як для підприємців, так і для робітників. Поняття «капітал» він відносив не тільки до капіталізму, але і до всіх попередніх історичних епох, починаючи з первісного суспільства.

Рушійною силою економіки Маршалл вважав економічну свободу і конкуренцію. З конкуренцією пов´язані «відома самостійність і навичка кожного самому вибирати свій шлях, віра у власні сили, …швидкість у виборі рішень і в судженнях, навички передбачати майбутнє і визначати курс дій з урахуванням перспективних цілей».

Після свободи і конкуренції основним фактором економіки є гроші. Але пояснюється це не тим, що гроші або матеріальне багатство є головною метою людської діяльності, а тим, що «у тому світі, в якому ми живемо, вони служать єдиним придатним засобом виміру мотивів людської діяльності в широких масштабах». Гроші служать також універсальним вимірювачем вартості.

Центральне місце у праці «Принципи політичної економії» посідає теорія ціни. Трудовій теорії вартості Маршалл протиставив синтетичну концепцію, що об´єднує теорію граничної корисності із суб´єктивною теорією помірності В. Сеніора. У результаті взагалі було знято питання про джерело вартості. Робилися спроби зовсім позбутися категорії вартості. Хоча Маршалл і користувався поняттям вартості, але насправді зводив її до «витрат виробництва» або до «ціни рівноваги». Субстанція вартості зникла.

Відкинувши зміст теорії вартості Рікардо, Маршалл замінив її теорією витрат, тобто зробив спробу поєднати останню з теорією граничної корисності в інтерпретації Джевонса. Причому цей «синтез» здійснювався на базі запозиченої з політичної економії теорії «рівняння попиту і пропозиції». Отже, теорія ціни Маршалла — це симбіоз трьох теорій: витрат виробництва, граничної корисності, попиту і пропозиції. Всю проблему ціни він зводив до її визначальних чинників.

Маршалл вважав, що його теорія ціни спрямована на пошук усіх чинників, що, на його думку, визначають ціну. Він заявляв, що оскільки ринкові ціни укладаються під впливом попиту і пропозиції, то це потребує з´ясування суми чинників, від яких залежать зміни як попиту, так і пропозиції, їхніх взаємозв´язків на тому чи іншому ринку. Зазначалося, що дія попиту і пропозиції при встановленні ціни в умовах необмеженої конкуренції рівнозначна. Трактуючи механізм утворення ціни, Маршалл описував вплив співвідношення попиту і пропозиції на формування цін товарів, наголошуючи на тому, що попит зростає при падінні цін, а з їхнім підвищенням зменшується. На його думку, стала ціна (ціна рівноваги) встановлюється в точці перетину кривих попиту і пропозиції, тобто тоді, коли попит врівноважується пропозицією. Маршалл робив висновок, що «ціна попиту», яку покупець згодний сплатити за товар, визначається корисністю товару, при цьому ж корисність розглядалася як максимальна ціна, яку може сплатити за товар покупець. Далі Маршалл виявляє чинник, що визначає прямування попиту, вважаючи, що функція попиту залежить від граничної корисності, вираженої в грошових одиницях, що визначає збитковий характер ролі попиту [6, c. 135-136].

Маршалл зазначав, що суб´єкт попиту — це споживач взагалі, незалежно від того, чи йдеться про окремі особи чи організації, споживчий чи виробничий попит. Суспільний попит він трактує як суму індивідуальних потреб. Отже, для обґрунтування залежності попиту від зміни ціни Маршалл використовував категорію граничної корисності. Він підтверджував, що граничні корисності, співмірні в грошових одиницях, виступають на ринку як максимальні ціни, котрі споживачі готові сплатити за те або інше благо, і називав їх цінами попиту.

Для пояснення дії цього закону попиту Маршалл у «Принципах» наводив приклад купівлі й споживання чаю, стверджуючи, що споживач буде купувати різну кількість чаю залежно від ціни:

—   6 фунтів за ціною 50 пенсів за фунт;

—   7 фунтів за ціною 40 пенсів за фунт;

—   8 фунтів за ціною 33 пенси за фунт;

—   9 фунтів за ціною 28 пенсів за фунт;

—   10 фунтів за ціною 24 пенси за фунт;

—   11 фунтів за ціною 21 пенси за фунт і т. ін.

Маршалл писав, що «таку шкалу попиту можна зобразити на запровадженому тепер у звичайну практику графіку у вигляді кривої, яку назвати кривою попиту». Він припускав, що повне задоволення потреби можливе тоді, коли будь-яку кількість товару можна придбати задарма. Купівля ж товару за гроші служить сама собою причиною недоспоживання.

Маршалл багато уваги приділяв аналізові закону попиту і пропозиції і, відповідно, рівноважній ціні, що зрівнює пропозицію і попит. За допомогою «рівноважної ціни» він підходив до аналізу більшості процесів, що відбуваються у ринковій економіці.

Маршалл був по суті першим економістом, що виводив криву попиту з функції корисності, виходячи з закону рівності граничних корисностей.

Отже, Маршалл диференційовано підходив до аналізу динаміки капіталу. Спадання граничної продуктивності капіталу він зв’язував із його уречевленою формою і стверджував, що ця тенденція спостерігається в тих галузях і видах виробництва, де природні фактори відіграють велику роль. У технологічно складних галузях обробної промисловості, в яких значну роль відіграє людина, діє закон зростання віддачі капіталу.

Цей принцип, зокрема, визначає різницю між великим і малим бізнесом. Малі підприємці домагаються економії за рахунок наближення їхнього виробництва до ринку, невеликого бухгалтерського штату, заміни праці найманих робітників власною. Великі підприємці, у свою чергу, мають переваги завдяки масштабам виробництва, спеціалізації праці тощо. У цілому, робить висновок Маршалл, ці взаємні переваги майже врівноважуються.

Аналогічний підхід застосовується і щодо використання знань (інновацій). Головна функція підприємницької діяльності, підкреслював Маршалл, — полегшити вільне здійснення великого принципу заміщення.

Внесок А. Маршалла у розвиток економічної теорії справді важко переоцінити. Його книга «Принципи політичної економії» є одним з найвизначніших творів з економічної теорії за останні сто років, і її справедливо вважають класичною [2, c. 465-466].

Висновки

Розглядаючи історичне місце і значення економічної теорії А. Маршалла, необхідно зазначити, що вона мала значний вплив на розвиток політичної економії. Класична економічна теорія набула у працях Маршалла завершеного вигляду; її подальший розвиток можливий лише на основі переходу до неокласичної парадигми. Маршалл багато зробив для розвитку економічної теорії у цьому напрямі. По суті Маршалл — не тільки останній видатний представник класичної школи, але й один із перших її перетворювачів за допомогою «граничних» понять.

«Економіст, — на думку А. Маршалла, — повинен володіти трьома великими інтелектуальними якостями — сприйняттям, уявою, здоровим глуздом, але найбільше — уявою, щоби він був здатним виявляти ті причини бачених явищ, котрі віддалені й приховані від очей, і уявити собі ті наслідки бачених причин, котрі віддалені, або не лежать на поверхні». Такими якостями володів і сам Альфред Маршалл.

Відомий вчений М. Тутан-Барановський ретельно вивчав праці Маршалла та дійшов висновку, що, з одного боку, А. Маршалл подолав обмеженість теорії цінності Рікардо, зумовлену жорстким превалюванням у ній трудової засади (витрат живої та уречевленої праці) при визначенні мінової цінності, з іншого — догму австрійської школи про повну залежність цінності від суб´єктивної корисності, тобто про останню як єдину основу ціни. Віддаючи перевагу при встановленні ціни пропозиції (з боку продавців) виробничому фактору (витратам виробництва) та використовуючи граничну корисність при встановленні ціни попиту (з боку споживачів), він розглядав ринкову ціну як результат їх зіткнення, як рівнодіючу функціональної взаємозалежності попиту і пропозиції. Іншими словами, він, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і переносив центр уваги на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу та їх тісному зв´язку з ринковим механізмом. Цей підхід пізніше плідно використовували у своїх працях Дж. Нейман, П. Семюелсон, Дж. Икс та ін.

Розроблені А. Маршаллом теорії ціни, попиту і пропозиції, витрат виробництва посіли гідне місце в економічній науці.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В’ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.