Вступ

1. Визначення іпотечних цінних паперів
2. Види іпотечних цінних паперів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Протягом трьох останніх десятиріч іпотечне кредитування є невід’ємною складовою світового ринку цінних паперів. За цей чималий строк у відповідь на потреби інвесторів з’явилась велика кількість різноманітних цінних паперів на базі іпотечного кредиту.

Найбільш узагальнено іпотечні цінні папери, які в англомовній літературі називаються MBS (Mortgage-Backed Securities), являють собою права вимог за іпотечними кредитами, що забезпечені заставою об’єктів нерухомості.

Іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів.

В Україні іпотечні цінні папери з’явилися після прийняття і введення в дію цілої низки законодавчих актів, зокрема законів «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Згідно з цими законодавчими актами, виділяють такі види іпотечних цінних паперів: заставні, іпотечні облігації та іпотечні сертифікати.

1.   Визначення іпотечних цінних паперів

Іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів [1, с. 163].

Іпотечні цінні папери характеризують розвиненість іпотечного ринку, з одного боку, з іншого боку — самі прямо залежать від його розвитку. Іпотека із введенням цінних паперів в обіг повинна стати ще доступніше для рядових громадян. Однак застосування даного фінансового інструмента вимагає добре проробленої теоретичної й методологічної бази.

Іпотечні цінні папери (ІЦП), які в англомовній літературі називаються MBS (mortgage backed securities), є часткою случаємо ABS. У самому загальному виді ABS (asset backed securities) являють собою цінні папери, які дають їхнім власникам право на одержання грошових надходжень від певного пула (набору) активів [1, с. 164].

У випадку ІЦП активи являють собою права вимог по іпотечних кредитах, забезпечених заставою об’єктів нерухомості. Іпотечні кредити погашаються помісячними платежами. Власники ІЦП, забезпечених цим пулом, по деякій заздалегідь певній схемі одержують більшу частину цих платежів.

У світовій практиці застосовується велика розмаїтість ІЦП, що розрізняються по типі активів, що забезпечують, гарантіям, розподілу ризиків і т.п. Новий розвиток вторинний іпотечний ринок одержав з початку 70-х років у США з появою механізму сек`юритизації іпотечних кредитів, під яким розуміється випуск цінних паперів, забезпечених пакетом (пулом) іпотечних кредитів. У пул звичайно збираються однотипні іпотечні кредити, що збігаються за умовами кредитування: періоду, схемі виплат, категорії позичальників, виду закладеної нерухомості. Цінні папери, випущені в процесі сек`юритизації, звуться перекладних іпотечних цінних паперів ( pass-through securities) [1, с. 165].

Перекладні цінні папери відрізняються від традиційних фінансових інструментів тим, що періодичність і розмір виплат по них визначаються надходженнями за іпотечні кредити, що забезпечують даний випуск. Таким чином, за допомогою перекладного паперу платежі за іпотечні кредити переводяться від позичальника до кінцевого інвестора за винятком зборів посередницьких структур (звідси й назва — перекладний цінний папір). Оскільки платежі за іпотечні кредити містять у собі надходження в рахунок дострокового погашення, те головною особливістю перекладних іпотечних паперів є перенесення на кінцевого інвестора ризику дострокового погашення як специфічного ризику, пов’язаного з володінням іпотечними кредитами. Власникові перекладного паперу заздалегідь невідома сума щомісячних надходжень і, як слідство, точний період до погашення [2, с. 204].

Дані цінні папери ставлять перед інвесторами невідомі на інших ринках завдання, які виявляються одночасно й джерелом нових можливостей, і джерелом серйозних труднощів. Основна проблема виникає зі сполучення складностей структурування угоди з непередбачуваністю людського поводження. Поводження позичальника є результатом взаємодії безлічі факторів, і деякі з них не так-те легко описати. Іпотечні кредити забезпечуються нерухомістю, і для багатьох позичальників ця нерухомість є основним місцем проживання й самою коштовною частиною майна. Рішення позичальника про те, коли й у якій формі він може достроково погасити кредит, визначається безліччю факторів, а не однієї лише  математикою. Саме тому в багатьох випадках випускаються при сек`юритизації цінні папери відзначені людським фактором, коли динаміка людського життя переплітається з механізмом фінансових ринків.

На етапі аналізу покриття (забезпечення) розглядаються характеристики конкретного пула активів, особливо з погляду дострокових повернень, збитків і інших аспектів, здатних вплинути на потік платежів. Метою аналізу є виявлення факторів, що впливають на потік платежів, що генерує покриття, а також на виконання зобов’язань по випущених паперах. При такому аналізі упор робиться, як правило, на дострокове повернення й умови кредиту. Договірні умови більшості іпотечних кредитів надають позичальникам право провадити дострокове погашення основного боргу в будь-який час, інші, навпаки, передбачають штрафні санкції. Тимчасові графіки дострокових повернень по іпотечних кредитах звичайно прогнозуються на основі аналізу статистичних даних, отриманих при аналізі подібних типів кредитів [2, с. 206].

При розгляді структури розмір виплат по цінних паперах розраховується для кожного сценарію з урахуванням дострокових повернень, збитків і інших оціночних показників, включаючи особливості структур, використовуваних при випуску конкретних видів цінних паперів, а також інших значимих факторів. Етап розробки структури є ядром аналітичного процесу. При цьому розраховується потік платежів по цінних паперах. Основою розрахунку є зроблені припущення щодо майбутньої економічної кон’юнктури (методології), оцінки, отримані на етапі аналізу покриття (забезпечення), а також особливості кредитних договорів, включених у покриття, і юридичне оформлення угоди сек`юритизації. Результати, одержувані на наступному етапі, звичайно являють собою узагальнення всіх характеристик потоків платежів, проведене тим або іншому способу [2, с. 207].

Найбільш складним на даному етапі виявляється вибір відповідних індикаторів, що описують особливості поводження цінних паперів. Кожний наданий іпотечний кредит має унікальні характеристики, які визначають динаміку платежів, а кожний цінний папір підкоряється складному набору правил, що встановлюють порядок розподілу вхідних платежів між різними класами цінних паперів.

Фінальний етап — це аналіз одержуваних результатів. На даному етапі визначаються узагальнені показники, засновані на розрахунку грошових потоків і теоретичних підходах (методології). Ціль визначення узагальнених показників — допомогти компанії в процесі інвестування. Аналітичні результати, як правило, дають досить повне подання про доходи, вартість і ризики. Оцінка доходу дає подання про тимчасового графіка майбутнього потоку платежів і величині доходів: які папери оцінюються дешево, а які — дорого.

Структура доходів по іпотечних цінних паперах складається із двох складових: виплати основного боргу й відсотків. Правила виплат основного боргу визначають, яким образом суми, виплачувані кінцевим позичальникам у погашення основного боргу по іпотечних кредитах, розподіляються між траншами іпотечних цінних паперів, забезпечених потоком платежів. Ці правила можуть застосовуватися як окремо, так і в сполученні один з одним [2, с. 209].

У випадку цінних паперів з послідовним погашенням (sequential bonds) спочатку провадиться повне погашення старшого траншу, і тільки після цього починається виплата основного боргу по наступному транші (класу облігацій) [2, с. 210].

Цінні папери із пропорційним розподілом платежів ( pro-rate bonds) припускають одночасні виплати власникам всіх траншів облігацій певної частки основного боргу [2, с. 210].

Клас цінних паперів із плановою амортизацією (planned amortization class, PACs) являє собою вид боргових зобов’язань, які погашаються по заздалегідь певному графіку (schedule bonds). У певних випадках виплата основного боргу по цих цінних паперах відбувається в пріоритетному порядку.

Правила виплати відсотків задають розмір процентних платежів, які одержують власників цінних паперів у платіжному періоді. Правила процентних виплат погоджені із правилами виплат основного боргу, що в результаті служить причиною великої ринкової розмаїтості типів цінних паперів.

Фіксовані відсотки (fixed interest) є найпоширенішим типом процентних платежів. Власник облігації одержує процентний платіж, розмір якого пропорційний залишку заборгованості [2, с. 211].

Власник накопичувальної облігації (accrual bond, Z-bond) не одержує періодичних процентних виплат, вони капіталізуються й збільшують суму основного боргу [2, с. 212].

Розмір купонних виплат по облігаціях зі змінною ставкою змінюється одночасно зі зміною індексу.

Цінні папери з послідовним погашенням були сконструйовані з метою перетворення іпотечних цінних паперів в інвестиційний інструмент, подібний із традиційними корпоративними облігаціями. Особливість облігацій з послідовним погашенням укладається в тім, що по них період виплати основного боргу істотно скорочений. Тим самим вони стають схожими на боргові зобов’язання (облігації), повернення основного боргу по яких здійснюється наприкінці строку обігу [2, с. 213].

2. Види іпотечних цінних паперів

До іпотечних цінних паперів відносяться: а) іпотечні облігації; б) іпотечні сертифікати; в) заставні (Підпункт «г» пункту 3 частини п’ятої статті 3 виключено на підставі Закону N 692-VI від 18.12.2008 ) [8].

Закон України «Про іпотеку» виводить на ринок новий вид цінних паперів — заставні та обумовлює їхній обіг, форму та зміст. Згідно зі ст. 20 цього закону, «заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки» [8]. Заставна складається за згоди кредитора і позичальника. Останній зможе повернути її собі, виконавши всі свої зобов’язання. У противному випадку заставну можна буде продати, закласти, передати іншому кредиторові. До речі, зобов’язань у позичальника чимало. Наприклад, він зобов’язаний підтримувати своє майно в належному стані (за власний рахунок), тобто він не повинен допускати його псування або зносу. У цьому випадку кредитор має законне право зажадати розірвання договору і повернення своїх грошей. Взагалі, процес продажу заставних, передачі їх в заставу надасть брокерам нові можливості заробити комісійні, а інвесторам — нові можливості для вкладення капіталу.

Іншим видом іпотечних цінних паперів є іпотечні сертифікати. Згідно із Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», іпотечний сертифікат — особливий вид цінного папера, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Іпотечні сертифікати можуть бути трьох видів: іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, іпотечні сертифікати участі та сертифікати фонду операції з нерухомістю. Іпотечний сертифікат засвідчує зобов’язання емітента сплатити у встановлений строк власнику іпотечного сертифіката частину грошових доходів від іпотечного покриття відповідно до умов, зазначених у проспекті емісії. Під іпотечним покриттям розуміють іпотечні та інші активи, які передані в заставу для забезпечення виконання зобов’язань емітента за іпотечними облігаціями або які є об’єктом права спільної часткової власності іпотечних сертифікатів [8].

Між сертифікатами з фіксованою дохідністю і сертифікатами участі є принципові відмінності. Зокрема, випуск сертифікатів з фіксованою дохідністю передбачає, що власником іпотечних активів, а відповідно і платежів за ними є емітент. У свою чергу, випуск сертифікатів участі передбачає передачу іпотечних активів власником сертифікатів у довірчу власність. Звідси випливають відмінності у правових відносинах, що встановлюються між емітентами і власниками сертифікатів. У разі придбання сертифікатів з фіксованою дохідністю їх власник виступає кредитором емітента. У разі придбання сертифікатів участі власник сертифікатів є опосередкованим кредитором позичальників за кредитами [7, с. 190].

Іпотечний сертифікат участі дає право інвесторам на одержання грошових надходжень від визначеного набору (пулу) прав вимог за іпотечними кредитами, забезпечених нерухомістю. Випуск цих фінансових інструментів передбачає об’єднання великого масиву стандартних кредитів у певний іпотечний пул, що стає однорідною масою, яку, у свою чергу, поділяють на одиниці іпотечних сертифікатів участі. Придбаваючи такі сертифікати інвестори диверсифікують велику кількість ризиків індивідуальних кредитів, маючи при цьому можливість збільшити дохідність за іпотечними цінними паперами [7, с. 191].

Необхідно відзначити, що на розгляді у Верховній Раді знаходиться проект закону «Про іпотечні цінні папери», який повинен визначити правові засади, умови і порядок емісії, розміщення та обігу таких цінних паперів, а також виконання зобов’язань за ними [8].

Згідно з проектом закону «Про іпотечні цінні папери» під іпотечним сертифікатом слід розуміти пайовий емісійний цінний папір, який засвідчує право спільної часткової власності власника іпотечного сертифіката на іпотечне покриття. У ньому ж наводиться і визначення терміна «іпотечні облігації»: це борговий цінний папір, виконання зобов’язань емітента за яким забезпечене іпотечним покриттям [8].

Іпотечні облігації є досить привабливим об’єктом інвестування. Це обумовлено досить високою надійністю та захищеністю даних фінансових інструментів. Їх власники мають певні переваги перед власниками корпоративних облігацій, оскільки виконання зобов’язань за іпотечними облігаціями забезпечене реальними та високоліквідними активами — нерухомістю.

Щодо прогнозу оптимальної доходності іпотечних облігацій, то виходячи з усереднених показників, які склалися на фінансовому ринку України у поточному році, можна зробити наступний розрахунок.

Якщо ставки проценту за кредитами комбанків — 17-19% в т.ч. на житлове будівництво — 12-15%; ставки за депозитами — 7%; ставки за держ. облігаціями (ОВДП) — 5,50 — 11,20%; ставки за корпоративними облігаціями — 12-20%; то розрахункова ставка за іпотечними облігаціями має складати — 10-11%  [7, с. 194].

Розглянемо ще кілька класифікацій іпотечних цінних паперів. Зокрема, вони можуть бути звичайними або структурованими. Звичайними іпотечними цінними паперами є іпотечні облігації, емітентом яких виступає іпотечний кредитор. Структурованими іпотечними цінними паперами можуть бути іпотечні облігації та/або іпотечні сертифікати, емітентом яких є спеціалізована іпотечна установа. Спеціалізованою іпотечною установою, як правило, є небанківська фінансова установа, виключним видом діяльності якої є придбання в іпотечних кредиторів іпотечних активів, операції з їх продажу та емісія на їх основі структурованих іпотечних цінних паперів, а також здійснення інших дій, безпосередньо пов’язаних з утриманням та обслуговуванням іпотечного покриття й емісією, розміщенням та обігом іпотечних цінних паперів [7, с. 195].

Крім того, іпотечні цінні папери бувають іменними або ордерними, а їх емісія здійснюється в документарній або бездокументарній формі. Іпотечні цінні папери можуть розміщуватися шляхом публічної пропозиції (публічне розміщення) або розповсюджуватись серед заздалегідь визначеного кола осіб шляхом закритої підписки (приватне розміщення). Розміщення іпотечних цінних паперів одного випуску здійснюється кількома чергами. Причому, після розміщення іпотечних цінних паперів емітент повинен надати Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіт про його результати.

У світовій практиці використовуються найрізноманітніші іпотечні цінні папери, які відрізняються типами забезпечуючих активів, гарантіями, розподілом ризиків і т.п. Однак існує тільки два принципові способи розподілу грошових надходжень від іпотечних цінних паперів.

По-перше, платежі можуть бути просто надіслані власникам іпотечних цінних паперів після того, як буде проведено утримання за адміністративне і сервісне обслуговування Mortgage-Backed Secirities (далі — MBS). Такі папери називаються наскрізними (pass-thrpugh) і складають переважну більшість емітованих у світі іпотечних цінних паперів [7, с. 198.

По-друге, всю емісію MBS можна поділити на кілька класів. Платежі і ризики можуть бути перерозподілені між цими класами відповідно до деякого набору правил структурування та обслуговування. Такі папери називаються структурованими MBS. Типовим прикладом структурованих іпотечних цінних паперів є CMO (СоІІаtегаІіzed Mortgage ОbІіgаtіоns) — папери з реструктурованими грошовими потоками, забезпечені іншими іпотечними цінними паперами і деривативами, та СМВS (СоmmегсіаІ Моrtgаgе-Васкеd Sесиrіtіеs) [7, с. 198].

Незважаючи на різноманітне забезпечення іпотечних цінних паперів і правила розподілу грошових надходжень, більшість МВ5 мають такі характеристики:

— практично в усіх випадках платежі, що виплачуються власникам МВS, є періодичними. Частіше період буває щомісячним, рідше — квартальним;

— платежі зазвичай складаються з двох частин: процентної (плата за користування кредитами) та амортизаційної (погашення кредитів). Амортизаційні платежі можуть бути плановими або достроковими, повними або частковими;

— планова амортизація являє собою поступове погашення балансу по кредиту таким чином, що до кінця строку іпотечного кредиту баланс вже погашений на відміну, припустимо, від корпоративних облігацій, коли протягом всього строку обігу облігації виплачується тільки купон, а баланс (номінал) погашується по закінченні строку;

— дострокове «погашення» МВS відображає той факт, що в більшості випадків позичальник по іпотечному кредиту має право на часткову або повну дострокову виплату кредиту, наприклад, при продажу квартири, що складає заставу по кредиту [7, с. 199].

Розглянемо, яким чином емітенту можна оплатити іпотечні цінні папери. Позичальнику по кредиту необхідно платити як за користування кредитом, так і за ризики банку, що видав кредит. Будь-який кредит, включаючи й іпотечний, з точки зору інвестора (кредитора) має певний ризик втрат капіталу та/або прибутку. Цей ризик суттєво визначає дохідність по кредиту, що вимагає банк, яка виражається в ставці кредитного проценту. Ставка іпотечного кредиту визначає дохідність кредиту як фінансового активу. Теоретично нижньою межею дохідності можна вважати дохідність по суверенних боргах. До таких інструментів, як правило, належать державні позики через механізм євробондів. Щоб компенсувати додаткові ризики несуверенних фінансових інструментів, інвестори вимагають від них більш високу дохідність [7, с. 200].

Дохідність іпотечних цінних паперів, забезпечених пулом з великої кількості іпотечних кредитів, як правило, є нижчою за дохідність по окремому кредиту забезпечення внаслідок зниження усереднених ризиків. Це забезпечує певну маржу для емітента іпотечних цінних паперів.

Наприклад, припустимо, що окремий іпотечний кредит має «вартість» 14% річних. Дохідність іпотечного цінного папера, забезпеченого 150 такими кредитами, безумовно, повинна бути нижчою і може складати 10%. Це означає, що якщо емітувати такі цінні папери з купоном 10%, то їх можна буде продати на ринку за номіналом. Реальна аналітична методика розрахунку такого купона є дещо складнішою, але концептуально це одне й те саме. У цьому прикладі емітент іпотечних цінних паперів отримає маржу в 4% для оплати всіх витрат, пов’язаних із сек’юритизацією та обслуговуванням цих паперів. З неї ж утворюється і прибуток емітента [7, с. 202].

Завдання емітента або організатора емісії іпотечних цінних паперів — знизити кредитний ризик сек’юритизованих активів, якого зазнають власники МВS, і таким чином досягти більш високого, в порівнянні з сек’юритизованими активами, кредитного рейтингу облігацій.

Слід зазначити, що переважна більшість іпотечних цінних паперів має високий кредитний рейтинг. Як правило, вони отримують найвищий кредитний рейтинг ААА за версією кредитної агенції Stаndаrd&Рооrs. При цьому дохідність по МВЗ є вищою за таку за суверенними борговими паперами приблизно на 100 базисних пунктів (1%). Причиною цього є не тільки забезпечення МВЗ у вигляді застави нерухомості — кожний емітент докладає всіх зусиль, щоб підвищити кредитний рейтинг своїх паперів [7, с. 203].

В основному в іпотечні цінні папери вкладають інституційні інвестори: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні банки, пайові інвестиційні фонди та хедж-фонди.

Світова практика доводить, що в іпотечних цінних паперів майже відсутній ризик дефолту. У разі дефолту призначений емітентом агент (як правило, банк, що видав іпотечний кредит) ініціює процедуру стягнення застави. Це саме той сервіс, за який банк отримує приблизно 1% від ставки по кредиту, що обслуговується. Так, у паперах американської державної іпотечної агенції GNМА (Соvеrnmеmt. NаtіоnаІ Моrtgаgе Аgеnсу) банк гарантує продовження платежів по кредиту навіть в період від дефолту до реалізації застави. А якщо банк виявився неплатоспроможним, то GNМА призначає іншого агента з реалізації застави, а сама продовжує платити по кредиту до реалізації застави. У гіпотетичній ситуації якщо й агенція виявилася неплатоспроможною, то американський уряд гарантує продовження платежів по кредиту — потрійний захист прав інвестора! Всі зусилля спрямовані тільки на одне — продовжувати платити інвестору за іпотечним цінним папером [7. с. 206].

Щоправда, при інвестуванні в іпотечні цінні папери існують і значні ризики. До таких, зокрема, належать кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний та ризик дострокового погашення.

Як приклад розглянемо два з можливих сценаріїв розвитку подій. Перший — економіка України розвивається прискореними темпами, курс гривні зростає, S&Р та Мооdу’s підвищили кредитний рейтинг України. Другий — економіка України розвивається повільними темпами, курс гривні падає, кредитний рейтинг України нижче інвестиційного рівня (ВВВ).

Що ж у такому разі очікує, наприклад, іпотечні сертифікати участі? При першому варіанті ставки комерційних банків по іпотечних кредитах знизяться. Більшість позичальників, які беруть сьогодні іпотечні кредити під високий процент, рефінансують свої іпотечні кредити. Вони візьмуть нові кредити під більш низький процент і виплатять існуючі з високим процентом. А що відбудеться з іпотечними цінними паперами, які були забезпечені цими «старими» іпотечними кредитами? Вони будуть достроково погашені, а інвесторам, що вклали в них гроші, будуть достроково повернуті їх капітали. Причому, капітали будуть «несподівано» повернуті в ситуації падіння депозитних ставок [7, с. 208].

При розвитку подій за другим сценарієм комерційні банки підвищать ставки по іпотечних кредитах. Звичайно, що ніхто не буде рефінансувати існуючі іпотечні кредити і жодних дострокових погашень іпотечних паперів не буде. Вони дещо піднімуться в ціні, але виплати за ними здійснюватимуться грошима, що «знецінилися», тому продати іпотечні цінні папери, які із самого початку були з дохідністю, нижчою, ніж короткострокова ринкова, без інфляційних втрат не вдасться. Й утримувати їх також ризиковано. Знову ж таки інвестори втрачають.

Висновки

Іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

а) іпотечні облігації;

б) іпотечні сертифікати;

в) заставні.

Закон України «Про іпотеку» виводить на ринок новий вид цінних паперів — заставні та обумовлює їхній обіг, форму та зміст. Згідно зі ст. 20 цього закону, «заставна — це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням, за умови, що воно підлягає виконанню в грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання — право звернути стягнення на предмет іпотеки».

Іншим видом іпотечних цінних паперів є іпотечні сертифікати. Згідно із Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», іпотечний сертифікат — особливий вид цінного папера, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Іпотечні сертифікати можуть бути трьох видів: іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, іпотечні сертифікати участі та сертифікати фонду операції з нерухомістю. Іпотечний сертифікат засвідчує зобов’язання емітента сплатити у встановлений строк власнику іпотечного сертифіката частину грошових доходів від іпотечного покриття відповідно до умов, зазначених у проспекті емісії.

Основним завданням, яке покликані вирішувати іпотечні цінні папери, є рефінансування довгострокових іпотечних кредитів. Це не тільки забезпечить надходження додаткових фінансових ресурсів у реальний сектор економіки, але і сприятиме певною мірою реалізації частини незадоволеного попиту на інвестиційному ринку, який має місце на даний час.

Список використаних джерел

1. Горбач Л. М. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2006. — 435, с.
2. Маслова С. О. Фінансовий ринок: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. — К.: Каравела, 2003. — 339 с.
3. Мойсеєнко І. П. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2006. — 355 с.
4. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2007. — 573 с.
5. Романенко О. Р. Фінанси: Підручник. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.
6. Словник-довідник фінансового ринку: словник /Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін. — К. : Українське агентство фінансового розвитку, 2005. — 321 с.
7. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. — 535 с.
8. http://zakon.nau.ua