Вступ

Об’єктивний погляд на Ющенка дає підстави бачити в його особі звичайного чоловіка з властивими йому не лише превагами, але й вадами. Ющенко і сам часто стає жертвою декларованої ним самим свободи слова.

Незважаючи на всі труднощі, які підготувала йому доля, Ющенко залишається людиною незлою, щирою, відвертою, доброзичливою, відкритою для преси.

В 2002 році блок “Наша Україна” на чолі з Віктором Ющенком перемагає на виборах у Верховну Раду.

Електорат Віктора Ющенко — це націонал-патріотичні державники, для яких Україна як держава є найважливішим суб’єктом. Вони є націонал-патріотичними консерваторами.

У виборчій президентській програмі Віктора Ющенка головним завданням глави держави визначено побудувати «державу, яка захищає інтереси простих громадян, а не прислуговує купці олігархів. Сприяти єдності народу України, орієнтації суспільства і держави на загальнолюдські цінності — свободу, демократію, міжнаціональну і міжконфесійну злагоду, взаємну повагу і толерантність, справедливість і добро».

У своєму зверненні до Верховної Ради Президент України Віктор Ющенко окреслив контури стратегії гуманітарного розвитку України. Ця стратегія базується на чітких пріоритетах, виходячи з необхідності консолідації українського суспільства на основі автентичної системи цінностей, відчутного поліпшення якості життя наших співвітчизників. Говорячи про систему суспільних цінностей, Президент наголосив, що «вона має бути без білих плям чи недомовленостей, однаково «своєю» для жителя Києва та Донецька, Львова та Сімферополя». «Наша мета — витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного, культурного і політичного життя», — процитував Віктор Ющенко слова Івана Франка.

1. Психологічний портрет В.Ющенка

Психологічний портрет Ющенка складають такі характеристики: динамічні характеристики (гнучкість, оптимізм, стриманість, жвава міміка); морально-етичні риси (тактовність, скромність); комунікативні характеристики (уміння говорити просто і зрозуміло, спиратися на цифри і факти); розум.

Президент України Віктор Андрійович Ющенко дуже сильно відрізняється від двох своїх попередників. Його орієнтація на інтеграцію України у європейські і міжнародні структури очевидна. Він не приховує, що майбутнє України у Європейському союзі (ЄС) та НАТО.

Він має великий авторитет серед відомих іноземних політиків. У нього багато добрих знайомих у цьому середовищі. Особиста дружба поєднує його з такими людьми, як Хав’єр Солана, Олександр Квасьневський, Лех Валенса, Президент Грузії Михаїл Саакашвілі.

Чималий інтерес Ющенка до історії України. Він вважає себе нащадком останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Спостерігається інтерес Президента до музейної справи. Так, зокрема він виступає за відродження національних святинь України, таких як палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Батурині чи національного комплексу Кам’яна Могила. Президент причетний також до створення величезного музейного комплексу на базі київського заводу «Арсенал». Велика дружба пов’язує Ющенка з відомими митцями, художниками, поетами. Зокрема, відомий український художник Іван Марчук подарував Ющенкові створений ним портрет Президента. І портрет цей є вельми цікавим. Він передає внутрішній світ самого художника [2, c. 32].

У портреті-книзі «Віктор Ющенко: банкір і політик» О. Сліпушко обирала для свого аналізу (і для економічного, який є в тексті) виключно позитивні факти діяльності політика, схвальні для нього оцінки експертів – на композиційному рівні, й на мовленнєвому – оцінні лексеми: рішучий, ризиковий, новатор. Позитиви героя виділялися графічно. Захоплення предметом дослідження позбавляє автора об’єктивного бачення як особистості, так і досліджуваних явищ (політичних, економічних) [7, c. 8].

В свої 45 років, під час правління Президента Леоніда Кучми, Віктор Ющенко посідає пост прем’єр-міністра України та стає наймолодшим прем’єром за всю історію України.

Популярність Ющенка останнім часом дещо зменшилася через ряд скандальних справ, що мали місце останнім часом. Скандали негайно освітлюються у ЗМІ і люди мають змогу аналізувати їх [6, c. 8].

2. Політичний портрет В.Ющенка

В 49 років В. Ющенко активно вливається в політичну боротьбу, направлену на вищу посаду в країні. Ще до початку президентських перегонів він опинився в опозиції діючої влади Леоніда Кучми, яка масштабно та не соромлячись використовувала проти Ющенка адмінресурс. Лідера «Нашої України» всіляко обмежували у можливостях поспілкуватися з виборцями , як через мас-медіа, так і напряму. Більш того, В. Ющенко заявив, що планується замах на його життя. Не дивлячись на тиск, «Наша Україна» провела форуми в Луганську, Харкові, Донецьку, Сумах та інших містах. В Донецьку невідомі молодики зайняли залу, де мав відбутися з’їзд партії. Місцева міліція не втручалась. По місту були розвішані білборди з зображенням Ющенка в фашистській формі. Після зриву з’їзду в Донецьку Ющенко звинуватив Адміністрацію Президента у перешкоджанні проведенню заходів. В якості доказів він надав інструкцію адміністрації про те, як перешкоджати форумам «Нашої України» [6, c. 8].

В свої 50 років Ющенко балотується на пост Президента України у виборах 2004-го року, після чого переживає самий бурхливий рік у своєму політичному житті.

«Помаранчева революція» стала піком кампанії Ющенко. 21 листопада 2004 року ввечері на Майдані Незалежності в столиці почався паралельний підрахунок голосів. Наступного дня був заявлений мітинг, і в Києві вже протестувало до півмільйона людей. В наступні тижні хвиля масових протестів та мирних демонстрацій охоплює всю Україну. Палатки з’являються навіть на майданах тих міст, які початково вважаються «краєм Януковича» — це східна Україна.

6 рік — на виборах до Верховної Ради президентська сила — «Наша Україна» отримує лише 13,95% голосів виборців, поступившись «Партії регіонів» (32,14%) і Блоку Юлії Тимошенко (22,29%).

В цьому ж році Віктор Ющенко втрачає лідерські позиції. «Віктор Ющенко більше не сидить на вершині владної піраміди. Але справа навіть не у втрачених повноваженнях, а в згасаючій підтримці народу. Ще два роки тому на президентських виборах за нього віддавали свої голоси більш половини українців. На минулих же парламентських — мандат у владу очолюваної їм партії готові були дати вже вчетверо менше людей. І якщо вчорашньому затятому суперникові Президента Віктору Януковичу вдалося залишитися лідером по ту сторону барикад, то прапор змін і прозахідних перетворень із рук Ющенко вирвала Юлія Тимошенко. Ющенко став жертвою своїх же колег по партії, які численними скандалами дискредитували не тільки себе, але і його», — пише преса.

В. Ющенко вважав, що погляд на Конституцію має базуватися на реалізації таких завдань: поглиблення прав і свобод громадянина, модернізація системи державного управління та реформування політичної системи за європейськими стандартами. Основними напрямками конституційного порядку денного мають бути: реформування виборчої та партійної систем, оптимізація організаційної структури парламенту (однопалатність чи двопалатність), вдосконалення моделі розподілу влади, забезпечення незалежності судової влади. Президент відстоював положення, що саме він повинен бути центральною фігурою у державі [4, c. 53].

Віктор Андрійович пропонував ввести двопалатний парламент, розширити права місцевої влади і повернутися до мажоритарної системи виборів. Щоправда, дише до верхньої палати, названої в проекті Сенатом. Ще одна конституційна пропозиція Віктора Ющенка — кандидатуру прем’єра висуває не коаліція, а партія, що отримала більшість голосів під час виборів до палати депутатів. До речі, багато парламентаріїв у зв’язку з цим згадували, як п’ять років тому на той момент опозиціонер Віктор Ющенко був категорично проти двопалатності. Однак послідовна непослідовність була властива не лише діючому гаранту [1, c. 176].

3. Президентство В. Ющенка: здобутки та прорахунки

Перший рік після обрання Президентом України Віктор Ющенко був наділений достатніми повноваженнями, щоб здійснювати вагомий вплив на формування і реалізацію державної внутрішньої і зовнішньої політики. Проте ефективно скористатися ними, на наш погляд, він не зміг.

1. Президент не використав можливостей для започаткування системних реформ у найважливіших сферах життя держави. Дуже часто концептуальні зміни, які необхідно було проводити в різних галузях, у першу чергу в економічній, наштовхувалися на протидію окремих політиків і політичних сил, що відстоювали вузько корпоративні інтереси. Щоправда, передвиборчі обіцянки не виконувалися у тому числі і через цілком об’єктивні причини, але донести це до загалу Віктор Ющенко не зміг.

Було помітно, що у Президента відсутня чітка стратегія діяльності. З самого початку, багато заяв і кроків Віктора Ющенка суперечили одне одному. Ліберальний стиль управління в умовах надзвичайно потужної опозиції, яка фактично зберігала контроль над половиною території України (особливо після парламентських виборів 2006 року) і своїми діями чинила загрозу національній безпеці, був абсолютно невиправданим. «Революція» повинна була продовжуватися, але Віктор Ющенко з багатьох причин не пішов на ряд радикальних кроків, які були такими необхідними для оздоровлення суспільства.

Іноді «дивна» позиція Віктора Ющенка пояснювалася експертами у тому числі і тим, що в Секретаріаті Президента просто не налагоджено дієвого механізму руху інформації, на основі якої глава держави приймає рішення. У перші місяці складалося враження, що глава держави живе в абстрактному, відірваному від реальності світі і не повністю володіє ситуацією.

Рішучий крок було зроблено лише один раз — 8 вересня 2005 року, коли у відставку було відправлено уряд Юлії Тимошенко із звинуваченнями у зраді та використанні службового становища навздогін [5, c. 4].

2. На посаду очільника уряду Президент запропонував компромісну, але сумнівну, з точки зору логіки оновлення влади, кандидатуру Юрія Єханурова. Але набрати необхідні голоси у парламенті для підтримки нового прем’єра Віктор Ющенко зміг лише шляхом укладення сумнозвісного меморандуму із опозицією. Показовим є те, що в одному із своїх перших інтерв’ю новопризначений прем’єр-міністр Юрій Єхануров відкрито заявив про те, що наразі є неможливою реалізація запланованих пенсійної, житлово-комунальної реформ, адмінреформи та реформи охорони здоров’я. Єдино можливою перспективою голова Кабміну назвав реалізацію податкової реформи, яка, нагадаємо, триває і по сьогоднішній день [6, c. 9].

Заплановані Президентом заходи щодо поліпшення життя простих громадян, виявилися не під силу навіть відверто «пропрезидентській команді», повністю йому підконтрольній. Та це ще більше поставило під сумнів можливість реалізації передвиборчої програми Віктора Ющенка до закінчення президентського терміну.

3. Віктору Ющенку не вдалося провести ефективну далекоглядну кадрову політику. Розстановка самодостатніх політичних гравців — представників Майдану — на ключові посади, з одного боку, не передбачала нічого поганого, а з іншого — призвела до гострих протистоянь і суперечок, які пізніше боляче вдарили по позиціях самого Президента. Сьогодні ми переконані, що так звані відмінності в поглядах на стратегію розвитку держави між «помаранчевими» політиками випливали, в першу чергу, з особистих бізнес-інтересів або вузькопартійних змагань.

Хоча в даній ситуації, ми можемо сказати, що Віктор Ющенко став заручником ситуації, коли потрібно було віддавати «передвиборчі борги».

Проте якщо проаналізувати кадрову політику на місцевому рівні, то факт залишається фактом — сотні призначень у регіонах були досить сумнівними і нелогічними. Українцям було важко зрозуміти, чому знову при владі ті, проти кого населення стояло на майданах селищ, містечок, міст. Переконливої відповіді Секретаріату Президента не було.

Це було підтвердженням гіпотези опозиціонерів про відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів у президентській команді. Але лише частково. Більш ніж ймовірно, що значна частина чиновництва отримала посади у результаті використання поширеної в Україні схеми «зв’язків» із «потрібними» людьми. Така ситуація не могла не відобразитися на підтримці Віктора Ющенка серед виборців. Населення стало свідком нехтуванням його волі щодо концептуальних змін, стандартів і правил суспільного життя та суттєвого оновлення владних структур.

4. Другий рік президентства Віктора Ющенка став початком реформування політичної системи України і, відповідно, став етапом зміни ролі глави держави як політичного суб’єкта в системі гілок влади. Внесення змін до Конституції з політичної і правової точок зору ускладнило і розбалансувало політичну систему держави.

Розпочався новий період політичних маневрів Президента і боротьби. Але тепер вже не з самим собою і «любими» та «не зовсім любими друзями», а з потужними політичними опонентами, які скористалися «помаранчевою демократією» вперемішку з «феноменом Олександра Мороза» і взяли владу в свої руки.

5. Верховна Рада, фактичний плацдарм та інструмент в руках уряду, в багатьох питаннях «не змогла знайти спільної мови» із Президентом. Конструктивна співпраця наштовхувалася на відмінне бачення стратегії розвитку держави.

Проте ще гострішими є стосунки Президента і Кабінету Міністрів України. Чинниками такого стану речей є не лише відмінні політичні позиції, а й психологічні настанови представників різних гілок влади один до одного та декларативне і реальне вболівання за долю нації. Яскравим прикладом цього є ситуація у сфері зовнішньої політики, коли необхідність виконувати обіцянки-козирі передвиборчої програми ідуть у розріз із національними інтересами України.

На жаль, у даній ситуації Віктор Ющенко позбавлений дієвих важелів впливу на ситуацію. Спостерігається також певна психологічна неготовність Президента жити в реаліях зміненої політичної системи. На нашу думку, до дуже багатьох викликів парламентсько-президентської форми правління він був просто не готовий.

6. До здобутків Президента Віктора Ющенка ми можемо віднести забезпечення проведення парламентських виборів 2006 року у наближені до демократичних стандартів, забезпечення свободи слова та діяльності ЗМІ, значна зовнішньополітична активність і рух у напрямку до членства України в ЄС. До заслуг Президента ми можемо певною мірою зарахувати і те, що у багатьох випадках він знижував рівень напруги в суспільстві, що штучно створювалася опозиційними силами і могла суттєво дестабілізувати ситуацію в країні [5, c. 4].

Висновки

Отже, Президент України В.Ющенко не використав можливостей для започаткування системних реформ в усіх сферах життя держави. Передвиборчі обіцянки не виконувалися, на це були в тому числі і об’єктивні причини, але переконливо донести їх до загалу В. Ющенко не зміг. Було помітно, що у Президента відсутня стратегія діяльності, з самого початку багато заяв та кроків суперечили один одному. Ліберальний стиль управління в умовах надзвичайно потужної опозиції, якій підконтрольна фактично половина України і яка своїми діями чинила загрозу національній безпеці, був у багатьох випадках не виправданим.

До здобутків очільника держави ми можемо віднести:

—         не мала його заслуга у тому, що проведення виборів 2006 року були наближеним до демократичних стандартів;

—         беззаперечним досягненням є значне покращення ситуації у “сфері” свободи слова;

—         до позитивів слід віднести значне пожвавлення зовнішньополітичної активності держави;

—         в багатьох випадках Президент знижував рівень напруги в суспільстві, що була штучно створена опозиційними силами і могла суттєво дестабілізувати ситуацію в країні.

Список використаної літератури

1. Виктор Ющенко: феномен или фантом? / И.В. Бессмертный (сост.). — К. : Газета «2000», 2004. — 302с.
2. Жулинський М. Віктор Ющенко: випробування владою. — Х. : Фоліо, 2005. — 415с.
3. Лисицький В. Виктор Ющенко — лидер рождающейся украинской политической нации. — К.: Скарбы, 2004. — 47 с.
4. Народний Президент / Г.Бурнашов (Упоряд.). — Івано-Фарнківськ: Симфонія форте, 2005. — 128 с.
5. Президенство В.Ющенка: здобутки та прорахунки [Текст] // День. — 2007. — 10 лютого. — С. 4
6. Рубанець, М. Віктор Ющенко: штрихи до політичного портрета [Текст] / М. Рубанець // Україна і світ сьогодні. — 2005. — №2. — С. 8-9
7. Сліпушко О. М. Віктор Ющенко: банкір і політик. – К.: Криниця, 2000. –139 с.