Вступ

Військова присяга — встановлена у деяких державах законом урочиста клятва при прийнятті громадянина на військову службу у збройних силах цієї країни.

Військова присяга кожної країни має свій специфічний зміст, традиції та обряди її прийняття, що залежать від історично сформованих особливостей цього народу.

Військова присяга — документ юридичної сили, що має велике державне значення. Кожен громадянин України, який поступає на військову службу, особисто складає Військову присягу на вірність Українському народові та скріплює її власноручним підписом.

Військова присяга покладає на військовослужбовця всю повноту відповідальності за виконання ним військового обов’язку.

Зі здобуттям Україною незалежності, Постановою Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року. було затверджено текст Військової присяги, в якій були сформульовані найважливіші, на той час, вимоги, що висувалися до військовослужбовця та які він повинен був неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

Військову присягу складають:

• військовослужбовці, які прибули до військової частини для проходження військової служби і раніше не складали Військової присяги, – після проходження ними програми підготовки, вивчення основних положень військового законодавства України, військових статутів стосовно їх прав та обов’язків, виконання вправи стрільби із стрілецької зброї, але не пізніше ніж через місяць від дня прибуття до військової частини;
• курсанти військово-навчальних закладів, військових відділень, кафедр та факультетів цивільних навчальних закладів, які раніше не складали Військової присяги, – в той самий термін;
• приписані до військової частини військовозобов’язані, які раніше не складали Військової присяги, – не пізніше ніж протягом п’яти днів після прибуття до військової частини для проходження навчальних зборів.

1. Ритуал та історія прийняття військової присяги в Україні

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов’язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об’єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми —: довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся тощо). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов’язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б’ється, що його не переможено.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.

12 березня 1919 року, іменем Директорії у Вінниці отаман Симон Петлюра затвердив присягу вояка армії Української Народної Республіки. «Клянусь честю громадянина Української Народньої Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її верховній владі Діректорії, правительству і народній армії. Присягаю поважати і захищати накази і всякі препоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народньої Республіки та трудящого люду, хто-б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської влади буде вимагать: на воді, на суші, у воздусі, в день і ніч, в боях, наступах, в сутичках і всякого роду предприємствах, словом на кожному місці, у всяку пору і в кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крові боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння, не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна–лицаря вимагають, в цей спосіб і честь жити і честь умерти. В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідньої та народу, допоможи».[1]

6 грудня у 1991 році ВРУ ухвалила закони України «Про оборону України» і «Про Збройні Сили України», а також постановою «Про текст Військової присяги» було затверджено текст військової присяги, яку урочисто склав у Верховній Раді перший міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов. Після цього у 6 грудня святкують День ЗСУ або День української армії.[2]

23 грудня 55-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку (тоді ще 55-й окремий ордену Червоного Прапору Петроківський полк зв’язку) став першою окремою військовою частиною, яка офіційно присягнула на вірність народу України. Командир цієї військової частини Вілен Мартиросян став другим військовим Незалежної України, який склав присягу, затверджену 6 грудня ВР України, після Костянтина Морозова, який присягнув у ВР 6 грудня.

24 березня 1999 року, відповідно Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (із змінами), текст Військової присяги було доповнено та змінено, відповідно він став мати наступний виклад:

Я, (прізвище, ім’я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю.

Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу до Збройних Сил України, складають Військову присягу на вірність Українському народові в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і військовослужбовців.

2. Військова символіка в Україні

Під поняттям “військова символіка” будемо розуміти все, що використовується у військовій справі та має не конкретно предметний, а символічний зміст. Аналіз розвитку війська та військової символіки дає можливість поділити останню на декілька великих груп.

1. Перша, основна (за кількістю зразків) і найдавніша складова військової символіки – ВІЙСЬКОВА ЕМБЛЕМАТИКА.

Емблема (від грецького слова emblema – вставка, опукле зображення) – це символічне умовне зображення, що відображає певне поняття й означає в наш час приналежність військовослужбовців або різноманітного військового майна до відповідного виду збройних сил, роду військ (сил), спеціальних військ або служб, окремих об’єднань, з’єднань, військових частин, установ, закладів і т.н., а також до окремих категорій військовослужбовців-спеціалістів. Часто військова емблема вказує також на державну приналежність військовослужбовця.

У сучасній українській армії до цієї групи належать:

• емблема Збройних Сил України, емблеми Міністерства Оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, родів військ (сил) та служб;
• власні емблеми об’єднань, з’єднань, військових частин, підрозділів, кораблів, катерів, суден, установ, закладів, військових підприємств і т.н. (в подальшому коротко називатимемо їх емблемами військових частин);
• спеціальний комплекс емблем (емблематичних знаків), що використовуються як складова частина військової уніформи українських військовослужбовців: кокарди, емблеми на головні убори, фурнітура (гудзики з державною або військовою символікою), шитво на мундирах і головних уборах і тощо;
• окремий розділ військової емблематики складають розпізнавальні знаки, що існують у вигляді спеціальних знаків, які наносяться на техніку або пришиваються на військову уніформу. Можна вважати їх примітивними емблемами. Інколи це простий знак (геометрична фігура, цифра, літера і тощо), тому що його функція – просто відрізняти одного військовослужбовця (зброю) від іншого, який належить до іншого підрозділу. Для порівняння: емблема (символ), крім розпізнавальної функції, має ще і досить складний зміст, пов’язаний з історією частини, родом військ, до якого вона належить та специфічними завданнями, які вона виконує.

Таке явище як розпізнавальний знак було відоме не тільки арміям США та Європи, але й Радянській армії. Бойовий статут Сухопутних військ Радянської армії визначав його так: “Розпізнавальний знак з’єднання (частини) є малюнок геометричної фігури у вигляді кола, квадрата, прямокутника, ромба, трикутника та інших фігур. Для збільшення кількості варіантів розпізнавальних знаків допускається нанесення ліній в різному напрямку, цифр, літер, малюнків окремих порід дерев або їх листя всередині знака, а також замальовка однієї із частин знаку. Розпізнавальний знак з’єднання (частини) призначається старшим начальником і періодично змінюється.”

2. Давню історію має і друга група військової емблематики – ВІЙСЬКОВА ВЕКСИЛОЛОГІЯ, до якої належить весь комплекс прапорів, знамен, прапорців, штандартів, що використовуються в збройних силах.

В Збройних силах України до цього розділу належать:

• прапори Збройних сил України, Міністерства Оборони України, Генерального штабу Збройних сил України, видів Збройних Сил України;
• Бойовий Прапор з’єднання або військової частини;
• Штандарти Міністра Оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, командувачів Сухопутними військами, Повітряними Силами, Військово-морськими Силами Збройних Сил України (теоретично можлива також поява посадових прапорів інших вищих керівних осіб Збройних Сил України);
• комплекс прапорів та вимпелів кораблів і суден Військово-морських Сил Збройних Сил України;
• всі інші прапори Збройних Сил України (шефські, почесні і т.н.).

Можлива поява офіційно (неофіційно вони вже існують) хоругвей або прапорів тих військових частин, установ і закладів, яким не надаються Бойові Прапори.

3. Окрему групу військової символіки складає ВІЙСЬКОВА ГЕРАЛЬДИКА. До неї належать герби військових з’єднань, частин, установ, закладів, підрозділів. На жаль, у Збройних Силах України зараз існує небагато гербів. Однак у майбутньому можлива поява гербів Міністерства Оборони, Генерального штабу Збройних Сил України тощо.

До цієї групи можна віднести й особисті герби військовослужбовців, що відображають специфіку їхньої професії (наприклад, герби, отримані за військову звитягу).

Виокремлення цієї складової із загальної геральдики здійснене за формальною ознакою – як герби пов’язані з військовою справою, з військовослужбовцями. Поза тим вони жодним чином не відрізняються від класичних гербів.

На жаль, за останні роки геральдика в Україні, а особливо в Збройних Силах, набула двозначного змісту завдяки появі так званих “фахівців”, що доречно й недоречно використовують цю назву. Тому геральдику інколи пов’язують з великою кількістю військових і невійськових емблем, які не є гербами і побудовані за іншими, негеральдичними правилами, а до геральдики не мають жодного стосунку.

4. Четверта група військової символіки – ВІЙСЬКОВА ФАЛЕРИСТИКА. Сьогодні не існує чіткого наукового визначення цієї дисципліни. Тому під фалеристикою будемо розуміти весь комплекс військових нагород, заохочувальних та ювілейних відзнак, знаків кваліфікації, що виконані у вигляді металевих нагрудних знаків. До фалеристики також можна віднести металеві нагрудні емблеми військових частин, які часто на професійному сленгу називають “полковими знаками”.
5. П’ята група військової символіки – ВІЙСЬКОВА СФРАГІСТИКА. Вона включає весь комплекс військових печаток, що використовується в Збройних силах.

В практиці останніх років нарукавні емблеми в Україні називали по-різному: нашивки, шеврони, емблеми, нарукавні знаки.

24 жовтня 2002 році на конференції Українського Геральдичного Товариства на підставі досвіду як української, так і іноземних армій, М. В. Слободянюк запропонував надалі називати цей вид військової емблематики “нарукавними емблемами”.

Підтвердженням слугував аналіз використання існуючих в українській мові назв для цього предмета військової уніформи, а саме:

ЕМБЛЕМА (ВІДЗНАКА) – занадто загальна назва, що не відтворює специфіки явища. Емблемами можуть бути й не нарукавні емблеми, наприклад, металева відзнака, емблема на головному уборі, на грудях тощо;

ШЕВРОН – взагалі неправильна назва. Шеврон (французьке слово chevron – буквально кроква) – це нашивка кутової форми, яка робиться з галуна, тасьми або шнура на різних частинах військового обмундирування (головним чином на рукавах), що служить, зазвичай, для визначення рангу (військового звання) або кваліфікації (часу служби, участі в бойових діях і т .н.) військовослужбовця;

НАРУКАВНА НАШИВКА, НАРУКАВНИЙ ЗНАК – неточне визначення. Є різні види нашивок, наприклад, шеврон – це теж нашивка;

РОЗПІЗНАВАЛЬНИЙ ЗНАК – також не точно визначає явище. Поняття “розпізнавальний знак” значно вужче за змістом, аніж поняття “емблема”, а крім того, може існувати в різних виглядах. Щоправда, у практиці іноземних армій (наприклад, США) існує багато прикладів, коли розпізнавальний знак через певний час вживання перетворювався на символ частини, її нарукавну емблему. Однак немає сенсу робити це в українській армії, особливо коли є можливість створення відразу саме емблеми.

Тому в подальшому для визначення власної символіки військових частин в тих випадках, коли емблема створюються саме для носіння на рукаві військової уніформи, будемо використовувати термін “нарукавна емблема”.

Емблема Збройних Сил України являє собою прямий рівносторонній хрест із розбіжними сторонами малинового кольору, у центрі якого у круглому медальйоні синього кольору вміщено зображення Знака Княжої Держави Володимира Великого. Висота медальйону становить 2/5 висоти хреста.

Пружки хреста і медальйона – золоті.

Прапор Збройних Сил України являє собою прямокутне полотнище малинового кольору зі співвідношенням сторін 2:3.

У центрі полотнища розміщено зображення емблеми Збройних Сил України. Висота емблеми становить 4/5 висоти полотнища.

Обидві сторони полотнища ідентичні.

Емблема Збройних Сил України зразка серпня 1992 року. Встановлена Комісією по створенню символіки Збройних Сил України під керівництвом першого заступника Міністра Оборони України генерал-лейтенанта І.Біжана і є варіантом малого державного герба України, в якому форма щита змінена з п’ятикутної на щит з закругленою нижньою частиною (інколи такий щит в геральдиці називають також іспанським). В практиці деякий час (приблизно до 1996 року) використовувалася як розпізнавальний знак на бойовій і спеціальній техніки, на літаках, а також на фасадах парканів та будівель військового призначення.

НАРУКАВНІ ЕМБЛЕМИ ПРИНАЛЕЖНОСТІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ДО ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

Першими емблемами Збройних Сил України були розроблені і запропоновані Комісії по розробці військової символіки Збройних Сил України в серпні 1992 року проекти художника О. Руденка (мал.1–3).

Вони були виготовлені пробною партією для розгляду на Комісії. Під час обговорення 23 січня 1993 року Комісія визнала їх недосконале художнє вирішення (див.: ”Народна Армія” за 27 січня 1993 р.), що разом з претензіями автора привело до відмови від них.

В результаті в першій половині 1993 року розробка загальновійськової нарукавної емблеми Збройних Сил України опинилася на початковому рівні. Тепер завдання створення проектів було прямо поставлено перед Головним речовим управлінням тилу Міністерства оборони України. Спочатку воно використало для нового мундиру Міністра оборони України генерал-полковника К. Морозова (пошитого для візиту до США) і для роти почесної варти кустарно зроблені зразки (мал.4–6).

Далі розробка почалась з використанням пропозицій від громадян, які надійшли до того часу в Міністерство оборони. У Львові виготовили експериментальну партію нарукавних емблем за малюнком львівського художника Р. Дуб’яка (мал.7–9).

Оскільки цей варіант не сподобався генералу К. Морозову, то було вирішено підготувати інші пропозиції, що і було доручено львівським фірмам «Горянка» і «Біотоп». Частину проектів фірми зробили пробним накладом (мал.10-12 і 15).

Інші пропозиції виконали лише як малюнки (мал.13,14, 16, 17). Серед них К. Морозов вибрав одну (мал.16), однак попросив додати до неї кетяг калини, який був на інших малюнках.

Цікаво, що кінцевий варіант емблеми підготували двох типів, які різнилися лише тим, що на одному подано малий Державний герб України, а на іншому – подібний до нього символ Збройних Сил України (Тризуб на заокругленому знизу щиті). Для виробництва затверджено проект з малим Державним гербом України (мал.18), який і досі носиться всіма військовослужбовцями (у кольорі відповідно до виду Збройних Сил) як символ їх приналежності до Збройних Сил України. Виготовляються вони в різній техніці, а продовж останніх років все більш популярними стають вишиті (мал.19-21).

Крім загальної емблеми були розроблені емблема аеромобільних військ України (мал.22), емблема військових музикантів і диригентів (мал.23) та емблема військових ліцеїстів (мал.24). 

Висновки

За недовгий період існування відродженої української армії військова символіка отримала доволі широкий розвиток.

Становлення сучасної системи військових символів проходило у складних умовах. Мова йде про цілеспрямований та організований військовим керівництвом процес опрацювання системи символіки збройних сил, який охоплював усі аспекти. Бойові прапори, прапори видів Збройних Сил, заохочувальні відзнаки Міністерства оборони для військовослужбовців та окремо для військових частин, знаки розрізнення за видами і родами військ, знаки приналежності до певної частини, знаки класної кваліфікації, нарукавні знаки утворюють систему військової символіки. Це все було радянським і необхідно було замінити і утворити власну українську систему військової символіки.

Становлення та розвиток військової символіки України відбувався самобутньо без впливу закордонних традицій. Інерційний вплив на символіку мали радянські традиції, які поступово втрачали свою смислову семантику і в кінцевому результаті зійшли нанівець.

Найцікавішим явищем, яке не має аналогів у попередній військовій історії України, стало створення власної символіки з’єднань, військових частин, установ і закладів Збройних Сил України. Якщо врахувати той факт, що Радянська Армія, з частини якої була створена Армія Українська, такого явища практично не знала взагалі, то стає зрозумілим, що українська військова нарукавна емблема – це витвір цілком український, зі своїм стилем і традиціями. 

Список використаної літератури

1. Військова присяга [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004.
2. Військовий обов’язок [Архівовано 19 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с.