ВСТУП

Актуальність. Державна політика в галузі дошкільної освіти, що визначається Конституцією, Законом України “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна XXI століття), Законом України “Про дошкільну освіту”, Базовим компонентом дошкільної освіти в Україні, спрямовує фахівців у галузі вікової та педагогічної психології на пошук оптимальних шляхів особистісного розвитку дошкільників, розкриття механізмів формування їхньої життєвої компетентності як здатності в міру своїх вікових можливостей самостійно та свідомо виробляти позитивне ставлення до світу і самого себе. Однак аналіз сучасної практики сімейного та суспільного виховання засвідчує існування суперечностей між проголошеними ідеями гуманізації освіти та реальним станом справ. Тривале ігнорування ідеї самоцінності людської особистості, насадження масового колективізму, домінування монологічної стратегії у вихованні гальмують модернізацію та оновлення освіти, ускладнюють процес реалізації прогресивних ідей та особистісно орієнтованих технологій. Педагогічна робота з виховання дошкільника як суб’єкта життєдіяльності, здатного шанобливо, гідно, ціннісно ставитися до себе та оточуючих, підмінюється надмірною інтелектуалізацією дитини, орієнтацією на формальні результати. Спостерігається зниження інтересу педагогів до копіткої роботи по вихованню свідомого ставлення зростаючої особистості до природи, предметного світу, людей, власного „Я”. Проблема розвитку свідомості та самосвідомості дошкільника в наш час є проблемою становлення особистісного ядра, закладання базису культури, збалансованості потенційних можливостей та реалізованих здібностей.

Таким чином, необхідність теоретико-експериментального дослідження психологічних умов розвитку самоповаги у дошкільному віці обумовлюється соціальним замовленням на модернізацію дошкільної освіти та впровадження особистісно орієнтованих виховних технологій.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ САМОПОВАГИ У ДОШКІЛЬНИКІВ

1.1.  Поняття самоповаги

Самоповага, повага до себе, шанобливе ставлення до себе, ціннісне ставлення до себе – це внутрішня моральна риса людини, яка засвідчує позитивне в цілому, «тепле», приязне, прихильне ставлення до себе самої. У найбільш конкретних проявах самоповага людини виявляє себе в таких почуттях, як радість за себе, задоволеність, гордість, симпатія до себе тощо. Будучи за своєю сутністю внутрішнім утворенням, характер ставлення до себе впливає на особливості поведінки і діяльності людини,  на те, яку справу вона обирає, як захищається, з ким товаришує, як долає труднощі, як реагує на несправедливість, як організовує своє життя, який характер її  соціальної активності тощо. Самоповага є продуктом роботи самосвідомості, функція якої, як відомо, зводиться до забезпечення поінформованості про себе на достатньому для повноцінного існування рівні та  регулювання на цьому грунті власної поведінки [5, с. 18].

Психологи роблять спробу проаналізувати різні прояви поведінки дошкільника і виділити характерні ознаки високої і низької самоповаги. У більшості випадків самоповага пов’язується із самостійністю дитини, її кмітливістю, ретельністю, готовністю самовиразитися в різних справах, домаганнями визнання значущих для неї дорослих і однолітків, вимогливістю в оцінках власного продукту. Вважається, що розвинена самоповага повинна супроводжуватися позитивними емоціями: радістю, задоволенням, упевненістю, позитивною спрямованістю на людей. Про вражену самоповагу може свідчити прагнення дитини уникати провідних ролей у грі, гіпертрофована потреба у схваленні (коли активність дитини спрямовується не емоціями, а лише програмується дорослими), проявами самовпевненості, підвищеної тривожності, образливості, невдоволеності собою, вразливості, невпевненості в собі.

Самоповага визначає загальний тонус, стан, настрій, плани, активність дитини. Знижена самоповага здатна зробити поведінку дитини хворобливою, нестійкою, спровокувати хибну поведінку. Дитина починає гостро реагувати на все, що зачіпає самооцінку – критику, сміх, легко ображається, починає віддавати перевагу самотності.

Звертає на себе увагу й інший прояв ціннісного ставлення до себе – марнославство дитини, хворобливе самолюбство. Погану послугу дорослі роблять тим дітям, яких постійно захвалюють, перетворюючи їх часто малозначимий випадковий успіх у значне досягнення. Дитині не під силу зрозуміти справжню ціну такого схвалення і визнання. Не підкріпивши примарний успіх справжнім, не переживши емоційне й фізичне напруження, дитина дуже швидко починає орієнтуватися лише на зовнішній атрибут — оцінку, схвалення, прагне досягти їх за будь-яку ціну, якщо не заслужити, то випросити. Намагаючись виділитися, отримати схвалення та визнання, дитина хвалиться, обирає для спільної діяльності завідомо слабкішого партнера, принижує внески і успіхи ровесників [5, с. 19].

Виникає питання про походження самоповаги: це природне утворення, яке повною мірою залежить від особливостей генотипу, чи наслідок виховання і навчання дитини? Якщо це наслідок виховання, то яка інституція насамперед визначає особливості самоповаги дитини: родина, освітній заклад, вулиця, суспільний лад? Якщо це природне утворення, чи означає це, що якась частина людей приречена на низьку самоповагу, а іншій гарантована – висока? На жаль, однозначних відповідей на ці питання сьогодні не існує. Психіка дитини є складноорганізованою відкритою до впливів системою. Процес формування ціннісного ставлення до себе, і в тім числі, самоповаги, здійснюється як саморух, який обумовлюється індивідними (природними) особливостями (типом нервової системи, задатками, темпом розвитку) та специфікою виховних впливів. Цим процесам неможливо нав’язати однозначних шляхів розвитку, проте можна сприяти певним тенденціям, таким, як допомога дитині в набутті досвіду позитивних уявлень про себе, підвищенні реалістичності самооцінок, оптимізація рефлексії. При цьому в ефективному вихованні головне не сила, а правильна організація, структура і будова впливу. Часто досить слабкі, на перший погляд, але правильно організовані виховні впливи на психіку дитини, є надзвиичайно ефективними. Добре слово, увага, позиція прийняття часто значать для дитини та її самоповаги набагато більше, аніж чітко вибудована, але формально організована система роботи  з нею.

Повертаючись до розмови про головні психолого-педагогічні  передумови розвитку самоповаги, на які, в першу чергу, варто спиратися дорослим, виділимо такі:

— по-перше, це природне бажання кожної людини (і маленької дитини також) постійно переживати радісні почуття стосовно світу і самої себе  (вони завжди є приємні й бажані). Самоповага –  важлива мотивація поведінки. Кожний дошкільник намагається бути в полоні приємних і радісних емоцій стосовно себе, своєї успішності, прийнятості іншими тощо. Без таких почуттів неможливо виростити повноцінну розвинену особистість.

По-друге, поява в дитини елементарної рефлексії, тобто вмінь розглядати себе неначе з боку, помічати й оцінювати свої успіхи та невдачі, робити елементарні висновки. Без цього дитина просто не зможе побачити, а тим більше пережити якісь почуття щодо свого «Я». Природа надає добрі можливості щодо цього: пізнавай, дитино, себе!

По-третє, здатність запам’ятовувати, акумулювати і складати більш-менш загальне уявлення про себе: свою «хорошість», умілість, прийнятість іншими. Якщо дитина частіше чує про себе приємні, схвальні думки, знаходить переконливі підтвердження своєї цінності в продуктах своєї праці, — очевидно, що її багаж стосовно свого «Я» буде грунтовнішим і міцнішим [5, с. 20].

Такий підхід до розуміння природи самоповаги вселяє оптимізм і націлює педагогів та батьків дошкільників на активну позицію щодо її розвитку в дошкільників, а саме:

—         на продумане, із урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей керівництво процесами розвитку самосвідомості в дітей та формування у них самоповаги;

—         розуміння і врахування тих протиріч, які складаються в ході розвитку дітей того чи іншого вікового періоду і визначають специфіку процесів самоставлення;

—         на необхідність надання допомоги дітям у процесах накопичення ними позитивних уявлень про себе, активізації процесів рефлексії, апробації власних сил у різних царинах життя та діяльності;

—         на віру в те, що зацікавлені дорослі (батьки та вихователі) цілком спроможні створити належні умови для розвитку в дошкільників ціннісного ставлення до себе [5, с. 20].

1.2. Виховання самоповаги у дошкільників

У дошкільному віці продовжується процес самопізнання та вироблення ставлення до себе. Уся психічна активність дитини спрямовується на пізнання світу і самої себе в світі. Цьому сприяє інтенсивний розвиток пізнавальної сфери і, зокрема, сенсорної системи, пам’яті, мислення, уяви; розширюються можливості для оволодіння різними видами діяльності: грою, художньою діяльністю, елементами праці та учіння [4, с. 135].

Важливі зміни відбуваються у особистісній сфері дитини: певною мірою стабілізується Я-образ, дитина починає розуміти незворотність своєї статі, поступово усвідомлює не лише фізичні, а й розумові можливості, відчуває свої права, зорієнтована на обов’язки; володіє арсеналом захисних механізмів; більш-менш знає свої переваги і слабкі сторони, активно реалізує можливості самовираження. Вона володіє певним словником, щоб розповісти про себе, свої почуття, плани і прагнення.

Новоутвореннями дошкільного віку, що є важливими для розуміння феномену самоповаги дитини, є розділення часткової і загальної самооцінки та зародження елементарних форм критичної самооцінки, поява здатності до емоційної децентрації.

Cамоповага дошкільника – це особистісне утворення, яке складається з ряду компонентів, що взаємодіють, взаємодоповнюють та до певної міри піддаються цілеспрямованому педагогічному впливу. Гармонійне поєднання  в активності дошкільника прагнення до самовираження в різних справах, домагання ним визнання від оточуючих та здатність до самозбереження забезпечує наявність мінімально достатніх складників його самоповаги, тобто критеріїв, сукупність яких здатна забезпечити оптимальний рівень ціннісного ставлення до себе [4, с. 137].

Такий інтенсивний розвиток внутрішнього світу дитини, складність феноменів самосвідомості та значущість їх для всього подальшого життя дитини вимагають від вихователів та батьків здатності володіти хоча б елементарними засобами діагностики особливостей протікання цих процесів, уміння правильно трактувати різні прояви поведінки, помічати за ними внутрішні стани і переживання дітей, розуміти, коли малюк відчуває себе впевнено і пишається собою і навпаки, коли тривожиться, боїться, намагається себе захистити. Це особливо важливо з тих позицій, що досить часто демонстративна впевненість, а частіше й самовпевненість дитини, бажання привернути до себе увагу  дорослих та однолітків сприймається дорослими як свідчення її сили, впевненості в собі, а насправді є ознакою тривоги, страху втратити добру думку оточуючих. Утім, таких і подібних невідповідностей у проблемі самоставлення, самопочуття і вияву цих станів в поведінці та діяльності досить багато.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

2.1. Рекомендації батькам

Самоповага народжується з визнання власних чеснот. Якщо малюк робить щось добре, він отримує задоволення. Коли він часто досягає успіху, в нього з’являється віра в свої здібності. Малюк хоче навчитися всьому, що вміють інші діти та дорослі. Він прагне опанувати всі нові й більш важкі види діяльності.

Малюку, якому не вистачає почуття впевненості в собі, потрібно дати можливість виявити свої здібності. Кожне маля щось уміє робити добре. Питання в тім, що саме.

Батьки повинні задуматися: «Що дається дитині найлегше?» Поспостерігайте за ним. Подивиться, чим він любить займатися. Швидше за все, він буде вибирати такі справи, які йому вдаються.

Дорослі повинні так організувати життя дітей, щоб вони могли підтверджувати й розвивати свій успіх. Дуже важливо підтримувати дитячий ентузіазм.

Іноді батькам варто переглянути свої погляди на те, які заняття пасують хлопчикам, а які дівчинкам. Хлопчик може віддати перевагу танцям, а дівчинка — карате. Головне, щоб батьки виявили розуміння. Інтереси дітей часто змінюються, але почуття того, що батьки їх розуміють, залишиться на все життя.

Є й інші способи розвинути успіхи дітей. Нехай малюк виконує які-небудь нескладні доручення. Наприклад, він може розставити тарілки на столі, підмести в кухні після обіду. Малюк буває дуже задоволеним, коли намальований ним малюнок вішають на стіну або холодильник.

Важливо, щоб дитина успішно справлялася з новими видами діяльності. Успіх у цьому випадку визначається не стільки кінцевим результатом, скільки прагненням маляти навчитися чомусь новому.

Проводьте як можна більше  часу з малюком. Він зрозуміє, що його цінують. Він відчуватиме свою важливість, коли батьки відкладають заради нього різні важливі «дорослі» справи. Прислухайтеся до думки дітей. Дівчинка відчує себе щасливою, якщо мама запитає, яке блюдо приготувати на обід або яку сукню одягти в гості. Для дитини це чарівне відчуття — коли дорослі сприймають її серйозно.

Похвала — основа формування самоповаги. Це визнання достоїнств малюка. Найбільш корисна похвала за певні виконані дії. Краще сказати синові, який їде на велосипеді: «Ти молодець, що зупинився на розі», ніж просто констатувати: «Ти молодець». Ви підкреслите правильну поведінку, і малюк зрозуміє, як він повинен поводитися, а не тільки зрадіє, що він просто «молодець», і не буде знати чому.

Подумайте, перш ніж похвалити сина або доньку. Не дуже вдалий комплімент: «Ти набагато щедріший, ніж твій брат». Дитину потрібно хвалити за гарний вчинок («Молодець, ти поділився печивом»), а не за те, що він краще брата.

Потрібно навчити маля самому визнавати власні досягнення, інакше воно залишиться залежним від думки інших. Домагайтеся, щоб діти могли оцінити власні вміння. Що малюк уміє робити добре? Як він це робить? Якщо маля приносить із дитячого садка малюнок, нехай розповість, чому він йому подобається. Якщо побудував з кубиків будинок, запитаєте, як він зумів їх скласти.

Дитина повинна прагнути затвердити свій авторитет. Дайте йому можливість «просвіщати» інших дітей [6, с. 8-9].

2.2. Корекційно-розвивальна програма «Виховання самоповаги у дошкільників»

Корекційно-розвивальна програма «Виховання самоповаги у дошкільників» допоможе набути дітям соціального досвіду, а саме: почуватись комфортно поруч з іншими, розуміти, любити та вибачати їх, контактувати, висловлювати свою думку, виявляти свою життєву позицію, приходити на допомогу, мати оптимістичний настрій.

Мета: виховання самоповаги у дітей дошкільного віку.

Предмет: рівень соціального розвитку дітей середнього та старшого дошкільного віку.

Об’єкт: діти дошкільного віку з низьким рівнем соціального розвитку.

Завдання:

1. Розвиток соціально спрямованих навичок дітей середнього та старшого дошкільного віку.
2. Забезпечення емоційного комфорту.
3. Корекція небажаних особистісних особливостей поведінки, настрою дітей.
4. Розвиток комунікативних навичок дітей, а також мислення, пам’яті, уваги.
5. Підняття рівня самооцінки дитини.
6. Надання психологічної допомоги педагогічним працівникам в організації життєдіяльності дітей у вікових групах.
7. Залучення батьків до співпраці, підтримка їх інтересу до життя дитини в ДНЗ.
8. Розробка психолого-педагогічних і методичних матеріалів.

Етапи здійснення програми:

Проведення індивідуальної психодіагностики дітей. Отримані результати фіксуються у зведеній таблиці вхідної діагностики (вересень-жовтень).

Корекційно-розвивальна програма «Виховання самоповаги у дошкільників»:

—  ознайомлення з результатами діагностування педагогічних працівників ДНЗ із метою розроблення плану спільних дій щодо проведення занять (жовтень).

— індивідуальні консультації батьків за результатами діагностик;

— рекомендації щодо виявлених проблем розвитку та вихованості дітей (протягом року).

— відбирання дітей для проведення занять за програмою (вересень).

— Проведення занять (жовтень-квітень).

— повторне діагностування дітей із метою відстеження динаміки їх розвитку і результативності занять (травень). Заняття проводяться з групою дітей (5-6 дітей) один раз на тиждень.

Тривалість заняття:

— середня група — 20-25 хвилин;

— старша група — 25-30 хвилин.

Заняття проводяться в цікавій та доступній для дітей формі. Під мас їх проведення використовуються комунікативні, рольові, імітаційні та рухливі ігри, вправи, малюнкові завдання, елементи групової дискусії, твори художньої та народознавчої літератури, релаксаційні вправи та релаксаційні музичні твори.

Запропонована програма — це курс спеціальних занять, спрямованих на розвиток та набуття соціального досвіду дитини, який дасть їй змогу в майбутньому правильно ставитися до будь-яких змін у житті зі збереженням фізичного та психічного здоров’я [8, с. 71].

Програма має практичне значення, оскільки інформація, що викладена в ній, є корисною для практичних психологів, педагогів, батьків.

Заняття № 1

Тема: Знайомство

Мета: створювати позитивний емоційний комфорт; розвивати навички спілкування, групової взаємодії, почуття єдності, поваги та доброзичливого ставлення до інших; позбутися напруження.

Обладнання: паперові сердечка, великий аркуш паперу з намальованим контуром будинку, фломастери, олівці.

Хід заняття:

Вітання та знайомство

Мета: позбутися напруження; створювати емоційний комфорт.

Діти разом із психологом стають таким чином, щоб утворила форма серця. У руках дітей паперові сердечка. Кожна дитина стає по черзі в середину імпровізованого серця, називає своє ім’я і так, як їй подобається, щоб її називали. Після цього всі діти кладуть сердечка на підлогу, роблять крок назад та розглядають, яка фігура склалася на підлозі. Психолог запитує: «На що схожа фігура? Якого вона розміру? Про яких людей кажуть, що в них велике серце?» Якщо діти не можуть дати відповіді, тоді психолог пояснює їм.

Діти разом із психологом складають пам’ятку правильної поведінки в садочку.

— Бути чемним.

— Бути добрим, нікого не ображати.

— Поважати інших.

— Слухати інших.

— Допомагати іншим.

— Пробачати інших.

Вправи, що спрямовані на розслаблення м’язів рук, ніг і тулуба

«Кораблик»

Діти, взявшись за руки, уявляють себе «корабликом». Ноги широко розставлені (розташування рядком). Гойднуло «кораблик» ліворуч — діти стають на ліву ногу, права нога відірвана від підлоги розслаблена, руки підняті угору, нахилені ліворуч. Гойднуло «кораблик» праворуч — робимо те ж саме, тільки у правий бік. Повторити повільно 8 разів.

«Штанга»

Діти уявляють себе спортсменами-штангістами. Ноги широка розставлені. Руки розслаблені. «Підняти штангу» — нахилитися стиснути кулаки, підняти руки — вони напружені. «Кидаємо штангу» — руки опускаються вниз і вільно звисають уздовж тулуба. Дні хати легко, повільно. Повторити 5 разів.

Вправа «Мій садочок»

Мета: розвивати почуття єдності, поваги до інших.

Психолог пропонує дітям подивитись на великий аркуш паперу на якому намальований контур будинку — дитячого садка. Він запитує у дітей, що вони роблять у дитячому садку, як вони у ньому почуваються, чи радіють своїм друзям, вихователям. Потім діти одночасні починають малювати все те, що пов’язане з дитячим садком (весели! друзів, привітних вихователів, улюблені іграшки, меблі тощо).

Підсумок заняття. Психолог нагадує дітям правила поведінки у садочку. Діти повторюють їх.

Прощання. Діти беруться за руки, легко ними похитують і з посмішкою промовляють: «Усім, усім, до побачення!»

Заняття №  2

Тема: Краса душі

Мета: учити дітей розуміти поняття «душевний», «велика душа», виховувати позитивне ставлення до інших і до самого себе, впевненість, доброту; розвивати вміння знаходити правильне розв’язання проблеми.

Обладнання: м’яч.

Хід заняття:

Вітання « Веселі звірятка »

Мета: створювати психоемоційний комфорт.

Дітям пропонується привітатись, як «веселі котики» — торкаючись плечима одне одного та говорячи: «Мур-мур-мур», потім, як «веселі песики» — торкаючись ступнями та говорячи: «Гав-гав-гав», та як «веселі ведмедики» — торкаючись спинами, тручись одне об одного (діти об’єднані у пари).

Мета: розвивати вміння знаходити правильне розв’язання проблеми.

Діти стоять у колі. Психолог по черзі кидає дітям м’яч та запитує про те, як допомогти:

— маленькій дитині, яка загубила м’ячик?

— мамі, яка повернулася з роботи і дуже втомилася?

— другові, який випадково зламав улюблену іграшку?

— бабусі, яка несе важку сумку?

— друзям, які посварилися?

Бесіда про щирих людей

Мета: закріплювати знання про душевність.

Психолог запитує дітей: 1. Кого називають щирим? 2. Як поводиться така людина? 3. Чи можна вас назвати щирими? 4. Назвіть риси щирих людей.

Якщо діти не можуть дати відповідь, тоді психолог розповідає та пояснює дітям незрозумілі слова, поняття.

Гра «Загубилась дитина»

Мета: виховувати позитивне ставлення до самого себе та до інших.

Діти стають у коло. Психолог, імітуючи радіо, голосно промовляє: « Увага! Увага! Загубилась п’ятирічна дитина, невисока на зріст, із темним волоссям, завжди весела, привітна, Добра, охайна… (називати тільки позитивні риси дитини). Діти повинні відгадати. Про кого йдеться. Поаплодувати цій дитині.

Кожна дитина повинна, по черзі розповісти про себе, про те, що вона в собі цінує, що вона любить, що дає їй сичи бути впевненою, розумною, сильною. Важливо, щоб дитина не критикувала себе, свої помилки і недоліки, а позитивно думала про себе.

Підсумок заняття. Закріпити риси щирої людини. Прощання Діти беруться за руки, легко ними похитують і з посмішкою промовляють: «Усім, усім, до побачення!» [8, с. 72-73].

ВИСНОВКИ

Отже,  ми дійшли наступних висновків:

1. Що не дивлячись на загальновизнане значення та гостру актуальність проблеми самоповаги на сьогодні відсутній єдиний концептуальний апарат її дослідження, чітко не сформульовані основні поняття, спостерігаються розбіжності у поглядах на природу та структуру досліджуваного феномену, немає єдиної точки зору на генезис самоповаги, що обумовлює доцільність цілеспрямованого вивчення самоповаги як складного психологічного феномену.
2. На процеси самопізнання та вироблення ціннісного ставлення до себе важливий вплив здійснюють дорослі, які організовують предметно-практичну діяльність, використовують певний тип емоційно-оцінного ставлення до дитини. Шанобливе, уважне, тепле ставлення дає результат у самосприйнятті дитини впевненістю в собі, вірою, позитивними самовідчуттями. В той час як ігнорування дитячих потреб, нівелювання її особистості призводить до ранніх деформацій ціннісного ставлення до себе.
3. Дослідження самоповаги дітей дошкільного віку вимагає комплексного підходу, зокрема, орієнтації на сукупність принципів, вивчення поведінки дошкільників у різних умовах організації їх діяльності, з досліджуваними різних вікових груп та різної статі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» [Електронний ресурс: http://www.upk.org.ua/load/zakonodatelnye_akty/skachat_bazova_programa_rozvitku_ditini_doshkilnogo_viku
2. Вікова та педагогічна психологія. — К.: Каравела, 2005, 2009. — 399 с.
3. Дошкольная педагогика. — М.: Просвещение, 1986. — 413, с.
4. Дуткевич Т. В. Дошкільна психологія. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 391, с.
5. Дятленко Н.  Самоповага формує особистість //Дошкільне виховання. — 2002. — № 4. — С. 18-21
6. Дятленко Н. Подбаймо про формування самоповаги в дітей //Дошкільне виховання. — 1999. — № 8. —  С. 8-10
7. Лисенко Н. В.      Педагогіка українського дошкілля. — К.: Слово. — Ч. 2. — 2010. — 356, с.
8. Лушнікова О.  Школа самоповаги // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. — 2010. — № 10. —  С. 71-77
9. Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка. — К. : Академвидав, 2004. — 455 с.