Місцеві суди складають за кількістю і обсягом діяльності найчисленнішу групу суддів загальної юрисдикції. Вони належать до судів першої інстанції і як такі розглядають майже всі, за деякими винятками, справи, що належать до судової компетенції. Від так, можна стверджувати, що місцеві суди є основною ланкою судової системи України.

Місцевими загальними судами є районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди. Юрисдикція цих судів поширюється на одну адміністративно-територіальну одиницю: місто обласного значення, район у місті, район, який об’єднує міста районного значення, селища і села. Винятком є міськрайонні суди, до юрисдикції яких відносяться міста обласного значення і прилеглі до них райони, що входять до складу відповідної області.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим областей, Києва і Севастополя. Фактично вжиття щодо них терміна “місцевий суд” має умовний характер, оскільки їх юрисдикція поширюється на регіони: області, а також прирівняні до них за юридичним статусом міста Києва, Севастополь, і Автономну Республіку Крим.

Місцевими адміністративними судами є окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законодавством (частина 3 статті 21 Закону). Юрисдикція окружних адміністративних судів, як і місцевих господарських судів, поширюється на регіони.

Місцеві суди розглядають справи у межах визначеної законом компетенції. До них належать:

— цивільні справи про захист порушених, невизнаних або спірних прав, свобод та інтересів, що випливають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин (частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини 3 цієї статті справи слухаються в порядку позовного, наказного (у спрощеній формі) і окремого провадження (зокрема, про встановлення судом фактів, що мають юридичне значення);

— кримінальні справи (підсудність – ст. 32–33 КПК 2012 року).

– справи щодо застосування органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ОРД), досудове слідство, обмежень конституційних прав і свобод — стосовно законності й обґрунтованості затримання підозрюваного, обрання обвинуваченому і підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовження тримання під  вартою; проведення обшуку житла та іншого володіння особи тощо;

‑ справи щодо вирішення судом питань, пов’язаних з виконанням судових рішень (розділ VІІІ КПК України);

– справи про адміністративні правопорушення, передбаченні у статті 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). При цьому такі адміністративні стягнення, як виправні роботи (стаття 31) і адміністративний арешт (стаття 32), можуть призначатися лише районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею);

– адміністративні справи (їх не слід плутати із справами про адміністративні правопорушення).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини  що виникають у зв’язку зі здійсненням суб’єктами  владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв’язку  з публічним формуванням суб’єктів владних повноважень шляхом виборів або референдуму (частина 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України — КАС).

Адміністративною юрисдикцією наділені:

а) окружні адміністративні суди,

б) міські, районні і прирівняні до них суди.

Окружним адміністративним судам підсудні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова або службова особа (частина 2 статті 18 КАСУ).

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб’єкта  владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, за винятком випадків, передбачених законом, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (частина 3 статті 19 КАСУ).

Крім того адміністративними, в процесуальному розумінні, вважаються міські, районні,районні в містах і міськрайонні суди, які розглядають частину справ адміністративної юрисдикції як адміністративні, якщо це передбачено процесуальним законодавством.

Місцевим загальним судам як адміністративним підсудні:

• адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам;
• усі адміністративні справи з приводу рішень, для чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності;
• усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб із суб’єктами  владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим соціальним страхуванням, виплат і пільг дітям війни інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Після запровадження в Україні підсистеми адміністративних судів мало не одразу почалися суперечки між загальними й адміністративними судами з приводу компетенції по окремих категоріях справ, які набули особливої гостроти щодо спорів із соціальних питань.

Спочатку Законом України від 25 грудня 2008 р. “Про внесення  до статі 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ місцевим загальним судам як адміністративним судам” було передбачено, що спори, пов’язані із соціальними виплатами, мають розглядати за підсудністю місцеві загальні суди в порядку адміністративного судочинства.

Такий порядок полегшував звернення громадян до суду за захистом своїх порушених соціальних прав, особливо у сфері соціального забезпечення, оскільки справи стали розглядатися у межах міста чи району, що усунуло необхідність звернення до окружного адміністративного суду, чим полегшило доступ до суду передусім для літніх людей. Проте іншим Законом України від 18 лютого 2010 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України стосовно підвідомчості справ, пов’язаних з соціальними виплатами” було зроблено спробу перерозподілити компетенцію у цій частині між адміністративними і загальними місцевими судами. Згідно із зазначеною нормою розгляд відповідних спорів мав здійснюватися в порядку не адміністративного, а цивільного судочинства.

Зміна законодавства у цій частині створила не зручності а проблеми для незахищених верств громадян.

При розгляді справ у порядку адміністративного судочинства громадяни звільнялись від плати за матеріально-технічне забезпечення розгляду справ. Реалізація такого завдання адміністративного судо­чинства, як захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, пов’язана  із застосуванням принципу офіційності, відповідно до якого суд застосовує передбачені законом заходи, для з’ясування  всіх обставин у справі зокрема, виявлення і витребування доказів за власною ініціативою. Суд може вирішити справу також на підставі наявних доказів, якщо особа, яка бере участь у справі, не подає на його пропозиції докази для підтвердження обставин, на які вона посилається. І найголовнішою особливістю є те, що обов’язок  доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається не на позивача, а на суб’єкта  владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи ці обставини, Конституційний Суд України рішенням від 9 вересня 2010 р. визнав відповідні положення Закону України від 18 лютого 2010 р. такими, що суперечать Конституції України.

Законом України № 2748-VI від 2 грудня 2010 року, на виконання рішення Конституційного Суду України, відповідні положення законо­давства були приведені у відповідність до Конституції України.

Господарські справи. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (ГПК) місцеві господарські суди розглядають по першій інстанції справи, які належать до підвідомчості господарських  судів.

До господарських судів можуть звертатися юридичні особи (вони найчастіше виступають у ролі позивачів і відповідачів, а також громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи. У випадках, передбачених чинним законодавством, до господарського суду можуть звертатися державні органи, фізичні особи, які  не є суб’єктами  підприємницької діяльності (наприклад, для розгляду спорів між церковними громадами щодо використання культових споруд).

В основному господарські суди розглядають спори, пов’язані з невиконанням господарських договорів, реалізацією права власності, з банкрутством, корпоративні справи між господарськими товариствами та їх членами.

У чинному законодавстві не визначено критерії кількості суддів у місцевих судах, але, як правило, в районних судах у сільських місцевості вона становить не менше трьох осіб, інакше неможливо забезпечити нормальне функціонування суду. У місцевих судах міст, значних за кількістю населення, у міськрайонних судах, а також у місцевих госпо­дарських і окружних адміністративних судах кількість суддів може бути досить значною і сягати 30-40 осіб.

Законом України “Про судоустрій України” 2002 року на суддю місцевого суду покладалося передусім здійснення правосуддя в поряд­ку, встановленому процесуальним законом і, крім того, вжиття процесуальних заходів з метою забезпечення розгляду справи, а також відповідно до закону — контроль за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням. Але оскільки ці дії безпосередньо пов’язані із судочинством, у чинному Законі “Про судоустрій і статус суддів” (стаття 23) зазначено лише, що “суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом”.

У чинному Законі, як і в попередньому, не передбачені структуризація колективів судів місцевих суддів, створення спеціалізованих колегій з розгляду справ окремих категорій. Однак така практика у судах з великою кількістю суддів має місце. У сучасних умовах при її застосуванні може виникнути конкуренція з вимогами законодавства щодо автоматичного розподілу справ між суддями того чи іншого суду, для запобігання якій потрібно застосовувати необхідні організаційно-технічні заходи.