Вступ

1. Джерела науково-технічної інформації

2. Зміст патентної інформації

3. Види патентного пошуку

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Патентний документ містить інформацію про результати науково-технічної діяльності, заявлених чи признаних в якості об’єктів промислового майна, і про права власників на винахід.

Патентна документація – це сукупність первинних і вторинних документів, складених у відповідності з патентним законодавством і встановлюючих офіціальне визнання наявності винаходів, промислових зразків і корисних моделей. Патентний документ підпорядковується юридичній охороні держави, підтверджується висновками державної експертизи і не може містити неперевірених даних.

Патентна документація представлена описами винаходів, документацією про промислові зразки, корисних моделей і товарних знаків.

Патентна документація являється об’єктом вивчення патентознавства.

Патент (лат. рatens – посвідчення, грамота) – документ, що встановлює офіційне визнання чогось винаходом і право винахідника на нього. Крім цього, це документ на право займатися торгівлею чи промислом. Патент дає право винахіднику чи його спадкоємцю на розпорядження винаходом. Це означає, що власник патенту сам вирішує питання про те, як поводитися з винаходом: продати його чи видати ліцензію на його використання, або ж не робити ні того, ні іншого.

Патентна інформація – це будь-який вид інформації, що міститься в патентному документі. Патентний документ є офіційно оприлюднюваним та неоприлюднюваним документом. Він містить відомості про результати науково-дослідних, проектно-конструкторських, та інших подібних робіт заявлених або визнаних об'єктами промислової власності (винаходами, корисними моделями, промисловими зразками), а також відомості про охорону прав винахідників, патентовласників.

Тема: «Види пошуку: тематичний, іменний, нумераційний, аналогів і правовий».

1. Джерела науково-технічної інформації

Джерела інформації відрізняються великим розмаїттям. Якщо інформація яким-небудь способом зафіксована і є можливість її зчитувати повторно, то таке джерело являє собою документ.

Термін «документ» (лат. «documentum» — доказ, повчальний приклад) був введений у російську мову Петром I, який переклав це слово як «письмове свідчення». Таким чином, спочатку документи мали виключно правове значення, і до них зараховувалися різні ділові папери, які мають юридичну силу. З розвитком техніки документами почали вважати всю друковану інформацію: книги, журнали, брошури тощо. В даний час під документом розуміють будь-який матеріальний носій із зафіксованою на ньому інформацією[3, с. 49].

Документальні джерела науково-технічної інформації поділяються, насамперед, на первинні та вторинні.

Первинні документи можна поділити на ті, що публікуються, та ті, що не публікуються. До перших відносяться різного роду видання (видання – це друкований продукт, який пройшов редакційно-видавничу обробку і призначений для передачі інформації, яка в ньому міститься) [3, с. 50].

Характеристиками документальних джерел інформації є повнота і вірогідність даних, наявність теоретичних узагальнень, терміни їхнього опублікування і можливість одержання самих джерел. Кожне з джерел має свої переваги та недоліки.

Найбільш розповсюдженими документальними джерелами інформації є книги і брошури. Книга є неперіодичним виданням. Вона може видаватися однократно або багаторазово (перевидаватися). Через значний проміжок часу, що необхідний для написання і видання книги, а також через розміщення в ній раніше опублікованих матеріалів, до моменту виходу в світ інформаційна цінність книги знижується. Перевагою книги є систематичність і повнота викладу, що не властиво статтям періодичних видань. У вигляді книг видається науково-технічна, науково-популярна, технічна, навчальна, довідково-енциклопедична та офіційно-документальна література.

До неперіодичних видань відносяться монографії, збірки, матеріали наукових конференцій, семінарів тощо.

Монографія є науковою працею, що опублікована одним або декількома авторами і присвячена спеціальному питанню науки, розробленому з максимальною повнотою [3, с. 53].

Збірка є виданням, складеним з окремих робіт різних авторів або одного автора, присвячених, як правило, одному напрямку наукових досліджень. Збірка може не охоплювати всієї теми в цілому, а висвітлювати тільки окремі її сторони [3, с. 54].

Періодичні видання є важливими і порівняно оперативними джерелами інформації. Для фахівців будь-якої галузі науки і техніки найбільший інтерес становлять саме журнали. У порівнянні з книгами вони значно швидше подають відомості про науково-технічні досягнення. Стаття про нову систему або пристрій і результати його дослідження публікується в журналі протягом декількох місяців. У книзі ж ці матеріали можуть з'явитися тільки через кілька років. Також журнали дають інформацію про проблеми, які щойно виникли, висвітлюють ще «не дозрілі» питання.

Однак журналам властива більша, ніж потрібно для окремого фахівця, широта тематики. Матеріали з конкретної теми опубліковані в багатьох журналах.

За змістом журнали бувають наукові, науково-популярні та виробничі.

Триваючі видання займають проміжне положення між книгами і журналами. Це збірки праць наукових установ, ВНЗ, що публікуються без сурової періодичності, бюлетені, вчені нотатки тощо.

Спеціальні види технічних видань також займають важливе місце серед джерел науково-технічної інформації, що публікуються.

Патентно-ліцензійні видання, що відносяться до розглянутих документів, включають описи винаходів до авторських посвідчень і патентів, описи відкриттів, офіційні патентні бюлетені. Технічна документація у вигляді креслень і короткого опису сутності винаходу є додатком до авторського посвідчення. В описі вказується номер авторського посвідчення або патенту, класифікаційний індекс, прізвище та ініціали винахідника, а також дата подачі заявки на винахід і дата видачі авторського посвідчення. Відомості про видані авторські посвідчення і патенти публікуються в патентних бюлетенях. У науково-дослідній роботі неможливо обійтися без вивчення патентної літератури. Будь-який інженер, який бере участь у розробці нових систем, приладів і вузлів, зобов'язаний ознайомитися з вітчизняною і закордонною патентною літературою відповідної області та вивчити уже відомі технічні рішення. Науково-технічна інформація, яка міститься в патентно-ліцензійних виданнях, є зведенням про всі досягнення людства за останні 200 років [3, с. 61].

У нормативно-технічних і виробничих виданнях публікуються стандарти, технічні умови, промислові каталоги тощо.

Стандарт – це нормативний документ, розроблений, як правило, на підставі відсутності протиріч з істотних питань більшості зацікавлених сторін і затверджений визнаним органом, у якому встановлені для загального і багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їхніх результатів, для досягнення оптимального ступеня упорядкування у визначеній області [1, с. 78].

У національній системі стандартизації існують такі категорії нормативної документації (НД):

— державні стандарти України — ДСТУ;

— галузеві стандарти України — ГСТУ;

— стандарти науково-технічних та інженерних спілок та союзів України — СТТУ;

— технічні умови України — ТУ;

— стандарти підприємств.

До державних стандартів прирівнюються:

— державні будівельні норми і правила — ДБН;

— державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації – ДК [3, с. 65].

Як державні використовуються міждержавні стандарти — ДСТ; Республіканські стандарти колишньої УРСР застосовують як державні стандарти України до їхньої заміни або скасування.

Порядок і методи вирішення задач з організації і координації робіт зі стандартизації, а також реалізації окремих вимог державних стандартів встановлюються нормативними документами Держстандарту України.

Державні стандарти видаються у вигляді окремих брошур, збірників, які доступні широкому колу споживачів інформації.

Порядок розробки, затвердження і використання галузевих стандартів, стандартів науково-технічних та інженерних товариств та союзів встановлюється органом управління галузі або відповідним органом товариства і союзу. Ці стандарти підлягають державній реєстрації в Держстандарті України.

Технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником, розроблювачем, виробником і споживачем продукції. ТУ підлягають державній реєстрації в територіальних органах Держстандарту.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується тільки на конкретному підприємстві.

Галузеві стандарти, стандарти товариств і союзів, ТУ і стандарти підприємств є власністю органа, який затвердив даний стандарт, і мають обмежений доступ до їх використання.

Відомості про стандарти, які зареєстровані в органах Держстандарту України, а також офіційна інформація в галузі стандартизації, метрології і сертифікації друкуються в періодичних виданнях Держстандарту України:

1. Каталоги і покажчики:

— Каталог нормативних документів;

— Продукція, яка пройшла сертифікацію;

— Засоби вимірювальної техніки, занесені до Державного реєстру України;

— Інформаційний покажчик «Стандарти»;

— Міждержавні стандарти;

2. Бюлетені та довідники:

— «Інформаційний бюлетень з міжнародної стандартизації»;

— довідник «Продукція, що виробляється за технічними умовами України»;

— «Бюлетень інформаційних матеріалів стандартизації, метрології та сертифікації»;

— «Інформаційний бюлетень з міжнародної стандартизації»;

— «Украхбудінформ» видає «Перелік нормативних документів у галузі будівництва, що діють на території України».

До системи нормативної документації варто віднести також стандарти міжнародних організацій і національні стандарти провідних країн:

— стандарти міжнародних організацій ISO і IEC;

— публікації Міжнародної організації законодавчої метрології (OIML);

— європейські стандарти (Е);

— національні стандарти Великобританії (BS), Німеччини (DIN); Франції (NF) та ін. [3, с. 70]

Відомості про міжнародні стандарти друкуються в інформаційних виданнях: «Каталог ISO. Англо-українська версія», «Каталог IEC, Англо-українська версія», які видає Держстандарт України.

2. Зміст патентної інформації

Патентна інформація – це будь-який вид інформації, що міститься в патентному документі. Патентний документ є офіційно оприлюднюваним та неоприлюднюваним документом. Він містить відомості про результати науково-дослідних, проектно-конструкторських, та інших подібних робіт заявлених або визнаних об'єктами промислової власності (винаходами, корисними моделями, промисловими зразками), а також відомості про охорону прав винахідників, патентовласників [7, с. 214].

До джерел патентної документації відносяться: патентні бюлетені патентних відомств і описи до об'єктів промислової власності.

Відповідно до законів України про охорону об'єктів промислової власності «…відомство публікує у своєму офіційному бюлетені встановлені ним відомості про видачу охоронного документа». В Україні офіційний бюлетень називається «Промислова власність» (видається з 1993 р.). У Росії це видання «Винаходи»; «Корисні моделі та промислові зразки» і бюлетень «Товарні знаки і знаки обслуговування» (видаються з 1994 р.). Відомості про видані закордонні патентні документи публікуються в реферативному збірнику «Винаходи країн світу» (ІСМ із 1972 р.) [4, с. 244].

У вищезгаданих патентних виданнях про кожен об'єкт промислової власності публікуються такі дані:

— країна;

— реєстраційні, пріоритетні, технічні дані;

— дати надання документа для загального ознайомлення;

— відомості про осіб, що мають відношення до об'єкта промислової власності.

Відповідно до стандарту ВОІВ (ст. 9) «Рекомендації, що відносяться до бібліографічних даних патентних документів і свідчень додаткової охорони» кожному елементу бібліографічних даних привласнюється цифровий або літеро-цифровий код ІНІД (міжнародні цифрові коди для ідентифікації даних), наприклад:

— Код 10 – ідентифікація документа;

— Код 11 – номер документа;

— Код 12 – словесне позначення виду документа;

— Код 19 – код країни, відомства або організації, що здійснили публікацію документа;

— Код 20 – заявочні дані;

— Код 21 – реєстраційний номер заявки;

— Код 30 – дані, що відносяться до пріоритету відповідно до Паризької конвенції;

— Код 40 – дата(и) надання документа для загального ознайомлення;

— Код 50 – технічна інформація та інші (Стандарти ВОІВ, т. 1, М.: 1996 р.) [4, с. 245].

Опубліковані патентні документи у виданнях розташовані за індексами міжнародних класифікацій:

— патентної – МПК;

— промислових зразків – МКПЗ;

— товарів і послуг – МКТП [4, с. 245].

3. Види патентного пошуку

Пошук патентної інформації – це процес добору відповідному запиту документів або відомостей за однією або декількома ознаками з масиву патентних документів [3, с. 119].

Залежно від завдань патентні пошуки може бути:

• тематичними (предметними): пошук описів винаходів відповідно до заданої тематики;
• іменними (фірмовими): пошук описів винаходів під назвою винахідника чи патентоволодільця;
• нумераційними: описи винаходів відбирають за двозначним номером авторського свідоцтва, патенту, заявки;
• пошуками патентів-аналогів: описи винаходів відбираються по родовій належності (єдність дати пріоритету, номери пріоритетної заявки і країни пріоритету);
• патентно-правовими: щодо терміну дії патенту та інших юридичних правил, які є у країні пошуку [3, с. 120].

Основним засобом організації та пошуку інформації у світовому патентному фонді є системи класифікації винаходів. У багатьох країнах до нашого часу застосовуються національні класифікації винаходів (НКИ). Однак зростання обсягу світового патентного фонду, й розвиток міжнародного співробітництва сприяли необхідності створення єдиної класифікації — Міжнародної класифікації винаходів (МКІ). МКІ і НКИ є багатоступінчасті системи розподілу понять, організовані за принципом від загального до окремого, тобто, створені по ієрархічному способу.

Міжнародна патентна класифікація (МПК) є засобом для однакової в Міжнародному масштабі класифікації патентних документів і елективним інструментом для патентних відомств та інших споживачів, які здійснюють пошук патентних документів з метою встановлення новизни та оцінки внеску винахідника в заявлене технічне рішення (включаючи оцінку технічної прогресивності та корисного результату або корисності) [3, с. 125].

Важливим призначенням МПК є:

— служити інструментом для упорядкованого збереження патентних документів, що полегшує доступ до технічної і правової інформації, яка міститься в них;

— бути основою для вибіркового розподілу інформації серед споживачів патентної інформації;

— бути основою для визначення рівня техніки в окремих областях;

— бути основою для одержання статистичних даних в галузі промислової власності, що в свою чергу дозволить визначати рівень розвитку різних галузей техніки [3, с. 127].

Текст першої редакції МПК був створений відповідно до положень Європейської конвенції про Міжнародну патентну класифікацію 1954 р.

МПК охоплює всі області знань, об'єкти яких можуть підлягати захисту охоронними документами. Основними її розподілами є: розділ, клас, підклас, група, підгрупа.

Кожний розділ позначений заголовною буквою латинського алфавіту від A до H. Заголовок розділу лише приблизно відображає його зміст. Розділи мають наступні умовні назви:

A – Задоволення життєвих потреб людини;

B – Різні технологічні процеси; Транспортування;

C – Хімія; Металургія;

D – Текстиль; Папір;

E – Будівництво; Гірнича справа;

F – Механіка; Освітлення; Опалення; Двигуни і насоси; Зброя; Боєприпаси; Підривні роботи;

G – Фізика;

H – Електрика [3, с. 128].

У змісті для кожного розділу є перелік класів і підкласів.

Інтелектуалізація вітчизняної економіки, розвиток інноваційного бізнесу і його інтеграція у світову економіку різко активізували попит на патентну інформацію і документацію, зосереджену в національних, універсальних наукових бібліотеках та інших патентно-інформаційних центрах. Організація роботи патентних підрозділів бібліотечно-інформаційних центрів з урахуванням нових вимог і сучасної патентної політики обумовлює необхідність переосмислення стратегії і тактики сучасного менеджменту винятково актуального і важливого інформаційного ресурсу, яким є сьогодні патентна інформація.

Висновки

Тип патентного пошуку визначається технічним завданням і терміном, який відведено на пошук

Предметний пошук — найчастіше вживаний. Для його здійснення необхідне технічне завдання (предмет пошуку).

Тематичний пошук, здійснення якого обмежується вибором рубрики (рубрик) патентної класифікації та аналізом патентних матеріалів що відносяться до вибраної рубрики за визначений часовий проміжок.

Іменний пошук — здійснюється, коли відомі ім'я (імена) винахідника (винахідників) або назва компаній — власників патентів. Цей вид пошуку доповнює предметний пошук.

Нумераційний пошук — здійснюється, коли відомий номер охоронного документу і за його номером потрібно дізнатися інші дані про винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Пошук патентів-аналогів — здійснюється для виявлення патентів, виданих в якій-небудь країні і запатентованих потім в інших країнах, тобто виявляються патенти, видані в кожній країні патентування на один і той же винахід. Вдатися до цього виду пошуку доцільно, якщо знайдений патент, що цікавить фахівця, опублікований незнаною мовою (наприклад, корейською), а патенти-аналоги дозволяють ознайомитися з описом цього винаходу іншими доступними мовами (наприклад, англійською).

Відмінна риса і популярність патентної інформації полягає в тому, що вона сама по собі є одним зі складових елементів державної патентної системи правової охорони промислової власності, суть якої полягає в наданні заявнику обмеженого в часі виключного права на використання результату такої діяльності, технічного нововведення (винаходу, корисної моделі), зовнішнього вигляду промислової продукції (промислового зразка) або позначення (товарного знаку, знака обслуговування, найменування місця походження товару) в обмін на публічне розкриття сутності.

Список використаних джерел

1. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики/ Hаук. ред. і автор вступ. ст. Шведова — Водка Г.М.; Книжкова палата України. — К.: Кн. палата України, 1999. — 115 с.
2. Кулешів С.Г. Документознавство. — Історія. Теоретичні основи/ УДНД і АСД, ДАККіМ. — К., 2000. — 161 с.
3. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів: Підручник. — К.: Вікар, 2003. — 328,с.
4. Кушнаренко Н. Н.Документоведение: Учебник. — К.: Знання, 2006. — 459 с.
5. Морозюк І. Документознавство та інформаційна діяльність: проблеми спеціалізацій і вимоги практики // Вісник Книжкової палати. -2003. — № 8. — С.18-20
6. Романюк М. М. Загальна і спеціальна бібліографія : Навч. посібник для студ. спец. "Видавнича справа та редагування". — 2-е вид., випр.. -Львів: Світ, 2003. — 95 с.
7. Терминологический словарь по библиографичному делу и смежным отраслям знания. — М., 1995. — 268 с.