Вступ

Актуальність теми. Інформація на сьогодні є стратегічним продуктом. Здатність суспільства збирати, обробляти, аналізувати, систематизувати та накопичувати інформацію, забезпечувати свободу інформаційного обміну є однією з важливих передумов соціального та технологічного прогресу, а також результативної модернізації України.

На сьогодні вже фактично сформувалась фундаментальна залежність життєдіяльності особистості, суспільства і держави — економіки, політики, культури, науки, забезпечення національної та міжнародної безпеки — від обміну інформацією, надійного функціонування інформаційних і телекомунікаційних систем, технологій і засобів.

Україна не претендує на інформаційне домінування у світовому інформаційному просторі. Для нашої країни головне — зберігши національну, інтелектуальну, культурну та мовну самобутність, вийти на новий щабель інформаційного розвитку суспільства. Виходячи з цього, проблеми розвитку видавничої діяльності як вагомої складової інформаційної сфери набувають неабиякої актуальності.

Проте місце видавничої діяльності як складову інформаційного суспільства в умовах модернізації України на сьогодні майже не вивчено, що й обумовлює актуальність дослідження.

Яке місце видавничої діяльності в інформаційному суспільстві? У чому її значущість для сучасного суспільства? Пошуку відповідей на ці питання і буде присвячено дану роботу.

Метою даної роботи є теоретичне обґрунтування та розробка практичних заходів щодо розвитку видавничої діяльності в Україні.

1. Зародження видавничої справи на теренах України зі здобуттям незалежності

Видавнича продукція — специфічний товар, у якому поєднано не тільки матеріальні, а передусім духовно-мистецькі, інтелектуальні, освітні, культурологічні цінності, завдяки яким вона впливає на соціальні,  суспільні, виробничі процеси. Що більшу кількість споживачів охоплюватиме національна книжка, то ефективніше вона задовольнятиме їхні потреби, то істотніше зростатиме її роль як фундатора інформаційної безпеки країни..

Український книжковий ринок привабливий для бізнесу, оскільки має великий потенціал із десятків мільйонів жителів країни, які характеризуються високим освітнім рівнем та природною любов’ю до читання. У спадок від Радянського Союзу Україні залишилася доволі потужна видавничо-поліграфічна база, яка забезпечувала виготовлення 40% накладів видавничої продукції колишнього СРСР. На межі 70-80-х років минулого століття в Україні випускалося щороку загальним накладом до 200 мли. примірників книжок.

У середині 1990-х галузь майже зруйновано й дотепер вона переживає не кращі часи. Коріння цієї тенденції лежить набагато глибше, ніж здається на перший погляд. У 1980-ті роки, згідно з офіційною статистикою, в Україні щороку видавали 3,3 одиниці книжкової продукції на душу населення, тоді як загалом по Союзу — 9.1. Тільки 60% книжок в Україні видавати українською мовою.

Серед актуальних і дуже важливих факторів, які впливають на зменшення тиражів, є помітна втрата інтересу населення до читання друкованої продукції, зумовлена як загальносвітовими тенденціями, так і відсутністю в Україні цілеспрямованої пропаганди освіти і книжки, як елементів життєвої потреби кожної людини. Непокоять побільш темпи освоєння Інтернет-технології випуску книжок на електронних носіях, брак реклами та непоінформованість потенційних читачів про вітчизняні книжки.

Рух у цьому напрямі, щоправда, розпочато. У травні 2008 року уряд затвердив «Концепцію державної цільової програми популяризації вітчизняної книжкової продукції на 2009-2012 роки». Але в умовах чергової політичної та економічної кризи реалізація й здається примарною.

Основною причиною крутого спаду книговидання є те, що в Україні не створено належних економічних умов, які б сприяли формуванню помірних цін на книжку, зробили б її доступною широким верствам населення. А це, у свою чергу, стимулювало б нарощування обсягів книговидання і книгорозповсюдження та відповідне підвищення рівня завантаження виробничих потужностей поліграфії. Щоб радикально змінити ситуацію, мусимо домогтися ослаблення руйнівного податкового пресу на книгу, введення нульової ставки податку на додану вартість щодо всіх операцій, робіт та послуг при підготовці, друкуванні та розповсюдженні книги. Саме нульова ставка ПДВ суттєво посприяла Росії. Білорусі та іншим країнам у розвитку видавничої галузі.

Кардинально мав би поліпшити ситуацію у книговидавничій сфері через запровадження особливого режиму оподаткування Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Крім того, він повинен забезпечити: створення надійної матеріально-технічної та ресурсної бази для розв’язання загальнонаціональних проблем у галузі освіти, економіки, науки і культури; зменшення собівартості книжкової продукції; оновлення та переоснащення видавничо-поліграфічної бази суб’єктів видавничої справи; збільшення випуску книжкової продукції в Україні, завантаження вітчизняних поліграфічних підприємств, забезпечення видання конкурентоспроможної книжкової продукції та зменшення залежності книжкового ринку України від іноземної видавничої продукції; скорочення обсягів тіньової економіки через легалізацію всієї господарсько-фінансової діяльності суб’єктів видавничої справи. Однак дію цього закону періодично призупиняли законами про Державний бюджет України, що негативно впливає на плановість і передбачуваність роботи підприємств галузі.

Нинішній стан видавничої справи є результатом тривалого ігнорування керівниками управлінських гілок влади ролі книги як стратегічного продукту, який має двояку — духовно-мистецьку та матеріальну природу.

Функціональні завдання книги як духовно-мистецького продукту та її вплив на соціальні, суспільні, виробничі процеси є превалюючими над її матеріальною, фінансовою функцією. Однак між ними існує пряма залежність. Лише у випадку виконання книгою низки головних духовно-мистецьких, інтелектуальних, освітніх, культурологічних функцій можлива реалізація і останньої, матеріальної функції.

Тобто книга лише тоді стає товаром, коли її купують як носія суспільно значущих функцій, а не як предмет продажу як такий. І чим більше функціональне поле буде охоплювати національна книга, чим ефективніше вона задовольнятиме духовно-інтелектуальні й культурні потреби споживача, тим більше зростатиме її роль як товару, а, відповідно, і доходи від продажу.

Однак перетворення національної видавничої справи, на відміну від її нинішнього стану, на культурну індустрію вимагає цілої низки рішень і дій, які носитимуть не тільки адміністративний або фінансово-економічний характер, а й впливатимуть на перебудову психології тих людей, яким дано в руки важелі управління виконавчою і законодавчою владою в частині сприйняття ними книги як мистецького продукту з могутньою суспільною функцією, а вже потім як предмет продажу й заробітку.

Ця психологічна зміна мусить дати їм розуміння того, що в нинішньому своєму стані українська книга скоріше нагадує дитину, на яку намагаються покласти економічну, фінансову відповідальність за утримання державної сім’ї як на дорослу людину.

Тому стратегія розвитку мусить передбачити кроки саме з боку держави, які повинні сприяти прискореному «дорослішанню» видавничої справи і перетворенню її на культурну індустрію європейського зразка [21, c. 51].

Видавнича діяльність виконує особливу функцію духовної та ціннісної творчості, поєднує приватні і глобально значущий вимір інформації, спонукає до глибинного її сприйняття. Тому саме сьогодні, під час модернізації України, загострюється питання культурно-гуманітарної адаптації України до вимог глобалізованого інформаційного ринку.

Видавнича продукція, що є результатом видавничої діяльності, продовжує залишатися найбільш переважною формою існування і збереження культурного наслідку і в цьому розумінні — розвитку культури. Зауважимо, що в розповсюдженні культури видавнича продукція відіграє роль, подібну тій, яку відіграє енергія в економічному розвитку.

Проте на сьогодні видавнича “енергія” перебуває не в найкращому стані. За даними Книжкової палати України, з початку 2010 р. книговидання скоротилося на 1923 найменувань, а тираж зменшився на 5 млн 218 прим. Станом на 14 червня 2010 р. видавництвами всіх форм власності з початку поточного року було видано 7762 книги та брошури тиражем 15 млн 156 тис. прим., у той же час за цей же період вийшло друком 9685 найменувань тиражем 20 млн 374 тис. прим.

У тому числі світ побачили 5146 найменувань книг і брошур українською мовою тиражем 6 млн 747 тис. прим. (6457 найменувань тиражем 11 млн 170 тис. за аналогічний період минулого року) [7].

Наведені дані та аналіз сучасного стану видавничої діяльності [4] свідчать, що потрібна перш за все модернізація перш за все зазначеної галузі.

На сьогодні, під час модернізації, існують такі проблеми у видавничій діяльності України:

—         засилля імпортованої друкованої продукції на українському видавничому ринву;

—         економічна та фінансова неспроможність суб’єктів видавничої справи;

—         невпорядкованість розповсюдження видавничої продукції в Україні, недостатність попиту на українську видавничу продукцію і тривалі строки її реалізації;

—         дефіцит української книги загалом та підручників для середньої і вищої шкіл зокрема;

—         недостатня якість поліграфічного виконання вітчизняної видавничої продукції;

—         занепад бібліотечної справи в Україні;

—         відсутність якісного змістовного наповнення вітчизняної періодичної та неперіодичної літератури;

—         відсутність концепції державної політики розвитку видавничої діяльності в Україні.

Для модернізації видавничої діяльності зокрема та інформаційної сфери

діяльності суспільства взагалі пропонуємо низку таких заходів, запровадження та виконання яких (разом з іншими галузями) дасть позитивний результат модернізації України.

1. Установлення більш жорсткого контролю за ввезенням в Україну видавничої продукції з паралельним упровадженням систем відслідковування товарних потоків.
2. Удосконалення механізму квотування, оподаткування та лімітування української та зарубіжної видавничої продукції.
3. Створення спеціалізованого відомства (органу центральної влади) з широкими повноваженнями щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією життєдіяльності видавничого сектора національної економіки, а також регіональних представництв цього органу в усіх областях України.
4. Розробка Міністерством економіки спільно з Державним митною службою, Державним комітетом телебачення і радіомовлення Державним комітетом статистики методик і критеріїв оцінки вартості імпортованої видавничої продукції та її статистичного обліку за допомогою внесення змін до Митного кодексу України.
5. Надання преференції видавництвам і виготівникам, які працюють над закупівлею прав на видання творів зарубіжних авторів в Україні, з поступовим обмеженням завезення на її територію готової книги через розробку проекту закону України про сприяння придбанню прав на видання в Україні творів зарубіжних авторів з поступовим обмеженням завезення готової книжкової продукції на території країни.
6. Розробка Міністерством економіки спільно з Державним комітетом телебачення і радіомовлення та Державним агентством з авторських та суміжних прав чітких механізмів щодо купівлі авторських прав на видання творів зарубіжних авторів в Україні та розрахунків на них шляхом прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
7. Розробка та запровадження нових кодів статистичного обліку і виділення гуртового та роздрібного продажу періодичної та неперіодичної літератури окремим рядком із існуючих “виробництво поліграфічної продукції” та “роздрібний продаж книжок і паперових виробів” за допомогою прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.
8. Виділення коштів для розвитку системної оптової та роздрібної торгівлі видавничою продукцією, модернізації книготорговельних мереж, збільшення розмірів площ та кількості суб’ єктів торгівлі видавничою продукцією за допомогою розробки Кабінетом Міністрів України комплексу заходів щодо розвитку оптової та роздрібної торгівлі українською видавничою продукцією.
9. Розробка диференційованої системи оплати всіх категорій працівників, що беруть участь у випуску вітчизняної видавничої продукції залежно від рівня професійної майстерності і механізму індексування заробітної платні (з урахуванням оплати праці і пільг працівникам аналогічних професій в інших секторах економіки).
10. Розробка системи доплат за почесні звання, особисті премії, що присуджуються працівникам у сфері випуску друкованої вітчизняної продукції.
11. Визначення на конкурентній основі з усіх комерційних банків декількох, яким буде надано Національним банком України кредитні ресурси за зниженою обліковою ставкою для кредитування програм суб’єктів видавничої справи, пов’язаних з підготовкою та друком видань освітнього, наукового та культурного характеру, художньої літератури.

Ці та інші можливі заходи щодо покращання роботи видавничої справи в умовах модернізації необхідно викласти й обґрунтувати у Програмі розвитку видавничої справи в Україні, затвердивши її відповідною постановою Кабінету Міністрів України та передбачивши термін її реалізації не більше п’яти, що спричинить щонайшвидший позитивний результат для модернізації України.

2. Загальна характеристика роботи українських видавництв в сучасних умовах

Останнім часом видавничий бізнес в Україні активізувався, хоча позитивні зміни стаються повільніше, ніж того хотілося 6. Зростає кількість назв як свідчення пошуку нових жанрових ніш або нових тем. Але. на жаль, ступінь доступності новинок для українського читача невисокий, оскільки 2/3 накладів видань становлять тисячу або менше примірників. Не сприяє підвищенню купівельного інтересу до книжки складна політична ситуація в Україні. І хоча 2011 року, порівняно з 2010-м, одержані від продажу книжок суми зросли, це пов’язано аж ніяк не зі збільшенням кількості проданих примірників, а зі зростанням ціни. Крім того, нинішнього року різко посилилася тенденція до дальшого зменшення середньостатистичних накладів (це підтверджують і статистичні дані).

Істотно вплинула на стан галузі криза 2008-2009 років. Аналітичні дослідження УАВК свідчать, що галузь поступово згортає свою ресурсну базу, хоча в основній масі її суб’єкти й далі тримаються на плаву. Триває процес «вимивання» готової книжкової продукції і скорочення фінансових можливостей видавництв до адекватного відновлення її обсягів за рахунок копггів. одержаних від реалізації власної продукції. Це пов’язано зі значним зростанням загальновидавннчнх витрат і вартості технологічних матеріалів для виготовлення книжок; з кожним кризовим місяцем галузь дедалі більше потребує зовнішніх запозичень у вигляді кредитних чи інвестиційних фінансових ресурсів, без яких видавництвам надзвичайно складно буде не те що наростити обсяги випуску видань, а й навіть стабілізувати ситуацію з кількісними показниками за назвами й накладами; без розблокування Нацбанком України і Кабміном механізмів кредитування реальної економіки будь-якої галузі, включно з видавничою, неможливо подолати кризовий поріг і досягти темпів зростання в докризовий період; при збереженні нинішніх тенденцій у видавничій сфері без відповідних позитивних проектів виконавчої влади, зорієнтованих на фінансову підтримку видавничої справи, можна очікувати скорочення обсягів виробництва української книжки протягом року за назвами на 10-15% і за накладами на 20-25%.

Найбільш ефективно працюють навіть у таких непростих умовах: київські видавництва «Либідь», «Мистецтво», «Освіта», «Генеза». «Перун». «Основи», «Академія», «Знання», «Факт». «Грані-Т», «Етнос», «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»; львівські — «Світ», «Кальварія»; харківське «Фоліо»; тернопільське «Богдан» та інші, які навчилися формувати книжковий ринок не лише за рахунок коштів держбюджету, але й за рахунок господарської діяльності, інших джерел фінансування.

Маючи основним конкурентом російську книжку, українські видавці приречені на те, щоб пропонувати на ринок продукцію вищого ґатунку, ніж у сусідів, шукати нестандартні методи й технології завоювання читацької аудиторії, в тому числі наполегливо інтегруватися у видавничий простір інших країн світу.

Переважна більшість книжкових і газетно-журнальних видань  друкується на базі спеціалізованих державних підприємств, бо вони мають великі виробничі й допоміжні площі, достатню інфраструктуру тощо.

Оцінюючи ситуацію в поліграфічній сфері, слід наголосити на тому, що вона загашається складною, неоднозначною та суперечливою. Як і в усьому вітчизняному виробництві, тут не вистачає обігових коштів, тиснуть непомірні податки, високі кредитні ставки, дається взнаки низька платоспроможність населення і юридичних осіб, внаслідок чого падає попит на поліграфічну продукцію і зростає дебіторська заборгованість. Низькою є завантаженість виробничих потужностей.

Так, якщо 2000 року виготовлено 7749 найменувань книжок, то 2008-го — 24040. Починаючи з 2006-го. річні сумарні наклади збільшились у  середньому на 2 мли. примірників. У той же час середні наклади видань весь час істотно зменшуються.

Наприклад, якщо 2000 року середній наклад видань становив 5678 примірників, то у 2008-му — 2413. Нині українська видавничо-поліграфічна галузь пропонує на ринок трохи більше, ніж одну книжку на одного жителя. І це з урахуванням держзамовлення на підручники за бюджетні кошти.

Для порівняння: у царській Росії 1913 року на душу населення щороку виходило друком 2 книжки. У нинішній Російській Федерації — 3—4 книжки, у Білорусі — 6-7, у західних країнах — 10-12. Росіяни вивели книжку на третє місце в обсязі своєї експортної продукції, і ми це добре відчуваємо на наших книжкових прилавках (вітчизняних книжок на ринку не більш як 4%).

Природно, що ця кількість видань не може не тільки забезпечити ефективний вплив на моральний, духовний стан громадян, на формування культурного середовища держави, але й не спроможна задовольнити елементарні потреби українського суспільства у знаннях.

Через природне старіння й обмеженість коштів на оновлення зменшується національний бібліотечний фонд та відповідно — кількість бібліотек. На 01.01.2011 в Україні працювало 18 349 бібліотек, бібліотечний фонд становив 300 млн. примірників.

Останніми роками окреслилася стала тенденція до збільшення кількості видань українською мовою, але переважно за рахунок бюджетних замовлень і навчальної літератури [2, c. 12].

Купують українці здебільшого художню літературу, за нею іде дитяча т та прикладна і дещо відстає від останніх двох науково-навчальна література.

Ситуація, що склалася у видавничо-поліграфічній галузі нашої країни, робить видання книжок або збитковим, або зумовлює на них ціни, через які ця продукція стає недоступною великій частині населення. Низькі показники книговидавничої діяльності тримають на голодному пайку вітчизняну поліграфію.

А коли бракує вітчизняної книжки, то вакуум активно заповнюється імпортованою книжковою продукцією. Хоча логічнішими для українського видавничого бізнесу були б купівля й імпорт прав на видання та їх виготовлення на власних потужностях, як це широко практикується у світі. Нині ж українські книжкові мережі на 80-90% заповнені готовою продукцією російських видавництв. За даними лише митних органів, майже 55 млн. книжок щороку завозять в Україну передусім з Росії та Білорусі. Але справжня цифра набагато більша, оскільки офіційна статистика не враховує велику кількість контрабандних і приватних поставок. (Нагадаємо, що загальний наклад української книжки становить 58 млн. примірників, з яких майже половина — підручники й посібники). За оцінками УАВК. суми, отримані останніми роками від реалізації російської книжки в Україні, становлять приблизно 350 млн. доларів США щороку. Отож ідеться про пряме інвестування закордонного виробника — і це за умов, коли вітчизняна поліграфія задихається через нестачу інвестицій.

Крім того, ми майже не звертаємо уваги на ідеологічний аспект книговидавництва. Загроза полягає в тому, що масові російські книжки, інша видавнича продукція нав’язують українцям спосіб життя, мислення та світосприйняття, які притаманні населенню сусідньої країни. За оцінками багатьох аналітиків, ця обставина має стратегічний характер [6, c. 14-15].

Серед актуальних і дуже важливих факторів, які впливають на зменшення тиражів, є помітна втрата інтересу населення до читання друкованої продукції, зумовлена як загальносвітовими тенденціями, так і відсутністю в Україні цілеспрямованої пропаганди освіти і книжки, як елементів життєвої потреби кожної людини. Непокоять повільні темпи освоєння Інтернет-технологій і випуску книжок на електронних носіях, брак реклами та непоінформованість потенційних читачів про вітчизняні книжки.

Найбільш ефективно працюють навіть у таких непростих умовах: київські видавництва «Либідь». «Мистецтво», «Освіта». «Генеза». «Перун», «Основи», «Академія», «Знання», «Факт». «Грані-Т», «Етнос». «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: львівські — «Світ», «Кальварія»: харківське «Фоліо»; тернопільське «Богдан» та інші, які навчилися формувати книжковий ринок не лише за рахунок коштів держбюджету, але й за рахунок господарської діяльності, інших джерел фінансування.

Маючи основним конкурентом російську книжку, українські видавці приречені на те. щоб пропонувати на ринок продукцію вищого гатунку, ніж у сусідів, шукати нестандартні методи й технології завоювання читацької аудиторії, в тому числі наполегливо інтегруватися у видавничий простір інших країн світу.

Переважна більшість книжкових і газетно-журнальних видань друкується на базі спеціалізованих державних підприємств, бо вони мають великі виробничі й допоміжні площі, достатню інфраструктуру тощо.

Оцінюючи ситуацію в поліграфічній сфері, слід наголосити на тому, що вона залишається складною, неоднозначною та суперечливою. Як і в усьому вітчизняному виробництві, тут не вистачає обігових коштів, тиснуть  непомірні податки, високі кредитні ставки, дається взнаки низька платоспроможність населення і юридичних осіб, внаслідок чого падає попит на поліграфічну продукцію і зростає дебіторська заборгованість. Низькою є завантаженість виробничих потужностей [6, c. 36-37].

Ще одним елементом нової стратегії є перебудова репертуару академічних видавництв — кожне з них різко скорочує кількість тематичних напрямів, натомість у межах цих напрямів випускає не лише наукові, а й навчальні, довідкові та інші видання. Така тематична спеціалізація зміцнює позиції видавництва у «своїх» галузях, робить його конкурентоспроможним у боротьбі за нові назви, наявність же у репертуарі потенційно високотиражних довідкових, навчальних, науково-популярних видань дає змогу компенсувати ймовірні втрати на підготовці видань наукових.

Ефективним напрямом спеціалізації може бути регіональна тематика — наукові та довідкові видання з історії та культури регіону, місцевої фауни й флори, популярні кулінарні книжки з рецептами даної місцевості, краєзнавчі розвідки, туристичні путівники тощо. Перевага таких видань — майже цілковита відсутність конкуренції з боку видавництв інших регіонів, і, водночас, велика ймовірність значного інтересу з боку потенційних місцевих читачів.

У сьогоднішній Україні так само відбуваються зміни в “географії” наукового книговидання: дедалі більше наукових праць (незалежно від сфери продукування текстів-оригіналів) виходять на периферії. «Вітчизняна наукова думка ще не остаточно сконцентрувалася в столичному регіоні, — зазначає рецензент видавничого часопису «Книжковий клуб плюс». — Вчені з інших областей також часом демонструють достатньо пристойні наукові результати» — і як приклад наводить монографію Віктора Козюка (з Тернопільського державного технічного університету) «під несподівано далекою від техніки» назвою “Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України” (Тернопіль: Карт-бланш, 2002) [4, c. 154-155].

Висновок третій: ринкові реалії, на які мусить реагувати і колись «платонічна» у своїх запитах наука, змінили і колишнє ставлення науковців до матеріальних вислідів своєї праці, відтак і вербальний її результат — науковий твір — починає сприйматися як особливий продукт , що має цілком вимірювану вартість (зарплатня, гонорар, грант, премія). Суспільна ж цінність цього продукту визначається середовищем колег-науковців і приносить дивіденди у вигляді так званого «символічного капіталу» — «акумульованого престижу, визнання і поваги до певної особи або наукової інституції» (Дж.-Б. Томпсон) [8, c. 32].

Отже, складна ситуація в нашій галузевій науці. Донедавна ми пишалися тим, що два з трьох наявних у колишній союзній державі науково-дослідних інститути працювали в Україні. Нині ж їх треба терміново рятувати. І тут передусім потрібно визначитися з основними напрямами та сферою їхньої діяльності, які були б безпосередньо пов’язані з потребами виробництва й відповідали сучасним вимогам.

Усвідомлення масштабності завдань видавничо-поліграфічної галузі, збільшення кількості видавництв, поліграфпідприємств, структур сфери розповсюдження та працівників у них. актуалізували проблеми професійної підготовки кадрів. Стихійний ринковий розвиток початку 1990-х привів у галузь талановитих і цілеспрямованих людей різних професій, які опанували новітні технічні й технологічні досягнення майже самотужки. Освіта просто не встигала за бурхливим прогресом. Чимало сучасних очільників медіа-бізнесу пройшли школу самоосвіти, здобули знання в практичній роботі й тепер саме вони найбільш вимогливі до рівня професіоналізму нових кадрів у своїх компаніях.

Неабияким гальмом на шляху розбудови видавничого сектору є стан розрахунків гуртівень і роздрібної книжкової торгівлі з видавництвами за поставлену продукцію. Лише 8,3% видавництв мають позитивний баланс у розрахунках. Криза загострила ці проблеми: 62,5% видавництв фіксують зменшення надходжень із книготорговельної мережі в середньому на чверть.

До наявних проблем додається невідпрацьована система інформування населення про книжкові новинки, брак елементарної реклами.

Висновки

Отже, сучасні книгарні різних форм власності намагаються весь час розвиватися, удосконалюючи системи менеджменту й маркетингу, створюючи конкурентні переваги, підвищуючи ефективність своєї діяльності задля задоволення запитів і потреб споживачів. В Україні функціонують десятки книжкових Інтернет-магазинів. поширюється практика реалізації через магазини «Книга-поштою».

Серед причин, що стримують розвиток галузі: високі податки, нестача обігових коштів, низька платоспроможність населення і юридичних осіб тощо. Попри всі негаразди, протягом останніх років у суспільстві зберігається стабільно високий інтерес і попит на добротну українську книжку: художню, навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову тощо. Викристалізувався пласт видавництв, друкарень різних форм власності, професіоналів своєї справи, здатних примножити кращі традиції своїх попередників, привнести в галузь новий світогляд, випускаючи конкурентоспроможну європейського рівня продукцію. Традиційні для Західної Європи книжкові ярмарки прийшли і в Україну: щорічні виставки-ярмарки у Києві, Львові. Одесі та Харкові – найбільші книжкові форуми на її теренах.

На жаль, кроки української влади досі не стали запорукою позитивних зрушень, не є системними та послідовними.

Переважна більшість фахівців, які переймаються питаннями видавничо-поліграфічної галузі, зазначає, що вона може вийти з кризового стану і стати справді надійною базою розвитку національного інформаційного простору лише за підтримки держави. І найпершими мають бути такі кроки:

—         здійснити комплекс протекціоніських заходів для створення українського інформаційного простору, пріоритетної підтримки української книжки та вітчизняних засобів масової інформації;

— впровадити систему заохочення для виробників продукції вітчизняних авторів;

—         урівняти в правах усі суб’єкти господарювання у видавничо-поліграфічній галузі, провести прозоре роздержавлення державних і комунальних видавництв.

ЗМІ. поліграфічних підприємств з урахуванням особливостей кожної структури:

—         поширити пільги щодо ПДВ. встановлені Законом України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», на роботи і послуги, пов’язані з редакційною підготовкою та друком видавничої продукції, у т. ч. на основні поліграфічні матеріали;

—         сприяти розвиткові підприємств, здатних виробляти в Україні папір, картон, поліграфічні фарби, офсетні та фотополімерні пластини.

Спільні зусилля держави, журналістських і редакційно-видавничих колективів здатні зняти соціальну напругу у сфері інформації, знайти оптимальні способи поліпшення фінансового й матеріального становища всіх учасників видавничого процесу, підвищити їхню роль в утвердженні національної ідеї, національних інтересів Української держави.

Список використаної літератури

1. Афонін О. Американський видавничий бізнес очима українських видавців // Вісник Книжкової палати. — 2008. — № 1. — С. 3 — 5
2. Видавнича діяльність // Звіт про діяльність Національної академії наук України у 1997 році: У 2 ч. — Ч. 2. — К., 1998. — С. 44-52; Видавнича діяльність // Звіт про діяльність Національної академії наук України у 2006 році: У 2 ч. — Ч. 2. — К., 2007. — С. 72-77.
3. Зелінська Н. В. Дзеркало сучасної науки: книговидання в Україні 90-х // Слово і час. — -№ 9.-С. 75-82.
4. Зелінська Н. В. Наукове книговидання в Україні: історія та сучасний стан. — Львів: Світ, 2002. — 268 с.
5. Зелінська Н.В. Наукова книга на книжковому ринку України: що попереду? // Реалії та перспективи українського книжкового ринку (Про інформаційний маркетинг. І не лише про нього…): Зб. ст. — Львів: Аз-Арт, 1997. — С. 44-63.
6. Зелінська Н.В. Ринкові перспективи сучасної наукової книги: зміна критеріїв видавничої оцінки // Квалілогія книги: Зб. наук. праць. — Львів, 1998. — С. 35-37.
7. Індутна К. Державне регулювання видавничої справи в Україні // Друкарство. — 2006. — № 2. — С. 17-20
8. Квітко І. С. Сучасний стан і перспективи розвитку академічного книговидання в Україні // Книга і преса в контексті культурно-історичного розвитку українського суспільства. — Львів: Фенікс, 1995. — С. 20-32.
9. Коваль А. П. Науковий стиль сучасної української літературної мови: Структура наукового тексту. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1970. — 308 с.
10. Крушинська І. Редакційно-видавничий процес підготовки і випуску видання // Вісник Книжкової палати. — 2008. — N 8. — С. 22-24
11. Кучина Н. Організація управління видавничою справою в Україні : історичний аспект // Вісник Книжкової палати. — 2006. — № 10. — С. 8 — 10
12. Литвиненко О. Особливості видавничого асортименту мультимедійної дитячої продукції в Україні / О. Литвиненко // Вісник Книжкової палати. — 2010. — № 12. — С. 10-14
13. Марціняк Н. Видавничий репертуар і книготорговельний асортимент України: особливості функціонування в умовах централізованої системи управління // Вісник Книжкової палати. — 2011. — № 7. — С. 31-35
14. Мельник І. Потрібна стратегічна програма розвитку видавничої галузі [Текст] : Виступ на засіданні колегії Державного комітету телебачення та радіомовлення України, на якому обговорювалось питання «Про підсумки роботи Державного комітету телебачення та радіомовлення України у 2010 році та основні завдання на 2011 рік» / Ігор Мельник // Вісник Книжкової палати. — 2011. — № 3. — С. 6-7
15. Непийвода Н. Ф. Мова української науково-технічної літератури (функціонально- стилістичний аспект). — К.: ТОВ “Міжнар. фін. агенція”, 1997. — 303 с.
16. Паливода Ю. Сутність і способи діяльності редактора щодо формування видавничого портфеля / Ю. Паливода // Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 1. — С. 13 — 16
17. Плиса Г. Стандартизація видавничої справи в Україні [Текст] / Плиса Г. // Вісник Книжкової палати. — 2006. № 9. — С. 50- 52
18. Регідайло Н. Редакційно-видавничий процес підготовки і випуску видання // Вісник Книжкової палати. — 2009. — № 6. — С. 12-13
19. Регідайло Н. Редакційно-видавничий процес підготовки і випуску видання // Вісник Книжкової палати. — 2010. — № 11. — С. 11 — 15