Вступ

Найглибший аналіз дореформеної економіки України здійснив Дмитро Журавський(1810-1856) — видатний дослідник економіст і статистик, вчений-секретар і редактор статистичного відділу комісії для обстеження Київського учбового округу при Київському університеті. Ґрунтуючись на конкретних статистичних матеріалах, Д. Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого зробив висновки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні.

Аналізуючи стан поміщицького господарства, Д. Журавський показав його неефективність, що зумовлювалась низькою продуктивністю використання кріпацької праці, незацікавленість кріпаків у її результатах. Підрахувавши ту кількість робочих днів, які були б необхідні для виконання усіх робіт в поміщицькому господарстві за умов вільного найму робочої сили він довів що тільки чверть робочого дня затрачених кріпаками у поміщицьких маєтках Київської губернії було б достатньо для виконання усіх робіт, інакше кажучи, праця вільнонайманих робітників виявилася учетверо продуктивнішою, ніж праця підневільних кріпаків, а фактичні витрати кріпацької праці на три четверті перевищили дійсні потреби. Тому вчений зробив висновок, що лише заміна кріпацької праці працею вільних робітників ліквідує марнотратство суспільної праці у поміщицьких господарствах. Цей висновок він зробив на прикладі успіхів і високої ефективності господарств, які застосовували найману працю і нову техніку, впроваджували підприємницькі, тобто капіталістичні форми виробництва.

1. Економічні погляди Д.Журавського

Д. П. Журавський (1810—1856) — видатний учений, економіст, статистик, наукова діяльність якого припадає на 40—50-ті рр. ХІХ ст. З 1851 р. він — учений секретар і редактор статистичного відділу «Комісії для обстеження Київської учбової округи» при Київському університеті. Його перу належить ціла низка глибоких наукових досліджень. Найбільш значна його праця — тритомний «Статистичний опис Київської губернії», яку М. Чернишевський назвав «одним з найбільш дорогоцінних надбань» російської науки ХІХ ст.

Визначення місця історії економічної теорії у системі людського знання пов´язане з методологією класифікації наук взагалі. У цьому контексті варто навести міркування Дмитра Журавського, який, маючи на увазі групування статистичної інформації та її всеохопність, зазначав, що людський розум нездатний усвідомити цілісність природи. «Ми, — писав Д. Журавський, — можемо вивчати її частинами, одночасно за багатьма пунктами, і потім зводити ці окремі знання в поняття загальніші». Внаслідок цього утворилось багато ділянок знання, або наук, кількість яких збільшується з нагромадженням нових фактів і явищ. У природі, на думку вченого, не існує ні фізики, ні хімії, ні ботаніки, ні зоології, ні політичної економії, ні теорії, ні емпірії, ні синтезу, ні аналізу і т. ін. Це наше людське бачення. «У природі, — твердив Д. Журавський, — є тіла, сутності й сили, які в них діють». Наука вивчає їх як може, виходячи з певної ідеї, що зародилася у людській свідомості. Тому побутує багато поглядів на одні й ті ж предмети, чимало систем, теорій, філософських шкіл.

У цьому описі Д. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи. Він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва: поміщицьке й селянське господарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Д. Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємництвом, застосовуючи суто капіталістичні форми господарювання. Але це було під силу лише небагатьом.

Д. Журавський показує тяжке економічне становище селянства, більша частина якого не могла самостійно господарювати. Він констатує появу процесів диференціації селянства, виникнення явищ, не властивих колишньому феодальному господарству.

Особливу увагу Д. Журавський звертає на неефективність кріпацької праці. Це питання досить широко обговорювалось у пресі, але тільки Д. Журавський розкрив його науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обґрунтовано довів не лише низьку продуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її поміщиками.

Підрахувавши кількість робочих днів, витрачених кріпаками у поміщицьких маєтках губернії, а також зробивши розрахунок реальних потреб у праці для виконання всіх робіт, він робить висновок, що витрати праці більше ніж утричі перевищували дійсну потребу в них.

Марнотратство праці Д. Журавський називає болячкою в економічному розвитку суспільства і підкреслює, що лише заміна праці кріпаків вільнонайманою ліквідує це зло. Проте попервах він не ставить питання про скасування кріпацтва. Він лише розробляє рецепти для поліпшення становища селянства і підвищення продуктивності його праці. Д. Журавський пропонує навчати селян ремеслам, пристосувати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільнонайманої тощо.

Загострення кризи феодально-кріпосницької системи, посилення селянського революційного руху, Кримська війна показали повну безперспективність кріпосництва, його нездатність забезпечити належний розвиток продуктивних сил. Д. Журавський ще до офіційної постановки питання про ліквідацію кріпацтва (1856) виступає за

звільнення селянства і наділення його землею на правах повної власності без викупу. Він пише, що це забезпечило б утворення самостійного селянського господарства, незалежного від поміщика. Щоправда, він пропонував залишити за селянами лише половину тієї землі, якою вони користувались. А це ставило селян у нову залежність від поміщиків, перетворювало їх не на самостійних виробників, а тільки на джерело дешевої робочої сили для поміщицького господарства.

Отже, Д. Журавський виступав за збереження великого поміщицького господарства, але з умовою його повільного перетворення на капіталістичне. Він є прихильником розвитку капіталістичних відносин і присвячує свої дослідження розвитку промисловості, товарно-грошових відносин, зростанню внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі, тобто тих процесів, що свідчили про розвиток капіталістичних відносин у країні. Д. Журавського можна назвати ідеологом буржуазії, що народжувалась, і поміщиків, які пристосовувались до нових умов господарювання.

2. Місце Д.Журавського в розвитку української географії

Д.П. Журавський (1810–1856) – географ і економіст, який ще ХІХ ст. склав економіко-географічну характеристику майбутньої столиці української держави – м. Київ. Його перу належить ціла низка глибоких наукових досліджень. Однак найвизначніша його праця – тритомний «Статистичний опис Київської губернії», який сучасники назвали «одним з найдорогоцінніших надбань» вітчизняної науки XIX ст.

У Київському університеті завдяки зусиллям видатного статистика і етнографа Д.П.Журавського було складено “План статистичного опису губерній Київського учбового округу”, у якому автор поряд з іншими питаннями пропонує з’ясувати особливості заселення краю, динаміку чисельності його населення, соціальний і класовий склад, побут населення, здійснити огляд населених пунктів. Це було основою подальшого комплексного аналізу суспільних процесів, що відбувалися на певних територіях. Їх почали здійснювати вчені, які входили до складу Південно-Західного відділу Російського географічного Товариства.

В першому з них даються групування підприємств за галузями та за місцем розташування, на підставі яких Д.П.Журавський пропонував дослідити: склад робітників за губерніями, походженням і сімейним станом, склад фабричного персоналу і рівень заробітної плати по категоріях персоналу, розмір і склад основного капіталу, детальну структуру витрат на виробництво, вартість продукції і чистий прибуток підприємств. У другому розділі він пропонував по кожній галузі промисловості чи по кожній значній фабриці давати відомості більші, ніж показники першого розділу, а саме: про стан і якість обладнання, енергетику, сировину та матеріали у натуральному вираженні, про продукцію та умови її реалізації, про річний баланс фабрики і про матеріальні запаси, а також про вплив фабрики на становище робітників та місцевих жителів. Таким чином, Д.П.Журавський одним з перших побудував систему показників, яка стала основою для формування промислової статистики. Ця система досліджувала не тільки матеріальні умови і результати виробництва, але й соціальні відносини у промисловості.

У 1853 році в Брюсселі проходила перша сесія Міжнародного статистичного конгресу, в якій вітчизняні статистики участі не брали. На ній також обговорювалася програма з промислової статистики, яка включала тільки питання про кількість підприємств, кількість робітників за віком і статтю, кількість учнів, потужність двигунів та рівень заробітної плати. [5,с.131] Програма Д.П.Журавського була набагато глибша та змістовніша і вплинула на статистико-економічне дослідження, проведене в 1876 році в Чернігівській губернії земським статистиком В.Є.Варзаром.

Одним з засновником української школи земської статистики став представник економічної науки Д.П.Журавський. В 1851 році запропонував розгорнуту систему показників промислової статистики. У роботі „План статистичного опису губерній Київської учбової округи” два розділи присвячено опису промисловості. Д. П. Журавський одним з перших побудував систему показників, яка стала основою для формування промислової статистики. Ця система досліджувала не тільки матеріальні умови і результати виробництва, але й соціальні відносини у промисловості.

Ґрунтовні етнографо-економіко-географічні дослідження були тут започатковані Комісією для опису губерній Київської навчальної округи (1851–1864 рр.) і здійснені за програмою Д.П. Журавського – видатного статистика і етнографа [5, 6]. Комісія видала 4 томи праць, які пізніше були продовжені Південно-Західним відділом Російського географічного товариства, заснованого у 1873 р. До складу співробітників товариства були залучені відомі вчені: В.Б. Антонович, М.П. Драгоманов, П.О. Житецький, Хв. К. Вовк, М. Зібер, П.П. Чубинський, О.О. Русов, М.В. Лисенко, К. Михальчук та інші.

Питання про становище робітників доповнили програму обстеження промисловості Д.П.Журавського, робота якого, за словами О.О.Русова, разом з програмою М.І.Зібера була основним джерелом натхнення чернігівських статистиків.

Ще Д.П.Журавський вказував на необхідність збирання статистико-економічного матеріалу в промисловості по окремих галузях, але здійснити це не зміг внаслідок слабкого розвитку статистичної науки. При організації переписів 1900 і 1908 років відбулося уточнення класифікації галузей промисловості.

Питання програми промислових переписів 1900 і 1908 років були набагато ширшими у порівнянні з питаннями попередньої програми адміністративної статистики. В них передбачалися показники загальної вартості продукції, випуску основної продукції в натуральному і вартісному вираженні, кількості робітників та їх розподіл за віком і статтю, кількості і потужності двигунів, величини спожитого палива і сировини, складу і вартості обладнання вітчизняного та закордонного виробництва тощо.

Статистичні матеріали цих переписів дозволили побачити соціально-економічні зміни в економіці країни.

Таким чином, статистико-економічні дослідження Д.П.Журавського, сприяли розробці методології досліджень української земської статистики. Вони були використані для розробки програм соціальноекономічного опису губерній із застосуванням балансового методу аналізу, для детального дослідження кустарної, ремісницької і фабрично-заводської промисловості та для проведення бюджетного аналізу. Завдяки їм українська земська статистика збагатила економічну науку типологічним групуванням українського селянства, використанням в дослідженнях комбінаційних таблиць, порівняльним аналізом стану українських губерній в дореформенний і післяреформенний період, класифікацією промислових підприємств. Більшість земських статистиків були представниками освіченої інтелігенції, яка “несла в народ” прогресивні ідеї ведення господарства, доводила необхідність освіти і піднімала рівень соціально-економічних досліджень.

Висновки

Багато уваги вчений приділяв проблемі розвитку малого і дрібного виробництва за умов кріпосницької системи господарювання. Він виявив причини низької продуктивності, занепаду і розоренню малих поміщицьких і дрібних селянських господарств. На його думку, повинні одночасно бути і великі і малі підприємства, але за конкретних умов України дрібна і мала власність мають мати пріоритет і фінансову підтримку держави.

Основну причину відсталості промисловості в Україні Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку через зубожіння населення і зниження його купівельної спроможності внаслідок панування кріпосницької системи, а також відсутності шляхів сполучення.

На створення умов для розвитку дрібних селянських господарств був спрямований проект аграрної реформи Д. Журавського. Його суть полягала у негайному звільненні селян від кріпацької залежності. Надання їм половини земель, на них вони господарювали раніше, без викупу, рішучому і повному відокремленні селянських господарств від поміщицьких, створення умов для їх самостійного розвитку.

Список використаної літератури

1. Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р.Х.Васильєва, Л.П.Горкіна, Н.А.Петровська та ін. – К.:Либідь, 1993. 272 с.
2. Коропецький І.С. Українські економісти ХІХ ст. та західна наука. К.:Либідь, 1993.192 с.
3. Всемирная история экономической мысли. В 6 т. / Гл.редкол.: В.Н.Черковец и др. М.: Мысль, 19871990.
4. Журавский Д.П. План статистического описания губерний Киевского учебного округа: Киевской, Волынской, Подольской, Полтавской и Черниговской. Киев, 1851. — 59 с.
5. Семёнов Тян-Шанский П.П. Материалы работы Международного конгресса статистики.- СПб, 1872.- 524 с.
6. Русов А.А. Краткий обзор развития русской оценочной статистики. – К.: Изд. Киев. Коммерч. Инта,1913.-119 с.
7. Зибер Н.И. Опыт программы для собирания статистико-экономических сведений. Киев, 1875. 32 с.
8. Материалы для оценки земельных угодий, собранные Черниговским статистическим отделением при губернской земской управе. Подворная опись Козелецкого уезда.- Т.5: Козелецкий уезд. Чернигов: Изд. Черниг. губ. земства, 1882 – 156 с.
9. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
10. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
11. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
12. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.