Вступ

В даний час існує декілька досить обґрунтованих класифікацій психодіагностичних методик.

По-перше, можна розрізняти діагностичні методи, засновані на завданнях, які припускають правильну відповідь, або на завданнях, щодо яких правильних відповідей не існує. До першої групи належать тести інтелекту, тести спеціальних здібностей, деяких особистісних рис (наприклад, тест Равена, діагностична процедура визначення полезалежності-Уіткін, тест ригідності Лучінса та ін.) Діагностичні методики другої групи складаються із завдань, які характеризуються лише частотою (і спрямованістю) того чи іншого відповіді, але не його правильністю. Такі більшість особистісних опитувальників (наприклад, тест 16РР Р. Кеттелла).

По-друге, можна розрізняти вербальні та невербальні психодіагностичні методики.

Перші так чи інакше опосередковані мовною активністю обстежуваних; складові ці методики завдання апелюють до пам’яті, уяві, системі переконань в їх опосередкованої мовою формі. Другі включають мовленнєву здатність піддослідних лише в плані розуміння інструкцій, саме ж виконання завдання спирається на невербальні здібності — перцептивні, моторні.

Загальним для всієї групи методик стандартизованого самозвіту є використання вербальних здібностей випробуваного, а також звернення до його мислення, уяві, пам’яті. Тести-опитувальники припускають набір пунктів (питань, тверджень), щодо яких випробуваний виносить судження (як правило, використовується двох-або трьохальтернативний вибір відповідей). Одна і та ж психологічна змінна представляється груп-співай пунктів (не менше 6). Пункти тесту-опитувальника можуть бути прямими, апеллирующими безпосередньо або до досвіду суб’єкта (наприклад: Чи боїтеся Ви темряви?), Або до думок, суджень випробуваного, у яких побічно проявляються його особистий досвід або переживання (наприклад: Більшість людей чесні?) Опитувальники будуються як одномірні або багатовимірні, що включають в себе цілий ряд психологічних змінних. Відкриті опитувальники не передбачають стандартизованого відповіді випробуваного; стандартизація обробки досягається шляхом віднесення довільних відповідей до стандартних категоріям.

1. Вербальна та невербальна психодіагностика, її загальна характеристика

Одним з критеріїв класифікації методик у вітчизняній психологічній діагностиці є форма (характер) стимульного матеріалу. За цим критерієм виділяють вербальні і невербальні тести інтелекту.

Вербальні складаються із завдань, стомлений матеріал яких представлений в мовній формі — це слова, висловлювання, тексти. Змістом роботи випробовуваних є встановлення логіко-функціональних і асоціативних зв’язків в стимулах, опосередкованих мовною формою. Невербальні тести інтелекту складаються із завдань, в яких стомлений матеріал представлений або у наочній формі (у вигляді графічних зображень, малюнків, креслень), або в предметній формі ( кубики, частини об’єктів і інш.). У цих тестах знання мови потрібно тільки для розуміння інструкцій, які навмисно робляться простими і по можливості короткими.

Таким чином, вербальні тести інтелекту дають показники словесного (понятійного) логічного мислення, а з допомогою невербальних тестів оцінюється наочно-образне і наочно-дієве логічне мислення.

У зарубіжній психодіагностиці іноді застосовується дещо відмінна від викладеної класифікація невербальних методик. Виділяються:

— Тести дії,

— Немовні,

— Невербальні тести [1].

Тести дії (performance tests) вимагають операцій з предметами при мінімальному використанні олівця й паперу або виконання завдань за допомогою будь-яких рухів на папері (малювання фігури, викреслювання шляхи виходу з лабіринту і інш.).

Немовні тести (nonlanguage tests) розробляються так, що не вимагають використання мови ні від випробуваного, ні від діагноста. Стомлений матеріал цих тестів представлений в невербальній формі, а інструкції до них здійснюються безпосереднім показом або жестами, без використання мови (як усної, так і письмової).

Невербальні тести (nonverbal tests) в викладається класифікації правильніше називати, як вказує А. Анастазі, тестами, що не вимагають умінь читати і писати. Їх виконання спирається па застосування усних інструкцій і спілкування з діагностом. У завданнях можуть бути використані як предмети і наочні зображення, так і вербальне зміст. Наприклад, вони можуть бути спрямовані на діагностику розуміння значень слів, речень або коротких абзаців, що пред’являються за допомогою образотворчих засобів (з одночасними усними вказівками за кожним завданням). Тому на відміну від немовних тестів невербальні (в розумінні деяких західних психологів) непридатні для осіб, що говорять на іншій мові, а також для нечуючих індивідів.

Тести дії, немовні і невербальні тести за кордоном зазвичай називають тестами для специфічних популяцій[2]. Це пов’язано з тим, що перераховані тести спочатку розроблялися і застосовуються для діагностики індивідів, які не могли бути адекватно оцінені за допомогою звичайних, традиційних вербальних тестів:

— Дітей з нерозвиненою промовою;

— Які не вміють читати і писати;

— Дітей дошкільного віку з дефектами мови;

— Дітей із затримками розумового розвитку;

— Неписьменних і не вміють читати будь-якого віку;

— Іноземців;

— Тих, хто тривалий час перебував у середовищі з дефіцитом спілкування (ув’язнені).

Крім перерахованих груп випробовуваних, тести з невербальним змістом завдань застосовуються для діагностики тих індивідів, щодо яких важливо оцінити рівень розвитку наочного мислення. Це, наприклад, можуть бути професійні групи (креслярі, конструктори, художники та ін.).

2. Класифікація невербальних методів психодіагностики

Розглянемо деякі з широко застосовуваних (у тому числі і в нашій країні) невербальних тестів інтелекту.

Прикладом тесту дії є тест «Дошки форм Сегена» (Seguin Fojm Boards), відомий у нашій країні під назвою «Тест відтворення колишнього порядку на дошці», розроблений французьким лікарем Е. Сегеном в 1866 р Він застосовується для діагностики дітей з розумовою відсталістю, починаючи з двох років. Інша назва цієї методики пов’язане з характером стимульного матеріалу, що складається з п’яти дощок з гніздами, в яких розташовані різні фігурки.

На першій дошці розташовуються десять фігур, на другий — дві фігури, кожна з яких складається з двох частин, на третій — дві фігури, одна з яких складається з чотирьох, а інша з шести частин, на четвертій — п’ять фігур, що складаються з двох або трьох частин, на п’ятій — чотири фігури, що складаються з двох і чотирьох частин.

Діагностика проводиться індивідуально. Перед дитиною розташовують першу дошку з вставленими в гнізда фігурками і пропонують уважно розглянути її. Через 10 секунд психолог перевертає дошку, а випали з гнізд фігурки перемішує, після чого просить дитину відтворити колишній порядок (укласти всі фігурки на колишнє місце). Робиться трьома проби, а показником є найкоротший час, потребовавшееся дитині для виконання завдання. Процедура повторюється з кожною з наступних чотирьох дощок. Крім часу виконання, фіксуються помилки, окремі спроби і особливості дій дитини, його висловлювання, а також характер використання допомоги психолога при безуспішних спробах виконати завдання. Види допомоги різні і опиняються в певній послідовності через певні проміжки часу (наприклад, через 1 хвилину). Спочатку застосовується організуюча (стимулююча) допомогу, потім слідує словесна підказка, в останню чергу підказка дією (вкладанням якої-небудь частини фігури).

Методика Сегена, будучи досить простий у використанні, відрізняється хорошими диференціюючими можливостями (оцінює різні рівні розумової відсталості) і широко застосовується в даний час в клінічній психодіагностики.

До тестів дії відносяться лабіринтові тести, перший з яких був розроблений в 1914 р С. Д. Портсусом (Porteus Maze Test). Ці тести складаються з серій зображених лініями лабіринтів зростаючої складності. Від випробуваного потрібно провести найкоротший шлях від входу до виходу з лабіринту, не відриваючи олівця від паперу. Показниками в цих тестах є час виконання і число допущених помилок. Вони досить широко використовуються для діагностики як дітей, так і дорослих.

Типовим і широко поширеним невербальним тестом інтелекту є Прогресивні матриці (Progressive Matrices), розроблені у Великобританії (Дж. Дорівнює, 1999). Авторами першої редакції, що з’явилася в 1936 р pi призначеної для діагностики дітей, були Л. Пенроуз і Дж. Дорівнює. Згодом роботу з тестовими завданнями здійснював Дж. Дорівнює, тому розглянуту методику іноді називають тестом Равена (Raven’s Progressive Matrices — RPM). Перший варіант для дорослих з’явився в 1960 р

Методика заснована на теорії гештальтпсихології. Кожне завдання розглядається як певне ціле, що складається з ряду взаємопов’язаних елементів. Передбачається, що спочатку випробуваний здійснює глобальне оцінювання матриці, а потім диференціює зображення на окремі елементи з виділенням принципу їх інтеграції. На заключному етапі виділені елементи включаються в цілісний образ, що і дозволяє виявити відсутню частину зображення.

Розроблений у відповідності з традиціями англійської школи вивчення інтелекту, згідно з якими найкращим способом його вимірювання є виявлення відносин між абстрактними фігурами, цей тест багатьма британськими психологами розглядається як кращий з існуючих вимірювач генерального фактора (g-фактора).

Стомлений матеріалом цієї методики є матриці — композиції з пропущеним елементом. Випробуваний повинен вибрати відсутній елемент серед 6-8 запропонованих варіантів. В даний час використовуються три форми тесту, розраховані па різний вік і різний рівень інтелектуального розвитку. У кожній з них однотипні, але зростаючої складності завдання, організовані в деяке число серій, трудність яких також підвищується від першого до наступних. Ускладнення завдань як усередині кожної серії, так і від серії до серії дозволяє, на думку автора, здійснити принцип прогресивності (з ним пов’язана і назва методики — Прогресивні матриці). Він полягає в тому, що виконання попередніх завдань є підготовкою випробуваного до виконання наступних — йде процес навчання.

Перша форма тесту — Стандартні чорно-білі прогресивні матриці (Standard Progressive Matrices — SPM, остання редакція належить до 1996 г.). Вона призначена для діагностики індивідів у віці від 8 до 65 років. Матеріал цієї форми складається з 60 матриць, розбитих на п’ять серій (А, В, С, D, Е). У першій серії потрібне вміння диференціювати компоненти структури, а в подальших, важких, передбачається використання мислення за аналогією, перестановок, умінь розуміти принципи складних змін постатей та інших розумових дій.

Інша, більш легка, форма тесту — Кольорові прогресивні матриці (Coloured Progressive Matrices — СРМ) — використовується для діагностики дітей у віці від 5 до 11 років, а також для осіб похилого віку (від 60 до 89 років) і розумово відсталих дорослих. Матеріал цієї форми складається з 36 матриць, розбитих на три серії. У завданнях потрібно доповнити відсутню частину зображення, спираючись на точність розрізнення і мислення за аналогією.

Третя форма — Прогресивні матриці підвищеної складності (Advanced Progressive Matrices — АРМ, 1994) — була спеціально розроблена для тестування підлітків і дорослих з високим рівнем інтелектуального розвитку.

Проведення тесту не обмежена в часі, може бути як індивідуальним, так і груповим. Психометричні параметри високі і отримані на різних як за обсягом, так і за характером вибірках [3]. Показники ретестовой надійності знаходяться в межах від 0,7 до 0,8, гомогенності — від 0,8 до 0,9. Кореляції з вербальними і невербальними тестами варіюють у межах від 0,4 до 0,75. Коефіцієнти прагматичної валідності при використанні в якості зовнішнього критерію успішності навчальної діяльності трохи менші в порівнянні з вербальними тестами інтелекту.[3]

До групи невербальних тестів включають тести, розроблені спеціально для діагностики представників різних культурних груп. Як уже повідомлялося, зв’язок тестування інтелекту з культурою певної соціальної групи обмежує сферу застосування тестів. Вони виявляються неадекватними для обстеження осіб, які належать до іншої культури, ніж та, в якій вони створювалися. Тому перед дослідниками постала проблема розробки таких інтелектуальних тестів, які були б вільні від впливу культури.

При їх створенні намагалися виключити параметри, за якими найчастіше розрізняються культури. Найбільш відомий з них — мова, інший параметр — швидкість виконання тесту; ще одна відмінність між культурами — наявність специфічної інформації, яка може надаватися лише в деяких культурах. Облік цих параметрів відмінностей між культурними групами призвів до того, що тести, «вільні від впливу культури» (culture-frcc, culturc-fair), робили невербальними, в них не використовували інформацію, специфічну для деяких культур і намагалися виключити вплив швидкості виконання.

Першим тестом, вільним від впливу культури, вважається армійський тест Бета, розроблений в період Першої світової війни в США.

Ще один тест такого типу — Намалюй людину (Draw-a-Man Test), розроблений американським психологом Флоренс Гудінаф і описаний в 1926 р, був призначений для діагностики дітей у віці від 3 до 13 років. Дитину просили зобразити на аркуші паперу чоловіка, причому зробити це якомога краще. Час малювання не обмежувалася. Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснювалася на основі того, які частини тіла і деталі одягу зображував випробуваний, як враховані пропорції фігури, перспектива і т.д. Саме детальність малюнка є основним показником інтелекту дитини. В основі такого підходу лежить гіпотеза про те, що малюнок предмета повинен відображати його істотні риси, які дитина виділив в ньому як у представника певної класу предметів. Малюнок розглядається як виражене в графічній формі поняття про предмет. Ф. Гудінаф розробила шкалу, за якою можна оцінити 51 елемент малюнка, а також отримала статистичні норми для кожної вікової групи. Психометричні характеристики тесту достатньо високі: коефіцієнт ретестовой надійності — 0,68, коефіцієнт гомогенності — 0,89, коефіцієнт валідності — 0,5.

Цей тест застосовувався без змін з моменту створення до 1963 р, коли Д. Харріс переглянув його, розширив і опублікував під назвою Тест малювання Гудінаф — Харріса (Goodenough — Harris Drawing Test). У цьому варіанті після завершення малюнка чоловіки дитині пропонувалося малювати жінку. Виконання оцінювалося на основі врахування 73 елементів малюнка (для зображення чоловіки) і 71 (для зображення жінки). За наявність кожного з цих елементів нараховується по 1 балу. Були виділені 10 категорій інформативних ознак:

1) частини тіла, деталі особи;

2) об’ємність зображення частин тіла;

3) якість з’єднання частин тіла;

4) дотримання пропорцій;

5) правильність і детальність зображення одягу;

6) правильність зображення фігури в профіль;

7) якість володіння олівцем, твердість і впевненість прямих ліній;

8) ступінь довільності володіння олівцем при малюванні;

9) особливості техніки малювання (тільки у старших дітей), наприклад, штрихування;

10) виразність передачі рухів фігури.

Поряд з оцінкою малюнків за елементами була запропонована більш проста обробка — якісна оцінка шляхом їх зіставлення з 12 зразками-еталонами (за ступенем подібності). Норми були отримані для віків від 5 до 15 років. Ретестовой надійність Тесту малювання вище, ніж у Тесту Гудінаф (порядку 0,80), а валідність збереглася на тому ж рівні. У Росії ці методики не використовувалися.

Застосування Тесту малювання для обстеження різних культур та етнічних груп показало, що його результати більшою мірою залежать від чинника культури, ніж це передбачалося авторами. Проаналізувавши роботи, що відносяться до цього тесту, Ф. Гудінаф і Д. Харріс висловили думку, що «пошук тесту, вільного від впливу культури, незалежно від того, вимірює він інтелект, художні здібності, соціально-особистісні характеристики або будь-які інші риси, є ілюзорним «[4].

Ще один тест — Інтелектуальний тест, вільний від впливу культури (Culture-Fair Intelligence Test) був розроблений Р. Б. Кеттелла. Він має три варіанти. Перший призначений для дітей 4-8 років і розумово відсталих дорослих; другий — для дітей 8-13 років і дорослих, які не мають вищої освіти; третій — для дітей 10-16 років і дорослих з вищою освітою.

Перший варіант містить вісім субтестів, з яких лише чотири позначені автором як «вільні від впливу культури». Другий і третій варіанти розрізняються лише трудністю завдань. Вони складаються з двох частин, кожна з яких включає по чотири однакових субтеста. Субтест «Серії» складається із завдань, що вимагають вибору завершального серію елемента. У завданнях субтеста «Класифікації» слід знайти елемент, що не підходив до інших знаходяться в ряду. У субтесте «Матриці» потрібно відзначити елемент, правильно доповнює кожну матрицю. У субтесті «Умови» потрібно знайти серед пропонованих варіантів той, для якого дотримувалася умова, задане у зразку.

Всі завдання представлені в графічній формі, а час їхнього виконання обмежена — 3-4 хвилини. Первинні бали переводяться в шкальні оцінки, за якими встановлюється відповідність випробуваного статистичної нормі (її межі — 85 і 115 IQ).

Коефіцієнти надійності та валідності цього тесту знаходяться на нижньому рівні допустимості, а перевірки на вибірках з різних країн Європи, Америки, Азії та Африки показали залежність його результатів від чинника культури.

На закінчення слід зазначити, що за даними багатьох тестологов валідність тестів, що розробляються як «вільні від впливу культури», низька в будь-якій культурі. Це пояснюється тим, що, намагаючись виключити з завдань тестів специфічне зміст і залишити тільки одно відоме представникам різних культур, діагности вимірюють з їх допомогою тривіальні функції, не завжди співвідносні з показниками інтелектуального розвитку. По суті, усунення культурних відмінностей з тестів інтелекту означає виключення з них інтелектуальних компонентів. Як зазначив Дж. Брунер, «свобода від культури» є просто «свобода від інтелекту» [5].[5]

У 2006 р Д. Нагліері на основі тесту Д. Векслера була створена Невербальна шкала здібностей Векслера (Wechsler Nonverbal Scale of Ability — WNV, творці Brunnert KA, Naglieri J. A, Hardy-Braz St. Т., 2009). Цей тест призначений для віків від 4 років до 21 року. Оскільки його завдання не включають вербальне зміст, автори вважають, що його виконання менше залежить від освіти, мовних знань, мовного розвитку та культурної приналежності. Крім того, використання цього тесту було апробовано на слабочуючих, що мають проблеми з моторикою і індивідах з порушеннями колірного зору (за винятком тих, хто не розрізняє жовтий і блакитний кольори, а також не сприймає кольору взагалі).

При розробці тесту був використаний ряд інновацій, найсуттєвіша з яких — використання інструкцій у формі малюнків, послідовно ілюструють, як випробовуваний повинен діяти, вирішуючи завдання. Наприклад, інструкція до субтесту Матриці виглядає наступним чином: па першій картинці діагност показує випробуваному на матрицю, на другій картинці діагност показує на варіанти відповідей, а випробуваний розглядає і обмірковує їх, на третій картинці зображений випробуваний, що показує правильну відповідь. Ця ілюстрована інструкція поєднується зі стандартною інструкцією, що складається з простих речень. Інструкції оцінювалися експертами, серед яких були психологи, які працювали з представниками різних культур, а також з нечуючими і слабочуючими випробуваними. Такий підхід до інструктування в поєднанні з гнучкою підтримкою випробуваного, що включає додаткові пояснення, забезпечує розуміння завдань і способу їх рішення представниками різних культур незалежно від знання мови.

Тест складається з шести субтестів.

1. Матриці (МА) включають композиції з пропущеним елементом, який варто знайти серед пропонованих варіантів відповідей.
2. Кодування (СБ) складається із завдань, в яких випробовуваний повинен копіювати символи, що знаходяться в ключі в парах з простими геометричними фігурами або числами; час виконання обмежена.
3. Збірка об’єктів (ОА) — завдання складаються з частин, які слід використовувати для складання фігур.
4. Впізнавання (ІЕ) — у завданнях цього субтеста випробовуваний повинен, подивившись протягом 3 секунд на геометричну фігуру, ідентифікувати її з фігурою серед чотирьох або п’яти варіантів відповідей.
5. Заповнення простору (ВБР) — в цьому субтесте випробуваний укладає серії блоків відповідно до тим, як показав психолог. При «Заповнення вперед» він повинен повторити послідовність укладаються блоків в тому порядку, як показав психолог. При «Заповнення назад» випробовуваний повинен укладати блоки в порядку, зворотному тому, який показав психолог.
6. Розкладання картинок (РА) — у завданнях потрібно розкласти картинки в логічній послідовності так, щоб вийшов зв’язний розповідь.

В обстеженні використовуються батареї з чотирьох або двох субтестів, які представляють собою різні комбінації з перерахованих шести субтестів, залежні від віку піддослідних і цілі діагностики. Час обстеження батареєю з чотирьох субтестів — 45 хвилин, з двох — приблизно 20 хвилин. Сирі бали переводяться в Т-оцінки, повний сумарний показник по тесту дорівнює 100 ± 15.

Тест перевірений і стандартизований на специфічних популяціях США і Канади. Його гомогенність знаходиться в межах від 0,90 до 0,91, ретестовой надійність висока, але розрізняється для субтестів. Теоретична валідність, определявшаяся в порівнянні як з невербальними, так і змішаними тестами (у тому числі WISC IV і WAIS III) — від 0,60 до 0,82 для батарей з чотирьох субтестів і від 0,43 до 0,71 для батарей з двох субтестів. Високими є кореляції з рівнем навчальних досягнень, а також з експертними оцінками вчителів.

У нашій країні цей тест не застосовується. 

Висновки

Діалогічні техніки враховують, що психодіагностики вступає в контакт з обстежуваних і досягає найкращих діагностичних результатів, релевантних діагностичної завданню. Довірчий контакт необхідний при діагностиці сімейних утруднень, характеру особистісного розвитку дитини і в багатьох інших випадках, в яких діагност одночасно виступає в ролі і консультанта, і психотерапевта. Ситуація діагностичного пато- психологічного обстеження диктує побудова спілкування за принципом експертизи. Діалогічні техніки можуть бути вербальними (інтерв’ю, бесіди) і невербальними (наприклад, гра з дитиною може виступати як невербальна діагностична процедура). Різні методичні прийоми, на основі яких будуються ті чи інші методики, можна розташувати на одній шкалі, якщо за єдину підставу класифікації прийняти міру залученості в діагностичну процедуру самого психодіагноста і ступінь його впливу на результат обстеження. 

Список використаної літератури

1. Бенеш, Г. Психологія: dtv-Atlas [Текст] : довідник : пер. з нім. / Гельмут Бенеш ; наук. ред. В. О. Васютинський ; худ.: Герман фон Заальфельд, Катаріна фон Заальфельд, 2007. — 510,[1] с. (Введено зміст)
2. Галян, І. Психодіагностика [Текст] : навчальний посібник / Ігор Галян, 2009. — 463,[1] с.
3. Дуткевич, Т. Практична психологія: вступ до спеціальності [Текст] : навчальний посібник / Тетяна Дуткевич, Ольга Савицька, 2010. — 255 с.
4. Корольчук, М. Психодіагностика [Текст] : навч. посіб. / Микола Корольчук, Василь Осьодло; за заг. ред. Миколи Корольчука, 2010. — 399 с.
5. Мельничук, О. Психологічна діагностика [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Оксана Мельничук, 2017. — 315 с.
6. Моргун, В. Основи психологічної діагностики [Текст] : навчальний посібник / Володимир Моргун, Іван Тітов, 2009. — 459 с.
7. Особистість у кризових ситуаціях: огляд сучасних психодіагностичних методик [Текст] : навчальний посібник / Наталя Євдокимова [та ін.], 2016. — 341,[1] с.
8. Павелків, Р. Психодіагностичний інструментарій в умовах дошкільного закладу [Текст] : навчальний посібник / Роман Павелків, Олена Цигипало, 2013. — 225,[7] с.
9. Поліщук С. А. Методичний довідник з психодіагностики [Текст] : навч.-метод. посіб. / С. А. Поліщук, 20092015. — 440 с.