Вступ

Василь Васильович Леонтьєв (1906—1999) — один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його батько — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 pp. в Петроградському університеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському університеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософи за дисертацію на тему «Економіка як кругообіг». З 1927 р. працював молодшим науковим співробітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 pp. В. Леонтьєв — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігрував до США, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 pp. В. Леонтьєв працював директором інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.

В 1970 р. В. В. Леонтьєв був обраний президентом Американської економічної асоціації. Протягом 11 років очолював Економічне товариство при Гарвардському університеті. Перелік його титулів та нагород займає декілька сторінок. Леонтьєв — почесний доктор більше десятка університетів, у тому числі Паризького (Сорбонна), Римського, Брюссельського, Лозаннського та ін. В 1988 р. був обраний іноземним членом Академії наук СРСР. Кавалер ордена Херувіма (Італія), ордена Почесного легіону (Франція), ордена «Сонце, що сходить» (Японія), Французького ордена мистецтва та літератури.

Для наукової діяльності В. В. Леонтьєва насамперед характерні поєднання глибини економічного мислення із застосуванням математики, оптимальне поєднання теоретичного аналізу і прикладних економічних розробок, системний підхід. Вихідні положення методології дослідження сформульовані вченим у широко відомій статті «Сліпе» теоретизування. Методологічна критика нео-Кембриджської школи» (1937).

Перша велика монографія В. В. Леонтьєва «Структура американської економіки, 1919—1929 pp.» (1941) принесла йому славу справжнього новатора в економічній науці. В 1951 р. вийшла друга монографія вченого «Структуpa американської економіки, 1919—1939 pp.», а в 1953 р — книга «Дослідження структури американської економіки». Обидві праці перекладені на кілька мов Метод В. Леонтьєва «затрати—випуск» отримав міжнародне визнання і широке використання у всьому світі. Міжгалузеві баланси економіки були побудовані в більш ніж 100 країнах світу. В процесі удосконалення і ускладнення моделі «затрати—випуск» був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промисловості, зміну цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефіцієнти

Відомі фундаментальні праці В.В. Леонтьєва з економічного моделювання: «Економіка затрат—випуску» (1966), «Новий погляд на економіку» (1967), «Економічна система в епоху перелому» (1976), двотомник «Економічні ессе: теорії, дослідження, факти, політика» (1966, 1977). Остання роботи перекладена на багато мов, в тому числі і на російську (1990 p.).

Коло наукових інтересів В. Леонтьєва надзвичайно широке: аналіз економічних теорій; методологія дослідження; математика в економіці; теорії грошей і цін; економічні цикли, ефективність концентрації виробництва; довгострокові сценарії світового розвитку та ін. В останнє десятиріччя вчений значну увагу приділяв розробці проблем трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову.

1. Економічні вчення В.Леонтьєва

Василь Леонтьєв виріс у Петрограді у сім’ї професора економічних наук Василя Васильовича Леонтьєва та його дружини Злати Бенціонівни (згодом Євгенії Борисівни) Бекер. У 1925 році завершив вивчення філософії і соціології в Ленінградському університеті. Пізніше Леонтьєв вивчав економічні науки в Берліні і за дисертацію «Круговорот економіки» отримав докторську ступінь.

З 1931 року економіст був викладачем Гарвардського та Нью-Йоркського університетів, творцем і керівником американського Інституту економічного аналізу, був консультантом ООН. З 1954 — президент Економетричного суспільства. А з 1970 — президент Американської економічної асоціації.

Леонтьєв розробив аналіз «вхід-видобуток» (Міжгалузевий баланс), внаслідок чого в 1973 отримав Нобелівську премію з економіки.

В. Леонтьев стає науковим співробітником престижного Інституту світової економіки при Кильском університеті. Більше року працює в Китаї як  радник міністра залізниць  і вертається в Кильский університет.

В 1931 р. В. Леонтьев одержує зі США запрошення на роботу в Національне бюро економічних досліджень, починається визначальний етап його наукової кар’єри.

Національне бюро економічних досліджень США мало різноманітну інформацію, але масштабними аналітичними завданнями майже не займалося, хоча тут трудилися висококласні фахівці, у тому числі Симон Коваль, а потім Милтон Фридмен — майбутні лауреати Нобелівської премії. Молодий В. Леонтьев спробував проводити власні дослідження, однак підтримки не одержав і через якийсь час приймає запрошення економічного факультету Гарвардського університету. Тут він відразу ж подає заявку на побудову першої таблиці » витрати-випуск» для США. Джон Гелбрейт, що був колегою В. Леонтьева в Гарварді, згадує, як запропонований проект розцінювався професорами-економістами зі злегка зарозумілою й здивованою реакцією. І все-таки  комітет, що розподіляв фінанси, виділяє 1400 дол. для наймання одного технічного співробітника на один рік.

В. Леонтьев приступає до безпосередньої реалізації свого головного наукового задуму. Він проводить величезну роботу зі збору даних про витрати на виробництво, потоках товарів, розподілі доходів, структурі споживання й інвестицій і т.д. , використовуючи різні статистичні переписи, запитуючи урядові служби, приватні фірми, банки.

Результатом роботи стала 44- галузева таблиця » витрати-випуск» США за 1919 р., що включала міжгалузеві потоки продукції, детальну розшифровку кінцевого використання продукції (особисте й державне споживання, інвестиції, експорт і імпорт і т.д. ) і складу доданої вартості (амортизація, заробітна плата, прибуток, рента й т.д. ). Тільки тепер Леонтьев одержує можливість застосувати свою головну аналітичну зброю — систему рівнянь міжгалузевих зв’язків з реальними даними. Він уперше проводить розрахунки повних народногосподарських витрат на виробництво продукції різних галузей. Це був прорив у світовій економічній аналітиці!

Обчислювальні пристрої, що існували на той час, дозволяли вирішувати системи, що містять не більше 10 лінійних рівнянь (комп’ютер Дж. Вилбура з Массачусетського технологічного інституту). Тому В. Леонтьеву довелося агрегирувати вихідну 44- галузеву таблицю в матрицю 10×10. Він налагоджує контакти із творцями нових обчислювальних машин, фахівцями з обчислювальної математики, ставить перед ними поки «непід’ємні», але перспективні завдання. Так буде протягом півстоліття. Пройде ера механічних, потім електричних обчислювальних машин, зміняться кілька поколінь електронних комп’ютерів, а В. Леонтьев завжди буде в числі перших економістів, що використовують новинки обчислювальної техніки.

Інтерес до досліджень В. Леонтьева став швидко зростати із другої половини 1930- х рр. Під час війни В. Леонтьев одержує замовлення від уряду Ф. Рузвельта, що оцінив можливості методу » витрати-випуск» для державного регулювання економіки, особливо при необхідності її структурної перебудови в ході війни й після її закінчення. В 1943- 1945 рр. він стає керівником Російського економічного підрозділу стратегічних служб у Вашингтоні, плануючи поставки в СРСР по «ленд-лізі».

Головний свій успіх В. Леонтьев бачить у тім, що побудова балансів «витрати-випуск» стає державною справою: до збору інформації тепер залучаються урядові організації. Деяке охолодження до таблиць » витрати-випуск» з боку уряду США в середині 1950- х рр. пояснювалося протидією ряду великих корпорацій, яким не подобалися висновки В. Леонтьева про посилення монополістичних тенденцій в американській економіці. Але потім ситуація нормалізувалася. В 1948 р. В. Леонтьев заснував Гарвардську лабораторію економічних досліджень, що стала науковим центром по подальшій розробці й практичному застосуванні методу » витрати-випуск».

Усе більше країн починають розробляти баланси » витрати-випуск», використовувати їх у прогнозуванні, державних програмах соціально-економічного розвитку. Особливу цілеспрямованість ця діяльність здобуває у Франції, Нідерландах, Норвегії, Італії, Японії й інших країнах з розвитий системою державного регулювання й програмування. З кінця 1950- х рр. дослідження на основі міжгалузевих зв’язків стали швидко розвиватися й у країнах із плановою економікою. В. Леонтьев безупинно працював над розширенням сфери застосування методології міжгалузевого аналізу: економічна динаміка й інвестиційні процеси, взаємодія економіки й навколишнього середовища, міжрегіональні й зовнішньоекономічні зв’язки, економіка озброєнь і конверсії, вплив автоматизації на зайнятість і структуру економіки.

В 1973 р. В. Леонтьеву присуджується Нобелівська премія по економіці з формулюванням: «За розвиток методу » витрати-випуск» і застосування його до найважливіших економічних проблем». У своїй нобелівській мові він уперше продемонстрував міжгалузеву модель світової економіки, у якій всі країни миру об’єднані у два регіони (розвинені й що розвиваються). Ця ескізна модель стала відправним моментом проекту «Майбутнє світової економіки», над яким за замовленням Секретаріату ООН протягом  чотирьох років працювала група американських фахівців на чолі з В. Леонтьевим. Методологічною основою проекту була глобальна модель » витрати-випуск» (15 регіонів, 45 галузей), за допомогою якої розраховувалися й аналізувалися сценарії світового розвитку на період до 2000 р.

В. Леонтьев побував у багатьох країнах світу для поширення свого методу з урахуванням національних особливостей, брав участь у розробці багатьох урядових програм. З його ініціативи створена Міжнародна асоціація дослідників » витрати-випуск» (The Іnternatіonal Іnput-Output Assocіatіon), що регулярно проводить міжнародні конференції, а з 1989 р. видає журнал «Дослідження економічних систем» (Economіc Systems Research).

В. Леонтьев виховав кілька поколінь блискучих дослідників. У Гарвардському університеті, де він багато років вів курс економічної теорії й проблемні семінари, серед його студентів були майбутні нобелівські лауреати П. Самуельсон і Р. Солоу. Його школу в Гарвардській лабораторії пройшли такі відомі вчені, як У. Айзард, Д. Еванс, М. Хоффенберг, X. Ченери, П. Кларк, Д. Дюзенберри, А. Фергюсон, Л. Мозес, К. Алмон, А. Картер, К. Поленски, П. Петри, Ф. Дачин і багато хто інші. Величезний вплив В. Леонтьева на економіко-математичні, інформаційно-економічні, структурні й прогностичні дослідження практично у всіх країнах миру.

Науковий успіх Леонтьева пояснюється насамперед  тим, що він створив новий синтетичний напрямок в економічній науці, з’єднавши теорію функціонування економіки, метод математичного моделювання, прийоми систематизації й обробки економічної інформації. Цей «новий синтез» упредметнюється в таблицях і математичних моделях » витрати-випуск», що розкривали вікно в маловідомий до нього мир міжгалузевих взаємозв’язків і взаємодій.

В. Леонтьева називали самим практичним теоретиком-економістом. Насамперед , тому що розвинена їм методологія аналізу надає кількісну визначеність багатьом теоретичним конструкціям, дозволяє по-новому підходити до теоріям структурних зрушень, економічної динаміки, ціноутворення, заробітної плати, податкових систем, зовнішньої торгівлі. Часто висновки В. Леонтьева спростовували розповсюджені подання.

В останні десятиліття відбувається розширення й узагальнення методології » витрати-випуск». Поряд з «класичними», чисто балансовими (як у В. Леонтьева), з’являються міжгалузеві оптимізаційні моделі й моделі економічної взаємодії (окремий випадок — моделі загальної економічної рівноваги), інтегровані моделі національної економіки, що включають як  особливий блок розвинену модель » витрати-випуск». В. Леонтьев лояльно ставився до цих напрямків узагальнення його методу, застерігаючи головним чином від переоцінки формальних переваг більше загальних математичних конструкцій і їхнього неадекватного використання. Я зміг переконатися в цьому під час обговорення з В. Леонтьевим шляхів продовження досліджень по моделюванню світової економіки.

В 1976 р. Відділ прогнозування й перспективних досліджень Секретаріату ООН запропонував Інституту економіки й організації промислового виробництва З АН СРСР, де я працював, застосувати наші міжрегіональні міжгалузеві моделі для дослідження сценаріїв розвитку світової економіки з використанням бази даних, створеною раніше групою В. Леонтьева.

Нами був розроблений комплекс моделей, що поєднує моделі глобальної оптимізації й економічної взаємодії регіонів миру, проведені різноманітні розрахунки на період до 2000 р. В. Леонтьев позитивно поставився до цієї роботи, хоча вона по своїй математичній структурі й логіці генерування сценаріїв майбутнього світової економіки відрізнялася від класичної схеми » витрати-випуск». Більше того, як експерт ООН В. Леонтьев давав коштовні рекомендації із продовження нашої роботи.

Серйозні узагальнення методології міжгалузевого аналізу зроблені соратниками й учнями В.Леонтьева. Інші авторитетні наукові школи часто включають моделі » витрати-випуск» у свої модельні конструкції. Так, найбільший фахівець із економетрическим моделей лауреат Нобелівської премії Л. Клейн інтегрував блок » витрати-випуск» у широко використовувану модель LІNK.

Напередодні свого дев’яностоліття В. Леонтьев відкрив нову сторінку в міжгалузевому аналізі, опублікувавши статтю «Пропозиція про використання методу » витрати-випуск» в аналізі структури міждисциплінарних зв’язків». Виявивши близьку подобу між структурою » витрати-випуск» в економіці й структурою системи наукових знань, він пропонує будувати шахову таблицю потоків наукових знань, використовуючи індекси цитування наукових праць. У підметі й присудку такої таблиці перераховуються галузі знань, а в кожній клітці — індекси цитування знання, створеного в одній галузі й використовуваного в іншій. Тим самим В. Леонтьев у який раз продемонстрував невичерпні можливості своєї методології.

2. Метод прогнозного економічного аналізу В.Леонтьєва

Один з найвидатніших вчених-економістів сучасності, лауреат Нобелівської премії з економіки (1973), родоначальник теорії міжгалузевого аналізу економічних систем, радник багатьох урядів. Народився 5 серпня 1906 р. в Санкт-Петербурзі. Його батько — професор суспільних наук Петербурзького університету, мати — історик-мистецтвознавець, дід по батьку — великий промисловець, власник текстильних фабрик. Навчався в 1921 —1925 pp. в Петроградському університеті і успішно закінчив його. Продовжив освіту в Берлінському університеті. В 1928 р. отримав ступінь доктора філософії за дисертацію на тему «Економіка як кругообіг». З 1927 р. працював молодшим науковим співробітником Кільського інституту світової економіки. В 1928—1929 pp. В. Леонтьев — економічний радник уряду Китаю в м. Нанкіні. В 1931 р. емігрував до США, де викладав економіку в Гарвардському університеті. Серед його студентів були майбутні Нобелівські лауреати — П. Семюельсон, Р. Солоу. В 1946 р. створив Гарвардський економічний дослідницький центр, який очолював до 1973 р. В 1975—1986 pp. В. Леонтьев працював директором Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті.

В 1970 р. В. В. Леонтьев був обраний президентом Американської економічної асоціації. Протягом 11 років очолював Економічне товариство при Гарвардському університеті. Перелік його титулів та нагород займає декілька сторінок. Леонтьев — почесний доктор більше десятка університетів, у тому числі Паризького (Сорбонна), Римського, Брюссельського, Лозаннського та ін. В 1988 р. був обраний іноземним членом Академії наук СРСР. Кавалер ордена Херувіма (Італія), ордена Почесного легіону (Франція), ордена «Сонце, що сходить» (Японія), Французького ордена мистецтва та літератури[7, c. 179-180].

Для наукової діяльності В. В. Леонтьева насамперед характерні поєднання глибини економічного мислення із застосуванням математики, оптимальне поєднання теоретичного аналізу і прикладних економічних розробок, системний підхід. Вихідні положення методології дослідження сформульовані вченим у широко відомій статті «Сліпе» теоретизування. Методологічна критика нео-Кембриджської школи» (1937).

Перша велика монографія В. В. Леонтьева «Структура американської економіки, 1919—1929 pp.» (1941) принесла йому славу справжнього новатора в економічній науці. В 1951 р. вийшла друга монографія вченого «Структура американської економіки, 1919 —1939 pp.», а в 1953 р. — книга «Дослідження структури американської економіки». Обидві праці перекладені на кілька мов. Метод В. Леонтьева «затрати — випуск» отримав міжнародне визнання і широке використання у всьому світі. Міжгалузеві баланси економіки були побудовані в більш ніж 100 країнах світу. В процесі удосконалення і ускладнення моделі «затрати — випуск» був створений динамічний варіант системи, який враховував технічний прогрес, перебудову промисловості, зміну цінових пропорцій. Модель була переведена на гнучкі коефіцієнти.

Відомі фундаментальні праці В.В. Леонтьева з економічного моделювання: «Економіка затрат — випуску» (1966), «Новий погляд на економіку» (1967), «Економічна система в епоху перелому» (1976), двотомник «Економічні ессе: теорії, дослідження, факти, політика» (1966, 1977). Остання роботи перекладена багатьма мовами, в тому числі й російською (1990 p.).

Коло наукових інтересів В. Леонтьева надзвичайно широке: аналіз економічних теорій; методологія дослідження; математика в економіці; теорії грошей і цін; економічні цикли; ефективність концентрації виробництва; довгострокові сценарії світового розвитку та ін. В останнє десятиріччя вчений значну увагу приділяв розробці проблем трансформації командно-адміністративної економіки в ринкову[5, c. 87-88].

3. Парадокс В.Леонтьєва та його практичне значення

У 1953 р. американський вчений, майбутній лауреат Нобелівської премії В. Леонтьев (Wassily Leontief) опублікував результати своїх досліджень, присвячених практичній перевірці положень та концепції Хекшера — Оліна (праця «Domestic Production and Foreign Trade: the American Capital Position Re-examined» (1953)).

В. Леонтьев у своїй роботі проаналізував висновок теорії Хекшера — Оліна про те, що країни експортують товари, у виробництві яких інтенсивно використовуються надлишкові й тому дешевші для них фактори виробництва, та імпортують товари, у виробництві яких ці фактори застосовуються менш інтенсивно. Точніше, він одночасно перевіряв два припущення: 1) теорія Хекшера — Оліна справедлива; 2) в економіці США, як вважалось, капітал більшою мірою надлишковий, ніж у їх торгових партнерів. Тому, відповідно до теорії, вони повинні експортувати капіталомісткі товари.

Для підтвердження цих припущень В. Леонтьев підрахував, скільки необхідно капіталу та робочої сили, щоб виробити товари для експорту вартістю в 1 млн. дол. США та товари такої ж вартості, які прямо конкурують з імпортними товарами. Для розрахунків він використав міжгалузеві баланси «затрати — випуск», підготовлені для американської економіки за 1947 р. Промисловість була поділена на 50 секторів (з яких 37 виходили зі своїми товарами на зовнішній ринок). Для кожної галузі він розрахував затрати праці та капіталу на одиницю товару, причому не обмежувався тільки готовою продукцією, а робив розрахунки й для проміжної продукції. Потім, використавши структуру експорту США у 1947 p., він розрахував затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва типового набору експортних товарів вартістю в 1 млн. дол. США. Аналогічно були обчислені затрати капіталу та праці, необхідні для виробництва американських товарів, які могли б прямо замінити імпортні, причому зі структури імпорту були виключені деякі товари, які у США не продукувались (наприклад, олово, кава тощо). Результатом досліджень стало порівняння співвідношення капіталу (К ) та праці (Lx), необхідних для виробництва одиниці американського експорту (Kx/Lx), із співвідношенням капіталу (KJ) та праці (LJ), потрібних для виробництва одиниці американського імпорту (KJLJ).

Парадокс Леонтьева (Leontief Paradox): теорія співвідношення факторів виробництва Хекшера — Оліна не підтверджується на практиці: праценасичені країни експортують капіталомістку продукцію, тоді як капіталонасичені — працемістку.

Сам Леонтьев та інші економісти робили численні спроби пояснити цей парадокс. У 1956 р. Леонтьев повторив свої розрахунки, використовуючи дані за 1951 p., який був роком завершення післявоєнного відновлення економіки США. Американський експорт знову виявився менш капіталомістким порівняно з американським імпортом, але лише на 6 %. Для 1962 р. результат був ще парадоксальнішим: американський експорт виявився на 27 % менш капіталомістким порівняно з імпортом. Аналіз експортно-імпортних операцій Японії за 1959 р. показав, що Японія, яка у 50-ті pp. була праценадлишковою країною, експортує капіталомісткі та імпортує працемісткі товари. Індія, яка має надлишок робочої сили, експортувала, за опублікованими у 1962 р. даними, у цілому працемісткі товари, але її експорт у США був капіталомісткішим. Отже, незважаючи на відмінності у техніці розрахунків, усі дослідження в основному підтвердили наявність парадокса Леонтьева, вчені почали вводити в модель Хекшера — Оліна й інші, крім капіталу та праці, фактори виробництва, такі як технологія, кваліфікація робочої сили.

Наприклад, один і той самий продукт може вироблятися на основі різної технології — з високими затратами праці або капіталу, іншими словами, він може бути працемістким у праценадлишковій країні та капіталомістким — у капіталонадлишковій країні. США виробляють пшеницю капіталомістким способом (високий рівень механоозброєності праці) завдяки надлишку дешевого капіталу відносно трудових ресурсів. В Україні та ж пшениця виробляється з використанням меншої кількості машин, тому що держава має багато дешевих трудових ресурсів. Той факт, що продукція може вироблятися різними методами, є одним із пояснень парадокса Леонтьева.

Необхідність введення кваліфікованої праці як самостійного фактора виробництва була доведена американським вченим Дональдом Кісінгом (Donald Keesing). У дослідженні, опублікованому у 1966 p., він дійшов висновку, що характер та напрямок міжнародної торгівлі для групи готових виробів визначаються надлишком кваліфікованої та некваліфікованої праці. За основу для розроблення теорії він взяв дані перепису населення США 1960 p. Робоча сила у досліджуваних галузях промисловості була поділена на 7 груп залежно від кваліфікації, починаючи від «вчених та інженерів» та закінчуючи «некваліфікованими робітниками». Підрахунки Кісінга показали високий рівень «кваліфікаційної насиченості» товарів, які експортуються із США, порівняно з рівнем імпортних товарів. Професійна підготовка та освіта потребують капітальних вкладень, які не виявляються у традиційних показниках капіталу, включаючи тільки вартість обладнання та конструкцій. Якщо трохи змінити теорію Хекшера — Оліна, врахувавши різноманітні групи робочої сили та капіталу, вкладеного у підготовку цих груп, теорія співвідношення факторів виробництва залишається правильною. В експорті США відображається вища частка праці спеціалістів, наприклад, вчених та інженерів, отже, США використовують свої надлишкові фактори виробництва, а саме капітал, вкладений у підготовку цих груп. Імпорт США виробляється низькокваліфікованою робочою силою. Той факт, що робоча сила не є однорідним товаром, є ще одним поясненням парадокса Леонтьева.

Наступним поясненням парадокса Леонтьева є те, що США імпортують значну кількість сировини, видобування якої вимагає значних затрат капіталу. Якщо американські експортні товари потребують значної кількості такої сировини, це робить експорт США капіталомістким. Американець Джеймс Хартіген (James Hartigan) повторив розрахунки Леонтьева на базі даних тих самих років, але виключив галузі, які значною мірою залежать від капіталомісткої сировини. Результати показали, що парадокс зник, теорія Хекшера — Оліна виявилася справедливою.

Ще одне пояснення парадокса Леонтьева у 1971 р. дав американський економіст Роберт Белдвін (R. Baldwin), який врахував існування американського імпортного тарифу. Цей тариф вводився для того, щоб захистити від іноземної конкуренції працемісткі галузі американської промисловості, перешкоджаючи тим самим імпорту працемістких товарів. Перерахунки, зроблені Белдвіном, показали, що відміна тарифів зменшує ефект парадокса Леонтьева на 5 %, але не скасовує його зовсім.

Заслуги В. Леонтьева в створенні, розвитку й поширенні наукового напрямку » витрати-випуск» цілком достатні для визнання його класиком світової економічної науки. Відомий історик економічної думки М. Блауг починає свою статтю про вченого наступною тезою: «Кар’єру Леонтьева — один із кращих в економічній науці прикладів переваг інтелектуального поділу праці: все життя цього вченого було присвячено роботі над створенням і вдосконаленням єдиного технічного прийому — аналізу » витрати-випуск». Думаю, що висока оцінка М. Блауга неповна.

Місце В. Леонтьева у світовій науці аж ніяк не вичерпується «єдиним технічним прийомом». Його визначають ще як мінімум три напрямки: вплив теорії » витрати-випуск» на модернізацію ряду основних економічних теорій; дослідження багатьох наукових проблем, що виходять за рамки » витрати-випуск»; розвиток загальної методології й організації наукових досліджень.

В. Леонтьев визнавав, що теоретичною платформою методу » уитрати-випуск» є «економічна таблиця» Ф. Кенэ й модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса. Але завдяки розвитку теорії й методології » витрати-випуск» відкрилися з можливості для модернізації, конкретизації й практичного застосування ідей Кенэ й Вальраса, а попутно й багатьох інших абстрактних теоретичних конструкцій. Використання універсального матричного подання безлічі функцій попиту й витрат (матриць Леонтьева) відкрило дорогу багатьом «вычислимым» моделям загальної рівноваги регіональної, національної й світової економіки. Протягом  ряду десятиліть іде процес інтеграції моделі » витрати-випуск» у теорії економічного росту, структурних змін, взаємодії економіки й навколишнього середовища й інші теоретичні області. Важливу частину сучасної математичної економіки становлять дослідження «матриць Леонтьева», аналіз математичних властивостей його статичних і динамічних моделей.

В. Леонтьев прекрасно орієнтувався в складному й суперечливому теоретичному полі економіки. Про це можна судити по статтях про К. Маркса й Дж. Кейнсе, включеним у його книгу «Економічні есе». Діапазон його наукових інтересів був досить широкий. Р. Дорфман, ще один майбутній нобелівський лауреат, характеризував серію різноманітних по тематиці ранніх робіт

В. Леонтьева (про геометричний аналіз міжнародних торговельних потоків, ділових циклах, теорії капіталу, монополістичної конкуренції й ін.) як «спалаху найчистішої пишноти й винахідливості».

У своїх теоретичних пошуках В. Леонтьев сміло виходив навіть за межі економічної науки. Щодо цього , мабуть, особливо виділяються статті «До питання про плюралістичну інтерпретацію історії й проблемі міждисциплінарного співробітництва» (1948 р.) і «Коли історія повинна писатися у зворотному напрямку» (1963 р.), у яких він обґрунтовує свою методологію «збагнення історії» зусиллями комплексу наук. Такі «відволікання» від головного напрямку досліджень сприяли твердженню наукового авторитету В. Леонтьева. Через десятиліття цей парадокс пояснюють його послідовники А. Картер і П. Петри: «Навіть у часи, коли його колеги не розділяли його ентузіазму із приводу головного напрямку його роботи, вони проте   не переставали почитати його за незвичайний інтелект і глибоке розуміння найширшого спектра економічних проблем».

В. Леонтьев і його школа дуже вплинули  на сучасне розуміння цінності економічних досліджень, дилеми теоретичного й емпіричного аналізу економічних процесів. Принцип, якому В. Леонтьев випливав майже завжди, — це з’єднання математичного аналізу з реальною інформацією, використання моделей для відповіді на актуальні питання економічного життя й політики.

Позиція вченого найбільше яскраво була сформульована в його мові як президента Американської асоціації економістів у грудні 1970 р. «Щире просування вперед, — затверджував Леонтьев, — може бути досягнуто тільки шляхом ітеративного процесу, у якому поліпшення теоретичних формул піднімає нові емпіричні питання, а відповіді на ці питання у свою чергу ведуть до нових теоретичних висновків».

Леонтьев визнавався у своєму науковому самообмеженні: «Замість того щоб витрачати свої сили й час на побудову більше складних моделей, я волію займатися дослідженням і поясненням реального миру».

По вираженню М. Блауга, «…основна думка, червоною ниткою минаюча через всі роботи Леонтьева, полягає в тім, що економісти повинні «бруднити руки», працюючи безпосередньо з «сирими даними». Позиція В. Леонтьева знаходила відгук далеко не у всіх західних економістів- теоретиків. У ряді інтерв’ю він попереджав, що його положення в економічній науці (і особливо в американській) аж ніяк не безхмарно, супротивників у нього цілком достатньо. Він пояснював, що частіше знаходив підтримку в промисловців, інженерів, вчених-природників, але набагато рідше — в економістів.

У СРСР сплеск інтересу до робіт В. Леонтьева відбувся тільки в другій половині 1950- х рр. Найбільше враження на економістів робила  можливість, що відкривається, застосування математики й електронні обчислювальні машини. Утворилася дружна група ентузіастів міжгалузевого балансу. На чолі її став академік В.С. Немчинов. Саме він в 1959 р. організував запрошення В. Леонтьева в СРСР, що через 34 роки знову побачив свою батьківщину.

Справжньою сенсацією стала публікація перекладу книги «Дослідження структури американської економіки». З величезним інтересом її читали й учені, і практики, і студенти. Докладні рецензії майже одночасно були опубліковані в провідних економічних журналах. Рецензії сприяли популяризації книги, але у формі, характерної для епохи ідеологічного протистояння. З одного боку, їхні автори, досить компетентні вчені, розкривали глибокий зміст книги, з іншого боку — ретельно застерігали від переоцінок її достоїнств і особистого наукового внеску В. Леонтьева. В. Леонтьев ці рецензії читав, але, всі розуміючи, не ставав у позу скривдженого.

Бачачи великий інтерес радянських економістів до методу » витрати-випуск» і віддаючи належне розвороту досліджень, В. Леонтьев робив оптимістичний прогноз щодо посилення наукової бази планування в СРСР.

Авангардним напрямком тут стала розробка з » витрати-випуск» (їх стали називати міжгалузевими балансами).

Центральне статистичне керування СРСР розробило за 1959 р. звітний міжгалузевий баланс у вартісному вираженні (по 83 галузям) і перший у світі міжгалузевий баланс у натуральному вираженні (по 257 позиціям).

Одночасно розгорнулися прикладні роботи в центральних планових органах (Держплані) і їхніх наукових організаціях. Перші планові міжгалузеві баланси у вартісному й натуральному вираженні були побудовані в 1962 р. Далі роботи були поширені на регіони. За короткий проміжок часу міжгалузеві баланси були побудовані по всіх союзних республіках і економічних районах Російської Федерації.

По різноманітних проблемах міжгалузевого балансу виходили оригінальні монографії радянських авторів. Були створені наукові заділи для більше широкого застосування міжгалузевих моделей у практиці планування народного господарства СРСР і союзних республік. Групі вчених за дослідження в цій області була присуджена Державна премія СРСР. Для з таке офіційне визнання в нашій країні, як ми знаємо, є надзвичайно рідкою подією. З повною підставою можна було говорити про створення радянської школи міжгалузевих досліджень і її зростаючої популярності на світовій науковій арені.

В 1970-х і 1980- х рр. на основі матриць » витрати-випуск» розроблялися більше складні міжгалузеві моделі й модельні комплекси, які використовувалися в прогнозних розрахунках і частково входили в технологію народногосподарського планування. Фахівці з міжгалузевого балансу були активні в пошуках шляхів підвищення ефективності радянської економіки, включаючи й розширення сфери конкурентних відносин.

Висновки

Великий інтерес у Росії до особистості В. Леонтьева, загадкам його драматичної долі й наукової кар’єри сполучається, однак, зі спробами поставити його в рамки ідеологічних шаблонів. Одні російські публіцисти представляють В. Леонтьева як принципового «риночника», інші, навпаки, як ідеолога всеосяжного державного планування. Насправді ж   у теоретичній платформі В. Леонтьева немає протиставлень ринку й плану, приватної заповзятливості й державного регулювання. Він часто використовує порівняння економіки з кораблем: приватна ініціатива як вітер у вітрилах повідомляє економіку свій імпульс; планування ж як кермо направляє економіку в потрібну сторону. За його переконанням, необхідний певний баланс між використанням ринкового механізму й регулюючою роллю держави.

З логіки В. Леонтьева потрібно, що й у планової, і в перехідній економіці, і в розвитий економіці конкурентного типу є широке поле для застосування методології » витрати-випуск», що підтверджується позитивним досвідом багатьох країн.

Звуження області детального адресного планування в сучасній Росії в порівнянні зі СРСР не скасовує необхідності державного регулювання основних макроекономічних і міжгалузевих пропорцій, балансування структурної, інвестиційної, соціальної політики. У той же час зросло значення балансового вв’язування матеріально-речовинних і трудових пропорцій з фінансовими умовами, доходами держави й різних соціальних груп, грошовим обігом, валютною політикою.

Треба відзначити, економічні й політичні трансформації початку 1990- х рр. негативно позначилися на стані міжгалузевих досліджень у Росії й всьому пострадянському просторі. Розпалися багато наукових колективів, що раніше успішно працювали в цій області; майже припинився приплив нових наукових сил; перестали проводитися тематичні конференції; набагато менше стало наукових публікацій. Але відродження російської школи » витрати-випуск» можливо.

Нові сприятливі можливості для розширення практичного використання методів » витрати-випуск» у нашій країні створюють  економічний ріст, що відновив, і необхідність диверсифікованості структури економіки. Методологія » витрати-випуск» повинна зайняти гідне місце в модернизируемой системі стратегічного планування й економічного регулювання. Можна сподіватися, що вона буде прийнята й найбільшими російськими промисловими, фінансовими й консалтинговими компаніями.

Сторіччя В. Леонтьева відзначалося в багатьох країнах науковими конференціями, перевиданнями численних добутків, працями, що аналізують його внесок у науку й економіку. Ми відчуваємо живу присутність В. Леонтьева в нашім світі. Кращим пам’ятником великому вченому й громадянинові стане продовження головної справи його життя — теорії й практики функціонування й розвитку багатогалузевих економічних систем.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В’ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
9. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. — Кіровоград: КДТУ, 2003. — 134 с.
10. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
11. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.