Управління витратами на підприємстві
Вступ
Ефективність функціонування підприємства залежить від ефективного використання усіх видів ресурсів, що обумовлює необхідність поступового переходу до єдиної системи управління витратами, особливо в галузі зв’язку.
Перевагами впровадження такої системи є: забезпечення конкурентоспроможності послуг (продукції, робіт) за рахунок більш низьких витрат та цін; наявність якісної та достовірної інформації про собівартість окремих видів послуг (продукції, робіт) та їх позиції на ринку порівняно з іншими послугами; надання об’єктивних даних для упорядкування бюджету підприємства; можливість оцінки діяльності кожного підрозділу з фінансової точки зору; прийняття ефективних та обґрунтованих управлінських рішень.
Система управління витратами має функціональний та організаційний аспект. Вона включає такі організаційні підсистеми, як пошук і виявлення факторів економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат.
Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, центр, окремі виконавці).
Виявлення і використання факторів економії ресурсів, зниження витрат є обов’язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.
1. Методологічні основи управління витратами на підприємстві
У всіх галузях економіки сьогодні посилюється конкурентна боротьба, одним з головних інструментів в якій стає зниження витрат на виробництво продукції. Сучасна практика господарювання базується на повсякденній роботі з витратами, спрямованій на їх оптимізацію, що забезпечує стабільність позицій на ринку і є найбільш ефективним способом досягнення рентабельної роботи.
Управління витратами — необхідна частина економічної роботи на підприємстві, оскільки в його рамках для запланованої і фактично досконалої діяльності підприємства повинні розкри-ватися причини виникнення цільового результату і виявлятися передумови для ухвалення управлінських рішень.
Актуальність проблеми посилюється тим, що оперативний вибір дій, що коректують, у сфері управління витратами потребує повсякденного відстеження і зіставлення витрат не лише за окремими продуктами, ринками, клієнтами, але і за всіма бізнес-процесами підприємства, операціями і замовленнями, що знижує придатність традиційних методів обліку витрат і обумовлює їх невідповідність потребам керівництва в управлінській інформації. У зв’язку з цим необхідність створення і постійного вдосконалення механізму управління витратами потребує пошуку наукових підходів до вибору методів і способів цілеспрямованої дії на процес формування витрат у ході виробництва.
Управління витратами тісно пов’язане з бюджетуванням, тобто побудовою на підприємстві системи бюджетного планування, контролю і аналізу витрат та фінансових ресурсів. Система управління витратами включає численні завдання, починаючи з розрахунку норм, складання і доведення бюджетів витрат до конкретних підрозділів підприємства, організації обліку у місцях виникнення витрат і центрах відповідальності.
Однак, незважаючи на очевидні переваги технології бюджетного управління, вона не стала повсякденною практикою для українських підприємств. Спроби поєднати бюджетний підхід з існуючими методами планування, обліку і аналізу вимагають перебудови всієї системи господарського управління на підприємстві.
Вищенаведене визначає високу актуальність проблем управління витратами для кожного підприємства і для галузі в цілому, що потребує посилення уваги науки і практики до проблем розробки і впровадження в господарську діяльність підприємств нових методів управління витратами, адекватних умовам сучасних ринкових відносин.
Загалом витрати являють собою сукупність ресурсів усіх видів, виражену в єдиному грошовому вимірнику, що використані в основних бізнес-процесах для досягнення поставлених цілей. Витрати є однією з найскладніших базових економічних категорій, яка на теперішньому етапі розвитку економічної думки відображає:
— складні технологічні, економічні, організаційні, психологічні взаємозв’язки в системі підприємства;
— є оціночним показником функціонування будь-якого суб’єкта господарювання.
Слід відзначити, що серед вчених-економістів немає одностайності у питанні визначення сутності «витрат» (табл. 1).
Як бачимо, незважаючи на суб’єктівність багатьох думок, науковці чітко пов’язують дефініцію «витрати» з основними ресурсами, факторами виробництва, які використовуються в господарській діяльності для отримання запланованого результату.
При дослідженні сутності «витрат» Ентоні А. Аткінсон, Раджив Д. Банкер, Роберт С. Каплан, Янг Марк С. виділяють дві основні причини відсутності одного загальноприйнятного визначення витрат [1, с. 131]:
— витрати класифікуються з певною метою;
— інформація щодо витрат визначає способи розрахунку.
Таблиця 1
| №
з/п |
Визначення | Джерело |
| 1 | Витрати — це грошова оцінка вартості матеріальних, трудових, фінансових, природних, інформаційних та інших видів ресурсів на виробництво та реалізацію за певний період часу | Скляренко В.К. Экономика предприятия: учебник / В.К. Скляренко, В.М. Прудников. — М.: ИНФРА-М, 2006. — 528 с. [С. 376]. |
| 2 | Витрати характеризують в грошовому вираженні обсяг ресурсів за певний період, використаних на виробництво та збут продукції, і трансформовуються в собівартість робіт та послуг | Управление затратами на предприятии: учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. / В.Г. Лебедев, Т.Г. Дроздова, В.П. Кустарев, А.Н. Асаул, И.Б. Осорьева; под общ. ред. Г.А. Краюхина. — СПб.: ИД «Бизнес — пресса», 2003. — 256 с. [С. 7]. |
| 3 | Витрати — це загальноекономічна категорія, яка характеризує використання різних речовин та сил природи в процесі господарювання | Крушельницька О.В. Управління витрами: навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей / О.В. Крушельницька. — Житомир: ЖДТУ. — 2005. — 196 с. [С. 13]. |
| 4 | Обсяг використаних ресурсів підприємства у грошовому вимірі для досягнення певної мети — це витрати підприємства | Грещак М.Г. Управління витратами: навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. / М.Г. Грещак, О.С. Коцюба. — К.: КНЕУ, 2002. — 131 с. [С. 16]. |
| 5 | Витрати — це ресурси, які використовуються для досягнення цілей» | Хорнгрен Ч.Т. Управленческий учет. 10-е изд.: пер. с англ. / Ч.Т. Хорнгрен, Фостер Дж. Датар Ш. — СПБ: Питер, 2005. — 1008 с. [С. 991]. |
| 6 | …Незважаючи на галузеві особливості, завжди в процесі виробництва беруть участь засоби праці, предмети праці та робоча сила, а у деяких галузях — природні ресурси. Використання цих елементів виробництва зумовлює витрати підприємства у процесі господарської діяльності | Атамас П.Й. Управлінський облік: навч. посібник / П.Й. Атамас. — Д.—К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 440 с. [С. 34]. |
| 7 | Витрати, які пов’язані з коштами, що вкладенні в набуття та використання факторів виробництва, становлять зміст категорії витрати | Економічна теорія / за ред.
В.А. Предборського. — К.: Кондор, 2003. — 492 с. [С. 174]. |
На нашу думку, головними причинами відсутності одного загальноприйнятного підходу до визначення сутності витрат є:
— по-перше, постійна поява на ринку нових продуктів, послуг, які кардинально можуть відрізнятися від попередників як за споживчими якостями, так і за технологією виготовлення або надання послуги;
— по-друге, як наслідок, поява нових витрат та їх постійна видозміна під впливом різних груп факторів ендо- та екзогенного характеру.
Тобто підприємство для виконання поставлених завдань між різними постачальниками робить вибір ресурсів або, іншими словами, факторів виробництва:
— сировини та матеріалів;
— трудової сили;
— капіталу;
— землі;
— інформації.
Виробництво передбачає вибір ресурсів, який здійснюється персоналом та власником підприємства для забезпечення конкурентної переваги, виявлення альтернатив у стратегії і тактиці підприємства. При аналізі більшості проблем альтернативного вибору П.Й. Атамас визначає таку послідовність дій і фактично прив’язує вибір до прийняття рішення, а саме:
— визначення проблеми;
— відбір можливих варіантів вирішення проблеми;
— вимірювання і оцінка кількісних наслідків;
— виявлення і дослідження наслідків, які кількісно неможливо виміряти;
— прийняття рішення [2, с. 171].
Тобто інтернаціоналізація та глобалізація бізнесу зробили свій внесок у приділення уваги до витрат вже як фактора конкурентоспроможності суб’єкта господарювання, при цьому необхідно відзначити відсутність домінування однієї економічної, управлінської або облікової школи.
На нашу думку, одним з факторів, що впливає на наявність такої кількості різнополярних думок щодо сутності «витрат», є інформація, якою прагне володіти менеджер при прийнятті рішень, що і відображається у відповідних класифікаційних групах витрат (табл. 2).
Ця класифікація витрат, на нашу думку, є базовою та надає узагальнену інформацію щодо витрат підприємства, однак для прийняття рішень на сьогодні такої класифікаційної ознаки як однорідність не достатньо.
Таблиця 2
Основні класифікаційні ознаки, які використовуються для характеристики витрат
| Ознака класифікації (групування витрат) | Елементи класифікації |
| Економічний елемент (однорідний вид витрат незалежно від призначення) | — матеріальні витрати;
— витрати на оплату праці; — відрахування на соціальні потреби; — амортизація основних фондів; — інші |
| Калькуляційна стаття | — сировина і матеріали;
— зворотні відходи (віднімаються); — покупні вироби, напівфабрикати, послуги та роботи виробничого характеру; — паливо та енергія на виробничі цілі; — основна заробітна плата виробничих робітників; — додаткова заробітна плата виробничих робітників; — відрахування на соціальні потреби виробничих робітників; — витрати на підготовку та освоєння виробництва; |
| — загальновиробничі витрати;
— витрати через брак; — інші виробничі витрати; — позавиробничі комерційні витрати |
|
| Залежність від обсягу виробництва | — змінні (у свою чергу, поділяються на пропорційні, прогресивні та дегресивні);
— умовно-постійні |
| Способи включення до собівартості | — прямі, безпосередньо відносять до собівартості продукції;
— опосередковані, що відносять на собівартість продукції пропорційно до бази розподілу |
| Склад витрат | — прості (одноелементні), що складаються з одного елемента витрат;
— комплексні (складні), що складаються із кількох елементів витрат |
| Техніко-економічний зміст | — основні;
— накладні (витрати на обслуговування виробництва і управління) |
| Галузь кругообігу коштів | — витрати галузі виробництва (виробничі витрати);
— витрати галузі обігу (обігові витрати) |
| Періодичність виникнення | — одноразові;
— поточні; — періодичні |
| Можливість планування | — витрати, що можна спланувати;
— витрати, що не можна спланувати |
| Лімітування | — витрати, що можна лімітувати;
— витрати, які не лімітуються |
| Ступінь готовності продукції | — витрати на готову продукцію (роботи, послуги);
— витрати у незавершеному виробництві |
| Об’єкт управління | — витрати за місцями виникнення;
— витрати за центрами відповідальності |
| Залежність від діяльності підприємства | — залежні витрати;
— незалежні витрати |
Ускладнення структури витрат, поява нових факторів потенційного впливу на їх величину сформували на їх основі сучасний управлінський облік, який здійснюється паралельно бухгалтерському фінансовому обліку. У межах обліку було створено основні підходи сучасної класифікації витрат у процесі управління ними, зокрема поділ витрат за Е. Шмаленбахом на постійні і змінні [3], розроблена ціла система виявлення та впливу на витрати підприємства у різних необхідних для персоналу розрізах.
Відповідним чином сучасні дослідження передбачають визначення бухгалтерських, або, іншими словами, зовнішніх витрат, бухгалтерської моделі беззбитковості в межах інформаційно-облікового напряму, а також економічних витрат, економічної моделі беззбитковості в межах економічної теорії [4].
Управління витратами потрібно розглядати в більш широкому розумінні, ніж звуження впливу на витрати лише в процесі виробництва та збуту продукції.
Залежно від ступеня впливу на основні бізнес-процеси пропонуємо виділяти:
- Чутливі витрати — це витрати, які відображають витрачання ресурсів, що не мають близьких замінників, мають стратегічний характер та здатні швидко і суттєво змінюватися щодо факторів екзо- та ендогенного характеру. Тобто це — витрати, що відображають ресурси підвищеного ризику, виходячи з організаційних, техніко-економічних особливостей для підприємства. Незначна зміна цих витрат суттєво може вплинути на фінансовий стан.
Чутливі витрати формуються з ресурсів, які закуповуються переважно з олігопольних та монопольних ринків. На ці витрати практично неможливо вплинути як за ціною, так і технологічно. Зменшення таких ресурсів кількісно можливе лише до певного технологічно мінімального рівня.
- Нечутливі витрати — це витрати, які відображають використання ресурсів, що мають широке коло близьких замінників та потенційно не піддаються кардинальному впливу зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі ресурси закуповуються переважно на конкурентних ринках та ринках монополістичної конкуренції, а підприємство має альтернативу при визначенні постачальників, замінників ресурсів, не погіршуючи при цьому якість готового продукту або послуги.
Тобто важливим є врахування максимально можливої кількості факторів, що теоретично можуть вплинути на величину та структуру витрат.
Відповідно у питанні про визначення сутності «витрат» існують різні підходи до визначення дефініції «управління витратами», що ще раз підтверджує складність витрат як явища для кожного господарюючого суб’єкта (табл. 3).
Таблиця 3
Поняття «управління витратами» в економічній літературі
| №
з/п |
Визначення | Джерело |
| 1 | Управління витратами» — засіб досягнення підприємством економічного результату, який не зводиться лише до зниження витрат, але й поширюється на всі елементи управління | Управление затратами на предприятии: учеб. пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. / В.Г. Лебедев, Т.Г. Дроздова, В.П. Кустарев, А.Н. Асаул, И.Б. Осорьева; под общ. ред. Г.А. Краюхина. — СПб.: ИД «Бизнес — пресса», 2003. — 256 с. [С. 5]. |
| 2 | Всебічне управління витратами, спрямоване, в першу чергу, не на стримування зростання затрат, а на їх скорочення | Атамас П.Й. Управлінський облік: навч. посібник / П.Й. Атамас. — Д.—К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 440 с. [С. 396]. |
| 3 | Управління витратами — це засіб високого досягнення економічного результату | Багиев Г.Л. Организация предпринимательской деятельности: учеб. пособие / Г.Л. Багиев, А.Н. Асаул. — СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 2001. — 231 с. [С. 16]. |
| 4 | Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування оптимального рівня витрат підприємства | Турило А.М. Управління витратами підприємства: навч. посібник / А.М. Турило, Ю.Б. Кравчук, А.А. Турило. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 120 с. [С. 19]. |
| 5 | Метою управління витратами треба визнати не їх мінімізацію, що може призвести до скорочення виробництва, а ефективніше використання ресурсів підприємства, їхню економію та максимізацію віддачі на всіх етапах виробничого процесу | Козаченко Г.В. Управління затратами підприємства: монографія / Г.В. Козаченко, Ю.С. Погорєлов, Л.Ю. Хлапьонов,
Г.А. Макухін. — К.: Лібра, 2007. — 320 с. [С. 18]. |
| 6 | Під управліням витратами слід розуміти безперевний процес їх обліку, аналізу, планування та контролю, результатом якого є знаходження управлінського рішення, що спрямоване на оптимізацію затрат та їх зниження | Лабзунов П. Организация управления затратами в условиях риночной экономики России / П. Лабзунов // Экономист. —
2002. — № 9. — С. 82—85. [С. 82]. |
Тобто вчені визначають особливу роль управління витратами для досягнення результатів у майбутньому — економії витрат.
Джон К. Шанк, Віджей Говіндара-джан розглядають управління витратами в більш широкому сенсі та обґрунтовують використання терміна «стратегічне управління витратами», яке включає в себе:
— функціонально-вартісний аналіз;
— аналіз стратегічного позиціонування;
— аналіз витратоутворюючих факторів [5; с. 13, с. 16].
Отже, більшість авторів визначають тісний взаємозв’язок між витратами та економічними результатами господарювання, стратегією підприємства, а головною метою управління є не самі витрати як об’єкт, а ресурси всіх видів [6].
Сучасні методи управління витратами характеризуються різноманітністю, наявністю декількох методик використання окремого методу як у межах підприємства, так і галузі, а більшість вчених виділяють тісний взаємозв’язок, перш за все, між функціями управління та методами управління витратами [7,с. 111].
Тобто управління витратами на сьогодні вийшло за межі традиційного впливу на витрати лише в процесі виробництва та поширилося на всі можливі витрати, які виникають або потенційно можуть з’явитися у фінансово-господарській діяльності підприємства.
2. Механізм та методика оцінювання управління витратами на підприємстві
Головним завданням управління формуванням витрат виробництва є визначення їхньої обґрунтованої величини в усіх структурних підрозділах підприємства з метою контролю, а також підвищення ефективності діяльності підприємства (зростання прибутку та рівня рентабельності). Воно характеризується такими особливостями: формування витрат здійснюється на усіх етапах виробництва; формування витрат супроводжує усі стадії життєвого циклу підприємства, починаючи зі створення підприємства та закінчуючи його ліквідацією. Процес формування витрат виробництва має регулярний характер. Процес формування витрат виробництва є безперервним. Таке характерно для постійних витрат; механізм формування витрат виробництва має детермінований і регульований характер, детермінованість характеризується кількісною визначеністю витрат у часі, за обсягом і структурою. Процес формування витрат виробництва має системний характер, витрати нижчого рівня включаються у витрати вищого рівня і т. д., аж до формування витрат виробництва, які є найвищим рівнем. Ефективне формування витрат виробництва є важливою умовою фінансової стійкості підприємства.
Ефективність функціонування підприємства залежить від економічно грамотного використання усіх видів ресурсів, що зумовлює необхідність переходу до єдиної системи управління витратами. Питання зниження витрат виробництва на підприємствах є важливим, оскільки витрати є внутрішнім чинником функціонування підприємства, а від величини виробництва залежить рівень ефективності функціонування господарювання будь-якої структури [1]. Динаміка витрат характеризує споживання усіх видів ресурсів, які використовує підприємство для досягнення своїх цілей. У процесі управління витратами здійснюється вибір між альтернативними варіантами управлінських рішень щодо номенклатури товарів та послуг, виробництва та реалізації продукції [5].
Управління витратами є важливим складником управлінського обліку, тому управління витратами повинно означати створення єдиної системи з певними установками та інструментами. Більшість систем управління мають певні вади, а саме:
- не визначена структура управління витратами на виріб, під час визначення якості продукції майже не враховують економічних параметрів;
- управління реалізовується через план, сформований за базовими витратами;
- здійснюється управління комплексом витрат за господарськими одиницями, а не за виробами [3].
Формуючи систему управління витратами, потрібно враховувати їхні особливості, а саме: динамізм витрат, тобто те, що вони постійно рухаються та змінюються; різноманіття витрат, тобто потрібно застосовувати багато методів і прийомів в управлінні ними.
Враховуючи особливості витрат, формуючи систему управління ними, можна зазначити низку вимог до системи управління, а саме:
- недопущення зайвих витрат,
- комплексний характер управлінських рішень,
- вдосконалення інформаційного забезпечення,
- системний підхід до управління витратами,
- орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства,
- органічне поєднання витрат з якістю продукції,
- єдність методів на різних рівнях управління витратами,
- впровадження методів зниження витрат,
- управління витратами на різних стадіях життєвого циклу продукції[4]. Управління витратами потрібно розглядати як комплексну систему, що забезпечує розроблення управлінських рішень, оскільки всі управлінські рішення щодо ефективного використання ресурсів взаємопов’язані та впливають на кінцеві результати підприємства. Знижувати витрати постійно неможливо, оскільки від цього залежить якість продукції та ефективність виробництва. Необхідний рівень витрат потрібно розраховувати на стадії планування [2]. Для того, щоб аналізувати і контролювати витрати, необхідно сформувати робочий План рахунків, організувати облік витрат за центрами відповідальності, визначити нормативні показники в бізнес — плані.
Із зазначеного можна констатувати, що будь-яке підприємство повинно використовувати такий механізм формування витрат виробництва, який дасть змогу отримати повну інформацію про витрати на виготовлення продукції. Саме така інформація є гарантом успіху підприємства в конкурентному середовищі. Вчасне реагування на відхилення витрат від нормативних значень дасть змогу попередити зростання витрат виробництва, що прямо-пропорційно впливають на собівартість продукції і прибуток підприємства.
Показники економічної ефективності виробництва, за допомогою яких можливе оцінювання поведінки виробників, було згруповано таким чином:
— узагальнюючі показники (різні показники рентабельності, інтегральний показник ефективності виробництва);
— показники управління трудовими ресурсами (продуктивність праці);
— показники використання робочого часу: відпрацьовано за рік одним робітником днів (годин), брак і виправлення, використання основних робітників на поза-виробничих роботах;
— показники управління основними фондами (оборотність активів, прибутковість використовуваного капіталу, рентабельність виробничих фондів, фондовіддача);
— показники управління матеріальними ресурсами (витратоємність на гривню виробленої продукції).
Цю систему показників було сформовано в умовах планової економіки. У пропонованій методиці їх використовують не тільки для оцінювання управління витратами виробництва, а й для вивчення динаміки зміни поведінкової реакції виробників на ринках ресурсів.
Оскільки продукція підприємств харчової промисловості є різнорідною, то побудова функції виробничих витрат здійснювалася на основі грошового оцінювання факторів виробництва та кінцевого випуску.
При побудові функції виробничих витрат на основі даних, які вимірюються у грошовому виразі, необхідне їх перерахування в порівняльні ціни. Видається ймовірним використання двох способів перерахунку: індексація витрат на виробництво продукції в цілому, індексація витрат за окремими статтями й елементами. М.С. Пушкар показав [1], що перший спосіб краще використовувати при рестропективному підході, другий — при перспективному.
Що стосується методики оцінювання витрат у грошових одиницях, то для першого способу розрахунків обґрунтованіше засто сувати оцінювання в грошових одиницях однакової купівельної спроможності, для другого — методику переоцінки в поточну вартість за окремими елементами витрат. Поелементний аналіз рівня витрат дає змогу визначити індекси зростання їх елементів, що є надійними оцінюваннями впливу інфляції й можуть бути використані суб’єктами господарювання для визначення розрахункової вартості продукції, паритетної ціни та цінового дисбалансу за підсумками року.
У цьому випадку вартісні дані часових рядів було скореговано з урахуванням інфляції шляхом перерахування в порівняльні ціни всіх елементів витрат за допомогою індексу цін виробників.
Точність і достовірність отриманих висновків співвідносна з точністю і достовірністю вихідної статистичної інформації. При аналізі виникло запитання про рівень розбіжностей між офіційною звітністю і реальними подіями. Тут враховувалося два фактори. По-перше, на процес прийняття рішення керівництвом щодо проведення будь-якої операції впливають юридична й бухгалтерська служби. Рішення приймається з урахуванням усіх особливостей зовнішньої ситуації (податкова, грошово-кредитна політика, можливість використання бартеру тощо). По-друге, при аналізі звітності конкретних підприємств було виявлено розбіжності в даних тих самих по-казників в окремих статистичних формах. У зв’язку з вищезазначеним отримані висновки є не стільки точним відображенням ситуації на підприємствах зокрема і в галузі в цілому, скільки ймовірнісними характеристиками поточних процесів.
Проблема якості статистичних показників пов’язана також зі збором статистичних даних. В умовах багаторазового збільшення кількості економічних одиниць і зміни структури власності став неможливим суцільний облік економічної діяльності. Виробники стали об’єктивно зацікавленні у заниженні своїх фінансових результатів з метою зменшення оподатковуваної бази. Тому наявна статистична інформація недостатньо достовірна. Навіть за наявності достовірних даних про минуле вони не завжди можуть бути надійною базою для прийняття рішення на перспективу.
Низьку якість емпіричного матеріалу зумовлено не налагодженістю первинного обліку у зв’язку з упровадженням нових форм статистичної та бухгалтерської звітності, неврегульованими методологічними питаннями розрахунку агрегованих показників, невідповідністю окремих статистичних показників економічної категорії.
При системному аналізі поведінки виробників особлива увага приділяється дослідженню взаємного зв’язку й зумовленості окремих виробничих факторів. Оцінювання їх взаємозв’язків можливе шляхом визначення впливу факторів виробництва на результати діяльності, що дає змогу впливати на рівень показників за допомогою управління факторами.
Пропонована методика оцінювання управління ефективністю використання виробничих витрат характеризує поведінку виробників і являє собою модифікацію загальної схеми комплексного економічного аналізу ефективності виробництва, розробленої М. Бакановим і А. Шереметом [2, с. 228].
До предмета цього дослідження не включено вивчення організаційно-технічного рівня, соціальних природних і зовнішньоекономічних умов виробництва, розглянутих у схемі М. Баканова й А. Шеремета. Це було зроблено тому, що вплив цих факторів опосередковано позначається на змінах обсягів виробничих ресурсів і ефективності їхнього використання, що підлягають вивченню в рамках цієї роботи.
Рис.1 Блок-схема оцінювання управління витратами виробництва
Загальна схема авторської методики має такий вигляд (див. рис.). Відповідно до поданої схеми, системний аналіз управління витратами виробництва розбивається на кілька етапів.
Спочатку аналізується загальний стан об’єкта (блок 1), далі — управління частковими факторами виробництва (блок 2), у якому з’ясовуються причини, що визначають значення цих показників, виявляються внутрішньогосподарські резерви в довгостроковому періоді. Розбивку на підблоки в аналізі зроблено за системою показників економічної ефективності. У блоці 3 оцінюється ефективність виробництва суб’єкта господарювання як єдиної системи, що функціонує в короткостроковому і довгостроковому періодах. У блоці 4 моделюються результати прийняття управлінських рішень залежно обраної цільової настанови підприємств.
На основі часового ряду на 1996-2004 р. планувалося будування регресійної моделі впливу виробничих факторів на обсяг випуску та визначення зміни випуску, обсягів використовуваних ресурсів, прибутку і рентабельності залежно від обраної моделі поведінки виробників.
Блок попереднього огляду стану об’єкта сформовано на показниках, основаних на даних бухгалтерського обліку вибіркової сукупності підприємств. З безлічі існуючих приватних показників ефективність підприємств галузі пропонується проаналізувати з використанням системи показників, поданих у табл. 3.
Таблиця 3
Система показників блоку попереднього огляду стану об’єкта
| Показник | Формула розрахунку |
| 1. Коефіцієнт зносу основних засобів | Знос/балансова вартість основних засобів |
| 2. Частка власного капіталу (коефіцієнт автономії) | Власний капітал/підсумок балансу |
| 3. Частка оборотних коштів в активах | Оборотні активи /підсумок балансу |
| 4. Коефіцієнт покриття | Поточні активи /поточні зобов’язання |
| 5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності | Кошти поточні зобов’язання |
| 6. Частка залученого капіталу | Залучений капітал/ усього господарських засобів |
| 7. Оборотність засобів у розрахунках | Виторг від реалізації/ дебіторська заборгованість на кінець року |
| 8. Оборотність виробничих запасів (в оборотах) | Матеріальні витрати на виробництво/запаси на кінець року |
| 9. Рентабельність реалізованої продукції | Прибуток від реалізації/виторг від реалізації |
| 10. Рентабельність основної діяльності | Прибуток від випуску/витрати на виробництво продукції |
Коефіцієнт покриття (поточної ліквідності) показує, на якому рівні фактична вартість оборотних коштів виробника перевищує суму його короткострокових зобов’язань. Прийнято вважати що нормальний рівень цього коефіцієнта має дорівнювати 1,5-3,0 і не повинен опускатися нижче за одиницю [3]
Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує частку короткострокової заборгованості, що може бути покрита найбільш ліквідними оборотними активами — коштами і коротко-строковими фінансовими вкладеннями. Те-оретично достатнім (мінімальним) для кое-фіцієнта абсолютної ліквідності є значення 0,2.
Оборотність засобів у розрахунках виражає ефект збільшення випуску продукції без додаткового залучення фінансових ресурсів. Крім того, за рахунок прискорення оборотності відбувається збільшення прибутку за умови прибутковості реалізації. Якщо ж реалізація продукції є збитковою, то прискорення оборотності засобів призводить до погіршення фінансових показників.
Аналіз інтегрального показника ефектив-ності виробництва проведено на основі підходу, запропонованого П.А. Малишевим та І.Г. Шиліним [4, с. 293].
Сутність цього методу полягає в тому, що на основі показників продуктивності праці, фондовіддачі, матеріалоємності будується інтегральний показник ефективності ви-робництва, у якому зважується вплив часткових показників ефективності ресурсів.
Було використано складові структури витрат на виробництво продукції для визначення питомої ваги живої праці; частка витрат на заробітну плату і відрахування на соціальні потреби в структурі виробничих витрат уречевленої праці, перенесеної з основних фондів; частка амортизаційних відрахувань, уречевленої праці, які увійшли із сировиною і матеріалами; частка матеріальних і інших витрат.
На основі введених у блок попереднього огляду стану об’єкта показників можливе оцінювання, що є загальною характеристикою ефективності виробництва.
Блок оцінювання ефективності використання капіталу включає аналіз таких показників:
— оборотність основного (власного) капіталу — відношення виторгу від реалізації продукції до валюти балансу (власних засобів) виробника;
— рентабельність основного (власного) капіталу — відношення прибутку звітного періоду до валюти балансу (власних засобів) виробника;
— період окупності власного капіталу -відношення власного капіталу до нероз-поділеного прибутку.
Оборотність інвестованого капіталу ха-рактеризує швидкість його обороту у вироб-ничому циклі: гроші — товар — процес виро-бництва — товар — гроші. Чим швидше капітал зробить кругообіг, тим більше продукції одержить і реалізує виробник при одній і тій самій сумі капіталу і тим більше він одержить прибутку. Затримка руху засобів на будь-якій стадії призводить до уповільнення оборотності капіталу, що вимагає додаткового вкладення коштів і викликає погіршення фінансових результатів. При збитковій реалізації продукції зниження швидкості обороту зумовлює зростання рентабельності.
Оцінювання використання основних ви-робничих засобів проводилася на основі таких показників:
— фондовіддача;
— рівень використання виробничих потуж-ностей;
— питома вата амортизації в структурі витрат;
— вартість виробничих фондів. Перелічені показники характеризують
забезпеченість підприємств галузі основними засобами і виявляють можливі резерви підвищення виробничої ефективності.
Блок оцінювання використання трудових ресурсів побудовано на аналізі сукупності первинних даних за такими показниками:
— середньооблікова кількість персоналу підприємства, тис. осіб;
— частка робітників у середньообліковій кількості персоналу підприємства;
— середньомісячна заробітна плата, тис. грн у порівнянних цінах;
— заборгованість по зарплаті, тис. грн у порівнянних цінах;
— відпрацьовано за рік одним робітником, днів, годин;
— використання фонду робочого часу (простої робітників, понаднормові роботи);
— кількість прийнятих робітників, службовців;
— кількість звільнених робітників, службовців.
На основі перелічених показників розра-ховуються основні синтетичні показники ви-користання ресурсів: вихід валової продукції в порівняльних цінах на одного працівника, граничний продукт праці, врахований як від-ношення зміни обсягу виробництва до зміни витрат на оплату праці.
Оцінювання використання матеріальних ресурсів проводилася на співвідношенні ди-наміки показників матеріалоємності витрат на гривню продукції, питомої ваги окремих елементів у структурі матеріальних витрат, співвідношенні темпів зростання обсягів ви-робництва і матеріальних витрат.
Блок оцінювання ефективності виробництва включає аналіз середніх і граничних величин кінцевої продукції й виробничих витрат у короткостроковому та довгостроковому періодах. Ці величини допоможуть з’ясувати, як змінюється випуск продукції при зміні тільки змінних витрат у короткостроковому періоді, й визначити ймовірнісний характер їх взаємозалежності, а також величину приросту прибутку в довгостроковому періоді.
Середній випуск продукції визначається як частка від розподілу загального випуску продукції на змінні витрати. Граничний випуск являє собою відношення зміни обсягу виробництва до зміни сукупності змінних факторів.
Аналіз ефективності виробництва під-приємств у короткостроковому періоді спо-лучений із труднощами формування інфор-маційної бази. Для прийняття управлінського рішення загальновизнаною є класифікація, у якій витрати діляться на постійні та змінні. На основі даних змінних витрат розраховуються граничні витрати, в розрахунку яких укладено практичну проблему розрахунку ефективності виробництва в короткостроковому періоді. Дотепер у нашій країні відкриту статистичну інформацію з виробничих витрат структуровано для планової економіки, а не ринкової. Поділ на постійні та змінні витрати підприємства роблять тільки для внутрішньовиробничих розрахунків, і ці дані є закритими (не підлягають обов’язковому опублікуванню). Обсяги змінних витрат на кожному окремому підприємстві визначають методом прямого рахунку. Постійні витрати найчастіше розподіляються між окремими видами продукції за їх питомою вагою в загальному випуску продукції на підприємстві.
Для сукупності підприємств в умовах відсутності такої інформації ми пропонуємо використовувати спрощений метод розподілу сукупних виробничих витрат на постійні та змінні, оснований на існуючій класифікації поділу витрат за видами відносно виробленого випуску. Результати поділу виробничих витрат за пропонованим методом подано в табл. 4.
Таблиця 4
| Класифікація витрат | Поділ сукупних витрат на постійні та змінні |
| А | В |
| Сировина і матеріали | Змінні 100% |
| Напівфабрикати | Змінні 100% |
| Роботи та послуги сторонніх організацій | Змінні (відсоток від сировини, матеріалів, напівфабрикатів у матеріальних витратах) + постійні |
| Транспортні витрати | Змінні (відсоток від сировини, матеріалів, напівфабрикатів у матеріальних витратах) + постійні |
| Паливо | Змінні (відсоток від сировини, матеріалів, напівфабрикатів у матеріальних витратах) + постійні |
| Енергія | Змінні (відсоток від сировини, матеріалів, напівфабрикатів у матеріальних витратах) + постійні |
| Витрати на оплату праці | Змінні (відсоток від кількості робітників у середньообліковій виробничого персоналу підприємств) + постійні |
| Відрахування на соціальні заходи | Змінні (відсоток від кількості робітників у середньообліковій виробничого персоналу підприємств) + постійні |
| Амортизація основних виробничих засобів | Постійні 100% |
| Інші | Постійні 100% |
Критерієм поділу елементів змішаних матеріальних витрат є питома вага елементів витрат, що повністю належать до змінних; критерієм поділу витрат на оплату праці — частка робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві продукції.
Серед вітчизняних підприємств понад 90% управлінського персоналу при аналізі результатів своєї діяльності керуються виключно фінансовими показниками, зважаючи на те, що ці показники є ключовими при оцінці кредитоспроможності, інвестиційної привабливості та конкурентоспроможності суб’єктів господарювання фінансово-кредитними установами, потенційними інвесторами, органами державного управління [6]. Діючі методики оцінювання фінансового стану суб’єктів господарювання передбачають розрахунок таких груп показників:
— ліквідності (коефіцієнти покриття, швидкої ліквідності, абсолютної ліквідності, чистий обіговий капітал);
— фінансової стійкості (коефіцієнти автономії, фінансування, забезпечення власними оборотними засобами, маневреності власного капіталу);
— ділової активності (коефіцієнти оборотності активів, кредиторської заборгованості, дебіторської заборгованості, матеріальних запасів, основних засобів, власного капіталу, терміни погашення кредиторської та дебіторської заборгованості);
— рентабельності (коефіцієнти рентабельності активів, власного капіталу, діяльності, продукції).
Оцінювання діяльності підприємств лише за фінансовими показниками зумовлене «простотою» доступу до інформації (розрахунки показників проводиться за даними, які містяться у фінансовій звітності підприємств: Баланс, Звіт про фінансові результати, Звіт про власний капітал, Звіт про рух грошових коштів).
Критика на адресу традиційних фінансових показників, джерелом для розрахунку яких є система бухгалтерського обліку та фінансової звітності, пояснюється тим, що інвестори та акціонери акцентують свою увагу на майбутніх результатах, тоді як фінансова звітність дає уявлення про результати діяльності минулого періоду і фінансового стану компанії. Ретроспективний характер цих показників суттєво зменшує їхню цінність для прийняття стратегічних управлінських рішень.
Головним недоліком визначення показників, які базуються на даних фінансової звітності, є те, що їх розрахунок проводиться із затримкою у 20— 25 днів після закінчення звітного періоду. Крім того, такі показники не надають повної інформації про всі напрями діяльності суб’єкта господарювання. Вищевикладене зумовлює використання інформації управлінського обліку для визначення проблемних і позитивних чинників формування рівнів рентабельності, ліквідності, ділової активності за напрямами діяльності підприємств. Саме інформація, сформована управлінським обліком, містить дані про сферу господарсько-виробничих, організаційно-господарських, внутрішньогосподарських відносин, включаючи смаки та уподобання споживачів, кваліфікаційний склад працівників, стан впровадження інновацій, ефективність діяльності конкурентів, імідж та репутацію власного підприємства.
Прийняття довгострокових або стратегічних рішень пов’язано з майбутніми можливостями, що прогнозуються та потребують поступових і виважених рішень в умовах сьогодення, найближчої або досяжної перспективи. Для досягнення мети в організації окремого напряму господарської діяльності майбутнім засновникам підприємницьких товариств необхідна інформація на етапі розробки стратегії такої діяльності. Таким чином, вже на стадії розробки стратегії засновники та управлінський персонал повинні мати інформацію про складові організації обраного напряму діяльності.
Для засновників, інвесторів та управлінського персоналу суб’єктів господарювання з метою оцінювання сучасного та майбутнього станів підприємства необхідна своєчасна, достовірна та повна інформація про перспективи розвитку у визначених напрямах, яка міститься у певних фінансових показниках і нефінансовій інформації, на базі яких формують проекти управлінських рішень для здійснення у подальшому функцій управління (бюджетування, облік, контроль, аналіз, прийняття регулюючих рішень) щодо вкладення власного капіталу, залучення кредитних та інвестиційних ресурсів, реалізації інших заходів, спрямованих на досягнення визначених пріоритетних цілей на основі концепцій розвитку.
Концепція (від лат. conceptio — розуміння, система) — це визначений спосіб розуміння, трактування будь-яких явищ, основна точка зору, керівна ідея їх висвітлення, провідна задумка, конструктивний принцип того чи іншого виду діяльності [10, 624].
Поряд із завданням оцінки вартості підприємства, включаючи оцінку майбутніх конкурентних переваг, перед керівництвом суб’єкта господарювання, стоїть завдання мінімізації витрат. Використання вищезазначених стратегій у системі управління вимагає принципово різних за своєю суттю підходів до витрат з метою управління їхньою «поведінкою».
У такій теоретичній і застосовуваній на практиці галузі знань як управління витратами до базових концепцій віднесено:
— концепцію витратоутворюючих чинників;
— концепцію доданої вартості;
— концепцію ланцюга цінностей;
— концепцію диференціації;
— концепцію трансакційних витрат;
— концепцію ABC (activity-based costing);
— концепцію стратегічного позиціонування;
— концепцію збалансованих показників (Balanced Scorecard).
У 80-і роки XX ст. на Заході була сформульована концепція витратоутворюючих чинників. Сутність цієї концепції полягала у тому, що до складу зазначених чинників було віднесено таку структурну складову, як теоретична основа управління витратами. Ефект оптимізації витрат забезпечувався не в результаті зміни складу затрат (обліковий бухгалтерський аспект), а за рахунок підвищення ефективності використання внутрішньогосподарських ресурсів і прискорення їхньої оборотності (економічний аспект).
Сучасною традиційною парадигмою управління витратами називають концепцію доданої вартості. За цією концепцією проводиться дослідження складових витрат на всіх стадіях створення доданої вартості, починаючи із закупівлі сировини і закінчуючи реалізацією продукції (робіт, послуг). Центральним стрижнем такого підходу є максимізація різниці (доданої вартості) між закупівлею та реалізацією.
Концепцію ланцюга цінностей, звільнену від недоліків концепції доданої вартості, формування якої обмежувалось лише можливостями підприємства та ігноруванням інформації із зовнішнього середовища, сформулював у 1985 p. M. Портер [7]. Ця концепція дозволяє використовувати в інтересах підприємства можливі зв’язки з постачальниками сировини та кінцевими споживачами і зумовлює врахування витрат постачальників і споживачів вже після закупівлі товару або одержання послуг.
Основою концепції альтернативності витрат (витрати втраченої вигоди) є розуміння того, що прийняття будь-якого фінансового рішення відбувається у результаті порівняння альтернативних витрат, і реалізація одного із них пов’язана з відмовою від інших.
Концепція трансакційних витрат (витрат для обслуговування угод) стала відомою лише в 90-х роках XX століття. У розвинених економічних системах питома вага цих витрат має значний рівень. У США трансакційні витрати становлять 40% ВВП, або близько 3,6 трлн. дол. на рік. Зазначене зумовлює потребу в приділенні особливої уваги цим витратам. За висловами окремих вчених: «вивчати ринкову економіку без урахування трансакційних витрат — це теж саме, що вивчати механіку без сил тертя» [12; 14].
На жаль, здійснення функцій управління трансакційними витратами в сьогоденних умовах діяльності суб’єктів господарювання є нереальним у зв’язку з тим, що вітчизняні П(С)БО не містять поняття «трансакційні витрати», а отже, їх облік (створення інформаційної бази трансакційних витрат у системі бухгалтерського обліку) не передбачено. Формування ринкових відносин підтверджує , що в ринкову технологію слід включати операції з аналізу ринку, пошуку партнерів, а також детального опрацювання питань ризиків недотримання умов угод та зміни ринкової ситуації. Дослідження ринку ускладнюється тим, що він сам є середовищем, яке дуже швидко змінюється. При цьому змінюються не лише його базові параметри, але й правила поведінки — інституціональні основи. Отже, традиційні підходи до складу витрат не є адекватними для застосування у сьогоденних реаліях формування ринкових відносин.
В основу концепції ABC покладено не стільки бухгалтерський підхід до формування витрат, скільки розрахунок реальної собівартості продукції (робіт, послуг) за видами діяльності. Подібні розрахунки не пов’язані з обов’язковим відображенням господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, вони мають довгостроковий характер і не передбачають ведення регістрів бухгалтерського обліку.
На формування витрат, пов’язаних із розробкою стратегії підприємства з метою досягнення конкурентних переваг, спрямована концепція стратегічного позиціонування. Ця концепція стала відома в 90-і роки минулого століття, розроблена відомими в США експертами зі стратегічного використання інформації щодо витрат Дж. Шанком і В. Говіндараджаном у праці «Стратегічне управління затратами», у якій досліджено витрати з точки зору розробки стратегії компанії з метою досягнення конкурентних переваг. При цьому витрати, пов’язані зі стратегією компанії, включено до сфери управлінського обліку і аналізу. Ключовим моментом такого підходу є оцінка системи та методології обліку з позиції їх відповідності стратегії розвитку підприємства на визначений проміжок часу [15].
За останні десятиріччя здійснилась переорієнтація зі світу виробника (в умовах, коли попит значно перевищував пропозиції) на світ споживача (в умовах, коли пропозиція перевищує попит). Для застосування в умовах формування ринкових відносин (коли пропозиція перевищує попит) рекомендованою для застосування є концепція диференціації, тобто створення суб’єктом господарювання більшої цінності, ніж у конкурентів. Цінність продукції чи послуг — це можливість задовольняти пріоритети у бажаннях споживачів. При цьому ключовим питанням є створення моделі здійснення діяльності, зорієнтованої на потреби споживача з урахуванням прогнозованих змін зазначених пріоритетів на перспективу.
Найвідомішою системою показників оцінювання та стратегічного управління діяльністю організації, яка поєднує фінансові та нефінансові індикатори, є збалансована система показників Нортона-Каплана [4].
3. Удосконалення системи управління витратами на підприємствах
З розвитком конкуренції на ринку та зниженням норми прибутку перспективи розвитку підприємства значною мірою залежать від поведінки витрат та управління ними. Вміння планомірно і раціонально керувати витратами в періоди погіршання кон’юнктури ринку підвищує шанси на виживання. Також за сприятливих економічних умова важливою стає задача оптимального розподілу ресурсів між поточною та інвестиційною діяльністю. Це можливо зробити, якщо на підприємстві діє продумана система управління витратами. Побудову та вдосконалення системи управління витратами на підприємствах пропонується здійснювати шляхом: виділення основних понять і процедур, системи управління витратами; виявлення існуючих проблем формування та контролю витрат на підприємстві; формування моделі управління витратами з урахуванням особливостей галузі та підприємства; побудови інформаційної системи; адаптації документообігу до обраної інформаційної системи; розподілу відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації і стимулювання їх зниження [1, с. 15].
Виявлення існуючих проблем (діагностика) формування та контролю витрат на підприємстві зводиться до визначення причин недостатньої оперативності обліку, відсутності надійних критеріїв оцінки ефективності діяльності в сфері управління витратами, недорозвиненості системи мотивації. Недостатність оперативного обліку полягає в тому, що на більшості підприємств повні дані про фактичні витрати в цехах можуть бути отримані в бухгалтерії через місяць після звітного. Ці дані на момент їх отримання будуть застарілими. Вони не дають змогу оперативно аналізувати виробничі процеси в цехах і, відповідно, приймати рішення з виникненням проблем. Відхилення витрат від кошторисних показників зазвичай неможливо адекватно оцінити в зв’язку з відсутністю достатнього переліку норм і нормативів, розвинутої статистики про витрати за минулі періоди, єдиного методичного підходу до аналізу ефективності здійснених витрат [4, с. 63].
Нерозвиненість системи мотивації за досягнення кінцевого результату пов’язана з відсутністю оперативного контролю та управління витратами, що ускладнює оцінку роботи підрозділів у плані ресурсозбереження. Система управління витратами підприємства розробляється відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку та галузевих методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Формування бажаної моделі управління витратами включає такі етапи: — розробку системи норм і нормативів по окремих позиціях статей витрат; — запровадження системи планування план-фактного контролю, розрахунку і факторного аналізу відхилень фактичних даних від планових; встановлення відповідальності керівників центру витрат за виконання планових завдань по регульованих видах витрат; затвердження порядку збору і передачі даних; налагодження даних у режимі реального часу по мірі формування первинних документів по затратах; розроблення і запровадження системи заохочення за досягнення економії витрат.
Побудова інформаційної системи повинна поєднувати в собі три рівні управління процесами на підприємстві: управління бізнес-процесами; управління проектно-конструкторськими розробками; управління технологічними процесами виробництва. «Становим хребтом» єдиної інформаційної системи управління підприємством є система управління бізнес процесами підприємством класу ERP (Enterprise Resources Planning — Планування ресурсів підприємства). Система автоматизації проектно-конструкторської діяльності і технологічної підготовки виробництва (САПР/АСТПП-CAD/CAM/CAE/PDM) забезпечує зменшення терміну виробничого циклу та підвищення якості продукції [7, с. 82].
Адаптація документообігу до обраної інформаційної системи полягає в доповненні існуючих первинних документів новими та встановленні графіка руху документів відповідно з періодичністю звітів інформаційної системи. Існуючі документи, що відображають витрати підрозділів (акти на списання матеріалів, акти прийому-здачі робіт, довідки про виконані роботи, путьові листи, відомості та ін.), доповнюються новими документами, які вводяться поруч із діючими (форма оперативного обліку та контролю витрат, тижнева довідка для заповнення форми). Графік складання документів встановлюється, виходячи з 1-2 тижневого інтервалу підготовки звітності в інформаційній системі. Розподіл відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації є дуже важливим. За поточні витрати відповідальність несе керівник відповідного підрозділу (центру витрат) у частині регульованих витрат. Обов’язковим елементом ефективного управління витратами є система мотивації ресурсозбереження, яка будується у вигляді премій за виконання норм та нормативів або відсотку від економії проти норм [9, с. 42].
Удосконалення системи управління витратами націлене на постійний пошук і виявлення резервів економії ресурсів, нормування їх витрат, планування, облік та аналіз витрат за їх видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат з метою підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.
Висновки
В умовах ринкової економіки основним в діяльності кожного підприємства є отримання максимального прибутку, тому досить важливим є аналіз управління витратами на підприємстві. Перевищенням величини витрат над величиною отриманих доходів можна пояснити високу збитковість на підприємстві. У такому разі варто звернути увагу на систему управління витратами на підприємствах, оскільки від ефективності цієї системи залежить прибутковість підприємства. Дослідження ефективного управління витратами особливо важливе в умовах інфляції, оскільки дані про теперішні витрати постійно потрібно звіряти з даними про майбутні витрати. У системі управління економічною діяльністю торгового підприємства найбільш значущим елементом є управління витратами. Це зумовлено тим, що управління витратами — це динамічний процес, який полягає у досягненні високого економічного результату діяльності підприємства.
Від величини витрат залежить прибутковість підприємства, тому ефективне управління витратами, яке передбачає мінімізацію їхньої загальної величини є надзвичайно важливим. Систему управління витратами потрібно впроваджувати на комплексній основі, забезпечуючи взаємозалежне вирішення поставлених завдань.
Перспективним напрямом подальших досліджень є побудова ефективної системи управління, розроблення чіткої системи управління процесом зниження собівартості, пошуків шляхів удосконалення окремих функцій управління для досягнення найкращих результатів діяльності.
Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.
Список використаної літератури
- Бутинець Ф.Ф. та ін. Бухгалтерський управлінський облік. — Житомир., 2002. — 480 c.
- П(С)БО 16 «Витрати», затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.1999 р. № 318, зі змінами і доповненнями.
- Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч. посібник. — К.: Либідь. — 2005. — 656 с.
- Валдайцев С.В. Оценка бизнеса и управление стоимостью предприятия. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003.
- Егерев И.А. Стоимость бизнеса: Искусство управления: Учеб. пособие. — М.: Дело, 2006. — 480 с.
- Економічна енциклопедія: У трьох томах, т.3/ Редкол.: … С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. — К.: Вид. центр «Академія», 2006. — 952 с.
- Ефремов В.С. Стратегическое планирование в бизнес-системах. — М.: Финпрес, 2007. — 240 с.
- Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства. — К.: Скарби, 2002. — 336 с.
- Планування діяльності підприємства/ В.Є. Москалюк. — К.: КНЕУ, 2008. — 252 с.
- Фінансовий менеджмент: Навч. метод. посібник для самост. вивч. дисц./ А.М. Поддерьогін, ЛД. Буряк, Калач та ін. — К.: КНЕУ, 2007. — 294 с.
- Сопко В.В., Шатохіна О.І. Бухгалтерський облік у вугільний промисловості. — К.: Логос, 2004. — 410 с.
- Теорія бухгалтерського обліку: Монографія / Л.В. Нападовська, М. Добія, Ш. Сандер, Р. Ма-тезіч та ін.; За заг. ред. Л.В. Нападовської. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. — 735 с.
- Хорнгрен Ч.Т., ФостерДж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 415 с.
- Шайкан А.В. Бухгалтерський облік у прийнятті управлінських стратегічних рішень: Мо¬нографія. — К.: КНЕУ ім. Вадима Гетьмана, 2009. — 303 с.
- Шанк Дж., Говиндараджан В. Стратегическое управление затратами. Новые методы уве¬личения конкурентоспособности. — СПб.: Бизнес Микро, 1999. — 288 с.
- Шершньова З.Є. Стратегічне управління. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2004. —700 с.