Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах. Товарні запаси знаходяться в організацій-виготовлювачів на складах готової продукції, а також у каналах сфери обертання. Запаси в каналах сфери обертання розбиваються на запаси в дорозі і запаси на підприємствах торгівлі. Запаси в дорозі (або транспортні запаси) знаходяться на момент обліку в процесі транспортування від постачальників до споживачів.

Види запасів за функціями, що виконується, дозволяє розчленувати виробничі і товарні запаси на кілька груп (рис.1.1). У той же час виробничі і товарні запаси в цілому мають свої специфічні функції.

Виробничі запасипризначені для виробничого споживання. Вони повинні забезпечувати безперебійність виробничого процесу. Виробничі запаси враховуються в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках. До них відносяться предмети праці, що надійшли до споживача різного рівня, але ще не використані і не піддані переробці [2, с. 123].

Товарні запаси необхідні для безперебійного забезпечення споживачів матеріальними ресурсами.

Виробничі і товарні запаси підрозділяються на поточні, підготовчі, страхові, сезонні і перехідні (рис.1.1).

Поточні запаси забезпечують безперервність постачання виробничого процесу між двома постачаннями, а також організацій торгівлі і споживачів. Поточні запаси складають основну частину виробничих і товарних запасів. Їхня величина постійно міняється.

Підготовчі запаси (або запаси буферні) виділяються з виробничих запасів при необхідності додаткової їхньої підготовки перед використанням у виробництві (сушіння лісу, наприклад). Підготовчі запаси товарних засобів виробництва формуються в разі потреби підготувати матеріальні ресурси до відпустки споживачам.

Гарантійні запаси(або запаси страхові) призначені для безперервного постачання у випадку непередбачених обставин: відхилення в періодичності й у величині партій постачань від запланованих, зміни інтенсивності споживання, затримки постачань у шляху. На відміну від поточних запасів розмір гарантійних запасів — величина постійна. При нормальних умовах роботи ці запаси недоторканні [2, с. 124].

Сезонні запаси утворяться при сезонному характері виробництва продуктів, їхнього споживання або транспортування. Сезонні запаси повинні забезпечити нормальну роботу організації під час сезонної перерви у виробництві, споживанні або в транспортуванні продукції.

Перехідні запаси— це залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Вони призначаються для забезпечення безперервності виробництва і споживання в звітному і наступному за звітним періоді до чергового постачання [2, с. 126].

Види запасів за часом поповнення.

Максимальний потрібний запас визначає рівень запасу, економічно доцільний у даній системі управління запасами. Цей рівень може перевищуватися.

Граничний рівеньзапасу використовується для визначення моменту часу видачі чергового замовлення.

Поточний запас відповідає рівню запасу в будь-який момент обліку. Він може збігтися з максимальним бажаним рівнем, граничним рівнем або гарантійним запасом [2, с. 127].

Гарантійний запас(або запас страховий) аналогічний гарантійному запасові в класифікації по функції, що виконується запасом, і призначений для безперервного постачання споживача у випадку непередбачених обставин [2, с. 127].

Можна також виділитинеліквідні запаси — так називають довгостроково невикористовувані виробничі і товарні запаси. Вони утворяться внаслідок погіршення якості запасів під час збереження, а також морального зносу. Це єдиний вид запасу, що не відповідає визначеним вище критеріям [2, с. 129].

1.3. Нормативно-правове забезпечення управління виробничими запасами

Бухгалтерський облік і відображення в звітності виробничих запасів здійснюються з дотриманням єдиних методологічних принципів, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», прийнятих Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, національного Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, законодавчих і нормативних активів з урахуванням специфіки діяльності підприємств [12, с. 30].

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначає положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”.

Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:

• утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
• знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
• утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.

Виробничі запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена [12, с. 31].

Загальні положення дають визначення таких термінів як запаси, чиста вартість реалізації запасів. В стандарті дається класифікація запасів, на які розповсюджуються норми П(С)БО 9 „Запаси”. В стандарті обумовлено визнання та первісна оцінка запасів, оцінка вибуття запасів, оцінка запасів на дату складання балансу. Окремим розділом визначено розкриття інформації про запаси в примітках до фінансової звітності.

1.4.Системи управління запасами

Управління запасами має два основних аспекти. Перший відноситься до рівня обслуговування споживачів, тобто до забезпечення здатності робити потрібний товар, у достатній кількості, у потрібний час і в потрібному місці. Інший аспект пов'язаний з витратами на підтримку запасів.

Основна мета управління запасами — досягти задовільного рівня обслуговування споживачів, у той же час, утримуючи витрати на підтримку запасів у розумних межах. Саме з цього погляду керівник повинен збалансувати рівень матеріальних запасів виробництва. Два основних питання, які йому приходиться при цьому вирішувати, — це терміни й обсяги замовлень (тобто коли і скільки замовляти) і моделі, що допомагають у прийнятті подібних рішень [14, с. 266].

Основна особливість, що визначає метод планування і контролю запасів, — характер попиту на ці запаси. Він може бути залежним чи незалежним. Предмети, що мають залежний попит, звичайно являють собою вузли чи комплектуючі, котрі використовуються у виробництві кінцевого продукту. Предмети з незалежним попитом — це готові вироби і взагалі будь-яка кінцева продукція.

Запаси призначені для:

• забезпечення безперебійної роботи виробництва;
• захисту виробництва від вичерпання матеріальних ресурсів;
• захисту від збільшення постачальниками цін на матеріали;
• використання переваги знижок з ціни при великих обсягах замовлень.

Неправильне управління запасами може привести до появи недостатніх чи надлишкових запасів. Недостача запасів приводить до пропуску постачань, втрат в обсязі продажів, до невдоволення покупців і простоїв у виробничому процесі. Надмірність запасів пов'язує засоби, які можна десь застосувати з більшою користю. Вартість їхньої підтримки на певному рівні може бути дуже високою.

Основні риси ефективного управління запасами:

1. облік наявних запасів і замовлень у стадії виконання;
2. прогнозування попиту (визначення можливої помилки
   прогнозу);
3. постійна наявність інформації про терміни виробництва і
   доставки, їхні можливі зміни;
4. оцінки вартості підтримки запасів, вартості замовлень, витрат через недостатні запаси;
5. використання системи класифікації запасів [14, с. 268].

Запаси створюються для задоволення попиту, тому життєво важливо мати досить точну оцінку обсягу і часу попиту. Точно так само необхідно знати час виконання замовлення, крім того, менеджер повинен знати, у якій мірі можуть мінятися показники попиту і терміни виконання замовлення (час між подачею заявки й одержанням замовлення).

Чим більші потенційні відхилення, тим більша і необхідність у резервному запасі для зниження ризику недостачі товару в період між постачаннями. Таким чином, існує прямий і нерозривний зв'язок між прогнозуванням і управлінням запасами.

При управлінні запасами важливо враховувати той факт, що збережені товари істотно розрізняються з погляду грошових вкладень, потенційного прибутку, обсягу, можливого збитку від недоліку запасів. Тому і розподіляти зусилля з управління запасами необхідно відповідно до відносної важливості предметів збереження. У цьому плані найбільш відомий метод АВС, що класифікує запаси за якимось визначеним показником важливості, звичайно за річним використанням даного товару в грошовому вираженні (тобто грошова вартість одиниці товару на складі, помножена на річний показник використання даного товару). Відповідно до цього розподіляється діяльність з контролю й управління запасами.

Як правило, використовуються три класи предметів:

А — дуже важливі,

В — середнього ступеня важливості і

С (найменш важливі), хоча в дійсності кількість категорій може бути будь-якою.

Клас А становить до 20% загальної кількості предметів за обсягом і до 80% за ціною. До класу В відносяться до 30% предметів за обсягом і до 15% за ціною. Предмети класу С можуть становити до 50% за обсягом збереження і всього лише близько 50% за ціною (рис. 1.2).

Рівень контролю також повинен відповідати цим співвідношенням.

Метод АВС використовується для поліпшення роботи підприємств у всіляких сферах діяльності. Один з головних способів його застосування — сфера обслуговування, де менеджер зосереджує увагу на найважливіших аспектах обслуговування, розділяючи їх на найбільш важливі, важливі і не дуже важливі. Зміст у тім, щоб не переоцінити другорядні аспекти обслуговування за рахунок дійсно важливих елементів.

Найбільший ефект метод АВС дає в комбінації з іншим методом — ХУZ-аналізом.

ХУZ-аналіз дозволяє класифікувати запаси в залежності від характеру їхнього споживання і точності прогнозування змін у їхній потребі, що особливо важливо для торгових фірм. Категорія X- це група, що характеризується стабільною величиною споживання (наприклад, якщо мова йде про сировину, то існують норми витрати кожного виду сировини) і високою точністю прогнозу терміну споживання. До категорії У відносяться ресурси, потреба в яких характеризується відомими тенденціями (наприклад, сезонними коливаннями) і середніми можливостями їхнього прогнозування. Нарешті, ресурси, що відносяться до категорії Z, використовуються нерегулярно, величину їхнього споживання прогнозувати складно [18, с. 351].

Накладення результатів ХУZ-аналізу на дані методу АВС дозволяє розбити запаси на дев'ять блоків, кожний з яких має дві характеристики: вартість запасів і точність прогнозування потреби в них.

Одною з найважливіших складових діяльності виробничого менеджера є робота з своєчасного поновлення замовлень.

Моделі, що кількісно визначають точку поновлення замовлення включають передбачуваний попит (потребу) на час виконання замовлення і, можливо, невеликий резервний запас, щоб запобігти ризику вичерпання запасів під час виконання замовлення.

Точка поновлення замовлення — поновлення замовлення в той момент, коли наявний запас опускається до певного рівня.

Основне завдання менеджера в цей період зробити замовлення в той момент, коли обсяг наявних запасів достатній для задоволення попиту протягом часу, необхідного для одержання цього замовлення (тобто часу виконання замовлення). Існують чотири детермінанти, що визначають кількість запасів у точці поновлення замовлення:

• рівень попиту/темпи сдоживання (звичайно на основі прогнозу);
• тривалість часу виконання замовлення;
• показник можливої зміни попиту і/чи часу виконання замовлення;
• прийнятна для керівництва підприємства ступінь ризику
  вичерпання запасів.

Коли показники попиту чи часу виконання замовлення піддаються змінам, то виникає необхідність створювати і підтримувати додатковий запас, щоб зменшити ризик вичерпання ресурсів у період виконання замовлення. Цей запас називається резервним.

Створення і підтримка резервного запасу коштує чимало грошей, тому менеджер повинен ретельно зважити співвідношення підтримки резервного запасу/ризику вичерпання ресурсів за рахунок резервного запасу. Варто пам'ятати, що зниження ризику вичерпання ресурсів веде до підвищення рівня обслуговування споживачів. Рівень обслуговування можна визначити як імовірність того, що попит не перевищить наявні запаси в період виконання замовлення (тобто обсяг наявних запасів достатній для задоволення попиту) [18, с. 364].

Отже, рівень обслуговування, рівний 95%, допускає 95% — у імовірність того, що наявних запасів, що залишилися, буде досить для роботи в період виконання замовлення.

Система управління запасами реалізує організаційну структуру і поточну політику, що забезпечують підтримку запасу виробів і ефективне управління ним. За допомогою цієї системи здійснюється розробка графіків розміщення замовлень, розміщення замовлень і одержання матеріалів, контроль виконання замовлень. Ця система дозволяє відслідковувати проходження замовлень і одержувати відповіді на наступні гщтання: чи одержав постачальник замовлення, чи відвантажив він замовлені матеріали, чи дотримуються терміни, чи передбачені процедури повторної видачі замовлень і повернення непотрібних чи дефектних матеріалів?

Існують дві основні моделі систем управління товарно-матеріальними запасами — модель з фіксованим обсягом (названа також модель економічного розміру замовлення) і модель з фіксованим періодом (названа також періодичною моделлю, моделлю періодичного контролю)[18, с. 370].

Основне розходження між ними полягає в наступному. У моделі з фіксованим обсягом виробляється чергове замовлення на постачання, коли запас матеріалу знижується до певного рівня. Ця подія може відбутися в будь-який момент, у залежності від швидкості споживання матеріалу. Що ж стосується моделі з фіксованим періодом, то в ній здійснюється розміщення чергового замовлення через заздалегідь визначений (контрольний) період часу.

Використання моделі з фіксованим обсягом (при якій чергове замовлення розміщується, коли залишок запасу знижується до заздалегідь визначеного рівня) допускає постійний контроль залишку запасу. Таким чином, модель з фіксованим обсягом являє собою безупинно діючу систему, яка вимагає, щоб щораз, коли проводиться вилучення матеріалів з запасу чи додавання їх у запас, обновлялися відповідні записи і виконувалася перевірка, чи досягнута точка чергового замовлення. У моделі з фіксованим періодом обчислення залишку запасу проводиться лише після закінчення контрольного періоду часу.

Нижче перераховані деякі додаткові розходження, що звичайно впливають на вибір тієї чи іншої системи.

• Модель з фіксованим періодом у середньому має більший запас, оскільки запасу матеріалів повинно вистачати до моменту наступного постачання через фіксований інтервал постачань Т. У моделі з фіксованим обсягом ніякого фіксування інтервалу постачань не передбачається, тобто чергові постачання здійснюються за потребою і додатковий запас на якийсь період часу створювати не потрібно.
• Модель з фіксованим обсягом використовується для управління запасами дорогих матеріалів, оскільки вона забезпечує менший середній розмір запасу.
• Модель з фіксованим обсягом більше підходить для відповідальних (важливих) матеріалів, названих критичними, оскільки
  в ній передбачається більш твердий контроль за запасами, а отже, і більш швидка реакція на погрозу вичерпання запасу.
• Модель з фіксованим обсягом має велику трудомісткість
  обслуговування, оскільки кожне додавання чи вилучення матеріалу повинно реєструватися в системі [18, с. 386].

Очевидно, що при перемінному попиті і тривалості постачання можна замовляти фіксовану кількість товарів через різні проміжки часу або різну кількість товарів через фіксовані проміжки, але домогтися сталості цих двох величин одночасно неможливо. Перевага систем з фіксованою кількістю полягає в більш низькому рівні запасів. Крім того, вони дозволяють справитися з несподівано великими коливаннями попиту. Системи з фіксованим часом постачання, з іншого боку, відрізняються простотою управління. Замовлення можна спланувати так, як це буде зручно для організації,тобто всі замовлення обслуговуються одночасно, поєднуються всі замовлення до одного постачальника і так далі.

Розділ 2. Сучасний стан управління виробничими запасами на ТОВ „Меблі”

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Товариство з обмеженою відповідальністю „Меблі” було створено в місті Житомирі згідно законодавства України в січні 2003 р. Дане підприємство займається виготовленням чорнових заготовок, зокрема дошок і брусів, а також готових виробів з дерева на замовлення.

Засновником підприємства є громадяни України. Форма власності — колективна. Статутний фонд сформовано в розмірі 72 тис.грн. і розподілено між засновниками наступним чином:

Ткаченко О.В. — 20 тис.грн. — 28%

Бартащук В.Д. — 24 тис.грн. — 33%

Шевченко Г.О. — 28 тис.грн. — 39%.

ТОВ „Меблі” створене з метою виробництва продукції, надання послуг різного характеру і виконання робіт для насичення внутрішнього ринку, задоволення потреб споживачів , створення нових робочих місць, отримання прибутку і реалізації на його основі економічних та соціальних інтересів засновників і трудового колективу. Організаційно-правова форма бізнесу вибрана не даремно, оскільки самостійна, ініціативна діяльність засновників направлена на одержання прибутку і здійснюється від імені засновників, на їх страх і ризик і під власну відповідальність .

Місцезнаходження підприємства: Україна, м. Житомир, вул. Баранова, 79.

Підприємству присвоєно ідентифікаційний номер 19855619. Підприємство взято на облік Державною податковою адміністрацією та органами державної статистики в м. Житомирі, а також зареєстровано органами Фонду соціального страхування та Пенсійним фондом України. ТОВ „Меблі” має розрахунковий (поточний) рахунок № 26003280012445 в АКБ „Укрсоцбанк” в м.Житомирі, МФО 311526.

Матеріально-технічне забезпечення підприємства здійснюється через систему прямих угод.

Підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно, або на договірних засадах.

Для аналізу основних показників, які характеризують діяльність підприємства в 2001-2003 рр. Доцільно скласти таблицю (табл. 2.1.).

Таблиця 2.1.

Організаційно-економічна характеристика

ТОВ „Меблі”

Показники	Од. Вим.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	Відхилення
(+ , -)	%
Виробництво
Обсяг промислової продукції в оптових цінах без ПДВ та акцизного збору	тис. грн.	1345,1	1431,3	1786,6	+441,5	32,8
Зміна залишків незавершеного виробництва	тис. грн.	16,9	18,5	33,7	+16,8	99,4
Фінансові результати
Чистий прибуток	тис. грн.	—	15,6	-84,0	-84,0	-100
Собівартість реалізованої продукції	тис. грн.	853,0	689,9	1111,0	+258,0	30,2
Виручка від реалізації продукції	тис. грн.	631,8	771,3	957,0	+325,2	51,5
Праця
Середньоспискова чисельність штатних працівників основної діяльності	чол..	207	198	189	-18	-8,7
Фонд оплати праці	тис. грн.	177,0	132,8	249,0	+72,0	40,7
Продуктивність праці	тис. грн.	6,3	7,2	9,1	+2,8	44,4
Основний капітал
Середньорічна вартість основних фондів	тис. грн.	4224,0	4317,3	4157,0	-67,0	-1,6

Продовження табл. 2.1.

Фондовіддача	грн.	0,31	0,33	0,42	+0,11	35,5
Фондомісткість	грн.	3,24	3,03	2,41	-0,83	-25,6
Фонднозброєнність	грн.	20,41	21,80	21,99	+1,58	7,7

За 2007 рік випущено валової продукції (в оптових цінах) на 1786,6 тис. грн., що 355,3 тис.грн. більше обсягу 2006 р. і на 441,5 тис. грн. більше обсягу 2005 року. Разом з тим в 2007 р. порівнянно з 2005 р. збільшилось незавершене виробництво на 16,8 тис. грн. Реалізовано продукції на 957,0 тис. грн., що на 51,5% більше реалізації 2005 року і на 24 % більше реалізації 2006 року.

Від господарської діяльності в 2007 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. Якщо порівняти цей результат з результатами минулих років, то можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Все це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділу збуту.

Собівартість реалізованої продукції в 2007 р. порівняно з 2005 р. збільшилась на 258 тис. грн. (30,2%). Як стверджують спеціалісти підприємства, якість продукції , що виготовляється, та послуг, що надаються досить висока, але через велику ціну (яка обумовлена високим рівнем собівартості) продукція і роботи підприємства не користується попитом серед населення.

Середньорічна вартість основних засобів 2005-2007 рр. зменшилась, причиною є поступове зношення основних фондів підприємства.

Про негативний стан свідчить високий рівень фондомісткості. Хоча й на кінець звітного періоду вона знизилась, відбулось це головним чином за рахунок збільшення випуску продукції. Підприємству доцільно було б продати частину з основних засобів, оскільки вони вже застарілі, та на отримані кошти закупити нове, більш досконале обладнання.

Показники фондовіддачі менші нормативу, що рекомендується спеціалістами (в межах 3,0). Тобто на одиницю фондів припадає менше одиниць продукції (в 2005 – 2007 рр. відповідно 0,31, 0,33 та 0,42).

В 2007 році в порівнянні з відповідним періодом 2005 року чисельність всього персоналу становила 91,3%, а фонд оплати праці збільшився на 72 тис. грн. (40,7%). Через нестачу коштів у підприємства та відсутність замовлень воно було змушено в 2005 – 2007 рр. звільнити 18 працівників.

Таким чином, результати аналізу основних показників діяльності підприємства за 2005-2007 рр. свідчать про незадовільне становище підприємства. Це обумовлено, перш за все, моральним застарінням основних засобів, недостатнім забезпеченням виробництва власними обіговими коштами, неконкурентоспроможністю продукції внаслідок високої собівартості, заборгованістю підприємства перед постачальниками та бюджетом.

Зараз діяльність підприємства орієнтована на розширення деревообробного виробництва, що дасть змогу за рахунок надходження грошових коштів поліпшити і стабілізувати фінансовий стан підприємства.

2.2. Структура управління підприємством

Структура управління ТОВ „Меблі” являє собою склад, взаємозв'язки та супідрядність організаційних одиниць і ланок, які виконують функції управління підприємством. Підприємство самостійно визначає структуру управління, встановлює штати.

Схема управління ТОВ ”Меблі” має наступний вигляд (рис.2.1.):

Це лінійно-функціональна організація управління, основу якої складає так званий "шахтний" принцип побудови і спеціалізація управлінського процесу по функціональним підсистемам організації (маркетинг, виробництво, планування, фінанси, персонал та ін.). Результати роботи кожної служби апарату управління організацією оцінюються показниками, що характеризують виконання ними своїх мети і задач.

Генеральний директор повністю відповідає за управління поточною діяльністю підприємства, йому безпосередньо підпорядковані: головний бухгалтер, начальник відділу постачання, головний інженер, начальники відділу збуту, планово-економічного відділу, відділу кадрів та інженер з охорони праці.

Обов”язки з управління виробничими запасами на ТОВ „Меблі” покладені на відділ постачання. В його функції входять не тільки торгово-закупівельні операції, а й визначення потреб в ресурсах, заповнення заявок ізамовлень, укладання договорів і одержання фондів. Визначення потреби у виробничих запасах здійснюється на основі планування обсягів закупки і реалізації товарів з врахуванням забезпечення рівня прибутковості, пошук і вибір найкращих партнерів постачальників або покупців: проведення торгів, визначення ціни, яка відповідає якості товару, виявлення і активне використання факторів, здатних прискорити чи навпаки уповільнити реалізацію продукції; організація товароруху, при якій покупець витрачає мінімум часу на отримання потрібних товарів і послуг і ставиться до постачальників з повагою, а не з образою.

2.3. Нормування виробничих запасів на підприємстві

Основним завданням нормування поточних активів в ТОВ „Меблі” є розробка економічно обгрунтованих норм та нормативів власних оборотних активів, що забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів.

Нормування – це один із основних методів оптимізації рівня оборотних коштів, що усуває їх незбалансованість. Нормування – це процес обчислення тієї частини оборотних активів (запасів та витрат), яка потрібна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та здійснення розрахунків. Нормування оборотних активів включає розробку та встановлення спеціальних норм за окремими видами матеріальних цінностей, витрат виробництва і т.д. та розрахунок нормативу власних оборотних активів в грошовому виразі на кінець року, кварталу [20, с. 142].

Норма – це обчислювальна за кожним видом оборотних активів відносна або мінімальна їх величина, що необхідна для розрахунку нормативу. За окремими видами оборотних активів вона розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими – у відносних (відсотках) [20, с. 142].

Розроблені норми діють протягом декількох років та переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, що необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків. Нормативи визначаються за кожним видом оборотних активів, що нормуються, і розраховуються на кінець планового року за окремими видами оборотних активів шляхом множення норми на обсяг (одноденне витрачання) нормованих цінностей або витрат виробництва, що приймаються в розрахунок [20, с. 144].

Нормування виробничих запасів в ТОВ „Меблі” здійснюєтьсяметодом прямого розрахунку. Метод прямого розрахунку дозволяє найбільш точно визначити потребу в оборотних активах, так як враховує всі організаційно-технологічні, технічні, транспортні та інші характерні особливості, досвід і стан розрахунків. Обґрунтований розрахунок здійснюється за кожним елементом оборотних активів з врахуванням завдань виробничого плану, постачання та збуту.

В складі виробничих запасів нормуються наступні групи оборотних активів–сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети. Здійсненню розрахунків передує визначення повного переліку видів перелічених матеріальних цінностей, що використовуються, а також кола постачальників вихідних матеріальних ресурсів.

Норматив оборотних активів, авансованих в сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати,визначається за формулою:

М = В × n, (2.1.)

де М– норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (грн.);

В– одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів (грн.);

n– норма оборотних активів (дні);

В нормі оборотних активів по кожному виду продукції чи однорідній групі матеріалів враховується час перебування в поточному запасі (П), страховому (С), транспортному (Т), технологічному (А), підготовчому запасах (Д). Таким чином, норматив оборотних активів в запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів (М) визначається за формулою:

М = В × (П + С + Т + А + Д) (2.2)

Поточний (складський) запас– основний вид запасу, тому норма оборотних активів в поточному запасі є основною вагомою величиною всієї норми запасу в днях. Він призначений забезпечити безперервність процесу виробництва між поставками матеріалів. Величина складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачання, а також від періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво.

Основою для розрахунку поточного складського запасу є середня тривалість інтервалу між двома суміжними поставками даного виду сировини та матеріалів. Тривалість інтервалу між поставками визначається на підставі договорів, нарядів, графіків або виходячи з фактичних даних за минулий період. У випадках, якщо даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу поставки.

Страховий запас є другим за величиною видом запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний, запас необхідний для кожного підприємства для гарантії безперервності виробничого процесу у випадках порушень умов і строків поставок матеріалів постачальником, транспортом або відвантаження некомплектних партій. Як правило, величина страхового запасу приймається в межах 50% поточного складського запасу.

Транспортний запас створюється на період розриву між строками вантажообігу і документообігу. При поставках матеріалів на далекі відстані строк оплати розрахункових документів випереджає строк надходження матеріальних цінностей. Тривалість пробігу вантажу від постачальника до покупця по окремій поставці можна встановити співставленням дат відвантаження матеріалів постачальником і надходження його до покупця. На період знаходження матеріалів в дорозі після оплати розрахункових документів у покупця виникає необхідність в коштах.

Наприклад, рух дошок від ТД „Укрдеревбуд” до ТОВ „Меблі” триває 7 днів. Поштовий пробіг розрахункових документівтакож 3 дні. Обробка документів у постачальника і у відділеннях банку триває 2 дні. Строк акцепту–1день. При цих умовах норма борошна в транспортному запасі складе 1 день (7–(3+2+1)).

Транспортний запас не встановлюється у тих випадках, коли строк одержання матеріалів співпадає зі строком оплати розрахункових документів чи випереджає його.

Технологічний запас створюється на період часу для підготовки сировини до виробництва, враховуючи час на аналіз і лабораторні дослідження. Враховується технологічний запас в загальній нормі в тому випадку, якщо він не є складовою частиною виробничого процесу.

Час, необхідний на відвантаження, прийом, складування матеріалів також приймається в розрахунок норми запасу по сировині, основних матеріалах і покупних напівфабрикатах. Норми цього часу встановлюються по кожній операції, враховуючи середній розмір поставки, виходячи з технологічних розрахунків чи шляхом проведення хронометражу.

Таким чином, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати в цілому складається з п’яти вищеперерахованих запасів.

Норматив оборотних активів на допоміжні матеріаливстановлюють по двох основних групах. До першої групи належать матеріали, які витрачаються регулярно і у великій кількості. До другої групи включаються допоміжні матеріали, що використовуються у виробництві рідко і в незначних обсягах. За цією групою норми оборотних активів розраховуються спрощено. Середній фактичний залишок цих матеріалів у звітному році, за винятком зайвих і непотрібних, слід поділити на одноденне їх витрачання в минулому році [7, с. 96].

Загальний норматив оборотних активів на допоміжні матеріали є сумою нормативів двох названих груп.

Норматив оборотних активів на паливовстановлюється аналогічно нормативу по сировині, основних матеріалах і покупних напівфабрикатах. Норматив розраховується по всіх видах палива (технологічному, енергетичному, виробничому), за винятком газу. Крім того, при розрахунку витрачання палива враховується потреба в паливі для виробничих і невиробничих потреб. Для виробничих– ця потреба визначається на підставі виробничої програми і норм витрачання на одиницю продукції по цехах. Для невиробничих– на підставі обсягу робіт, що виконуються [7, с. 97].

Норматив оборотних активів на запасні частини для ремонтувстановлюють по кожному виду запчастин окремо, в залежності від строків поставки і часу використання їх для ремонту.

Норматив по малоцінних та швидкозношуваних предметахрозраховується окремо по інструментах і пристосуваннях, малоцінному інвентарю, спеціальному одягу і взуттю, спеціальному інструменту і приладах [7, с. 99].

По першій групі норматив визначається методом прямого розрахунку, виходячи з необхідного набору малоцінного та швидкозношуваного інструменту та його вартості. По другій групі норматив встановлюється окремо по конторському, виробничому і побутовому інвентарю. Норматив по конторському і побутовому інвентарю визначається на підставі кількості місць і вартості набору інвентаря на одне місце. По виробничому інвентарю– виходячи з вартості комплекту цього інвентаря.

Норматив оборотних активів по спецодягу і взуттю визначається на підставі чисельності робітників, яким вони належать, і вартості одного комплекту. Норматив за цією групою оборотних активів на складі визначається шляхом множення одноденного витрачання на норму запасу в днях, яка включає транспортний, поточний і страховий запаси.

По спеціальному інвентарю і пристосуванню норматив визначається на підставі їх вартості і строку служби.

2.4. Аналіз ефективності управління виробничими запасами на підприємстві

Важливою умовою безперебійної роботи ТОВ „Меблі” є повна забезпеченість потреби в матеріальних ресурсах джерелами покриття. В процесі аналізу перевіримо забезпеченість потреби в завозі запасів договорами на їх поставку і фактичне їх виконання.

З табл. 2.2. видно, що план потреби в запасах в основному не забезпечений договорами на поставку, що пояснюється ризиком господарської діяльності.фіцієнт забезпечення по плану:

Кзаб_пл. = (70270 + 382660) / 514640 = 0,88.

Фактично ж план поставки виконано майже на 100%:

Кзаб_ф = (70270+442940) / 514640 = 0,997.

Це означає, що потреби в матеріалах задовольняються повністю.

В процесі аналізу перевіримо відповідність фактичного розміру запасів найважливіших видів сировини нормативним. З цією метою на основі даних про фактичну наявність матеріалів в натурі і середньодобовому їх витрачанню розрахуємо фактичну забезпеченість матеріалами в днях і порівняємо її з нормативною (табл.2.3.).

Як видно з табл.2.3., підприємство надлишково забезпечено запасами, по всім видам запасів сировини і матеріалів спостерігається відхилення від максимальної норми запасу. Внаслідок надлишкового запасу сировини і матеріалів підприємство вилучило з обороту грошові кошти на суму 110898 грн.

Для характеристики ефективності використання запасів матеріальних ресурсів розрахуємо відповідні показники (табл. 2.4.).

Матеріаловіддача визначається відношенням вартості виробленої продукції на суму матеріальних витрат. Зниження рівня цього показника оцінюється негативно і засвідчує, що в 2007 р. з кожної гривні спожитих матеріальних ресурсів вироблено менше продукції, ніж в 2005 р.

Матеріаломісткість продукції — це відношення суми матеріальних витрат до вартості виготовленої продукції — показує, скільки матеріальних витрат необхідно здійснити або фактично приходиться на виробництво одиниці продукції.

Питома вага матеріальних витрат в собівартості продукції характеризує зміну матеріаломісткості продукції. Зростання питомої ваги матеріальних витрат в собівартості продукції в 2007 р. оцінюється негативно, оскільки обсяги господарської діяльності залежатимуть від цін на сировину і матеріали.

В управлінні запасами існує підхід, який називається "точно в термін", підтримка запасів на можливо низькому рівні, достатньому для реалізації відповідного обсягу продажу. Коефіцієнт оборотності запасів показує швидкість обороту запасів для забезпечення поточного обсягу продажу. Розраховується за формулою:

Коефіцієнт оборотності запасів = Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) (ряд. 040 ф. № 2) / [Запаси на початок періоду * (ряд. 100 — ряд. 140 гр. З ф. № 1) + Запаси на кінець періоду * (ряд. 100 — ряд. 140 гр. 4 ф. № 1)] : 2

Чим вищий цей коефіцієнт, тим швидше обертаються запаси. Зменшення коефіцієнта, розрахованого на кінець періоду порівняно з коефіцієнтом, розрахованим на початок періоду, свідчить про зменшення швидкості оборотності запасів, тобто про зниження ефективності їх використання.

Для розрахунку коефіцієнта оборотності необхідні дані, які знаходяться в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5.

Розрахунок коефіцієнту оборотності запасів

№	Значення показника	2005	2006	2007
1	Сума на кінець і початок року	218,2	245,9	215,8
2	Середнє значення суми запасів	—	232,05	230,85
3	Собівартість продукції	—	689,9	1111,0
4	Коефіцієнт оборотності запасів	—	3,0	4,8
5	(Розрахунок в днях) (365 : (Коеф.))		122,8	75,8

З розрахунку видно, що для поповнення запасів підприємству потрібно було в 2006 році 123 дні, а в 2007 році 76 днів. Розрахуємо динаміку цього коефіцієнта в таблиці 2.6.

Таблиця 2.6.

Порівняльний аналіз коефіцієнта оборотності запасів

Показник	2006	2007	Відхилення в %
Значення коефіцієнта	3,0	4,8	160,0
(365 : на коефіцієнт)	123 днів	76 днів	62,0

Як бачимо, з наведеної таблиці підприємство покращило свій коефіцієнт оборотності і збільшило його на 60 %. Це значить, що підприємство зменшило кількість днів для поповнення своїх запасів з 123 днів на 76. Це є позитивною тенденцією для підприємства і засвідчує підвищення ефективності управління виробничими запасами.

Розділ 3. Шляхи удосконалення управління виробничими запасами в ТОВ „Меблі”

В системі управління запасами відіграє не останню роль функція контролю, яка в сучасних умовах змінюється від контролю за збереженням запасів до підтримки рівня капіталовкладень в запаси, контролю за ефективністю використання, оптимізації розміру, мінімізації витрат на створення і утримування. Це вимагає значних зусиль у різних функціональних службах підприємства, менеджери яких повинні усвідомлювати, що тільки за певних умов можна досягти ефективного збуту, що прибуток можна збільшити, скоротивши розмір запасів, що при перевищенні обсягу виробництва над обсягом реалізації вартість запасів збільшується, що товарно-матеріальні ресурси — це просто активи, оцінені за кількістю і вартістю, а ресурси на створення яких використанні час і праця багатьох працівників підприємства.

Всі фірми мають певний запас товарно-матеріальних цінностей. При цьому вони керуються наступними міркуваннями [13, с. 180].

1. Забезпечення незалежності своєї виробничої діяльності. Запас матеріалів на деякім робочому місці забезпечує певну гнучкість у виробництві. Наприклад, у зв'язку з неминучістю витрат часу на переналагодження для кожного нового виробу, наявність товарно-матеріального запасу дозволяє скоротити втрати часу.

2. Незалежність робочих місць бажана й на складальних лініях. Час, що потрібно на виконання ідентичних операцій, природно, міняється від одного виробу до іншого. Тому на робочому місці бажано мати запас із декількох деталей, щоб при перевищенні планової норми часу на виконання операції з конкретною деталлю можна було із запасу деталей компенсувати таку затримку обробки. Це забезпечує високу сталість продуктивності.

3. Необхідність обліку коливань попиту на продукцію. Якщо попит на продукцію відомий точно, її можна провадити в точній відповідності із цим попитом (хоча це й не завжди економічно виправдано). Однак звичайно попит неможливо визначити абсолютно точно, і тому, щоб згладити коливання попиту, необхідно підтримувати певний резервний, або буферний, запас готової продукції.

Для контролю рівня матеріальних запасів можливо застосовувати “АВС – аналіз”. Деякі автори цей метод називають “контролем запасів за допомогою їх класифікації”.

В основі методу АВС-аналізу лежить вже відоме українським економістам правило Парето — 20/80. Суть його полягає в тому, що якщо 80% витрат припадає на 20% видів матеріалів, то саме цим видам матеріалів необхідно приділити увагу в процесі аудиту. Для проведення АВС-аналізу необхідно мати якісно побудований аналітичний облік запасів, так як результати аналізу і контролю матеріальних запасів за трьома групами А, В, С. До групи А мають бути віднесені найбільш варто місткі види матеріалів (20%), тобто ті, які вимагають 80% витрат. За матеріалами цієї групи найбільш ретельно визначають розміри і час замовлень. Розмір витрат на видачу і оформлення переглядають щоразу при розміщенні нового замовлення і за запасами встановлюють жорсткий контроль.

До групи В відносять матеріали середньої важливості. У кількісному відношенні вони становлять 15% загального обсягу витрат. По цій групі визначають економічний розмір замовлення і моменти видачі повторного замовлення. Змінні величини переглядають раз на квартал чи півроку. За ними встановлюється звичайний контроль і передбачають підготовку якісної інформації для своєчасного коригування змін у використанні матеріальних запасів.

До групи С попадають ті матеріали, сумарна вартість яких складає 5% всіх витрат підприємства на створення матеріальних запасів. За матеріалами цієї групи ніяких формальних розрахунків не проводять, повторні поставки здійснюють протягом 1-2 років, перевірка наявності здійснюється один раз на рік.

Отже, для створенная сучасної моделі контролю матеріальних запасів у ТОВ „Меблі” необхідно виконати наступні процедури:

1. скласти перелік запасів з виділенням усіх складових їх первісної оцінки та елементів вартості: ціна, кількість, сума;

2. перегрупувати перелік в порядку зростання вартості матеріалів;

3. виділити запаси, на які припадає більше 80% витрат — вони будуть віднесені в групу посиленого контролю (А); матеріали, які забезпечують більш як 15% витрат будуть віднесені у групу помірного контролю (В); інші позиції (С) контролюватимуться періодично.

Наведена методика може використовуватись економістами і дозволить зосереджувати зусилля на тих запасах, від утримування яких очікується найбільша віддача. Концентруючись на суттєвих для контролю запасах, виявляють вартість яких є найбільшою і за рахунок яких складових — транспортно-заготівельних, посередницьких витрат, заробітної плати, постійних витрат тощо. В подальшому вишукуються можливості впливу на складові елементи, від яких залежать найважливіші витрати, пов’язані з запасами.

Оскільки підприємство вкладає кошти в утворення запасів, то витрати збереження зв'язані не тільки зі складськими витратами, але і з ризиком псування товарів, а також із тимчасовою вартістю капіталу, тобто з нормою прибутку, що могла бути отримана в результаті інших інвестиційних можливостей з еквівалентним ступенем ризику.

Збільшення запасів призводить до зменшення оборотності оборотних коштів. Застій запасів, які у свою чергу не можуть бути використані і створюють нестачу оборотного капіталу, що примушує підприємство ставати боржником. А це явище, як правило негативне впливає на структуру капіталу підприємства. Також збільшуються об’єми готової продукції на складах внаслідок поганої роботи маркетингового відділу та не конкурентноздатності продукції.

Прискорення оборотності оборотних коштів здебільшого веде до росту обсягів виробництва й реалізації продукції. Великий запас готової продукції (зв'язаний з передбачуваним обсягом продажів) скорочує можливість утворення дефіциту продукції при зненацька високому попиті.

Підвищення оборотності оборотних коштів зводиться до виявлення результатів і витрат, зв'язаних із збереженням запасів, і підведенню розумного балансу запасів і витрат. Для удосконалення процесу управління виробничими запасами на підприємстві доцільно:

— планування закупівлі необхідних матеріалів;

— використання сучасних складів;

— удосконалення прогнозування попиту;

— забезпечення швидкої доставки сировини й матеріалів.

Висновки

Найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, є запаси — вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності.

Ефективність господарської діяльності підприємств в значній мірі залежить від ефективного управління виробничими запасами.

В літературних джерелах ппоняття „виробничі запаси” розглядається як матеріальні запаси або матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб.

В роботі було досліджено фінансово-економічний стан ТОВ „Меблі”, на основі чого, можна зробити висновок, що в 2007 році підприємство отримало збитків на суму 84 тис. грн. На основі проведеного дослідження, можна судити про погіршення фінансового стану підприємства, а саме про збитковість виробництва. Це свідчить про неконкурентоспроможність продукції підприємства, що пов'язано з великими матеріальними витратами на її виробництво, а також про незадовільну роботу відділу збуту.

Для створенная сучасної моделі управління виробничими запасами у ТОВ „Меблі” пропонується використовувати “АВС – аналіз”. Деякі автори цей метод називають “контролем запасів за допомогою їх класифікації”.

Для цього необхідно виконати наступні процедури:

1. скласти перелік запасів з виділенням усіх складових їх первісної оцінки та елементів вартості: ціна, кількість, сума;

2. перегрупувати перелік в порядку зростання вартості матеріалів;

3. виділити запаси, на які припадає більше 80% витрат — вони будуть віднесені в групу посиленого контролю (А); матеріали, які забезпечують більш як 15% витрат будуть віднесені у групу помірного контролю (В); інші позиції (С) контролюватимуться періодично.

Наведена методика дозволить зосереджувати зусилля на тих запасах, від утримування яких очікується найбільша віддача. Концентруючись на суттєвих для виробництва запасах, виявляють вартість яких є найбільшою і за рахунок яких складових — транспортно-заготівельних, посередницьких витрат, заробітної плати, постійних витрат тощо. В подальшому потрібно вишукувати можливості впливу на складові елементи, від яких залежать найважливіші витрати, пов’язані з запасами.

Для удосконалення процесу управління виробничими запасами на підприємстві доцільно:

• планування закупівлі необхідних матеріалів;
• використання сучасних складів;
• удосконалення прогнозування попиту;
• забезпечення швидкої доставки сировини й матеріалів.

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затв. наказом Мінфіну від 31.03.99 р. № 87
2. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств. – Львів Сполом, 1998. – 327 с.
3. Гаврилюк Л.І. Економіка підприємства. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 152 с.
4. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. — К.: Вища школа, 1992. — 191 с.
5. Економіка виробничого підприємства: Навч.посібник. За ред.. Й.М.Петровича. К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 405 с.
6. Економіка підприємства: Підручник (в 2 т.) /За ред. Покропивного С. Ф. — .: Хвиля-Прес, 1995
7. Житна І.П., Нескреба А.М. Економічний аналіз господарської діяльності підприємств. — К.: Вища школа, 1992. — 191 с.
8. Ильин А. И. Управление предприятием / Под ред. М. P. Плотницкого, А. С. Головачева. — Минск, 1997
9. Кожекин Г. Я., Синица Л. М.Организация производства: Учеб.
   пособие. — Минск: ИП "Екоперспектива", 1998
10. Курочкин А. С.Операционный менеджмент: Учеб, пособие. —
    К.: МАУП, 2000
11. Макаренко М. В., Михалин О. М.Производственный менеджмент: Учеб. пособие для вузов. — М.: Приор, 1998
12. Помогаєв В. Облік виробничих запасів //Дебет-Кредит. – 2002. — №3, с.30-33
13. Производственныйменеджмент: Учеб. для вузов /Под ред.
    С. Д. Ильенковой. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000
14. Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 628 с.
15. Основи економічної теорії: політ економічний аспект: Підручник / Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каніщенко та інші.; За редакцією. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. – 2 – ге вид., перероблений. І доповнений. – К.: Вища школа – Знання, 1997. – 743 с.
16. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия: 4-е изд. – Минск : ООО «Новое знание», 1999. – 688 с.
17. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2000. – 578 с.
18. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України : Підручник. – К.:А.С.К., 2001. – 784 с.
19. Фатхутдинов Р. А.Организация производства: Учебник. — М.:
    ИНФРА-М, 2000
20. Цал-Цалко Ю.С. Холод І. Економіка підприємства. Навч. посібник. – Житомир: ЖІТІ, 2000. – 388 с.