Теоретичні засади управління проектами туристичного підприємства.

Необхідність ефективного управління туристичними проектами є надзвичайно актуальним питанням і потребує ретельного вивчення.

Сучасний туристичний бізнес не допускає довготривалих зволікань, а примхливі споживачі туристичних послуг вибирають те, що краще і дешевше вже зараз.

Необхідність управління проектами, а саме необхідність координації використання людських та матеріальних ресурсів протягом життєвого циклу проекту за допомогою сучасних методів і техніки управління для досягнення відповідного рівня прибутків учасників проекту, високої якості продукції, пов’язана з масовим зростанням масштабів і складності проектів, вимог до термінів їх здійснення, якості виконуваних робіт.

Поняття проекту як об’єкта управління, його роль у забезпеченні розвитку туристичної галузі

Під проектом розуміють комплекс науково-дослідних, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, що пов’язанні ресурсами, виконавцями та строками, відповідно оформлені і направленні на зміну об’єкта управління, що забезпечує ефективність вирішення основних завдань та досягнення відповідних цілей за певний період. Кінцевими цілями проектів є створення та освоєння нової техніки, технології та матеріалів та ін., що сприяє виходу вітчизняної продукції на світовий ринок.

Таким чином, можна зробити висновок, що проект має ряд лише йому властивих ознак, наявність яких допоможе здійснити ефективну реалізацію проекту. Основними ознаками проекту є наступні:

• зміна стану проекту задля досягнення його мети;
• обмеженість у часі;
• обмеженість ресурсів;
• неповторність.

Принципи управління проектами підприємства, їх характеристика

Основними принципами управління проектами є:

• ціленаправленість, що виражається в цільовій орієнтації проекту на забезпечення кінцевих цілей діяльності підприємства;
• системність, що передбачає розгляд проекту нововведень із системних позицій. Це означає, з однієї сторони, те, що процес управління проектами є одним цілим із своїми закономірностями формування й розвитку, а, з іншої, можливість розділення проекту на підсистеми і дослідження їх взаємозв’язку, оскільки кожна з них впливає як на всі інші підсистеми, так і на весь проект в цілому. Таким чином виникає можливість відкрити і спроектувати раціональний зв’язок підсистем, їх співвідношення і субординацію, дати кількісні й якісні оцінки ходу реалізації проекту та його окремих частин. На практиці потрібна чітка структуризація проекту й розробка комплексу взаємозв’язаних організаційно-економічних, законодавчих, політичних, техніко-технологічних та інших заходів, що забезпечують його реалізацію;
• комплексність передбачає розгляд явищ в їх зв’язку і залежності. Комплексний підхід в проект-менеджменті передбачає: спільне використання різних форм та методів управління при розробці і реалізації нововведень; розгляд всіх спільних цілей управління по рівнях і ланках організаційної й виробничої структури підприємства; зв’язок окремих елементів проекту між собою і з головною (кінцевою) ціллю проекту; розгляд окремих проблем проекту з точки зору часових інтервалів;
• забезпеченість, яка полягає в тому, що всі заходи, що передбачені проектом, повинні бути укомплектовані різними видами ресурсів, що необхідні для його реалізації;
• пріоритетність означає, що при розробці і реалізації проекту перевага надається першочерговим завданням, виходячи з загальної концепції стратегічного розвитку;
• економічна безпека заходів, що плануються. Вона повинна розраховуватися на основі оцінки ймовірності виникнення збитків або будь-яких втрат в результаті нездійснених запланованих проектом подій.

Цілі, завдання та функції проектів.

Найважливіша передумова успішного застосування прийомів та методів управління проектами полягає у визначенні й розумінні його цілей. Вони визначають сутність проекту. Визначення цілей та їх опис є основою для подальшої роботи над проектом.

Ціль проекту – це бажаний результат діяльності, який намагаються досягти за певний проміжок часу при заданих умовах реалізації проекту.

При постановці цілей проекту потрібно найти відповіді на наступні питання:

1. Як конкретно повинен виглядати результат проекту (характеристика результатів проекту)?
2. Які умови повинні враховуватись в процесі реалізації проекту (вимоги та обмеження)?
3. Хто це буде робити? Коли це буде зроблено?
4. Скільки це буде коштувати?

Як цілі проекту можуть висуватися економічні і соціальні результати, вирішення соціальних й екологічних проблем і т.д. Цілі проекту повинні бути чітко визначені, результати, що будуть отримані в результаті їх досягнення бути вимірюваними, а обмеження і вимоги повинні бути реально виконуваними. Визначення цілей – процес творчий, але обґрунтування цілей повинне стати документальною угодою основних сторін. Тобто цілі проекту повинні бути описані.

Головною ціллю управління проектами є вирішення наступних завдань у найкоротший час, із найменшими витратами та найкращою якістю.

Результати впровадження проектів в туризмі.

Туризм, як одна із перспективних галузей економіки багатьох країн світу, розвивається і йде крок у крок з науково-технічним прогресом. Для кращої організації турів чи інших видів діяльності туристичні фірми намагаються впроваджувати в своїй роботі різноманітні новинки для поліпшення обслуговування, комфорту та швидкості доставки туристів і т. ін. Сьогодні не кожна туристична фірма дозволить собі таку розкіш, а тому намагається залучити кошти зарубіжних і українських інвесторів, розробляючи різноманітні інвестиційні проекти та програми.

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії створення фірми, так і після її кількарічної діяльності.

За видами інвестиційні проекти можна умовно поділити на декілька груп:

— розроблення і впровадження продукту інтелектуальної власності;

— розроблення і впровадження технічних засобів та елементів «ноу-хау»;

— реконструкція і будівництво;

— підготовка кадрів та ін.

Класифікація видів проектів туристичних підприємств

До основних властивостей проекту, які випливають із його ознак та за якими вони можуть бути класифіковані на типи, відносять: масштаб проекту, його розмір, кількість учасників та ступінь впливу на навколишнє середовище.

До малих проектів відносяться – науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки на промислових підприємствах, включаючи конструкторську, технологічну і організаційно-економічну підготовку виробництва, виготовлення дослідно-промислових зразків нової продукції, реконструкцію, технічні переозброєння й модернізацію виробництва. В американській практиці до таких проектів відносяться нововведення з капітальними затратами до 10-15 млн. дол. і трудовитратами до 40-50 тис. людино-годин. Такі проекти, як правило, виконуються силами самих підприємств. Термін розробки таких проектів не виходить за межі одного-двох років.

Середні проекти – включають роботи по проектуванню і будівництву підприємств, освоєнню й облаштування невеликих родовищ корисних копалин (нафтових, газових, вугільних), якщо їх проектування ведеться на основі типових проектних рішень, а будівництво здійснюється комплектно-блочним методом, суть якого в тому, що більша частина об’єкту, що будується, виготовляється не на будівельній площадці, а на потужностях підрядчика (виготовлювача конструкцій).

Великі проекти виконуються по цільових народногосподарських програмах і містять у собі багато мультипроектів, об’єднаних загальною ціллю, використовуваними ресурсами і єдиним планом-графіком розробки й реалізації. Такі програми можуть бути національними, міжнародними, регіональними, галузевими, міжгалузевими і т.д. Вони формуються й координуються на макрорівні, як правило, за участю держави.

Великі проекти характеризуються великими витратами, наприклад, в американській практиці більш 1 млрд. дол., різними джерелами фінансування, великою трудомісткістю розробки проекту (більш 2 млн. людино-годин) і будівництва (15-20 млн. людино-годин). Термін реалізації великого проекту виходить за межі 5-7 років.

До великих проектів, наприклад, можна віднести проекти створення магістральних трубопроводів, будівництва атомних електростанцій, комплексного освоєння великих родовищ корисних копалин тощо.

 

За ступенем складності розрізняють проекти прості, складні та дуже складні.

За класом проекту (складом і структурою самого проекту та його предметної галузі) існують такі проекти:

• монопроекти – це окремі проекти різних типів, видів та масштабів;
• мультипроекти – комплексні проекти, що складаються з ряду монопроектів і потребують застосування багатопроектного управління;
• мегапроекти – цільові програми розвитку регіонів, галузей та інших утворень, які включають до свого складу ряд моно- і мультипроектів.

Структура проекту підприємства туристичної індустрії в розрізі основних розділів

Управління проектом припускає його розбивку на окремі блоки, які є самостійними об’єктами планування, обліку, організації й координування, тобто побудову структури проекту.

Структура проекту — це сукупність взаємопов’язаних елементів і процесів проекту, які представлені з різним ступенем деталізації. В термінах управління проектами структура проекту являє собою «дерево» орієнтованих на продукт компонентів, представлених обладнанням, роботами, послугами й інформацією, отриманими в результаті реалізації проекту.

Структура проекту повинна відповідати таким вимогам:

• кожний рівень ієрархії повинен мати закінчений вигляд або охоплювати всю суму частин проекту, представлених на даному рівні деталізації;
• сума характеристик елементів проекту на кожному рівні ієрархії структури повинна бути однаковою;
• нижній рівень декомпозиції проекту повинен містити елементи (модулі), на основі яких можуть бути чітко визначені всі дані, необхідні та достатні для управління проектами (функціональні характеристики, обсяги робіт, вартість, необхідні ресурси, виконавці, зв’язки з іншими елементами і т. ін.).

Правила структуризації:

1) кожний рівень декомпозиції проекту повинен мати закінчений вигляд або охоплювати всі компоненти даного рівня деталізування

2) сума характеристик елементів проекту на кожному рівні ієрархії повинні бути рівні

3) нижній рівень декомпозиції проекту повинен містити елементи або модулі на основі яких може бути ясно визначені всі дані, необхідні і достатні для управління проектом

Прийнята структура проекту з виділеною ієрархією постійних елементів утворить основу інформаційної мови проекту, на якій будуть спілкуватись всі учасники проекту і буде вестись документація.

Механізм реалізації проектів на підприємстві

Закордонний досвід показує, що однією з основних умов реалізації проектів і програм є опрацювання організаційно-економічного механізму. Цей механізм формується на стадії розроблення проекту і являє собою форму взаємодії його учасників.

Організаційно-економічний механізм необхідний, по-перше, для впевненості в реалізації проекту та неможливості його зриву через несумлінність будь-кого з учасників. По-друге, не знаючи облікової політики учасника, умов його взаємин з іншими учасниками, неможливо правильно визначити або оцінити результати й витрати роботи учасника, що є головним у визначенні ефективності проекту. І. по-третє, правильно дібраний організаційно-економічний механізм сприяє підвищенню результативності проекту та робить його менш ризикованим.

Організаційно-економічний механізм реалізації проекту включає такі елементи: регламентаційні (нормативні) документи, схеми фінансування, умови використання ресурсів і продукції, зобов’язання учасників, заходи підтримки реалізації проектів, систему управління й облікову політику.

Інвестування капіталу в проекти туристичного підприємства

При аналізі інвестиційного проекту, в першу чергу потрібно звертати увагу на прийнятність та гнучкість виробництва, суміщення і розвиток життєвих циклів продукту і товару (послуги).

Вирізняють такі основні показники ефективності інвестиційного проекту:

— комерційна (фінансова) ефективність, враховує фінансові наслідки реалізації проекту для його учасників;

— бюджетна ефективність, відображає фінансові наслідки проекту для державного, регіонального та місцевого бюджетів;

— народногосподарська ефективність, враховує затрати і результати, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників інвестиційного проекту у вартісному вираженні.

Вибір альтернативи (одного із варіантів інвестиційного проекту) здійснюється шляхом одного або декількох методів. Найкращою слід вважати оцінку інвестиційного проекту за кількома методами. В цьому випадку перевага віддається проекту, значимість результатів якого підтверджена більшою кількістю використовуваних методів.

Етапи фінансування проекту туристичного підприємства.

Інвестиційні проекти за видами можна умовно поділити на декілька груп:

— розробка і впровадження продукту інтелектуальної власності;

— розробка і впровадження технічних засобів та елементів «ноу-хау»;

— реконструкція і будівництво;

— підготовка кадрів та інше.

Як правило, інвестиційні проекти, пов’язані з розробкою і впровадженням інтелектуального продукту, реалізується в більшості випадків на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі проекти — по мірі накопичення фінансових ресурсів.

На даний час державна підтримка туризму в Україні не передбачає цільових бюджетних інвестицій в його розвиток. Більш поширеною формою інвестицій є підтримка його на місцевому або регіональному рівнях за рахунок місцевих бюджетів або спеціального податку.

Цілий ряд інтелектуальних інвестиційних програм фінансується різними зарубіжними фондами і банками: Європейським банком реконструкції і розвитку, фондом підтримки малого і середнього підприємництва, деякими благодійними фондами. В межах цих інвестицій проводиться, в основному, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, проведення спеціалізованих конференцій, симпозіумів, семінарів та ін. Однак цільове фінансування капіталомістких проектів за рахунок даних джерел практично не здійснюється.

В цілому, потенційні джерела фінансування можна розділити на чотири групи:

1) власні засоби;

2) позичкові засоби;

3) цільове бюджетне фінансування;

4) інші джерела (зарубіжні фонди, благодійні засоби та інше).

Сутність інвестиційної діяльності підприємства, її форми та методи здійснення

Інвестиційна діяльність підприємства це цілеспрямований процес формування необхідних інвестиційних ресурсів, збалансований відповідно до обраних параметрів інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) на основі вибору ефективних об’єктів (інструментів) інвестування та забезпечення їх реалізації.

Інвестиційна діяльність — це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність можуть здійснювати:

— фізичними та юридичними особами резидентами;

— державою;

— іноземними інвесторами;

— спільно резидентами і нерезидентами.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується такими основними особливостями:

1. Забезпечує зростання операційної діяльності підприємства і підпорядкована щодо неї.
2. Менше залежить від галузевих особливостей підприємства ніж його операційна діяльність.
3. Нерівномірна за обсягами в окремих періодах.
4. Інвестиційний прибуток (інший ефект від інвестицій) формується зі значним «лагом».
5. Формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства.
6. Формує специфічні види ризиків — «інвестиційні ризики».
7. Показник чистих інвестицій характеризує темпи економічного розвитку підприємства.

Валові інвестиції – це загальний обсяг інвестування за певний період, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції – це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді. Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток будь-то підприємство, галузь, регіон чи держава.

Основні складові інвестиційного процесу

Інвестиції являють собою процес нагромадження капіталу, виступаючи тим самим найважливішим джерелом економічного розвитку. Основною метою фінансового ринку є трансформація суспільних заощаджень в інвестиції.

У сучасних умовах стрімкого розвитку нових технологій інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення прогресивних структурних зрушень в економіці, поліпшення якісних показників діяльності на мікро- і макрорівнях. Чим більші обсяги інвестицій і вища їх ефективність інвестицій, тим швидше відбувається відтворювальний процес, здійснюються позитивні ринкові зрушення й перетворення.

Вивчення процесу інвестування з точки зору суб’єктів інвестиційного процесу (населення, держави, інвестиційних інститутів, об’єктів інвестування) і механізмів формування ними джерел інвестиційних коштів, а саме:

— система інвестиційних пріоритетів населення, яка включає набір досліджень щодо схильності населення до споживання й заощадження відповідно до механізму формування інвестиційних потоків (у цьому випадку можна розглядати заощадження ‑ як безпосереднє джерело формування інвестиційних коштів, а споживчі витрати можна розглядати як капітальні вкладення в тій частині, що відповідає вартості спожитого товару, який направляється на розширене відтворення), вивчення системи споживчих переваг і споживчих очікувань населення;

— дослідження стратегічних напрямків інвестиційної політики держави на регіональному, галузевому і загальнодержавному рівнях. Розробка зовнішньої і внутрішньої інвестиційної політики держави в рамках інвестиційних пріоритетів, інновацій, а також пріоритетних напрямків державного інвестування. Дослідження методів державного регулювання інвестиційних ринків;

— дослідження в галузі економіко-математичного моделювання і прогнозування інвестиційної стратегії як окремих підприємств і інвестиційних інститутів, так і інвестиційних процесів на рівні галузей і регіонів. Дослідження інвестиційної політики за елементами капіталу господарюючих суб’єктів інвестування основних і оборотних фондів. Значна частина цих досліджень приділяє увагу питанням амортизаційної політики.

Суб’єкти інвестиційної діяльності

Учасниками управління проектами є юридичні або/та фізичні особи, які зобов’язані виконати деякі дії; передбачені проектом, та інтереси яких будуть задіяні при реалізації проекту.

До числа учасників можуть входити інвестори, банки, підрядчики, постачальники, гуртові покупці продукції, лізингодавці та інші фізичні чи юридичні особи. Учасником проекту може бути також держава.

Автором головної ідеї проекту, його попереднього обґрунтування є ініціатор проекту. Ділова ініціатива у здійсненні проекту, як правило, належить замовнику.

Замовник — це зацікавлена сторона в здійсненні проекту, майбутній власник та користувач результатів проекту. Він визначає основні вимоги та масштаби проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок власних коштів або коштів інвесторів, укладає угоди з виконавцями проекту, несе відповідальність за ці угоди та в цілому за проект перед суспільством та законом, керує процесом взаємодії між учасниками проекту.

Інвестор як самостійний суб’єкт підприємницької діяльності

Якщо інвестор, тобто та сторона проекту, яка забезпечує його фінансування, не є замовником, то вкладення коштів у проект можуть здійснювати банки, інвестиційні фонди та інші кредитні організації.

Вони вступають у договірні відносини із замовником, контролюють виконання контрактів, здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання робіт. Ціллю інвесторів є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Вони є повноцінними партнерами проекту й власниками всього майна, придбаного за рахунок інвестицій, до того часу, поки не будуть виплачені всі кошти по контракту (кредитному договору) із замовником.

Схема інвестиційного процесу туристичного підприємства

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії утворення підприємства, так і після декількох років його діяльності. Інвестиційні проекти за видами можна умовно поділити на декілька груп:

• розробка й впровадження продукту інтелектуальної власності;
• розробка й впровадження технічних засобів і елементів ноу-хау (інновації);
• реконструкція й будівництво;
• підготовка кадрів і ін.

У ряді випадків при диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом інвестицій можуть бути будь-які інші, не пов’язані безпосередньо з туризмом проекти:

• розробка й впровадження малих підприємств;
• організація підсобних господарств;
• організація філіалів або представництв;
• організація нетрадиційних форм туризму та інше.

Як правило, інвестиційні проекти, що пов’язані з розробкою й впровадженням інтелектуального продукту, реалізуються в більшості випадків на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі проекти — у міру накопичення фінансових ресурсів.

Сутність інвестиційного планування та його основні системи

Планування інвестиційної діяльності становить основу управління інвестиційною діяльністю підприємства. Планування — це, насамперед, процес вироблення й прийняття рішень, що дають можливість забезпечити ефективне функціонування й розвиток підприємства в майбутньому.

Планування інвестиційної діяльності — це процес розробки системи планів і планових показників із забезпечення підприємства необхідними інвестиційними ресурсами й підвищення ефективності його інвестиційної діяльності в майбутньому.

Існує кілька форм інвестиційного планування залежно від періоду його здійснення. Виділяють:

1. Стратегічне планування інвестиційної діяльності. Результатом стратегічного планування є розробка довгострокової інвестиційної стратегії й інвестиційної політики підприємства. Плановий період — понад 1 рік.
2. Тактичне планування інвестиційної діяльності. Результатом тактичного планування є розробка системи середньострокових поточних планів інвестиційної діяльності. Плановий період — 1 рік.
3. Оперативне планування інвестиційної діяльності. Результатом оперативного планування є розробка короткострокових оперативних планових завдань із питань інвестиційної діяльності на період менше 1 року — квартал, місяць.

Усі форми інвестиційного планування перебувають у тісному взаємозв’язку й здійснюються в певній послідовності, що являє собою процес інвестиційного планування.

Системи внутрішнього інвестиційного контролю підприємства

Внутрішній інвестиційний контроль являє собою організований підприємством процес перевірки виконання і забезпечення реалізації усіх управлінських рішень у сфері інвестиційної діяльності з ціллю реалізації інвестиційної стратегії.

Створення систем внутрішнього контролю є індивідуальною складовою частиною побудови усієї системи управління підприємством з метою забезпечення його ефективності. Системи внутрішнього контролю створюються на підприємстві за лінійним чи функціональним принципом або одночасно поєднують в собі обидва ці принципи. В основі цих систем лежить поділ контрольних обов’язків між окремими службами і менеджерами. У цих традиційних системах внутрішнього контролю органічним складником виступає система інвестиційного контролю, яка направлена на здійснення контрольних дій щодо інвестиційних проектів.

Врахування впливу фактора інфляції в управлінні різними аспектами інвестиційної діяльності підприємства

Вплив інфляції позначається на багатьох аспектах фінансової діяльності підприємства, пов’язаної з оцінкою використовуваного капіталу. У процесі інфляції відбувається відносне заниження вартості окремих матеріальних активів, що використовуються підприємством (основних засобів, запасів товарно-матеріальних цінностей тощо); зниження реальної вартості грошових і інших фінансових його активів (дебіторської заборгованості, нерозподіленого прибутку, інструментів фінансового інвестування та т . п.); заниження собівартості виробництва продукції, що викликає штучне зростання суми прибутку і приводить до зростання податкових відрахувань з неї; падіння реального рівня майбутніх доходів підприємства і т.п. Особливо сильно чинник інфляції позначається на проведенні довгострокових фінансових операцій підприємства.

Стабільність прояву фактора інфляції та його активний вплив на результати фінансової діяльності підприємства визначають необхідність постійного врахування впливу цього чинника у процесі управління використанням капіталу.

Концепція врахування впливу фактора інфляції в управлінні різними аспектами використання капіталу підприємства полягає у необхідності реального відображення його вартості в сформованих активах і грошових потоках, а також у забезпеченні відшкодування втрат доходів, що викликаються інфляційними процесами, при здійсненні різних фінансових операцій.

Особливості управління проектами в туризмі

Проект — це діяльність, за якої матеріальні, фінансові та людські ресурси організовано новаторським шляхом для виконання унікальної роботи при обмеженні в часі та витратах, щоб досягти позитивних змін, визначених кількісними та якісними параметрами.

Наприклад, якщо йдеться про проект виведення нового туристичного продукту на ринок перед початком сезонного зростання попиту, то пріоритетним, безумовно, є своєчасне завершення проекту, і в разі потреби бюджет може бути збільшено, аби проект не вийшов за встановлені строки. У проекті впровадження системи контролінгу на підприємстві таким пріоритетом може виступати бюджет, якщо кошти підприємства обмежені, а строки впровадження не мають критичного значення і можуть коригуватися. У проекті підготовки літньої бази відпочинку пріоритетними можуть бути і строки, і бюджет, тоді коригуванню підлягатимуть передусім обсяги робіт, тобто може бути прийняте рішення ремонтувати не всі будиночки, а тільки якусь їх частину.

Ці основні цілі проекту досягаються за допомогою певних процесів управління. У зв’язку із цим виділяють такі підходи, що доповнюють один одного:

―      класичний;

―      за циклом вирішення проблеми;

―      за життєвим циклом проектного менеджменту.

Задачі управління проектами в туризмі

Завдання управління проектами — досягти встановлених цілей за показниками обсягів, часу, витрат (бюджету), якості.

Менеджерові проекту потрібно забезпечити найкращу якість виконання необхідних робіт з мінімальним бюджетом і в стислі строки. Проте, як бачимо з рис. 1., згадані цілі мають різні вектори спрямування, тобто скорочення строків виконання проекту потребує збільшення бюджету за незмінних обсягів і якості, чи навпаки — обмеження бюджету вимагає збільшення строків або ж коригування вимог щодо якості. Тому від природного, але нездійсненного бажання мати за всіма цілями якнайкращі показники знаходять розумний компроміс і обирають прийнятний варіант проекту, адекватний вимогам замовника щодо обсягів і якості, поміркований за строками й економічний за бюджетом. Таким чином, дуже важливими є, по-перше, гармонізація цілей, а по-друге — встановлення пріоритетів (залежно від характеру проекту і вимог замовника), що їх надають цим цілям у ході виконання проекту та виникнення відхилень.

Рис. 1. Цілі управління проектами

Характеристика основних особливостей управління проектами в туризмі

Управління проектом як циклом вирішення проблеми. Дуже часто проект виникає як відповідь на наявні проблеми підприємства. Тоді для його реалізації треба здійснити такі кроки :

Перший етап — розробка альтернативних рішень (1—5-й кроки).

Другий етап — прийняття рішення (6-й крок).

Третій етап — впровадження (7—10-й кроки).

Часто виконання тих чи інших завдань тісно переплетене зі стадіями життєвого циклу проектного менеджменту.

Керівники проектів розглядають питання життєвого циклу по-різному, значною мірою на це впливають характер і особливості того чи іншого проекту, його зміст. Відповідно до одного з найпоширеніших підходів, життєвий цикл розбивають на чотири великі фази:

• формулювання проекту;
• планування;
• здійснення;
• завершення.

Водночас в інформатиці часто застосовують інший підхід:

• усвідомлення потреби;
• формулювання вимог;
• конструювання системи;
• реалізація;
• апробування;
• обслуговування.

Суб’єкти та об’єкти проекту в сфері туризму

Інвестиційний процес в сфері туризму має всі ознаки системи: у ньому завжди наявний суб’єкт (інвестор), об’єкт (об’єкт інвестування), зв’язок між ними (інвестування з метою одержання інвестиційного доходу) та інвестиційний ринок, у якому вони існують. При цьому зв’язок є системоутворюючим фактором, оскільки поєднує всі інші елементи в єдине ціле.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути і будь-яке майно, в тому числі основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб’єктами (інвесторами та учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави.

Джерела фінансування проектів у туризмі

На сьогоднішній час державна підтримка в Україні практично не передбачає цільових інвестицій в її розвиток. Більш розповсюдженою формою інвестицій є підтримка його на місцевому або регіональному рівнях за рахунок місцевих бюджетів або спеціального податку та за рахунок зацікавлених фірм.

Цілий ряд інтелектуальних інвестиційних програм фінансується різними закордонними фондами та банками: Європейським банком реконструкції та розвитку, фондом підтримки малого та середнього підприємництва, деякими доброчинними фондами. В рамках цих інвестицій проводиться, в основному, підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, проведення спеціалізованих конференцій, симпозіумів, семінарів та ін. Проте цільове фінансування капіталоємних проектів за рахунок даних джерел практично не використовується.

Загалом потенційні джерела інвестування можна поділити на 4 групи:

• власні засоби;
• кредитні засоби;
• цільове бюджетне фінансування;
• інші джерела (закордонні фонди, доброчинні кошти й інше.).

Специфічні види інвестиційних проектів в туризмі

За видами інвестиційні проекти можна умовно поділити на декілька груп:

— розроблення і впровадження продукту інтелектуальної власності;

— розроблення і впровадження технічних засобів та елементів «ноу-хау»;

— реконструкція і будівництво;

— підготовка кадрів та ін.

У диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом інвестиції можуть бути будь-які інші проекти, не пов’язані безпосередньо з туризмом:

— розроблення і впровадження малих виробництв;

— організація нетрадиційних форм туризму та ін.

Інвестиційні проекти, пов’язані з розробленням і впровадженням інтелектуального продукту, реалізуються здебільшого на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі — з накопиченням фінансових ресурсів.

Державна підтримка туризму в Україні не передбачає цільових бюджетних інвестицій в його розвиток. Поширеною формою інвестицій є підтримання його на місцевому або регіональному рівнях коштом місцевих бюджетів або спеціального податку.

Низку інтелектуальних інвестиційних програм фінансують різні зарубіжні фонди і банки: Європейський банк реконструкції і розвитку, фонд підтримки малого і середнього підприємництва, деякі благодійні фонди. У межах цих інвестицій проводяться підготовка та підвищення кваліфікації кадрів, спеціалізовані конференції, симпозіуми, семінари та ін. Однак цільове фінансування капіталомістких проектів за рахунок цих джерел практично не здійснюється.

Поняття інвестиційної привабливості туристичної галузі та параметри її оцінки

Туристична індустрія настільки різноманітна галузь економіки, що у своїй діяльності охоплює прямо чи опосередковано до 50 галузей господарства, у тому числі транспорт, будівництво, торгівлю, громадське харчування, сільське господарство, житлово-комунальне господарство, культуру, мистецтво, спорт тощо. Для успішного управління розвитком туризму, необхідно дослідити значну кількість чинників, які впливають на привабливість певної території для туристів та визначити показники, за якими можна оцінювати її компоненти. Так як метою управління динамікою розвитку туристичної індустрії є створення умов для стабільного підвищення туристичної привабливості території, то ці показники покликані прогнозувати рівень розвитку туристичної галузі та дозволяти визначати цей рівень за усіма аспектами.

З метою планування, регулювання та розробки програми розвитку туристичної галузі необхідно визначити потенційну туристичну привабливість, тобто якого рівня розвитку Може досягти туристична індустрія в певному регіоні та який можна в результаті отримати соціально-економічний ефект, а також чи доцільно розвивати туристичну галузь у певному регіоні, а якщо розвивати, то на які чинники є можливість впливати і які заходи слід вживати, щоб досягти максимального рівня туристичної привабливості території.

Потенційна туристична привабливість включає такі складові:

— технічна туристична привабливість (П (т) ТП);

— економічна туристична привабливість (П (е) ТП).

Технічна туристична привабливість — це потенціал території щодо можливості привабити таку кількість туристів, яку можуть прийняти засоби розміщення туристів чи загалом певний регіон з наявними туристичними ресурсами, враховуючи допустиме рекреаційне навантаження на цю територію.

Економічна туристична привабливість — це економічно ефективна кількість туристів, які відвідали певний регіон і дали можливість досягти максимального соціально-економічного ефекту.

Для оцінювання технічної туристичної привабливості території можна скористатися показниками, які представлені у статистичній звітності туристичних підприємств чи інших установ. За допомогою статистичних показників можна визначити кількість засобів розміщення та місць у них, дізнатись, яку кількість туристів може прийняти певний регіон. Таким чином можна визначити фактичний стан розвитку туризму в певному регіоні.

Інвестиційна привабливість окремих туристично-рекреаційних регіонів та параметри її оцінки

Щоб врахувати усі чинники та визначити рівень впливу кожного з них на можливість підвищення туристичної привабливості території, доцільно розробити методику переведення (конвертації) значної кількості окремих показників до одного чи невеликої кількості узагальнюючих показників.

 

Такий інтегрований показник дасть змогу порівняти потенціали розвитку різних туристичних територій та прийняти оптимальне рішення щодо можливості отримання соціально-економічного ефекту від їх розвитку.

Для оцінювання туристичної привабливості території не існує єдиного науково-обґрунтованого інтегрованого показника.

За Методикою розрахунку обсягів туристичної діяльності встановлено такі показники статистики туризму в Україні:

— кількість іноземних (в’їзних) відвідувачів;

— кількість іноземних (в’їзних) туристів;

— кількість внутрішніх туристів;

— кількість суб’єктів галузі туризму;

— обсяг туристського споживання;

— обсяг послуг, наданих підприємствами сфери туризму. В.А.Квартальнов пропонує окремі показники, за якими можна оцінити ефективність розвитку туризму:

— обсяг туристичного потоку в державу;

— стан та розвиток МТБ та інфраструктури туризму;

— показники фінансово-економічної діяльності туристичного підприємства;

— середня величина туристичних витрат за добу;

— показники розвитку міжнародного туризму.

За дослідженням М.О. Омуша, показниками, за якими можна оцінити туристичну привабливість території є:

— загальний імідж регіону;

— природно-кліматичні умови для відпочинку та оздоровлення;

— соціальна стабільність та безпека;

— транспортна доступність;

— економічна привабливість;

— духовна привабливість центрів релігійного паломництва;

— привабливість пам’яток історії;

— культурно-освітня привабливість.

Формування стратегії управління проектами підприємства.

Першочергове завдання менеджерів — визначити зміст проекту, його мету й головні завдання. Далі необхідно скласти перелік робіт для досягнення цих завдань і провести добір з зовні (з інших компаній) або усередині (з різних відділів та підрозділів) людей, які їх виконуватимуть, тобто створити зовнішню та внутрішню організаційні структури зі встановленням відповідальності, налагодженням необхідної інтеграції, координації та взаємодії між усіма учасниками, залученими до здійснення проекту.

Усі роботи з виконання проекту мають бути регламентовані таким чином, аби забезпечити послідовне, логічне й ефективне їх виконання. Дуже важливим є також визначення потреби в ресурсах, як загальної кількості, так і з розподілом у часі. Необхідно обчислити витрати на проект, у тому числі періодичні (місячні, квартальні) бюджети і грошові потоки. Планування робіт, ресурсів і витрат виконується з урахуванням їх зв’язку між собою і залежить від організаційних елементів проекту (тобто підрозділів).

Таким чином, планування проекту — це механізм, який дає змогу розподіляти обсяги робіт, ресурси, витрати в заданих термінах і між окремими виконавцями для вчасного й ефективного здійснення проекту.

Ефективне планування кожного з проектів — одна з найважливіших складових успіху. Але в ході реалізації проекту майже завжди неминуче виникають несподіванки, відхилення від плану, виявляються помилки та вноситься багато змін у первісний проект. План виконання проекту потрібен не тільки для логічного й ефективного розподілу ресурсів і робіт, а також,  щоб надати проектному менеджерові змогу приймати коригувальні рішення, перерозподіляти за необхідності ресурси протягом життєвого циклу проекту.

Поняття стратегії управління проектами та її роль у економічному розвитку підприємства

У методології управління проектами сформувалася система планів, яка передбачає такі рівні управління: концептуальний; стратегічний; тактичний (останній включає поточний і оперативний субрівні).

Для кожного рівня управління розробляється відповідний план.

На концептуальному рівні визначаються цілі й завдання проекту; розглядаються альтернативні варіанти досягнення запланованих результатів з оцінкою негативних і позитивних аспектів кожного варіанта; визначаються концептуальні напрями реалізації проекту, включаючи описання предметної галузі, укрупненої структури робіт, їхніх взаємозв’язків і попередню оцінку тривалості, виконання проекту, його вартості та потреби в ресурсах.

Стратегічний план визначає основні етапи й віхи проекту. Основне призначення плану на цьому рівні — показати логічну схему реалізації проекту. У стратегічному плані визначаються зовнішнє та внутрішнє оточення проекту, цілі й завдання для проектної команди і забезпечується загальне бачення проекту.

На тактичному рівні:

• поточний план визначає терміни виконання комплексів робіт, потребу в ресурсах, окреслює певні ділянки робіт, за якість і вчасність виконання яких відповідають різні організації-вико­навці (в розрізі року, кварталу, місяця);
• оперативний план — деталізує завдання учасникам на місяць, тиждень, день за комплексами робіт.

Плани можуть бути також деталізовані за функціями управління — функціональні плани на кожен комплекс робіт або на комплекс робіт, які виконуються однією організацією.

 Система основних елементів, що формують стратегічний інвестиційний рівень підприємства

Інвестиційна стратегія є найважливішою складовою загальної системи стратегічного вибору підприємства, основними елементами якого є місія, загальні стратегічні цілі розвитку, система функціональних стратегій в розрізі окремих видів діяльності, засоби формування і розподілу ресурсів. При цьому інвестиційна стратегія знаходиться у певній співпідпорядкованості з іншими елементами стратегічного вибору підприємства, ієрархія якої в загальному вигляді подана на рис. 6.1. Розуміння взаємозв’язку інвестиційної стратегії з іншими найважливішими елементами стратегічного вибору підприємства дозволяє зробити більш ефективним процес її розробки.

Основні групи об’єктів стратегічного управління

Учасниками стратегічного управління проектами є юридичні або/та фізичні особи, які зобов’язані виконати деякі дії; передбачені проектом, та інтереси яких будуть задіяні при реалізації проекту.

До числа учасників можуть входити інвестори, банки, підрядчики, постачальники, гуртові покупці продукції, лізингодавці та інші фізичні чи юридичні особи. Учасником проекту може бути також держава.

Автором головної ідеї проекту, його попереднього обґрунтування є ініціатор проекту. Ділова ініціатива у здійсненні проекту, як правило, належить замовнику.

Замовник — це зацікавлена сторона в здійсненні проекту, майбутній власник та користувач результатів проекту. Він визначає основні вимоги та масштаби проекту, забезпечує фінансування проекту за рахунок власних коштів або коштів інвесторів, укладає угоди з виконавцями проекту, несе відповідальність за ці угоди та в цілому за проект перед суспільством та законом, керує процесом взаємодії між учасниками проекту.

Якщо інвестор, тобто та сторона проекту, яка забезпечує його фінансування, не є замовником, то вкладення коштів у проект можуть здійснювати банки, інвестиційні фонди та інші кредитні організації.

Вони вступають у договірні відносини із замовником, контролюють виконання контрактів, здійснюють розрахунки з іншими сторонами по мірі виконання робіт. Ціллю інвесторів є максимізація прибутку на свої інвестиції від реалізації проекту. Вони є повноцінними партнерами проекту й власниками всього майна, придбаного за рахунок інвестицій, до того часу, поки не будуть виплачені всі кошти по контракту (кредитному договору) із замовником.

Свої повноваження по керівництву роботами зі здійснення проекту, а саме: планування, контроль та координацію робіт всіх учасників проекту, замовник та інвестор делегують керівнику проекту.

Склад функцій та повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником. Перед керівником та його командою ставиться завдання керівництва та координації робіт протягом життєвого циклу проекту до досягнення поставлених цілей та результатів при дотриманні встановлених термінів, бюджету та якості.

 Основні задачі та принципи розробки стратегії управління проектами

Усі роботи з виконання проекту мають бути регламентовані таким чином, аби забезпечити послідовне, логічне й ефективне їх виконання. Дуже важливим є також визначення потреби в ресурсах, як загальної кількості, так і з розподілом у часі. Необхідно обчислити витрати на проект, у тому числі періодичні (місячні, квартальні) бюджети і грошові потоки. Планування робіт, ресурсів і витрат виконується з урахуванням їх зв’язку між собою і залежить від організаційних елементів проекту (тобто підрозділів).

Таким чином, планування проекту — це механізм, який дає змогу розподіляти обсяги робіт, ресурси, витрати в заданих термінах і між окремими виконавцями для вчасного й ефективного здійснення проекту.

Ефективне планування кожного з проектів — одна з найважливіших складових успіху. Але в ході реалізації проекту майже завжди неминуче виникають несподіванки, відхилення від плану, виявляються помилки та вноситься багато змін у первісний проект. План виконання проекту потрібен не тільки для логічного й ефективного розподілу ресурсів і робіт, а також,  щоб надати проектному менеджерові змогу приймати коригувальні рішення, перерозподіляти за необхідності ресурси протягом життєвого циклу проекту.

Планування та контроль проекту передбачають вирішення таких завдань:

1. Встановлення послідовності робіт з реалізації проекту, яка б забезпечувала логічність і ефективність їх виконання.
2. Визначення і розподіл потрібних ресурсів, бюджету, поєднання їх з календарним планом робіт.
3. Розробка інформаційної бази для контролю за виконанням проекту.
4. Прийняття рішення щодо перерозподілу ресурсів у разі необхідності протягом життєвого циклу проекту.
5. Розвиток робочих взаємин і групової роботи.
6. Мотивація людей до вищих результатів як через моніторинг виконання, так і через визначення цілей.
7. Поліпшення якості виконання проекту і забезпечення досягнення встановлених завдань у межах визначених часу, витрат і обсягів.
8. Подання інформації для підсумкового аналізу виконання проекту в цілому та його організаційними одиницями, а також при виникненні судових або арбітражних спорів.

Стратегічні цілі управління проектами та вимоги до їх формування

Цілі проекту — бажані результати дій, що вирішують поставлену проблему, і які повинні бути досягнуті в ході реалізації проекту.

Зазвичай на практиці виділяють три рівні пріоритетів цілей проектів:

1. Основні цілі проекту. Мають бути досягнуті для того, щоб проект вважався успішно реалізованим.
2. Необхідні цілі. Їх потрібно досягти в ході реалізації проекту, проте при виникненні ускладнень ними можна частково пожертвувати.
3. Бажані цілі. Їх було б бажано досягти при здійсненні проекту. Необхідні і бажані цілі називають ще допоміжними цілями проекту.

Також цілі проекту розділяють на явні і неявні. Зазвичай явні цілі вказують в таких проектних документах, як опис змісту проекту і його місії. Однак деякі з явних цілей проекту можуть бути внутрішніми цілями однієї із сторін і конфіденційними (наприклад бюджетні цілі замовника). Про неявні цілі проекту говорять набагато рідше. Зазвичай вони виникають як необхідний наслідок декларованих цілей, різних обмежень тощо. Часто це цілі, які не були визначені, оскільки не були очевидні заздалегідь. Неявні цілі дуже важливі, і необхідно виявити їх якомога раніше при плануванні проекту або на початкових етапах реалізації.

Часто для досягнення цілей проекту необхідне виконання деяких додаткових умов. Такі умови називають критичними чинниками успіху. Якщо не дотриматись хоч б одного з них, проект не можна вважати успішним. Корисно буває задати для кожного чинника кількісне значення, яке називають показником ефективності.

Управління фінансовим забезпеченням реалізації проектів туристичного підприємства. Поняття джерел фінансування проектів підприємства та їх класифікація

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються, зазвичай, п’ять основних її варіантів:

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих з внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується, в основному, для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.
2. Акціонування як метод фінансування використовується, зазвичай, для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів при галузевій або регіональній диверсифікації інвестиційної діяльності.
3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації се-редньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень рентабельності згідно з ними істотно перевищує ставку відсотка за довгостроковим фінансовим кредитом.
4. Лізинг або селенг використовуються при недостатності власних фінансових коштів або при високій вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов’язаних з модернізацією або реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).

б. Змішане (пайове) фінансування базується на різних комбінаціях перелічених вище схем і може бути використано для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції в структурі джерел інвестиційних ресурсів.

Основні принципи формування джерел фінансування проектів туристичного підприємства

Пошук джерел фінансування проектів є, мабуть, найважливішою проблемою, яка постає перед будь-яким підприємством.

Усі джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються на три основні групи:

• власні;
• залучені;
• позичкові.

Власні інвестиційні ресурси. До них належать чистий нерозподілений прибуток, спрямований на виробничий розвиток, амортизаційні відрахування, іммобілізована в інвестиції частина обігових коштів, реінвестована шляхом продажу частина основних фондів, страхова сума відшкодування збитків, спричинених втратою майна, тощо. Вони характеризуються простотою залучення, високим рівнем прибутковості інвестованого капіталу, зменшенням ризику неплатоспроможності і банкрутства під час їх використання, але в той же час мають обмеженість обсягу залучених коштів та відсутній зовнішній контроль.

Залучені інвестиційні ресурси характеризуються високими обсягами їх можливого залучення, зовнішнім контролем за використанням, певною складністю залучення, частковою втратою управління компанією (у разі емісії акцій). Існують певні особливості формування залучених інвестиційних ресурсів для підприємств різних організаційно-правових форм власності. Залученими інвестиційними ресурсами фінансуються в основному досить ризиковані та прибуткові проекти.

Серед залучених джерел фінансування інвестицій в першу чергу розглядається можливість запозичення акціонерного капіталу. Це джерело може бути використано компаніями, які створюються в формі акціонерних товариств. Для інвестиційних компаній та інвестиційних фондів аналогічною формою залучення є емісія інвестиційних сертифікатів. Для підприємств інших організаційно-правових форм основним способом додаткового залучення капіталу є розширення статутного фонду за рахунок додаткових внесків. Як показує досвід, у світовій практиці найбільш істотну роль серед зовнішніх джерел відіграє додаткова емісія акцій, яка є основною формою фінансування інвестиційних проектів.

Позичкові інвестиційні ресурси. За сучасних умов позичкові інвестиційні ресурси стали основним джерелом фінансування. Вони в основному використовуються для кредитування проектів з низьким рівнем ризику та чітко визначеними шляхами успішної реалізації проекту.

Основні схеми фінансування реальних проектів

При розробці схеми фінансування інвестиційного проекту розглядаються зазвичай п’ять основних її варіантів.

1. Повне самофінансування передбачає фінансування інвестиційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, сформованих із внутрішніх джерел. Цей метод фінансування використовується в основному для реалізації невеликих реальних інвестиційних проектів.
2. Акціонування як метод фінансування використовується зазвичай для реалізації великомасштабних реальних інвестиційних проектів за галузевої чи регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності.
3. Кредитне фінансування застосовується, як правило, для реалізації невеликих короткострокових інвестиційних проектів з високою нормою прибутковості інвестицій.

 

 

 

Ця схема фінансування застосовується в окремих випадках і для реалізації середньострокових інвестиційних проектів за умови, що рівень дохідності за ними істотно перевищує ставку відсотка по довгостроковому фінансовим кредитом.

4. Лізинг чи селенг використовуються при нестачі власних фінансових коштів або високої вартості фінансового кредиту для реалізації інвестиційних проектів, пов’язаних з модернізацією чи реконструкцією підприємства (особливо інвестиційних проектів з високим ступенем змінності технологій).
5. Змішане (пайова) фінансування ґрунтується на різних комбінаціях перерахованих вище схем і може бути використане для реалізації всіх видів інвестиційних проектів за всіма формами реального інвестування капіталу.

З урахуванням перерахованих схем фінансування окремих інвестиційних проектів визначаються пропорції у структурі джерел інвестиційних ресурсів

Характеристика джерел фінансування проектів

Позичкові ресурси можна поділити на:

довгострокові кредити банків та інших кредитних установ, які використовуються для фінансування довгострокових і великомасштабних проектів. Через тривалість строку позички кредитори висувають жорсткі вимоги до перевірки кредитної переваги та надійності проекту. Процентна ставка встановлюється лише на частину цього строку, щоб у майбутньому мати можливість переглянути її та пристосувати до умов ринку;

емісія облігацій компанії (набула поширення у світовій практиці). Даний вид ресурсів в Україні поки що не дістав популярності через нерозвиненість фондового ринку, неплатоспроможність попиту та невисокі розміри статутного фонду більшості компаній;

цільовий державний кредит, спрямований на конкретний вид інвестування. У світовій практиці даний вид кредиту надається лише під державні програми;

податковий інвестиційний кредит, суть якого полягає в тому, що підприємство звільняється від сплати податків на ту суму, яку воно зобов’язується інвестувати у виробництво. Через певний період часу (переважно 5 років) підприємство повертає державі початкову суму. Тобто підприємство отримує безпроцентний кредит. Даний вид інвестиційних ресурсів досить широко застосовується в багатьох країнах світу;

інвестиційний лізинг, який надається в натуральній формі, а погашається в розстрочку. Гострий дефіцит інвестиційних ресурсів, з одного боку, і значна кількість вільних виробничих об’єктів та устаткування, з іншого, можуть створити сприятливі передумови для широкого застосування інвестиційного лізингу. Підприємства більшості країн світу вже давно оновлюють виробничі потужності за рахунок лізингу.

При виборі варіанта фінансування слід пам’ятати, що раціоналізація структури фінансування є одним з етапів стратегії формування інвестиційних ресурсів компанії.

На першій стадії формування інвестиційних ресурсів прогнозуються потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів, на другій вивчається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел, на третій визначаються методи фінансування з урахуванням специфіки бізнесу, розміру проекту та юридичної форми власності. І, нарешті, заключним етапом розробки стратегії формування є раціоналізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.

Переваги та недоліки, використання власного та позикового капіталу при фінансуванні проектів туристичного підприємства.

Найбільш жорсткими умовами фінансування інвестиційного проекту являється банківський кредит, в тому числі кредит під заставу майна, обладнання і т.п. В ряді випадків слід використовувати форму лізингу.

Існує також можливість податкового інвестиційного кредиту у вигляді відтермінування по сплаті податків, обов’язкових платежів і зборів.

Для утримання будь-якого (тим більше пільгового) кредиту, залучення інвестора, а також власної впевненості в правильно вибраній стратегії інвестиції потребується виконати розрахунки комерційного виконання проекту або його техніко-економічного обґрунтування.

Напрями оптимізації структури джерел фінансування проектів туристичного підприємства

Найчастіше критеріями оптимізації фінансування виступають показники рентабельності капіталу та окремих напрямів діяльності туристичного підприємства. У ході дослідження особливостей фінансування малобюджетних інвестиційних проектів нами було проаналізовано такі традиційні показники оптимальності фінансування, як структура джерел фінансування, фінансова рентабельність та ефект фінансового важеля для чотирнадцяти проектів. Їх можна вважати порівняними не тільки за критеріями обсягу бюджету, а й за якісними характеристиками – практично всі вони передбачають започаткування нового напряму діяльності на діючому підприємстві або створення нового бізнесу. У ході аналізу було виявлено, що інвестиційні проекти фінансуються переважно за рахунок власних коштів підприємств або кредитів банківських установ. Кошти бюджету і кошти інвесторів не використовувалися, що зумовлено, передусім, низькою інвестиційною привабливістю малобюджетних проектів для держави та інвесторів.

Коли йдеться про реалізацію інвестиційних проектів в Україні, обов’язково необхідно брати до уваги рівень інфляції, оскільки протягом останніх років він перевищує або сягає критичної межі повзучої інфляції, яка вважається безпечною для інвестора. Інфляція впливає на обидві складові інвестиційного проекту – грошовий потік і ставку дисконтування, саме тому ми вважаємо, що використання традиційного підходу для розрахунку коефіцієнта вигод в  Україні є недостатнім.

 

Управління реальними проектами підприємства.

Основою інвестиційної діяльності підприємства є реальне інвестування. У сучасних умовах на більшості підприємств реальне інвестування — єдиний напрямок їх інвестиційної діяльності, що зумовлено не тільки нерозвиненістю фондового ринку України, а й низкою переваг, які забезпечують реальне інвестування. Насамперед це вкладення в реальні об’єкти: у формі будівництва та запровадження в дію нових основних фондів; купівля нерухомості; придбання об’єктів приватизації й інші об’єкти реального інвестування.

Реальне інвестування забезпечує інфляційний захист інвестицій, тому що темпи зростання цін на ці об’єкти не тільки не відповідають, але в багатьох випадках навіть перевищують темпи зростання інфляції. Крім того, як свідчить практика, при вкладанні коштів в об’єкти реального інвестування досягається значно вища віддача капіталу, ніж за вкладеннями в акції, облігації, валюту й інші фінансові інструменти. І найважливіше — реальні інвестиції є найефективнішим інструментом забезпечення високих темпів розвитку та диверсифікації діяльності зростаючих підприємств і фірм відповідно до обраної ними загальної економічної стратегії.

Вибір конкретних форм реального інвестування підприємства визначається його інвестиційною стратегією відповідно до стратегії підприємства в цілому, можливостями впровадження нових ресурсо- і трудозберігаючих та конкурентоспроможних технологій (зниження рівня операційних витрат та підвищення якості), потенціалом формування інвестиційних ресурсів (грошових та інших активів, які вкладаються в об’єкти реального інвестування).

Специфічний характер реального інвестування та його форм визначає особливості здійснення такого інвестування на підприємстві. При високій інвестиційній активності підприємства з метою підвищення ефективності управління реальними інвестиціями розробляється спеціальна політика такого управління. Політика управління реальними інвестиціями — це складова загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку та реалізацію найбільш ефективних реальних форм інвестування чи інвестиційних проектів.

Роль реального інвестування у забезпеченні економічного розвитку підприємства, його особливості

Реальне інвестування забезпечує інфляційний захист інвестицій, тому що темпи зростання цін на ці об’єкти не тільки не відповідають, але в багатьох випадках навіть перевищують темпи зростання інфляції.

Основні етапи, за якими здійснюється процес формування політики управління реальними інвестиціями підприємства:

1. Стан реального інвестування в попередньому періоді. Аналізуються: загальний обсяг інвестування; ступінь реалізації окремих інвестиційних проектів (ІП) та програм (П); рівень освоєння інвестиційних ресурсів за конкретними об’єктами та рівень завершеності ІП чи П
2. Визначення загального обсягу реального інвестування в майбутньому періоді. План: обсягу зростання основних засобів (ОЗ), нематеріальних (НА) та оборотних активів (OA)
3. Визначення форм реального інвестування (ФРІ). Ці форми визначаються, виходячи з конкретних (перспективних) напрямків інвестиційної діяльності (ІД) підприємства, що забезпечують відтворення його 03 і НА, а також розширення обсягу власних OA. ФРІ спрямовуються насамперед на оновлення виробничого потенціалу, впровадження ресурсозберігаючих технологій і забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства в цілому.
4. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів.
5. Оцінка ефективності реальних ІП.
6. Формування портфеля реальних інвестицій з урахуванням ризику. Відібрані в процесі оцінки ефективності реальні ІП підлягають подальшому розгляду з позицій рівня ризиків їх реалізації та інших показників, пов’язаних з цілями їх здійснення. 3 урахуванням всебічної оцінки щодо планового обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свій портфель реальних інвестицій на майбутній період з урахуванням мети та його оптимізації.
7. Забезпечення реалізації окремих ІП та П, Основними документами, що забезпечують реалізацію кожного конкретного реального ІП, є капітальний бюджет і календарний графік (КГ) реалізації проекту. КГ реалізації ІП (програми) визначає базові періоди часу виконання окремих видів робіт і покладання відповідальності виконання (а отже, і ризиків невиконання окремих етапів робіт) на конкретних представників замовника (підприємства) чи підрядчика відповідно до їх функціональних обов’язків, зазначених у контракті на виконання робіт.

Характеристика основних форм реальних інвестиційних проектів підприємств туристичної індустрії

Реальні інвестиції здійснюються підприємствами в різноманітних формах, основними з яких є:

1. Придбання цілісних майнових комплексів — інвестиційна операція великих підприємств, що забезпечує галузеву, товарну чи регіональну диверсифікацію їхньої діяльності. При цьому, як правило, має місце «ефект синергізму» — зростання сукупної вартості активів обох підприємств за рахунок можливостей більш ефективного використання їх спільного фінансового потенціалу, взаємодоповнення технологій і номенклатури продукції, що випускається, можливостей зниження рівня операційних витрат, спільного використання збутової мережі на різних регіональних ринках і т. ін.
2. Нове будівництво — інвестиційна операція, що пов’язана з будівництвом нового об’єкта із закінченим технологічним циклом за індивідуальним чи типовим проектом на спеціально відведених територіях. До нового будівництва підприємство вдається при кардинальному збільшенні обсягів своєї операційної діяльності в майбутньому періоді, її галузевій, товарній чи регіональній диверсифікації (створенні філій, дочірніх підприємств і т. ін.).

 

3. Перепрофілювання діяльності (виробництва) — реалізується через інвестиційну операцію, яка забезпечує повну зміну технологій виробничого процесу щодо випуску нової продукції.
4. Реконструкція — пов’язана з істотним перетворенням усього виробничого процесу на підприємстві на основі сучасних науково технічних досягнень. Здійснюється згідно комплексного плану реконструкції підприємства з метою радикального збільшення його виробничого потенціалу, істотного підвищення якості продукції, що випускається, впровадження ресурсозберігаючих технологій і т. ін. У процесі реконструкції може здійснюватися розширення окремих виробничих будинків і приміщень (якщо нове технологічне обладнання не може бути розміщене в діючих приміщеннях); будівництво нових будинків і споруд того ж призначення замість ліквідованих на території діючого підприємства, подальша експлуатація яких з технологічних чи економічних причин визнана недоцільною.
5. Модернізація — спрямована на удосконалення і приведення активної частини виробничих основних засобів у стан, що відповідає сучасному рівню технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів і устаткування, використовуваних підприємством у процесі операційної діяльності.
6. Оновлення окремих видів устаткування зумовлене необхідністю заміни (у зв’язку з фізичним зносом) чи доповнення (у зв’язку зі зростанням обсягів діяльності, з необхідністю підвищення продуктивності праці) наявного парку устаткування окремими новими їх видами, що не змінюють загальної схеми здійснення технологічного процесу. Оновлення окремих видів устаткування характеризує в основному процес простого відтворення активної частини виробничих основних засобів.
7. Інноваційне інвестування в нематеріальні активі спрямоване на використання в операційному та іншому видах діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань з метою досягнення комерційного успіху. Такі інвестиції здійснюються в двох основних формах шляхом:

— придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; ноу-хау; ліцензій на франчайзинг і т.п.);

— розробки нової науково-технічної продукції як в рамках самого підприємства, так і на його замовлення відповідними інжиніринговими фірмами.

Здійснення інноваційного інвестування в нематеріальні активи дозволяє суттєво підвищити технологічний потенціал підприємства у всіх сферах його господарської діяльності.

8. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів спрямоване на розширення обсягу використовуваних операційних обігових активів підприємства, що забезпечує необхідну пропорційність (збалансованість) розвитку необоротних та оборотних операційних активів у результаті здійснення інвестиційної діяльності. Будь-яке розширення виробничого потенціалу, забезпечуване раніше розглянутими формами реального інвестування, визначає можливість випуску додаткового обсягу продукції, однак ця можливість може бути реалізована тільки при відповідному збільшенні обсягу використання матеріальних оборотних активів окремих видів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, малоцінних і швидкозношуваних предметів і т. ін.).

Політика управління реальними проектами підприємства, характеристика етапів її формування

Політика управління реальними інвестиціями є складовою загальної інвестиційної стратегії підприємства, що забезпечує підготовку, оцінку і реалізацію найбільш ефективних реальних інвестиційних проектів.

Процес формування такої політики на підприємстві проходить такі основні етапи:

1. Аналіз стану реального інвестування(оцінка рівня інвестиційної активності підприємства в попередньому періоді і ступеня завершеності реальних інвестиційних проектів та програм.

Досліджується динаміка загального обсягу інвестування капіталу в приріст реальних активів, питома вага реального інвестування в загальному обсязі інвестицій підприємства в перед плановому періоді (перша стадія).

Далі розглядається ступінь реалізованості окремих інвестиційних проектів і програм, рівень освоєння інвестиційних ресурсів, у розрізі об’єктів реального інвестування (друга стадія).

На третій стадії аналізу визначається рівень завершеності розпочатих раніше реальних інвестиційних проектів і програм, уточнюється обсяг інвестиційних ресурсів, які необхідні для повного їхнього завершення.

2. Визначення загального обсягу реального інвестування в наступному періоді. Основою для розрахунків є планований обсяг приросту основних засобів підприємства в розрізі окремих видів, а також нематеріальних і оборотних активів, що забезпечуються приріст обсягів його виробничо-комерційної діяльності. Обсяг цього приросту уточнюється з урахуванням динаміки обсягів раніше незакінченого капітального будівництва (незавершених капітальних вкладень).
3. Визначення форм реального інвестування— залежить від конкретних напрямків інвестиційної діяльності підприємства, які забезпечують відтворення його основних засобів і нематеріальних активів, а також розширення обсягу власних оборотних активів.
4. Пошук окремих об’єктів інвестування та оцінка їхньої відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. Досліджується поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі реальні інвестиційні об’єкти, що найбільш повно відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства (її галузевій та і регіональній диверсифікації), розглядаються можливості й умови придбання окремих активів (техніки, технологій і т. ін.) для відновлення складу діючих їх видів; проводиться ретельна експертиза відібраних об’єктів інвестування.
5. Підготовка бізнес-планів реальних інвестиційних проектів. Усі форми масштабних реальних інвестицій (крім відновлення окремих видів механізмів і устаткування в зв’язку з їхнім зносом) формалізуються в реальних інвестиційних проектах. Підготовка таких інвестиційних проектів вимагає розробки відповідних бізнес-планів. Для невеликих реальних інвестиційних проектів допускається розробка скороченого варіанта бізнес-плану (з викладом тільки тих розділів, що безпосередньо визначають доцільність їхнього здійснення).
6. Забезпечення високої ефективності реальних інвестицій. Відібрані на попередньому етапі об’єкти інвестування аналізуються з позиції їхньої економічної ефективності. При цьому для кожного об’єкта інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності, за результатами якої проводиться ранжирування окремих інвестиційних проектів за рівнями ефективності. За інших рівних умов для реалізації відбираються ті об’єкти реального інвестування, що забезпечують найбільшу ефективність.
7. Мінімізація ризиків, пов’язаних з реальним інвестуванням. У першу чергу ідентифікуються і оцінюються ризики, властиві кожному конкретному об’єкту інвестування. Останні ранжуються за рівнем ризиків і відбираються для реалізації ті, що за інших рівних умов забезпечують мінімальні інвестиційні ризики. Поряд з ризиками окремих об’єктів інвестування оцінюються інвестиційні ризики, що пов’язані з реальним інвестуванням в цілому. Необхідність такого аналізу викликана тим, що цей напрямок інвестиційної діяльності супроводжується відволіканням власного капіталу у великих розмірах і, як правило, на тривалий період і це може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних зобов’язаннях. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок залучення значного обсягу позикового капіталу, що може призвести до зниження фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики варто заздалегідь прогнозувати, як інвестиційні ризики вплинуть на прибутковість, платоспроможність і фінансову стійкість підприємства.
8. Забезпечення ліквідності об’єктів реального інвестування. Через істотні зміни зовнішнього інвестиційного середовища, кон’юнктури інвестиційного ринку чи стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих об’єктах реального інвестування може різко знизитись очікувана дохідність, підвищитись рівень ризиків, знизитись значення інших показників інвестиційної привабливості підприємства. Це потребує прийняття рішень щодо своєчасного виведення ряду об’єктів реального інвестування з інвестиційної програми підприємства (продаж) і реінвестування капіталу. З цією метою по кожному об’єкту має бути оцінений ступінь ліквідності інвестицій. За результатами оцінки проводиться ранжування окремих реальних інвестиційних проектів за критерієм ліквідності. За інших рівних умов відбираються ті, що мають найбільший потенційний рівень ліквідності.
9. Формування програми реальних інвестицій. На основі всебічної оцінки проектів (об’єктів) та з урахуванням обсягу інвестиційних ресурсів підприємство формує свою програму реальних інвестицій на майбутній період. Якщо ця програма сформована відповідно до визначальної пріоритетної мети (максимізація доходу, мінімізація інвестиційного ризику і т. ін.), то необхідності в подальшій оптимізації програми реальних інвестицій не виникає. Якщо ж є потреба збалансування окремих цілей, то програма оптимізується за різними критеріями для досягнення збалансованості і тільки після цього приймається до безпосередньої реалізації.
10. Забезпечення реалізації окремих інвестиційних проектів та інвестиційної програми. З метою реалізації кожного конкретного реального інвестиційного проекту розробляються капітальний бюджет і календарний графік реалізації.

Вимоги до розробки проектів

У залежності від видів інвестиційних проектів, викладених у розглянутій їх класифікації, диференціюються вимоги до їх розробки.

 

Для невеликих інвестиційних проектів, що фінансуються підприємством за рахунок внутрішніх джерел, обґрунтування здійснюється за скороченим колу розділів і показників. Таке обґрунтування може містити лише мету здійснення інвестиційного проекту, його основні параметри, обсяг необхідних фінансових коштів, показники ефективності здійснюваних інвестицій, а також схему (календарний план) реалізації інвестиційного проекту.

Для середніх і великих інвестиційних проектів фінансування реалізації яких намічається за рахунок-зовнішніх джерел залучення капіталу, необхідно повномасштабне обґрунтування за відповідним національним та міжнародним стандартам. Таке обґрунтування інвестиційних проектів підпорядковане певній логічній структурі, яка носить уніфікований характер в більшості країн з розвиненою ринковою економікою (відхилення від цієї загальноприйнятої структури викликаються лише галузевими особливостями і формами здійснення реальних інвестицій).

Оцінка ефективності реальних інвестиційних проектів

При оцінці об’єктів реальних інвестицій використовується ряд стандартів вартості майна, які застосовуються в залежності від мети оцінки, саме:

1) обґрунтована ринкова вартість — ціна, за якою майно може переходити з рук продавця, який бажає його продати до рук покупця, який бажає його купити, тобто це стартова початкова ціна на ринку;

2) інвестиційна вартість — конкретна вартість об’єкту для конкретного інвестора, виходячи з його особистих інвестиційних цілей; .

3) внутрішня або фундаментальна вартість — аналітична оцінка об’єкта, яка базується на знаннях та обліку його фінансового стану, а також перспектив одержання прибутку та чистого» доходу. Розрахунок внутрішньої вартості можливий при наявності доступу до повної інформації про оцінювальний об’єкт;

 

4) ліквідаційна вартість — чиста сума, яка може бути виручена при ліквідації цього об’єкту. Існує «впорядкована ліквідація», за якої процес продажу активів здійснюється протягом часу, який дає можливість одержати максимально можливу в цих випадках ціну нерухомості та «примусова ліквідація», за якої активи продаються швидко в процесі одного аукціону, не враховуючи інтереси власника майна;

5) балансова (бухгалтерська) вартість об’єкту — визначається балансовим рахунком як сума його активів за мінусом зносу, а також сум короткострокових та довгострокових зобов’язань. При цьому основні фонди оцінюються з урахуванням останньої переоцінки за мінусом зносу та амортизації;

6) відновлена (поточна) вартість — це балансова вартість з урахуванням переоцінки активів на дату оцінки вартості.

Поняття бізнес-плану реалізації інвестиційного проекту, його зміст і порядок розробки

Однією з форм подання результатів інвестиційного проектування є бізнес-план, що являє собою стандартний документ, у якому обґрунтовується доцільність реалізації інвестиційного проекту й наводяться його основні характеристики.

Залежно від мети складання бізнес-планів їх поділяють на декілька типів.

Повний бізнес-план — це викладення для потенційного партнера або інвестора результатів маркетингового дослідження, обґрунтування стратегії освоєння ринку, очікуваних фінансових результатів.

Концепт-бізнес-план — це основа для переговорів з потенційним інвестором або партнером для визначення ступеня його зацікавленості або можливої участі у проекті.

Бізнес-план підприємства — це викладення перспектив розвитку підприємства на майбутній плановий період перед Радою директорів або зборами акціонерів із зазначенням основних бюджетних розрахунків і господарських показників для обґрунтування обсягів інвестицій.

Бізнес-план як заявка на кредит — це основа для отримання на комерційній основі позикових коштів від організації-кредитора.

Бізнес-план як заявка на грант — це основа для отримання коштів з державного бюджету або благодійних фондів для вирішення гострих соціально-політичних проблем з обґрунтуванням прямих і непрямих вигод для регіону або суспільства від виділення коштів або ресурсів під даний проект.

Бізнес-план розвитку регіону (країни) — це обґрунтування перспектив соціально-економічного розвитку регіону і обсягів фінансування відповідних програм для органів з бюджетними повноваженнями.

Характеристика розділів бізнес-плану

Перший розділ інвестиційного проекту має узагальнюючий стислий характер і складається в останню чергу. Завдання цього розділу — надати основну інформацію, здатну зацікавити партнерів і довести переваги проекту. Як правило, його називають «Резюме». В наступних розділах ґрунтовно і послідовно розкривають зміст проекту за основними аспектами і заплановані дії щодо його реалізації.

Характеристика структурних елементів бізнес-плану інвестиційного проекту наведена в таблиці А.4 додатку А. Необхідно звернути увагу на те, що послідовність розробки бізнес-плану не відповідає послідовності їх розміщення в даному документі.

Усі розділи бізнес-плану взаємопов’язані. Рівень цього зв’язку становить суть поняття внутрішньої узгодженості проекту. Бізнес-план проекту має бути простий і зрозумілий, стислий і добре оформлений, містити лише перевірену інформацію, конкретні твердження, показники та розрахунки.

Управління фінансовими проектами підприємства

Управління проектом має на меті оптимізувати рух фінансових і грошових потоків, а також ефективно вирішувати проблеми, що виникають між господарськими суб’єктами в процесі реалізації проекту. Відповідь на питання, як мистецьки управляти цим рухом і відносинами,  є змістом управління проектом.

Успішність  виконання  проекту  визначається тим,  наскільки ефективно  здійснюється його  задум, у  якому сконцентровані інтереси всіх тих, хто працює над  його реалізацією. Але  ефективна реалізація  задуму проекту  можлива тільки  при  погодженому  цілеспрямованому розвитку  всіх процесів, що забезпечують цю реалізацію, тобто при  ефективному управлінні процесом виконання проекту.

Проект можна визначити як систему пов’язаних між собою елементів. Зв’язки між елементами проекту,  виникаючи й розвиваючись у  часі, формують  процес його  реалізації. Інакше кажучи, процес  виконання проекту є процес реалізації певних зв’язків  між всіма  його елементами.  Із  цих  позицій  поняття  управління  проектами  можна визначити наступним чином:

Система управління  проектом  являє  собою  визначення, становлення, регулювання й розвиток  зв’язків між  елементами проекту, що забезпечують досягнення поставлених перед проектом цілей”.

Реалізація  більшості  проектів залежить  від забезпеченості ресурсами, що  дозволяють досягти  поставленої перед проектом цілі, і як вони використовуються. Звідси виникає проблема оптимального управління ресурсами. Однак управління ресурсами  є  частиною проблеми  управління проектами  й пов’язане із предметним підходом до управлінської діяльності.

Управління  є  надзвичайно  складним  видом  діяльності в будь-якій галузі економіки.  Управління реалізацією проектів у  цьому змісті  — не  виключення. Тому  принцип системності стосовно до управління  процесом реалізації  проектів, тобто погляд на нього як на систему,  цілком природний.

Управління проектом, як і будь-який інший вид управління містить у собі стратегію й тактику управління. Під стратегією розуміються загальний напрямок і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для ухвалення рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на тих варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії, відкинувши всі інші варіанти. Тактика — це конкретні методи й прийоми для досягнення поставленою стратегією мети. Завданням тактики управління є вибір найбільш оптимального рішення й найбільш прийнятних у даній господарській ситуації методів і прийомів управління.

Роль фінансових проектів в здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства

Для підприємства найбільш характерні плани та заходи реалізації окремих інвестиційних проектів та програм. Якщо реалізуються кілька проектів, пов’язаних або залежних один від одного, то, плануючи їх взаємодію, підприємці мають справу з проектуванням як безперервним процесом — функцією управління підприємницькою діяльністю. Стосовно великих та довгочасних проектів невід’ємною умовою їх розробки є обґрунтування ідеї та надійності очікуваного результату.

У світовій практиці плани реалізації фінансових інвестиційних проектів здобули назву бізнес-планів. Проте не можна інвестиційний проект ототожнювати з бізнес-планом. У нашій практиці інвестиційний проект являє собою комплексний план розвитку підприємства та слугує головним обгрунтуванням інвестицій, тоді як бізнес-план розробляється головним чином з метою отримання максимального прибутку.

Мета укладання інвестиційного проекту полягає, насамперед, у тому, щоб дати керівництву підприємства (фірми) якнайповнішу картину становища підприємства та можливостей його розвитку. Окрім того, ретельне обгрунтування проекту створює у майбутніх інвесторів впевненість у надійності своїх інвестицій та, що не менш важливо, викликає довір’я до керівництва підприємства. Інвестиційний проект — це документ, який містить систему взаємопов’язаних у часі й просторі та узгоджених з ресурсами заходів і дій, спрямованих на розвиток економіки підприємства.

Розробка інвестиційних проектів повинна стати законом для всіх форм і видів підприємництва. Інвестиційний проект — це форма планування та реалізації інвестицій, він є складовою частиною інвестиційної діяльності.

Особливості реалізації фінансових проектів

Невід’ємною складовою проектного аналізу є фінансовий аналіз інвестиційних проектів. Він має за мету довести, що підприємство має стабільний фінансовий стан і фінансові результати і збереже їх в ході реалізації проекту, а також, що проект буде рентабельним та ефективним.

Фінансовий аналіз передбачає вирішення таких завдань в такій послідовності:

• аналіз фінансового стану і фінансових результатів підприємства “без проекту” і “з проектом”;
• аналіз беззбитковості виробництва основних видів продукції;
• прогноз прибутків та грошових потоків в процесі реалізації інвестиційного проекту;
• оцінка ефективності інвестиційного проекту;
• оцінка достатності економічних стимулів для потенційних інвесторів.

Аналіз фінансового стану підприємства та фінансових наслідків його роботи здійснюється шляхом розрахунку основних фінансових коефіцієнтів, на підставі яких можна судити про ліквідність активів, кредитоспроможність підприємства та прибутковість його діяльності. Джерелом інформації є фінансова звітність підприємства за попередні та поточний періоди.

Характеристика основних форм фінансових проектів підприємства

Форма та зміст інвестиційних проектів можуть бути найрізноманітнішими — від плану будівництва нового підприємства до оцінки доцільності придбання нерухомого майна. У всіх випадках, проте, присутній часовий лаг (затримка) між моментом початку інвестування та моментом, коли проект починає приносити прибуток. Часовий чинник грає ключову роль в оцінці інвестиційного проекту В зв’язку з цим доцільно представити весь цикл розвитку проекту як три основні фази розвитку проекту: передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну. Сумарна тривалість цих стадій складає термін життя проекту [project lifetime].

Перша фаза, безпосередньо передуюча основному обсягу інвестицій, у багатьох випадках не може бути визначена досить точно. На цьому етапі проект розробляється, готується його техніко-економічне обґрунтування, проводяться маркетингові дослідження, здійснюється вибір постачальників сировини та устаткування, ведуться переговори з потенційними інвесторами і учасниками проекту. Також тут може здійснюватися юридичне оформлення проекту (реєстрація підприємства, оформлення контрактів і тому подібне) і проводитися емісія акцій та інших цінних паперів. Як правило, в кінці передінвестиційної фази має бути в наявності розгорнутий бізнес-план інвестиційного проекту. Всі вище перелічені дії, зрозуміло, вимагають не лише часу, але і витрат. В разі позитивного результату і переходу безпосередньо до здійснення проекту понесені витрати капіталізуються і входять до складу так званих «перед виробничих витрат» з подальшим віднесенням на собівартість продукції через механізм амортизаційних відрахувань.

Наступний відрізок часу відводиться під стадію інвестування або фазу здійснення. Принципова відмінність цієї фази розвитку проекту від попередньої і подальшій фаз полягає, з одного боку, в тому, що починають робитися дії, що вимагають набагато більших витрат і що носять вже безповоротний характер (закупівля устаткування або будівництво), а, з іншого боку, проект ще не в змозі забезпечити свій розвиток за рахунок власних засобів. На даній стадії формуються постійні активи підприємства. Деякі види супутніх витрат  частково можуть бути віднесені на собівартість продукції (як витрати майбутніх періодів), а частково — капіталізовані (як перед виробничі витрати).

З моменту введення в дію основного устаткування (в разі промислових інвестицій) або після придбання нерухомості або іншого вигляду активів починається третя стадія розвитку інвестиційного проекту — експлуатаційна фаза. Цей період характеризується початком виробництва продукції або надання послуг і відповідними вступами і поточними витратами. Значний вплив на загальну характеристику проекту надаватиме тривалість експлуатаційної фази. Вочевидь, що, чим далі буде віднесена в часі її верхній кордон, тим більшою буде сукупна величина доходу.

Політика управління фінансовими проектами підприємства, характеристика етапів її розробки

Функціональна спрямованість операційної діяльності підприємств, які не є інституційними інвесторами, визначає у якості пріоритетної форми здійснення реальних інвестицій. Проте на окремих етапах розвитку підприємства оправдане здійснення і фінансових інвестицій. Така спрямованість інвестицій може бути викликана необхідністю ефективного використання інвестиційних ресурсів, що формуються до початку здійснення реального інвестування згідно відібраних інвестиційних проектів. Ось чому фінансові інвестиції розглядаються як активна форма використання тимчасово вільного капіталу чи як інструмент реалізації стратегічних цілей, пов’язаних з диверсифікацією операційної діяльності підприємства.

1. Вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств — ця форма фінансового інвестування має найбільш тісний зв’язок з операційною діяльністю підприємства. Вона зміцнює стратегічні господарські зв’язки з постачальниками сировини і матеріалів; розвиток своєї виробничої інфраструктури; розширення можливостей збуту продукції чи проникнення на інші регіональні ринки; різні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інших стратегічних напрямів розвитку підприємства.
2. Вкладення капіталу в доходні види грошових інструментів — ця форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасового вільних грошових коштів підприємства.
3. Вкладання капіталу в доходні види фондових інструментів — ця форма фінансових інвестицій є наймасовішою і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види цінних паперів, які вільно обертаються на фондовому ринку. Використання цієї форми фінансового інвестування пов’язані:

• з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його термінах;
• більш високим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій;
• розвинутою інфраструктурою фондового ринку;
• наявність оперативної інформації про стан і кон’юнктуру фондового ринку у розрізі окремих його сегментів та іншими факторами.

Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні стратегічних завдань (шляхом отримання контрольного чи достатньо вагомого пакету акцій).

Оцінка ефективності реалізації окремих фінансових проектів

В процесі здійснення фінансового інвестування в усіх його формах одним з важливих завдань є оцінка інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, що обертаються на ринку.

Оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів — це інтегральна характеристика окремих їх видів, що здійснюється інвесторами з урахуванням цілей формування інвестиційного портфеля.

Спрямованість фінансових інвестицій підприємств в останній час все більше орієнтується на фондові інструменти. Різні інструменти фондового ринку складають зараз до 80% загального обсягу фінансових інвестицій підприємства. Це визначає необхідність більш детальної характеристики інвестиційних якостей окремих фондових інструментів інвестування.

Управління ризиками проекту туристичного підприємства

Процеси прийняття рішень в управлінні здійсненням проектів відбуваються, як правило, в умовах ризику і невизначеності, наявність яких зумовлюється такими чинниками:

• відсутністю повної й точної інформації про продукт (послугу) проекту, внутрішнє та зовнішнє середовище реалізації проекту, неможливістю точної оцінки всіх параметрів проекту;
• постійною присутністю елементу випадковості, тобто неможливістю спрогнозувати чи передбачити всі чинники, які тією чи іншою мірою можуть впливати на проект;
• наявністю суб’єктивних чинників, пов’язаних із можливою відмінністю інтересів учасників проекту чи дій структур і організацій, які так чи інакше причетні до реалізації проекту.

Реалізація проекту здебільшого відбувається в умовах невизначеності й ризику, і це викликає необхідність виявляти й ідентифікувати ризики, проводити їх аналіз і оцінку, вибирати методи управління, розробляти й вживати заходів для зниження цих ризиків, контролювати й оцінювати результати впроваджуваних заходів.

Управління ризиками — це сукупність заходів і методів аналізу й послаблення впливу чинників ризику, поєднаних у систему виявлення, оцінки, планування, моніторингу й проведення коригувальних заходів.

Різниця між ризиком та невизначеністю полягає в тому, що особа, яка приймає рішення, має різноманітні уявлення про ймовірність очікуваних подій. Тому ризик присутній тоді, коли ймовірність можна визначити на підставі досвіду, набутого в попередній період. Невизначеність існує тоді, коли можливість наслідків визначається суб’єктивно, оскільки відсутні дані.

Характеристика ризиків, що супроводжують реалізацію проектів туристичного підприємства.

Під ризиком у проектному менеджменті розуміють імовірність певного рівня втрат фірмою частини своїх ресурсів або недоотримання доходів, або появу додаткових витрат під час реалізації проекту. У менеджера проекту зацікавленість викликає не тільки можливість настання несприятливих, а й сприятливих подій. Тому, якщо термін «ризик» вживають стосовно проекту, то тут повинні бути розглянуті обидві можливості — збитків чи прибутку, що виникають з обставин невизначеності, пов’язаних з виконанням проекту. Досвідчений менеджер проекту намагається оцінити обставини невизначеності nf міру їхнього позитивного чи негативного впливу на реалізацію проекту, а також те, є ці обставини невизначеності внутрішніми, а чи зовнішніми щодо проекту.

Найефективнішими методами аналізу обставин невизначеності є аналіз чутливості й аналіз міри ризику.

Ризик існує незалежно від того, якими будуть наслідки: невизначеними чи невідомими. Деякі види діяльності заведено вважати більш ризиковими, ніж інші. Вкладник часто усвідомлює, що, роблячи вклади, він наражається на ризик отримати невеликий прибуток або зазнати збитків, при чому рух ліквідності може бути меншим за очікуваний і розцінюватись як відносно «ризикований».

З іншого боку, будучи більш упевненим у результаті проекту, він зможе передбачити, чи є ризик, чи його взагалі немає.

Таким чином, якщо міра досягнення результату може коливатися в певних межах, такі дії повинні розглядатися як ризиковані. Чим вищий рівень непередбаченості дій, тим більший ризик.

Класифікація видів ризиків, що виникають при реалізації проектів за різними ознаками

Існує два види ризику, пов’язаного з підготовкою та реалізацією проекту: систематичний і несистематичний (рис.).

Рис. 1. Склад систематичних і несистематичних ризиків

Сучасна практика виокремлює ще декілька класифікаційних ознак проектних ризиків.

За тривалістю дії ризики можуть бути короткостроковими, тобто пов’язаними з фінансовими інвестиціями, що впливають на ліквідні позиції фірми, або довгостроковими, які виникають під час вибору напряму інвестування.

За мірою впливу на фінансовий стан фірми розрізняють ризики допустимі (пов’язані із загрозою певної втрати прибутку), критичні (пов’язані із можливою втратою очікуваної виручки) і катастрофічні (що виникають у разі втрати усього капіталу фірми і супроводжуються банкрутством).

Систематичний та несистематичний ризик

Систематичний ризик належить до зовнішніх щодо проекту чинників, приміром, стан економіки в цілому, і перебуває поза загальним контролем над виконанням проекту. Прикладами систематичного ризику є також політична нестабільність, умови оподаткування, тобто чинники, пов’язані з діями держави. Інші види систематичного ризику відображають вплив чинників конкурентного середовища, як-от загальний ринковий попит, рівень конкуренції, ціни на сировину та робочу силу в галузі. Означені чинники мають розглядатися, бо проект замалий для того, щоб впливати на зміну цих чинників.

Несистематичним є ризик, що безпосередньо стосується проекту. Рівень рентабельності виробництва, період початку будівництва і сам процес будівництва, вартість основного капіталу та продуктивність — усе це є видами несистематичного ризику. Інші види несистематичного ризику включають у себе зовнішні чинники, які можна контролювати або впливати на них у межах проекту. Це — заробітна плата персоналу проекту, ціни збуту продукції проекту, ціни постачальників на сировину і навіть урядові податки, як-от митний та акцизний збори, інші види податків.

Поняття очікуваного значення ризику проекту, методи його визначення

Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-еконо­мічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв’язку між основними елементами процесу гос­подарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно мож­ливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб’єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосу­вання, а тому його зміст потребує об’єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб’єктивно сприйманої непевно­сті, випадковості до об’єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу — оцінити непев­ність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реаль­них числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визна­но лише таку невизначеність, яку можна оцінити кіль­кісно.

Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин мо­жна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту ха­рактерну особливість, що вона одночасно як два необхідні ком­поненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

1) частоту настання події щодо місця та часу;

2) розмір збитку, тобто абсолютну величину від’ємного відхи­лення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом — це не лише ймовір­ність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.

Ідея кількісного підходу до оцінки ризику ґрунтується на тому, що невизначеність може бути поділена на два види.

Якщо невизначені параметри спостерігаються досить часто за допомогою статистики або імітаційних експериментів, то можна визначити частоти появи даних подій. Такий тип невизначеності має назву статистичної невизначеності. При достатній кількості спостережень частоти розглядаються як наближене значення ймовірностей подій.

Якщо окремі події, які нас цікавлять, повторюються досить рідко або взагалі ніколи не спостерігалися і їх реалізація можлива лише в майбутньому, то має місце нестатистична невизначеність. У цьому випадку використовується суб’єктивна ймовірність, тобто експертні оцінки її величини. Концепція суб’єктивної ймовірності ґрунтується не на статистичній частоті появи події, а на ступені впевненості експерта в тому, що задана подія відбудеться.

Методологічною базою аналізу і ризику інвестиційних проектів є розгляд вихідних даних як очікуваних значень певних випадкових величин з відомими законами імовірнісного розподілу. Математичний апарат, використовуваний при цьому підході, розглядається докладно в курсах теорії ймовірності та математичної статистики.

Загальний та ринковий ризик проекту

Загальний ризик портфеля складається з диверсифікованого (несистематичного) ризику, тобто ризику, який може бути елімінувати за рахунок диверсифікації.

Ринковий ризик (market risk) – наявний або потенційний ризик для надходжень і капіталу, який виникає через несприятливі коливання вартості цінних паперів, товарів і курсів іноземних валют за тими інструментами, які є в торговельному портфелі. Цей ризик випливає з маркетмейкерства, дилінгу, прийняття позицій з боргових та пайових цінних паперів, валют, товарів та похідних інструментів (деривативів).

Ризики, що виникають за аналогічних обставин щодо вказаних інструментів, які є в банківському портфелі, розглядаються в інших відповідних категоріях системи оцінки ризиків.

Поняття диверсифікації ризику, принципи її здійснення

Диверсифікація в широкому сенсі — розширення видів діяльності, перехід до більш різноманітним способам ведення господарства, об’єктів вкладення активів і джерел залучення ресурсів. Якщо в результаті непередбачених подій один вид діяльності або джерело ресурсу буде збитковим, то інший вигляд все ж буде приносити прибуток.

Поняття диверсифікації є дуже широким і застосовується не лише до інвестиційних інструментів. Також існують диверсифікація виробництва для уникнення ризиків, пов’язаних з падінням попиту на окремий вид продукції; диверсифікація поставок потрібна для забезпечення безперервного виробництва у разі, якщо в одного або декількох постачальників виникнуть проблеми та ін.

У своїй діяльності підприємство може використовувати такі типи диверсифікації:

1) концентрична диверсифікація — поповнення своєї номенклатури, які з технічної чи маркетингової точки зору схожі на випускається підприємством. Наприклад, для будівельних фірм, поряд з промисловим і цивільним будівництвом — будівництво котеджів, гаражів, дачних будиночків, торгових павільйонів, капітальний і поточний ремонт приміщень. Цей вид диверсифікації не потребує додаткових значних вкладень у процес діяльності, так як не буде змінено профіль виробництва.

2) Горизонтальна диверсифікація — поповнення свого асортименту виробами або послугами, які жодним чином не пов’язані з основною діяльністю підприємства, але можуть викликати інтерес у споживачів.

3) Вертикальна диверсифікація, характеризується поглинанням постачальників і споживачів (включаючи систему торгівлі) Перевагою даної форми диверсифікації є контроль над всім ланцюжком виробництва — від сировини до готового продукту. Найчастіше вертикальна диверсифікація пов’язана з переробкою будь-якого основоположного ресурсу (наприклад, нафти).

3) Конгломератна диверсифікація — поповнення свого асортименту, виробами, що не мають ніякого відношення ні до застосовуваної фірмою технології, ні до її нинішнім товарам і сферам діяльності. На практиці найчастіше зустрічається використання горизонтальної диверсифікації.