1. Особливості формування та розвитку систем управління якістю на території СНД

Поштовхом до створення міжнародних стандартів цієї серії можна вважати значне підвищення вимог споживачів до якості продукції. Ці вимоги фіксуються посиланнями на відповідну нормативно-технічну документацію (стандарти або технічні умови та регламенти). Проте ці документи ще не гарантують задоволення вимог споживачів до якості, оскільки затверджених стандартів (технічних умов) недостатньо для реального забезпечення якості конструювання виробу, технології його виготовлення або організаційної системи проектування, створення чи реалізації продукту. Міжнародний досвід свідчить, що продукція найбільше відповідає вимогам споживачів, якщо на підприємстві діє ефективна система управління якістю продукції. Такий підхід став причиною обов’язкового внесення до контрактів, що укладаються, вимог до систем якості, котрі доповнюють чинну нормативно-технічну документацію. Крім того, сучасні контракти надають споживачу право перевірки не тільки якості кінцевої продукції, а й усіх елементів її забезпечення. Це, по суті, є реалізацією своєрідної філософії сучасного виробництва: споживач (покупець) завжди правий. Для регулювання процесу перевірки систем якості Міжнародною організацією зі стандартизації (IСO) було затверджено серію міжнародних стандартів МС IСO 9000. Серію стандартів становили:

МС IСO 9000 «Загальне керівництво якістю та стандарти із забезпечення якості. Керівні вказівки щодо вибору та застосування».

МС IСO 9001 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за проектування та (або) розроблення, виробництва, монтажу й обслуговування».

МС IСO 9002 «Системи якості. Модель для забезпечення якості за виробництва і монтажу».

МС IСO 9003 «Система якості. Модель для забезпечення якості за кінцевого контролювання та випробування».

МС IСO 9004 «Загальне керівництво якістю і елементи системи якості. Керівні вказівки» [2, c. 41-42].

В Україні, як і в усіх розвинутих країнах, ці стандарти було піднесено до рангу національних і використано для еталонного оцінювання системи забезпечення якості під час укладання контрактів між підприємствами (ДСТУ IСO 9000—9004). З їхньою допомогою визначалися мінімальні вимоги, котрі постачальник повинен виконати, щоб гарантувати споживачу отримання продукції відповідно до його запитів. Перевірка системи якості підприємства постачальника на відповідність цим стандартам здійснюється за взаємною згодою виробника та споживача і вважається однією із передумов для налагоджування господарських відносин. За домовленістю сторін вимоги до систем якості можна уточнювати, доповнювати та змінювати. Головним чинником вибору того чи того стандарту як моделі для створення та перевірки системи якості є особливості життєвого циклу відповідної продукції. Додатковими факторами вибору однієї із рекомендованих моделей можна вважати: обґрунтованість проекту; складність виробничого процесу; характеристику продукції чи послуги; безпечність продукції чи послуги; економічні показники. Отже, моделі забезпечення якості відображають три різновиди взаємовідносин постачальника та споживача залежно від обсягів робіт, передбачених договором між сторонами.

До середини 70-х років у європейських країнах управління якістю зводилося до контролю якості продукції.

Однак підготовка країн Європи до створення загальноєвропейського ринку, вироблення однакових вимог і процедур, здатних забезпечити ефективний обмін товарами і послугами, вимагала також почати розробку заходів у сфері управління якістю продукції та послуг.

Вже у 80-х роках спостерігається рух до високої якості продукції та послуг, а також до вдосконалення самого забезпечення якості.

Імпульсом для розвитку стандартизації у світі стало перетворення капіталізму вільної конкуренції в монополістичний. Швидкими темпами стала утверджуватися стандартизація в концернах. Успіхи в розвитку техніки і концентрації виробництва в кінці 19 – на початку 20 ст. зумовили прагнення найбільш економічно розвинених країн регламентувати національну стандартизацію. Це супроводжувалося створенням національних і міжнародних організацій із стандартизації. У 1901 році було створено Комітет стандартів в Англії. На кінець 20-х років 20 ст. об’єктивна необхідність призвела до створення подібних організацій у більшості розвинених країн Західної Європи і Америки. У 1928 році у Празі було засновано ISA – Міжнародна асоціація національних органів зі стандартизації, яку у 1946 році було перетворено в ISO – Міжнародну організацію зі стандартизації (International Organization for Standartization).

Основним завданням ISO є підтримка розробки міжнародних стандартів, тестування і сертифікації, спрямованих на розвиток міжнародної торгівлі якісними продуктами та послугами. Ця організація об’єднує біля 150 країн, з 2004 року Україна також входить до ISO. За даними Міжнародної організації зі стандартизації (ISO) у світі сертифіковано понад 600 тисяч систем менеджменту якістю. Кількість сертифікованих систем менеджменту якістю в Італії охоплює близько 100000 підприємств і організацій, у Великій Британії – більше 45000, Німеччині – близько 25000, Франції – більше 15000 [7, c. 84].

Стандартом ІSО 9000:2001 визначено вісім принципів, які сприяють досягненню цілей у сфері якості. Одним з цих принципів є процесний підхід, який полягає у таких твердженнях:

• усі види діяльності описуються у вигляді взаємопов’язаних процесів;
• визначення ключових процесів;
• управління ресурсами як результативним процесом;
• більш ефективне досягнення бажаних результатів;
• можливість використання інформаційних технологій для своєчасного прийняття управлінських рішень.

Концептуальною основою стандарту ISO 9000 є те, що організація створює, забезпечує та покращує якість продукції або послуг за допомогою взаємопов’язаних процесів, які повинні постійно аналізуватися та удосконалюватися.

Тут доцільно подати визначення процесу. Будь-яку діяльність або комплекс видів діяльності, які використовують ресурси для перетворення входів на виходи, можна розглядати як процес. Для ефективного функціонування організація має визначити взаємопов’язані та взаємодіючі процеси та управляти ними.

Кожний процес, перетворюючи деякий об’єкт праці, має вхід і вихід.

Входом процесу може бути продукція або послуга (матеріальна і нематеріальна).

Вихід – це продукція або послуга, матеріальна і нематеріальна, яка є результатом процесу. Виходом процесу може бути, наприклад, документ, програмний продукт, хімічна речовина, банківська послуга, медичне обладнання або якась проміжна продукція або послуга.

Один процес може виконуватися у різних структурних підрозділах, що спільно впливають на досягнення спільної мети (формування спільних виходів).

Часто вихід одного процесу безпосередньо є входом іншого процесу [3, c. 62-63].

Систематичне визначення процесів та їх взаємодії в організації, а також управління ними називають процесним підходом. В останні десять років панує теза: «Основна проблема організацій – виникнення організаційних бар’єрів та лавиноподібне втрачання цінності – може бути подолана завдяки впровадженню процесного підходу».

Під час визначення процесів надзвичайно важливо виявити усіх споживачів процесу (зовнішніх і внутрішніх), узгодити вимоги споживачів, визначити критерії процесу (ефективність, результативність, цінність).

Для забезпечення правильного управління процесами, організації взаємодії між процесами ISO 9000 передбачає, що у кожного процесу повинен бути власник – особа, яка відповідає за цей процес. Власник процесу повинен забезпечувати однозначне розуміння всіма учасниками процесу їх відповідальності і повноважень, повинен організовувати взаємодію під час вирішення проблем, які охоплюють декілька структурних підрозділів організації.

Загальне управління якістю здійснюється за допомогою системи управління  якістю. Системи управляння якістю – це сукупність структури і процедур, процесів і ресурсів, необхідних для реалізації управління якістю. Вона повинна бути складовою частиною системою управління організації і має створювати у керівництва організації та/або споживача впевненість у тому, що продукція або послуга буде відповідати встановленим вимогам до її якості. При цьому масштаб системи якості повинен відповідати завданням організації в галузі якості (політики у галузі якості).

В Україні системи управління якістю сертифікували понад 700 підприємств та організацій.

Громадський рух за якість в Україні було започатковано у 1989 році одночасно зі створенням першої у колишньому СРСР національної неурядової громадської організації у сфері якості – Української асоціації якості.

Сьогодні Українська асоціація якості, яка є лідером громадського руху за якість в Україні, об’єднує 450 провідних підприємств з усіх регіонів України та близько 1000 фахівців з якості з різних країн. За ініціативи та за участю цього об’єднання в Україні відбуваються процеси формування нової філософії якості [7, c. 56].

Політику та стратегію Української асоціації якості на практиці реалізують її провідні професійні організації – Міжгалузевий центр якості “ПРИРОСТ” (заснований у 1991 році) та Компанія професіоналів якості “СИСТЕМИ” (заснована у 2003 році).

Міжгалузевий центр якості (МЦЯ) “ПРИРОСТ” призначено головною організацією Української асоціації якості з підтвердження відповідності. На цей час на базі МЦЯ “ПРИРОСТ” функціонує Орган сертифікації систем менеджменту (ОС “ПРИРОСТ”).

До складу Компанії професіоналів якості “СИСТЕМИ” входить Центр підготовки персоналу “ПРИРОСТ-Академія”, яка здійснює навчання фахівців за програмами курсів Європейської організації якості (EOQ). Головною організацією Компанії є Центр систем якості “Приріст-Система”, яка надає методичну та практичну допомогу державним, громадським і комерційним організаціям різних галузей з удосконалення систем менеджменту.

До Української асоціації якості входить також Клуб лідерів якості України. Клуб лідерів якості України було засновано у 1998 році за ініціативи 18 компаній-призерів Українського національного конкурсу якості. Мета Клубу – поширювати в Україні ідеї Загального Управління Якістю (Total Quality Management), формувати позитивну думку про вітчизняні підприємства, які стали на шлях постійних удосконалень, та забезпечують свою конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, покращуючи на міжнародному рівні імідж нашої держави.

Сьогодні цей елітний Клуб об’єднує близько 50 кращих українських підприємств, які мають статус призерів Українського національного конкурсу якості. Метою цього конкурсу є не просто визначити нагороди, а сприяти українським компаніям у поступовому і безперервному вдосконаленні на основі самооцінки та опанування найсучаснішого європейського і світового досвіду.

Рішенням Ради голів урядів СНД від 25 листопаду 2005р. затверджене Положення про конкурс на здобуття премії Співдружності Незалежних Держав за досягнення у сфері якості продукції і послуг. Рішенням Міждержавної ради оголошено проведення 1-го конкурсу на здобуття премії СНД 2006/2007р. і затверджений план заходів. Конкурс проводиться в два етапи – національний і міждержавний. Порядок проведення конкурсу затверджений рішенням Економічної ради СНД 30 червня 2006р. Національною конкурсною комісією (НКК) затверджені рекомендації для учасників національного етапу конкурсу.

Критерії присудження премії Співдружності Незалежних Держав за досягнення у сфері якості продукції і послуг засновані на моделі премії, приведеної на рисунку 1, у якій закладені принципи загального менеджменту якості:

– лідерство керівництва і послідовність досягнення цілей;

– орієнтація на споживача;

– менеджмент на основі розуміння процесів і фактів;

– залучення персоналу;

– безперервна пізнавальна діяльність і інновації;

– розвиток партнерства;

– взаємодія із суспільством;

– орієнтація на результати.

Всьоме проводиться Всеукраїнський конкурс якості продукції (товарів, робіт, послуг) «100 кращих товарів України». У 2008 році конкурс стартує в січні, а підсумки будуть підводитися в листопаді – в тиждень європейської якості. Для попередніх старт був у травні, підсумки в березні або червні наступного року. До того ж у 2006/2007рр. вперше проводився конкурс якості СНД, в якому беруть участь підприємства України, в основному переможці конкурсу «100 – кращих товарів України». У конкурсі 2006/2007 рр. відбулися незначні зміни щодо оцінки підприємств: збільшилась кількість критеріїв оцінки з 10 до 15, максимальна оцінка становить 8 балів, максимальна кількість балів не змінилася — 150. До критеріїв оцінки внесли сертифіковані системи управління на відповідність стандартам OHSAS 18000 – управління безпекою праці, SA8000 – соціальна безпека, HACCP – система управління безпекою харчових продуктів. Раніше в критеріях оцінки була система управління якістю (ІSO 9001) і система управління безпекою навколишнього середовища (ІSO 14001) [1, c. 71-72].

2. Сертифікація систем якості в системі УкрСЕПРО

Основою інформаційного забезпечення Системи УкрСЕПРО згідно стандарту ДСТУ3415-96 є Реєстр Системи, дані якого періодично публікуються в інформаційних виданнях Держстандарту.

Реєстр Системи — книга або машинний носій для запису об’єктів та суб’єктів реєстрації в Системі. Реєстрація здійснюється з метою систематизації обліку об’єктів та суб’єктів реєстрації та надання юридичної сили документам, що їх посвідчують, а також для інформації щодо діяльності з сертифікації, акредитації та визнання результатів робіт.

Об’єкт реєстрації — предмет діяльності з сертифікації, атестації, акредитації або визнання цих робіт, а саме: сертифікована продукція (процеси, послуги), сертифіковані системи якості, атестовані виробництва, акредитовані органи з сертифікації продукції, систем якості, акредитовані випробувальні лабораторії.

Суб’єктами реєстрації в Системі є атестовані аудитори.

Документами про реєстрацію в системі є:

• сертифікати на продукцію
• атестати виробництв
• атестати акредитації органів з сертифікації та випробувальних лабораторій
• свідоцтва про визнання об’єктів та суб’єктів реєстрації, знаків відповідності
• рішення Держстандарту на проведення робіт з сертифікації.

Для проведення реєстрації в Системі УкрСЕПРО органами, що здійснюють роботи з сертифікації та(або) атестації, акредитації, комісіями з атестації аудиторів, органами, що підготували рішення щодо визнання цих робіт та знаків відповідності, подаються в Національний орган з сертифікації документи на об’єкти та суб’єкти реєстрації, оформлені встановленим порядком.

Документи, які подаються для реєстрації:

• заповнений бланк сертифіката відповідності (оригінал та копія)
• заявка на сертифікацію
• копія рішення за заявкою
• копія протоколу випробувань
• копія акту обстеження виробництва
• копія атестата виробництва
• копія сертифіката на систему якості.

Подані документи проходять у реєстратора експертизу щодо юридичної правомірності, повноти відомостей, наявності позначення кодових та інших реквізитів, правильності оформлення. Якщо результати експертизи позитивні, відомості заносяться до Реєстру, реєстраційний номер наноситься на документи, за реєстрацію стягується плата відповідно до калькуляції.

Розділи реєстру складаються з граф та частин, що конкретизують дані про об’єкти та суб’єкти реєстрації. Ведення реєстру здійснюється виключно реєстраторами Реєстру, доступ до Реєстру без відома реєстратора не дозволяється [7, c. 92-93].

Сертифікація є важливим етапом у процесі виробництва і реалізації продукції, товарів, робіт і послуг, тому що продукція, яка підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, повинна вироблятися, ввозитися і реалізовуватися на митній території України тільки при наявності сертифіката відповідності. Сертифікація продукції може бути обов’язковою і добровільною.

Сертифікація продукції проводиться в порядку, визначеному державними стандартами і розробленими на їхній основі правилами, що, в основному, аналогічні для різних видів продукції.

Загальні вимоги до порядку проведення сертифікації продукції в українській державній системі сертифікації продукції, а також до технічному нагляду за сертифікованою продукцією встановлені в ДСТУ 3413-96.

Крім цього, по окремих видах продукції, що підлягає обов’язкової сертифікації, розроблені спеціальні правила сертифікації конкретної продукції з урахуванням вимог ДСТУ 3413-96.

Перелік продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні (затверджено Наказом Держстандарту України від 30.08.2002 №498, зареєстровано Мінюстом України 25.09.2002 №782/7070) включає 39 однорідних видів продукції та послуг.

Правила, що рекомендуються, при виборі схеми сертифікації:

Сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, проведених у випробувальній лабораторії (центрі), акредитованому в Системі

Сертифікат на партію продукції (виробів) видається на підставі позитивних результатів випробувань в акредитованій у Системі випробувальної лабораторії (центрі) зразків продукції (виробів), відібраних з партії в порядку і кількості, визначеній органом з сертифікації

Сертифікат відповідності на продукцію, що виготовляється серійно протягом терміну дії сертифіката, і ліцензійна угода на право його застосування і маркірування продукції знаком відповідності надаються органом з сертифікації на підставі позитивних результатів сертифікаційних випробувань в акредитованій у Системі лабораторії зразків продукції, відібраних у порядку і кількості, встановлених органом з сертифікації:

аналізу наданої заявником документації і подальшого технічного нагляду під час терміну дії сертифіката відповідності шляхом проведення періодичних контрольних випробувань зразків продукції, відібраних у чи виробника постачальника в порядку, у терміни й у кількості, встановленій у програмі технагляду і проведення перевірки виробництва

обстеження виробництва відповідно до вимог ДСТУ 3957 і подальшого технагляду за виробництвом сертифікованої продукції в період дії сертифіката відповідності, проведення контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються в чи постачальника виробника в порядку, встановленому в програмі технагляду

атестації виробництва і подальшого технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції в період дії сертифіката, проведення контрольних випробувань зразків продукції, що відбираються на чи виробництві в постачальника, у торгівлі в порядку, у терміни й у кількості, встановлених у програмі технічного нагляду

сертифікації (оцінці) системи якості підприємства-виготовлювача продукції, яка сертифікується, подальшого технічного нагляду за системою якості і проведення контрольних випробувань зразків продукції відбираються на чи виробництві в постачальника, у торгівлі в порядку, у терміни й у кількості, встановлених у програмі технічного нагляду [6, c. 204-205].

Орган з сертифікації продукції може застосовувати також інш правила на вибір схеми сертифікації в залежності від специфіки продукції й особливостей виробництва.

Під час сертифікації перевіряються показники (характеристики) продукції і застосовуються методи, що дозволяють:

• зробити ідентифікацію продукції, у тому числі перевірити приналежність до класифікаційної групи, відповідність технічної документації, походження, приналежність до даної партії й ін.
• повно і переконливо підтвердити відповідність продукції заданим вимогам.

Сертифікація систем якості проводиться органом з сертифікації систем якості, акредитованим у системі УкрСЕПРО, а у випадку їхньої відсутності — організаціями, яким рішенням Держстандарта доручене виконання цих функцій.

Сертифікація систем якості проводиться за заявкою виробника продукції, за рішенням органу з сертифікації продукції, як це передбачено схемою (моделлю) сертифікації, а також за вимогою незалежних організацій, яким державою доручена оцінка систем управління якістю продукції, що поставляється.

Сертифікація систем якості виробництва конкретної продукції проводиться для визначення відповідності системи якості вимогам стандарту ДСТУ ISO 9001 (ДСТУ ISO 9002, ДСТУ SO 9003) і забезпечення впевненості у тому, що виробник здатний постійно випускати продукцію, яка відповідає вимогам нормативних документів, а продукція незадовільної якості своєчасно виявляється, виробник вживає заходів щодо запобігання вироблення такої продукції на постійній основі.

Одержання виробником сертифіката на систему якості не означає, що відповідальність щодо забезпечення якості визначеної продукції переноситься з виробника на орган, що проводив сертифікацію.

Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо:

• це передбачено чинними актами законодавства;
• ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції;
• виготівником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Державні стандарти України затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань технічного регулювання, а державні стандарти в галузі будівництва та промисловості будівельних матеріалів — спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з будівництва та архітектури [4, c. 246].

Список використаної літератури

1. Базієвський С. Д., Дмитришин В. Ф.. Взаємозамінність, стандартизація і технічні вимірювання: підручник. — К. : Слово, 2006. — 504с.
2. Бакка М. Метрологія, стандартизація, сертифікація і акредитація: Навч. посіб. / Житомирський інженерно-технологічний ін-т. — Житомир : ЖІТІ, 2004.. — Ч. 1 : Метрологія. — Житомир : ЖІТІ, 2004 — 336c.
3. Бичківський Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: Підручник для вищ. навч. закладів / Національний ун-т «Львівська політехніка» / Роман Васильович Бичківський (ред.). — 2-ге вид., випр. і доп. — Л. : Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2004. — 559с.
4. Бичківський Р. Управління якістю. Сертифікація: Навч. посіб. / Національний ун-т «Львівська політехніка». — К. : Школа, 2005. — 432с.
5. Бойко Т. Основи стандартизації: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. для спец. 7.000001, 8.000001 «Якість, стандартизація та сертифікація» / Національний ун-т «Львівська політехніка». — Л. : Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2004. — 232с.
6. Кривощоков В. Управління якістю: навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Національний гірничий ун-т. — 2-ге вид., переробл. і доп. — Д. : Наука і освіта, 2008. — 309c.
7. Момот О. Менеджмент якості та елементи системи якості [Текст] : підруч. для студ. вищих навч. закладів / О.І. Момот. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 367 с.
8. Осієвська В. Основи стандартизації, метрології та управління якістю: навч. посіб. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2002. — 120с.