Вступ

У багатьох країнах світу туризм є найбільш перспективною галуззю національної економіки й вагомою статтею доходу держави. Україна займає одне з провідних місць у Європі за рівнем забезпеченості цінними природними й історико-культурними ресурсами, що викликають значний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів. Це повною мірою стосується і туристсько-рекреаційного потенціалу Харківської області.

За комплексною оцінкою туристичних ресурсів та їх концентрацією Харківська область належить до III категорії (з п’яти можливих). Природні рекреаційні ресурси, які визначаються різноманітністю природних ландшафтів, де вдало поєднуються кліматичні та бальнеологічні ресурси, становлять близько 7 % від загальнодержавних.

1. Оцінка умов здійснення туристичної діяльності

Площа Харківської області становить 31,4 тис. км² і перевищує площі таких держав, як Бельгія, Ізраїль, Кіпр, Ліван, де туризм є прибутковою галуззю.

Харківщина займає вигідне географічне положення, вона межує як з індустріально розвинутими областями (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька), так і з аграрно-індустріальними (Полтавщина, Сумщина, Білгородська область Росії). Територія області розташована у двох природних зонах — степу і лісостепу.

Рельєф області сприятливий для розвитку туризму, оскільки не становить перепон для розвитку інфраструктури.

Клімат області помірно континентальний. Слід зазначити, що в останні роки мають місце значні відхилення середньомісячних температур від багаторічних у бік збільшення. У середньому на території області випадає за рік 450—500 мм опадів.

Тривалість літнього періоду становить 110—120 днів. Купальний сезон триває 120—136 днів з початку червня до середини вересня. Літо — найсприятливіший період для відпочинку й оздоровлення населення, здійснення пішохідних і водних походів.

Водні ресурси Харківщини охоплюють 867 річок і тимчасових водотоків загальною довжиною 6,4 тис. км. Усі вони належать до басейнів двох річок — Дону й Дніпра. Найбільша річка області — Сіверський Донець — досить широка й глибока для проведення водних походів, а швидкий плин полегшує організацію сплавів. До того ж, на берегах Сіверського Дінця безліч мальовничих місць для стоянок, є пізнавальні історичні об’єкти.

У Харківській області багато озер, найбільше з яких — оз.Лиман у Зміївському районі. Його довжина 7,5—9 км, ширина — до З км, глибина — до 2 м. В озері розводять рибу, що привертає увагу багатьох відпочиваючих.

Великими водними об’єктами області є водосховища. Найбільші з них — Червонооскільське (площа 122,6 км2), Печенізьке (площа 86,2 км2), Краснопавлівське (площа 35 км2). Береги Печенізького водосховища, особливо в районі с. Старий Салтов, є важливим рекреаційним районом. Тут побудовані бази відпочинку, турбази, дитячі оздоровчі табори, пансіонати, спортивні бази, яхт-клуби.

В області багато джерел мінеральної води, які використовуються для лікування населення, їх можна розглядати як бальнеологічні ресурси. Найбільш відомі мінеральні води харківсько-верхньокиївського горизонту, що поєднують такі компоненти, як кремнієва кислота, вуглекислий газ, кальцій, натрій, магній, залізо, органічні речовини. Широко відомий курорт «Березівські мінеральні води», що виник завдяки відкриттю лікувального джерела мінеральної води ще в 1862 р.

На сьогоднішній день природно-заповідний фонд області нараховує 215 територій і об’єктів загальною площею 47237 га, відсоток заповідності становить 1,5% від загальної площі області.

Харківська область багата на геологічні пам’ятки природи: гора Кременець в Ізюмі, береги річки Червоний Оскіл, село Гайдари на Зміївщині тощо. У Нововодолазькому районі знаходиться унікальне, найбільше в Україні Новоселівське родовище піску, яке розробляють з 1936 р. Скляні піски, що розташовані у палеогенових відкладах, знаходяться на невеликій глибині і придатні для виготовлення виробів високої світлопрозорості — оптичного скла, кришталю. Запаси родовища становлять кілька десятків мільйонів тонн, видобутсік — кілька тисяч тонн на рік.

На схилах гори Кременець і поблизу с. Кам’янка Ізюмського району на берегах річки Гречківка можна побачити палеокарст і відслонення юрських і тріасових порід зі скаменілостями — найстарішими породами Харківської області. Біля села Нижній Бішкин у Зміївському районі знаходяться розсипні рудопрояв-лення ільменіту і циркону.

Цінним гідрологічним об’єктом є найголовніша річка Харківської області — Сіверський Донець, уздовж якої розташовано багато цікавих об’єктів природи, історії та культури краю. Вона бере свій початок у Бєлгородській області, а у межах Харківської річка протікає протягом 370 км, приймаючи такі притоки, як Уда з Лопанню і Харковом, Мож, Балаклійка, Великий Бурлук, Оскіл тощо. Також можна зазначити такі річки, як Берека та Оріль, проте недостатня їх водність негативно впливає на розвиток водного туризму.

У межах області налічується 36 озер загальною площею майже 2,5 тис. га. Найбільше їх — у долині р. Сіверський Донець. Крім природних озер, на території області є 1910 ставків, які використовують для потреб водопостачання і зрошування, рибного господарства, рекреації.

Найбільше озеро в Харківський області — Лиман розташоване у Зміївському районі і займає пониження на другій надзаплавній терасі Сіверського Дінця. Його довжина — 7,5—9 км, ширина — до 3 км, глибина — до 2 м. Нині режим озера підтримують штучно. На Лимані побудовано гідротехнічні споруди для скидання відпрацьованих вод і забору чистої води. Поблизу ДРЕС береги облицьовано, озеро майже ніколи не замерзає внаслідок скиду теплої води. Дно Лиману піщане, мулисте, місцями торфувате. У ньому розводять рибу, а навесні й восени біля води збирається багато перелітних птахів.

На захід від озера Лиман розташовані десятки старичних озер, серед котрих виділяються Чайка, Світличне, Комишувате та ін. Усі вони замулюються, заростають, зменшуються і згасають.

Борове — одне з найбільших реліктових озер у долині Сіверського Дінця (довжина — 1,5 км, ширина — до 500 м), оточене сосновим лісом. На берегах озера збереглися цікаві рідкісні рослини: білий мох (сфагнум), зелений мох (зозулин льон), печіночник мох (маршани-ця), комахоїдна рослина росичка круглолиста, плаун (п’ядич) — вимираюча спорова рослина.

Озеро Біле — старичне озеро в заплаві Сіверського Дінця (довжина — 1 км, ширина — до 250 м), яке ще зберігає зв’язок з річкою, сполучаючись протоками із затокою Косач. Ця річкова протока має довжину 2 км і є місцем нерестилища риб. Озеро Біле —- це водойма, що самоочищується, тому вона відрізняється прозорістю води і великим різноманіттям водних рослин: лілеї, рдесник, кушир тощо.

На території області створено 50 водосховищ з сумарним об’ємом 1526 млн м3. Найбільшими з них є Краснооскільське, Краснопавлівське і Печенізьке. Територія навколо водосховищ є важливим рекреаційним районом. На їх берегах побудовано дитячі оздоровчі табори, пансіонати, спортивні бази та бази відпочинку. Мальовничі місця, природні пляжі, наявність цікавих природних та історичних пам’яток приваблюють у ці райони туристів, які планують здійснити пішохідні і водні походи.

Червонооскільське водосховище простяглося від с. Красний Оскіл до м. Куп’янська. Довжина водосховища становить близько 100 км, ширина —- до 5 км, площа дзеркала більше ніж 13 200 га, глибина — до 13— 15 м, а місткість — близько 550 млн м³. Воно створене внаслідок загачування річки Оскіл греблею, а за своїми розмірами поступається лише шести Дніпровським і Дністровському водосховищам України.

Краснопавлівське водосховище (площа — 35 км², об’єм — до 410 млн м³) створено в 1981 р. у басейні річки Бритай у зв’язку з будівництвом каналу Дніпро-Донбас. Для збирання води, яка надходить сюди каналом з Дніпродзержинського водосховища, було споруджено земляну дамбу завдовжки 2,2 км і заввишки 37 м. Рівень води у водосховищі коливається залежно від її споживання, тому влітку рівень водоймища знижується на 10—19 м. Вода з Краснопавлівки йде по двох водоводах — на Харків та у райони Донбасу.

Печенізьке водосховище, яке харків’яни називають Салтівським морем, створено на річці Сіверський Донець (площа — 86,2 км², об’єм — 380 млн м³) загачуванням річки греблею.

Внаслідок господарської діяльності людини первинний рослинний покрив дуже змінено. Лісистість становить 12 % території області, а основні масиви лісу розташовані в північно-західній частині. Значні площі лісу займають сосняки і діброви.

Різноманітний тваринний світ відіграє велику роль у структурі рекреаційних ресурсів. В області налічується 2 млн 817 тис. га мисливських угідь та зареєстровано 32 189 мисливців і 10 628 рибалок. На території Харківської області здійснюється промисловий видобуток 7 видів диких тварин.

Природно-заповідний фонд складається із системи ділянок суходолу і водного простору, об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Заповідна справа області бере свій початок ще з XIX ст. Сучасна мережа природно-заповідного фонду області створюється з 1972 р. З 1972 до 2006 р. було виділено для фонду 52 943,9 га, що становить 1,69 % від усієї площі Харківщини.

Оскільки в економічно розвинутих індустріальних регіонах України підвищений рівень захворюваності населення, зростає необхідність лікувально-оздоровчих послуг, тому наявність джерел лікувальних мінеральних вод є позитивним чинником для розвитку рекреації на території Харківської області.

Природно-заповідний фонд Харківської області є складовою частиною національної системи ПЗФ і включає 220 об’єктів: державні заказники лісові, ландшафтні, загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, ботанічні, гідрологічні, геологічні та комплексні пам’ятки природи; заповідні урочища тощо. 11 об’єктів природно-заповідного фонду мають загальнодержавне значення, вони організовують і здійснюють рекреаційно-туристичну діяльність. До них належать: Національний природний парк «Гомільшанські ліси»; регіональні ландшафтні парки «Великобурлуцький степ», «Печенізьке поле», «Ізюмська лука», Дендрологічний парк Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаева, Ботанічний сад Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Харківський зоологічний парк, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Шарівський», «Старомерчицький», «Наталіївський», «Краснокутський». Заплановано створення Національного природного парку «Слобожанський» навколо селища Краснокутськ (площа — 10 000 га). Також цікавими є парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва «Литвинівка» і дендрологічний парк «Дружба» місцевого значення.

Харківщина має 6 заповідних лісових урочищ: «Довжик» (Валківський район), «Дьогтьове» і «Божково» (Великобурлуцький район); «Пивне» (Вовчанський район); «Миколаївські посадки» (Чугуївський район). Фактично ці лісові масиви є залишками коршних широ-колистяних лісів лісостепової частини території області.

Отже, об’єкти природоохоронного фонду Харківської області розмпцені нершномірно, тяжіють до річкових долин, тому є потреба у розширенні мережі заповідних об’єктів на території області. Тільки у такому випадку їх частково можна використовувати під час організації туристсько-екскурсійних маршрутів.

2. Оцінка туристичних ресурсів

На території Харківської області налічується 653 пам’ятки культури, зокрема: фортифікаційної — 18, культової — 65, житлової — 410, громадської — 121, виробничої — 31, садово-паркової — 4, малих форм — 4. Хронологічний діапазон цих пам’яток — XVIII ст. — 70-ті рр. XX ст. До найбільш привабливих для екскурсійної справи належать Харківський, Краснокутський, Ізюмський, Зміївський, Печенізький, Золочаївський, Дергачівський, Валківський та Нововодолазький райони.

Дуже цікава Харківщина на археологічні пам’ятки, серед яких слід зазначити городища салтівської, скіфської культури, часів Київської Русі. їх залишки можна віднайти у долинах річок Сіверський Донець, Вовча, Оскіл, Уда, Лопань тощо.

Поблизу села Верхній Салтів Вовчанського району, на крутому правому березі Сіверського Донця знаходяться залишки великого городища — археологічного комплексу загальною площею, як вважають археологи, у 120 га. У північно-східній частині міста була розташована фортеця з кам’яною цитаделлю, до якої примикав великий посад. Це місто-фортеця ві-доме під назвами Савгар — IX—X ст., Сарада — XII ст., Салтанівський — XVI—XVII ст., Салтів — XVII—XX ст.

За кілька кілометрів на північ від цього городища знаходиться некрополь іраномовних алан площею біля 100 га, де налічується не менше 40 тис. катакомб, і тюркомовних протоболгар площею до 14 га, де до 5,5 тис. могил, що свідчить про великі для середньовіччя розміри міста. Характер поховань Салтівського могильника свідчить про розпад первіснообщинного ладу і формування феодальних відносин. Очевидно, місто Савгар було адміністративним центром Західної про-вінції Хазарського каганату, яка була заселена аланами та болгарами.

Від Салтівського могильника походить назва всесвітньо відомої археологічної культури — Салтівської, яка була поширена по течіях річок Сіверського Дінця і Дону, а також у Приазов’ї та на Північному Кавказі у VIII—X ст. н. е. Основою господарської діяльності племен Салтівської культури було скотарство і землеробство, а мисливство і рибальство відігравали допоміжну роль.

З кінця X ст. значна частина Харківщини входила до складу Давньоруської держави. Найвизначнішою археологічною пам’яткою цього часу є Донецьке городище — літописне місто Донець, яке було сторожовим форпостом слов’ян у боротьбі проти кочових племен.

У с. Задонецьке Зміївського району знайдено ранньослов’янське поселення VI—VII ст. (єдина в області археологічна пам’ятка цього періоду життя східних слов’ян). У лісах між селами Задонецьке і Черкаський Бишкин — більше десяти давніх поселень від епохи нео-літу (6 тис. до н. е.) до епохи середньовіччя (Салтівська культура VII—X ст.), у с. Черкаський Бишкин знайдено поселення бронзового віку (2 тис. до н. е.).

У с. Коропове Зміївського району відкрито поселення бронзового віку, скіфської епохи (V—НІ ст. до н. е.), унікальне ранньослов’янське городище (VIII— X ст.), яке свідчить про синтез ранньослов’янської культури та культури Хазарського каганату. Тут збереглися залишки Миколаївського (козацького) монастиря XVII ст. Біля с. Гайдари за часів Київської Русі (XI — поч. XII ст.) знаходилось одне з постійних половецьких зимовищ на Сіверському Дінці.

Пам’ятки фортифікаційної культури — це залишки фортець Української укріпленої лінії XVII—XIX ст. Найбільш цікавими є залишки Зміївської фортеці з підземними ходами і фортечними валами. Військово-оборонні споруди переважно знаходяться в Красноградському, Первомайському, Нововодолазькому, Кегичівському районах.

До культурно-історичних об’єктів Харківської області належать садиби й парки — пам’ятки садово-паркового мистецтва: у с. Старий Мерчик і «Литвинівський» Валківського району, у с. Шарівка Богодухівського району, Краснокутський дендропарк і Наталіївський парк у с. Володимирівка Краснокутського району. Великий інтерес викликають садиби у с. Василівка Вовчанського району, с. Малижин Золочівського району, с. Рокитне Нововодолазького району, смт Великий Бурлук, у м. Люботин тощо. Здебільшого це колишні маєтки поміщиків-цукрозаводчиків з цінними у природному та історичному відношенні будівлями і дендропарками, створеними понад 100 років тому.

Старомерчицький парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, розташована у с. Старий Мерчик Валківського району. Це найбільша на території Харківщини пам’ятка садово-паркового мистецтва (площа — 69 га). Парк, заснований на початку XVIII ст., є одним з найстаріших в Україні. Свого часу його вважали одним із див світу та «шедеврів паркового класицизму». Парк розташований на схилах балки і створений в ландшафтному стилі. В ньому зелені масиви дерев чергуються з водними дзеркалами ставків. Внизу до партеру прилягають щільні насадження дерев, серед яких чимало старожилів — сосни, дуби, ясени тощо. У центрі парку стоїть церква Архангела Михайла.

На території парку є палац родини Шидловських — цікава пам’ятка архітектури (в 1836 р.), та, на жаль, зараз будинок майже зруйнований. Створений за всіма правилами класицизму епохи Людовика XVI палац неповторний в архітектурній композиції та органічно вписується в навколишню місцевість.

Шарівський парк (площа — 39 га) знаходиться за 60 км від Харкова у мальовничому куточку Богодухівщини поблизу с. Шаршка. Заснований на початку XIX ст., він вражає розкішністю природного ландшафту, гармонійно поєднаного зі своєрідною забудовою, тому є пам’яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення Наталіївський парк (площа — 48 га) знаходиться поблизу села Володимирівна Краснокутського району. Парк закладено у 1884 р. власником цукрового заводу І. Харитоненком. Він заснував садибу і назвав її Наталіївкою на честь молодшої онучки.

Тут зібрано цікаву колекцію екзотичних дерев: сосна веймутова, сосна кримська, ялиця сибірська і однокольорова, велика колекція лип і кленів, росте багато вікових дерев — столітні ялини і дуби віком до 400 років. Особливу цінність мають колекція деревних і чагарникових порід, цікава колекція вічнозелених екзотів. У нижній частині парку, в заплаві річки Мерло ростуть піхта сибірська і піхта одноцвітна з Північної^ Америки, зустрічається також ялина срібляста, липа кримська та кавказька, клен Швендлера, каштани, береза тощо. Парк прикрашають різноманітні алеї (каштанова, дубова, ялинова тощо), старовинні садові вази, мармурові лави.

У парку знаходяться присадибні споруди, водонапірна башта, а сама будівля палацу була зруйнована у роки війни. Але збереглася унікальна шатрова Спаська церква з дзвіницею, побудована в 1913 р. у стилі псковсько-новгородських церков на стику столітньої діброви та соснового бору. Цю церкву, як і головну браму маєтку, проектував Олексій Щусєв, автор проекту Мавзолею Леніна і Казанського вокзалу в Москві. До речі, точну копію Наталіївської церкви побудовано у Ніцці. Стіни церкви прикрашені шістнадцятьма рельєфними медальйонами та декоративним орнаментом роботи відомого скульптора А. Матвеева. У середині храм розмальовував художник О. Савшов, а С. Коненков виконав для церкви скульптурну роботу «Розп’яття». Зараз церква є диочою.

Парк — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Литвинівка» (площа — 10,8 га) створений у 1984 р. у Валківському районі біля однойменного села. Дендропарк засновано у 1930—33 рр. під керівництвом академіка М. Вавілова. Тоді тут проводили роботу з випробування та акліматизації польових і огородніх культур, плодових та лісових чагарники та дерев в умовах лісостепової зони України. Та після війни від минулого дендрарію лишилось близько 200 видів дерев-екзотів, переважно північноамериканського та далекосхідного походження.

Краснокутський дендропарк також має статус пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Парк розташований на площі 13,6 га (у перспективі вона зросте до 81 га) в яружно-балковій системі правого берега р. Мерло на околиці міста Краснокутська. Дендрарій закладено наприкінці 1809 р. — це найстаріший дендропарк в Україні і перший осередок акліматизації екзотів у країні.

З культових споруд цікавими екскурсійними об’єктами є Борисо-Глібський монастир і храм Христа Спасителя (Зміївський район), Спасо-Преображенський собор, церква Івана Предтечі та Варваринська церква (Ізюмський район), Покровська церква, Вознесенська церква та Храм Спаса (Богодухшський район), Володимиро-Богородична церква (Чугуївський район), залишки монастиря ХГХ ст. у с. Хорошеве Харківського району.

Туристам пропонують відвідати понад 40 музеїв області: краєзнавчі (Балаклія, Барвінкове, Богодухів, Великий Бурлук, Дворічна, с. Занки, Зміїв, Ізюм, Красноград, Куп’янськ, Люботин, Лозова, Нова Водолага, Первомайський, Печеніги, Сахновщина, с. Чапаєве Кегичівського району, Шевченкове), історико-археологічний музей-заповідник (с. Верхній Салтів Вовчанського району), історико-краєзнавчий (Золочів), літературно-меморіальний Г. С. Сковороди (с. Сковородинівка Золочівського району), етнографічний музей під відкритим небом «Українська Слобода» (с. Писарівка Золочівського району), історико-культурний музей-заповідник ім. І. Ю. Рєпіна (Чугуїв), Музей води (с. Кочеток Чугуївського району), історико-меморіальний О. Петрусенко (Балаклія), меморіальний (с. Приколотне Великобурлуцького району), «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» (с. Солоницівка Дергачівського району), гвардійців-широнінців (с. Таранівка Зміївського району), бойового братерства (с. Соколове Зміївського району), фарфоро-фаянсового заводу (с. Буди Харківського району), історико-художній (с. Пархомівка Краснокутського району), музей-квартира Г. Хоткевича (с. Високий Харківського району), музей історії вагоноремонтного заводу (с. Панютине Лозівського району). У Харкові розташовані історичний і художній музеї, музей холокосту, музей природи Харківського університету, клуб-музей К. Шульженко, народного мистецтва Слобожанщини, літературний, аерокосмічний ім. С. В. Гризодубова, музей УМВД України в Харківській області тощо.

На Харківщині жили та творили відомі діячі культури. Так, у другій половині 80-х років XVIII ст. у Харкові, селах Гусинці, Бабаях та Пан-Іванці (нині Сковородинівка) жив видатний український філософ і письменник Г. Сковорода. У селі Сковородинівка Золочівського району зберігся будинок, у якому він провів свої останні роки. Зараз тут відкрито музей, де зберігається багато різних видань робіт Сковороди, його листи та особисті речі, відновлено й кімнату філософа. Неподалік у парку з розкішними деревами — могила Григорія Савича, криниця і залишки дуба, під яким він любив працювати і відпочивати.

Можна здійснити й інші екскурсії: по старовинних місцях Чугуєва, Ізюма, Змійова, Валків, відвідати батьківщину мандрівника Є. Ковалевського (Дергачі), Семірадського (Печеніги), С. Васильківського та місця життя декабристів (Ізюмський район) тощо.

У м. Чугуєві заходиться меморіальний музей І. Рєпіна, що більший за «Пенати», в якому видатний художник дожив до 85 років. У чугуївському музеї зберігаються 4 ікони, портрети, малюнки, офорти художника. Крім того, тут можна побачити картини учителів майстра, а також полотна його друзів: Сєрова, Маковського, Верещагіна, Пєлєвіна.

На місці, де стояв будинок, у якому народився художник, встановлено меморіальну дошку, а в центрі Чугуєва — пам’ятник Рєпіну роботи Г. Манізера. У центрі міста також знаходяться унікальний Покровський собор XIX ст., побудований за проектом В. Стасова, Преображенська церква XIX ст., а навкруги — залишки городищ часів скіфів і Київської Русі

Чугуїв — одне з найстаріших міст Харківщини. Його було засновано у 1638 р. як військове місто, він і досі виконує цю функцію. Тут збереглися офіцерські садиби, солдатські казарми, склади, будинки, школи кантоністів і військових топографів (де навчався і Рєпін). Крім того, місто виділялося «государевими» садами, виноградниками і баштанами.

Нині в Ізюмі кілька десятків промислових підприємств, найстарішим з яких є Ізюмський тепловозоремонтний завод, а Ізюмський оптико-механічний завод та приладобудівний завод — єдині в Україні в своїй галузі.

Валки — батьківщина видатного математика Андрія Павловського. 31810 р. він викладав у Харківському університеті алгебру, геометрію, тригонометрію. З 1819 р. А Павловський — професор університету, а в 1837— 1838 pp. — ректор. Праця А. Павловського «Про ймовірність» була першим твором з теорії ймовірності в Росії.

3. Дати оцінку туристичної інфраструктури

На розвиток туризму впливають і економіко-географічні фактори. Один з найважливіших — наявність шляхів сполучення, особливо автомобільних доріг із твердим покриттям і залізниць. Загальна довжина автодоріг області становить понад 9,2 тис. км, 96 % яких мають тверде покриття. Густота становить 180 км / 1000 км, що нижче середнього по Україні. Автобусним сполученням Харків з’єднаний з Дніпропетровськом, Полтавою, Запоріжжям, Кривим Рогом, Луганськом, Донецьком, Сумами, Києвом, Кременчуком, Бєлгородом. Головними автомагістралями є Харків-Київ, Харків-Ростов-на-Дону.

У цілому можна сказати, що існуюча мережа автодоріг не може належним чином забезпечити потреби туризму, до того ж якість покриття більшості з них не відповідає сучасним світовим стандартам.

Довжина залізничних магістралей області становить 1376 км, або 6 % довжини залізниць України. Головними залізничними магістралями є: Москва—Харків— Севастополь, Брянськ—Харків— Маріуполь, Харків—Полтава— Київ—Львів, Орша-Суми- Харків, Харків-Куп’янськ-Валуйки.

Необхідною умовою розвитку туризму в області є ефективне функціонування готельної індустрії, що дає 60 % усіх доходів від туризму. У Харківській області готельна інфраструктура розвинута недостатньо. Готелів налічується 44, але вони не відповідають міжнародним стандартам. Досить сказати, що в такому великому місті, як Харків, немає жодного п’ятизіркового готелю. Найбільш комфортабельними є: «СозтороШ» (єдиний чотиризірковий готель, 29 номерів), «Харків», «Національ», «Мир».

З кожним роком експорт послуг, до яких відносять і послуги туризму, у Харківській області зростає.

Рекреаційна інфраструктура Харківської області складається з 200 об’єктів рекреації. Це — 58 дитячих оздоровчих таборів, 45 санаторіїв, 97 баз відпочинку.

Бальнеологічний курорт «Березівські мінеральні води», розташований у 20 км від Харкова, — один з найстаріших в Україні. Величезний парк, два озера (одне з яких з мінеральною водою), декоративні чагарники і квітники сприяють поліпшенню мікроклімату і створюють неповторний ландшафт.

Славу курорту принесло могутнє джерело мінеральної води «Березівська». Цю воду використовують для лікування захворювань шлунка, кишечнику, печінки, жовчного міхура, нирок, ендокринної системи. Воду визнано аналогом відомої карпатської води «Нафтуся». Крім того, тут добувають лікувально-столову воду «Бермінводи».

Сьогодні особливістю санаторію є натуральні йодо-бромні ванни і слов’янські грязі, а також наявність закритого лікувально-плавального басейну з мінеральною водою. В санаторії проводять курси лікування у 4 відділеннях: урологічному, гастроентерологічному, ендокринологічному і захворювань опорно-рухового апарату.

Санаторій «Рай-Оленівка» — це «райський куточок» на Слобожанщині, що знаходиться в дачно-курортній зоні «Пісочин» за 12 км від Харкова. Тут чисте повітря, прекрасні природні умови, гарний ландшафт, листяний ліс і сосновий бір. Основним лікувальним чинником є мінеральна вода «Рай-Оленівка», яка є близьким аналогом до Березовської мінеральної води. В санаторії лікують захворювання серцево-судинної системи.

У Балаклійському районі знаходиться мінеральне джерело «Шебелинське», відомі джерела радонових, бромних вод морського типу. Слід зазначити сірководневе джерело «Мурафа» у Краснокутському районі. За хімічним складом (сульфатно-гідрокарбонатним магнієво-кальциєвим) вода близька до кисловодського «Нарзану».

У санаторії «Ялинка» відпочинок і лікування проводиться цілий рік у сосновому лісі. З 1987 р. тут широко застосовується лікувально-столова вода «1500» (типу «Миргородська»).

База відпочинку «Коробів Хутір» — це «харківська Швейцарія», розташована на схилах річки Сіверський Донець. Відмінна риболовля, збирання грибів та ягід приваблює сюди охочих побути наодинці з природою.

На території Харківської області виділяють дві регіональні рекреаційні системи: Сіверсько-Донецька і Придніпровська. До складу першої входять сім рекреаційних зон: Харківська, Печенізька, Чугуївська, Зміївська, Балаклійська, Ізюмська, Червонооскільська. До Придніпровської системи входить Краснокутська рекреаційна зона. Найбільшу кількість туристів і відпочивальників приймає Харківська рекреаційна зона. Одним з провідних факторів є безпосередня близькість найбільшого промислового, наукового і культурного центру Харківщини з населенням більше 1 млн меш-канців. Найменше туристів і відпочивальників — у Краснокутській рекреаційній зоні. На це впливає віддаленість зони від великих міст і відносно слабко розвинута транспортна мережа, відсутність значних водних об’єктів.

4. Можливості здійснення  туристичної діяльності в регіоні

Якщо в 2007 р. діяльність у сфері туризму в регіоні здійснювали 192 суб’єкта підприємницької діяльності, то за станом на 01.08.2009 р. їх кількість збільшилася до 364. У 2008 р. обслуговано 110,5 тис. туристів (див. таблицю).

Таблиця 1

Розподіл туристів за категоріями та метою відвідування

	Кількість туристів					У тому числі іноземних туристів
Мета відвідування				Рік
	2002	2005	2006	2007	2008	2002	2005	2006	2007	2008
Службові, ділові, бізнесові справи, навчання	45,6	51,0	55,1	38,1	20,3	5,7	5,8	8,6	5,4	5,0
Дозвілля, відпочинок, спортивно-оздоровчий туризм	27,3	76,2	55,1	68,7	84,6	1,8	2,2	3,0	3,4	3,7
Лікування	1,3	1,9	1,5	1,6	4,2	—	—	0,0	0,0	—
Інші	—	12,1	4,2	1,1	1,4	—	0,5	0,0	0,0	—
Разом обслуговано	74,3	141,2	115,9	109,5	110,5	7,5	8,5.	11,6	8,8	8,7
	У тому числі
	Громадяни України, що викали за кордон					Туристи, охоплені внутрішнім туризмом
	2002	2005	2006	2007	2008	2002	2005	2006	2007	2008
Службові, ділові, бізнесові справи, навчання	0,8	4,1	4,9	6,6	5,1	39,1	41,2	41,6	26,1	9,9
Дозвілля, відпочинок, спортивно-оздоровчий туризм	—	14,6	19,0	38,7	20,4	59,3	33,1	26,6	44,8	—
Лікування	—	—	0,1	—	0,1	0,5	1,3	1,8	1,4	4,2
Інші	0,1	2,6	0,8	—	1,0	0,15	—	9,0	3,4	0,5
Разом обслуговано	6,0	21,4	24,8	46,4	41,3	60,8	111,3	79,5	54,3	59,4

 

Аналізуючи дані таблиці, можна зробити деякі висновки. Найбільшу кількість туристів було обслуговано в 2005 р. У 2007 р. знизилася кількість туристів, що відвідали регіон зі службовою, діловою й навчальною метою. У 2008 р. зросла кількість відпочиваючих, які відвідали Харківщину з лікувальною метою, для відпочинку й спортивно-оздоровчого туризму.

Кількість іноземних туристів, що відвідують регіон, скоротилося у 2007 р. порівняно з 2006 р. Менше громадян у 2008 р. виїжджало в закордонні поїздки. В 2008 р. порівняно з 2007 р. зросла кількість туристів, охоплених внутрішнім туризмом.

Зазначені коливання туристських потоків у Харківському регіоні, на нашу думку, викликані:

• погіршенням соціально-економічного стану країни в цілому;
• дорожнечею туристського продукту, що робить його недоступним для малозабезпечених верств населення;
• недостатнім розвитком інфраструктури туризму (відсутність комфортабельних готелів, низька якість громадського харчування);
• відсутністю комфортабельного й безпечного автотранспорту для обслуговування туристів;
• незадовільним станом автомобільних доріг;
• відсутністю належної реклами.

Позитивним моментом є розвиток внутрішнього туризму. На це націлює й Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні» (№ 136 від 21.02.2007 р.), що передбачає розвиток в’їзного й внутрішнього туризму, екскурсійної діяльності, а також дитячого й молодіжного туризму як ефективного засобу оздоровлення й виховання підростаючого покоління.

Якщо говорити про перспективи туристсько-рекреаційного потенціалу Харківської області, то велику роль у цьому відіграє показник розвитку дитячо-юнацького туризму. При середньому показнику охоплення туристсько-краєзнавчою, екскурсійною роботою учнівської молоді в Україні 7 %, у Харківській області він становить 15 %. В області функціонує 784 бюджетних секцій туризму, в яких займається близько 15 тис. школярів.

Ці показники дають надію сподіватись, що у розвитку туризму на Харківщині є майбутнє.

5. Проект туру

Особливе місце посідає центр області — місто Харків, друге за кількістю мешканців місто в Україні. Місто багате на історико-культурні пам’ятки більше, ніж будь-який район області, тому має значний потенціал для розвитку туризму. В основному пам’ятки архітектури та музеї зосереджені в історичному центрі Харкова.

Площа Свободи — головна площа міста займає 11,4 га. Це найбільша площа в Україні й одна з найбільших в Європі, де одночасно може розміститися 232 тисячі людей. Тут проходять народні гуляння, концерти, ярмарки, мітинги та інші масові заходи.

У центрі периметра круглої частини площі Свободи розташований будинок державної промисловості — Держпром. Це унікальна архітектурно-історична пам’ятка міста, яка увійшла до реєстру найвидатніших пам’яток світової культури. Держпром будували в 1925—1928 pp., і він був першим висотним будинком у СРСР. Будівля є групою корпусів, об’єднаних переходами, розташованими на різних рівнях. Про масштаби Держпрому красномовно говорять цифри: загальна площа забудови — 11 тис. м2, а довжина фасаду — 300 м.

Праворуч від Держпрому знаходиться будинок Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна — одного з найстарших вищих навчальних закладів України, заснованого в 1805 р. У будинку університету близько 2500 аудиторій, лабораторій і наукових кабінетів.

Біля нього встановлено пам’ятник засновнику — В. Н. Каразіну. Автори пам’ятника, відкритого в 1906 р. (щоправда, в іншому місці), — скульптор І. Андреолетті та архітектор А Бекетов.

Восьмиповерховий будинок готелю «Харків» також розташований на площі Свободи. Завершує архітектурний ансамбль площі будинок Обласної ради народних депутатів. Цей будинок, зведений у 1954 р., знаходиться на місці старого, зруйнованого фашистами в роки війни.

У центрі міста в саду ім. Т. Г. Шевченка встановлено один з найвідоміших і вдалих пам’ятників видатному українському поету Т. Г. Шевченку роботи скульптора М. Манізера.

Перший проект пам’ятника (1929 р.) скульптор виконав у конструктивістській манері. Величезних розмірів голову Шевченка було встановлено на циліндричному постаменті з барельєфом уклінного гайдамаки-повстанця, що гнівно потрясає ланцюгами. У 1931 р. Манізер розмістив статую поета на п’єдесталі з низьким барельєфом, на якому були зображені персонажі з творів Кобзаря. Лише третій варіант проекту (1933 р.) приніс скульпторові задоволення та довгоочікувану перемогу в конкурсі. Архітектор І. Лангбард майстерно підкорив форму п’єдесталу ідейному й художньому задуму скульптора. Фігури монумента відливали кращі ливарники Ленінграда.

Пам’ятник є багатоплановою композицією, кожну з частин якої стає видно у міру знайомства з монументом. Водночас пам’ятник сприймається як єдине гармонійне ціле. Фігура Кобзаря (5,5 м) сповнена динаміки, її яскраво виражений силует рельєфно вимальовується в просторі — її легко можна побачити здалеку. Вольова складка меж брів кидає глибоку тінь на очі, підсилюючи емоційну насиченість образу. Зморшки — гіркота пережитого, уявленого — перетинають круте чоло мислителя.

На уступах архітектурної спіралі, що оточує одинадцятиметровий тригранний пілон з фігурою Шевченка розмістилися шістнадцять динамічних статуй, які символізують неперервне наростання боротьби із гнобителями — від непокірливих, бунтарських образів з творів Шевченка до учасників Жовтневої революції. Заключна група — шахтар, колгоспник, дівчина з книгою і робітниця — славить працю і молодість нової України. Фігури вдвічі менше статуї Шевченка, тому сприймаються, в основному, із близької відстані.

У створенні скульптур, близьких до шевченківських образів, неоціненну допомогу Манізеру надали видатні майстри української сцени — актори харківського театру «Березіль» Н. Ужвій, А. Бучма, І. Мар’яненко, О. Сердюк тощо.

Сад ім. Т. Г. Шевченка — найстаріший зелений масив у центрі міста, закладений у 1804 р. Прикраса саду — каштанова алея, що веде від пам’ятника Т. Г. Шевченку до будівлі Харківського університету.

У саду на площі 25 га росте понад 15 тисяч дерев і чагарників більше 100 порід і різновидів. Тут є дуби-велетні, вік яких перевищує 200 років, один з яких росте поруч із пам’ятником великому Кобзареві. У центрі саду — фонтан світломузики. У повоєнний час був побудований водяний каскад і сходи з виходом на Клочківську вулицю.

У глибині саду розташований кіноконцертний зал «Україна», відкритий у 1963 р. Оригінальний за формою будинок гарно вписався в зелений масив саду. Він розрахований на 1850 місць та відрізняється прекрасною акустикою.

Поряд з кіноконцертним залом — центральний вхід до зоопарку. Харківський зоопарк (площа — 14,9 га), заснований у 1896 р., є одним із найстаріших в Україні. В експозиції зоопарку понад 7 тисяч тварин 384 видів і порід — представників тваринного світу всіх континентів. 47 видів тварин є рідкісними і зникаючими: міссісіпський алігатор, кубинський крокодил, індійський тигр, ягуар, чорна пантера, азіатський слон, темний тигровий пітон. Великий інтерес викликає акваріум, у якому живуть екзотичні риби 80 видів. Весною більшість глядачів приваблюють відкриті вольєри. У зоопарку проводять екскурсії, лекції, надають консультації з питань охорони природи.

Нижче зоопарку на схилі тераси річки Лопань розташувався Ботанічний сад загальнодержавного значення Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, закладений у 1804 р. Тоді площа найстарішого першого ботанічного саду України становила лише 0,2 га, але в ньому зростало біля тисячі різноманітних рослин. За першим планом Ботанічний сад повинен був складатися з парку в англійському (пейзажному) стилі та ботанічних колекцш — дендрарію та теплиць. З кінця XIX ст. Ботанічним садом керував професор А. Краснов, який стверджував, що «харківський сад сприятливий для створення колекції рослин різних географічних широт».

Нині це один із найбільших університетських ботанічних садів України. У 1962 р. площа Ботанічного саду (41,9 га), розташованого на вулиці Клочківській, збільшилась на 70 га за рахунок Саржиного яру в районі Павлового Поля.

Дендрарій саду закладено за ботаніко-географічним принципом, тут ростуть сотні різних видів рослин, що представляють флору майже всіх країн світу. Він налічує понад 1000 видів і форм дерев і чагарників, понад 1000 видів трав’янистих рослин, понад 2000 видів та сортів квітково-декоративних рослин. Тут вирощують 15 видів рослин, занесених до Європейського Червоного списку, 95 видів, включених до Червоної книги України, 77 видів ендеміків, 650 видів лікарських рослин.

В оранжерейному комплексі зібрано понад 2000 таксонів із вологих тропічних лісів, вологих та сухих субтропіків, пустель і напівпустель. Тут більше двадцяти сортів азалії, вражає колекція сукулентів, тут добре ростуть фінікова та кокосова пальми, папайя, фейхоа, плодоносять кавове дерево, банан, зріють ягоди на вічнозеленої ліани монстере.

Харківський ботанічний сад допомагає садово-дам-аматорам, проводить організовані екскурсії. Працівники саду допомагають в озелененні території міста області, виконують замовлення на вирощування великих екзотів — блакитних ялин, туї. Продукція Ботанічного саду часто експонується на різноманітних виставках. На базі саду проводять навчальні та виробничі практики студентів.

У саду ім. Т. Г. Шевченка знаходиться астрономічна обсерваторія Харківського національного університету, що заснована в 1808 р. Вчені-астрономи вивчають процеси, що відбуваються на Сонці, ведуть спостереження за планетами Сонячної системи, важливе місце займають роботи з вивчення Місяця. Багато років цю обсерваторією очолював відомий учений, академік М. Барабашов.

Фонтан «Дзеркальний струмінь» знаходиться на вулиці Сумській навпроти оперного театру. До нього прилягає невеликий, але дуже мальовничий сквер, в якому приємно прогулятися або просто посидіти на лавці, призначити зустріч або ділове побачення.

Серед нових пам’ятників у Харкові виділяються пам’ятники Г. Квітці-Основ’яненку, Г. Жукову, О. Невському, М. Ломоносову, закоханим, футболу, «Скрипаль на даху», 4 пам’ятники присвячено героям роману «12 стільців» тощо.

Покровський собор є пам’яткою української архітектури другої половини XVTI ст. Він побудований у 1689 р. і є найстарішим із збережених будинків Харкова. Це типова українська трикупольна церква, у зовнішньому вигляді якої відчуваються елементи російської архітектури — свідчення зв’язків російської та української культур. У роки Великої Вітчизняної війни будинок дуже постраждав, а на початку 1990-х років почали реставрацію собору. Зараз його передано у розпорядження харківської церковної єпархії, і тепер тут знаходиться діючий чоловічий православний монастир.

Успенський собор розташований у центрі Університетської гірки. Це одна із чудових пам’яток архітектури. Собор споруджений у 1771—1777 рр. у стилі російського бароко. У 1821—1844 рр. за проектом архітектора Є. Васильєва на згадку про перемогу російських військ над наполеонівською армією було побудовано нову дзвіницю собору. Увінчана золотим куполом, дзвіниця привертає увагу простотою й величчю, суворістю форм. Це найвищий будинок у Харкові: його висота — 89,5 м. На дзвіниці встановлено куранти діаметром 3 м, чий мелодійний бій щогодини лунає над містом.

Нині у залі собору встановлено орган і відкрито зал органної музики, де проходять концерти відомих харківських виконавців і гастролі майстрів органної та камерної музики. Завдяки гарній акустиці зал органної музики став популярним концертним залом серед виконавців класичного жанру й учасників фольклорних ансамблів.

Дендрологічний парк загальнодержавного значення Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаева було створено на площі 22,8 га у 1972 р. Це наймолодший дендрарій на Харківщині, створений з метою інтродукції та вивчення різноманітних видів дерев і чагарників, а також як наукова та навчальна база.

Вхід до дендропарку зроблено у формі видового майданчика з квітково-декоративним оформленням. На головній алеї створено десять портерів з групами блакитних ялин, а завершує її круглий газон, обсаджений ялиною колючою на фоні пірамідальних тополь. Алею перетинають пішохідні доріжки, які поділяють дендропарк на ділянки, де відповідно до плану наукових досліджень висаджують різноманітні види рослин.

У дендрарії зібрано колекцію експозиційних та колекційних рослин 895 таксонів дерев і чагарників, 80 % з них — екзоти. Тут створено ділянки з різних видів сосни і дуба, а також плантації для збереження генофонду рідкісних та зникаючих видів рослин. Крім колекційного фонду, на території парку висаджено насіннєві плантації сосни звичайної та дуба звичайного, фундука. Також закладено розарій, є інтродукційний розплідник рідкісних рослин, декоративний ставок. У парку створено стабільний фітоценоз «Діброва» — зразок місцевої флори, основу якого складає ясень, груша, лісова яблуня; підлісок засаджено ліщиною, бересклетом, чорною бузиною. На узліссі, на межі з місцевою степовою флорою, проростає терен, шипшина, клен татарський. Так було практично відроджено ділянку місцевого рослинного угрупування, типового для цих місць.

Висновки

Екскурсійні та рекреаційні можливості Харківської області дуже великі. Більше половини районів області мають значну кількість екскурсійних об’єктів, а рівнинний рельєф і розвинена мережа автошляхів збільшують кількість потенційних екскурсійних об’єктів. Харківщину можна віднести до областей найбільш сприятливих для розвитку туристсько-екскурсійної і рекреаційної справи, тому назріла необхідність налагодження постійно діючої рекреаційної мережі області.

Список використаної літератури

1. Жемеров О. Природа Харківської області / Олександр Жемеров // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 46-47. — С. 3-14
2. Задніпровський В. Екологічний слід. Харківська область / В‘ячеслав Задніпровський // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 46-47. — С. 41-43
3. Захаров С. Туристичні об‘єкти. Природно-заповідні об‘єкти. Харківська область // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 46-47. — С. 15-25
4. Міста Харківщини // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 46-47. — С. 26-32
5. Путренко В.В. Ресурсоємність суспільно- територіального комплексу Харківської області / В. В. Путренко // Український географічний журнал. — 2008. — № 2. — С. 51- 56
6. Редіна В. Туристсько-рекреаційний потенціал Харківщини / В. Редіна, І. Скриль // Географія та основи економіки в школі. — 2008. — № 3. — С. 49-51
7. Цікаві місця Харківщини. Художньо-меморіальний музей І.Ю. Рєпіна // Позакласний час. — 2008. — № 9. — С. 120-122
8. Що зроблено. Харківська область // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2007. — № 46-47. — С. 33-40